• Сьогодні: Середа, 4 Серпня, 2021
Інфо ПС

УКРАЇНА НАШОЇ ДОБИ.., ЩО ТРИВАЄ Й ДОСІ

Говорити про вовчу жорстокість доби означає бути в полоні фраз минулих часів. Так званого „доброго старого часу“. Це означає — не бачити або не хотіти бачити. Але людям взагалі властиво недоговорювати.

Сучасне рабство відрізняється від рабства передаболіціоністичної доби тим, що це рабство загальне: не тільки раби — раби, а і рабовласники — раби. Суть функційної системи та, що всі її коліщата й частини залежать від усіх інших. В машині нема вільного і керівного коліщатка. Кожне має надрядний механізм, але хіба він вільний у своєму русі?

Запанував всесвітній урядовець, але, милий Боже, яке гірке це панування, який він сам найгірший в світі раб, тим гірший, що ніколи не піде під жодними прапорами жодного Спартака. Та і проти кого вів би тепер повстанців новоявлений Спартак? Нема проти кого.
Є в сучасному світі закон злучених систем. Якщо існує в стосунках дві системи, — вони вирівнюються — і то завжди на рівні гіршої. Загальновідомо, як СССР і Німеччина в роки 1933-1945 переймали одне в одного найпідліші риси системи свого супротивника. Якщо вірити в резерви Азії, то треба пам’ятати, що вони незаймані тільки доти, доки не вийшли з ізоляції і не вступили в бій з представниками системи функційности. Вступивши в бій, вони вже хоч би в силу логіки боротьби почнуть переймати систему ворога. Так розлючені супротивники в турі боротьби або боксу переймають найгірше один від одного. Підставити ніжку, недозволеним способом поцілити у вразливе місце, кусатися, щипатися, виривати волосся — спочатку до цього вдається заюшений і спітнілий з напруги й переляку слабший. Але коли цим він здобуває перевагу, то недавній кандидат у переможці вдається до таких самих способів. Щоб запобігти брутальному знелюдненню, потрібна якась вища сила. Статут. Закон. Право. Провидіння. Її втілення в спортовій боротьбі — суддя, людина, що метається між змагарями, щоб кожної потрібної секунди втрутитися й розняти: свистком, словами, а то й кулаками. Чи можна створити втілення високої сили в боротьбі систем?

Всяке масове виховання готує функційну людину. Лесю Українку виховували індивідуально. Шевченко тікав від своїх учителів. Як би високо не стояло масове виховання, воно не спрямоване, не призначене на те, щоб виплекувати Лесю Українку і Шевченка. Це не докір. „Пласт” заслуговує на всілякий підтрим. Не можна перецінити його ролі й заслуг. Але не можна й забути того, що в ньому є елементи масового виховання.

У боротьбі з системою функційности національна романтика змушена переймати засади функційности.

Кримінальний світ не одного надить як мрія. Там і тільки там людина ніби вільна. Мрія здебільшого недосяжна, бо треба розпрощатися з наладнаністю й вигодами впорядкованого життя. Спуститися на дно обивателеві страшно. Але свобода — чи не тільки там? Останні герої індивідуального світу — злодії і спекулянти. Обиватель звик ремствувати на них. Це модна тема. Спекулянти безсовісно деруть. Злодії безсовісно розкрадають.

Донцов розворушив був застояне болото нашої провінції, кидаючи в нього камінь за каменем. Поверхня заряботіла, зайшлася брижами. Одначе до бурі, що сколихнула б до самого дна, наснажила б усе свіжим повітрям і пустила б у новий рух, не дійшло. Бо киданням камінців у плесо озера бурі не зчиниш. А позитивної програми, що збурила б усі води, не було. Програми, що створила б українську концепцію доби.

Було багато слушного. Передусім, — шукання в самих себе здорових, міцних національних традицій. Не отих кисло-солодких, мовляв, „Мово рідна, Слово рідне,
хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камінь має”. Не ідилічно-пейзанських. Ä мужніх і творчих. Спроба поєднати старі традиції з новою активістичністю. З хуторянського мрійника зробити людину дії. Дальшим кроком мусіло бути: зрозуміти ходу часу і, спираючися на активізовані кращі національні традиції, витворити свою концепцію доби.

Замість цього культ традицій привів до ідеалізації
того в минулому, чого не відродиш — уявної елітарної
чи псевдоелітарної середньовічної лицарськости; а культ активности розчинився в домінанті муштрованої волі й фанатичної сліпої віри, при повному приглушенні вміння думати і міркувати. Практично все це означало — знову ж таки — деіндивідуалізацію людини, змасовлення її. Мимо волі творців їхня концепція цілковито відповідала тенденціям часу нашого, а не середньовічного. Але це було скорення часові, а не використання тенденцій часу, щоб здійснити українські ідеали, не пристосування часу для українських потреб і для реалізації українських мрій. Усе сходило на підпорядкування української
людини переможній ході залізної доби, розчавлювало цю
людину і робило з неї добрий ґрунт для всякої диктатури. Практично концепція вироджувалася в організацію – організацію ордена, суворого і надлюдяного, де кожний — тільки сліпе коліщатко в загальному русі. Чим це в принципах структури (не говорю про суб’єктивні наміри і про систему фразеології) різниться від большевизму? Бажаючи створити українську концепцію поза добою, створено об’єктивно концепцію нашої доби, але зовсім не українську.

Віра — велика річ, але ніяка віра в еліту, в провід, в партію, в дух нації, в клясову правду, в чорта чи янголів не допоможе, якщо люди не будуть розуміти, з чим вони мають справу.

Не можна двічі ввійти в ту саму річку, вчив Геракліт. В історії не можна двічі ввійти в ту саму епоху. Річка тече неугавно. Ніколи минуле не повертається.

Попри всю пристрасність свого бажання, не створили ще концепції України в нашій добі. Що вони добре знають, чого не повинно бути, але ще не досить знають, що бути повинно.

З хаосу може щось зродитися, а з стоячого болота — нічого, крім смороду.
Бо головне і вирішальне — щоб ми, щоб наші люди навчилися мислити — і то не тільки еліта, провід, патриції й лицарство, а й гречкосії й плебеї, не тільки мистці, а навіть… на смерть перелякані можливим постанням хаосу наші СУЧАСНИКИ.

Фанатизм виключає мислення взагалі або — найменше — ясність мислення. Без ясности мислення всякий рух сходить на манівці і перетворюється мимоволі й несвідомо на свою протилежність. Комуністичний фанатизм перетворився на машкару й форму російського імперіялізму, — того, що існувало перед ним. Свого часу фанатики довели були високе християнство до спотворення в інквізиції. Усякий фанатизм убиває те, що він обстоює. Бо все живе — живе тільки в своєму зіставленні з протилежним. Коли зникає протилежне, зацьковане фанатиками, зникає (викривлюється) неминуче й те, що лежало в основі руху.

Єдиний спосіб для України заіснувати реально в русі людства — це витворити й запропонувати людству свою концепцію доби. Це виправдано також і причиново. Україна може це зробити, спираючися на свої національні традиції. Чи зробить — це залежить і від нас.

Традиція України, яку вона може принести в нашу
сучасність, це — умовно називаючи — традиція вічноселянського в ній, — не в класовому розумінні, а в духовому. Розуміймо її як ту домінанту, яка завжди в історії України давала панівний тон. Яка влилася і визначила „звучання“ нашої історії в часи Володимира Великого і Ярослава Мудрого, Данила Галицького і Сагайдачного, Хмельницького і Мазепи, Шевченка і Юрія Липи. Розшукаймо це „вічно-селянське” в козацьких ватагах під Трапезундом, в універсалах великого Богдана, в „Книгах битія українського народу”, в війську УНР і УПА. Збагнімо, як це вічно незмінне змінялося в роках і епохах, які своєрідні і неповторні стопи воно давало з чужими середовищами в незвичних ситуаціях — у варязьких дружинах, в міських прицерковних братствах, на засіданнях Центральної Ради і навіть тепер…

Шлях до майбутнього лежить через уміння мислити й розуміти, не через начотництво, сліпу віру і завжди обмежений фанатизм.

Не забуваймо, що і Христос більше цінив розбійника, ніж митарів і фарисеїв.

 

ЮРІЙ ШЕРЕХ (ШЕВЕЛЬОВ), український мовознавець і культуролог, історик, публіцист, філософ

(з «Думок проти течії», 1947 р.)

Квітень21/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України