• Сьогодні: Субота, 26 Вересня, 2020
Інфо ПС

УКРАЇНА — ДЕРЖАВА УКРАЇНЦІВ, А НЕ МОСКАЛІВ (ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО)

          Володимире, ти говорив, щоб до тебе зверталися по імені, що я і роблю.

          Це третій за рік мій відкритий лист до тебе (два попередні дивися в «Україні молодій» за 22 і 28 травня 2019 року): 

          Дожилися… На 29-му році незалежності Конституційний Суд слухає справу про конституційність Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» за поданням «рабів, підніжок, грязі Москви» та іншого «сміття» — недобитків Партії регіонів і «обрізаних» есдеків, які сьогодні складають основу московської п’ятої колони в Україні — кремлівського окупаційного блоку «ОПЗЖ» на чолі з агентами політичного впливу Путіна та колишніми агентами КДБ СРСР.

        «Наші вороженьки» вважають, що зазначений закон дискримінує їхню російську нацменшину в Україні за мовною ознакою. 

        Одночасно в Російській імперії її цар Володимир Нездихаючий (кум Медведчука) на сфабрикованому референдумі обнулив свій президентський строк і закріпив у ст. 68 Конституції, що «державною мовою РФ на всій її території є російська мова як мова державоутворюючого народу…».

        В Конституції кривавого кремлівського карлика також записали, що «РФ є правонаступницею СРСР на всій території, а також правонаступницею (правопродовжувачем) СРСР стосовно членства в міжнародних організаціях, їх органах…» (ст. 67-1).

        У 20-х роках минулого століття мій земляк, український державний, військовий і політичний діяч Симон Петлюра застерігав нас, українців: «Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди».

        Тоді і воші, і гниди були одного кольоручервоного. Зараз московські воші мають три кольори, а українські гниди — поЗЕленіли

        Як писав Тарас Шевченко: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають». А ми все терпимо цю промосковську нечисть, бо толерантні і терплячі аж до блювоти… 

         Не хохлам, малоросам, рабам, підніжкам, грязі Москви та іншому сміттю (горбатого могила виправить), а УКРАЇНЦЯМ раджу подивитися і послухати (і не раз!) звернення українського письменника Євгена Дударя: «Українці, мої українці!» (відео викладене тут).

        «Какая разніца, на каком язикє гаваріть…»

        Володимире, після інавгураційної промови кострубатою українською мовою, першу свою публічну промову на форумі інтернет-діячів, який відбувся в Києві 23 травня 2019 року, ти виголосив повністю російською — мовою агресора-окупанта. Як на мене, це ганьба тобі й образа Української нації! Твоя промова має декілька аспектів. 

         Юридичний аспект. Згідно з Конституцією і Законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної», президент України зобов’язаний володіти державною (українською мовою) і говорити нею у публічному просторі, державному, комунальному та громадському секторах, у сфері обслуговування. 

        Володимире, ти не володієш вільно українською мовою, тому і не говориш нею! Ти не можеш бути президентом України! Згідно з вимогою Конституції, президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою (ч.2 ст.103).

        При складанні присяги ти зобо­в’язувався додержуватися Конституції і законів України. Ти порушив присягу! Вступивши на пост президента України і ставши гарантом додержання Конституції, ти з перших днів свого правління розтоптав Основний закон України

        Під час війни за порушення присяги розстрілювали! Твій дід і мій батько — фронтовики Другої світової війни — це добре знали, Володимире. Вони не зрадили присязі…

        Морально-етичний аспект. Під час своєї промови російською мовою ти послуговувався звичним «кварталівським» похабним тоном, багато рухався, кривлявся, цинічно жартував, був у своєму сценічному образі — коміка, клоуна, паяца, блаЗЕня (вибір сценічного образу — за тобою). Не вистачало лише рояля і твоєї гри на ньому зі спущеними штаньми. 

         Міністр інфраструктури Володимир Омелян влучно зауважив, що «чиновнику, а тим більше президенту України, не пристало говорити по-кацапському». 

         Національно-політичний аспект. Видатний український педагог Василь Сухомлинський правильно зазначив: «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю своєї матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить рідної мови, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду і племені». 

          Всесвітньо відома українська поетеса і письменниця Ліна Костенко зауважила: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нац­меншина, кожне мурло тебе може образити. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас — це фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються…».

         Відомий педагог, журналіст, правознавець українського походження Костянтин Ушинський наголосив: «Коли зникає народна мова — народу нема більше! Відберіть у народу все — і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови — ніколи: вмерла мова в устах народу — вмер і народ».

         Володимире, тобі цього не зрозуміти тому, що ти лише громадянин України, малорос і ментально носій «рускава міра», у якого «єврєйская кровь», який «гаваріт па-рускі» і для якого «какая разніца», як називаються вулиці, хто національні герої і т. д. 

         Ти — не українець за національністю, душею і духом. ЩО є ця триєдність для нас, українців, тобі також не зрозуміти (і в цьо­му немає твоєї вини). Це в нас, українців, на генетичному рівні, це наш генетичний код оріїв-русів, який передається з материнським молоком, українськими колисковими піснями, рідною мовою, традиціями, звичаями, кухнею, релігією, культурою, історією, які для тебе є чужими

        У тебе свій генетичний код від єврейського народу, який я шаную за те, що він створив сильну національну єврейську Державу Ізраїль і з нуля відродив свою священну рідну мову іврит, яка ще 150 років тому була «мертвою», а сьогодні є єдиною державною мовою в країні. 

         А українцям — «і мертвим, і живим і ненародженим» — зауважу словами з «дружнього посланія» нашого духовного батька і пророка української нації Тараса Шевченка

Якби ви вчились так, як треба, 

То й мудрість би була своя. 

А то залізете на небо: 

«І ми не ми, і я не я…». 

         175 років Тарас Шевченко будить в українців почуття національної гідності й честі, щоб посилити національну свідомість словами: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…».

        Крізь призму часу саме ці слова Шевченка стали пророчими для українців. Адже таке враження, що більшість із нас відірвані від свого коріння, знання походження роду, історії краю, Вітчизни, своїх героїв, звичаїв та традицій свого народу.

        Ми як маріонетки, що підвладні чужим думкам, які нав’язуються нам пропагандою «рускава міра» та московської п’ятої колони — ОПЗЖ на чолі з агентами політичного впливу Кремля.

        Як би це не виглядало смішно, але в Україні наближаються чергові вибори, і питання мови знову вискакує як Пилип iз конопель. Чому ми, українці, на 29-му році Незалежності дозволяємо це робити, не заткнули до цього часу раз і назавжди чорні роти «рабів Москви» і кремлівських пропагандистів та не поставили на цьому питанні жирну крапку раз і навіки, як це зробили євреї у своїй Державі Ізраїль?!

        Лише тоді, коли ми це зробимо гуртом, буде, як писав Тарас Шевченко, «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля!».

Хто не вчить і не хоче знати української мови в Україні

        Володимире, ти громадянин України, народився в Україні, вчився в Україні, тобі 42 роки. За 29 років незалежності України ти так і не зміг (чи не захотів) вивчити українську мову, яка з 1989 року є державною, щоб вільно нею володіти. Виникає питання — ЧОМУ?! Є три варіанти відповідей

       1. Окупант не вивчає мову загарбаної ним країни, тому що вона йому не потрібна. 

       2. Не вчать українську мову і ті, хто не любить її або зневажливо, принизливо ставиться до неї, називаючи «хохляцькою» або як ти висміював російською мовою українців і Україну, прирівнюючи її до німецької порноактриси, а Томос про надання ПЦУ автокефалії називав термосом і т. д. (див. відео тут).

       3. Є і третя категорія осіб. Вони народилися і живуть усе своє життя в Україні, є її громадянами, але не змогли вивчити українську мову через свою «легку розумову відсталість» — ДЕБІЛЬНІСТЬ, термін, що застосовується у психіатрії для визначення слабкого ступеню олігофренії. 

       Володимире, а до якої категорії осіб ти зараховуєш себе, що за стільки років не вивчив державну мову (яка не є рідною для тебе), щоб вільно нею володіти, як того вимагає Конституція України?!

      Нагадаю, про  всяк  випадок, що ти заявив в ефірі телеканала «1+1» (ТСН) у минулому році (цитую мовою, якою ти говорив): «Єслі на Вастокє і в Криму люді хатят гаваріть па-рускі, атцєпітєсь, атстаньтє ат ніх, дайтє ім вазможнасть гаваріть па-рускі. У мєня єврєйская кровь, я гаварю па-рускі, но я гражданін Украіни».

Послухай свій виступ (тут).

        Твій батько, Олександр Семенович, дотримується такої ж позиції, заявивши в недавньому інтерв’ю: «Російська та українська мови багаті. Я не задоволений поділом. Ми разом повинні піднімати економіку і жити нормально всі. НЕ ВАЖЛИВО ЯКОЮ МОВОЮ. Приносить мені студент статтю українською, я беру і корегую її. Читати це не можу з однієї простої причини — немає жодної технічної книжки нормальною українською мовою. Як мені читати, навіщо мені в 71 рік обтяжувати себе якимись труднощами» (переклад iз російської). 

        Як бачиш, і у батька, і у тебе одні погляди на українську мову, яка є державною, — «какая разніца, на каком язикє гаваріть!». Народне прислів’я каже: «Яблуко від яблуні недалеко падає», що засвідчує про те, як у дітях відбиваються риси батьків i віддзеркалюється характер й атмосфера життя сім’ї.

        Із твоїм батьком я майже ровесник (мені 69 років), він доктор технічних наук, професор, я — кандидат юридичних наук, доцент. Тому дозволю собі висловити йому низку зауважень. 

        У жовтні 1989 року (коли твоєму батькові було 42 роки, а мені — 38), ще до проголошення незалежності України, Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови Української РСР».

         Згідно зі ст.2 закону державною мовою УРСР встановлювалася УКРАЇНСЬКА МОВА (цитую): «Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української РСР є УКРАЇНСЬКА МОВА. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи й організації створюють усім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого володіння нею».

        Мовами міжнаціонального спілкування в УРСР були встановлені українська й російська мови (ст.4).

        Службові особи державних установ, у т. ч. викладачі внз (вони були державними), ЗОБОВ’ЯЗАНІ були вивчити і володіти українською мовою (ст.6).

        Закон передбачав, що «у сфері освіти, науки, інформатики» (твій батько завідуючий кафедрою інформатики) результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовами.

        У періодичних наукових виданнях, які публікуються українською мовою, виклад основних положень наукових результатів подається російською та іншими мовами, а у тих, які публікуються російською мовою, виклад основних положень друкується українською (ст.30). 

         Так яка може бути проблема зі статтею студента, яку він приносив твоєму батькові, що він за стільки років не вивчив державну українську мову, яку зобов’язаний був вивчити і поглиблено володіти нею, як того вимагав закон? 

        Йдемо далі. Згідно з законом, мова інформатики здійснюється на основі української або російської мов, а комп’ютери повинні забезпечувати можливість працювати з українськими і російськими текстами (ст.31).

        У сфері культури держава гарантувала функціювання української мови. В інших сферах (державні ЗМІ, судочинство, робота пошти і телеграфів, оголошень, повідомлень, реклама, маркування товарів, мова документів і т. д.) була встановлена українська мова.

       У Кривому Розі, де проживають твої батьки, мешкають також двоє моїх родичів, їм по 85 років. Один із них працював до виходу на пенсію викладачем у місцевому гірничому інституті (нині КНУ), кандидат технічних наук.

          Інша — все життя працювала вчителем англійської мови у школі. На сьогодні вони вільно володіють українською рідною мовою, хоча за радянських часів були повністю русифіковані й спілкувалися винятково російською. Вони щасливі, що на старості повернули собі рідну мову, яку в них у дитинстві забрали москалі, а тепер — говорять нею… 

         Володимире, то невже твій батько, доктор наук, професор, за 30 років так і не зміг (чи не захотів) вивчити (як і ти) українську мову, яка з 1989 року стала в Україні державною, щоб знати її поглиблено і вільно володіти нею, як того вимагає закон? Дивина та й годі, щоб не сказати по-науковому, що це означає!..

         Людей же, які розчарувалися у тобі, Володимире, твій батько чомусь обізвав «тупою біомасою». А як назвати професора, який за 30 років не зумів вивчити державної мови країни, в якій проживає і працює?! Ще «тупішим»?

          У нас був один «проффесор», який, будучи прем’єр-міністром, у своїй автобіографії це слово писав iз двома літерами «ф» і «ботав по фені», після трьох ходок у місця, «де Макар телят не пас», якого ти підтримував на президентських виборах.

         Так він у свої 60 років, на відміну вiд твого батька, не «обтяжуючи себе якимись труднощами», ставши президентом, за рік вивчив українську мову і достатньо оволодів нею, щоб нормально говорити, на відміну від тебе і твого батька.

         Цей «проффесор» зараз у Ростові, мабуть, чекає на тебе, щоб дати тобі (а заодно і батькові) майстер-клас вивчення української мови. Ти подумай…

         Президент Європейської єврейської ради, президент Єврейської громади України, член Опікунської ради єврейської общини Хабад м. Дніпра «Менора», олігарх Ігор Коломойський (твій господар) в інтерв’ю ізраїльській газеті Makorrishon (3 квітня 2019 року) заявив: «Володимир Зеленський сто відсотків єврей. Він поки що не релігійний, але ми працюємо над тим, щоб принаймні він дотримувався Шаббату…».  

        Відомий громадський діяч, публіцист, письменник, колишній рабин і глава юдейської общини Хабад м. Харкова Едуард Ходослипні 2014 року прийняв православ’я і відрікся від Талмуду) зазначив, що Зеленський «окормляється Хабадом» і «духовно наставляється» рабином Дніпра і Дніпропетровської області Шмуельом Камінецьким». 

         За рахунок великої брехні, обіцянок, популізму, фільму «Слуга народу», заяв «достатньо перестати стріляти і буде мир», зустрітися з вбивцею Путіним «десь посередині» ти, Володимире, обманом отримав пост президента України

Не українці мають пристосовуватися до національних меншин

        Володимире, на початку червня до тебе і Дмитра Разумкова (як керівників держави) звернувся Іван Ющук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка з гострим (але справедливим!) відкритим листом «Україна — держава українців, а не національних меншин».

         Німеччина — держава німців. Польща — держава поляків. Ізраїль — держава євреїв. Цього ніхто не заперечить. А Україна — держава національних меншин?

         Принаймні, як заявляє професор Іван Ющук, так випливає з останніх заяв президента України Зеленського (пресконференція 20 травня 2020 року) і голови Верховної Ради України Разумкова (26 травня 2020 року в інтерв’ю «Главкому»): мовляв, національні меншини не влаштовує Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», його треба міняти.

         У процесі підготовки до проголошення незалежності України Верховна Рада тодішньої Української РСР прийняла 16 липня 1990 року Декларацію про державний суверенітет України. У ній Верховна Рада, «шануючи національні права всіх народів», проголосила: «Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу». 

        Отже, національної державності не російського, не польського, не єврейського, ні якогось іншого, а саме українського народу.

        Професор Ющук також наголошує, що в українській державі має стояти питання про національні права саме українців, а не національних меншин, свідчить дальше положення Декларації: «Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя». Це аж ніяк не стосується ні росіян, ні поляків, ні євреїв, ні когось іншого.

         Не було й нема потреби дбати про національно-культурне відродження росіян (у цьому сенсі їх на свій розсуд забезпечувала й забезпечує могутня Російська імперія), ні поляків (у них є своя держава), ні ще кого.

        Ідеться про національно-культурне відродження українців, яких століттями фізично й морально нищила Російська імперія. Інакше нема потреби в цій державі та й підстав для її існування.

        Мова й культура творить і згуртовує націю. Тому й тепер деякі сили прагнуть і далі мову й культуру українців трактувати в колоніальному дусі як зайвий непотріб. У тому числі й президент України та голова Верховної Ради України,  справедливо наголошує професор Іван Ющук.

       Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» було розроблено й прийнято з великим запізненням на виконання положення другого абзацу статті 10 Конституції України, де сказано: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

         Чи теперішнє керівництво української держави (Зеленський — єврей, Разумков — росіянин) не розуміє значення слова «ЗАБЕЗПЕЧУЄ»? «Чи тільки вдає, що не розуміє?» — слушно ставить питання професор Ющук.

        Тим часом відбувається відверте ігнорування конституційного Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а отже, й національних прав українців: уповноваженого із захисту державної мови змусили подати заяву про звільнення (новий уже єред), не створено Секретаріату при уповноваженому; не затверджено порядку здійснення контролю уповноваженим із захисту державної мови за застосуванням державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування; не подано на розгляд Верховної Ради України проєкту закону щодо реалізації прав корінних народів, національних меншин. А терміни виконання цих положень закону вже давно минули.

         Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ніяк не обмежує право національних меншин користуватися своїми мовами, розвивати їх, але, як сказано в Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту (1996 рік), «водночас особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою». 

         Не українці у своїй державі мають пристосовуватися до національних меншин, а навпаки, якщо ті бодай поважають людей, серед яких вони живуть.

         До відома національних меншин: Російська Федерація законодавчо «зобов’язує підтверджувати володіння російською мовою, знання історії Росії та основ законодавства РФ іноземних громадян, які звернулися для отримання дозволу на тимчасове проживання».

        Навіть тимчасове проживання вимагає знання мови, історії і законів країни. Україна — вже не колонія, як була вона і як ще досі вважає дехто, засланий свого часу для зросійщення аборигенів, «даби ані (аборигени), за висловом Катерини ІІ, нє сматрєлі какъ волкі къ лєсу». 

       Повністю поділяючи викладені думки професора Івана Ющука і дякуючи йому за громадянську позицію, зауважу тобі. 

       Володимире, ти не український президент, не мій президент і не президент корінної нації — українців! І ніколи ним не станеш. За своєю ментальністю ти президент «Малоросії». Тобі з цим треба просто змиритися і негайно повернутися в «95-й квартал», там твоя парафія і «Малоросія». Рояль зачекався на тебе…          Пам’ятай про лист професора Івана Ющука і його слова «Україна — держава українців, а не національних меншин».

         Вибачся перед Українським народом і йди з Богом. 

        Володимире, своїми відкритими листами до тебе я переслідую одну метузберегти Українську Державу і отримати Перемогу над ворогом України — Російською імперією на чолі з її «царем» Володимиром Нездихаючим. А ти своїми діями, що мають ознаки державної зради, сприяєш кривавому кремлівському карлику і його куму Віктору Медведчуку — ворогам України!

        Путіну ти потрібен лише як знаряддя (бікфордів шнур або капсуль-детонатор), щоб спровокувати в Україні: міжетнічне або міжконфесійне протистояння, дестабілізувати політичну, гуманітарну або соціальну ситуацію, підштовхнути українців до масових протестів і за допомогою агентури спецслужб Росії і п’ятої колони московського окупаційного блоку «За життя» (керівництво якого — колишні агенти КДБ СРСР і агенти впливу Путіна) запалити громадянське протистояння, яке може перерости в силовий масштабний громадянський конфлікт.

         Володимире, ти цього не розумієш через свій молодий вік, відсутність життєвого, політичного, міжнародного і військового досвіду. Це — не твоя вина, це — твоя біда. Твоя вина в іншому — у безвідповідальності перед українським народом, коли ти — повний профан у політиці, державному управлінні й безпековій сфері — вирішив балотуватися кандидатом у президенти України! 

        Не знаю, чи зрозумів ти, в чому ще є твоя провина перед етнічними українцями, які складають понад 80% (евреї — 0,2%) населення України. Якщо ні, то тут я тобі нічим допомогти не зможу. Як кажуть у народі: «Якщо тато з мамою не дали, то вже ніхто не дасть»…

        Володимире, ти можеш собі хоч на мить уявити, щоб президентом або прем’єр-міністром Держави Ізраїль раптом став араб? У Єгипті — єврей? У Польщі — німець? У Німеччині — француз? У Франції — англієць? У Великій Британії — ірландець? У Фінляндії — росіянин? У Росії — українець? У Латвії — казах? У Литві — узбек? У Естонії — азербайджанець? У країнах Латинської Америки хто-небудь інший, окрім представника корінної нації держави? 

        Володимире, прийди на найближче засідання сесії Верховної Ради і, відповідно до статей 108 і 109 Конституції України, особисто зачитай українською мовою заяву про свою добровільну відставку.

        Вибачся перед українським народом за брехню, маніпуляції, популізм, «Голобородька», порушення Конституції і законів, прав і свобод людини і громадянина, політичні репресії; вибачся за батька, який образив українців, обізвавши їх «тупою біомасою», і йди з Богом iз поста президента України.

       Тобі буде аплодувати стоячи вся Україна з криками «браво!». Тебе закидають квітами (не вінками) не лише у стінах парламенту, а й по всій країні, за те, що ти звільнив Україну від себе — посміховища і ганьби перед світом!

       ЧЕСТЬ МАЮ! 

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО

Герой України, кавалер ордена ООН «Діяння на благо народів», вищої відзнаки Канадського королівського легіону ім. Пилипа Коновала — Хрест «Вікторія», генерал-лейтенант, почесний голова Спілки офіцерів України

(УМ.14.07.20)

Липень14/ 2020

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України