• Сьогодні: Вівторок, Жовтень 23, 2018
Інфо ПС

У НАШИХ ЖМИКРУТІВ НЕ ВАРИТЬ КЕБЕТА (Василь Шкляр)

Наша мова модерна, вона засвоює нову лексику, нові форми слововжитку, тобто це живий організм, який постійно розвивається.

Без державної мови ти — безнадійний маргінал. Отже, дії тут прості. Перше — обов’язкова освіта українською мовою від дитячого садка і до захисту диплома. Друге — неодмінне спілкування державною мовою під час виконання своїх службових обов’язків для державних чиновників, для працівників медицини, освіти, транспорту, усіх сфер обслуговування. Третє — повна деокупація інформаційного простору, встановлення справедливого мовного режиму на всіх телеканалах, радіостанціях, інтернет-ресурсах, в інших засобах масової інформації.

Таке поняття, як квотування українськомовного культурного продукту, є неприпустимим, бо  є рудиментом Валуєвського указу; воно принизливе для нації, чия мова зазнала найжорстокішого гноблення з боку російського загарбника. Уже в наш час на очах у всього світу вбивали українців тільки за те, що вони розмовляли своєю мовою. Ми ніколи не допустимо жодних утисків нац­меншин, жодних образ, але кожен, хто має не спідлене серце, мусить зрозуміти, що українці прагнуть лише відновлення історичної справедливості.

Піти їм назустріч і допомогти в цьому мусить мати за честь кожен громадянин будь-якого походження, котрого годує ця земля. Це мусить зрозуміти і прийняти кожен зґвалтований колонізаторами російськомовний українець. Інакше всі розмови про мораль, справедливість, єдину країну, національну ідею будуть фальшивим бульканням у постколоніальному болоті.

Питання такого масштабу, про які я щойно говорив, — це завдання парламенту, Президента, уряду, зібраних у єдиний кулак. Але проблема наших найвищих політиків у тому, що ніхто з них ніколи не брав на себе місію лідера нації.

Ніхто не звернувся до народу й не сказав, як, приміром, той-таки Черчілль, що, люди добрі, я вам поки що нічого не можу пообіцяти, окрім солоного поту. Давайте робити ось так і так, я знаю, як це робити, я вірю в це, ідіть за мною. Натомість наші політики, тримаючи носа за вітром, дослухаються до примітивних інстинктів та забаганок натовпу і намагаються йому догодити, щоб не втратити електорат. Звідси кричущий популізм, нерішучість, відсутність творчої політичної волі. Звідси цілі армії радників, консультантів усіх мастей та орієнтацій, нашіптувачів з усіх таборів, перед якими стоїть чи не єдине завдання — допомогти виграти наступні вибори. То яка тут може бути гуманітарна політика?

Як подивимося тепер на деякі призначення на високі посади, то здається, що пані корупція проникла навіть у спальні окремих крутих чиновників. І куди тільки дивляться їхні жінки?

Україна катастрофічно відстала у розвитку свого кіновиробництва. Особливо прикро, що ми обірвали кращі традиції українського кіномистецтва — від Довженка до Параджанова, Осики, Юрія Іллєнка. Починаючи з дев’яностих років ця тяглість перервалася щонайменше на два десятиліття. Тепер кидаємося щось знімати і не можемо знайти режисера, оператора, акторів. Я не кажу, що їх немає. Та коли відсутня кіноіндустрія, то як зорієнтуватися, де той найкращий, найталановитіший, найнадійніший? Ми зняли два-три фільми і ремствуємо, що шедевру не вийшло. Але щоб з’явився шедевр, потрібно зняти сотні серйозних стрічок. Тому для пришвидшення, як ви кажете, темпів, необхідне дедалі більше і більше фінансування.

Кіно — дуже дорога розкіш. Проте це не означає, що треба покладатися лише на підтримку держави, хоча така підтримка дуже важлива. Тут є ще кілька джерел. По-перше, повинні реабілітуватися перед українцями провідні телеканали, які годували своїх глядачів московським сміттям. Вони мусили б зараз серйозніше взятися за виробництво українських фільмів. По-друге, активний інтерес до кіно мусив би виявити бізнес.

Ви прикиньте, скільки за оту готівку, яку задекларували лише депутати, можна було б зняти фільмів. Три вовки вбили б ці жмикрути: їм би не було так соромно за своє злодійство і жадібність, адже підтримували культуру. Завдяки їм розвивалося б кіно і, зрештою, ще й можна було б відбити свої грошенята, можливо, навіть із прибутком. Я вже не кажу про славу, повагу, імідж. Але для цього в них не варить кебета. Тому треба чекати підприємливих людей нової формації, котрі зрозуміють, що кіно — найпривабливіший бізнес.

Горіння ідеєю часто не лише компенсує брак досвіду, а й перевершує його.

 

Василь ШКЛЯР, письменник

Листопад16/ 2016

Коментарs:

  • riter Відповісти
    2 роки тому

    Щоб з’явився шедевр, потрібно зняти сотні серйозних стрічок.

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України