• Сьогодні: Неділя, Вересень 24, 2017
Інфо ПС

У НАС СКЛАДНІ РУХИ ТІЛА, АЛЕ МИ ВСЕ-ТАКИ ПРОСУВАЄМОСЯ ВПЕРЕД

Терпець урвався. І вже досить давно. Люди хочуть, щоб все було відразу. А якщо не відразу — значить, “все пропало“. Ми тримаємося на тому, що у нас немає іншого виходу. Нам нікуди відступати. Тому що у нас один шлях: йти в Європу, інакше нас підімне Росія. Рухаємося повільно, два кроки вперед, один назад, пострибаємо на місці, потім раптом нас відкидає назад, потім ривком знову вперед. У нас, знаєте, складні рухи тіла, але ми все-таки просуваємося.

Українці не відчувають себе в безпеці з двох причин. По-перше, це, звичайно, війна; по-друге, зростає злочинність, причому насильницька. А як ви думаєте, чого люди найбільше бояться зараз? Зростання цін. За даними моніторингу Інституту соціології, нападу зовнішнього ворога боїться 43%, а зростання цін — 81%, невиплат зарплат і пенсій — 60%, безробіття — 73%. Економічні страхи превалюють.

Громадянське суспільство пішло в політику, але там воно, на жаль, відчуває себе десантом на ворожій території. А десанти воєн не вигравали. За ними має йти потужна армія. Ось її поки немає.

Я, чесно кажучи, була впевнена, що після оприлюднення електронних декларацій політики побіжать, принаймні, з влади. Тихесенько сядуть і будуть насолоджуватися життям, щоб їх не чіпали. Але ні. Ось це і напружує. Вони ніби впевнені, що нічого не буде. “Діамантових” прокурорів скільки вже судять? Третій рік, і нічого не чути. Треба садити. А до цього не готові, тому що “сьогодні — ти, а завтра — я”.

Патерналізм нікуди не подівся. Якщо говорити чесно — пройдуть на виборах ті, хто не буде обіцяти, наберуть достатню кількість голосів? Навряд чи. Будуть вибори, і я боюся, що на цих виборах популісти святкуватимуть перемогу. Будь-яке демократичне суспільство хворе популізмом. Тому що треба перемагати на виборах. Але одна справа — популізм в країнах, де більшість становить середній клас, та інша — де більшість становить бідне населення. Наприклад, недавно в Швейцарії провели референдум про гарантований прибуток. Передбачалося, що кожному мешканцеві, незалежно від того, чи є у нього робота, держава буде щомісяця виплачувати 2,5 тис. швейцарських франків ($2,5 тис.). 78% швейцарців проголосували проти — а нічого розводити утриманство. У них логічно виникло питання: чиїм коштом? І вони розуміють: за рахунок тих, хто працює. А як би у нас проголосували? Сказали б: добре, нехай дають, адже шара. Ось і різниця.

Найрадикальніші зміни в свідомості українців відбулися в 2014 році. Після цього “кунштюка” Росії [анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі] східний вектор звалився. Тепер немає двох векторів, він один — на Захід. Тепер вступ до НАТО підтримують більшість — 78% — українців, а в разі проведення референдуму він був би однозначно виграшним. Росія отримала Крим, але втратила Україну. Вже все.

Безвізовий режим — це, звичайно, не глобальна “перемога”, але те нечисельне за останній час, що дійсно добре. І те, що не ділить країну. 40% українців відповіли, що для них це важливо: це більше, ніж кількість тих, у кого є закордонні паспорти (у нас їх 30%) — і це набагато більше, ніж кількість тих, у кого є біометричні паспорти та паспорти з чинними візами (таких у нас поки не більше 15%). Люди бачать перспективу. І це важливо для них.

Говорити українською мовою більше не стали. Якщо в 1992 році переважно українською мовою говорили 37%, в 2016-му — 42%. Але змінилося ставлення до української та російської мов. У 1996 році було питання: “Як ви вважаєте, чи потрібно надати російській статус офіційної?”. “Так” — 51%, “ні” — 33%. Те ж питання в 2016 році: “так” — 30%, “ні” — 55%.

Змусити всіх перейти на українську просто тому, що хочеться швидких перемог, неможливо. Потрібна українська масова культура. Вибачте, потрібна українська [письменниця Дар’я] Донцова. Те, що люди читали б на пляжі. Детективні телесеріали потрібно робити забійними. Щоб не російські дивилися, а українські.

Найголовніший роз’єднуючий фактор сьогодні — нетерпимість. Коли людина з іншою точкою зору стає не опонентом, а ворогом.

Я зі стриманим оптимізмом ставлюся до можливості зміни свідомості на окупованій території, тому що там все інфіковано російською пропагандою. На “стриманий оптимізм” налаштовують зміни в свідомості людей на територіях Донецької та Луганської областей, які теж були окуповані, але зараз контролюються Україною. Коли ми тільки бралися в кінці 2014 року до опитувань на цій території, то я добре пам’ятаю, що 35% хотіли відокремитися від України, 20% хотіли бути з “ДНР” і “ЛНР”, а ще 15% приєднатися до Росії. Зараз нічого цього немає. Відсотків 5% таких залишилося, хто хоче відокремитися від України. Там життя якось відновлюється, люди приходять до тями, хоча я не перебільшую їхню проукраїнськість.

 

Ірина БЕКЕШКІНА, український соціолог, директор Фонду Демократичні ініціативи

Серпень21/ 2017

Коментарі:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України