• Сьогодні: Понеділок, 1 Березня, 2021
Інфо ПС

У МЕНЕ ДУМКА – ТАКА. А У ВАС?

Дивлюся у віконце FB, а там, так собі без особливого інтересу питають: що у вас на думці.

Друзі! Ви не повірите! У мене думок більше, ніж одна. Ну, ось до прикладу: нам кажуть, що людина створена за образом і подобою Творця! Звучить красиво. Але потім нам кажуть: раби Божі. Ну, якось образливо. За Бога. Він що – рабовласник?!

Ось думка мені й молотить під маківку: ПРОФАНАЦІЯ! Якщо ми створені за образом і подобою творця, то це означає, що він так, як я, носить шапку 57 розміру, тобто має обмежену в просторі й, очевидно, в часі черепну коробку, в якій фізично не можливо вмістити МОЗОК, здатний осягнути, а не те що створити безкінечний у просторі і в часі Всесвіт. Думка моя каже, що говорити про можливість обмеженого об’єкту управляти безмежним – нонсенс.

Отож, можна вести мову про те, що Творець – це не особистість, а феномен, явище. Це безмежна у просторі і часі субстанція, яка, на мій хлопський розум, обмежений обсягом мозку і 57-м розміром шапки, складається з безмежних у просторі і в часі (бо будь-яка частина безкінечності – безкінечна!) ІНФОРМАЦІЇ, ЕНЕРГІЇ і ЛЮБОВІ.

Тобто, ми можемо говорити лише про те, що в людині є ЧАСТКА БОГА – ДУХ! Саме ця частка Бога в кожному з нас і відрізняє нас від тваринного світу, робить БОГОРІВНИМИ, адже будь-яка частка безкінечності – Творуця – є безкінечною. А нам кажуть – раби Божі!

Богу раби не потрібні! Раби потрібні тим, хто тисячоліттями робить бізнес на вірі, а також Владарям, яким значно легше правити рабами, ніж вільними людьми (порівняйте кацапські й українські суспільства й держави).
Та й ще чимало у мене думок завелося. Але на сьогодні – баста.
Маленьке резюме.

Справляю чин

Шукаючи земного раю,
я знаю, що його нема,
та мимоволі підіграю
всім легковірам — їх-бо тьма.
Вклоняючись іконі вбого,
я знаю, що насправді — це
далеко не Його лице,
що Бог — поза «портретом» Бога.
Йдучи дорогою печалі,
я знаю, що печаль — в мені,
що сам собі пророчу дні
на всю юдоль земної далі.
Живучи в борг перед дітьми,
я знаю, що грабую внука.
Та, поки серце в груди стука,
я борг спокутую слізьми
своїх поезій молитовних,
своїх зажурених прозрінь,
безсонних снів і днів бездомних
в скарбничку нових поколінь.
Шукаючи, йдучи, дорогу,
вклоняючись і живучи,
смиренно я справляю чин
жертовного служіння Богу.

 

Володимир Шовкошитний

Грудень29/ 2016

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України