• Сьогодні: Четвер, 24 Червня, 2021
Інфо ПС

ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ – 12 СІЧНЯ 1972-ГО

12 січня виповнюється 45 років з часу каральної операції КДБ щодо шістдесятників. Загалом по Україні 1972 року було заарештовано 100 дисидентів.

Ця історія не дуже різдвяна, хоча в публіцистичну літературу вона ввійшла під назвою січневих чи різдвяних погромів 1972 року. З Різдвом, насправді, вона ніяк не пов’язана, тому що сама справа «Блок» почалася у липні 1971 року. Близько півроку її напрацьовували: були задіяні як агенти Комітету держбезпеки, так і малодухі люди, котрі просто не хотіли сісти. Тих, проти кого збирали інформацію, у термінології радянських спецслужб називали ворогами радянської влади. Жертвами цієї операції стали більше сотні людей.

     Сама дата 12 січня випадкова і нічого надзвичайного 10 чи 11 січня не сталося. Але сталося напередодні. Оскільки для будь-якої спецоперації потрібні формальні приводи, то ним стало затримання, а потім арешт 4 січня 1972 року громадянина Бельгії, колишнього студента Лювенського університету, активіста «Спілки української молоді» Ярослава Добоша. Фактично, ця людина приїхала в СРСР, очевидно, не випадково. За ним стежили до арешту і питання, чи робили це з моменту його зустрічі з Іваном Світличним, чи з моменту його перетину кордону. Але те, що Ярослав Добош став призвідником цих арештів — очевидно.

Я був єдиним журналістом за 40 років, кому він розповідав свою версію подій, чому він погодився визнати свою вину. На підставі його зізнань, котрі 15 січня були опубліковані в газеті «Радянська Україна», було побудовано фабулу КГБ-істської історії про те, що буржуазно-націоналістичні закордонні центри намагаються вплинути на політику Радянського Союзу, підмовляють наших незрілих українських літераторів, студентів брати участь у діяльності, ворожій радянській владі.

      Головна ідея була в тому, що коли Добош сидів у СІЗО на Луб’янці в Москві, до нього допустили консула Бельгії і той сказав, що в них немає жодних можливостей впливу на Радянський Союз, тому порадив говорити все, що від нього хочуть почути. Планувалося, що коли Ярослав виїде за кордон, спростує свої слова. Так і зробив.

Вийшовши на прес-конференцію, яка була тут, в Києві, перед закордонною пресою (що є смішним, адже в СРСР закордонна преса була акредитована тільки в Москві, але для цього випадку журналістів привезли сюди). Добре, що після цього його повернули на Луб’янку і потім депортували з Радянського Союзу. Виїхавши на Захід, він говорив пресі, що всі його попередні свідчення — неправда, що в СРСР немає демократії.

     Руху «шестидесятників» як такого не було, були різні осередки з різними ідеями та дискусіями. Приміром, Іван Гель чи Валентин Мороз — націоналісти, які у своїй політичній роботі не приховували своєї мети і, принаймні, їх друзі згадували, що вони боролись за незалежну Україну. Я багато спілкувався з Іваном Гелем і він казав, що не був дисидентом, а націоналістом, спадкоємцем визвольної боротьби.

У кожного осередку були свої мотиви, але на загал ми оцінюємо шістдесятників як людей, котрі були небайдужими, хотіли змін і не погоджувалися зі статусом підневільної України.

     Січневі арешти це велика катастрофа. Вона є чи не найважливішим рубіконом, який відділив ілюзії щодо можливості м’якої трансформації Радянського Союзу. У 1974 році на волі вже не залишилося практично нікого, хто більшою чи меншою мірою декларував якісь опозиційні настрої. Другий етап починається із 1976 року, коли частина людей вже виходить із таборів, відсидівши свої маленькі терміни, і вони орієнтуються на західну демократичну думку і мають не культурну місію, а є, можна сказати, політичною опозицією. Вже можна говорити про Гельсінський рух як про цілісність.

    1972 року, фактично, стався покіс з метою припинити діяльність цих середовищ. І всі, хто ще не сиділи за свою позицію, сіли того року. Там не було випадкових людей.

Вахтанг КІПІАНІ,

головний редактор «Історичної правди»

Січень09/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України