Родина Степана Бандери тут проживала, батько тут народився, садиба діда стала музеєм, школа-гімназія дожила, стоїть, як грім, зі всіма меморіальними знаками…
1 січня завжди стрияни мають різні альтернативи: перша – почати рік новий зі С. Бандерою у День його народження, друга – доїдати олів’є (а його накромсали – коби до Різдва доїли), з відповідними пропохмільними наслідками, і третя – з дітьми до йолки, на гойдалку і зігрітися по дорозі глінтвейном…
Так як до Кийова на парад не їхав, пішов до Бандери – мітінг… По дорозі зустрів старого знайомого, ще з тих рухівських часів. “Пішли?” (на мітинг) і пробую відтягнути від варіанту “олів’є”, переконати. Реакція – тупо “і шо?, НЕ ВІРЮ”. Як у Станіславського…
Цей факт ще по дорозі було помічено – варіант «вчорашнє олів’є» таки за масовістю на першому місці, на почесне друге місце вийшла альтернатива – варіант №3, на Майдані біля кривенької (бо кривенька) ялинки людей було в рази більше ніж коло одного з перших в Україні пам’ятників Степану Бандері…
Ну і третій варіант – мітинг. Нє, ну, звичайно, враховується поправка на ще далекість до виборів, і як наслідок – відсутність хоча б тої півтисячі політактиву краю чи міста, звичайно район і місто – це завжди різні республіки, у кожної свій Бандера і час зустрічі з ним. Зразу ж скажу – радий був зустрічі зі старими колєгами, знайомими, з ними, як в тім кіні, – місце зустрічі змінити не мож… Вже 20 літ… Вже і посивіли, і полисіли, і…
От на рахунок “і” – і що далі? – проблєми. Причини різні і всілякі… Ну – виглядає так, що лише експлуатована (ніхто її таки не розвиває), така правильна акція, до масових, на жаль, не дотягує, тішимося шкільною молоддю (в кількості три – дві молодчинки-учасниці), так,то є… Є, поки вони в школі, є така собі тиха радість, оптимізм Проводу… Чомусь оголосили, що то надрайонний провід організації укр. націоналістів (як ОУН)… Ніби прапори партєйні КУНу, а друг провідник став оунівцем, така собі імпровізація… Таке саме, як і хокеїст Маккензі, певне, теж не в образі за те, шо його на нулі з Порошенком засікли (виступаючий, певне, мав на увазі Маккейна. котрий Джон, але то таке…)
Що далі? Що має і може відтягнути нарід від салати і каруселі в цей день?
Зрештою, виглядає так, що то, крім 1 січня, і ще 15 жовтня (вбили С.Бандеру ), оте “далі” мало кого хвилює… На Сході України нарід дещо інакше дивиться на світ Божий, погляди щиріші і відвертіші. От лиш є пересторога: ми – переможемо, і червоно-чорний прапор боротьби закріпиться на східних наших барикадах, треба, аби він, ідея – таки приживалась і розвивалась, або ж просто неслась у кожного там, де Душа, без шуму і крику, фальші і облуди… Якось так вище неслась… На жаль, в такому стані не дійде вона вище… А Героям Слава!
Р.С. Братам і сестрам на схід хочу окрім вітання, переказати і певні застороги. Так, ми – з вами були, є і будемо, але це зовсім не означає, що ми вічні туйка во “на Западі” зі своїм п’ємонтизмом… Все гайка, вам би треба наші помилки фільтрувати і йти далі – приклад показувати, так як ви, східняки, це робили і робите в Харкові, Дніпрі, Одесі, Херсоні, Запоріжжі, Миколаєві… Робили і робите, стали за Україну у тривожні дні біди і війни. І я ,до речі, люди не дадуть збрехати – перед виступами на східних теренах-сценах кланяюсь і дякую, дякую… І так само зараз, віруючи, що ви розберете зерно від полови (а то важка праця – нахомутали за 25 років), будете його засівати, ну, кажучи по правді, у вас і грунт кращий, ЧОРНОЗЕМ… Дай Вам, Боже, аби зерно зійшло на добрий урожай! А Європа… Європу ми колись годували своїм хлібом – їли, казали, що добрий, вірю, що ще нагодуємо…
Слава Україні!
Зенек Медюх
