• Сьогодні: Понеділок, 8 Березня, 2021
Інфо ПС

СИРІЯ І УКРАЇНА: У ЧИЇХ РУКАХ НИТКИ ВІЙН І РЕВОЛЮЦІЙ

Я думаю, всіх цікавить, що ж насправді відбувається в Сирії і до чого тут Україна…

Коротка передісторія

Як всім відомо, найбільші світові запаси нафти і газу зосереджені на території країн Близького Сходу і Перської затоки, а видобування, транспортування і переробка цих енергоресурсів, починаючи з ХХ століття і до сьогодення, є найбільш прибутковим бізнесом у світі.

Зі створенням в регіоні після завершення Другої світової війни Ізраїльської держави до прагнення міжнародних фінансових кланів заволодіти ресурсами ще додалося віковічне релігійне протистояння іудаїзму та ісламу. Більшість нерозвинених на той час країн Близького сходу, таких як Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Катар, Оман і Йорданія у 50-70 роках ХХ століття досить легко вдалось взяти під контроль шляхом фінансування/підкупу пануючих монархічних режимів та створення підконтрольної фінансової системи в цих арабських країнах. Для решти країн, що не піддаються фінансовому впливу, були задіяні інструменти з розв’язання локальних збройних конфліктів з метою ослаблення та повалення “незговірливих” владних режимів. Прикладом такої тактики була Ірано-Іракська війна в 1980-1988 роках, спровокована і профінансована провідними спецслужбами, що стали з того часу головним інструментом у створенні збройних конфліктів у всьому світі, а війни в цілому перетворилися на прибутковий бізнес.

Фактично на початок 2000-х років неконтрольованими в регіоні залишались тільки Сирія, Іран та Ірак. Головною ціллю для окупації регіону став Ірак, що був найслабшим у порівнянні з союзом Ірану та Сирії. У 2003 році з вигаданих причин було розпочато військову операцію, яка завершилася в 2005 р. поваленням влади С. Хусейна, тотальним мародерством і пограбуванням Іраку. Військова окупація тривала до 2011 року, до завершення процесу становлення маріонеткової влади в країні (шиїтів), і спровокувала внутрішнє повстання ісламістів-сунітів, що призвело до виникнення військового угрупування ІДІЛ (Ісламська Держава).

Варто зазначити одну істину, яку ретельно приховують від суспільства – всі так звані терористичні угрупування у світі створюються саме спецслужбами з метою їх використання для досягнення політичних цілей під виглядом релігійної або ідеологічної боротьби. В кожне таке формування, як правило, входять представники різних конкуруючих спецслужб, що борються за вплив у формуванні між собою та в цілому на діяльність всього угрупування. Взагалі, таке поширене в наші дні соціально-правове явище тероризму використовується провідними спецслужбами як інструмент психологічного впливу на суспільство, як за межами, так і всередині країн, і набрало популярності завдяки його широкому застосуванню КДБ СРСР у період холодної війни. Іншими словами тероризм використовують як привід для штучного створення збройних конфліктів, громадянських війн, проведення військових операцій, повалення влади або досягнення інших політичних цілей. Для розуміння істинних цілей, які переслідують терористичні угрупування та їх “замовники”, потрібно керуватися логікою вислову давньоримського філософа “Is fecit, cui prodest” – зробив той, кому це вигідно.

Зародження збройного конфлікту

2011 рік у Близькосхідному регіоні розпочався зі спровокованих спецслужбами масових вуличних протестів, революцій і внутрішніх збройних конфліктів, що розпочалися в арабських країнах Північної Африки і призвели до повалення непідконтрольних політичних режимів в Тунісі, Лівії, Ємені та Єгипті, увійшовши в історію як “Арабська весна“.

В цей час у Сирії протести опозиції переростають у добре підготовлену, профінансовану і організовану громадянську війну. 18 березня у м. Дарайя за антиурядові написи на стінах були заарештовані школярі, що викликало хвилю обурення діями влади мешканців міста та поклало початок антиурядовим повстанням і сутичкам із поліцією (тут згадуємо події 2013 року в Україні – побиття Беркутом та арешти протестуючих студентів стали початком “Революції гідності“). В результаті повстань 29 березня уряд Сирії пішов у відставку, 26 квітня в м. Дарайя поблизу Дамаска були введені війська, і розпочався збройний конфлікт із повстанцями, а 23 грудня столицю Дамаск сколихнула серія кривавих терактів. Також в країні був скасований режим надзвичайного стану, що дозволило провести в 2012 році парламентські вибори. За оцінками експертів результати перших парламентських виборів у Сирії були сфальсифіковані (головний союзник Б.Асада – В.Путін на фальсифікаціях виборів “собаку з’їв”), але в парламенті 6 місць отримав опозиційний блок “Народний фронт за зміни і звільнення” (український аналог – “Фронт змін”, що у 2014 році змінив назву на “Народний фронт“).

І ось Сирія з відкритої всьому світу мультиконфесійної країни з розвиненою економікою і культурою перетворюється на концтабір, а президент Б.Асад з його якісною західною освітою, світоглядом і зв’язками – на тирана і деспота (зі сторінок і сюжетів у світових ЗМІ, особливо катарського телеканалу “Аль-Джазіра”).

Причини збройних конфліктів

Протягом десятиліть тривала війна міжнародних фінансових кланів за ресурси і, нарешті, захопивши контроль над нафтовими і газовими родовищами Близькосхідного регіону (за винятком Ірану та Сирії), настала черга повною мірою задовольнити свої бізнес-інтереси через ринки збуту, тобто створити канали транспортування великих об’ємів сировини до переробних підприємств і споживачів. Такими каналами є міждержавні магістральні нафто- та газопроводи, а споживачами – країни Європейського союзу, на які припадає найбільша доля споживання енергоресурсів у світі.

Для того, щоб зрозуміти всю глобальну політичну кон’юнктуру і розстановку сил у сучасному світі, першочергово потрібно відкрити світову мапу з нанесеними на ній діючими та запланованими до будівництва магістральними нафто- і газопроводами! Я впевнений, Вас здивує той факт, що основним фактором політичної дестабілізації всередині країн є наявність діючих або проектованих для реалізації магістральних нафто- і газопроводів. Чи це може бути співпадінням? Ні – це закономірність! За останні кілька десятиліть транспортування магістральними трубопроводами великих об’ємів енергоресурсів (особливо природного газу) перетворилось у надприбутковий бізнес.

У цьому контексті наводжу приклад з новітньої історії України – для диверсифікації поставок природного газу в Європейський союз у 2004 році було спроектовано і сплановано реалізувати проект поставок азербайджанського та туркменського газу в ЄС під назвою “Білий потік“, з’єднавши магістральні газопроводи Грузії (згадуємо “Революцію троянд” 2003 року) з газотранспортною системою України через Крим. Що відбувалося в Україні в 2005 році? Правильно – “революція” і зміна політичного режиму в країні. Що нова маріонеткова влада спровокувала? – “Газову війну” “Нафтогазу” з “Газпромом”. Активна позиція нової влади щодо реалізації “Білого потоку” починаючи з 2007 року дорого коштувала Україні. Саме з того моменту почались активні розробки планів щодо анексії Криму Росією. Згадаємо трагічні наслідки для наших грузинських партнерів – російсько-грузинську війну 2008 року та анексію Росією територій Південної Осетії та Абхазії.

Якою ж була істинна мета проекту “Білий потік”?  Зруйнувати створену В. Путіним і його партнерами надприбуткову газову монополію в ЄС та ще й отримати ласий шматок у вигляді газотранспортної системи України. З того моменту і розпочався конфлікт бізнес-інтересів окремих міжнародних фінансових кланів з В. Путіним. Чому я не оперую поняттям стосунків між окремими країнами, а лише написав прізвище одного відомого президента? – Контрольний пакет акцій світового газового монополіста “Газпром” належить не російському народу, а громадянину В.В.Путіну, втім, як і все інше в країні, але це вже окрема історія…

Тепер поглянемо на мапу Сирії…

Станом на початок спровокованої у країні громадянської війни у 2011 році в цілому не на користь країні її географічне положення, розвідані величезні запаси нафти і газу (цей факт ретельно замовчують) та наявність двох магістральних нафтопроводів, що постачають нафту з Іраку в Сирію, а точніше – до провінції Алеппо. Чому я акцентую увагу на географічному положенні Сирії? Ось тут починається найцікавіше: до країни прийшла “труба”…

Останні десятиліття міжнародні фінансові клани захоплювали владу в країнах Близького сходу не лише для заволодіння світовими запасами енергоресурсів, а й для розбудови мережі національних газотранспортних систем, маючи за мету створити монополію світового масштабу – об’єднану Трансарабську газотранспортну систему, а слідом за нею і нафтотранспортну мережу. Згідно проектів у Сирії мали спочатку побудувати магістральний газопровід від кордону з Йорданією та Ізраїлем через Дамаск, Алеппо до Туреччини, а газотранспортну систему Туреччини з’єднати з Європейською. Таким чином планувалося перетворити Сирію на своєрідну вузлову станцію або розв’язку на шляху транспортування енергоресурсів в ЄС.

Офіційну пропозицію Б.Асаду спільно побудувати газопровід від імені міжнародних фінансових кланів зробила влада Катару ще в 2009 році, на реалізацію Б.Асаду була виділена рекордна на той час сума – $10 млрд. Але коли прийшов час будувати, а гроші, як завжди, “кудись поділись”, Б.Асад згадав про свого найближчого союзника В.Путіна, для якого це було вже не стільки конфліктом бізнес-інтересів його “Газпрому”, скільки загрозою повного руйнування його “газової імперії”, політичного впливу і в кінцевому результаті – повної втрати влади! З такими перспективами В.Путін змиритись не міг… Саме тому в 2010 році він зробив своєму союзнику щедру пропозицію, від якої неможливо відмовитись – Б.Асад отримує від нього ще $10 млрд. на будівництво альтернативного газопроводу з союзного Ірану, через Ірак в Сирію, списує його борги, надає так звану “кришу” (політичну і військову підтримку) та гарантії особистої безпеки. Ці домовленості почали виконуватись сторонами з моменту підписання 25 червня 2011 року в іранському місті Бушер “Меморандуму про взаєморозуміння” і відповідних договорів. У 2012 році Б. Асад і його правляча коаліція отримали підтримку від В.Путіна на парламентських виборах в частині “майстерного” підрахунку голосів виборців, а в 2014 році – гарантували йому перемогу на президентських виборах. Як показує новітня історія – це фактично став перший випадок дотримання В.Путіним досягнутих домовленостей… Таким чином, завдяки обраній В.Путіним тактиці влаштування перешкод, плани щодо створення Трансарабської газотранспортної системи та її об’єднання з Європою були заблоковані.

 Відповіді міжнародних фінансових кланів на дії В.Путіна в Сирії довго чекати не прийшлось… Згадаємо події 2014 року в Україні. Внаслідок добре профінансованої і вдало проведеної “революції” проросійська влада капітулювала, тобто відбулась швидка “заміна” маріонеток В. Путіна маріонетками міжнародних кланів. Чому я акцентую увагу на “заміні” влади? – Хоча б тому, що спосіб, яким була “замінена” влада країни, жодного стосунку до демократії і українського та міжнародного права не має. Це також стосується проведення не тільки президентських, а й позачергових парламентських виборів 2014 року (це окрема тема для досліджень).

Що ж вдалось досягнути міжнародним фінансовим кланам в Україні? – Основні тези:

Вдалось спровокувати анексію Криму, що слугувало приводом для введення економічних санкцій проти В.Путіна і економіки Росії. Після провалу проекту “Білого потоку” з диспозиції глобальної енергетичної стратегії територія Криму стала непотрібною, тому її разом із населенням “здали” без жодного пострілу.

Вдалось розпалити збройний конфлікт на Донбасі для подальшого посилення економічного тиску і міжнародної ізоляції режиму В.Путіна. Це була тактична поразка для стратегічної перемоги, оскільки тривалі масштабні військові дії призведуть до руйнації економіки Росії та України, ослаблення політичного впливу В. Путіна і руйнації його бізнес-імперії.

Вдалось захопити управління Газотранспортною системою України, що протягом десятиліть працювала на інтереси бізнесу В.Путіна, і використовувати її як додатковий засіб тиску.

Вдалось повністю зруйнувати банківську систему України для її подальшого привласнення “за борги”, оскільки вона є головним інструментом контролю всієї країни з боку міжнародних фінансових кланів.

Вдалось повністю розграбувати країну, знецінити всі її активи для подальшого привласнення “за борги”.

Іноді, навіть в ідеально розроблених планах, виникають непередбачувані обставини. Наприклад, коли бізнес-інтереси окремих представників міжнародних фінансових кланів йдуть у розріз із загальною стратегією. У 2014 році від штучного різкого зниження світових цін на нафту і нафтопродукти, а також від введених міжнародних санкцій проти Росії постраждав бізнес династії Рокфеллерів. У сукупності всіх негативних факторів і обставин протистояння світових еліт на початок 2016 року Рокфеллери уклали стратегічний договір з В.Путіним про бізнес-співпрацю, взаємопідтримку і спільний перерозподіл сфер впливу. Результатом цього союзу стала неочікувана для багатьох перемога їхнього кандидата на президентських виборах у США. Геополітична стратегія цього союзу полягає перш за все у збереженні за ними влади, зважаючи на справжню “політичну війну”, яку вони спровокували своїм об’єднанням. По-друге – виконання укладених між їхніми компаніями багатомільярдних контрактів у сфері видобування та продажу енергоресурсів. По-третє – перерозподіл світових нафтових ринків та зростання світових цін на нафту і газ. По-четверте – створення спільної нафтогазової монополії та ліквідацію конкурентів військовим шляхом.

Головною геополітичною тактикою цього союзу має стати вже перевірена тактика розколу країн під виглядом так званого “компромісу”.
У випадку з Україною найімовірнішим сценарієм є проведення виборів на окупованих територіях Донбасу для легалізації проросійських маріонеток з особливим статусом у вищих гілках влади країни, приєднання Криму з особливим статусом до України та проведенням загальноукраїнських президентських виборів. Перемогу на них має отримати одіозний проросійський кандидат на кшталт В.Януковича, який вчергове не зможе бути сприйнятий значною частиною країни, що призведе до розколу всередині країни (за сценарієм 2005 року – схід і південь України залишаться під впливом В.Путіна зі столицею в м.Харків), а території західних областей стануть плацдармом для майбутніх військових дій та політичного тиску на країни ЄС. Таким чином, згідно сценарію, держава Україна припинить своє існування до 2020 року.
У випадку з Сирією ця тактика вже працює, але, на відміну від України, вона перебуває вже на завершальному етапі розколу та розподілу, а сам збройний конфлікт багато в чому залежить від позиції Туреччини – якщо союзу Рокфеллерів та Путіна вдасться взяти під контроль владу Туреччини, тоді території Сирії будуть поділені на різні сфери впливу, а сам конфлікт стане “замороженим”. На початок 2017р., у зв’язку з поступовим переходом конфлікту у статус “замороженого”, єдиним (“вимушеним”) варіантом відновлення масштабних військових дій в Сирії для міжнародних фінансових кланів є теракт на зразок того, що був 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку.

Головна мета такого сценарію – послаблення влади і впливу Рокфеллерів у США. Фактично така подія покладе початок Третій світової війні, в яку, крім України, будуть втягнуті всі країни Близького сходу, зокрема, Саудівська Аравія та Іран.

Дослідження цих надважливих сценаріїв будуть завершені найближчим часом…

 друг “Технолог”

 Так що далі – буде…

Лютий26/ 2017

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України