• Сьогодні: П’ятниця, Листопад 22, 2019
Інфо ПС

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОДЕРНА НАЦІЯ ЗОБОВ’ЯЗАНА ПАНТЕЛЕЙМОНУ КУЛІШУ

Невідомо, як би ми писали, якби не Куліш.

Український письменник та перекладач Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819-го у селі Вороніж – тепер Шосткинський район на Сумщині.

Пантелеймон Куліш своє життя поклав на реалізацію ідеї України в модерному розумінні цього слова. Його відносять до тих постатей, які вплинули на формування української нації. Він розробляв поняття Україна, як політичний і етнічний концепт, – каже літературознавець Олесь Федорук. – Він автор поеми “Україна” 1843 року і “Повісті про український народ” 1846-го. Останній твір історико-політичний, адресований дітям. Знамениті слова Куліша, адресовані історику Миколі Костомарову: “Чому ви кажете, що ви не українець? Що ви тільки з гуманістичної ідеї крутитесь між нами. Ми вам даємо право на громадянство. Тим більше, ваша мама українка. Я не можу вас любити так, як люблю, якщо не вважаю українцем“. У цьому був весь Куліш. І таких цитат можна навести доволі.

      Та в першу чергу його знають як письменника.

Куліш знав багато європейських мов. Переклав Біблію (працю завершили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький) і тринадцять п’єс Вільяма Шекспіра. В останні роки свого життя найбільше займався перекладами. Вважав, що найбільші шедеври світової літератури мають бути перекладені українською. Без них нація не є повноцінна. Мріяв перекласти і твори Гомера. Шекспіра називав Гомером новосвіту. Перекладами прагнув долучити Україну до надбання світової культури. Йому йшлося про європейський вектор розвитку українців. У 1920-х Микола Хвильовий загалом у контексті дилеми Україна‒Росія наголошував: “Ми ведемо свою родослівну від Куліша” і мав на увазі передовсім Кулішевий інтелектуалізм і європейськість. Куліш створював традицію українського перекладу, активно експериментував у цьому. Сучасне перекладознавство, передовсім у перекладах із Шекспіра, значною мірою досі спирається на досвід Куліша.

Письменник є автором першого українського історичного роману “Чорна рада“, який нині є обов’язковий в освітніх програмах. Куліш був перший у багатьох ініціативах, новатором у літературних формах, у нього дуже добротна поезія. Насамперед політична, але також й лірична. Останню Іван Франко, наприклад, високо цінував. Про поетичні твори Куліша ми досі недостатньо знаємо, бо найповніше видання його поезії було здійснене ще 1908 року. Сучасні видання містять лише вибрані поезії. Я вже не кажу, що ми взагалі не маємо критичного видання Кулішевої поезії. Та інших його творів теж».

Коли автор видає тексти українською мовою, він починає думати, яким правописом їх друкувати, це суто практичне питання. У 1840-х Куліш дотримувався етимологічного правопису Михайла Максимовича. Під час тульського заслання і відразу після нього вживав “ярижку“, яка передавала українські слова російськими літерами. Згодом лише цю систему дозволяв використовувати Емський указ 1876 року, спрямований на обмеження українського слова. У 1856 році письменник перейшов на власний правопис ‒ “кулішівку“. Нею послідовно публікував усі свої тексти кінця 1850-х ‒ початку 1860-х років, “кулішівкою” друкувався журнал “Основа” – перший суспільно-політичний та літературний журнал всеукраїнського масштабу, Шевченків “Кобзар” тощо.

Саму назву “кулішівка” придумали галичани. Ця правописна система лягла в основу сучасного українського правопису. Невідомо, як би ми сьогодні писали, якби не Куліш. Без перебільшення можна стверджувати, що під безпосереднім впливом Куліша зароджувалась нова українська література.

Невідомо, як би ми сьогодні писали, якби не Куліш

Під час заслання він три роки провів у Тулі. Потім жив у Петербурзі. Після цього влаштувався на урядову службу у Варшаву. Опісля переселився на хутір Мотронівка на Чернігівщині, який викупив у братів Білозерських. Не раз подорожував Європою, відвідував Венецію, Відень, Париж, Прагу. Останні десятиліття Кулішевого життя пов’язані з хутором. У 1885 році хутір згорів і Куліш перейменував його на Ганнину Пустинь на честь дружини Ганни Барвінок. Зараз там музей-заповідник.

Діяльність Куліша була виразно пов’язана із Західною Україною, він бачив у ній значний потенціал, у вкрай несприятливих для розвитку української культури умовах Російської імперії прагнув зробити її П’ємонтом. У 1882‒1883 роках проживав у Львові і навіть відмовився від російського підданства. Це неабиякий вчинок. Нагадаю, що на той він був уже літньою людиною, мав 63 роки. Історик Михайло Грушевський, для прикладу, хоча й подовгу мешкав у Львові і мав там свій власний будинок, однак від підданства ніколи не відмолявся. У 1860-х роках галичани асоціювали з Кулішем українську ідею. Тоді народовці тільки зводилися на ноги і на Куліша дивились як на свій стяг.

Повернувшись у Російську імперію, Куліш був позбавлений російського підданства, але й іноземцем він не був. Цікаво, що самі жандарми не знали, як до нього ставитися. Щойно в 90-х йому повернули підданство.

Кожен із періодів Кулішевого життя був по-своєму плідний. У 1840–1860-х роках Куліш ішов у руслі ідей, популярних серед усього українського суспільства. Пізніше став більше полемізувати. Одні його сприймали і розуміли, той же Михайло Драгоманов. Інші ні. Куліш переглянув свої погляди на роль козацтва в українській історії. Драгоманов жартував, що Куліш почав “воювати” з козаками, начебто вони облягали його хутір. Значна частина українського суспільства не поділяла цих Кулішевих поглядів, бо свою ідеологію українства будувала на романтичній героїзації козацької доби, в якій вбачала народність і демократизм. Натомість Куліш прагнув знайти глибше українське коріння, вів родовід народу від давньоруської держави. Вважав, що козацько-гайдамацькі настрої несуть в собі руїну. Куліш був культуртрегером. Бачив майбутнє в культурному поступі, просвіті, а не в революційних змінах. Державність спиралася на інституційний порядок, який козаки своєю стихією підважували, а Кулішеві цей порядок багато важив.

Портрет Куліша, написаний Тарасом Шевченком

      В автобіографії Куліш згадує про своє знайомство з Тарасом Шевченком, дуже характеристичне знайомство. Шевченко зайшов в кімнату Куліша і відразу з порогу сказав: “Здорові були!.. А вгадайте ‒ хто?” ‒ “Хто ж, як не Шевченко?!”. Куліш писав, що ніколи не бачив його й намальованого. ‒ “Він і є! Чи нема в вас чарки горілки?” Між ними почалася розмова, і вони одразу здружилися. Шевченка та Куліша єднала любов до України, до народу, до фольклору та до її минувшини. Уже потім радянська ідеологія протиставляла їх: мовляв Шевченко демократ, а Куліш аристократ і націоналіст, звісно ж, буржуазний. Спільне між ними ‒ праця задля української справи ‒ якось недобачалася, і це нині зрозуміло. Таке викривлене уявлення про взаємини Куліша й Шевченка, базоване на протиставленні, живе й досі. Насправді вони багато що робили разом. Куліш не раз редагував Шевченкові поезії, і Шевченко прислухався до зауважень Куліша, цінував їх. Місцями можна вважати Куліша співавтором. Після Шевченкової смерті Куліш був один із перших, хто поцінував його як національного поета.  Сьогоднішнє уявлення про Шевченка як генія, поета національного і вселюдського спирається на Кулішеве бачення, яке він явив у низці статей над свіжою могилою Шевченка, статей інтелектуально насичених і вельми переконливих. Куліш більше був людиною системи, а Шевченко – позасистемним, тим, що руйнує систему. Куліш теж руйнував імперську систему, але через культурницьку працю, через програмовий розвиток української мови і літератури.

Пантелеймона Куліша арештували за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, але не за це покарали.

Кулішеву участь у Кирило-Мефодіївському товаристві так і не змогли довести. На час створення братства він жив у Петербурзі. З братчиками листувався. Так само не довели і Шевченкову участь у братстві ‒ поета засудили за творчість. Кулішеві інкримінували “Повесть об украинском народе”, “Україна” і роман “Михайло Чарнишенко”, які заборонили і вилучили з обігу. Повість була написана для дітей старшого віку, що у жандармів викликало особливе роздратування. У ній Куліш прагнув привити любов до України, показати її велич, героїчну минувшину. В одному з пунктів вироку так і було сказано, що Куліша карають за “чрезмерную любовь к родине – Малоросии”.

Попри те Куліш по праву є одним із творців братства. Він писав і працював у руслі ідей товариства, зокрема його праця була спрямована на народну просвіту. Мало хто знає, що Куліш в той час написав “Карманную книжку для помещиков, или Лучший, извлеченный из опыта способ управлять имением” з метою просвітити поміщиків. Тоді ще побутувало утопічне уявлення, що панів можна через просвіту зробити добрими до кріпаків.

Членства у політичних товариствах Куліш уникав. Вони почали з’являтися уже набагато пізніше ‒ у 60-х‒1870-х роках. Тоді в Російській імперії зароджуються таємні революційні організації, які мали соціальний характер. Для Куліша вони були чужі.

Національним банком України було випущено презентаційну банкноту із зображенням Панетелеймона Куліша

Якщо Куліша немає на тисячі гривень, то він має бути на банкноті у десять тисяч. Сучасна українська модерна нація зобов’язана не Вернадському, а Кулішеві.  Постать Вернадського розпропагована совєтською системою, проте ідеологічно він був малоросом, тому його росіяни так легко зараховують до “свого”. До українства Вернадський ставився дуже обережно. Він у першу чергу був людиною науки. Куліш, натомість, людиною української справи.

 

За матеріалами інтернет-видань

Серпень10/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України