• Сьогодні: П’ятниця, Травень 24, 2019
Інфо ПС

Стрийщина…її відомі провідники ОУН-УПА

b7220347

Стрийщина…

Споконвічна українська земля, що історично входила до складу Руси-України, а потім до Галицько –Волинської держави, має давню славу і трагічну історію. У XIV ст. вона була окупована Польщею, у 1772 р. підпала під владу Австрійської монархії, 1 листопада 1918 року вирвалася на волю, але в травні 1919 року знову була окупована поляками.

Незважаюча на це, завдяки прекрасним людям, що тут жили упродовж багатьох століть, Стрийщина зберегла своє українське обличчя. У боротьбі з жорстокою асиміляцією вони відстоювали свою національну честь і гідність, берегли свої традиції і звичаї, свою мову і батьківську віру.

У минулому Стрийщина охоплювала значно ширші території, ніж ті, до яких ми звикли тепер. Вона обіймала кілька повітів Галичини: Стрийський , до якого входила і Сколівщина, а також Долинський, Жидачівський і частину Миколаївського.

«Стрийська земля – це неправильний чотирикутник, що сягає з півночі від містечка Миколаєва над Дністром, поблизу Львова, до міст Долини і Рожнятова на півдні, а з заходу на схід від Лавочного-Сколього  в Карпатах до Жидачева на низинах Подністров’я » ( Стрийщина. Ню-Йорк. 1990. – Т.1. – С. 17)

Лев Шанковський пише: про найдавнішу історію Стрийщини можна говорити з Черняхівської культури (III ст. н. е.), коли (завершилася в Передкарпатті 2000-літня еволюція його населення, що почалася з прибуттям сюди племен шнурової кераміки (1800 років до Христа).

       

 «Відомості про життя людей на території нашого краю датуються другою половиною III-го  тисячоліття до Христа. Про це свідчать знахідки кремінних знарядь у різні переоди, а також стоянки первісних мисливців, знахідки камяних і рогових мотик свідчать про розвиток хліборобства» (Сакаль Є. Географія Стрийщини. Стрий,  1999 р. – С. 46)

Поселення зʼявилося тут значно раніше, ніж про це згадують польські писемні пам ятки – 1396 р. чи навіть 1385 р. На думку академіка Я. Ісаєвича, місто Стрий існувало вже за княжих часів як центр волості. І коли король Казимир підступно окупував Галичину та Волинь (в т. ч. Стрийщину), місто з центру волості перетворилося на центр повіту (по латині – distrigt).

Мешканці Стрийщини входили  як державотворчий елемент до складу Русі-України , а у часи розпаду Київської держави – до Перемиського, Галицького, Галицько-Волинського князівств. Загарбана Польщею у 1340 році а в 1772 році Австрією,  стрийщина зберегла протягом 600 років свою національну українську самобутність.      У роки окупації шляхетсьою Польщею ( 14-18 ст.) Стрий був містом більше українським,  ніж за часів австрійської монархії.                   На початок двадцятого століття у 1900 році (у Стрию мешкало – 23. 205 осіб, у 1910 р.- 30. 942 особи зних українців у місті було тільки третина, але ця третина вела дуже активну українську просвітницьку роботу, так що зуміла виховати видатних борців за українську державу. У 1930 р.місті мешкало понад 31  тис. осіб,  у 1959 р.- 36, 800,  у 1979 р. – 55,100, у 199 р – 66, 500 тис., а разом з військовими – понад 72 тис. осіб.  Це було поки що найбільше число мешканців Стрия.   У 2002 р. військовиків було дуже мало  і населення становило:  62, 5 тис. осіб, у  2004 р. – 61,7,  у 2005 р. – 61,5,  у 2007 р. – 60, 7 тис. осіб.

Сучасна Стрийщина – місто Стрий і Стрийський район – розташована у південно-східній частині Львівської обл. України , між районами Миколаївським (на півночі), Жидачівським (на північному сході), Сколівським (на південному заході), Дрогобицьким (на південному сході) Івано-Франківської обл.  З фізико-географічної точки зору терени Стрийщини становлять рівнинний район біля підніжжя Карпат, заневеликим винятком у межах сіл Верхня та Нижня Стинави, Розгірче, Горішнє (колись – Нинів Верхній). Площа її становить  808 км 2.

ОУН і УПА на Стрийщині

Цілеспрямована національна робота розпочалась на Стрийщині фактично з 90-х років х1х ст., коли тут появилася «Просвіта» та заявили про себе такі національно свідомі діячі, як Є. Олесницький, О. Бобикевич, о. О. Нижанківський. Вони розпочали у нашому краї боротьбу за українство через заснування українських товариств «Просвіта», «Рідна школа», Молочарський Союз (Маслосоюз), «Сільський  Господар», Хорове Товариство, Театр тощо.

Найвищого злету національного духу  Стрийщина досягла під час формування у Стрию Легіону Українських Січових Стрільців у серпні  1914 р.

Упродовж тижня українці Стрийщини взяли на себе матеріальну опіку над 12-тисячним відділом українських волонтерів, які виявили гаряче бажання боротися за визволення України і створеннясвоєї  Самостійної Держави.

Легіон Українських Січових Стрільців, що сформувався у Стрию у два і пів куренів (3 вересня 1914 р. Прийняв Присягу) був першим після виступу гетьмана Івана Мазепи (1708-1709) збройною силою, що вийшла на поля боїв Першої світової війни. З цього почався новий етап історії українського народу, етап збройної боротьби за Українську державу.

Основою цих процесів є революційні зміни і революційні струси, яких не бракувало в Україні від памятного 1914 року до наших днів. Скажімо, у роки визвольної боротьби (1918-1920) «окраїни»  Стрийщини – Жидачівщина і Сколівщина – були майже суцільно москвофільськими. По тамтешніх селах учасників визвольних змагань  були одиниці, але вже цілком іншою стала ситуація у роки боротьби УПА. Такі села як Облазниця, Заболотівці, що у 1915 р. добровільно перейшли  на московське православя, дали у лави бійців УПА чи не найбільшу кількість вояків.

Прийшовши у 1939 р. в  Галичину, більшовики розігнали всі українські легальні партії і громадські організації, товариства, і ОУН (оскільки вона існувала підпільно і до цього) стала єдиною діючою політичною силою. Та частина молоді що до цього була поза рамками ОУН  та хотіла прислужитися Україні, тепер потягнулася до ОУН, бо прагнула боротися з новими окупантами. Так було і на Стрийщині.

На теренах Дрогобиччини, до якої і входив  Стрийський округ, було організовано два вишкільні табори (1943) . Третій – навесні 1944 р. Вишкіл куреня «Бойків» проводився у с. Верхня і Нижня Рожанки, а біля с. Недільної – вишкіл сотень «Леви» та «Булава».

Першим провідником Дрогобицької області був дрогобиччанин В. Кобільник. У 1942-1943 рр. Дрогобицького обласного проводу не існувало, бо німці ліквідували області. ОУН утворила Окружні проводи. Стрийським Окружним проводом керував керівник  Марко. У січні 1944 р. було створено Головний  Військовий Штаб, якому були підпорядковані військові округи УПА: число 1 – «Львів», ч. 2 – «Буг» (для Львівської обл. ОУН), ч. 3 – «Лисоня» (для Тернопільської обл.), ч. 4 – «Говерла» ( для Станіславської обл.), ч. 5 «Маківка» (для Дрогобицької обл. ОУН) Потім було організовано ще ч. 6 – «Сян» (для Закерзоння). Їх підпорядковано Команді Групи УПА «Захід» на чолі з майором (пізніше полковником) Василем Сидором «Шелестом» (загинув смертю героя 17 квітня 1949 року на Рожнятивщині).

Що ж представляв собою Дрогобицький терен ОУН напередодні повторної більшовицької окупації? Територія- 8 тис. км 2, 960 тис. населення, з них українців – 660 тис. До області входив 21 район. Районні проводи були у кожному районі, спирались на понад 200 станиць.

У липні 1944 р. тут нараховувалось 4.340 озброяних вояків УПА. Кількість неозброяних членів ОУН була мабуть у десятеро більша, які також були готові піти «у ліс». Звідти черпалось поповнення УПА після втрат.

Коли війська генерала Гречка прорвали німецьй фронт на Сяноччині і почали виходити на Словаччину, мадярські війська, боячись оточення, відступили на Закарпаття. У Славському районі залишились тільки війська УПА. Тоді О. Гасин, полковник УПА (уродженець с. Конюхів) дав наказ прориватись на схід, у тил більшовицького фронту. У цих боях УПА зазанала великих втрат, бо на них чатували енкаведистські війська.

Прикладом великих втрат став бій біля села Нижня Лукавиця, недалеко Стрия. Лукавиця з околицями була базою УПА на Стрийщині. У жовтні 1944 сюди прибула частина упівців, що прорвались через фронт. Генерал О. Сабуров зі своїми енкагебешниками готувався до ліквідації упівців. Він направив у Н. Лукавицю свого польського поплічника Міколая Куніцького – «Муху», який мав досвід провокативної боротьби з українцями на Волині. «Муха» зі своїм загоном зявився в Лукавиці в одежі УПА, з тризубцями на шапках – мазепинках, з притаманною для українських повстанців поведінкою, манерами. Загін «Мухи» прийняли тут «за своїх». Куніцький допоміг Сабурову успішно закінчити чорну справу.

У 1959 р. М. Куніцкі видав у Варшаві книгу про його провокації на Стрийщині і Дрогобиччині, під назвою «Памєнтнік Мухі». У першому виданні він хвалився своїми злочинами на наших теренах, у наступних виданнях –  цей матеріал вже опустив. Довший час жив на пенсії як генерал польської армії Людової.

Атентантні акції на Стрийщині були проведені понад 100 разів. Кілька атентантів було проведено на знищення зрадника «Лімонки» з Угерська. Мав щастя кілька разів уникати  розправи за свою зраду (видавав друзів, вбивав  своїх побратимів з УПА).

Провідні діячі ОУН Стрийщини

 

Степан Бандера  

(1909 р.- 15. 10. 1959 р.) – провідник ОУН.Гімназію у Стрию закінчив у 1927 році, був активним пластуном. У 7 класі гімназії став членом юнацтва УВО, з 1929 р. – членом ОУН, членом Крайової Екзекутиви, з 1933 р. Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ, натхненником відплатних атентатів за злочини в Україні.

У квітні 1941 р.  на другому Великому Зборі ОУН С. Бандера обраний Провідником ОУН (Б). З його ініціативи було створено військові Дружини  Українських Націоналістів (ДУН) під командою Романа Шухевича, а 30 червня 1941 року – проголошено Акт Відновлення Української  Держави. В язень польських та німецьких таборів.  Загинув від рук агента КДБ – Сташинського у Мюнхені.

Степан Охримович

(18.09.1905 р. – 10.04. 1931р.) – Крайовий  Провідник ОУН на ЗУЗ. У 1923 році здав матуру з відзнакою у Стрийській гімназії. Засновник пластового куреня «Червона Калина». У Львові студіював філософію. Організатор мережі УВО і ОУН. У 1929 році – учасник Конгресу Українських Націоналістів. З 1930 року після смерті Ю. Головінського перебрав посаду Краєвого Провідника ОУН. Помер після тортур у Стрийській тюрмі 10 квітня 1931 року. Похований у Завадові.

Володими Тимчій – «Лопатинський»

(1913 р.- лютий 1940р.) – Крайовий Провідник (1939-1940). Народився у Грабоці, гімназію закінчив у Стрию, студіював філософію у Львівському університеті. Часто арештовувався польською поліцією. З 1932 року став членом ОУН і організаційним референтом її повітової  Екзикутиви. З 1936 року – член Окружної Екзекутиви ОУН, у лютому 1939 року стає членом Крайового Проводу, а з середини серпня 1939 – Крайовим Провідником ОУН. Вільний прихильник С. Бандери. Загинув на кордоні 1940 року на кордоні, коли повертався в Україну.

Мирослав Тураж – «Грабовський»

(1910 р.- 1939 р.) – Крайовий Провідник ОУН. Народився у Нижанковичах, гімназію закінчив у Дрогобичі, Окружним Провідником став у Стрию , а на початку 1939 року – Крайовим Провідником. Загинув при невідомих обставинах, після переговорів з А. Мельником у Відні, повертаючись в Україну.

Олекса Гасин- «Лицар»

(1907-1949 р.) – шеф Головного військового штабу УПА (1946-1949).   Народився у Кохюхові, гімназію закінчив у Стрию, студіював інженерію у Львівській Політехніці. З 1929 р. – член ОУН, організаційний риферент Окружної Екзикутиви  Стрийщини. Мав добру військову освіту. У 1940 р. – став членом Революційного Проводу ОУН і членом Головного військового штабу ОУН. Працював над перетворенням відділів «Української народної Самооборони» на «УПА – Захід». Згодом став шефом Головного Військового Штабу УПА. Загинув у перестрілці з енкаведистами, у Львіві, 31 січня 1949 року.

Лев Ребет

(1912 – 1957) – заступник Голови Державного Правління Я. Стецька у Львові 1941 р., доктор права, політичний діяч, публіцист, науковець. Організатор підпілля на Стрийщині. (з 1930 р.), був окружним провідником ОУН Стрийської округи, кількаразовий вязень польських тюрем і гітлерівського консттабору до 1944 р. На еміграції був обраний головою Політичної Ради ОУНз (закордоном) і членом Закордонного Представництва УГВР. Загинув 12.10.1957 р. від рук агента КГБ Сташинського у Мюнхені.

Дарія Цісик-Ребет

(1913-1994 р.) – магістр права, політична і громадська діячка, публіцистка, вчилася у Стрию, диплом студіювала у Львові і Любліні. З 15-річного віку член УВО і ОУН. Провідник жіночих груп у Стрийській окружній екзикутиві ОУН, з 1935-го до 1938 рр. – член крайової екзикутиви на ЗУЗ, член Крайового Проводу ОУН (1941 р.). У 1944 р. визначена членом Ініціативної Комісії з піддготовки створення УГВР, потім стала членом УГВР співавтор 1-го статуту УГВР. На еміграції  вела велику політичну роботу серед жіночих організацій, з 1979 – член політради ОУНз.

Дмитро Корінець- «Бористен»

(1913-1944) – уродженець Завадова, член ОУН з початку 30-х років, у похідній групі М. Лемика (1941) був його заступником. З 1942 р. –був на Поліссі інструктором вишколу УПА. З травня 1943 Д. Корінець – заступник командира  в. о. «Заграва», потім командир рейдуючого куреня з Полісся у північні райони рівненьської обл. Від кінця 1943 р. – шеф штабу В.О. «Заграва» у чині Сотника. Загинув у сутичці з військами НКВД 15 липня 1944 р.

Зеновій Гойсак

(1910 – 1945 р.) – член ОУН з 1929 року. Заарештований у 1937 році і запроторений до Берези Картузької, звідки вийшов у 1939 році. Працював вчителем Дашавської школи не покидаючи підпільної роботи. Був надрайоновим провідником ОУН під псевдонімом «Підкова».

Заарештований НКВД  у вересні 1944 року. Засуджений на кару смерті через повішання. Вирок виконали Стрийські нкаведисти прилюдно, біля макаронної фабрики (вул. Успенська) на самі Різдвяні свята – 7.01 1945 року. У 1991 р. там встановлена меморіальна таблиця.

Зеновій Красівський

(1929- 1991) – народився у с. Виктовиця  на Івано-Франківщині. Закінчив середню школу . Був вивезений з батьками у Сибір. Тікає і перебуває нелегально у Львові. Заарештований і засуджений на 5 років тюрми і пожиттєве заслання. Після викриття культу особи Сталіна повернувся до Львова, вчиться в університеті (закін. 1962 року) 1964 року став організатором і членом «Українського Національного фронту», редактором журналу «Воля і батьківщина». У 1967 році знову заарештований і засуджений на 17 років. Звільнений непоправним націоналістом. В тюрмі писав поезію. У 1980 році його заарештовують втретє і відсилають у Сибір  «досиджувати вирок 1967 року» У 1987 році повернувся у Моршин, знову поринає у вир політичного життя. Був головою проводу нерозгромленої ОУН в Україні, потім очолював осередок партії Державна Самостійність України. Дочекався незалежної України, але 20 вересня – помер. Похований у м. Моршин.

Петро Мірчук

(1913-1994) – народився у Добрівлянах, гімназію закінчив у Стрию з відзнакою. Студіював право у Львівському університеті. Магістр бібліотечних наук, доктор філософії.

Починав членом першої ланки юнацтва ОУН у 1929 році.1932-повітовий провідник ОУН, а потім член її Окружного проводу і член Крайової  Екзикутиви.

У вересні 1941 року заарештований німцями , вязень фашистських тюрем і таборів. Жив в еміграції. Автор кількох драматичних творів. Відомий як дослідник історії УПА та автор праць про видатних провідників ОУН.

Степан Новицький – «Спец»

Походить зі Стрия, належав до ровесників С. Бандери. Був учасником відновленого Пласту у 1920 році; найкращим спортсменом-лижником. Долю свою повязав з ОУН і УПА. У 1942 – 1943 рр. був старшиною оперативного відділу Крайового військового штабу ОУН на Львівщині. А згодом, старшиною оперативного штабу ГВШ.

У квітні травні 1944 р. проводився наступ УПА проти польської Армії Крайової на Холмщині. С. Новицький – «Спец» брав участь у цій операції як інспектор ГВШ УПА при галицьких і волинських відділах УПА що діяли на Холмщині. Операція завершилась успішно, але майор С. Новицький загинув у травні 1944 року.

Михайло Кравців

(1888-1974)    Інженер землемір зі Стрия. Патріот України. Його хата стала рідним домом для українських націоналістів. Він і його дружина Меланія були членами УВО з перших днів організації цього військового підпілля, що у 1929 році злилося з ОУН. У 1934 році М. Кравців був у числі перших вязнів Берези Картузької. У т. зв. «Краківському конфлікті» в середині ОУН М. Кравців став на сторону С. Бандери. Повернувшись з Кракова, у 1941 році очолив у Львові Інститут Націоналістичної Освіти при уряді Я. Стецька – фактично референтуру преси і пропаганди ОУН. У вересні того ж року інститут було розгромлено , а М. Кравціва  гестапо заарештувало, перебував у гестапо до 1945 року.

На еміграції в Торонто продовжував активне політичне життя. Організував Музей Визвольної Боротьби ім. С. Бандери і був його директором до 1972 року. Помер 28 серпня 1974 року.

Це далеко не всі відомі діяячі ОУН і УПА якими пишається Стрийщина, які причинилися до утворення вже у наші дні Незалежної України.

 

Герої не вмирають! Вічна пам’ять героям!

                                                                                                                                  “Стрийщина”/книга 1. Мандрик М. Д.

                                                                                                                                                                                 Романюк В.С.

 

 

 

 

Серпень28/ 2016

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України