• Сьогодні: Понеділок, 20 Вересня, 2021
Інфо ПС

СОЦІАЛЬНІ ПАРАЗИТИ НА ТІЛІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Кожний новий клас як історичний наступник зароджується задовго до того, як сам стає панівним класом. Він прокладає собі дорогу через ефективне виробництво. Проте, роль панівного класу може імітувати й клас із нижчим рівнем економічної культури. На якийсь час він силою може перемогти свого історичного конкурента. Такий провідний клас, ставши панівним, швидко перероджується в суспільного паразита. Зокрема, таке відбулося в Московії 1917  року, коли соціально декласований елемент, організований як ВКП(б)-КПСС, знищив не тільки добуржуазне самодержавне чиновництво, а  буржуазію. Ліквідація конкуренції – політичної, економічної, збереження незмінності устоїв стало альфою і омегою совєцько-партійної аристократії: це умова самозбереження примітивнішого, паразитичного класу.

Якраз поява класового паразитизму свідчить про патологію соціального розвитку. Про класовий паразитизм можна говорити тоді, коли монополіст життєвих умов не спроможний впоратися з існуючими продуктивними силами, показником чого є стагнація чи падіння національного доходу, якості життя, хоча сам панівний клас – процвітає, присвоюючи неспівмірну до свого внеску частку сукупного суспільного продукту. (Свідчення цього – нинішня українська політично-олігархічна аристократіяІнфоПС) Клас-паразит затримує соціальний розвиток, руйнує продуктивні сили. Затримка відбувається за рахунок того, що нові механізми зростання економічної могутності, які пропонує розвиток продуктивних сил і на грунті яких якраз і постає новий панівний клас, старий клас підпорядковує умовам власного зміцнення. (Що ми бачимо сьогодні на прикладі ІТ-технологій, ноу-хау та інновацій, наукового потенціалу України ІнфоПС)

   Щодо перепідпорядкування нових продуктивних сил потребам розвитку старого класу, то на цьому трималася всі роки Совєцької влади компартійна аристократія (а зараз – державно-олігархічна – ІнфоПС). Ось офіційні свідчення. «Щодо соціалізму, то відомо, що він полягає у знищенні товарного господарства… Якщо лишається обмін, про соціалізм смішно й говорити», – так до Жовтневого перевороту безапеляційно заявляв Лєнін (т.17, с.120). Йдеться про те, що соціалістичні відносини не можуть реалізуватися як товарно-грошові, тобто – як буржуазні. Однак, прийшовши до влади, совєцька бюрократія не гребувала жодними механізмами – буржуазними і добуржуазними, щоб присвоювати вироблений трудівниками додатковий продукт. У так званих «ворогів народу», які працювали на закритих підприємствах Сибіру, відчужували додатковий продукт безкоштовно, тобто як у рабів. В інших – через грошові механізми. «Ми будемо цілковитими дурнями, коли, створюючи трести і підприємства на госпрозрахунку,- говорив Лєнін, – не зуміємо діловим, купецьким способом забезпечити повністю свої інтереси» (т.54, с.151). Роз’яснення змісту цих інтересів знаходимо в «Плані статті «Комерційна постановка справи» та в листах Г.Я.Сокольнікову (т.44, с.457).

Трохи пізніше (1923) навіть було заявлено на XII з’їзді, що «…питання про створення в державній промисловості додаткової вартості є питання про долю Совєцької влади». Йдеться про додаткову вартість, котра є метою…  капіталістичного виробництва, джерелом збагачення буржуазії.

Щоправда совєцькі рублі не були власне грішми. Тому й «списувалися» мільярдні колгоспні «борги». Рублі виконували ту ж роль, що й театральні абонементи, які дозволяли кожному індивідові вибрати деякі із запропонованих вистав. Інакше кажучи, талони у формі грошових знаків (рублі) полегшували натуральний розподіл, виступали додатковим чинником активізації трудової активності, приховували пряме добуржуазне відчуження виробленого продукту від трудівників у «закрома Родіни», і в цьому сенсі вони найкраще завуальовували справжнє соціальне обличчя червоної аристократії як добуржуазної.

Руйнація продуктивних сил класом-паразитом може відбуватися приховано, тому що реальний стан справ фальсифікується або замовчується. (Геть як сьогодні!- ІнфоПС) Так, простий совєцький громадянин не знав про вражаючі масштаби знищення природного середовища територій у місцях видобутку нафти, хижацьке використання природних ресурсів (Як не знає про це і простий український громадянин сьогодніІнфоПС). Тільки на стадії видобування і збагачення втрачалося чверть чорних і низки кольорових металів. Безповоротно щороку при видобутку втрачалося біля 100 мільонів тон вугілля. Майже вся видобута із надр порода – а це щорічно 2,5 млрд. куб. м – переходила у відходи, що могли б бути використані для отримання інших видів продукції, а використовувалося лише 3%. Родючість землі в низці регіонів знизилася у 2-3 рази. До совєтів з Каспійського моря виловлювалося осетрових до півмільйона центнерів, на початку 60-х – до ста тисяч, а наприкінці 80-х років промисел фактично припинився: виловлювалося не більше 30 тисяч центнерів!

Найбільшого спотворення (патології) зазнає суспільний розвиток, коли завойовник із низьким рівнем економічної культури підкорює народ із вищим рівнем культури. Накинуті такому народу примітивні способи господарювання, визиску, що зазвичай нашаровується на різні форми національного гноблення, можуть зумовити катастрофічну руйнацію продуктивних сил. Яскравим прикладом була (та, по суті, ще й досі єІнфоПС) Україна, колонізована совєцькою Московією: навіть найродючіші в світі чорноземи, багаті родовища не врятували Україну від голоду й економічного краху.

…У надрах капіталістичного суспільства вже зріє історичний конкурент буржуазії. Рано чи пізно безроздільне панування грошей зіткнеться з владою інформації, новими філософськими, естетичними, політичними та іншими принципами суспільних відносин. …пролетаріат і буржуазія є класами, що мають протилежні інтереси, але вони не є історичними конкурентами. У пролетаріату немає ні управлінських навичок, ні потрібних знань, щоб опановувати нинішнім рівнем продуктивних сил. Марксистська теза про історичну місію пролетаріату є помилковою. Пролетаріат – продуктивна сила у процесі виробництва, але в час революції може зіграти роль хіба що руйнівної сили. За природного суспільного розвитку новий клас завжди (і передовсім завдяки цьому) виходить на історичну арену як ефективніший власник засобів виробництва, зазвичай – це виразник гуманніших відносин, носій вищої духовної культури.

…Маємо, за Вебером, два різних типи підприємця чи капіталіста. Перший має мету нібито близьку природі людини: заробити, самоствердитися, заслужити визнання, нагромадити для дітей і внуків. Багатство – мета. Ним він може насолоджуватися, заможно жити, тримати на чорний день, нарешті, як представник багатства, винищитися над іншими. (Саме такий клас панує нині в Україні ІнфоПС) Така особа рідко чинить з нажитим багатством як підприємець другого типу, бо якраз останній перетворює гроші з мети у засіб – засіб для праці. Використання прибутку на особисті цілі стає для нього ознакою не лише безгосподарності, а навіть падіння моральності. Прибуток належить капіталові чи тому, хто надихнув на його створення, і має бути повернений на збільшення капіталу, примноження слави Творця.

Для такого соціального перетворення (не формального, а глибоко духовного, що відбивається навіть на побуті, характері мислення) потрібний новий світогляд, в якому праця, освячена Богом, набуває значення найвищої цінності. (А де ж його – той новий світогляд – візьмуть наші партійно-кримінальні олігархи?!ІнфоПС) Другий тип капіталізму виник (ТАМ, а не у нас ІнфоПС) не від притоку нових грошей, а від «притоку нового духу».

Сьогоднішня українська буржуазія в масі своїй сформувалася у безбожницькому суспільстві, постала переважно з учорашніх компартійних чиновників різного рівня – атеїстів-борців із християнськими вартостями. На відповідній морально-духовній основі ґрунтується її господарська етика.

Ця буржуазія є масовим представником «торгацького», тобто авантюрницького капіталізму. Вона – продукт кланового розподілу монопольної державної власності, а не природного становлення класу в умовах економічної конкуренції, за якої лише й можуть виявитися переваги підприємницького хисту. Після падіння СССР представники тоді ще майбутньої буржуазії вступили в ринкові умови господарювання майже з «голими руками». Лише якась частинка, що працювала в сфері «тіньового бізнесу», накопичила певні кошти, але в масі своїй недостатні для викупу більш-менш великих підприємств. Проте, тодішня «майбутня буржуазія» мала інші переваги – це пристосуванство до нових умов чи «правил гри» і зв’язки з державними структурами. Вона значною мірою й вийшла з державно (партійно)-господарських органів управління або була тісно з ними пов’язана. Коли в період «горбачовської пєрєстройкі» держпідприємства отримали право самостійного господарювання, виникли численні кооперативи при них і поза ними, створені їхніми керівниками чи «своїми людьми». Ще тоді почалося потужне перепомпування у приватні руки державних засобів і коштів. Зрештою, саме ця буржуазія визначила правила приватизації (народна назва «приХватизація»ІнфоПС) і від самого початку мала найкращі стартові можливості скористатися її результатами. Точніше – перше десятиліття Української незалежності стало етапом первісного нагромадження капіталу, історією розкрадання державної власності в різних видах, формах і масштабах.

Учорашні шукачі посад перетворилися на шукачів багатства. Спільними зусиллями з окупаційним совєцко-московським режимом вони вчора знищили чверть найкращих у світі українських чорноземів, а сьогодні прискорено вирубують Карпати, за безцінь розпродують багатства України і продаються тій же Московії з її «авантюрницьким» (за Вебером) капіталізмом, основаним на обмані. Державна політика є тільки продовженням економічних принципів. Уже з цього можна прогнозувати, що соціально-економічний процес розвиватиметься певний час ривками і глибокими локальними падіннями в місцях діяльності авантюрницького капіталу.

Московський капіталізм проривається в Україну під вивіскою іноземних фірм або прикривається «українськими керівниками» – учорашніми компартійними активістами та їхнім оточенням. Особливістю московської експансії – чи то політичної, чи економічної,- відмінною від цивілізованих країн, є її світове поширення через, м’яко кажучи, соціально чи національно несвідомий “інородний» (нєрускій) елемент, як писав Т. Шевченко – «перевертнів». Періодичні резонансні публікації в українській пресі щодо «єврейської фінансової загрози», зазвичай ініційовані московськими грішми, щоб відвернути від масової свідомості реальну загрозу – московську експансію з її диким капіталізмом.

Ще Маркс писав про «майже безприкладні здібності московітів до торгівлі в її нижчих формах» (Маркс, Енгельс, т.18, с.517). Здавна розвиненим і дуже живучим був у Московії лихварський капітал. Останній належить до «допотопних форм капіталу», що «задовго передує» капіталістичному способу виробництва. Відбувається найогидніше висмоктування фізичних і духовних сил трудівників без того, щоб «відношення капіталу і праці мало в собі базис для розвитку нових продуктивних сил і зародок нових історичних форм» (Маркс, Енгельс, т.25, с.337-338).

Найбільшим лихварем що імітувала вищі форми суспільних відносин, була сама московська держава як велетенська фіскальна організація. Монополізувавши в царський і совєцкий періоди ключові галузі господарства, вона диктувала ціни всередині країни, визискуючи всіх. Сьогоднішня Московія продовжує поводитися як сукупний торгаш, накопичуючи золотовалютні резерви та наживаючись на лихварстві, всіляко прагнучи через «братську допомогу» (а нині вже й «братські» війни ІнфоПС) загнати колишні республіки у становище вічних боржників. Тож перший тип капіталізму – стихійний, нерозвинений, авантюрний, оснований на обмані – можна ототожнити з «московським капіталізмом» (в Україні є чимало його послідовниківІнфоПС). Масова свідомість винятково точно вловила в «нових рускіх» (та й «нових українцях» ІнфоПС) буржуазію першого типу, передавши через численні анекдоти соціальний типаж – браваду багатством і тілесними насолодами.

Чітка ідентифікація типів капіталізму варта уваги з того погляду, що масований вплив «московського капіталізму» може деформувати (і вже деформував!ІнфоПС) морально-духовне середовище українського господарського життя. Тим паче, коли такий стиль мислення, ціннісних настанов накладатиметься (вже наклався на т.зв. еліту ІнфоПС) на соціально та національно дефектний український елемент. Останній в якості виконавців був учора старанно відібраний завойовником, а сьогодні посідає провідне місце в українській державі. Москвоцентризм – чи не найяскравіший вияв дефектності, нестачі власної волі для формотворення. Кожний свій крок український «елітний маргінес» звіряє з кроками Московії в економіці, юриспруденції, навально рветься як не в «євроазійський економічний простір» чи СНД, то в «панславізм» чи «рускій мір», змагаючись у прислужуванні. Магічно на український маргінес тисне величезна «російська» територія, бряжчання московської зброї, поширеність «рускава язика», що ототожнюється з присутністю «рускава духа».

… «Московський» капіталізм – це свідомий обман покупця, передовсім через виробництво підробок, і, по-друге, це виняткові намагання прибрати до рук уже діючі високоприбуткові об’єкти – все те, що напрацьовано іншими впродовж багатьох років і стало торговим брендом, де вже налагоджена інфраструктура і можна швидко на торгацькій спритності акумулювати «живі» гроші. Предметом особливої уваги є, зокрема, газо- і нафтопроводи, нафтопереробні заводи та автозаправні станції, великі ринки (базари), енергомережа тощо… Замовні вбивства, підриви виробничих приміщень конкурентів, змичка з криміналітетом – межа, до якої легко скочується капіталіст першого типу. Матеріальна вигода для нього – все! Ще однією рисою є органічний зв’язок цього капіталу з державою. (Схоже, що «московський» капіталізм глибоко вкорінився в український олігархатІнфоПС).

Йдеться про зв’язок, опосередкований підкупленими чиновниками, або – безпосередній. В останньому випадку держслужба для цієї категорії буржуазії, що зазвичай діє в особі приватних власників через підставних осіб, є тільки засобом отримання додаткових повноважень і можливостей для підприємницької діяльності та ще – правового «імунітету». Ця обставина істотно вирівнює шанси цього «торгацького капіталіста» з капіталістом другого типу, створює далекосяжні загрози з точки зору спотворення соціально-економічного розвитку, підміни суспільних цілей і засобів, перетворення держави у мафіозно-фінансового спрута.

Україна потребує буржуазії, що поставатиме від притоку нового, українського, духу. Духовне життя в Україна не було настільки зруйноване і спотворене, як у Московії. В цьому – підстави для стриманого оптимізму щодо вирішального слова українського капіталізму європейського зразка.

Державний контроль, різнопланові регулятивні впливи є необхідним компонентом національної політики. «Московський капіталізм» буде подоланий через розширення економічної свободи передовсім для малого і середнього бізнесу. Останній в цілому світі визначає морально-духовний клімат господарського життя: тут – найвища концентрація української людини, тож – і українського духу.

Нерозвинена форма капіталізму несе для України дві стратегічні загрози: по-перше, загрозу неоколоніалізму з боку Московії, тобто заміну вчорашньої прямої політичної залежності і тотального визиску дещо пом’якшеним варіантом гноблення – економічним, а по-друге, такий капіталізм може прокласти дорогу для повернення влади «вроджених соціалістів» – ком- чи соцпартії. Тому умовою прогресу України є ви здоровлення від російськості – чи то «московського соціалізму», чи «московського капіталізму».  А це передбачає національно-духовну революцію, що випереджає або принаймні поєднується із соціально-економічною, що відбувається сьогодні.

Роман КОТОВЕЦЬ, м. Дрогобич

Липень08/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України