• Сьогодні: Вівторок, Жовтень 16, 2018
Інфо ПС

«СОНАР» НЕ ХОТІВ МАРНОГО ПРОЛИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ КРОВІ Й РОБИВ УСЕ МОЖЛИВЕ ДЛЯ СОЮЗУ ПАТРІОТИЧНИХ СИЛ

У краєзнавчій розвідці «Колківська Народна Повстанська республіка» на Інфо ПС (Інформаційний простір Стрийщини) (http://www.stryi.net.ua/kolkivska-narodna-povstanska-respublika/) я коротко згадав про першого командира відділів УПА на Волині Василя Івахіва. Узимку 1943 року він разом із бойовими побратимами двічі побував на цих теренах і загинув у бою з німецьким підрозділом 13 травня біля села Чорниж нині Маневицького району. До цієї постаті варто повернутися знову. Адже ім’я Івахіва досить довго перебувало в тіні Романа Шухевича.

Василь Івахів народився 18 квітня 1908 року в селі Подусільна Перемишлянського району Львівської області. Навчався в Рогатинській гімназії. Був активним учасником «Пласту». Згодом його призвали в польську армію, де після старшинської школи отримав чин поручника. Звільнившись у запас, співпрацював з організаціями «Сокіл» і «Просвіта», став членом Української військової організації. За підпільну діяльність польська влада тричі заарештовувала його. Сидів у Бережанській, Золочівській, Львівській в’язницях, а в 1938-1939 роках — у концтаборі «Береза Картузька».

Після приходу совєтів на Західну Україну перебрався до Кракова. Тут закінчив військові курси ОУН(б). Брав участь у Других Великих Зборах цієї організації. 30 червня 1941 року у Львові відбулося проголошення Акта про відновлення Української держави. Василь Івахів отримав завдання створити й очолити в містечку Поморяни підстаршинську школу. Однак гестапо заарештувало всіх викладачів та учнів цього закладу. Майже рік Василь провів у тюрмі на Лонцького, звідки був звільнений за клопотанням митрополита Андрея Шептицького.

Влітку 1942 року керівництво Проводу призначає Івахіва військовим референтом ОУН(б) на північно-східних українських землях. Тут він узяв на себе організацію підрозділів УПА. І вже в січні наступного року сформував перші сотні повстанців. Їхнє число зросло навесні, коли українська допомогова поліція отримала наказ перейти в ліси Волині та Рівненщини.

З довгого списку його заслуг варто відзначити одну — прагнення примирити бандерівців з бульбівцями, домогтися об’єднання зусиль усіх українських патріотичних сил для боротьби з німцями. Про необхідність боротьби проти фашистів Івахів заявляв ще на конференції ОУН (б), яка підпільно відбулася у Львові в грудні 1942 року.

Як один із видатних діячів націоналістичного руху, підпільник з багаторічним стажем, Василь Івахів мав усі можливості вплинути на політику ОУН. Центральний Провід у цілому схвалив його позицію.

Йосип Сонар (саме таке псевдо він мав на той час), здійснюючи поїздки районами Полісся, мав можливість на власні очі побачити рівень озброєння та підготовки місцевих українських повстанців. Івахів вважав, що не варто зволікати зі збройним виступом проти німців, і в цьому його погляд дещо розходився з офіційною позицією Центрального Проводу ОУН. Військовий референт переконував, що сил бандерівців на Волині й Рівненщині цілком досить для розгортання реальної боротьби, а ще він серйозно розраховував на допомогу з боку загонів «Поліської Січі» отамана Бульби-Боровця, яка давно діяла в цьому регіоні. Останні представляли інтереси уряду УНР в еміграції, пишалися своєю демократичністю і сторонилися націоналістів, яких вважали членами тоталітарної організації.

«Керівництво ОУН(б) сприймало таку позицію «бульбівців» доволі жорстко,— стверджує автор статті у «Вікіпедії», —  Фактичний керівник організації (після арешту Степана Бандери) Микола Лебідь найбільше прагнув перешкодити сповзанню національно-визвольного руху в отаманщину зразка 1920-х років і тому тримав курс на силове підпорядкування «бульбівців». На цьому тлі примиренська позиція Василя Івахіва виглядала претензійно ба навіть сміливо. Однак «Сонар» не хотів марного пролиття української крові й робив усе можливе для союзу патріотичних сил».

Вдруге Василь Івахів прибув на Волинь у лютому 1943 року з метою інспекції трьох куренів УПА, яким належало діяти на Костопільщині й Сарненщині. Це були курені Яреми, Наливайка і Гострого, причому курінь Яреми вже мав за плечима бої проти німців.

Проте головною метою приїзду референта була спроба налагодити зв’язок і домовитися про співпрацю з Тарасом Бульбою-Боровцем. Як відомо, командир УПА-північ «Клим Савур» (Дмитро Клячківський) раніше уже намагався домовитися з бульбівцями, але марно. Тепер усе залежало від Івахіва, який розраховував на допомогу свого колишнього студентського товариша Івана Мітринги. Той був помічником у Бульби з політичних питань.

9 березня 1943 року така зустріч відбулася в селі Золотолин на Костопільщині. З боку ОУН у ній брали участь Йосип Сонар (Василь Івахів), Клим Савур (Дмитро Клячківський), Дубовий (Іван Литвинчук) та Омелько (Роман Петренко); з боку «бульбівців» — Іван Мітринга і ще двоє офіцерів, які колись воювали під керівництвом Петлюри. Сторони попередньо висловилися за об’єднання воюючих повстанських загонів у спільні збройні сили.  Після двох днів переговорів домовилися зустрітися знову, щоб остаточно погодити процес об’єднання, вже після доповіді вищому керівництву ОУН. Ця нова зустріч мала відбутися 14 квітня. Але, на жаль, не відбулася.    Настав час від’їзду Івахова в Галичину.

Це був фатальний ранок 13 травня 1943 року. Група Василя в супроводі невеличкої охорони просувалася підпільною лінією зв’язку на північний захід і в районі села Чорниж, що біля Колок, зіткнулася з німецькою засідкою в кар’єрі. В бою з переважаючими силами ворога загинули смертю героїв Івахів і дев’ятеро вояків УПА. Серед них і його побратими — член крайового військового штабу, сотник Юліан Ковальський та ад’ютант штабу, поручник Семен Снятецький. Інформацію німцям видав хтось із місцевих зрадників. Смерть Івахіва стала важким ударом не тільки для УПА на Волині, а й для всієї Організації українських націоналістів.

Керівництво Проводу нагородило Василя Івахіва Золотим Хрестом Заслуги I класу (посмертно). Йому також присвоєно звання підполковника.

Про подвиг першого командира УПА та його бойових друзів ідеться в одній із найвідоміших повстанських пісень «Десь там далеко, на Волині…», автором якої є його земляк Микола Дяків («Микола Галичко»), відомий як отець Василь Прийма. Уже багато років цю пісню виконують різні хорові та вокальні колективи Волині, вона звучить у музичних програмах радіо і телебачення, на концертах і постійно хвилює серця слухачів.      Вшановано пам’ять про Василя Івахіва й у Рогатині. На будинку гімназії, де він навчався, відкрито меморіальну дошку. А в музеї історії села Чорниж створено куточок слави цих повстанських командирів.

Василь ФЕДЧУК, краєзнавець, член НСЖУ

Травень26/ 2018

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України