Історію відносин Росії й України з Середньовіччя до наших днів аналізує у своїй новій книзі “Нерівні брати: росіяни і українці” Андреас Каппелер.
Вперше з часів Другої світової війни європейська держава анексувала територію сусідньої держави. Це – кричуще порушення міжнародного права і безлічі двосторонніх та міжнародних угод, в яких Росія гарантувала територіальну недоторканність України.
…У жодній іншій пострадянській державі, за винятком країн Балтії, так міцно не вкоренилася парламентська демократія з її чесними виборами і вільними – дуже значною мірою – засобами масової інформації, як це сталося в Україні. Вдалося зміцнити молоду державу зовнішньополітично і консолідувати її внутрішньополітично без збройних конфліктів – знову-таки на відміну від Росії. Це змінилося лише взимку 2013-14 років після розв’язаної Росією війни…
Російсько-українські відносини були і залишаються “асиметричними”. З другої половини XVIII століття Росія не сприймала Україну і українців як рівноправних партнерів. Старший брат любить свого молодшого брата – чи молодшу сестру, яка гарно співає і танцює, – але командує ними, нав’язуючи свою волю і свою мову. А коли молодша сестра хоче звільнитися від опіки, старший брат реагує різко і намагається перешкодити цьому всіма можливими способами.
Росія донині не визнала Україну самостійною державою, суверенним народом, натомість розглядає її як частину так званого “русского мира”. Це є першопричиною збройного конфлікту на сході України.
На початку XXI століття імперська державність стала визначальною в світогляді і політиці російської владної еліти.
На превеликий жаль, уявлення про Україну як про молодшу сестру Росії перейняв і Захід. Багато західних політиків, дипломатів і бізнесменів все ще мислять категоріями політики наддержав і розподілу сфер впливу, не враховуючи інтересів України, яка залишається для них лише одним із другорядних факторів відносин із Росією, однак не самостійним суб’єктом історії.
Україна все ще стоїть в тіні Росії. Щоправда, це уявлення зараз змінюється, але занадто повільно. Для нас настав час відвести Україні її власне, постійне місце на ментальній мапі Європи.
Андреас КАППЕЛЕР, професор Віденського університету
