Байдужість і апатія – це вигасле життя, ентропія, перетворення найціннішого людського – на сирий матеріал, над яким ну дуже вже активно зараз працюють чужі.
Життя – це вулиця з одностороннім рухом. І кожна епоха – це, насамперед, люди, які надали сенс цьому рухові та творили обличчя часу. Це ЗАВЖДИ і ЛИШЕ люди – ЛЮДИ СЛУЖІННЯ. Люди, які вміли бачити світлу сторону речей у найскладніші моменти. Люди, які відчували можливості перед тим, як вони стають очевидними. Люди, які навчилися вселяти надію в таких же безнадійних людей, якими колись були самі.
Адже поза служінням життя не має сенсу і втрачає висоту. За мого власного віку життя моєї країни здебільшого визначали порізнені егоїсти – вони як трутні, меду не приносять. Зараз їх змінили мухи-одноденки, які сіли на важливе і вкрили його своєю подобою. Прийшло багато знавців, але немає того, хто візьме, підійме і понесе. Понесе лежачі стовпи мої нації. Стовпи, яких не повалиш і не оминеш, бо на них тримається держава.
Постаті – великі люди. Їм не дають зрости, бо постійно хапаються знизу і по-братньому тягнуть – до свого рівня. І так триватиме ще не одне покоління, допоки не прийде розуміння – жодна революція, жодна суспільна трансформація, жодна реформа не може чогось дати, коли немає кому брати. На ціннісному рівні – немає кому.
Чи я щось не те кажу? Подивіться, яка шкала градації моралітетів молоді сьогодення – на шиї дрогий хрестик, а в душі – дешевий нулик. У них все з малої літери.
Страшно, коли найнижча межа нічим не обмежується.
Як можна вірити в людей, які все можуть мовчки проковтнути з виглядом непричетності. Не вірю, що з байдужих глядачів кривавих експериментів над країною щось путнє визріє. Такі організми змаліли у надпродукції речей.
Байдужість і апатія – це вигасле життя, ентропія, перетворення найціннішого людського – на сирий матеріал, над яким ну дуже вже активно зараз працюють чужі. Людина завжди легше зрікається великого, ніж малого, бо мале легше нести.
Пристати до поблажливого натовпу, включити «квартал» і отримати свою порцію дофаміну……
Нічого не нагадує хід моєї думки? Це ж та навігаційна система, яку зараз вмонтовують в країні. Нас адаптують і розвивають залежно від обраного не нами, а ними середовища.
Більшість стали тими, якими зробило їх оточення. Оточення тотального малоросійського інформаційного диктату.
У психології та економіці таку поведінку називають концепцією ескалації прив’язаності – прив’язаності до примітиву, до простоти, до вродженої бідності і вторинності, зрештою – до чужої думки, до чужої волі, яку доводиться прийняти, бо до власної у нас уже імунітет.
Така вона – природа залежності чи не єдиної в Європі держави, незалежної від власних людей.
Олег ФИЛИК, журналіст, юрист
Коментарs: