Навіщо нам держава? Ні, не так. Навіщо нам саме ця держава, що називається Україною?
Без державних традицій, зі зруйнованою виробничою і навіть побутовою культурою, без своєї державницької еліти, без своєї стратегії, у вічному статусі сировинного придатку і кадрового потенціалу для сусідів. То навіщо?
Може, як днями луганчани, попроситися до Росії? Чи як популярний блогер, екс-депутат ВРУ – готуватися до розпаду на міста-держави?
Саме без чесної відповіді на це запитання і говорити не варто про державну стратегію.
Основна маса людей не розуміє, а тільки відчуває: ну, все ж таки своє є своє і невідомо, як воно там буде в Росії чи в Польщі. А, окрім того, зі свого можна вимагати і вимагати, що ти зможеш потім з Росії чи Польщі вимагати?
Це – найпримітивніший рівень узвичайненого політичного мислення. Сказати не можу, що інтелектуали України суттєво від цього рівня відриваються: одні або забурюються в абсолютний космополітизм і фактичну відмову від держави на користь наддержавних інституцій (ЄС-НАТО – МВФ) або не бачать Україну іншою, аніж від Сяну до Дону і щоб жодної руськогаварящої щелепи…
Нам потрібен новий націоналізм. Ідеологія нового націоналізму. Ми, на відміну від чехів, чи фінів, чи греків, не встигли (не змогли) реалізувати парадигму національної держави, що зародилася у 19 столітті під час воєн Наполеона на розломах Астро-угорської та інших європейських імперій. Все 20 століття минуло у цих пробах-поразках і знову пробах… А на вулицях уже 20-ті 21 століття. І на кордонах для молоді не висять замки – маєш сили і здоров’я, їдь собі з країни, де не знають, що робити, аби стало добре.
І на Сході країни щоденно постає руба питання: кому і навіщо потібна ця держава?
Так, це явище голобальне, але застигло воно ту чи іншу сукупність людей на різних стадіях державного і національного формування. Для одних – поляків, скажімо, це напружливо. але може пройти без руйнації держави. Для нас, особливо коли стали педалювати ідеї глобального лібералізму (читай владу транс-монополій), це може бути смерті подібним.
У найближчій перкспективі я б запозичив у британців у якості актуальної національної ідеї “повернути контроль над країною“. Доти, доки нами будуть керувати з посольства Росії, чи посольства США, чи посли країн ЄС, чи олігархи-монополісти – нічого доброго не буде… Отже, повернути контроль…
Жити краще – це є культ споживання. Він ніколи не дозволить піднятися вище приватного егоїзму до якоїсь об’єднуючої ідеї. Та навіть, якщо й це допустити, то виникає логічне запитання, а навіщо це робити саме в українській недобудованій державі, в Росії може зручніше буде. Ну, там путін скоро піде, а з руськими у нас все буде клас?!
Повернути контроль – це якраз стало у 2016 році об’єднуючою ідеєю для всіх британців усупеч волі політиків. Опитування показують, що й на сьогодні більшість британців за поверенння своїй державі відданих до ЄС функцій, у тому числі і ативної зовнішньої політики. А щодо половина – на половину, то тільки у час серйозного збройного нападу відбувається максимальна консолідація, а так завжди є різні думки…
Це не може бути “скрепою” у країні, де немає традиції приватного володіння, гарантованого захисту приватної власності і поваги до прав окремої людини. Абстракція. Острів Утопія. Гарна мрія. І зовсім не причина бути в одній державі.
Нанизування аргументів проти місцевих референдумів, проти виборів на місцях шерифів і суддів – усе це заважає цій спільності людей відчути себе нацією на своїй землі і до безкінечності лонгує ментовсько-суддівську владу, яка здасть нас при найменшому наступі зі Сходу.
Віктор ЛЕШИК, журналіст-міжнародник
Коментарs: