• Сьогодні: Понеділок, 20 Вересня, 2021
Інфо ПС

ПІРНАЮТЬ УСІ!

“І приймеш ти смерть від коня свойого”, — чомусь саме ці рядки приходять в голову після ознайомлення з “пробниками” одкровень народного депутата Олександра Онищенка, котрий таємно задокументував аудіо- і відеофакти політичної корупції Петра Порошенка і двох його конфідентів — загонника Ігоря Кононенка і ловця Макара Пасенюка. І справа не у всесвітньо відомому хобі Онищенка кіньми і “кобилами”, і навіть не у співзвучному прізвищі скандального президентського бізнес-партнера — Ігоря Кононенка.

Справа в тому, що якби не Петро Олексійович та не його “подовжувачі рук”, у Верховній Раді не було б депутата на ім’я Олександр Онищенко. Адже ще у 2014 році, на етапі реєстрації кандидатів у народні депутати, ZN.UA повідомляло: Онищенко протягом двох років був відсутній у країні більш ніж по 240 днів, що було порушенням вимоги до кандидата про необхідне п’ятирічне проживання на території України. ЦВК, на підставі документів, наданих, до речі, з ініціативи СБУ, відмовив претенденту в реєстрації. Однак чарівні сили допомогли любителю тривалих подорожей отримати рішення суду на свою користь.

З куполами церков на агітаційних бордах постачальник задоволень різномастним гедоністам всього світу, включаючи новообраного президента США, успішно переступив поріг українського парламенту. Спеціаліст тилового забезпечення МВС за освітою і активний член “кисельовської” бригади за родом занять; довірена особа Черновецького і один із основних спонсорів “Батьківщини” останніх років; газовик-витівник і талановитий комунікатор Олександр Онищенко Петром Порошенком був піднесений у статус “Рішали іменем президента України”.

За даними джерел ZN.UA з найближчого кола народного депутата, Онищенко володіє кількома кейсами записів. У першому — купівля голосів під необхідні рішення в залі парламенту. У другому — віджим потоків і часток на користь бізнесмена Порошенка і Ко. У третьому — розпреділення тіньових дивідендів з тією ж командою в сфері роботи з “Укргазвидобуванням”. Є й четвертий кейс, записаний, правда, не new-Мельниченком, а людьми медіавласника Віктора Зубрицького, і стосується він усього комплексу торгів людей Порошенка, приведених на переговори Олександром Онищенком при спробі купівлі (віджиму) канала 112.

В усьому цьому фестивалі купання у бруді Онищенко брав найактивнішу участь. І слухати його звинувачення, мовлені з гідністю Білого лицаря, особисто мені гидко. Однак, яку б огиду не викликало джерело інформації, його звинувачення на адресу президента мають бути детально вивчені, співставлені з реальними подіями і оцінені за законом. Питання лише — за чиїм? Американським, російським, українським?

Перші реакції СБУ і ГПУ на старт заяв Онищенка доказово продемонстрували, що справа Леоніда Деркача і Михайла Потебенька живе, але деградує. Про компроматовиверження в ZN.UA знали ще з середини жовтня. Гадаю, що на Банковій – значно раніше. І що?  Викинуті в масмедіа скрін-шоти листування одного з адвокатів опального нардепа не додали до справи майже нічого, крім підозри у відкритості Viber для вітчизняної спецслужби. Заведена проти Онищенка справа про зраду Батьківщини, цілком можливо, не без підстав. Проте вона не замінить собою справи про її розкрадання.

Все ті ж близькі до Онищенка джерела стверджують, що першими слухачами, глядачами і читцями накопиченого нардепом масиву свідчень стали зовсім не американські юристи. “Якби в день голосування про зняття недоторканості і дозвіл на арешт Онищенко не хизувався своїм перебуванням у Москві, рішення через зал не пройшло б. В усякому випадку, не про арешт. Із Москви в такому вразливому становищі і просто так, без “інвентаризаційного номера”, ніхто не вилітає”.

Більше того, джерело стверджує, що один із українських каналів ще в середині осені закінчив роботу над фільмом за матеріалами Онищенка. Але фільм так і не вийшов на екрани. Особисто я не маю доказів передачі Олександром Онищенком даних ФСБ РФ. Але й причин, здатних зупинити таку людину від подібних вчинків не бачу.

Звернення до американських спецслужб могло бути для Онищенка як спробою зберегти квиток на вільне пересування цивілізованим світом, так і операцією прикриття. Навряд чи передані ним файли додали щось суттєве до вже наявних знань американців про Петра Порошенка і його найближчого оточення. Проте на фоні публічності того, що відбувається, факт прийому-передачі оперативних даних американськими прокурорами говорить про те, що президент України потрапив у молох юридичної машини США. А це — велика проблема. І для самого Петра Порошенка, і для країни. В принципі, за помилки, нечистоплотність чи злочини президентів завжди розплачуються їхні країни. Своїми перспективами, інтересами, гідністю.

Олександр Онищенко не здатний розповісти нічого нового про спосіб дій і ціленамагання української політичної верхівки. Але він, якщо правдиві розповіді очевидців про наявні у нього записи, — спроможний довести це. Компрометируючі факти, потрапивши до рук іноземних спецслужб, відкривають широкий діапазон можливостей, починаючи від тиску на главу української даржави з метою одержання потрібних політичних чи економічних рішень, до управління терміном перебування фігуранта на його посаді.

Петро Порошенко своєю необов’язковістю і нікому жодного разу не помітною провінційною хитрістю стомив усіх: і Меркель, і Олланда, і Обаму, і Путіна, і навіть Манафорта, одного з четвірки найдовіреніших людей Трампа, для якого вони підбирають кадри. Навіть голові невеликої і знесиленої з багатьох причин країни не можна обіцяти сильним світу цього все і щоразу скочуватися з обіцяного. Спочатку так втрачається повага до лідера, а потім і співчуття до країни. А якщо допустити, що фінансова розвідка США дійсно працює, а не імітує діяльність як наша, а глава адміністрації Путіна Вайно приймає чергового довіреного посланця Порошенка, який прибув обговорити нюанси, пов’язані з роботою Липецької фабрики, то про яку повагу може йти мова? Записи Онищенка можуть стати як каталізатором певних процесів у нашій країні, так і померти в архівах новинних стрічок. Все залежить від того, чи здатні основні гравці оперативно зробити свої ставки на нашому полі.

Зараз у нас в країні немає енергії, спроможної вичавити діючого президента із займаної посади: ні у більшості суспільства, ні у більшості олігархів немає на прикметі фігури, в яку можна було б перелити владу у випадку відставки Петра Порошенка. Але якщо зовнішній фактор консенсусно — на базі “втоми від України” — серйозно втрутиться в ситуацію, то ми цілком можемо почути проникливу прощальну промову п’ятого президента України. Правда, для цього хоча б один із крупних зовнішніх гравців повинен мати свою ставку в країні і впевненість у тому, що в результаті дострокових виборів влада дістанеться своєму сучому сину.

Сьогодні такої ставки немає ніхто. Європа в такі ігри не грає. Нова американська влада ще не визначила свою політику щодо України і зробить це, швидше за все, тільки після того, як визначиться зі своєю стратегією стосовно Росії. Бюрократія Мінюсту США може як законсервувати справу Онищенка, так і відкупорити її в потрібний момент. Путін ніби й визначився зі своєю особистою симпатією до Бойка, але не впевнений в його здатності перемогти на президентських виборах без участі в голосуванні “ДНР” і “ЛНР”. Та й однозначну ставку на політичну силу не зроблено, довіра до політичних інструментів Рината Ахметова втрачена, і жодні зустрічі з Сурковим і керівником ефесбешної “п’ятірки” Бєсєдою не допоможуть улюбленцю Нуланд — “єдиному українському олігарху, з яким можна мати справу” — відновити цю довіру. Великої довіри до фігури Рабиновича в Москві, не дивлячись на підтримку і внутрікремлівський промоушн Медведчука, не мають: користають, але знову ж таки, як і у випадку з Януковичем — гидують, вважаючи, що не буває не лише колишніх КГБістів, а й зеків. В той же час, як сказав один зі знавців великих політичних ігор, якщо раніше до Петра Порошенка застосовувалася тактика “тисячі дрібних порізів”, то зараз дії Онищенка можуть призвести до нокдауну, а, можливо, і до нокауту. “Цілком очевидно, що в міру наростання скандалу, зам’яти який навряд чи вдасться, президенту буде все складніше збирати парламентську більшість і Рада втратить не лише керованість, а навіть подобу ефективності”. А це може спричинити дострокові парламентські, а там – і президентські вибори.

Перевибори без визрілої в громадській свідомості якісної альтернативи такі ж небезпечні, як і втомлене гниття і байдикування, що підвищують резистентність до будь-яких моральних викликів.

Домагання і забезпечення прозорого, оперативного розслідування висунутих звинувачень мають стати тактикою активної частини суспільства.

В іншому випадку ми зможемо із жалем стверджувати, що за 16 років від першого касетного скандалу (28 листопада 2000 року) в нашій країні нічого не змінилося. Хоча ні, не права: Юра Луценко змінив бік барикади.

Юлія МОСТОВА

Грудень04/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України