• Сьогодні: Вівторок, 22 Вересня, 2020
Інфо ПС

ПАХАР БУВ СТРАШНИЙ, ПРАЦЮВАВ ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ

В рідкій шерензі титанів, на плечах яких відповідальність, «щоб не було стидно», — незаповнювана пробоїна. Дірка–пустка. Яка мовчить багатозначніше, ніж деякі грубі томи.

       Павло Архипович Загребельний письменник, який у радянські часи видавався мільйонними тиражами, письменник, який допоміг у літературі дуже багатьом некомерційним талантам, письменник, який орієнтувався в літературісвітовій, українськійяк ніхто з нинішніх.

          Як на таке складне життя — з війною, концтабором, різними болячками Загребельний прожив досить–таки велике життя.

У літературу Павло Загребельний прокладав шлях із полтавського села Солошине, було на цьому шляху артилерійське училище, романтичний порив — добровольцем на фронт, у неповні 17 — було поранення, оборона Києва, полон і два з половиною роки фашистського концтабору. Був Дніпропетровський університет і робота в дніпропетровській газеті, в 1961—62 роках Загребельний очолював «Літературну газету». У 60—70–ті роки минулого століття він написав великий масив книжок і досягнув на літературному поприщі всіх можливих висот — був головою Спілки письменників, головою Шевченківського комітету, лауреатом державної премії СРСР і Шевченківської премії, народним депутатом. Особливою популярністю користувалися його історичні романи — «Диво», «Первоміст», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Я, Богдан». З його «Роксолани» ми дізнавалися про Османську імперію «інсайдерську» інформацію, через нашу людину, українку з Рогатина, яка зачарувала східного чоловіка Сулеймана. «Роксолану» переклали турецькою і видали в Стамбулі, перекладена французькою.

Поки був Загребельний, в літературі було відчуття глибини, стереоскопії, якщо хочете. Картонні фігурки на першому, інформаційному, плані, дрібнотем’я і мілководдя не видавалися тотальними, а пішов за межу — і в рідкій шерензі титанів, на плечах яких відповідальність, «щоб не було стидно», — незаповнювана пробоїна. Дірка–пустка. Яка мовчить багатозначніше, ніж деякі грубі томи.

Письменник Євген Пашковський: «Загребельний як справжній художник завжди цікавився живим життям, завжди був відкритий до людей, завжди приязний і широкообіймистий, завжди сповнений непідробної цікавості до всього нового — і в літературі, і в житті, завжди уважний до молодших колег, за що йому від мене і від нас багатьох уклінна вдячність».

Олесь Ульяненко: «Дід узагалі був такою складною натурою, мені біля нього було дуже тепло, я щиро його любив. І він, і Елла Михайлівна мене підтримували навіть по–людськи. Колись у мене таке було западло з грошима, і дід мене просто конкретно підкормлював. Я приїздив до нього в гості, Елла Михайлівна завжди мені кульок тицьне, а потім я й конверт знаходив. Він був дуже хлібосольним, усі знаменитості у них перебули в Кончі.

Книжку перечитував за годину–дві, у нього книжками забитий весь будинок і горище, не знав, куди дівати. Що б я не запитав, він усе читав — навіть якісь авангардні речі, здавалося б, йому нецікаві. Пахар був страшний, працював до останнього подиху».

 

ІнФорУМ 

Лютий04/ 2020

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України