Стрий.net

Уряд  отримав кредити на 2 млрд. дол., продавши приватним кредиторам власні доларові облігації з поверненням позик через 5 і 10 років. Це після того, як він уклав угоду з МВФ на кредит у 3,9 млрд. дол. з умовою підвищення з 1 листопада цього та у наступному роках тарифів на газ для населення (включаючи газ, що спалюється у ТЕЦах для виробництва електроенергії і опалення житлових будинків, соціальних, військових, комунальних та інших бюджетних установ).

Виявляється, що ніщо не заважає нашому вищому виконавчому владному органу отримати на тому ж міжнародному ринку облігацій нові кредити у наступному році теж з поверненням через 10 чи більше років (як отримав український мінфін рік назад позику з цього ринку у 3 млрд. дол. на ще більш вигідних умовах).

Не забуваймо й про щорічні пільгові кредити під 1% або гарантії на їх отримання від США та ЄС.

Отже гострої необхідності просити транші МВФ немає потреби (!), а сам короткостроковий кредит цього фонду надається нам із валізою непідйомних додаткових зобов`язань (як підвищення тарифів, відкритий продаж землі без обмежень тощо), вже заявлених і тих, що ще будуть висунуті.

Як немає гострої потреби піднімати тарифи на газ хоча б на 1%.

Навіщо, якщо «Нафтогаз» і так має шалені штучні  монополістичні надприбутки: відрахування до бюджету за рік досягне 130 млрд. грн? Покажіть мені ще хоча б одну українську компанію, яка мала б такі ненормальні надприбутки. Однак, газовий державний монополіст живе в іншому вимірі: маючи такі брутальні надприбутки, він ще оформляє зараз іноземний кредит майже на 1 млрд. дол. Чи буде він повертати цей кредит? Хто дозволив його отримати і з якою метою? У нас вже був випадок отримання «Нафтогазом» 2-х мільярдного кредиту у часи президента Ющенка, який був використаний не за призначенням і не був повернутий.

Вимальовується, що дійсною метою влади при підвищенні тарифів і отриманні невигідного кредиту з Вашингтону є не уникнення дефолту, як про це розтрубив Гройсман, а:

1)  нагнітання ще більших надприбутків «Нафтогазу», які розподіляє на свій смак Кабмін разом з монополістом, а це різноманітні лазівки та домовленості з постачальниками товарів, машин, палива, техніки і всіляких послуг (транспортних, енергетичних, електронних, побутових, інформаційних, ремонтних і т. і.), а також з покупцями газу та газоконденсату, а не тільки незаконні багатомільйонні зарплати менеджменту і персоналу, про які усі вже чули; по усіх таких  угодах з постачальниками  з 1 листопада вони піднімуть  вартість товарів і послуг, надаючи постачальникам додаткові вигоди без втрат для монополіста; ці особливі сприяння приватному сектору можна розглядати як корупційні сприяння за рахунок суспільних доходів;

2)  бажання бюрократичної зграї не тільки отримати валютні позики для погашення критичного боргу у 2019 році, а й нахапати суми для додаткових валютних витрат на закупівлю нових лімузинів, імпортних меблів і сантехніки для своїх офісів тощо. Також на державний борг повішають отриманий монополістом корпоративний кредит. Додаткова валюта також потрібна корупціонерам для конвертації гривневих доходів у долари, які опиняться на офшорних рахунках. Ця зграя  хоче жирувати в умовах нестачі валюти та скрути із поверненням  боргових зобов`язань;

3) підтримка високих ставок відсотків по українських євробондах, які найвищі серед усіх країн світу, що їх емітують – зараз 9,5 %, при тому, що рік назад на тому ж міжнародному ринку приватних кредитів були отримані 3 млрд. дол. за ставкою 7,5 %. Чому зросли ставки і так суттєво? Хто зацікавлений у їх зростанні? Зрозуміло, що кредитори, а наша сторона чомусь погоджується з такими змінами. Чи наші байдужі до зайвих витрат національного бюджету і не знають про захист національних інтересів? Дуже неприємні думки приходять у голову.

4) розширення частки високовартісного зовнішнього боргу, який, як правило, формується за приватними кредитами. Це практика Януковича, а тепер, як бачимо, і Порошенка. Замість погашення високовартісних кредитів і витіснення їх пільговими позичками, які нам надають США, ЄС, МВФ, Японія та інші, сьогоднішня влада проїдає дешеві кредити і спокійно спостерігає за накопиченням найдорожчих зобов`язань. До того ж за 4 роки нічого не зроблено для реструктуризації важких боргів (в тому числі й кредитів з деривативами, які нам подарувала Яресько), наприклад, шляхом їх перекладання на наступні 10-15 років. Можливо, за цим теж стоять якісь приватні домовленості.

    В підсумку стає зрозумілим, що треба:

по-перше, не тільки відмінити нові тарифи на газ, а й добитися їх реального рівня, за якого абсолютно більша частина громадян України здатна самостійно розраховуватися за послуги газопостачання та інші послуги ЖКГ;

по-друге, скасувати 50 і більше мільярдів гривень субвенцій громадянам на оплату послуг ЖКГ, а також скоротити фінансування цих послуг установам бюджетної сфери, що разом дозволить зменшити суму видатків приблизно на 75-80 млрд. грн. і фактично ліквідувати дефіцит держаного бюджету на 2019 рік;

по-третє, зменшити портфель іноземних кредитів на наступний рік з 6-7 млрд. дол. до 3-3,5 млрд.; відмовитися від траншів МВФ, якщо останній не змінить свою позицію щодо сприяння монополістичним зловживанням всередині України;

по-четверте, використовувати пільгові кредити і гарантії міжнародних фінансових організацій й урядів західних країн для погашення наших короткострокових зовнішніх заборгованостей приватним компаніям;

по-п`яте, провести переговори з іноземними приватними кредитними установами з метою термінових реструктуризацій зобов`язань їм українського уряду, в тому числі відмінити дію «варантів Яресько»;

по-шосте, здійснити оптимізацію структури і вартості зовнішнього державного боргу України з метою зниження середніх процентних ставок за цим боргом та дострокового погашення дорогих зовнішніх позик;

по-сьоме, очистити зовнішній державний борг України від міжнародних боргів державних і олігархічних корпорацій, покласти на корпорації усю повноту матеріальної відповідальності за своїми фінансовими зобов`язаннями і повернення коштів з офшорних рахунків.

Брехлива влада лише шкодить вирішенню проблем, а тому вона має піти у відставку. Хоча ніхто в Україні не вірить у наявність совісті у цих випадкових людей при владі.

Володимир ЛАНОВИЙ, доктор економічних наук