• Сьогодні: Четвер, Лютий 27, 2020
Інфо ПС

Зозуля хвалить півня за те, що хвалить той зозулю…

160908040516_trump_putin__640x360_ap

     Дональд Трамп, кандидат у президенти США від Республіканської партії, заявив, що у нього “дуже-дуже гарні стосунки” з президентом Владіміром Путіним і з Росією. Трамп нагадав, що рейтинг схвалення російського президента становить 82%.

“Я думаю, раз він називав мене блискучим, я прийму цей комплімент, добре? Я думаю, що я зможу з ним порозумітися. В рамках цієї системи він набагато кращий лідер, ніж наш президент”, – заявив Трамп, виступаючи на форумі ветеранів.

     Як уже зазначали світові ЗМІ, Трамп любить згадувати грудневу заяву Путіна, що мільярдер Трамп “яскрава дуже людина, талановита“.

     Трамп також заявив, що завжди був проти введення американських військ в Ірак: “Я був абсолютно проти війни в Іраку. Я говорив, що вона абсолютно дестабілізує Близький Схід”. Але журналісти Buzzfeed ще в лютому опублікували запис, на якому Трамп каже, що підтримує вторгнення до Іраку. Однак публічну брехню мільярдера це не змінило.

Керівник карного розшуку затриманий п’яним за кермом

 

Увечері 7 вересня в Личаківському районі Львова патрульні зупинили автомобіль, за кермом якого був керівник карного розшуку ГУ Нацполіції області Микола Гладюк у нетверезому стані, повідомляє ZIK.ua.

Гладюк намагався уникнути покарання, демонстрував службове посвідчення.

Пізніше виручати свого підлеглого прибув в.о. керівника ГУ Нацполіції Дмитро Загарія на службовому автомобілі з водієм. За даними джерел, і водій, і сам Загарія теж були “напідпитку”.

Поліцейські склали протоколи про адміністративні правопорушення на обох водіїв.

У прес-службі поліції поки що цю інформацію не коментують.

Стартувало онлайн-опитування щодо корупції у регіоні

7bb9ace69960

 

     Львівська торгово-промислова палата розпочала анонімне опитування представників бізнесу, менеджерів та держслужбовців щодо особливостей та характеру корупції в регіоні. Всім охочим пропонують заповнити онлайн-анкету та відповісти на ряд запитань про корупційні прояви, які траплялись у повсякденній роботі чи житті. Опитування триватиме до 30 вересня 2016 року. Заповнити анкету можна за цим посиланням:

http://lcci.com.ua/opytuvannya-z-pytan-kryminalnogo-obtyazhennya-ekonomiky-lvivskoji-oblasti/.

Опрацьовану інформацію опублікують у листопадовому випуску журналу “Зовнішньоекономічний кур’єр“. Також Львівська торгово-промислова палата надішле результати у ЗМІ, державні органи, що займаються протидією корупції, та громадським організаціям з метою подальшого використання у боротьбі з цим негативним явищем.

Додаткова інформація за телефоном: (032) 295 63 17, e-mail:  pr@cci.lviv.ua.

Опитування відбувається за підтримки Німецько-українського партнерського проекту у сфері бізнесу, Львівської державної обласної адміністрації та Львівської міської ради, інформує офіційний сайт ЛОДА.

Грабовецька громада – понад 3 мільйони на реалізацію проектів

c54412764531

 

     Львівщина – серед лідерів із розподілу субвенції з державного бюджету на формування інфраструктури об’єд-наних територіальних громад. Станом на 5 вересня тільки в шістьох областях (Вінницька, Закарпатська, Кіровоградська, Львівська, Миколаївська та Сумська) розподілено між інфраструктурними проектами 100% виділених коштів субвенції. 

    Експертною комісією при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України погоджено 109 проектних заявок на проекти розвитку інфраструктури, які будуть реалізовані за рахунок державної субвенції. Загальна сума реалізації проектів, на які подано заявки, становить 45 млн 956,6 тис грн. Про це повідомляють у департаменті економічної політики Львівської облдержадміністрації.

Суми реалізації проектів у розрізі громад:

– Заболотцівська ОТГ 14 проектів на суму 2 млн 934,5 тис грн.

– Гніздичівська ОТГ 6 проектів на суму 2 млн 090,3 тис грн.

– Новострілищанська ОТГ 7 проектів на суму 2 млн 058,7 тис грн.

– Тростянецька ОТГ 17 проектів  на суму 6 млн 129,3 тис грн.

– Воле-Баранецька ОТГ 8 проектів на суму 3 млн 911,7 тис грн.

– Луківська ОТГ 9 проектів на суму 2 млн 793,2 тис грн.

– Вільшаницька ОТГ 5 проектів на суму 2 млн 703,9 тис грн.

– Бісковицька ОТГ 4 проекти на суму 3 млн 873,2 тис грн.

– Чукв’янська ОТГ 9 проектів на суму 2 млн 891 тис грн.

– Новокалинівська ОТГ 4 проекти на суму 3 млн 306,6 тис грн.

– Дублянська ОТГ 4 проекти на суму 1 млн 613,2 тис грн.

– Бабинська ОТГ 2 проекти на суму 3 млн 394,6 тис грн.

– Міженецька ОТГ 5 проектів на суму 1 млн 463 тис грн.

– Новоміська ОТГ 5 проектів на суму 3 млн 597,5 тис грн.

Грабовецька ОТГ 10 проектів на суму 3 млн 195,9 тис грн.

До речі, Новострілищанська та Грабовецька громади завершили проекти з виготовлення проектно-кошторисної та містобудівної документації.

Хай буде світло на селі!

 

    Відбулося засідання постійної депутатської комісії з питань економіки, бюджету і фінансів Стрийської районної ради. Йшлося про виконання районної програми «Вуличне освітлення населених пунктів Стрийського району на 2016-2018 роки», а також про розподіл бюджетних коштів між територіальними громадами, згідно з поданими клопотаннями голів сільських рад. d1415c17fff5

Голова комісії, він же і голова Стрийської РДА, Василь Зубрицький наголосив на раціональному використанні коштів районного бюджету. Він зауважив, що при їх розподілі необхідно в першу чергу брати до уваги ті населені пункти, в яких відсутнє вуличне освітлення (такими є села Заплатин і Діброва, наприклад – ред.), а також ті сільські ради, які передбачили в сільському бюджеті кошти на спів фінансування, інформує офіційний сайт Стрийської РДА.

В Україні триває небачена русифікація, що межує з расизмом

5a9d64cee5dbf12be20b84e1809c47d6

     

Мова, подобається комусь чи ні, завжди відігравала у визначенні держави величезну роль. Часто мова була головним атрибутом, за яким визначалися межі держави і за яким визначалася легітимність цих меж. У нашій ситуації іде шквал ідеологічних посилань, прикінцева мета яких відділити мову від політичного дискурсу як незначну, неважливу, унеможливити саму дискусію про мову саме як вираження цілої політичної і навіть, я наголошую, економічної ситуації в нашій країні. Мова є тією субстанцією, яка – без всякого домішку ідеалізму – так чи інакше означує собою всі стани, в якому перебуває українське суспільство. Мова завжди була об’єктом, який зазнавав атаки русифікаторів, асиміляторів усіх мастей: чи це була польсько-литовська Річ Посполита, чи протягом довшого періоду історії Російська імперія. Чому? Тому що мова теж історично, безвідносно до того, подобається це комусь чи ні, визначала націю, модерну націю.

Перша модерна нація оголосила під час Французької революції новий принцип самоідентифікації не за релігією, не за територією, як було до того, не за підпорядкованістю монарху чи суверену, а за спільністю цінностей, яких тоді було названо три: Свобода, Рівність, Братерство. Це була політична нація, для якої етнічні, релігійні, станові, класові різниці не мали значення за умови, що поділялися ці три цінності.

Зараз ми чуємо, що українську мову слід виключити з визначальних ознак української політичної нації як атавізм. Але ми забуваємо, що тоді ці три слова були сказані французькою мовою, французами, для французів і тих, хто французьку розумів. У цих трьох словах мова не була названа експліцитно, відкрито, прямо, але вона була завжди присутня, поза нею ці цінності немислимі для французів. У кожній політичній нації мова завжди присутня як її перший визначальник.

Нам часто кажуть, мовляв, якщо ми хочемо будувати політичну українську націю на відміну від етнічно концептуалізованої, то треба відмовитися від мови. Я з цим категорично не погоджуюся, бо мова, крім засобу означення політичної нації, завжди була засобом солідаризації всіх членів політичної нації. Вона була центральною у процесі розмови громадян, порозуміння і віднайдення спільного бачення того, ким ця нація є, звідки вона вийшла і яким вона бачить своє майбутнє. Нація без мови і поза мовою неможлива.

Історичний досвід свідчить, що сильна і життєва нація, здатна згуртовуватися в час екзистенційної загрози, повинна бути об’єднаною однією мовою. Коли ми говоримо «Франція», то ми завжди маємо на увазі французьку мову і маємо на увазі її абсолютно домінантне становище в державі. Коли ми говоримо «Німеччина», відбувається подібна логічна зв’язка. Коли ми говоримо «Росія», то теж так. Хоча Росія – країна, зліплена шляхом історії кривавих завоювань, з надзвичайно різних, часто ворожих собі культур, релігій, тяжко сумісних історичних досвідів. Але і тут мова об’єднує.

Нам дуже агресивно пропонують дивитися і розуміти Україну поза мовою. Тобто нам пропонують фікцію, яка або в історії не існувала, або якщо й існувала, то ніколи не призводила до сильної життєздатної держави. Нас хочуть ірландувати, мовляв, Ірландія ж втратила національну мову, то погодьмося й ми зі втратою своєї – процесом, який зараз відбувається. Ніхто після цього не каже, що Ірландія не має власної ідентичності, а ірландці не є патріотами своєї країни. Я не знаю, чи є неоколоніалістський сценарій ірландизації України прийнятним для більшості її громадян. Але за нього активно агітують. Нам говорять і про Канаду з її двома державними мовами – англійською та французькою. Там офіційна двомовність є постійним джерелом напруги, і донедавна чи не на кожних парламентських виборах обов’язково порушувалося питання про вихід зі складу країни франкомовного Квебеку. Сумніваюся, що для України з її екзистанційним довічним ворогом Росією прийнятна канадська модель.

Нам теж пропонують Швейцарію, де є 20 кантонів, 6 напівкантонів. Деякі самопроголошені «експерти» кажуть, що там є чотири офіційні мови і цілковита національна гармонія. На перший погляд, ніби так – німецька, французька, італійська і ретороманська дійсно є офіційними мовами Швейцарської Конфедерації. Якщо ж дивитися на кожен кантон, то він одномовний. В кожному кантоні ніхто чотирма мовами чи навіть двома не володіє і не користується. Тут важливіше те, що прихильники швейцарської моделі не хочуть сказати відверто. Пропонуючи нам цю модель, Україну фактично хочуть розчленувати на частини, саме за старою доброю засадою колонізаторів «поділяй і завойовуй» (divide et impera). Це промовиста самохарактеристика політичної програми російського неоколоніалізму й імперського реваншизму. Нас намагаються переконати в тому, що мова не має значення, власне, тому, що мова має найважливіше значення.

Хоча в Конституції України чітко прописано, що державною мовою є українська, на мою думку, ця стаття непослідовно виконується, а останнім часом її невиконання стало засадою державної політики. Внаслідок ухвалення так званого закону «Про засади мовної політики», який називають «законом Колісниченка-Ківалова», навіть державні органи, не кажучи про приватні установи, інституції, зараз відкрито порушують Конституцію в її 10-й статті. Цей «закон» – юридична фікція, його не лише можна не виконувати в явочному порядку, а навпаки – намагання виконувати такий «закон» є грубим і відкритим порушенням Основного закону України, її Конституції. Однак, цей «закон» виконується, його насамперед використовують як юридичне забезпечення нового явища в українській політиці – абсолютно відкритої і, я наголошую, інституціоналізованої дискримінації величезної більшості громадян України за мовною ознакою, для небаченої за своєю інтенсивністю русифікації в усіх царинах публічного спілкування.

Цілі інституції, починаючи з українського уряду, беруть пряму участь у політиці дискримінації українців, які говорять українською мовою. Найвищі очільники уряду щоденно і безкарно порушують Конституцію. Йдеться саме про публічну сферу, а не про приватну. Це стосується не лише Авакова, урядовця, що як міністр внутрішніх справ має першим після президента гарантувати дотримання Конституції і правопорядку, гарантувати не вибірково, в тих положеннях, що йому подобаються, а повністю. Гарантувати ще й тому, що він давав урочисту присягу на вірність Конституції України. Честь мундиру, так би мовити, й елементарна людська чесність. Натомість нам пропонують вибірковий правопорядок, тобто відсутність правопорядку, те, що було за Кучми і Януковича. Це стосується і того факту, що в президентській адміністрації, коли камери і диктофони вимкнені, весь час користуються російською, а не державною мовою, грубо порушуючи Конституцію і присягу її дотримуватися.

Відбувається масова дискримінація українців у публічному просторі. За даними руху «Відсіч», менше четвертини всього змісту передач телебачення десяти провідних національних каналів пропонується українською мовою, решта – або російською, або руйнівною для кожної мови шизофреногенною сумішшю російської з українською. Донедавна менше 5% пісень на десятьох провідних радіостанціях України лунало українською мовою. Менше 9% журналів публікується українською мовою. Не треба звертатися до жодної статистики, щоб побачити, що на величезній частині території країни, в Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні годі купити друковану пресу українською мовою.

На мій погляд, така масова інституційна дискримінація, що межує з расизмом, не сумісна з високопарним проектом повернення до Європи і будівництва демократії в Україні. Вона з порога виключає демократію як таку. Не можна говорити про демократію в країні, де привілейована імперська меншість не чує і не бажає чути дискриміновану більшість населення, визнати право останньої на власну мову, культуру і людську гідність.

Сьогодні українці у власній країні не можуть дивитися рідною мовою Олімпійські ігри, їм пропонують це робити в нав’язаному лінгвошизофренічному русифікаторському форматі, коли один ведучий говорить неповноцінною українською, весь час збиваючись на російську, а другий – російською. У цій ситуації замовчувати проблему означає погоджуватися з неоколоніалізмом, потурати і мовчки підтримувати те, що не має ані морального, ані політичного виправдання.

Нам кажуть: про це не можна говорити, бо це, мовляв, розділяє країну. На мій погляд, розділяє країну не порушення цієї величезної проблеми, а її існування, адже вона унеможливлює саме приєднання України до Європи, побудови в Україні справедливого суспільства, вільного від корупції, зокрема й корупції духовної. Це становище не сумісне з правами людини і європейськими цінностями. Нам, навпаки, треба порушувати це питання скрізь і всюди, щоб якнайшвидше вирішити його і нарешті позбутися цієї ганебної спадщини російського гноблення.

Дискримінація більшості громадян за мовною ознакою є одним із основних джерел величезної напруги в українському суспільстві сьогодні, його поділу, стану перманентної ідентифікаційної невизначеності і вразливості до московської ідеології колоніального реваншу. Хай би скільки ми мовчали, хай би скільки олігархічна преса, а з нею навіть преса незалежна, яка купилася на аргумент «мовчання заради миру», намагалася ігнорувати цей стан речей, він не зникне. Навпаки, він і далі загострюватиметься, і що довше він триватиме, то радикальніших і небезпечніших для суспільства форм набиратиме рух протесту проти нього.

За даними останнього перепису 2001 року, понад 67% населення вважає українську рідною. Цю цифру має бути як мінімум відображено у програмуванні змісту телебачення, радіо, преси і т.д., без будь-яких візантійських хитрощів, коли цифру нібито виконують, але програми пускаються після другої ночі, у той час як прайм-тайм заповнено російщиною, і не лише мовною, а й ідеологічною, світоглядною. Це треба зауважити, бо мова та ідеологія завжди йдуть у парі.

Нам потрібно себе запитати, чи хочемо мати незалежну державу, об’єднану спільністю території, історії, бачення свого майбутнього, спільністю мови, чи хочемо бути перманентно поділеними, ідентифікаційно, через дефіс, поєднанням непоєднуваного, як це намагаються зробити Москва і ті, хто реалізує її програму тут, в Україні. Російська з її кривавою історією асиміляції і лінгвоциду українців сьогодні не може раптом стати об’єднувальним началом для нації, яка має давню і криваву історію бруталізації з боку Москви, для нації, яка відбудеться лише за умови, що звільниться від спадщини російського колоніалізму, в тому числі й мовно-культурного.

Це неможливо ще й з геополітичної точки зору, бо Кремль завжди використовував російську мову, дедалі активніше використовує її сьогодні і використовуватиме завжди як знаряддя завоювання українських територій. Російська мова, подобається це комусь чи ні, завжди робила, робить і робитиме Україну легкопроникною для московської пропаганди й ідеології колоніального реваншизму. Натомість українська, подобається це комусь чи ні, завжди була, є і буде потужним засобом захисту від неї.

Російська мова не може бути мовою єднання для української політичної нації ще й тому, що більшість населення країни україномовна, якщо не фактично, то за сентиментом, за бажанням повернутися до мови свого народу. Бажанням, реалізацію якого не допускає офіційна політика російсько-української мовної шизофренії. Окрім того, ми називаємося «держава Україна», в якій установча, титульна нація – українці. Українців робить українцями насамперед їхня мова, подобається це комусь чи ні. Це не лише незаперечний факт української історії і сьогодення, це логіка, яка присутня в історії кожної іншої модерної нації. Без мови українці перестають бути українцями і стають кимось іншим, і це теж факт. Ми це бачимо на прикладі зросійщених українців. Тут треба враховувати проблеми російськомовних громадян як історично імперської меншини, котра приймає привілеї, якими вона завжди користувалася, як природні. Для прикладу – останній скандал в Охматдиті, де намалювали рибок і підписали їх російськими іменами. Аргумент малярки на вимогу написати й українські імена, не стерти (!) російські, а дописати українські (і в цьому засаднича відмінність українського менталітету від імперського російського) – «нє хочу, і нє буду!». Українці в особі письменниці Лариси Ніцой, яка першою звернула увагу на проблему, шукають компроміс. У росіян-шовіністів засада така: або буде по-моєму, або йди геть. Авторка малюнків, київська росіянка, сказала: «я кієвлянка і всю жізнь так било», посилаючись на імперську русифікаторську практику як на моральне виправдання глибоко аморального акту.

Рабство теж існувало століттями, але наступає певний момент, коли це абсолютно не сумісно ні морально, ні економічно, ні політично з існуванням даної держави, народу, суспільства.

Тому тут головне – вести відкритий і чесний діалог. Бо дуже часто діалог не є чесним. Ті, хто опонує цілком законним намаганням українців домогтися власних мовних і людських прав, приписують українцям мотиви і бажання, які історично властиві не їм, а привілейованій російській імперській меншині в Україні. Опоненти лукаво приписують українцям якусь «насильницьку українізацію», якої ніде не було в прямому сенсі насильства, того, що у десятках і сотнях історичних форм зазнавали від росіян українці. Я ніколи не чув, щоб на російсько-українській війні на Донбасі когось убили за російську мову, натомість є факти вбивства, звірячого побиття, каліцтва за українську мову й ідентичність. Є середньовічні факти спалення українських книжок в окупованих Криму і Донбасі.

Часто сьогодні доводиться чути, що зараз війна і мовне питання не на часі, та й взагалі «какая разніца».

Це ще один доказ того, як ті, хто каже «какая разніца», демонструють цим свою неготовність бути чесними і відвертими. Якби мені людина сказала «какая разніца» – і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» мовиться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда – це брехня, любов – це ненависть, а війна – це мир. Це з того ж логічного ряду. Немає різниці яка мова, якщо ця мова завжди російська. Це імперська чорносотенна логіка, бо це імперська русифікаторська практика поведінки.

Ще один поширений аргумент – про патріотизм, який у мене викликає кілька міркувань. Патріотизм – від слова patria, «батьківщина», тобто це відданість своїй Вітчизні, Батьківщині. Маю питання: якою бачить свою батьківщину людина, яка органічно не сприймає української мови? Тут люди, що органічно не сприймають український національний проект, маніпулюють тими, хто з огляду на історичні обставини опинився серед російськомовців і перебуває у переходовому ідентифікаційному періоді. Російськомовні патріоти без лапок усвідомили цінність своєї українськості, вони в процесі становлення як українці зі своєю мовною культурою і самовідчуттям. Але є інші, ті, що криються і маніпулюють першими. Коли кажуть, що російськомовець теж патріот, я від них сподіваюся обов’язково почути продовження характеризації російськомовного українця: «… і він любить українську мову, і він хоче її вивчити». Натомість надто часто російські шовіністи цинічно використовують цей новий аргумент як виправдання власної українофобії і несприйняття незалежної України як політичного проекту.

 

Юрій Шевчук,

професор Колумбійського університету

Про результати роботи Держфінмоніторингу за січень – серпень 2016 року

Державною службою фінансового моніторингу України як підрозділом фінансової розвідки України вживаються посилені заходи практичного характеру щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Зокрема протягом 8 місяців Держфінмоніторингом підготовлено 419 узагальнених та додаткових узагальнених матеріалів (з них 186 узагальнених та 233 додаткових узагальнених матеріали), які направлено до:

·  Генеральної прокуратури України – 28 узагальнених матеріалів та 95 додаткових узагальнених матеріалів;

· Національної поліції України – 43 узагальнених матеріали та 31 додаткових узагальнених матеріалів;

·  Державної фіскальної служби України – 60 узагальнених матеріалів та 37 додаткових узагальнених матеріалів;

· Служби безпеки України – 37 узагальнених матеріалів та 43 додаткових узагальнених матеріалів;

·  Національного антикорупційного бюро України – 18 узагальнених матеріалів та 27 додаткових узагальнених матеріалів.

У вказаних матеріалах сума фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією коштів та з учиненням іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, становить 33,76 млрд грн.

Держфінмоніторингом продовжується активна робота стосовно розслідування фактів відмивання коштів, одержаних від корупційних діянь, розкрадання та привласнення державних коштів та майна колишнім Президентом України Януковичем В.Ф., його близькими, посадовцями колишнього Уряду країни та пов’язаними з ними особами, а також щодо осіб, причетних до організації умисного масового вбивства людей на території України.

Так, за вказаний період фінансовою розвідкою України підготовлено та направлено до правоохоронних органів 65 матеріалів (6 узагальнених та 59 додаткових узагальнених матеріалів) стосовно фінансових операцій, проведених за участю колишнього Президента України Януковича В.Ф., його близькими та посадовцями колишнього Уряду.

Загальна сума фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, та з учиненням інших злочинів, за цими матеріалами становить 115,24 млн грн.

За весь період проведення розслідувань (березень 2014 – серпень 2016 років) стосовно фінансових операцій, проведених колишніми високопосадовцями, підготовлено та направлено до правоохоронних органів України 461 матеріал (85 узагальнених та 376 додаткових узагальнених матеріалів).

Сума фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом та можуть бути пов’язані з учиненням іншого злочину, за цими матеріалами, становить 199,4 млрд грн.

Держфінмоніторингом за час проведення розслідувань заблоковано на рахунках фізичних та юридичних осіб, які мають зв’язок з Януковичем В.Ф. та колишніми високо посадовцями, кошти в еквіваленті 1,52 млрд дол. США.

Окрема увага Держфінмоніторингом приділяється пошуку та блокуванню активів колишніх високопосадовців за кордоном. Так, за час проведення розслідувань, підрозділами фінансових розвідок інших країн повідомлено про замороження активів колишніх високопосадовців та пов’язаних з ними осіб на загальну суму 107,2 млн дол. США, 15,9 млн. євро та 135,0 млн. швейцарських франків, зокрема в наступних країнах: Австрія, Великобританія, Латвія, Кіпр, Італія, Ліхтенштейн, Швейцарія та Нідерланди.

Відповідно до законодавства України Державна служба фінансового моніторингу України (як підрозділ фінансової розвідки) спільно зі Службою безпеки України здійснює заходи, спрямовані на попередження та протидію фінансуванню терористичної діяльності (сепаратизму). За результатами аналізу отриманої інформації, за 8 місяців 2016 року, підготовлено та направлено до Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України для розгляду та прийняття рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 20 матеріалів (з них 12 узагальнених та 8 додаткових узагальнених матеріалів) стосовно фінансових операцій осіб, які, за інформацією правоохоронних органів, можуть бути пов’язані з фінансуванням тероризму (сепаратизму), та/або проведених за участю осіб, які публічно закликають до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або зміни меж території чи державного кордону України. У вказаних матеріалах сума фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією коштів та з учиненням іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, становить 300,02 млн грн.

За вказаний період вжитими заходами щодо попередження та протидії фінансуванню терористичної діяльності (сепаратизму) Держфінмоніторингом виявлено та заблоковано кошти на загальну суму в 9,7 млндол. США, 1,0 млн рос. рублів та 173,1 млн гривень. Загальна сума заблокованих коштів у гривневому еквіваленті становить 429,08 млн гривень.

В тому числі, Держфінмоніторингом на постійній основі здійснюється ідентифікація новопризначених «так званих» високопосадовців «ДНР» та «ЛНР». Так, за 8 місяців 2016 року актуалізовано список «так званих» високопосадовців «ДНР» та «ЛНР» та встановлено рахунки новопризначених осіб в банківських установах України.

Водночас Держфінмоніторинг продовжує активно співпрацювати із міжнародними інституціями, такими як Міжнародна група з протидії відмиванню брудних грошей (FATF), Комітет експертів Ради Європи з оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (MONEYVAL), Європейський Союз, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Егмонтська група підрозділів фінансових розвідок, Організація Об’єднаних Націй.

Так, у березні – квітні 2017 року заплановано п’ятий раунд оцінки системи запобігання та протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму в Україні з боку MONEYVAL. Держфінмоніторингом за підтримки Уряду України утворено та забезпечується функціонування Робочої групи з підготовки до 5-го раунду оцінки MONEYVAL з числа керівного складу державних органів. Наразі Держфінмоніторингом узагальнюється інформація державних органів щодо прогресу України у сфері фінансового моніторингу для її подальшого направлення Секретаріату MONEYVAL, що є однією з важливих умов подальшого успішного проведення 5-го раунду оцінки.

Крім того, Держфінмоніторингом завершується робота щодо підготовки Звіту про проведення Національної оцінки ризиків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.

Урядовий портал

СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ Української греко-католицької церкви

ArticleImages_64409_o_nagirnyak

«Соціальне служіння – не лише практична діяльність, яка здійснюється. Воно має вплив і на літургіку, катехизацію, розвиток екуменізму тощо. Соціальне служіння пронизує різні сфери життя Церкви і є невід’ємною частиною її природи», – сказав о. Андрій Нагірняк, керівник Відділу соціальних питань УГКЦ, під час Синоду Єпископів УГКЦ. Отець Андрій на Синоді виголосив доповідь «Соціальне служіння УГКЦ: сучасний стан – проблеми і перспективи».

Священик разом з експертами представив основні ділянки соціального служіння, які здійснюються в Церкві: служіння дітям, сиротам, сім’ям, людям похилого віку, ув’язненим, постраждалим від війни і т. п. «Ми представили наші структури, які здійснюють соціальну діяльність, як на загальноцерковному рівні, так і на рівні монаших чинів та згромаджень, єпархій, через БФ «Карітас», мирянські організації», – розповів він.

«Ми прозвітували про роботу робочої групи для втілення програми «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом», яка зустрічалася з тими, хто працює у сфері соціального служіння, аби дізнатися про їхні думки на наявні проблеми та виклики», – сказав о. Андрій.

На Синоді представили результати дослідження соціального служіння в парафіях УГКЦ. «За цими даними, поки стан соціального служіння УГКЦ не є достатнім. Лише три відсотки парафій здійснюють служіння неповносправним, тільки чотири – годують потребуючих. Найуспішнішою є допомога хворим – 30 відсотків парафій, збір одягу і харчів – 47 відсотків парафій», – констатував керівник Відділу соціальних питань УГКЦ.

За словами о. Андрія, такі дані показують нам виклики, які стоять перед Церквою. «А це питання просвіти, бо про соціальне служіння мало відомо. Нам необхідно поширити спектр соціального служіння і його якості, а також запровадити його інституційний розвиток», – підсумував о. Андрій Нагірняк.

Департамент інформації УГКЦ.

Конкурс на заміщення вакантних посад у Департаменті патрульної поліції НПУ

selection-process-pp20160906-1-638

Патрульна поліція України запрошує на безстрокову службу на посади інспекторів патрульної поліції в містах: м. Київ — 650 вакансій; м. Харків — 100 вакансій; м. Одеса — 150 вакансій; м. Запоріжжя — 100 вакансій; м. Дніпро — 100 вакансій.

Конкурс на всі зазначені вакансії в цих містах проводиться в Києві.

Прийм анкети з 06.09.16. до 27.09.16.

Заповнити анкету онлайн можна тут.

За наведеною нижче презентацією всі бажаючі можуть ознайомитись з вимогами до кандидатів на службу в поліції, необхідним пакетом документів, етапами відбору тощо.

Selection process pp_20160906 from KhatD

Довідкову інформацію можна отримати за телефоном: 0 800 50 02 02 з 9:00 до 18:00 в робочі дні або електронною поштою public@patrol.police.gov.ua

Адреса розташування поліцейської комісії: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9.

Зустріч у Кавсько

   Сьогодні в Народному домі села Кавсько відбудеться зустріч голови Стрийської райдержадміністрації Василя ЗУБРИЦЬКОГО з громадою. Йтиметься про соціально-економічний та культурний розвиток району і села.

Початок о 17.00, інформує офіційний сайт Стрийської РДА.

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України