• Сьогодні: Середа, Січень 22, 2020
Інфо ПС

Подякуймо Конгресу США!

kongress

 

Палата представників Конгресу США одностайно схвалила закон H.R. 5094 “Про підтримку стабільності і демократії в Україні” http://bit.ly/2cSbcwW, раніше підтриманий Комітетом у закордонних справах.
Документ, ініційований Співголовою Комітету у закордонних справах Палати представників Еліотом Енгелем та внесений ним спільно з конгресменом-республіканцем Адамом Кінзінгером, фіксує збереження американських санкцій проти РФ до своєчасного, повного і доведеного виконання нею Мінських домовленостей.
Закон містить заборону на визнання Сполученими Штатами анексії Російською Федерацією Криму. Передбачається, що відповідні санкції залишатимуться чинними доки Президент США не надасть до Конгресу свідчення про відновлення суверенітету України над півостровом.
До переліку передбачених законом координованих з союзниками та партнерами США засобів підтримки України включено летальні оборонні системи озброєнь. Окремі його положення спрямовані на посилення протидії російській інформаційній пропаганді та сприяння залученню іноземних інвестицій в економіку України.
Співавторами документа виступили біля 40 конгресменів від Демократичної та Республіканської партій. Перед його підписанням Президентом США ідентичний за змістом законопроект має бути підтриманий Сенатом.

Embassy of Ukraine in the USA / Посольство України в США

У Стрийському міськвиконкомі 4 вакансії

Виконком Стрийської міської ради оголошує конкурс на заміщення вакантних посад:

головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування

Вимоги до кандидатів:

вища освіта за напрямком підготовки «Архітектури та містобудування» за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста;

знання та вміння в галузі експлуатації комп’ютерної техніки та офісного програмного забезпечення;

головного спеціаліста фінансово-господарського відділу (на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку)

Вимоги до кандидатів:

вища економічна освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста;

знання та вміння в галузі експлуатації комп’ютерної техніки та офісного програмного забезпечення;

стаж роботи за фахом в бюджетній сфері не менше 3 років.

провідний спеціаліст з реєстрації місця проживання фізичних осіб

Вимоги до кандидатів:

вища освіта за напрямком підготовки «Правознавство» за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста;

знання та вміння в галузі експлуатації комп’ютерної техніки та офісного програмного забезпечення;

стаж роботи не менше 2 років.

адміністратора центру надання адміністративних послуг (на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку)

Вимоги до кандидатів:

вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста;

знання та вміння в галузі експлуатації комп’ютерної техніки та офісного програмного забезпечення;

стаж роботи не менше 3 років.

Особи, які бажають взяти участь в конкурсі, повинні подати до конкурсної комісії такі документи:

заяву про участь в конкурсі;

особову картку (форма П-2ДС) з відповідними додатками;

дві фотокартки розміром 4х6 см;

копію диплома;

копію паспорта;

копію військового квитка;

декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2015 рік, за формою, передбаченою Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

заяву про згоду на обробку персональних даних;

медичну довідку форми №133-О (облікова).

Документи приймаються до 21 жовтня 2016 року.

За довідками звертатися за адресою: м.Стрий, вул.Шевченка, 71 каб. №20 тел. 7-11-22, каб. №24 тел. 7-12-23.

Чому Порошенко заговорив про “Московію”

oon

 

З виступу Порошенка на Генасамблеї ООН багато хто виловив сказане ним “Московія”не “Росія”, а саме “Московія” – як назву сусідньої країни. Здивування, радість, захоплення. А я от ніскілечки не здивувався.

Бо я ще 2014-го року говорив про це. І не тільки про це – а й, наприклад, про майбутній розпад Московії.

Ні, я ніякий не Нострадамус – хоча певні речі, які я прогнозував, збулися або почали збуватися. Тут справа в іншому. Я говорив про те, що це – ідея. Це – мрія. Це та реальність, яка має бути. Скажімо, про “Московію” я заговорив тоді, коли народ вчергове обурився московитській фразі “на Украине”. То я сказав, що це їхня мова, і хай вони що хочуть, те й роблять. А у нас було б непогано повернути їхній країні історичну назву – бо чого, питається, ми й досі послуговуємося вкраденою у нас самих вивіскою?moskoviya

І після цього я стараюся “сповідувати те, що проповідую” – тобто послідовно вживати замість “Росія” “Московія”. Чому? Та тому, що саме так усе й починається. З однієї маленької людини. З десяти маленьких людей. А потім ідея розростається, розростається, виходить на наступний рівень, коли її уже не можуть не помічати сильні світу цього – скажімо, топ-блогери, ЗМІ, чиновники. Коли таких маленьких людей назбирається багато, їх ідея починає тиснути на відповідні структури – і вони або будуть ігнорувати, закінчивши, як Янукович, або подумають і цю ідею очолять.

Ні, я не говорю про те, що ідея з “Московією” почалася з мене. Я навіть не перший, хто цю ідею озвучив і почав пропагувати. Я говорю про те, що, як ми побачили, вона, ця ідея, вийшла на новий рівень. Тобто все відбувається так, як і має відбуватися – з низів до верхів. Я більш ніж упевнений, що “Московію” Порошенко, а радше його команда – Цеголко там чи хто – витягли із соцмереж. Тобто вона стала настільки помітною, що це вже не ігнорує і влада. Отак все степ бай степ дійде і до реальної зміни в мові. (Звісно, тут треба робити поправку на те, що структури, які мали б цим займатися, або мертві, або в совковому коматозі – історія з правописною комісією це підтверджує, – але якщо навіть їжак то такий птах, який летить, коли його копнути…)

І з розпадом Московії та сама історія. 2 роки тому про це заїкалися лише такі божевільні, як я. Зараз вже з’являються серйозні статті, коментарі на тему “Що робити, якщо…” і навіть “Що робити, коли…” (між цими двома фразами є серйозна різниця). Звісно, тут ситуація інша – і від самої ідеї Московія не розвалиться. Але! Згадайте 1 серпня (!) 1991-го року, коли Джордж Буш в Києві агітував за збереження СРСР. Пройшов місяць – і проголошення незалежності УРСР стало і для нього теж шоком. Просто далі вже не було куди діватися – але все одно світ чекав результатів референдуму, коли остаточно стало зрозуміло, що незалежна Україна це реальність, і її треба визнавати.

Так от я про те, що ідея розпаду Московії потрібна для того, аби готувати світ до цієї події. Щоб новий президент США не агітував десь в Сибіру за збереження цієї країни – а уже був готовий до змін на політичній мапі світу. І весь світ – був готовий. Світ має спочатку почути цю ідею, переварити її, звикнути до неї, що вона стала “фактом в режимі очікування”, як говорить один мій друг. І тоді сам факт розпаду вже не викличе такої бушівської реакції – бо всі уже будуть підготовлені до цього.

Одним словом, озвучуйте свої бажання, пропагуйте їх, розповсюджуйте. І рано чи пізно ідея стане реальністю. От я, наприклад, вже не раз писав і говорив про свою ідею щодо майбутнього декомунізованих місць Запоріжжя – і буду робити це іще й іще. Наприклад, ось так – Що має стояти на місці Леніна і Дзержинського.

Буквально днями побачив в коментах (не у себе на сторінці) мою ідею, озвучену зовсім іншою людиною. І це прекрасно. Значить, хтось думає так, як і я. Або це моя ідея пішла в народ. І чим більше нас ставатиме – тим складніше владі буде нас ігнорувати. Два Майдани вже б мали навчити цій простій істині.

ВОЛОДИМИР МИЛЕНКО

УКРАЇНА МОЄЇ МРІЇ

25slavske

Відзначила Україна свій чвертьвіковий ювілей. Дещо урочисто й святково, дещо сумовито й ностальгійно, дещо гордо, дещо розчаровано…

25 літ тому сталося! Віковічна мрія багатьох поколінь українців, мов нагорода від Господа за всі покладені на вівтар цієї мрії змагання й жертви, збулася. Маємо Незалежну Українську Державу!
Та швидко минула ейфорія від цього доленосного звершення. І тепер, немов сніжна лавина, накопичуються розчарування і нарікання. Раз за разом накривають Україну чорні хмари несправедливості й беззаконня, жорстокості й насилля…
Зараз про негаразди сьогодення, про вади сучасного суспільства не говорять хіба що абсолютно ліниві й байдужі. Усюди, на різних рівнях – від державного й науково-філософського і до побутово-повсякденного – чуємо про різноманітні проблеми та кризи. Чуємо про кризи політичні й економічні, кризи тотальні й місцеві, кризи сезонні й постійні… yevrotrio
Та всі ці розмови можна замінити однією формулою, всі ці кризи є наслідком лише однієї-єдиної кризи – кризи моралі. Із кризи моралі випливає все: обмани, шахрайства, корупція, рейдерство, розкрадання, затримування платні, пограбування, вбивства й насильства… Втрата моральних засад призводить до всіх цих явищ.

У чому ж причина того, що занепадає мораль? У мене відповідь одна – у відході людей від Бога, у занедбанні, недотриманні таких, здавалося б, простих Божих Заповідей.
І ось тут зароджується моя найзаповітніша мрія – мрію, щоб усі громадяни усвідомили найвищу сутність – сутність Всевишнього Творця, котрий сотворив всесвіт, природу, живу й неживу, та найскладніший витвір – людину. Щоб усвідомили люди, що Бог – це не міф і не лише традиція, а найповніша реальність. Вже не чути тверджень, що ми походимо від мавп, а мавпи – якимсь довгим ланцюжком еволюцій від найменших організмів… Але й не видно серйозної застанови, звідки ж, фактично, все взялося.
Багато попередніх поколінь, як в Україні, так і в усьому світі намагалися забути про Творця світу та його закони – закони, які зобов’язували до любові, добра й справедливості. Здавалося, що без цих зобов’язань легше жити. А тепер суспільство нарікає, що важко досягнути в житті ладу й порядку.1403276_1439160

Люди віддалились від Бога, бо їх цілеспрямовано позбавили знання про Нього і Його закони, а, віддалившись і не знаючи, що Боже вчення – це основа основ, не вивчають його. Коло замкнулося! Суспільство, мов сліпе кошеня, борсається в темноті – і все нарікає, все дивується, чому так зле діється в цьому світі.
Добре знаючи і не раз повторюючи, що незнання – це тьма, самі діячі від освіти не можуть збагнути, що корінь зла – у незнанні громадянами законів Божих, а звідси і неможливість дотримання їх… Біда в тому, що діячі освіти самі є темними в цьому… Як розірвати це коло? Як переконати самовпевнених у своєму розумі, що не знають основного?

Отож мрію я, щоб у нашій країні всі громадяни отримували знання про Бога, щоб із дитинства діти засвоювали знання Божих заповідей як непомильний дороговказ до правильного й праведного життя.
Коли б кожен громадянин дотримувався таких простих і гуманних заповідей, як “не убий”, “не свідчи ложно”, “не посягай на чужу власність”, “не затримуй платні”, “не шахруй”, “люби ближнього свого, як себе самого”, – яким ідеальним стало би людське суспільство!
Звичайно, ідеальне суспільство, ідеальні люди – це утопія. Та все ж, мріється…

Я не схильна дивитися (а тим більше захоплюватися), як живуть інші народи. Я мрію, щоб Україна, якій Бог дарував такі щедрі дари, як розкішну й різноманітну природу, добрий клімат, родючі землі, стратегічно важливе місце між Європою і Азією, великі людські здібності й можливості, навернулася до Господа Бога та жила за його основоположними законами-заповідями.пласт1
Я мрію, щоб українці пізнали Бога та сповнилися основною його засадою – любов’ю. Любов’ю до Бога, до Вітчизни, до природи та до всіх людей. Коли любов (а не прагнення наживи!) почне керувати нами, то й усі негаразди зникнуть.
Україна моєї мрії – це дружня родина всіх громадян, родина, що складається з мільйонів щасливих сімей, створених на міцному фундаменті любові, любові, яку заповів людству Ісус Христос, вчення якого пізнала наша країна, коли Великий князь Володимир охрестив народ руський і запровадив християнство державною релігією Київської Русі.
Отож хочеться, щоб хоч трохи зупинилися ми в круговерті суєти і згадали славного князя Володимира Великого та доленосне його діяння. Князь Володимир не лише сам навернувся з поганства в християнство, але охрестив свій народ і проголосив Христову віру державною релігією.
Проголошення християнської віри державною релігією об’єднало всі руські племена в один народ, створило націю. Воно мало-помалу викорінювало поганські звичаї або християнізувало їх. Християнська віра облагородила подружжя, родинне життя та взаємини між батьками й дітьми. Христове вчення проповідує любов до ближнього, а тому поволі зникали у княжій Русі дикі й жорстокі поганські звичаї. Християнство в Київській державі стало на сторожі справедливості. Передусім воно поборювало рабство, несумісне з наукою Христа. Духовенство закликало бояр покинути міжусобиці й розбрат та жити у згоді й любові. Коли вони прислухалися до повчань духовних наставників, то в державі панували мир і згода, нація процвітала… Коли ж затуляли свої вуха на Слово Боже, – то знаємо, які біди доводилось переживати народові.2
Для нас св. Володимир Великий – це символ і програма. Символ зобов’язує нас до мужньої боротьби за Володимирову віру на його землях; а для будівничих української державності він мусить бути програмою, яка зобов’язує будувати державу на основах християнства, бо тільки християнська Україна буде сильною і довготривалою.
Та чомусь державні мужі наші того не хочуть розуміти. Не вигідно? Приємніший культ багатства й розкоші?

Я ж у мріях своїх уявляю, як зростають українські діти в атмосфері любові й взаємної поваги поміж своїми батьками, з ранніх літ бачать приклади ніжних відносин, взаємодопомоги й підтримки. Навіть, якщо трапляються якісь удари долі, в родинах не шукають винуватих у них, а потішають один одного, підставляють дружнє плече, щоб здолати всі негаразди.
Далі дітки, насичені родинною любов’ю, йдуть до шкіл, де одним із основних предметів є вчення про Бога та Божі Заповіді (як це було в Західній Україні в дорадянський період). Діти здобувають наукові докази існування Всевишнього Творця, тобто знання, які були насильно скриті безбожною комуністичною системою. Усвідомивши себе, як сотворіння Боже, діти переймаються необхідністю дотримуватися Божих заповідей. І вже не можуть вони підняти руку на свого ближнього, не можуть взяти чужу річ, не можуть обманювати, не можуть оскверняти свою мову брудним словом. Натомість їм на основі Божих законів цілеспрямовано прищеплюють знання етики, етикету, ввічливості. І вже діти, йдучи вулицею, не кинуть під ноги сміття, не підніметься їхня рука, щоб спаскудити псевдо-графіті відремонтований фасад будинку, не зламають у парку деревце чи лавку, не зірвуть бездумно квітку з клумби. З юних літ полюблять красу, чистоту, мистецтво. І самі стануть красивими, акуратними, з почуттям смаку й власної гідності. А сповнившись власної гідності, не принизять себе брудною лайкою, брутальністю чи якимись непристойностями.
Так гармонійно розвиваючись, досягатимуть справжнього інтелекту, який в свою чергу спонукатиме підростаюче покоління прагнути глибоких знань, не ганятимуться молоді люди за фальшивими дипломами, а наполегливо збагачуватимуться знаннями та прагнутимуть використовувати їх на користь не лише собі, а для загального блага.

Healing Nature in HDДля інтелектуально багатої людини розширяться духовні горизонти, зникне обмежена заклопотаність власним добробутом і комфортом, появляться стремління до здійснення великих справ для розквіту своєї Вітчизни, до ушляхетнення людства. А шляхетні люди не зможуть не те, що кривдити слабших, а, взагалі, бути байдужими до потреб бідніших. І такі почуття, як милосердя, таке добре діло, як милостиня, які так наполегливо проповідував Ісус Христос, стане внутрішньою потребою людини-християнина. Соромно вже буде розкошувати, витрачати кошти на надмірні розваги, коли поруч буде людина, що голодує чи не має найнеобхідніших речей. Соромно буде закликати когось поділитися з бідними, а самому цього не робити. Зрештою, зникне красива демагогія, а з’являться добрі діла.
Саме на добрі діла будуть спрямовані здібності, знання й діяння. Люди не ганятимуться за публічністю й славою, а думатимуть, як і чим прозвітують перед Всевишнім Творцем після закінчення земного життя. Така задума спонукатиме до почуття своєї відповідальності в усіх сферах життя: в сім’ї, на робочій ниві, в громадянській позиції. Зникне байдужість і бездумність щодо долі своєї держави, кожен відчуватиме себе причетним до її правильного й праведного розвитку. Вже не лінуватимуться громадяни прийти на вибори, не голосуватимуть “проти всіх” або за 30 срібників, а глибоко будуть аналізувати, кому доручити вершити державні справи. І не обиратимуть 450 депутатів-дармоїдів, а вибиратимуть значно меншу кількість справді народних представників, що здатні народні інтереси ставити вище своїх потреб і амбіцій, здатні жертовно працювати задля всього народу. І появляться в Українській Верховній Раді (а не парламенті!) представники священиків, вчителів, лікарів, тобто людей, які від початку вибрали собі професії служіння людям. Виборці почнуть аналізувати, які життєві пріоритети мають кандидати на державні пости. Не плазуватимуть перед надмірно багатими, а шануватимуть жертовних і справедливих людей. А обранці народні не принизять себе якимись пільгами й винятковими правами, а прикрашатимуть себе щирою турботою про добро держави й людей.
Але все це можливе лише при сповідуванні християнських засад.isus-hrystos1-205x291
Отож мріється… Що усвідомлять українці головну причину всіх негараздів сучасного суспільства і, не чекаючи, що хтось ззовні навертатиме нас на правильну путь, візьмуться за самоочищення й відновлення себе і всього люду.

Лідія Купчик

Прапор України над Росією

elbrys

 

Підполковник юстиції Головної військової прокуратури Володимир Павленко підкорив найвищу гору Росії – Ельбрус і розгорнув там український прапор, пишет 24tv.ua.

“Нехай трясуться зі страху – в будь-яку мить українські “зелені чоловічки” з’являться в будь-якій точці загарбника не лише з прапором”, – прокоментував вчинок підлеглого Анатолій Матіос.

ШТУЧНА НАЦІЯ: є англієць, француз, українець і т.д., лише «русскіє» – «русскіє», не хто, а чиї

(друкується мовою оригіналу)

Национальности «русский» не существует – это химера и кабинетная выдумка

На стыке двух культур появилась и создавалась так называемая русская нация и государство. Русские – азиаты в Европе и европейцы в Азии. (См.  →  15 мифов российской истории).

petro1kateruna1

(Петро І і Катерина І)  

В родословной почти каждого русского прослеживаются тюркские корни, не говоря уже о том, что московский престол до середины XVII века с завидным постоянством занимали князья и цари, в чьих жилах текла татарская кровь. Иван Грозный, Борис Годунов, Петр Первый, и др. — имели татарское происхождение
Национальности «русский» не существует – это химера, кабинетная выдумка. К сожалению, все в России в понятие «русский» вкладывают «российский» – и не понимают этого.
Что такое «русский»? Певец Газманов – разве русский? А поэт Лермонтов? А историк Карамзин, потомок татарских мурз? А полководец Кутузов, татарин? А финно-угр Путин?
На территории РФ нет ВООБЩЕ РУССКОЙ ЗЕМЛИ. Новгородчина и Псковщина – земли саамов и чуди, Московия – финны мордовской группы, казачий Дон – бывшая Большая Орда и т.д. А Смоленск, Курск, Брянск – беларуские земли кривичей.
Жители Московии – это отдельный обособленный самобытный народ, ничего общего не имеющий с русскими (русинами Киевской Руси), литвой, поляками и т.д. Вот что пишет А.И. Лызлов в книге “Скифская история” в 1692 году: “Скифия состоит из двух частей: одна европейская, в которой живем мы, то есть: москва [московиты-мокша], россияне [украинцы], литва [белорусы], волохи и татары европейские [крымские, ногайские и т.д.]”. У Лызлова народ москва – это и есть народ мокша-моксель (в славянском названии москель, москали), это финны-мокша, а вовсе не славяне.
petro1-2Обращаю внимание, что термин «Россия» ввел Петр I в 1721 году, а до этого у Лызлова это «Скифия» с народом «москва» – а «россиянами» он именует украинцев.
Нет народа «русские» ни в этническом, ни в генетическом, ни в антропологическом виде. Есть только россияне, общие российским языком и верой Москвы. И, естественно, они никакие не славяне, а только славяноязычные. Впрочем, славян как таковых и не существует.
Нет и русского языка – ибо название «русский язык» предполагает народ с названием русины – а это украинцы. Напомню, что Ломоносов писал «Грамматику российского языка», а Даль – вовсе не «Толковый словарь русского языка», как врут сегодня, а «Словарь великорусского наречия русского языка». То есть, русским языком Даль называл язык, который ныне именуют «украинским».
«В процессе формирования и развития беларуский народ прошел стадии от объединения племенных союзов через народность до нации, многие стадии социальной структуры общества», – пишет Энциклопедия «Беларусь», Минск, 1995, стр. 517. «В 13-16 веках сформировался беларуский этнос» (стр. 107). Энциклопедия «Беларусь» (стр. 529): «Процессы консолидации беларуской народности в беларускую Нацию начались в 16 – начале 17 века».
Ничего подобного нельзя сказать о русском этносе. Его не существовало до 1480-х, так как не было и русского государства – правителями Московского княжества были цари Орды.
Мало того, ученые Беларуси с легкостью прослеживают численность беларусов (до 1840 литвинов) в средние века. А вот проделать это же с русским этносом – НИКТО НЕ МОЖЕТ!
rysskaya Во времена Ивана III и его сына Василия III (оба, кстати, носили чалму и ввели строгий сухой закон по образцу стран ислама) численность русских в Московском государстве не превышала 20-30 тысяч человек – остальные были деревенские жители, коренные финно-угры народов мурома, мещера, мокша, эрзя и прочие чухонцы. Но даже вместе с ними население Московского государства было настолько мало, что не могло противостоять беларусам-литвинам, крымским татарам, казанским татарам, новгородцам.
Согласно законам демографии, численность русских в 1250 году (когда начал формироваться беларуский этнос) вообще была на грани НУЛЯ. Тогда «русскими» в Суздальской земле были только киевские князья, их дружины и попы – но они-то ПРИШЛЫЕ С УКРАИНЫ, то есть украинцы в этническом понимании, а не местные русские.
Возникает вопрос: откуда же взялось сегодня 140 миллионов русских? Ответ: абсолютно все русские – это ассимилированные нерусские. Иван Грозный ввел традицию: все им захватываемые территории (за малым исключением) принимали московскую веру и московские имена – как присягу этому сатрапу (в московской еретической автокефальной 140 лет церкви власть обожествлялась). Вот таким путем и стала расти численность «русских» – за счет московизации местных племен и народов.
Сегодня в России эта тема – ТАБУ. Вместо этого там сами себя обманывают сказками о том, что 140 миллионов «русских» – это потомки неких «славян», которые некогда мигрировали на территорию финского Суздаля. Если бы это было так, то тогда население сей Суздальской земли должно было в 1200 году превышать население всех славянских земель планеты – а Суздальская земля при плотности населения в 1000 раз больше, чем окрестные земли, должна была быть самым мощным государством мира – а не пасть на три века под татарское иго. Но археологи не находят подтверждения какой-то невероятной миграции славян в Суздаль – собственно, никакой миграции и не было, кроме киевских князей и их дружин. Но их явно маловато как предков нынешних 140 миллионов русских.
По личному опыту: в Ростове-на-Дону полгорода – армяне и смуглые донские туземцы-казаки черкасы (не путать с черкесами, от народа черкасов Новочеркасск – столица Великого казачьего войска Донского). Все себя «русскими» называют, хотя атаман Краснов провозглашал при Гитлере создание своего казачьего государства на Дону и постулировал, что казаки – это народ, произошедший от готов. В Чите – полгорода буряты, и все они себя «славянами» и «русскими» считают, хотя узкоглазые. В Москве – вообще этническая каша, миллионы кавказцев – и все стремятся выдавать себя за русских. При этом говорят москвичи с мелодикой финно-угорских языков, а эти кавказцы стараются ее копировать – что комично. В Перми и Сыктывкаре – откровенные мордва и угры, но при этом тоже «русские». А в Казани свой тип «русских» – характерная татарская физиономия с голубыми глазами и русыми волосами, весьма схожая на В.И. Ленина.
Так где же эти «русские»? Россиян вижу, а русского этноса – нет. Чуваши, недавно принявшие православную веру, имеют все фамилии РФ – НЕРУССКИЕ. Оставляю в стороне всяких Асаналиевых и Газмановых. Но Артамонов и Кутузов, Теплов и Тараканов – татарские фамилии. Васильев и Максимов – это чувашские фамилии.
Беларуский филолог Янка Станкевич в №4 журнала «Беларускi Сьцяг» (август-сентябрь 1922 года) и в работе «Отечество у беларусов» привел анализ беларуских фамилий, он, в частности, писал:
«Не стоит удивляться, что Московцы омосковили часть беларуских фамилий, когда даже таким далеким для Московцев по языку (не по крови) народам, как Чуваши и Казанские Татары, они омосковили московские из-за того, что крестились массами и чаще почему-то давали имя Василий или Максим – так теперь большинство Чувашей имеют фамилии Васильев или Максимов».
Что вообще считать «русским»? Иван Иванов – болгарские имя и фамилия. Мария – еврейское имя. Дмитрий Дмитриев – греческий грек. Имена в Московии раздавали при крещении нерусей-туземцев болгарские попы по болгарским святкам – отсюда у половины русских фамилии от этих святок. Да и сам русский язык – это искусственный, рожденный из церковнославянского языка болгарских попов, а не от местных славян, коих на территории РФ отродясь не существовало.
В Беларуси все иначе. Славян тут тоже не было, но были балты, позже славянизированные (перешли с западнобалтского ятвяжского и кривичского на волынское наречие русинского языка в 16 веке – так родился «древнебеларуский язык», который тогда именовали литовским языком). В этническом плане – никакой пестроты, как в РФ. У большинства – балтские фамилии на «-ович» или славянские на «-ский» – что огромная редкость в РФ. И отсутствие людей с азиатскими чертами лица – то есть русских.
staryha
(Беларусь. Литвинка в национальной одежде. Начало XX века.)
beloryska
(Беларусь. XXI век.)
Я видел документальный фильм, как один московский «русский» националист (с внешностью московизированного тюрка Орды) приехал в Минск с ознакомительной поездкой. Он с восхищением говорил – ТУТ ЛЮДИ ВЫГЛЯДЯТ ИНАЧЕ! Мол, все какие-то белые, а не такие смуглые и черные, как мы, русские в России. Мол, вот смысл названия «Белая Русь».
Нет, смысл иной. Смысл в том, что мы – никакая не Русь-Россия, потому и «белые». А РФ – это русская Орда.

Вадим Деружинський, білоруський журналіст і публіцист,  головний редактор газети «Секретные исследования». Автор книг на теми непізнаного та альтернативної історії – «Энциклопедия аномальных явлений» (2008), «Теория заговора» (2009), «Тайны Беларуской истории» (2009).

За темою:

Русь – Орда. История, наука или фикция
Татаро-монгольское иго самая большая в мире историческая фальсификация
Тюркский мир. Как выглядели древние тюрки
Золотая Орда – Подлинная история России
Россия – правопреемница Золотой Орды
Александр Невский – святой предатель и палач Руси
Тюрки и угро-финны стояли у истоков российской государственности
Финно-угорский мир. Немного истории и географии
Финно-угорская разгадка «загадочной России»
Русские не славяне. Исторические статьи – центр Льва Гумилева
Русь это Украина. Почему московиты позорятся своего тюрского и угрофинского происхождения?
Русские генетически славянами не являются и к славянам не имеют отношения
Татарские корни имеют многие известные дворянские рода России
Прижизненные портреты Петра I
Россия как правопреемница Золотой Орды
15 мифов российской истории
Историческая правда о Руси
Как Московия украла историю Киевской Руси
Что прикрыли татаро-монгольским игом?
Славяне и угро-финны в российской интерпретации русского мира
Миф о схожести и братстве российского и украинского народов

Або вчиш мову, або здохнеш чи емігруєш

mova

 

     Ніколи Україна не стане україномовною, доки не запрацює система «вибраковки» тих, хто цю україномовність ігнорує

Є абсолютною неправдою те, що нині у Києві значно побільшало україномовних. Пройдіться спальними районами, послухайте, як говорять ті, кому від 5 до 25. І не верзіть дурниць. Навпаки, за останні 10–15 років ситуація погіршилася – покоління 40-річних не виростило дітей, які хотіли б цією мовою послуговуватися…

Хочете української мови? Смикайте за дійки депутатів, пишіть петиції президенту. Штовхайте положення а-ля Естонія: не знаєш мови – не отримаєш громадянства, не отримаєш громадянства – не знайдеш роботи, не знайдеш роботи – здохнеш або емігруєш. А всі ці численні камлання на мовну тематику, всі ці «мова – генетичний код нації», всі ці безкінечні авторські колонки – лише юзання трендової тематики, «слава КПРС» навиворіт. СПРАЦЮЄ ТІЛЬКИ ПРИМУС. І в цьому немає нічого поганого. Ми ж усі захоплюємося Сінгапуром та Лі Куан Ю, чи не так? (Ще один модний тренд, до речі.) Так у Сінгапурі діють тілесні покарання за порушення певних правил. Зате ніхто не с*ить у ліфтах…

Ніколи Україна не стане україномовною, доки не запрацює система «вибраковки» тих, хто цю україномовність ігнорує. Можливо, це жорстоко. Але принаймні немає нічого спільного з моводроченням у Facebook, від якого вже просто нудить.

Наталія Лебідь

Про київську мову як показник соціальних процесів

andryhovich

 

— Здравствуйте.

— Добридень.

— Можно узнать номер вашей комнаты?

— П’ятсот вісім.

Пауза, ледь напружена

— Пятьсот восемь?

— Так!

У моєму різкуватому «Так!» уже, напевно, вчувається легке роздратування. Чорт забирай, я в Києві чи де?

Я в Києві. Я прийшов на сніданок у готелі, де зупинився.

— Приятного аппетита, — каже мені готельний офіціант, який, здається, щойно мав проблему зі зрозумінням числівника «вісім».

На вигляд він якраз такий собі ровесник незалежності: йому плюс мінус двадцять п’ять. І він у жодному разі не міг навчатись у школі за тих леґендарних часів, коли для звільнення учня від уроків української вистачало заяви батьків на ім’я директора. Ні, до школи він ходив у значно пізніші часи. Коли українська вже, так би мовити, на повну силу розкошувала своїм винятковим державним статусом. На жаль, це не сильно їй допомогло. Ровесники незалежності досі мають проблеми з її розумінням.

Київ – столиця незалежної України. Цим реченням я не збираюся вас дивувати. Я взагалі цього речення не вживав би, якби не мовний контекст. Отож даруйте нагадування очевидного. Але саме як столиця, себто як адміністративний центр країни, Київ є досить показовим полем для досліджень. Наприклад, щодо мовних процесів, такої собі лінґво-соціології.

Київ не просто так столиця. Він ще й соціально-економічний монстр (принаймні за внутрішніми українськими мірками), що притягує мешканців фактично всіх реґіонів країни – робочими місцями, вишами, перспективами, зарплатнею, очікуваннями, ілюзіями. До того ж і географічно він розташовується так, що однаково досяжний як для тих, котрі з Ужгорода чи Львова, так і для тих, котрі з Харкова й (перепрошую за нагадування) Донецька. В цьому сенсі Київ – дозволю собі заяложену геометафору – справжнісіньке «місто між Сходом і Заходом». Ця обставина може передбачати всілякого штибу змішування, взаємні впливи й дифузії – зокрема й мовні. Теоретично саме в Києві мали б відбуватись якісь унікальні процеси становлення сучасної української мови, розширення її ареалу, вторгнення до таких (сказав би Бруно Шульц) реєстрів буття, де вона ніколи раніше не бувала.

Тим часом протягом ось уже чверті сторіччя спостерігається певна стаґнація. Іншими словами, в Києві стабільно зберігається загальне російськомовне тло. Ще не так давно хтось із політологів характеризував це таким чином, що Київ розмовляє, як Донецьк, а голосує, як Львів. Частка правди в цьому перебільшенні таки є. І навіть якщо припустити феномен цілковитої двомовності на індивідуальному рівні (одна й та ж особа безпроблемно спілкується обома мовами й жодній не надає переваги), то й ця двомовність виглядатиме радше як російсько-українська, а не навпаки.

Проте особисто я вже тричі бував свідком раптових піднесень (чи по-галицькому –  «зривів») української. Зрозуміло, що всі три рази це було зумовлено дуже конкретною політичною ситуацією. Неважко здогадатися, про які ситуації йдеться.

Перша – це 1989–91 роки, початок масових незалежницьких рухів і рушень та формальне здобуття незалежності, особливо перші місяці після московського путчу. Друга – 2004 рік, Майдан і Помаранчева революція. Третя – Євромайдан і початок війни з Росією.

Звичайно, в усіх трьох ситуаціях російська не зникала, її присутність була завжди відчутною. Однак відчутним було й те, що на якийсь нетривалий період української в Києві стає більше. Й це аж ніяк не коштом якихось «западенців», котрі зазвичай наводнюють столицю в буремні години. Ні, це випливало з органічної потреби самих киян всіляко підкреслювати свою українськість – і через мову також.

Щодо перших двох ситуацій, то з мого досвіду випливає фактично той самий сценарій. Перша стадія – тотальне піднесення й демонстративна любов до України, української мови в київському просторі робиться все більше, вам не тільки відповідають, але й звертаються до вас українською першими. Друга стадія – щось пішло не так, надії не виправдовуються, скепсис повертається на свої території, української меншає, але вам усе ще відповідають нею, якщо ви нею заговорите. Третя й остання – розчарування в усьому, колапс надій, «та все они одинаковые», українською вам уже не відповідають, хоч ви нею й звертаєтеся.

Київське мовне тло, таким чином, є доволі виразним лакмусом щодо того, як у цілому йдуть справи в державі та – що головніше – в суспільстві.

До всіх цих не надто наукових і надто спрощених узагальнень я йшов, поки давав собі раду з готельним сніданком. Найгірше було усвідомлювати, що й цього разу ми, здається, вже увійшли в безнадійну третю стадію. Доказом чому є, сам того не відаючи, й ось цей хлопчина-офіціант, який замість «вісім» воліє казати «восемь».

І все ж, коли він підійшов поприбирати з мого столу використані тарілки й почув моє «дякую», то дещо знічено відповів «будь ласка». Наступного ж ранку він не тільки першим привітався українською, але й побажав мені «приємного смаку».

Гаразд, подумалося мені. Самодіяльна мовна творчість і вільний переклад з «приятного аппетита» – чому б і ні? Хай буде навіть і «приємного смаку».

Головне, що третя стадія таки ще не почалася. І – дай Бог – може, вже й не почнеться?

Юрій Андрухович

Верховну Раду знову лохотронить

Рада готує черговий лохотрон для всіх нас – зміни до закону про запобігання корупції, якими закриють публічний доступ до всього м’яса з електронних декларацій чиновників: про готівку, коштовності, подарунки, фінансові зобов’язання, корпоративні права і витрати.

Проекту закону іще немає в порядку денному, утім, він уже гуляє між міністерствами та міжнародними експертами, які мають оцінити, в якій мірі забаганки влади перекреслюють взяті нею зобов’язання перед європейцями та американцями.
Так от, ідея повністю прибрати чутливу інфу про статки чиновників із відкритого доступу – це повний відкат всієї антикорупційної реформи назад, в часи Януковича, який кривив пику від однієї згадки про потребу прозорого декларування статків.
Немає притомних аргументів, якими можна обґрунтувати потребу таких змін.
Їхня мета – сховати шокуючу для зубожіючих громадян інформацію про реальні статки суддів, прокурорів, нардепів та їх сімей від громадськості та журналістів.
Автори проекту змін пропонують прибрати із чинної редакції закону не просто окремі слова чи формулювання; вони рубають цілі параграфи, де в деталях розписано, що і за яких обставин підлягає оприлюдненню.
Влада хоче прибрати із відкритого доступу – Реєстру є-декларацій – всю інформацію про:
1. Усе цінне рухоме майно вартістю понад 137 000 грн або десь 5000 баксів: коштовності, годинники, антикваріат, хутро, дизайнерські сумочки, коней та песиків тощо, окрім транспортних засобів;
2. Усі отримані подарунки вартістю від 6890 грн – аналіз декларацій суддів показав, що люди в мантіях на такі “дешевки” не розмінюються;
3. Готівкові кошти та активи у вигляді банківських металів вартістю від 68 900 грн;
4. Кредити, позики і витрати, більші 68 900 грн.
Ми вже колись казали, що вбивство всієї ідеї е-декларування – питання спритності й законодавчої техніки; але ось так нахабно й безстрашно викреслювати із основного антикорупційного закону цілі шматки тексту – це свинство і смачний плювок у бік шенгенського кордону, для перетину якого українцям все ще потрібна віза.
Нам зрозуміла логіка можновладців – їм конче не хочеться світити своїми “золотими щелепами”: заощадженнями, мільйонними подарунками, позиками, годинниками і діамантами, елітними автопарками і вертольотами перед міжнародними партнерами, у яких постійно позичаєш.
Чому нині Реєстр декларацій майже порожній? Бо навіщо ж зараз вивалювати на публіку “брудну білизну”, якщо от-от Рада може запровадити нульову декларацію, яка буде таємною індульгенцією для корупціонерів?!
Той законопроект про одноразове декларування, що нині циркулює у відкритому доступі, нівелює систему електронного декларування для чиновників. Він дозволить чиновникам подати ще одну, таємну декларацію і натомість отримати витончені гарантії безкарності за незаконне збагачення, брехню в е-декларації і навіть відмивання коштів.
    Ніхто не захоче світити статки перед очищенням нульовою декларацією та подальшим помилуванням фіскальними і правоохороними органами.
Знаю щонайменше двох балакучих лідерів парламентських фракцій, яким забракне слів для пояснення власних скарбів із декларації своїм же виборцям із “простого люду”, а тим більше, джерела походження цих статків; так само знайомий із декількома очільниками фракцій Коаліції, чиї “друзі” та “ділові партнери” наживаються і на мирі, і на війні – їм виправдати стрімке покращення особистого майнового стану не допоможуть навіть темники.
Маніпулятивними змінами законодавства у сфері електронного декларування керівництво держави сховає корупційні статки своїх спонсорів та політичних соратників, та помножить на нуль всі постмайданні антикорупційні досягнення, якими воно хизується перед Заходом та ефемерними інвесторами. Між іншим, останніх відлякує від України, як від холери, не війна, а корупція.
Якщо проблема із “засвіченням” кешу, що його окремі заощадливі чиновники накопичили за роки тяжкої праці на держслужбі і зберігають у себе вдома, то цьому є нормальне правове рішення. Потрібно лише вказувати “домашній кеш” і банківські заощадження однією сумою в одній статті е-декларації, без деталізації суми готівкових заощаджень.
Такий підхід не лишає нас знань про реальний майновий стан чиновника, утім, убезпечує останнього від конкретизації місця схову своїх багатств, а отже, знімає і без того надуманий ризик пограбувань і рекету. Ви бачили їхні паркани? Чи мало разів мєнтівські та суддівські приватні охоронці ганяли журналістів від чиновницьких маєтків і забороняли знімати?
Майже кожному п’ятому українцю доводилося протягом останнього року особисто давати хабар чи робити подарунок для вирішення певного питання – думаєте, це був безготівковий розрахунок із чиновником на карту Приватбанку?!
Ні, народ ніс, несе і буде нести конверт із кешем – в суд, в лікарню, в міліцію, в прокуратуру, адвокату, за рішення, за не рішення, за дозвіл, за ліцензію, за все, на чому вдається заробити держслужбовцю.
Ось як це виглядає на прикладі мантій:korupcion

Іще у 2011 році ми вибороли собі право дізнаватися про обсяг наколядованого з паперових декларацій, закріпили його в е-декларації, і нині це хочуть прибрати з відкритого доступу, тупо влаштовуючи лохотрон та маніпулюючи думкою міжнародних партнерів, яким показують пограбованих суддів та втирають про загрозу фінансовій небезпеці родин декларантів.
Нардепи та їхні винахідливі куратори з Банкової та Грушевського (!) ризикують нарватися на майнову люстрацію з неминучими самосудами в окремих регіонах країни, де людям живеться особливо тяжко і теж не дуже безпечно. Завжди жилося, не тільки зараз.
Колись у людей забракне інструментів для мирного діалогу зі своїми обранцями. Частина із цих людей має зброю і не має іншого вибору, окрім як боронити незалежність своєї Батьківщини, яку “політична еліта” намагається опустити у мул корупційного болота.
Не вийде!

 

shabuninВіталій Шабунін

Голова правління Центру протидії корупції, експерт антикорупційної групи Реанімаційного пакету реформ

Нульова декларація: влада знову хоче нас «кинути»

         Ще не висохло чорнило на документах про надання Україні траншу МВФ, як українська влада придумала спосіб обійти одну з ключових умов фінансової підтримки Заходу.
Yovanovitch, Masha_SLS Dean_20150129“Єдине, що ми не хочемо побачити – це послаблення системи декларування”, – сказала новий посол США в Україні Марі Йованович.
“Ок, тоді ми просто створимо альтернативне декларування, яким дозволимо всім легалізувати капітали і уникнути будь-якої відповідальності”, – сказала українська влада.
Саме так виглядає ідея проекту змін до Податкового кодексу щодо одноразового (“нульового”) декларування активів фізичних осіб, який був оприлюднений в змі.
З кінця серпня я говорила, що зі стартом роботи парламенту е-декларуванню загрожує щонайменше 3 атаки на рівні законодавства:
1. зміни до Закону “Про запобігання корупції”, яким було створено систему е-декларування і Національне агентство із запобігання корупції, що перевіряє е-декларації. Сильно звузити обсяги інформації, що мають декларуватись, обмежити доступ до цієї інформації і ускладнити/скасувати можливість притягнення корупціонерів до відповідальності за брехню в деклараціях. Законопроект Донець – це перша ластівка;
2. скасувати е-декларування через ручний Конституційний суд, до яких звернулисья 48 народних депутатів. Там досі третина суддів – ті самі люди, які своїм рішенням надали Януковичу майже необмежені повноваження в 2010 році. Більше двох років вони перебувають за це під слідством ГПУ, яка не рухає справу доти, доки ці шестеро на чолі з Головою суду Бауліним (квотою Президента) виконують всі його вказівки;
3. реанімувати ідею так званої “нульової декларації”. Тоді ця історія закінчилась відкликанням законопроекту Луценка з парламенту. Але спокуса залишилась: однією декларацією легалізувати все “награбоване непосильною працею” за 25 років незалежності. З іншого боку -існував ризик залишитися без підтримки Заходу і зокрема МВФ, які не підтримали цю ідею ще навесні.
МВФ прийняв рішення надати Україні транш. Гроші є – тепер треба потурбуватися, щоб вони потрапили в правильні, “свої” кишені. І для цього зняти проблему з кримінальною відповідальністю, передбачену е-декларуванням. Як? Легалізувати все майно до того, як його доведеться показувати в е-деклараціях.
    Що таке нульова декларація?
    По суті – це амністія капіталів. Діє за принципом: ви чесно говорите, що у вас є (зокрема те, що приховували раніше), платите з цього фіксований податок, вам за це нічого не буде (держава гарантує відсутність покарання) і ми все починаємо “з чистого аркуша“. Це один із інструментів для виведення бізнесу з тіні, але дуже неоднозначний, має широко обговорюватись перш ніж запроваджуватись, і застосовуватись дуже обережно.
Як додумались нівелювати е-декларування автори опублікованого законопроекту:
1. Зробити суб’єктами закону усіх фізичних осіб-резидентів та/або громадян України. Тобто і державних службовців теж.
2. Запровадити одноразову декларацію вже 1 жовтня – за місяць до завершення строків подання е-декларацій. Це означає, що на момент подання е-декларації все майно уже буде легалізовано за допомогою одноразової декларації. А отже, ні НАЗК, ні нам з вами немає що перевіряти. Вся ідея перевірки е-декларацій і притягнення до відповідальності за її результатами втрачає будь-який сенс.
3. Подавати одноразові декларації не до НАЗК, а до Державної фіскальної служби.

Роман Насиров. Заместитель председателя правления ПАО «Государственная продовольственно-зерновая корпорация Украины»
Тієї самої, яку очолює Роман Насіров із власними незадекларованими квартирами і яка повністю провалила майнову перевірку декларацій за Законом “Про очищення влади”.

4. Дозволити легалізувати саме ті активи, які в першу чергу можуть вказати на корупційне походження статків: кошти у національній та іноземній валюті в готівковій та безготівковій формі; цінні папери; транспортні засоби; літальні апарати, човни; цінне рухоме майно, у тому числі ювелірні вироби, предмети мистецтва та антикваріату, дорогоцінне каміння; акції; нерухоме майно і недобудови.
5. Встановити мінімальний податок – 5% (а не 18% за загальною ставкою), при цьому вартість активів, з яких треба платити податок, дозволити декларанту визначити самостійно. І заборонити податківцям відмовляти у прийнятті такої декларації. Тобто реальних грошей в бюджет держава від цього насправді не отримає, попри те, що це і буде одним із головних аргументів тих, хто підтримає цей законопроект.
6. Засекретити одноразові декларації. Однією з гарантій, що надається суб’єкту одноразового декларування, є збереження державними органами та їх посадовими особами таємниці щодо його персональних даних та іншої інформації, що міститься в одноразовій декларації. Іншими словами, роботу журналістів-розслідувачів і громадських активістів можна викинути на смітник, бо на будь-яке нововиявлене майно потім завжди можна сказати, що воно разово задеклароване, чого ми ніяк не перевіримо.
7. Забезпечити гарантії від кримінальної, фінансової, адміністративної відповідальності за задекларовані активи без необхідності пояснювати джерела походження, підстави набуття та їх вартість. Більше того, прямо заборонити використовувати цю інформацію в якості доказу вчинення будь-якого кримінального правопорушення. Тобто, надати можливість абсолютного уникнення відповідальності, не встановивши жодних запобіжників, через які особа могла б бути притягнена до відповідальності.
І родзинка – змусити подати декларацію кожного громадянина, дозволивши податковій вважати, що в нього є мільйон, якщо вчасно не подасть цю декларацію. Мільйон. В кожного. І за цей мільйон вам викручуватимуть мізки податківці Насірова. Вітаємо в пеклі.
Єдине, чого досягне законопроект у такій формі – це узаконення кланово-олігархічного управління, усунення перешкод колишнім і нинішнім злочинцям у владі і руйнування всього, що було створено за 2 важких роки після Євромайдану, включно з е-декларуванням, роботою НАБУ і євроінтеграційними перспективами.

 

sasha-drikСаша Дрік

Голова Ради ГО “Громадський люстраційний комітет”, координатор коаліції “Декларації під контролем”

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України