• Сьогодні: Середа, Січень 22, 2020
Інфо ПС

Москвини за 200 років зовсім не змінилися: які були за Кюстіна, такі й сьогодні

kyustin_1

 

Але спочатку про маркіза Астольфа де Кюстіна та його книгу «La Russie en 1839» («Росія в 1839 році»), що вийшла в 1843 році та одразу була перекладена на англійську та німецьку мови, принісши йому європейську славу.

На Московщині книгу Кюстіна було одразу ж заборонено, і це табу діє й по сьогодні. А все тому, що вона не лише змальовує поїздку Московією реального маркіза-письменника, а й чинить своєрідний суд над ідеєю, над міфом про «Росію», як рятувальницю Європи від революцій. Автор сприймає її як країну варварів і рабів, суцільного страху і бюрократичної тиранії.

Жуковський назвав Кюстіна собакою, однак одночасно визнавши, що значна частина написаного відповідає дійсності. Тургенєв (М.І.) змушений був зізнатися, що Кюстін, наробивши помилок у деталях, змалював «сущность русского бита справєдліво і точно».

У Франції книга Кюстіна вважається не стільки викривальним памфлетом на конкретний режим, скільки глибокою соціально-філософською працею про державний устрій.

Російський історик В.Нєчаєв вбачав у написаному маркізом «параллєль со знамєнітимі пісьмамі Чаадаєва», а про автора писав: «Добросовєстность Кюстіна, конєчно, стоіт внє всякіх сомнєній».

       Перший «повний» переклад російською обох томів вийшов у 1996-му році, перевиданий у 2000, 2003, 2006 і 2008 роках, а в 2009-му – аудіо книга. Але… Були вирізані всі наведені автором ілюстрації основної тези його книги – про згубність режиму одноосібної влади і надмірної централізації бюрократичного апарату для управління такою великою територією, як «Росія».

Ну а зараз – кілька красномовних, як на сьогодні і як для нинішньої Московії, цитат із книги «Россія в 1839 году» маркіза де Кюстіна. В нашому перекладі.

«Чим більше я пізнаю Росію, тим більше розумію, чому імператор забороняє рускім подорожувати і затрудняє іноземцям доступ у Росію. Російські порядки не витримали б і 20 років вільних зносин між Росією і Західною Європою. Не вірте хвалькуватим словам рускіх: вони сприймають багатство за елегантність, розкіш – за світськість, страх і благо чинність – за основи суспільства. На їхнє розуміння, бути цивілізованим – значить бути покірним; вони забувають, що дикуни іноді відзначаються лагідністю, а солдати – жорстокістю; незважаючи на всі їхні намагання здаватися чудово вихованими, незважаючи на отримувану ними поверхневу освіту та їхню ранню та глибоку розбещеність, не дивлячись на їхню чудову практичну хватку, русскіє ще не можуть вважатися людьми цивілізованими. Це татари у війському строю – і не більше».

«…Задаюсь питанням, чи характер народу створив самодержавство, чи самодержавство створило руській характер, і, подібно до німецького дипломата, не можу знайти відповіді…»

«Тут народ і уряд єдині; …серед голосів… не знаходиться жодного, який би вибився із загального хору і заступився за нещасних, які поплатилися життям за самодержавні дива. Про всіх руськіх, яке б становище вони не посідали, можна сказати, що вони упиваються своїм рабством».

«Росія – це табірна дисципліна замість державного ладу, це осадний стан, зведений до рангу нормального становища суспільства».

«Країна ця, кажучи по правді, чудово підходить для будь-якого роду обманів; раби є і в інших країнах, але щоб знайти стільки рабів придворних, треба побувати в Росії. Не знаєш, чому дивуватися більше, – чи то нерозсудливості, чи то лицемірству, що панують в цій імперії; Росією, як і раніше, правлять за допомогою скритності і брехні. В цій країні визнати тиранію вже було би прогресом».

«…її владарювання видається мені однією з найнебезпечніших речей у світі. У згоді зі своїм устроєм Росія уособлюватиме порядок, однак у згоді з характером своїх підданих під приводом боротьби з анархією почне насаджувати тиранію».

«Росія – нація німих; якийсь чаклун перетворив 60 мільйонів (от скільки було 200 років тому! – ред.) чоловік у механічних ляльок, і тепер для того, аби воскреснути і почати знову жити, вони чекають помаху чарівної палички іншого чаклуна».

«…в Росії будь-яка фраза є виразом релігійного або політичного лицемірства».

«Цей народ, позбавлений дозвілля і власної волі,- не що інше, як зборисько тіл без душ; неможливо спокійно думати про те, що на таку величезну кількість рук і ніг припадає одна-єдина голова. Деспотизм – суміш нетерплячості і лінощів; Якби уряд був трішки лагіднішим, а народ трішки дієвішим, можна було б досягти тих же результатів менш дорогою ціною, але що сталося б тоді з тиранією?.. люди побачили б, що вона непотрібна. Тиранія – уявна хвороба народів; тиран, вдаючи з себе лікаря, навіює їм, що цивілізована людина ніколи не буває здоровою і що чим більшою є небезпека, що загрожує йому, тим рішучіше слід взятися за лікування: так під приводом боротьби зі злом тиран тільки посилює його. Деспотизм і тиранія – такі близькі родичі, що майже ніколи не втрачають можливості укласти на горе людям таємний союз. За деспотичного правління тиран залишається у владі довгі роки, бо носить маску».

«Вдавана смиренність видається мені найбільшою мерзенністю, до якої може опуститися нація рабів; бунт, відчай були б, звичайно, більш страшніші, але менш підлі; слабкість, яка впала так низько, що не дозволяє собі навіть жалібного стогону – цієї втіхи невільників; страх, визискуваний ще більшим страхом, – все це моральні феномени, котрі важко спостерігати».

     «Я не дорікаю руським, що вони такі, як є, я засуджую в них намагання здаватися такими, як ми. …ці люди розучилися жити як дикуни, але не навчилися жити як люди цивілізовані, і пригадую страхітливу фразу Вольтера чи Дідро, забуту французами: «Руські згнили, не встигнувши дозріти».

«…країна, яку її жителі покидають з такою радістю і в яку повертаються з таким небажанням, – погана країна».

Сторіччя тому Україна була в 1,6

Про мапу України 1919 року нічого не було відомо.  Як вважає історик Іван Сварник, це – сенсаційно оригінальний документ, оскільки це перша мапа України як держави, на ній вперше були нанесені державні кордони. Для українців того часу вона була усвідомленням території, котру охоплювала проголошена тоді незалежна Українська держава, і розумінням того, від кого її слід оберігати.  «Ця мапа, – говорить історик, – в перщу чергу, є фіксацією стану національного усвідомлення держави. Я відчував, що така мапа має бути».mapa1

Паризька мирна конференція УНР: так виглядають кордони України.
Державний кордон Української Народної Республіки в день Злуки 22 січня 1919-го був значно довшим за нинішній. Його відображено на мапі «Соборна Україна», що вийшла у Львові в 1918 році на замовлення уряду Скоропадського. Вона свідчить про те, що кримський півострів уже тоді належав Україні. Крім того, до складу Української держави входили частина територій нинішніх Бєларусі, Московщини і Придністров’я.
«Без сумніву, до складу України тоді входив Крим. Ця мапа призначена для того, щоб сучасники, на основі документу – а це є мапа-документ, виданий у Відні відомою фірмою, – могли побачити, якою була Україна в 1918 році, як ці кордони змінилися», — каже голова благодійного фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець.
Всі мапи України 1918 року цілеспрямовано знищували в радянський час і за її зберігання можна було отримати до 10 років ув’язнення. Львів’янин Михайло Гаврилов придбав мапу випадково на івано-франківському ринку в середині 80-х минулого століття.mapa2

    Це перша настінна мапа соборної УНР, де вілображено всі українські етнічні землі, що в 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (зараз вони у складі РФ). Берестейщина і Гомельщина (нині у складі Бєларусі). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словакія). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія).

На мапі, над якою працювала група істориків і вчених, на основі архівних матеріалів виділено території компактного проживання українців, так звані «клини», де формувалася українська армія. Малиновий клин — це Північний Кавказ, Сірий — Північний Казахстан і Південно-Західна Сибір, Зелений — Південна частина Далекого Сходу (головне місто — Владивосток), Жовтий клин — Нижнє і Середнє Поволжя.
До речі, площа Зеленого клину вдвічі перевищувала територію України. Тут українці провадили процеси державного будівництва: у 1918 році вони вимагали від московського уряду визнати Зеленый Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу та Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.
Ростислав Новоженець зазначає, що мапи в атласах – совкові, суперечливі і неповні, не дають загальної картини державного будівництва того періоду. Тому й видали мапу «Соборна Україна», щоб показати, якими були українські кордони в День Злуки.
«Українці мають знати свою історію, історію правдиву. Вони ж цієї історії не знають. Одні вважають, що соборність — це поширення християнства по Україні, інші – що це єдність між Сходом і Заходом, але мало хто говорить, що це – об’єднання всіх етнічних українських земель. Головне завдання цієї мапи — дати знання українцям про славні сторінки нашої історії століття тому», — підсумовує Ростислав Новоженець.

 

avtor(andreistp

25 вибраних цитат Блаженнішого Любомира (Гузара)

 

 

 

  1. Моє велике бажання – бути людиною.

Багато зустрічаю осіб, але мало серед них людей у повному значенні того слова. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращі.

  1. Ніхто не змушений робити зла.

Ми завжди можемо, навіть у найгірших обставинах, робити добро.

  1. Справжня, остаточна перемога стане можливою, якщо ми всі, в повному значенні цього слова, будемо поводитись, як належить людям.

Всі інші перемоги є лише частковими або уявними і ніколи не приносять справжнього миру.

  1. Любов – це бажати ближньому добра

і бути готовим цю свою зичливість, свій позитивний намір окупити навіть якоюсь жертвою, так би мовити, якоюсь незручністю чи трудністю для себе.

  1. Християнин – це не ангел,

а людина, яка вірить і змагається.

  1. Бути настоятелем – це не тільки почесть. Це колосальна відповідальність.

Чому? Бо людина – навіть дуже освічена – потребує певного проводу.

  1. Використання Церкви у виборчих перегонах – це двосічний меч.

Коли Церква піддається спокусі пристати до якогось кандидата, то завжди програє. Йдеться не тільки про нашу країну, а про весь світ. І добре, що програє, – бо це вчить.

  1. Не можна забувати, що ми всі колись були молодими,

і про нас також старші казали, що ми нічого не варті, бо не такі, як вони. Якраз навпаки – молоді люди назагал є ідеалістами, бажають кращого. Тільки часто ми залишаємо їм такий світ, в якому нелегко жити.

  1. Демократія – це пошана до гідності людей.
  2. Еліта – це люди, які відзначаються життєвою мудрістю.

Мудрість полягає не тільки в знаннях, бо хтось може мати великі знання, а не бути мудрим. Мудрість – це здатність побачити дійсність в її контексті, цілісно.

  1. Любов до України – це прекрасний слоган.

Можна говорити палкі слова про любов до України: це ні до чого не зобов’язує. А любити треба українців, жителів цієї країни – це є любов до України.

  1. Патріотизм, який вчить ненавидіти будь-кого, не є християнською чеснотою.

Треба любити своє, бути готовим навіть віддати за це своє життя, але не робити цього коштом іншої людини.

  1. Те, що я люблю своїх батька і матір, бабусю і дідуся, сина і дочку, братів і сестер, не означає, що я можу ненавидіти сусіда.

Любов до родини не звільняє мене від пошани до мого ближнього, а радше навпаки, змушує мене замислитися, що він має свою родину, такий, як і я, і йому треба віддати належне. Не можна любити своїх, кривдячи чужих. У цьому полягає справжня християнська любов.

  1. Людям, які не виховані в демократії,

дуже подобаються короткі, швидкі і навіть насильні розв’язки.

  1. У світі було б набагато менше зла,

якби всі, хто має владу, розуміли, що в їхніх руках прекрасний спосіб служити іншим людям.

  1. Не гроші є злом, а їх ужиток.

Мало хто вміє бути багатим. Часто багатство людину не тільки спокушує, а й значною мірою руйнує.

  1. Багатство не є лихом, а небезпекою.

Той, хто вміє дати собі раду з тою небезпекою, може робити великі і добрі діла.

  1. Я, дитина війни, бачив на власні очі, як дуже багаті люди за одну мить ставали злидарями.

Це дуже сильна наука.

  1. Щоб бути підприємцем, треба мати відвагу.

Адже це ризикована справа. Та й загалом, аби робити щось добре, треба мати внутрішню духовну силу, щоб у випадку непевності – витримати, не дати себе підкорити.

  1. На мою думку, не треба бути генієм, аби довести, що українці і росіяни – різні народи.
  2. Справжній відпочинок дає людині можливість відновити сили, щоб вона могла добре працювати.

Бо безперестанку працювати – означає нищити здоров’я, а нищити здоров’я – гріх.

  1. Людина дістає певні дари,

і вона повинна мати сміливість бути собою.

  1. Свобода – це можливість робити добро.
  2. Люди відвикають мислити – це фундаментальна проблема.

Проблема завжди в людині, а не в Інтернеті.

  1. Якщо між людьми існує суперництво – це не означає, що між ними не може бути любові та пошани.

Олігархічна політика після Майдану

 

Однією із головних причин Революції Гідності було намагання донецького угрупування узурпувати політичну та економічну владу в Україні. Майдан високою ціною не допустив такого розвитку подій, проте, як показав подальший розвиток, це не призвело до зміни економічної та політичної системи. Якщо відкинути патріотичний пафос та реформаторську риторику, факти доводять – економічна політика нової влади спрямована на збереження та зміцнення олігархічної системи в Україні шляхом: а) посилення контролю за економічними процесами та ресурсами; б) обмеження конкуренції; в) фінансового послаблення потенційних конкурентів. Це підтверджується наступними конкретними заходами політики 2014-2016 років.

  1. В Україні продовжується реалізовуватися принцип максимізації політичної влади через неухильне збільшення частки бюджетного перерозподілу валового внутрішнього продукту.

В умовах демократії збільшення державних видатків – це спосіб утвердження політичної влади за рахунок платників податків. Тому, незважаючи на спад економіки, в країні зростають бюджетні витрати. Сумарні доходи Зведеного бюджету та власні надходження Пенсійного фонду у 2015 році становили 41,5 відсотків ВВП країни. Це на 1% перевищувало рівень 2013 року. Дохідна частина державного бюджету 2016 року перевищує рівень доходів 2013 року на 75,4 відсотка, видаткова – на 65,5 відсотка. У 2017 році КМУ передбачає збільшення бюджету України до майже 876 млрд. грн, що більше показника 2016 року на 16,9%. 

Водночас, попри проголошений курс на децентралізацію зросла частка коштів, яким розпоряджається центральна влада. У 2015 році питома вага державного бюджету у порівнянні з 2013 роком зросла на 5 відсотків і сягнула 84,8 відсотків видатків Зведеного бюджету України. Тобто фактичний рівень централізації зріс на 5 відсотків.

Це свідчить, що нинішні гучні заяви про децентралізацію на основі утворення територіальних громад, є не що інше, як прагнення передати на нижчі рівні влади всі ті функції, які приносять найменше політичних дивідендів: школи, дитячі садки, амбулаторії, клуби і т.п. При цьому зростання бюджетних видатків при нарощенні державного боргу потрібно розглядати як прагнення зберегти політичну владу за рахунок майбутніх поколінь.

  1. За зазначений період збережена та розширена практика встановлення зовнішньо­торгових тарифних обмежень конкуренції.

Відомо, що конкуренція є силою, яка обмежує будь яку владу – політичну чи економічну. Тому, обґрунтовуючи неготовністю внутрішнього виробника до конкуренції із європейськими, на рік до 1 січня 2016 року було перенесено термін застосування Розділу IV «Торгівля та пов’язані з торгівлею питання» Угоди про асоціацію України та ЄС, яким передбачалося скорочення та зменшення низки зовнішньоекономічних торговельних бар’єрів.

Під гаслами необхідності збалансування зовнішньо­торго­вельного пла­тіжного балансу, Законом України «Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року» № 73-VIII від 28 грудня 2014 року введений додатковий імпортний збір у розмірі 5 відсотків – на промислові і 10 відсотків – на продовольчі товари.

У 2015 році додатковий імпортний збір забезпечив 91,7% приросту надходжень до державного бюджету від ввізного мита. Загалом ввізне мито у 2015 році дало 7,9 відсотка податкових надходжень до зведеного бюджету. До цього максимальна частка цих надходжень була в 2013 році та становила 3,7 відсотка. Тобто у 2015 році вона зросла більше як удвічі.

Крім тарифних обмежень на імпорт, функцію прямого обмеження зовнішньої конкуренції, при тому, — набагато ефективніше, виконує податок на додану вартість. Питома вага податку на додану вартість із імпортованих в Україну товарів в загальній сумі надходжень від ПДВ має неухильну тенденцію до зростання і у 2015 році сягнула 77,8 відсотка. При цьому ПДВ на імпорт у 3,5 рази перевищував як збір цього податку із товарів, робіт і послуг, вироблених всередині країни, так і надходження від зовнішніх мит.

Враховуючи, що ставки імпортного мита по більшості товарних позицій становлять 5-10 відсотків, ставка ПДВ — 20%, то зовнішньоторговий бар’єр для конкуренції становить 20-25 відсотків від рівня внутрішніх цін. Зрозуміло, що, внаслідок корумпованості митної служби, ця величина може коригуватися у бік зменшення. Проте, значні зусилля останніх урядів, спрямовані на максимальну мобілізацію надходжень до бюджету від митниці, по своїй суті ведуть до обме­ження конкуренції та подальшого зміцнення позицій внутрішніх монополій.

З. Зроблено усе можливе для того щоб зберегти податок на додану вартість – найбільш корумпований та перерозподільний податок в Україні.

Податок на додану вартість, завдяки нульовій ставці на експорт та спеціальному режиму оподаткування ПДВ у сільському господарстві, є дієвим законним способом перерозподілу доходів і, разом із тим, — важливий чинник сприяння процесам економічної концентрації в Україні.

Обсяги бюджетного відшкодування ПДВ мають неухильну тенденцію до зростання і в 2015 році сягнули 63,3 відсотка від загальної суми сплаченого ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг). Оскільки на підприємства металургії, хімічної промисловості та агросектору припадає суттєва частина повернення ПДВ, та, враховуючи високий рівень концентрації у названих галузях, можна стверджувати, що 70-80 відсотків відшкодованого ПДВ отримують дуже вузьке коло осіб, які контролюють ці галузі.

Наявність нульової ставки податку на додану вартість на експортовану продукцію означає, що все, що закуповується для виробництва і/або подальшого вивезення за межі країни, для експортерів на величину ПДВ є дешевшим, ніж для тих суб’єктів підприємницької діяльності, які працюють на внутрішній ринок. Тобто ціни, наприклад на природний газ чи електроенергію, що спожиті у виробництві експортованої хімічної продукції чи металопрокату, є на 16,67% є нижчими ніж для виробництва тієї ж продукції для внутрішнього ринку. Завдяки цьому відбувається нічим не обґрунтоване стимулювання експорту та виснаження природних ресурсів України. Водночас, населення України, яке, внаслідок виконання ПДВ загороджувальної функції, не лише змушене купляти товари за завищеними цінами, але й таким чином фактично субсидує зовнішніх споживачів продукції та/або внутрішніх олігархів, оскільки більшість із них контролюють експортні галузі. У 2015 році таким чином було перерозподілено 13,5 відсотка податкових надходжень до Зведеного бюджету України.

Перерозподільний характер податку на додану вартість породив значну кількість зловживань, пов’язаних із його відшкодуванням із державного бюджету. Багаторічні спроби запобігти таким зловживанням на основі перманентного «удосконалення» механізму сплати ПДВ, щоразу призводили лише до ускладнення і здороження адміністрування цього податку. Як наслідок, — завдяки ефекту економії на масштабі, цей податок перетворився на додатковий чинник сприяння процесам концентрації в економіці країни.

З іншого боку, це зумовило появу категорії суб’єктів економічної діяльності, які мають право на так зване автоматичне відшкодування ПДВ. Умови отримання такого права виписувалися, насамперед, через призму інтересів поповнення Державного бюджету та Пенсійного фонду. Але по факту, вони повністю співпадають з інтересами власників та менеджерів великих компаній. Їх масштаби не дозволяють забезпечити керованість ними, якщо при цьому не вести точний легальний облік усіх операцій, у тому числі в частині оплати праці та витрат на соціальне страхування. Тому право на автоматичне відшкодування ПДВ стало своєрідним привілеєм саме крупного бізнесу і ще одним із чинників нерівних умов конкуренції та процесів концентрації. Згідно інформації Державної фіскальної служби України, суб’єктів підприємницької діяльності, які б відповідали критеріям, встановлених пунктом 200.20 статті 200 Податкового кодексу України, та мають право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ, станом на початок 2015 року було менше 15 відсотків від числа тих, хто подали відповідні декларації.

Відсутність автоматичного і єдиного для усіх порядку відшкодування податку на додану вартість та нарощення заборгованості по невідшкодованому ПДВ, не тільки не дозволяє об’єктивно оцінити ефективність виконання ним фіскальної функції, але й перетворило його в найбільш корумпований податок в Україні. ЗгідноПостанови Верховного Суду України №2а-592/12/1370 від 27 жовтня 2015 року, «відшкодування з державного бюджету ПДВ є виключним повноваженням податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості». З цього випливає, що, навіть довівши законність своїх вимог щодо відшкодування ПДВ у судовому порядку, законослухняний платник податківне вправі очікувати на безумовне їх виконання. Таким чином, своїм рішенням ВСУ практично узаконив корупцію, закріпивши право чиновників на власний розсуд вирішувати питання кому, скільки і коли повертати ПДВ.

Як бачимо, існування податку на додану вартість прямо відповідає інтересам нинішньої політичної та економічної верхівки в Україні. Тому зовсім не дивно, що, проголосивши курс на подолання корупції в країні, ініціюючи за неповні три роки вже третю «реформу» податкового законодавства, жодного разу не піднімалося питання скасування податку на додану вартість – найбільшого джерела корупційних доходів на найвищих щаблях державної влади. У так званому експертному середовищі та серед політиків це стало своєрідним табу, обґрунтовуючи, що наявність ПДВ є обов’язковою умовою набуття членства в ЄС.Нехтуючи при цьому тим, що саме ПДВ є основним податковим гальмом розвитку української економіки, без чого членство в ЄС є практично неможливим.

  1. Цілеспрямоване використання інфляції та девальвації гривні як інструменту перерозподілу та фінансового послаблення і узалежнення від влади широких верств населення.

Нинішня влада в особі Національного банку України і Кабінету Міністрів України несе повну відповідальність за інфляцію і більш як трьохкратну девальвацію гривні у 2014-2016 роках. Це нанесло величезної матеріальної і моральної шкоди абсолютній більшості українських громадян та в значній мірі підірвало національну безпеку України.

Відомо, що ключове значення для стійкості та ефективності функціо­нування ринкової системи має стабільність грошової одиниці. Інфляція, тобто зростання цін, зумовлене розширенням грошової маси, дезорієнтує роботу ринку та породжує структурні деформації. Тому, неминучим наслідком є також різке погіршення стану української економіки та загострення низки соціально-економічних та екологічних проблем. Ілюстрацією породжених проблем є різке зростання трудової міграції за кордон, масова вирубка лісів, хижацьке видобування бурштину і т.п..

Водночас, інфляція веде до перероз­поділу доходів від тих, хто знаходиться щонайдалі від центру емісії, — до тих, хто знаходиться якнайближче. В результаті девальвації виграють ті, чиї доходи формуються у твердій валюті. Тому головною метою та результатом проведеної інфляції та девальвації є перерозподіл доходів. Його масштаби порівнювані, хіба-що, із гіперінфляцією першої половини 90-х років. Насамперед, — на користь олігархічного картелю, оскільки саме його учасники на 90 відсотків контролюють банківську систему та експортні галузі країни.

Всі, хто в Україні мав би забезпечувати стабільність національної валюти, девальвацію гривні списують на війну з Росією. Проте, війна не може бути виправданням. Навпаки, — війна ставить додаткові вимоги. Адже дестабілізація національної грошової одиниці є важливим інструментом досягнення політичних, економічних та військових цілей з боку будь-якого агресора. Згадаймо, які зусилля докладав Гітлер, щоб дестабілізувати англійський фунт в роки ІІ Світової війни!Національний банк України замість того щоб не допустити цього, відкрито діяв і діє досі на пониження курсу гривні. «Кидок» гривні до 38-40 за долар США, який відбувся у лютому 2015 року під час подій під Дебальцевим, взагалі не можна трактувати по іншому, ніж акт мародерства з боку організованих економічних інтересів. Але він був би неможливим без прямої участі найвищого керівництва НБУ! Саме це стало однією із головних причин підриву довіри до влади, що в умовах війни належить до найважливіших завдань ворога. Внутрішні антиукраїнські олігархічні сили таким чином добилися значного ослаблення патріотичного піднесення народу та волонтерського руху, що загрожували їхній монополії. Зовнішні, щонайменше, — виникнення значних проблем із мобілізацією.

Даючи загальну оцінку інфляції 2014-2016 років та трьохкратній девальвації гривні потрібно виділити аспект, який стосується зміцнення політичної влади. Як про це промовисто висловився Людвіг Ерхард: «Якщо громадянин більше не впевнений в тому, що він може своїми силами вибудувати власну долю – а ця віра неминуче втрачається під впливом інфляційного процесу, — то хиріє і мужність вільно відстоювати свої погляди. Коли превалює почуття залежності від держави, від її милості чи від колективів, то нема чого очікувати громадянської мужності. Так вільні громадяни перетворюються у підданих».

Після лютого 2015 року підіймалося питання утворення парламентської слідчої комісії для розслідування імовірних злочинів та спекулятивних діянь, які призвели до стрімкого коливання курсу та девальвації гривні. На жаль, відповідальні досі так і не виявлені. Це означає, що у майбутньому аж ніяк не виключене повторення подібних ситуацій!

  1. Використання тарифної політики та політики субсидій як інструменту перерозподілу та досягнення внутрішньополітичних цілей.

Одним із негативних наслідків знецінення гривні стало різке погіршення фінансового стану НАК «Нафтогаз України». У 2014 році чистий збиток компанії сягнув 88,4 млрд. грн., що майже у 5 разів перевищував рівень збитків попереднього року. Якщо у 2013 році розміри збитків державної компанії становили 3,6 відсотків від витратної частини Зведеного бюджету України, то у 2014 році – 16,9 відсотка. Зрозуміло, що така ситуація стала загрозливою для стійкості системи державних фінансів України.

За інших зовнішньополітичних умов, тобто, коли б не було війни з Росією та санкцій проти країни-агресора, це, напевно, було б використано для обґрунтування негайної приватизації НАК «Нафтогазу». В результаті, — частина активів компанії була б розподілена між учасниками олігархічного картелю, а сама газотранспортна система віддана під контроль Росії в обмін на кількарічну поставку дешевшого газу для їхніх ж підприємств.

Проте, ситуація зараз не та, і домінуючий вплив на ослаблену Україну сьогодні має не Росія, а – Захід. А Захід, зокрема, МВФ, як умову виділення чергового траншу, цілком обґрунтова­но, поставив вимогу усунути згадані перекоси в системі державних фінансів і забезпечити беззбиткову діяльність НАК «Нафтогазу».

Враховуючи, що Захід особливо непокоїть корупційна складова витрат НАК, а однією із причин існування якої були занижені ціни на газ для населення, то уряд прийняв рішення підняти тарифи на газ для населення до так званого ринкового рівня. Ринковою ціною в Україні була проголошена ціна на газ на німецькому хабі плюс затрати на доставку. Тобто – європейська ціна на газ плюс європейські тарифи на доставку, помножені на гіпертрофований курс долара. Зважаючи, що визначена таким чином ціна суттєво перекриває витрати внутрішнього видобутку, цю надлишкову, на погляд уряду, різницю, вирішено спрямовувати у бюджет через рентні платежі для газовидобувних підприємств. Таке рішення, як стверджує уряд, є не тільки економічно обґрунтованим, але й цілком справедливим.

За формою таке рішення уряду є цілком виправдане. Однозначно, ціна на газ повинна бути ринковою. Тобто, вона повинна відображати співвідношення попиту і пропозиції на газовому ринку. За завищеною ціною газ не буде проданим, занижена ціна зумовить появу дефіциту. Водночас, основну вигоду від заниженої ціни отримують ті, хто найбільше його споживає. Тоді, дійсно, суспільство таким чином непрямо субсидує багатих. Справедливе також і те, що ринкова ціна має бути приблизно однаковою для усіх, хоча й може відрізнятися (залежно від місця, обсягів, умов поставок і т.п.). Тобто, не можуть бути для населення ціни одні, а для промисловості – в рази вищі. Так само не повинні відрізнятися ціни на імпортний газ та на газ внутрішнього видобутку. Виправданим може бути також і вилучення в бюджет ренти від продажу газу внутрішнього видобутку. Не має суттєвих застережень й щодо вибраної методики розрахунку ціни, — враховуючи, що газу власного видобутку не вистачає для задоволення внутрішніх потреб, ціни неминуче матимуть тенденцію до вирівнювання із затратами на його імпортування. З чим не можна погодитися, так це в головному – встановлена ціна на газ не може вважатися ринковою.

По-перше, ринкова ціна не є результатом кабінетних розрахунків. Вона формується в умовах конкуренції під впливом коливань попиту і пропозиції на всіх ринках певної відкритої економічної системи.

По-друге, на рівень розрахованих кабінетних цін визначальний вплив мають організовані економічні інтереси. Зрозуміло, що здатність до лобізму декількох власників облгазів та газовидобувних підприємств на порядки перевищує можливості організації мільйонів споживачів. Тому за визначенням, розраховані кабінетні ціни разом із бюджетними компенсаціями завжди відповідатимуть запитам олігархічного картелю.

По-третє, при нинішньому курсі гривні кабінетним чином неможливо навіть наближено вийти на ринкову ціну. За визначенням, — курс гривні в Україні є суттєво заниженим через високий рівень концентрації з боку пропозиції на валютному ринку – менше ніж 10 відсотків компаній-експортерів контролюють більше 80 відсотків надходжень іноземної валюти в Україну.

Завдяки цілеспрямованій девальвації гривні середня заробітна плата в Україні у доларовому еквіваленті у травні 2016 року у порівнянні з груднем 2013 роком зменшилась більше ніж у 2 рази. Тоді, з розрахунку на газ, купівельна спроможність 80 відсотків споживачів зменшилася більше як у 6 разів. В таких умовах уникнути кризи неплатежів та соціального вибуху можна лише одним способом – застосовуючи систему субсидій для населення. Це єдиний спосіб для картелю зберегти обсяги продажу газу на попередньому рівні.

В результаті ми маємо ситуацію, коли автори тарифної політики, називаючи встановлені ціни на газ ринковими, водночас визнають, що 50-70 відсотків населення не спроможні їх платити. Тобто, йдучи на підвищення тарифів урядом громадяни України фактично поділені на дві категорії. В умовах ринку повинна жити, так би мовити, менша половина України. А більша, за рахунок меншої, – має право благоденствувати на бюджетних субсидіях. Таким чином нинішнє владне угрупування водночас використовує тарифну політику та політику субсидій як інструмент перерозподілу та досягнення внутрішньополітичних цілей.

При цьому влада, за підказки політтехнологів, почала позиціонувати противників такої політики як популістів. Це не заважає їм проголошувати популістичні гасла на кшталт: «піднімати роздрібні ціни для всіх та давати прямі субсидії тим, хто їх потребує, треба, аби держава не платила за багатих«, або ж — «ми змусимо всіх, хто має великі статки, платити повну ціну за газ. І ті люди, які мають невеликі доходи, будуть захищені абсолютно справедливо через безповоротну допомогу у вигляді субсидій».

Насправді ж факти показують протилежне. По-перше, дійсно багаті, до яких обґрунтовано можна відносити власників маєтків, де за рік використовують понад 12000 м. куб. газу, до 1.05.2014 року платили ціну у 3,7 рази вищу ніж бідні, до яких умовно можна віднести тих, які споживають менше 2500 м. куб газу. Тому, непряме субсидування справді найбагатших людей України стосувалося у не набагато вищій мірі, ніж бідних. По-друге, нині як багаті так і бідні сплачують однакову ціну. Олігархи скромно замовчують, що тарифи саме для них виросли лише в 2,6 рази (з 2685,6 до 6879 грн. за 1000 м. куб.). А для умовно найбідніших, — ріст становить 9,5 разів (з 725,4 до 6879 грн. за 1000 м. куб.). По-третє, частка у споживанні газу багатих і дуже багатих, тобто тих, хто використовували 6000 і більше м. куб газу є незначною – лише 1 відсоток. Тому, заявки урядовців, що «багатії» заплатять за субсидії для 50-70 відсотків населення, є найцинічнішою формою популізму.

Зрозуміло, що фінансові результати від багатократного підвищення тарифів та їх фіскальної складової не забарились. ПАТ «Укргазвидобування», яке входить у НАК «Нафтогаз» збільшило платежі до бюджету у I кварталі 2016 року майже у 7 разів. Сама головна компанія НАК збільшила – у 2 рази. Це розцінено як результат ефективності заходів боротьби з корупцією та підвищення ефективності діяльності. Після такого «приголомшливого» успіху, нове керівництво НАК зажадало придбати собі броньований автомобіль Mercedes Benz S600 Guard за ціною 200 тисяч доларів.

Насправді, це можна назвати не що іншим, як простою бюджетною махінацію. Весь тягар такої політики покладений на середній клас. Більше того, — вони платять двічі. Перший раз, – коли платять податки із доходів, офіційні розміри яких не дозволяють претендувати на субсидії. І другий, — в ціні за спожитий газ. Якщо врахувати ПДВ, то загалом у тарифі на газ для населення податки становлять майже половину ціни. Це означає, що за ціною на газ, на рівні із цінами на алкоголь та тютюн, закріплена перерозподільна функція. А газові монополії від імені держави отримали функцію агента по збору податків.

За задумом уряду, для отримувачів субсидій ціна значення не має – їхні платежі не тільки за газ, але й за житлово-комунальні послуги в цілому не повинна перевищувати 15-20 відсотків доходу. Більше того, допускається, що по факту вони зможуть платити менше, ніж до підвищення тарифів. При цьому бідні інколи виявляються зовсім не бідними. Насправді вони споживають газу майже у два рази більше ніж «багаті». Зокрема, у Львівській області впродовж опалювального сезону 2015-2016 рр. середнє споживання газу в тих, хто отримав субсидію, становило 645 м. куб. за місяць на одне домоволодіння, в той час як споживачі без субсидії використовували 340 м. куб. Тому політика субсидій фактично заохочує збільшення споживання газу. Це прямо відповідає інтересам тих, хто контролює газові грошові потоки. Адже нараховані субсидії перетворюються у реальні кошти на рахунках монополістів. Більше того, — сьогодні закладаються основи для автоматичного перерахування субсидій, що у майбутньому дозволить без якихось значних електоральних втрат довільно маніпулювати тарифами не тільки на газ, але й електроенергію, воду та інші комунальні послуги, збільшуючи таким чином за рахунок середнього класу контрольовані олігархами грошові потоки.

Водночас, умовне нарахування доходів для усіх підприємств та організацій, пов’язаних із видобутком, транспортуванням та продажем газу в Україні, створює привілейовану касту в особі їх власників та/чи працівників, які у спайці із утримувачами субсидій, формують коло зацікавлених у збереженні такого порядку у майбутньому. Це прямо суперечить завданням формування ефективної ринкової системи та загрожує стабільності у суспільстві в цілому.

Якби не було подій на сході країни, таку політику нинішньої влади ще можна було б списувати на професійну некомпетентність. Але в умовах війни, коли хтось мерзне в сирих окопах, віддаючи своє здоров’я і життя за Україну, нинішнє загравання з електоратом з обіцянками дармового тепла, за яким насправді стоїть відродження газових схем 90-х років, потрібно називати не інакше як мародерством чи, навіть, економічною диверсією. Лише тепла зима 2015-2016 року не дозволила відчути усю повноту можливих негативних наслідків. Можна собі уявити, які були б катастрофічні економічні, соціальні та військово-політичні втрати, якби запаси газу в Україні вичерпалися ще в лютому цього року! Усі ці ризики переносяться на лютий-березень 2017 року!

  1. Набула подальшого розвитку політика, спрямована на фінансове послаблення та розширення можливостей контролю за середнім класом.

Олігархічний картель зробив глибокий і правильний для себе висновок із останнього Майдану – найбільшою загрозою для збереження своїх владних позицій є середній клас. Тому не дивно, що на фінансове послаблення та посилення контролю саме над малим і середнім бізнесом та контролю над окремими громадянами спрямовані й інші урядові заходи: підвищення податкового навантаження, які стосуються, насамперед, середнього класу (перегляд у бік збільшення порядку сплати єдиного податку, впровадження нових податків на транспортні засоби та нерухомість), введення системи електронних ПДВ – рахунків, розширення умов обов’язкового застосування касових апаратів, збільшення у рази штрафних санкцій за порушення трудового законодавства, впровадження єдиного реєстру на нерухомість, біометричних паспортів,встановлення камер відеофіксації порушень на дорогах тощо. Сюди ж можна додати й повернення до ганебної практики часів Януковича щодо проведеннячисельних обшуків і вилучень техніки в ІТ – компаній, санкціоновану колишнім Прем’єр-Міністром України А. Яценюком боротьбу із тінізацією зернового ринкутощо.

Останні кроки – замість посилення контролю за використанням публічних фінансів на основі їх децентралізації, впроваджена вимога обов’язкового використанняприватної системи ProZorro для здійснення закупівель за кошти державного бюджету, намагання спростити процедуру арешту рахунків фізичних та юридичних осіб і т.д. Це дозволить олігархічному картелю встановити повний контроль за фінансовими потоками у країні та в зародку придушувати потенційних конкурентів.

  1. Повний контроль над системою державної влади та більшістю ЗМІ в країні дозволяє олігархічному картелю використовувати для зміцнення політичної та економічної влади навіть саму ідею реформ, у тому числі ідею боротьби із корупцією.

Це можливо, адже цілісної теорії реформ, яка, опираючись на методологічно сумісні економічні доктрини, задавала б систему науково обґрунтованих принципів розробки та/чи критеріїв оцінки окремих політико-економічних заходів, — не існує. В результаті ми маємо, по-перше, практично необмежене поле для поширення різного роду політиканства та соціального популізму; по-друге, за відсутності чітких критеріїв оцінки рішень, така політика неминуче стає уразливою щодо різного роду впливів з боку внутрішніх та зовнішніх організованих інтересів; по-третє, в таких умовах форсування змін неминуче сприяє концентрації економічної та політичної влади.

Про те, що в Україні відбувається цілеспрямоване розхитування інституціональної системи свідчить хоча б так званий План законодавчого забезпечення реформ в Україні, який схвалений Постановою Верховної Ради України від 4 червня 2015 року № 509-VIII. Із семи розділів найбільшим є економічний і включає аж 280 (!) із загальної кількості 494 (!) законопроектів. 77 законо­проектів є базовими, 203 – покликані вносити зміни до уже чинних законів. При цьому підготовка та подання 3/4 законопроектів були заплановані уже на 2015 рік. Президент України Петро Порошенко на засіданні Національної ради реформ зазначив, що для впровадження одного із напрямів реформ – децентралізації необхідно ухвалити близько 500 (!) законів та актів.

Зрозуміло, що з гносеологічної точки зору, за відсутності цілісного теоретичного підґрунтя реформ, практично неможливо, щоб такі масштабні зміни відповідали принципу системності, згідно з яким окремі політико-економічні заходи у процесі взаємодії мали б зумовлювати, доповнювати та посилювати потрібні ефекти. Тому не варто сподіватися на те, що несистемні дії виявляться ефективними. Різке погіршення стану української економіки є цьому найкращим підтвердженням.

А. Яценюк під час представлення програми діяльності коаліційного уряду, заявив, що її писали «протягом тижня, до ночі і сьогодні вранці вносили остаточні правки». В. Гройсман взагалі представив програму уряду через якийсь час після затвердження його на прем’єрській посаді. У цьому в Україні давно вже не бачать нічого незвичайного, вважаючи, що програма діяльності уряду є чистою формальністю. Олігархічній владі справді, абсолютно неважливий рівень обґрунтованості їхньої політики чи наявність позитивних результатів. Самі зміни перетворюються на самоціль. При цьому реалізується принцип: «Чим частіше змінюються закони і чим важче їх виконувати – тим краще». Саме тоді створюються найкращі умови для лобізму та легальні можливості вибіркового застосування законодавства й використання державних інститутів примусу в інтересах правлячої верхівки.

Про це дуже добре висловилася одна із найвидатніших ідеологів свободи, американська письменниця Айн Ренд: «Керувати невинними людьми неможливо. Єдина влада, доступна будь-якому урядові, — суворе покарання злочинців. А коли злочинців недостатньо, то їх треба створити. Тоді ти просто оголошує різні дії злочинами, і люди вже не можуть жити, не порушуючи законів. Кому потрібна держава із законослухняними громадянами? Яка з неї користь? Але просто встанови такі закони, яких не можна ні дотримуватись, ні виконувати, ні інтерпретувати об’єктивно – і ти створиш державу порушників, а потім розбагатієш на їхній провині».

В такій ситуації, як не дивно, але головною перешкодою для досягнення таких гіпотетичних цілей є корупція, якою, «на щастя», просякнуті усі органи державної влади. Саме корупція дозволяє частково згладжувати недоліки законодавства. Також, завдяки тотальній корупції відбувається своєрідна «конкуренція серед корупціонерів», що унеможливлює абсолютну концентрацію влади.

У цьому плані потрібно підкреслити небезпечність спроб викорінення корупції, якщо це не супроводжується усуненням системних причин її існуван­ня. Це пов’язано не тільки з тим, що це суттєво підвищить суспільні витрати.Найнебезпечнішим є те, що викорінення корупції на середніх і нижчих рівнях державного апарату надасть політичній верхівці ефективний інструмент кон­тролю як над суспільством в цілому, так і над кожним громадянином зокрема.

70 років тому Митрополит Андрей Шептицький, нібито, про саме нинішню українську дійсність і саме про нинішню українську владу зазначив, що вони,«замість давати народові мудрий провід, що здійснює мету загального добробуту і щастя, вводять у суспільне життя роздори, домашні війни, нічим не обмежену партійність і визначаються шаленою захланністю на гріш, безсоромним хабарництвом, легковаженням людської одиниці, безнастанним топтанням усяких її прав, безмірним хотінням у все мішатися, все по своїй фантазії порядкувати, крайньою нетерпимістю навіть супроти братів і незрозумілою ненавистю до всіх, що їх противниками називають».

Що робити?

Чи є вихід із нинішньої ситуації, коли групка людей монополізувала право на істину, контроль над економічними ресурсами, ЗМІ та усіма гілками державної влади? При цьому – цинічно використовує його з метою особистого збагачення? – Є! Є, якщо майбутня еліта нації, прийшовши до влади, буде свідома того, що суть їхньої політики має зводитися до суттєвого обмеження політичної та економічної влади і вивільнення простору для економічної свободи та конкуренції!

Власне, це повинно робитися уже зараз. Адже саме умови війни із Росією створюють найкращі політичні передумови для реалізації такої політики. Уряд отримав реальну можливість усунутися від виконання невластивих в умовах ефективного ринку функцій, зокрема, функцій протекціонізму та патерналізму. При цьому мав би зосередити увагу на питаннях внутрішньої та зовнішньої безпеки, формування та забезпечення неухильного дотримання єдиних для усіх правил поведінки, гарантування стабільності національної валюти, вжиття дієвих заходів, спрямованих на зменшення рівня концентрації економічної влади, жорстке присікання будь-яких спроб зловживання монопольним становищем, скорочення державних видатків, проведення децентралізації, відміну численних пільг та привілеїв тощо. Це не тільки вело б до формування конкурентного середовища та зростання на цій основі ефективності української економіки, але й, по суті, — це єдиний шлях справедливого розподілу ноші війни між усіма членами суспільства.

P.S. Пропозиції щодо співпраці та/чи фінансування досліджень можна надсилати «в особисте» Василь Магас або на електронну пошту v_magas@ukr.net

Василь Магас,

Львівський національний університет імені Івана Франка

Замінувати – все!

minu

Як повідомляє прес-служба Головного управління розвідки Міноборони України, військові РФ не припиняють здійснювати приховане повторне мінування місцевості, що офіційно була розмінована та відповідним чином позначена на мапах.

«22 вересня військовослужбовці 2 мотострілецького батальйону 5 окремої мотострілецької бригади (Макіївка) 1 АК (Донецьк) Збройних сил РФ, за наказом командування корпусу, повторно замінували ділянку місцевості у районі населеного пункту Стила (Старобешівський район), яку незадовго перед цим демонстративно розмінували після доповіді співробітників міжнародної організації», — йдеться у повідомленні.

А трохи раніше СБУ виявила в зоні АТО заборонені протипіхотні міни.

Тарас Шевченко в Китаї

shevchenko

Виставкою “Безсмертна слава – данина Тарасу Шевченку” в Пекині відчинив двері музей-галерея Тараса Шевченка.

На ній представлені гравюри поета, надані музеєм Тараса Шевченка в Києві, а також роботи китайських художників на тему його життя і творчості, повідомляє Посольство України в КНР і Монголії.

Сам виставковий майданчик створено на базі меморіального комплексу китайського художника Лі Кежаня.

Посол України Олег Дьомін зазначив, що відкриття музею Тараса Шевченка в Китаї свідчить про взаємний інтерес обох народів до культури один одного. Він підкреслив також особливе значення цього проекту як важливої складової культурної дипломатії.

У Стрию прикрили підпільний горілчаний цех

gorilkaПід час обшуку на території колишньої станції технічного обслуговування у Стрию правоохоронці виявили підпільний цех з виготовлення фальсифікованої горілки.

«Під час обшуку виявлено більше двох тон підробленої горілки відомих українських брендів, а також кілька десятків бочок ємністю двісті літрів з рідиною, схожою на спирт. gorilka-1Фальсифікат був розлитий у пляшки з наклеєними марками акцизного збору та запакований у ящики, готовий до транспортування. gorilka-2У цеху були обладнані п’ять робочих місць, на яких відбувався весь технологічний процес виготовлення контрафакту», – розповів начальник Стрийського відділу поліції підполковник поліції Іван Малиш.

Наразі буде призначено низку експертиз.

 

Відділ комунікації поліції Львівської області

 

 

 

Путін – це новітній фюрер

bogoput

Авторитетна американська газета NYTimes у своєму матеріалі відкрито називає президента Московії фашистом і звинувачує його у втручанні в американські вибори.

Владімір Путін вважає розпад СССР геополітичною катастрофою. Але натхнення він черпає з праць не «вічно жівого Ільіча» – Владіміра Лєніна, а Івана Ільіна, пише Тімоті Снайдер у статті для  The New York Times.

a3db511b1d740d4aa3968fec1e95f8cb Він зазначає, що Ільін, пророк русскава фашизма, мертвий уже більше 60 років, та його книги переживають друге народження, будучи перевиданими величезними тиражами. Президент країни-агресора вже відкрито цитує його в посланнях до федеральних зборів. Більше того, навіть тіло Ільіна перепоховали в Московії, а його архів — повернули з Мічігану.ilin

Слід зазначити, що Путін — не єдиний послідовник Ільіна серед кремлівської еліти. Серед фанатів також Владіслав Сурков. Прем’єр Дмітрій Мєдвєдєв рекомендує  читати Ільіна русскім студентам. Це прізвище фігурує у виступах міністра іноземних справ Московії, голови конституційного суду і патріарха РПЦ.

У переліку основних ідей Ільіна Снайдер називає перш за все погану природу індивідуальності. Особистість — це зло, переконаний філософ, а «разнаабразіє чєлавєчєскіх сазданій» — не що інше, як провал Бога, помилка при сотворенні світу, котрою зараз на повну користується сатана. Політичні партії, громадянське суспільство, середній клас — все це теж сатанізм, оскільки леліють індивідуальність на шкоду єдиної ідентичності національної общини.

putlerТаким чином, за Ільіним, завдання політики — перемогти особистість, сформувавши «живую татальнасть» нації. Його кумирами були Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні, і в 40-50-і роки Ільін накидав ескіз конституції фашистської «Святой Русі», якою б управляв «націанальний діктатар», «вдахнавльонний духам татальнасті». До слова, вибори в такій системі мали б чисто символічний чи швидше ритуальний характер.

Снайдер пише, що Путин покладався на авторитет Ільіна від свого повернення до влади у 2012 році до рішення втрутитися в події в Україні к 2013 році і до анексії української території у 2014.

Озброївшись Ільіним, Путін прагне не лише знищити демократію в своїй країні, а й підірвати її в інших, ослабивши таким чином ворогів.. Характерний приклад — США, де вибори, зовсім не символічні, відбудуться незабаром і де є відвертий симпатик Путіна — Дональд Трамп.

І в такій парадигмі злам електронної пошти іноземної партії та кібератаки є цілком природною річчю. А якщо громадянське суспільство — лише ознака слабкості та вразливості до іноземного впливу, то закономірні і тролінг, провокації та брехня в ЗМІ.

rashaТаким чином, на думку Снайдера, Путін намагається подавати демократію як хаос. І протиставляє їй, звісно, «нацтатальнасть». Демократія виглядатиме сумнівною, а Америка стане схожа на Московію. «Якщо Трамп переможе, переможе Московія. Проте, якщо Трамп і програє, а народ засумнівається в результаті виборів, Московія теж переможе», — зазначає Снайдер.

За два роки – два батальйона

mo

– Завдяки отриманій партії приладів нічного бачення, наданих США, два батальйони вже оснащені для ведення бойових дій вночі», — повідомив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко під час протокольної зустрічі з помічником міністра оборони США з питань міжнародної безпеки Еліссою Слоткін.— Завдяки отриманій партії приладів нічного бачення, які Сполучені Штати Америки надали Україні декілька днів тому, ми суттєво підвищили боєздатність.

mo-1 У свою чергу Елісса Слоткін запевнила, що Сполучені Штати Америки продовжуватимуть підтримувати Україну обладнанням, а за потреби готові проводити нічні навчання й тренування, аби українські військовики могли використовувати обладнання максимально ефективно. Крім того, вона зазначила, що вітає досягнення українського війська на шляху до взаємосумісності з підрозділами країн НАТО і запевнила, що США завжди готові допомогти у цій справі.

 

Управління зв’язків з громадськістю

Збройних Сил України

Подякуймо Конгресу США!

kongress

 

Палата представників Конгресу США одностайно схвалила закон H.R. 5094 “Про підтримку стабільності і демократії в Україні” http://bit.ly/2cSbcwW, раніше підтриманий Комітетом у закордонних справах.
Документ, ініційований Співголовою Комітету у закордонних справах Палати представників Еліотом Енгелем та внесений ним спільно з конгресменом-республіканцем Адамом Кінзінгером, фіксує збереження американських санкцій проти РФ до своєчасного, повного і доведеного виконання нею Мінських домовленостей.
Закон містить заборону на визнання Сполученими Штатами анексії Російською Федерацією Криму. Передбачається, що відповідні санкції залишатимуться чинними доки Президент США не надасть до Конгресу свідчення про відновлення суверенітету України над півостровом.
До переліку передбачених законом координованих з союзниками та партнерами США засобів підтримки України включено летальні оборонні системи озброєнь. Окремі його положення спрямовані на посилення протидії російській інформаційній пропаганді та сприяння залученню іноземних інвестицій в економіку України.
Співавторами документа виступили біля 40 конгресменів від Демократичної та Республіканської партій. Перед його підписанням Президентом США ідентичний за змістом законопроект має бути підтриманий Сенатом.

Embassy of Ukraine in the USA / Посольство України в США

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України