• Сьогодні: Неділя, Серпень 25, 2019
Інфо ПС

Карта бойових дій станом на 25 серпня 2016р

273113_1

ОСІННІЙ ПРИЗОВ. КОМУ ЧЕКАТИ ПОВІСТКИ

 

272281_1

 

Як повідомляють у Генеральному штабі, в Україні вже через місяць почнеться строковий призов на службу в армію.Повістки отримають молоді люди віком від 20 до  27 років.Ті кому виповнилось 18-19 років теж можуть піти служити в армію, але на добровільній основі. Президент П. Порошенко заявив,що  відправляти  ”строковиків” у фронтову зону не будуть,  але ”юнаки повинні добре навчитись військовій справі”. Осінній призов цього року триватиме з 1 жовтня по 30 листопада. Масштаб призову буде значно меншим ніж  під час часткової  мобілізації.   Солдати будуть  служити- 18 місяців, молоді люди з вищою освітою – 12 місяців.  Цього року Рада змінила правила призову на службу в армію. Так, з лютого цього року Президент своїм указом може сам визначати терміни призову на строкову службу.  Це дозволить «адекватно реагувати на військово-політичні виклики».                                                                                      Терміни проведення призову повинні публікуватися у ЗМІ не пізніше, ніж за місяць до закінчення року, що передує року призову громадян України на строкову військову службу і не пізніше, ніж за місяць до початку проведення призову.

Хто має право на відтермінування від служби?

Тим, хто має непрацездатну матір або батька, або іншого родича.
Має дитину віком до трьох років
Самостійно виховує дитину (без матері)
Має двох і більше дітей
Має вагітну дружину або дружину-інваліда
Є сиротою
Має тимчасові проблеми зі здоров’ям
Якщо брат служить в цей же час в армії
Молодший 21 року і при цьому отримує освіту за денною формою
Вчителям (на весь період роботи за фахом)
Медикам (на весь період роботи за фахом)
Священикам (на весь період роботи за фахом)
Поліцейським (на весь період роботи за фахом)
Підозрювані у кримінальних злочинах.

Хто може отримати звільнення від призову в армію?

Непридатні за станом здоров’я
Молоді люди старші 27 років
Ті, які отримали військове звання на військових кафедрах у ВНЗ .                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        Ухилення  від призову та як будуть шукати призовників.    

За ухилення від призову на строкову службу (ст. 335 ККУ) загрожує обмеження волі на строк до трьох років. Як зазначає юрист Юрій Зюгманд, насправді ухильниками «світить» умовний термін. При цьому адвокат зазначає, після закінчення умовного терміну судимість знімають.

Якщо ж військовозобов’язаний не з’явився за повісткою до військкомату, не повідомив в комісаріат про зміну місця проживання, йому загрожує штраф у розмірі 85-119 гривень. За повторне порушення – від 170 гривень до 255 гривень.

Згідно з законом про військову службу, призовникам призначена одноразова матеріальна допомога в розмірі двох мінімальних зарплат (2900 гривень). Крім того, матеріальна компенсація призначена, якщо під час служби солдат загине (гроші отримають батьки), або отримає інвалідність.

Відповідно до закону, роботодавці зобов’язані повідомляти військкомати про своїх співробітників призовного віку. (Ч. 4 ст. 34 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03. 1992 року № 2232-XII).

Відділ кадрів за законом може приймати на роботу співробітників з військовими квитками або тимчасовими посвідченнями. Якщо ж на роботу взяли молоду людину без приписного або військового квитка, доведеться заплатити штраф від 17 до 51 гривні.

Згідно з інструкцією Міноборони щодо організації ведення військового обліку, роботодавці повинні «постійно взаємодіяти з відповідними військкоматами з питань термінів та способів звірки даних особових карток, списків військовозобов’язаних, списків призовників з обліковими даними військкоматів»                                                                           Нагадаємо, що минулого року в Україні двічі проводили призов на строкову службу. Весняний призов 2015 р. продовжувався  до 31 травня. Осінній призов  повинен був розпочатись 1 жовтня, але його перенесли на місяць – призов  розпочався 1 листопада.  Всього за планом призвали  11 тисяч українців.

 

 

У ЗОНІ АТО ЗАГИНУВ ДОБРОВОЛЕЦЬ 15-ГО БАТАЛЬЙОНУ ЗСУ – ОЛЕГ ДЬЯЧЕНКО

original

 

24 серпня від мінометного обстрілу загинув боєць 15-го батальйону ЗСУ , активіст  Васильківської організації  ВО ”Свобода”  Олег Дьяченко.  Це сталося  поблизу селища  Зайцеве  Бахмутського  району  Донеччини.  Ворожа міна потрапила просто у бліндаж, де знаходилось троє  військовослужбовців серед яких Олег Дьяченко, 1975 р.н.  У 1995 р.  він закінчив Київський інститут  Військово – Повітряних  Сил.  З 1992 р. по  1997 р. служив старшим лейтенантом ЗСУ на посаді інженера механіка. Спеціаліст по авіаційному обладнанню.  У мирному житті  Олег був приватним підприємцем, кандидатом у депутати Васильківської міської  Ради на місцевих виборах  2015р. від ВО ”Свобода”.   Служив добровольцем у ЗСУ.  У нього залишилась донька 11 років та дружина.                                                                                                                                                                            Вічна слава  Герою!

До 25-ї річниці незалежності України ми йшли тисячоліття

Україна святкує 25-ліття виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України.

Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави.

Разом із тим 24 серпня 1991-го фактично відбулося відновлення державної незалежності України, яке увінчало тривалий шлях Українського народу до самостійності.

Український інститут національної пам’яті запропонував вважати 2016-й Роком Державності, виокремивши низку етапів та історичних подій, які привели до проголошення, а потім – відновлення Україною самостійності у ХХ столітті. Нинішню річницю проголошення незалежності України Інститут рекомендує відзначати під гаслами “25 років – незалежності. Тисячоліття – державності” та “НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: від 1991 – назавжди!”

Прагнення до свободи – визначальна цінність українців, що давала наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності. Найвищий вияв свободи поневоленого народу – здобуття незалежності для творення власного майбутнього.

Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним завершенням процесу українського державотворення. Тож, відзначаючи  25-у річницю ухвалення Акта проголошення незалежності України, слід вшанувати всі попередні етапи становлення української державності.

Сучасна Українська держава увібрала в себе традиції державництва від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, козацької держави, української державності початку ХХ століття.

Перша незалежність України у ХХ столітті проголошена 22 січня 1918 року. Тому 24 серпня 1991 року відбулося фактично відновлення незалежності України.

Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.

Упродовж ХХ століття українці не полишали боротьби за здобуття свободи і врешті Актом 24 серпня 1991 року її остаточно утвердили. Проголошення незалежності України 1991 року відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР і остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної імперії.

У боротьбі за державність українці заплатили дорогу ціну. Втрата незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 1917–1921 років призвела до того, що злочинні тоталітарні режими – комуністичний і нацистський – забрали мільйони життів мешканців України внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та війн. (Загалом йдеться про 15 мільйонів жертв! ред.).

Сьогодні незалежність України є головною перешкодою для російського імперіалізму й запорукою вільного розвитку держав і народів Європи. Чверть століття незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та відстоювати свободу.

Здобуття державності – це результат і тривалої боротьби, і творчих зусиль багатьох визначних українців, яких називаємо Людьми Свободи: політиків, військових, меценатів, публіцистів і митців, чия діяльність наблизила здобуття або відновлення незалежності України, творила і зберігала дух свободи в українському суспільстві.

ТИСЯЧОЛІТНІЙ СПАДОК ДЕРЖАВНОСТІ

Україна успадкувала з різних періодів історії різні засадничі ознаки держави:

від Русі:

цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988 році;

тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став Державним гербом сучасної України;

Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років;

гривню –назву грошової одиниці;

назву Україна, що вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1187 році;

від Галицько-Волинської держави:

синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;

утвердження європейського вектора розвитку;

від Великого Князівства Литовського:

європейську традицію міського самоврядування– магдебурзьке право;

Пересопницьке Євангеліє– видатну рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України;

від козацької доби:

республіканські традиції народовладдя;

військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізнішого українського визвольного руху;

одну з перших європейськихконституцій нового часуукладену Пилипом Орликом 1710 року;

від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського):

демократичні засади державного будівництва;

перший парламент,у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року;

перший уряд,яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;

державні символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор;

соборність –об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;

Українську Академію Наук, що була заснована П.Скоропадським у листопаді 1918 року;

від Української Радянської Соціалістичної Республіки:

статус засновника Організації об’єднаних націй

;адміністративно-територіальний устрій.

Русь – перша українська держава

Утворення цієї держави було результатом соціально-економічного та політичного розвитку слов’ян. Перед- і ранньодержавні слов’янські племінні об’єднання на великих просторах східної Європи були сконсолідовані довкола Києва, що став центром політичного тяжіння та культурного піднесення.

Це об’єднання розпочалося у ІХ столітті. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства.

У період Русі розпочалася консолідація слов’янських племен південно-східної Європи в єдиний етнос русинів-українців, почала формуватися українська мова.

Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Русь пройшла типовий шлях ранньосередньовічної держави. Від об’єднання слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель-князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 році його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершила занепад Русі монгольська навала 1239–1242 років.

Продовжило традиції української державності Галицько-Волинське князівство

В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі з монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.

Саме в ті часи на українських землях з’являється традиція міського самоврядування – магдебурзьке право. Втім, повноцінний його розвиток пов’язаний уже з наступною епохою.

У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського.

Велике Князівство Литовське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери. Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.

Новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво.

Виникло козацтво завдяки комплексу економічних, політичних, релігійних, соціальних чинників. Передусім, це – природне прагнення до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявність великого масиву вільних земель – Дикого поля.

Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я, Слобожанщини, Донеччини.

У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю. Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині, створеній внаслідок національно-визвольної революції середини XVII століття на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким.

    Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо.

Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом. Це була одна із перших європейських конституцій нового часу.

Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.

    У ХІХ столітті українці, як і більшість європейських націй, пройшли шлях від романтичного захоплення минулим до політичного самоусвідомлення. Сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для майбутньої української державності.

Упродовж ХХ століття, попри історичні катаклізми та мільйонні жертви, українці неодноразово виборювали самостійність.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу.

Від моменту створення у березні 1917 року Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року.

22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.

За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи.

Верховна влада належала гетьману, котрий усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.

Від грудня 1918 року на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню.

Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).

22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована московськими большєвіками і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. За найменшої можливості українці заявляли про право на власну державу.

З жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР. Зокрема, державною мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн – пісню “Ще не вмерла Україна”, герб – сполучення крайового герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).

Українці на Закарпатті стали першими у передвоєнній Європі, хто не змирився з анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи.

В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові під час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.

У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

За час панування московської комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років ХХ століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці змагалися протягом багатьох століть. Навіть більше – проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.

У країні почалися демократичні перетворення, відбувся поділ державної влади на три гілки. 1992 року законодавчо затверджено державні герб, гімн і прапор України.

28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.

У вересні того ж року офіційно введено в обіг національну валюту – гривню, яка неодноразово була грошовою одиницею на українських землях.

Очевидно, що проголошення незалежності України не було випадковим явищем, зумовленим тільки московським переворотом, організованим ГКЧП. Події 1991 року втілили столітні прагнення українців до суверенної держави.

Живімо в правді – і правда усіх нас зробить дійсно вільними

У 25-ту річницю Незалежності України в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию відбулась Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Єпарх Стрийський Преосвященний владика Тарас (Сеньків). Перемишляни_11-1024x683-300x200У своїй проповіді єпископ побажав українцям щирого прагнення перебувати і жити в правді:

«Незважаючи на ці роки незалежності, які, з людського погляду, можемо вважати до певної міри змарнованими, з другого боку є одна велика річ – в українському дусі народжується велике прагнення правди. І можемо бути певні, що настане мить, коли це прагнення правди переможе всяку неправду. Каже Христос “Пізнайте правду і правда вас визволить”. І завдання, яке перед нами сьогодні ставить Господь – це жити в правді, щоб у наше суспільство повернулися поняття людяності, благородства, доброти. Для того, щоб Україна, яка є в серцях людей, стала дійсністю, усім нам потрібно бути чесними, добрими і мати велике бажання пізнати правду. І в сьогоднішній ювілей усім бажаю перебувати і жити в правді, і правда усіх нас зробить дійсно вільними».

Після завершення богослужіння, єпископ та всі присутні, у стіп Ліської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці спільно помолилися за мир і спокій в Україні та єдність українського народу.

Прес-служба Стрийської єпархії

У СТРИЮ СКРОМНО ВІДСВЯТКУВАЛИ 25-ту РІЧНИЦЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

     Як повідомили у міському відділі культури  з нагоди 25-ої річниці Незалежності України у Стрию відбудуться такі святкові заходи:

23 серпня о 15.00 годині у виставковому залі Краєзнавчого музею (вул. Шевченка, 107) відкриється виставка малярства та графіки «Недоспівана пісня Остапа Оброци»

24 серпня о 10.00 розпочнеться спортивна програма : пляжний волейбол, бліц-турнір з шахів, міні-футбол на «Кубок Незалежності» заходи відбудуться відповідно: міський пляж, ДЮСШ, шахово-шашковий клуб вул. Нижанківського,5

о 16 годині святкову програму продовжить Урочиста академія за участю Заслуженої академічної капели України «Трембіта», української співачки Оксани Мухи та симфонічного оркестру (м. Львів). Концерт відбудеться у Міському будинку культури (вул. С. Крушельницької,18).


 

Роман Співак

Мене критикують, що я пишу про інші міста, а про Стрий нічого не пишу. Давайте подумаємо:а що маємо написати? Ось пишу те, що сам бачив. Це програма святкування Дня Незалежності в Золочеві. Виступали Наталка Карпа, група Гламур та Шоколадка. Було відкрито новий дитячий майданчик. Бюджет святкування місту обійшовся в 50 тисяч гривень.
А що було в Стрию? Традиційно концерт  у МБК?
Для кого? Аудиторія 60+??? А молодь де?
А бюджет який на заходи святкування було витрачено?
Чи може багато дитячих майданчиків у Стрию відкривається?
А як там Площа наша? Потихеньку стандартно затягується процес???
Для конкуренції і тонусу нижче подаю повну програму святкуванння в Золочеві. Стрияни повинні знати, як живуть люди у інших містах. З бюджетами у 30 разів меншими, ніж у Стрию:

План заходів з нагоди проведення Дня Незалежності України (24 серпня 2016 року, заходи розпочнуться з 14.00 год.).
Місце проведення: м.Золочів, Площа Незалежності, біля пам’ятника В.Чорноволу
з 14.00 год. – виставка творів мистецтва, проведення мастер-класу з витинанок та створення ляльок-мотанок, плетіння українською коси зі стрічкою, виставка ковальських виробів, боді-арт у виконанні молоді ДПТНЗ “Червоненське ВПУ”,плетіння стрічок та малюнок у вигляді прапорців на обличчі, виставка стародавніх вишиванок, розповсюдження роздрукованих крилатих висловів Івана Франка.
Місце проведення: актова зала в/ч 3007, актова зала в/ч 3948 “Польова пошта”.
14.00 год. – зустріч з поетами Золочівщини.
Місце проведення: подвір’я Золочівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1.
14.00 год. – Проведення конкурсу “Малюнок на асфальті”.
Місце проведення: стадіон «Сокіл» по вул. Тернопільській, проведення 13 туру чемпіонату області з футболу між ФК «Золочів» та ФК «Яворів».
14.00 год. – юнаки, 16.00 год. – дорослі.
15.00 год. – відкриття дитячого майданчику по вул. Пушкіна у м. Золочеві
15.30 год. – урочиста хода у вишиванках вулицями м. Золочева представників громадських організацій з покладанням квітів до пам’ятників українських громадських діячів.
Місце проведення: районний Народний дім
16.00 год. – урочиста Академія з нагоди відзначення 25-ї річниці незалежності України
Місце проведення: Площа Незалежності, біля пам’ятника В.Чорноволу
18. 00 – Вітальне слово міського голови м. Золочева– Ігоря Гриньківа
18. 10 год. – Виступ військового оркестру НЦ НГУ.
19.00 год. – святковий концерт за участю Наталки Карпи, музичної групи «Glamour», групи «Шоколадка».
19.40 год. – акція «Україна – це майбутнє» (запуск в небо жовто-блакитних повітряних кульок).
21.30 год. – вечір патріотичної музики для молоді.


  Сусідній Дрогобич:

День Незалежності України розпочався в храмах святковими літургіями, в яких взяли участь представники влади, депутатського корпусу. Голова міста привітав дрогобичан зі святом та запросив на  урочистості.

В обідню пору на площі Ринок перед Ратушею відбувся військовий парад і Хода пам’яті Героїв Небесної сотні, воїнів-учасників АТО, УПА  і плац-концерт військового духового оркестру.

Юнаки і дівчата  пронесли площею портрети Героїв Небесної сотні і загиблих захисників на сході  України.  Лунала мелодія  «Пливе кача»,   учасники параду приклякли  на площі.                                                                                           Розпочався захід з молитви за Україну та її захисників.   О  14. 00 –   відбувся виступ молодіжного оркестру  A VANT. м. Санок ( Польша)   О  15. 00 – пройшла акція ”Що ти побажаєш Україні на ювілей?`”  Фотоконкурс ”Мальовнича Україна.  Конкурс малюнку на асфальті.                                                                                                                                                        Інтерес  містян і гостей викликала  презентація  виставок  досягнень  підприємців, виставка-продаж товарів  народного вжитку, власних виробів, продуктів бджолярства, смаколиків, виробів татарської кухні на вул. Замкова Гора                   .У програмі святкових заходів – виступ муніципального духового оркестру,  фестиваль єдиноборств,  урочисте віче, святковий концерт, – передає власкор IA ZIK.

 

Країна і доля

З кожним роком писати про річниці української незалежності стає все важче.
Згадуєш першу, емоційну, майже дитячу реакцію 24 серпня 1991 року: ось, країни не було, могло і не бути зовсім – а вона вже є, і в залі засідань парламенту ти бачиш її справжній прапор – і все це відбувається буквально за кілька хвилин.
І ця емоційна реакція, звичайно ж, заважає тобі тверезо думати про майбутнє. Ти забуваєш, що і в цьому залі – і тоді, коли вийдеш на вулицю – ти знаходишся серед людей, які ще вчора не бажали ніякої незалежності, які називали своєю Батьківщиною Радянський Союз, які щиро сміялися над тобою, коли ти питав у них – хіба не Україна? Хіба не Україна ваша Батьківщина? Ти виріс серед них і будеш жити серед них. І ти не повинен дивуватися тому, що так щиро, як вчора вони вважали своєю Батьківщиною Радянський Союз, завтра вони будуть запевняти тебе, що завжди були українцями до мозку кісток і ні про що, окрім України, не думали. Ти не повинен вважати їх пристосуванцями і кон’юнктурниками, здатними підлаштуватися під будь-яку державу, що проголошується на цій території. Ні, краще тобі вирішити, що вони залякані і замучені роками репресій, русифікації та систематичного застосування комплексу неповноцінності, який мав отруювати життя кожному, хто не дуже правильно говорить імперською мовою і приїхав у велике місто звідкись, де ще не зжили зі світу українську і українство. Але все ж таки ти не зможеш не запитати себе: а як будуть будувати нову державу ті, хто звик ставитися до будь-якої держави, як до супової миски?
А потім з кожним роком тебе буде охоплювати розчарування. Тому що буде проходити час – і нічого не буде змінюватися. Більш того, країна, що проголосила незалежність і начебто рішуче рушила до майбутнього, так само стрімко почне занурюватися в своє ж радянське минуле. Ніби лякаючись самої себе. Лякаючись України. І ти побачиш, що люди навколо тебе стурбовані тільки виживанням – і при цьому сприймають це виживання насамперед як обов’язок держави. І коли ця держава – ну не сама держава, а другий її президент – оголосить головною умовою їхнього виживання дружбу з Росією і дешевий російський газ – вони будуть аплодувати і цьому президенту, і цій звичній “халяві”. А ти зі своїми думками про те, що це всього лише чергова пастка, перейдеш в категорію міських божевільних.
Завдяки цій вірі в “халяву” сформувалася модель успіху – бандитське розкрадання країни. Кожен тягне стільки, скільки зможе. Ідеальним оголошується той злодій, який ділиться з оточуючими. І це не просто потаємний настрій суспільства, це – публічний заклик: треба ділитися! Бракує тільки Януковича, щоб опинитися на верхівці цієї злодійської піраміди.
Але перед тим, як на «йолці» нашої незалежності засяє ця просторікувата зірка, відбудеться Помаранчева революція. І доведеться переконатися ще в одній хворобі, яка вразила українське суспільство за перші десять з гаком років державності – хворобі імітації патріотизму.
Ця хвороба – природна реакція на злодійство з боку тих, хто не отримав свого шматка пирога за первісного “дерибану” капіталу. І тих, хто подорослішав у роки незалежності і просто не мав можливості брати участь у розкраданні країни. Тепер одні будуть імітувати успіхи в бізнесі – насправді залишаючись звичайнісінькими бандитами. А інші – імітувати любов до Батьківщини. Ну і ще – громадянську активність, чесну журналістику, боротьбу з корупцією – тобто все, що дозволить опинитися якомога ближче до грошей, вітчизняних або західних. Найяскравіший приклад цієї імітації – панамський утікач Каськів, головний радикал Помаранчевої революції і видатний казнокрад регіональної “контрреволюції”. Але яскравий – тільки тому, що він вже у Панамі. А скільки таких радикальних каськівих ще в Україні – і все ще викликають у публіки нескінченне захоплення?!
Ця імітація, зведена в ранг державної політики, губить першу спробу країни вирватися з лихоліття – навіть коли президент Ющенко говорить правду, йому вже не вірять, навіть коли він робить правильні кроки – як під час російського нападу на Грузію – його вже ніхто не підтримує. Він тепер такий же міський божевільний, як і ти. Тільки до тебе краще ставляться. До Януковича і його ялинки залишається тільки крок.
І ось тут ти знову розходишся зі своїми співвітчизниками. Тому що переважна більшість їх вірить, що ця потворна тупа диктатура гопників назавжди і намагається з усіх сил до неї пристосуватися. Найсміливіші критикують Табачника. Найдалекоглядніші відвідують Межигір’я. Решта робить те ж, що робили їх радянські бабусі і дідусі – виживають. Але ти розумієш, що їм не вижити. Держава руйнується – хочуть вони того чи ні. І ти не розумієш, що буде, коли вона впаде, дожерта термітами і кинута напризволяще громадянами.
І коли Україна вже падає навзнак – таке красиве дерево, вижерте зсередини – відбувається диво Майдану. Диво, яке завжди рятувало український народ у останній момент – чудо повстання. Окрема подяка Януковичу і його банді – їхні нахабство і тупість змусили об’єднатися всіх, хто ще вчора не уявляв собі такого союзу. Так, першими на площу прийшли, серед інших, імітатори. Так, швидко підтягнулися провокатори. Але коли з’явився Народ – ані тих, ані інших вже просто не було видно. Не було видно за людьми.
І коли ти жив в цьому майже релігійному угарі повстання, ти не міг не питати себе: а що буде, коли диво завершиться? Коли люди розійдуться з Майдану і зрозуміють, що їм потрібно буде не просто змінити державу. Їм доведеться її оживити, тому що поки вони збиралися з силами – вона загинула.
Реанімація збіглася з війною. Поки в одній палаті робили штучне дихання, в іншій – вбивали, калічили і гвалтували. Я не можу сказати, що це вперше в історії – коли одночасно пологовий будинок і крематорій. Після успішних повстань так було завжди. Але ніколи – в нашому житті. Тому так важко до цього звикнути. Тому таким важким стало це життя після дива.
І, звичайно, знову роздолля для імітаторів. І провокаторів. І колабораціоністи звично чекають своєї години, щоб у потрібний момент повести нас на схід. Але все це вже марно.
Тому що за останні роки ця країна для багатьох з нас перестала бути суповою мискою. А стала долею. Так, все ще не вистачає відповідальності – не тільки у ставленні до країни, але і у ставленні до власної долі. Так, все ще не вистачає реалістичної оцінки дійсності. Так, все ще присутнє бажання створити собі кумира з будь-якого нікчеми, що потрапив під руку або був побачений на екрані.
Але, з іншого боку – а чого бажати від людей, які ніколи не будували власної держави, а коли отримали шанс її побудувати – втратили даремно два з гаком десятиліття. Тепер мої співвітчизники будуть дорослішати із країною, яку вони встигли втратити, знайти, захистити і полюбити.
Це буде важке дорослішання – з людськими жертвами, економічними проблемами, еміграціями і поверненнями, розчаруваннями і надіями. З 25 років нашої державності велика частина часу була витрачена практично даремно. І тепер найважливіше – це зробити так, щоб не були витрачені даремно наступні 25 років.
Тоді 50-річчя незалежності ми зможемо зустріти в країні, яка знайшла себе і стала цінністю для своїх громадян. Яку вже ніколи не доведеться реанімувати. В якій вже не добитися успіху корупціонерам, пристосованцям, імітаторам і провокаторам.
Тому що модель успіху буде іншою – важка і чесна робота, якою нам усім доведеться займатися всі найближчі десятиліття. Робота для України. І для кожного з українців.
ВІТАЛИЙ ПОРТНІКОВ

Військовий парад у столиці з нагоди 25-річчя Незалежності (фоторепортаж)

У Києві пройшов військовий парад на честь 25-ї річниці незалежності України. По Хрещатику проїхало 200 одиниць військової техніки, пройшли 4 тис. військових різних родів військ.
У параді брали участь військовослужбовці морської піхоти, повітряно-десантних військ, сил спеціальних операцій, а також бійці Нацгвардії, прикордонники, поліція.
Крім того, в параді взяли участь представники армій Польщі і Литви, які перебувають у складі україно-польсько-литовської бригади.
Хрещатиком проїхали танки, бронемашини, зенітні комплекси “Оса”, тактичні ракетні комплекси, самохідні гаубиці, системи реактивного залпового вогню “Град”, комплекси “Бук”, зенітно-ракетні комплекси “З -300”.

Стрийське АТП – знову у фаворі

Відбулося засідання конкурсного комітету, який розглядав пропозиції та визначив переможця конкурсу з перевезення пасажирів на 17 приміських автобусних маршрутах загального користування. Переможцем конкурсу вкотре стало ТзОВ «Стрийське АТП» на таких маршрутах:
1. № 448 Стрий АС-3 – Добрівляни (ч/з залізничний вокзал)
2. № 450 Стрий АС-3 – Великі Дідушичі (ч/з Моршин)
3. № 451 Стрий АС-3 – Розгірче
4. № 452 Стрий АС-3 – Долішнє
5. № 453 Стрий АС-3 – Горішне
6. № 454 Стрий АС-3 – Семигинів
7. № 457 Стрий АС-3 – Зарічне
8. № 458 Стрий АС-3 – Стрілків (ч/з залізничний вокзал)
9. № 461 Стрий АС-3 – Братківці (ч/з залізничний вокзал)
10. № 463 Стрий АС-3 – Піщани
11. № 466 Стрий АС-3 – Ярушичі
12. № 467 Стрий АС -3 – Йосиповичі (ч/з залізничний вокзал)
13. № 470 Стрий АС-3 – Голобутів
14. № 471 Стрий АС-3 – Ланівка
15. № 472 Стрий АС-3 – Кавсько
16. № 478 Стрий АС-3 – Стриганці
17. № 481 Стрий АС-3 – Моршин АС – Великі Дідушичі

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України