• Сьогодні: Середа, Січень 22, 2020
Інфо ПС

До чого призведе «презумпція правоти» від Авакова?

policai

«А давайте ми спочатку таки проведемо реформу поліції, а саме: викинемо з неї всіх хабарників, “кришувальників”, прислужників Януковича, хамів і мерзотників. Давайте спочатку ми поставимо на вході в нову поліцію жорсткий “Стоп!” для сєпарів, неосвічених невігласів і байдужих “заробітчан”. Давайте таки реформуємо судову систему, щоб простий громадянин міг захистити свої права в суді, щоб там перестало нарешті діяти телефонне право й хабарі. Давайте нарешті запровадимо реальні зміни в прокуратурі, щоб вона перестала бути “палицею влади”, а стала нарешті на захист наших громадянських прав.

Бо інакше ми з цією “презумпцією правоти поліцейського” збудуємо поліцейську державу, а не “систему внутрішньої колективної безпеки”. Бо в тих країнах, на які вказує Аваков, є верховенство права, а не верховенство сили. Бандитської чи поліцейської – різниці немає».

Юрій Вінярський, Стрий

«Найсвіжіша інформація: група так званих «антикорупцірнерів», серед яких Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Світлана Заліщук, Дмитро Добродомов та Ігор Луценко 23 вересня зареєструвала «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень про запобігання корупції». У документі є пункт (уважно!), де пропонується виключити зі списку інформації, яка зазначається в декларації (ст. 46, п. 9) «позичені іншим особам кошти».

Мене вражає лицемірство колег. Я ще раз переконуюсь: незалежно від професії, люди діляться на два типи: ті, хто насправді хоче жити по-новому і змінювати ситуацію в країні, і ті, хто під виглядом крикунів, викривачів прагне лише власного збагачення.   Адже що таке закон? Це ж не лише приховування статків Лещенком чи Найємом – це приховування інформації про статки всіх «нехороших» людей в країні. Не можна вести боротьбу з корупцією, не зачистивши «закрома». Хтось має відповісти за 25 років грабежів із бюджетів, державних підприємств, хабарі…

Звичайна людина, на якій би вона посаді не працювала, не придбає за 13 мільйонів квартиру чи за 100 тисяч доларів автомобіль. Не було в Україні таких зарплат. Чесніше буде, якщо всі зі свого «нажитого» просто сплатять податки. Візьмуть і сплатять. І жити будуть спокійно, і бюджет поповнять в рази.

Щодо Найєма та Лещенка – треба розуміти: ці хлопці «торгували» публікаціями: купували-продавали. Але це не їхня проблема. Це українська проблема. Крупний бізнес, вищі чини влади монополізували теле- та друковані ЗМІ і використовують їх лише для своїх інтересів. Решта журналістів виживають, як можуть, бо ринку ЗМІ в Україні немає. І останнє – саме через це в державі страждає ідеологія, є проблеми з інформаційною безпекою».

Галина Федоренко

Луцьк

         «Якщо ми не виступимо проти поправок Найєма, вони дуже скоро приймуть десятки інших поправок, що закріплюють диктатуру (Аваков снить і бачить себе в ролі диктатора ред.) і впроваджують нас у реальність поліцейської держави.

У світлі цього загибель поліцейських в Дніпрі не випадкова, тому що їх розстріляли «дуже вчасно» – це допоможе проштовхнути не лише поправки Найєма, але й інші диктаторські закони, вже озвучені Аваковим…
Будь-які спроби обмеження громадянських прав і свобод повинні стикатися з жорстким опором суспільства. Ці спроби нічим виправдати не можна.
Бийте владу по руках, інакше ці руки неминуче зімкнуться на вашій шиї!

Макс Лемберг

Львів

      «Я вважаю, що це непотрібна ініціатива, оскільки вона не відповідає на ті виклики, котрі є зараз у патрульній поліції. Ще коли поліцейський у лютому застрелив 17-річного пасажира BMW, було засідання комітету. Там я і Юрій Луценко особисто говорили Хатії Деканоїдзе, що слід змінити підходи до навчання патрульних поліцейських, аби підвищити їхню кваліфікацію. Вона тоді сприйняла це в штики, мовляв ми хочемо завалити реформу. Проте, насправді, ці смерті – саме через це. Не можна за два місяці підготувати поліцейських.

В Конституції є принцип презумпції невинності, а після того, як поліцейські застосували до людини силу, нерідко вже пізно щось доводити в суді».

Віталій Купрій,

член правоохоронного комітету Верховної Ради

 

«На мій погляд, немає необхідності вносити зміни в діюче законодавство. Треба просто нормально готувати поліцейських. А від неадекватних злочинців ніхто не застрахований. Нові права давати копам ще рано. З одного боку, вони себе не зарекомендували як сила, на котру може опертися будь-який громадянин України. А з другого боку, вони самі ще знаходяться в процесі формування».

Ростислав Кравець,

 юрист

        «Презумпцію правоти» ми бачили раніше, коли поліцейські стріляли по BMW з підлітками. Тоді всі кричали – треба було бути м’якшими. А зараз нова крайність. Із копів знову хочуть зробити ментів.

Як презумпцію правоти поєднати з презумпцією невинності? Остання – конституційне право кожного. avakov

Аваков посилається на американців. Так, вони діють жорстко, тому там постійно виникають бунти на расовому грунті, коли білі поліцейські вбивають афроамериканців. Але Америка може впоратися з такими ексцесами. А чи можемо ми?

Аваков – один із елементів владної конструкції. «Народний фронт» його не віддасть, тобто це просто ще один «неуд» міністру, але без відставки».

Вадим Карасьов,

 політолог

          «У випадку з нашою країною це може привести до того, що розширені права одержать не лише патрульні, а й усі працівники МВС. Тобто, учасники батальйонів, котрі підпорядковують відомству Авакова. Тим більше, і Пугачов сам – виходець із міліцейського батальйона “Торнадо”, створеного наказом Авакова. В умовах, коли бійці добробатів часто виявляються причетними до вчинення злочинів, давати їм розширені права – небезпечно. Великий ризик, що ними скористаються не чесні копи, а такі як Пугачов.

Аваков – тіньовий лідер «Народного фронту», і його відставка може спровокувати політичну кризу, що призведе до перевиборів. А на них НФ взагалі не пройде, а БПП набере набагато менше. Так що відставки поки не буде».

 Кость Бондаренко,

політолог

 Від редакції: Була б у населення зброя – жодних гарячих проблем не було б: «Кольт» прирівняв би у правах всіх і кожного. Чи не так? …

До 75-ліття НКВДшних терактів у Києві 1941-го

Кілька завваг у Фб, яких досі не було часу висловити в ЗМІ.

    “СМЕРТЬ КИЄВА”. Нагадаю (якось це нечасто згадують), що заміновано тоді було не лише Хрещатик, а й усі прилеглі квартали вгору до Володимирської, включно з Оперою й будинком Центральної Ради. Тільки Софію, як згадував її тодішній директор Олекса Повстенко, працівникам чудом вдалося вборонити од чекістів, ну і в громадських будівлях німці здебільше вчасно повиявляли підозрілі “дротики”, – взагалі ж, за задумом організаторів теракту, від київського середмістя не мало лишитися взагалі НІЧОГО – саме згарище, “выжженная земля”…

kuiv-41

В усьому первісному розмаху цей задум втілити все ж не вдалося (останки історичного Хрещатика добивав іще Щербицький, уже на моїй пам’яті), – але й “недоконаним”, “переполовиненим” – він усе ще вражає уяву: як-не-як, це була перша в тій війні спроба стерти ціле історичне місто з лиця землі (Варшава і Дрезден були вже потім). Якби при словах “Какую страну потеряли!” кожному школяреві автоматично виринав перед очима спершу проект Ланґбарда на місці “городу Ярослава” (теж, Богу дяка, “недореалізований”!), а відтак кадри палаючого вересневого Хрещатика-1941, – ми були б нині куди ліпше захищені од кремлівських “ресентиментів”.

    БАБИН ЯР. В усіх, відомих мені, спогадах тодішніх киян – від А.Кузнєцова й Ф.Пігідо-Правобережного до щоденників Докії Гуменної, не кажучи вже про живих самовидців, – незмінно повторюється одне й те саме свідчення: одразу ж після вибухів на Хрещатику, одночасно з пожежею, почала стрімко (“політтехнологічно”, як сьогодні б сказали!) ширитись невідь-ким пущена чутка, наче то “єврейських рук діло”.    Хто був автором “вкиду” – німці чи радянське підпілля, – встановити годі, але факт, що поява в диму пожарищ наказу німецького командування, за яким “Все жиды города Киева и его окрестностей должны явиться в понедельник 29 сентября 1941 года к 8 часам утра на угол Мельниковой и Доктеривской улиц”, заскочила місто, ВЖЕ оглушене травматичним шоком – місто, в якому щойно понад 1000 душ злетіло в повітря, а ще 50 тис. бродили по руїнах погорільцями без даху над головою, – значно МЕНШЕ (і привернула значно менше уваги!), ніж якби була спала “громом з ясного неба” (а зазвичай історія Бабиного Яру досі висвітлюється саме так – поза всяким радянським контекстом, мовби перед 29-м вересня не було 24-го і все це діялось не в одному місті, яке за тиждень, під послідовними ударами з двох сторін, від двох сатанинських режимів, обернулось на одну з найбільших гекатомб Європи).

Якою мірою Бабин Яр міг бути спровокований терактами на Хрещатику, і чи не цими “вмоченими чекістськими пальчиками”, серед іншого, пояснюється те, як після війни його Радянська влада почала хутенько ліквідовувати, мовби не “німецько-фашистський”, а свій власний злочин ховаючи, і всяку меморіалізацію пресуворо заборонила, а родичів, що приходили пом’янути загиблих, КГБ пасло мало не до самої “перестройки”?.. На всі ці питання нам потрібна відповідь – якщо хочемо бути господарями власної долі, а не, як у минулому столітті, об’єктами чужих геополітичних розиграшів і кривавих маніпуляцій.

     ПУТІН. В 1941-му, підірвавши Хрещатик, НКВД досягло бажаної мети – “озвірило”, навзаєм, німецьке окупаційне військо й київське населення. В 1999-му, застосувавши ту саму технологію – підірвавши кілька житлових будинків у Москві й Рязані, – ця сама служба досягла куди потужнішого ефекту – захопила владу й прибрала до рук цілу Росію, затлумивши в ній будь-який шанс на опір (“свобода в обмен на безопасность” – пам’ятаєте?). Ще раз наголошу: Путін захопив Росію в 1999-му – ТИМ САМИМ ПРИЙОМОМ, яким у 1941-му Сталін прирікав на смерть Київ.

Нема ніякої “гібридної війни”. Є всього тільки старі чекістські технології масового терору, що перемагають – коштом загального невігластва та досі чинного “допуску” до знання про давніші злочини. От і весь “секрет” цієї “фірми”.

І тому найдужче мене мучить питання: а що, якби ми від 1991-го щороку поминали жертви київських терактів 1941-го так, як цьогоріч, і волали б про них на цілий світ?.. Може, тоді в 1999-му їм би НЕ ВДАЛОСЯ? Світ упізнав би, вжахнувся б, вхопив за руку – і на крики кількох російських опозиціонерів, що “ФСБ взрывает Россию”, ніхто не став би крутити пальцем коло лоба й казати “тю, параноїки, придумають же таке!”, і ніякий Буш-молодший не всміхався б Президенту “нової-демократичної” Росії панові Путіну та не розказував би, як “зазирнув йому в очі й побачив його душу”, і ніякий годований паяц не насміливсь би пропонувати махнутись “свободою в обмен на безопасность”, – бо ЗНАЛИ Б?..

І чи не виходить так, що ми, своїм мовчанням (і своєю, до речі, досі збереженою на Печерську, вулицею Кудрі – “головного київського підпільника”, що напряму відповідав за закладку вибухівки), – несамохіть ДОПОМОГЛИ Путіну прийти до влади – з усіма наступними, вже на свою голову, наслідками?..

       На фото: ріг Хрещатика й Прорізної, судячи зі стану згарища (дим розвіявся, прохід розчищено), це вже жовтень 1941 р. Отже, в Бабиному Яру все вже відбулося…
А місто було дуже гарне. Колись, до того, як у ньому запанували чекісти.

 

Оксана ЗАБУЖКО

Дещо про Валентина Мороза і чекістські “політтехнології”

moroz

У 1970-ті найславнішим радянським політв’язнем був – ні, не Сахаров – а український історик Валентин Мороз. Саме його виступ на відкритому суді в січні 1966 р. став першим в СРСР публічним “правозахисним”. Роки одиночного ув’язнення, голодівок, примусових годувань. Роки петицій, протестів, маніфестацій під радянськими посольствами по всьому світу. “Free Valentyn Moroz!” – було найпопулярніше гасло міжнародних правозахисних організацій. І в 1979-му славетного в’язня нарешті випустили – обміняли, разом із 4-ма іншими, на двох упійманих радянських шпигунів. Коли він прилетів до США, розістеризоване діаспорне жіноцтво падало перед ним навколішки. Цілували руки. Кричали: “Слава майбутньому Президенту України!”

Тим більшим став наступний шок. Випущені слідом за ним дружина й син не впізнавали чоловіка й батька. Ніби відбулося “переформатування особистості” – колишні дрібні “вади характеру” роздулися до мегаломанського масштабу, і вся поведінка Мороза на Заході виглядала суцільною компрометацією українського правозахисного руху.

moroz2

“Казус Мороза” досі належно не проаналізовано. Зрозуміло, що, доки Москва тримає в секреті архіви КГБ, це й неможливо. Але це не привід не винести з нього бодай елементарні уроки. І з них головний: у чекістській тюрмі людина, попри всю можливу увагу “всього прогресивного людства”, перебуває в “чорному ящику” – є об’єктом “закритого експерименту”. На неї професійно чиниться постійний, 24 год на добу, тиск – інформаційний (їй створюють викривлену “картину світу”), психологічний (на те працюють спецлабораторії), фармакологічний (навіть Леонідові Плющу, якого французькі лікарі визнали здоровим, довелося після звільнення півроку лікуватися!), і бозна-який іще. Що довший термін експерименту, то більше шансів, що на виході з “чорного ящика” тюремники продемонструють “прогресивному людству” вже не суб’єкта власної волі, а несамовільного рознощика “зашитих” ними “програм” – Вінстона Сміта, випущеного з “кімнати 101”.

І не розуміти цього, МОВЧАТИ про це, ба більше – створювати гучну презумпцію “героїзму й незламности”, поки жертву замкнено в “чорному ящику”, – значить грати на стороні тюремників.

raisa-moroz Рекомендую спогади Раїси Левтерової-Мороз, героїчної жінки й Великої Українки родом із Донбасу (з приазовських греків), як книжку, конче потрібну ВСІМ.
Мастрід, що його слід вивчати в школах.
Уважно. З олівчиком. Не минаючи ні титли.
Повний текст спогадів за лінком: http://library.khpg.org/files/docs/1358354582.pdf

Оксана Забужко

Яка ж це історія, якщо вона вдирається до вас в хату і чоботом вивалює двері?!

              Лідерів думок, які публічно говорять про небезпеку російського інформаційного терору для України, можна порахувати на пальцях. Письменниця Оксана Забужко, аби донести до українців усі загрози від машини пропаганди, в останній своїй книжці “сідає в танк”.

Я людина, яка розуміє, що мовчання є гріхом. Цю тезу можна знайти у багатьох релігіях. На перший погляд, мовчання видається для багатьох комфортнішим, але – це неправда. Бо мовчання пече і палить зсередини.

kniga-zabuzkoЯ не знаю, чи збірка есеїв “І я знову влізаю в танк” допоможе комусь конкретно, але це мій обов’язок говорити, бо робота кожного письменника – це виробництво мови і смислів.

Якщо я мовчу в ситуації, коли бачу можливість розвитку дуже зловісних сюжетів – це означає, що я дезертирую. Мною керувало егоїстичне бажання – розповісти, як письменник переживає стан гібридної війни, коли замість мостів бомблять мізки. Поділитися власним досвідом збереження притомності. Це, певним чином, також спроба осмислення сучасної історії – вичленування з її хаосу універсальних, “довгограючих” сюжетів.

Технології агресора

Матриця, яку використовує Кремль проти України, якщо її бачити – вона досить одноманітна, бо зло не творче і не креативне у своїй істоті. Так, воно мінливе і має багато масок, але базові схеми та алгоритми сьогоднішньої пропаганди та обману спираються на політтехнології ще царського уряду.

Головний фактор переваги агресора – у секретності технологій обману, які досі доступні “прошарку втаємничених”, котрі їх юзають просто з підручників.

Група “наділених допуском”, як “внутрішня партія” у Орвела, котра знає ці технології обману, а основній масі “тролів”, чи, по-теперішньому, “лохів”, – нам з вами і решті людства – ці технології знати “не положено”. Тому кожне розсекречення чи злив інформації так дратує кремлівських хлопців. А декомунізація в Україні викликає справжню істерику, бо передбачає доступність і розкриття архівів. З точки зору Кремля, це “профанація священного знання”, яке призначене для обраних, для тих, хто був і є у владі.

Мало хто звернув увагу, що на другий день після анексії Криму російський уряд прийняв рішення продовжити термін секретності на документи спецслужб, встановлений з 1918 по 1991 роки, що значить – він далі чинний, і вони працюють за тими самими технологіями.

Схеми, технології, прийоми – один до одного, що відбувається сьогодні. Єдина відмінність у тому, що тоді не було ані телебачення, ні інтернету для такого масового покриття. Російська держава на сьогодні дуже корумпована – система прогнила. Тому ці самі інституції пропаганди перебувають у такому ж стані. Ігор Померанцев у цьому контексті якось з притаманною йому іронією зауважив: “Плохо работают, в мое время работали лучше”.

Росія – не Європа

Чому Росія виявилася дуже придатною для технологій зомбування? У них є поняття “таїнства влади”, якого абсолютно немає у Європі.zabyzko2

Адже Європа заснована на цінностях, які можна коротко описати тріадою: “Рим” (верховенство права – рівність перед законом), “Париж” (права людини), “Каносса” (розмежування світської та духовної влади).

У Росії ж влада досі має на собі печать сакральності – це традиція “симфонії”, де цар був одночасно керівником церкви, особою поза критикою.

В жодному разі з того не вийде найманий менеджер, якого по суспільному договору можна звільнити. Ось, де проходить цей цивілізаційний розлом.

Про покоління незалежності

Нинішню молодь не вчили протистояти агресії, їх готували до іншого життя, їм давали зовсім іншу картину світу, і ніхто не казав їм у школі чи університеті: ви – покоління війни.

Зараз на юнаків і дівчат впав тягар ментальної перестановки меблів у голові. Тепер вони будуть змушені змиритися з тим, що багато завчених ними правил, за якими, вони думали, рухається світ, – не працюють. Світ міняється швидше, ніж навчальні програми.

Натомість тепер їм знадобляться речі, які раніше проходили повз них, десь на маргінесі, про які американські студенти казали – “це вже історія”. Те, мовляв, що цікаво тільки спеціалістам, а на сьогодення ніякого впливу не має. А виявилося, що дуже навіть має.

Яка ж це історія, якщо вона вдирається до вас в хату і чоботом вивалює двері?!

Як боронитися

Було б, звісно, дуже добре, якби у нас напоготові була нормальна, функціональна держава з цілком проукраїнськими за складом інститутами, на яку ми могли би покластися.

Але, на жаль, сьогодні у нас із таких є лише армія – вона творилася на наших очах. Це є дійсна народна сила, і ми всі її фундували. І це вже ой як немало.

Я маю дуже багато питань до української держави, але не впевнена, чи хочу знати на всі з них відповідь.

Я не хотіла б говорити, що має робити держава під час цієї війни. Мені це просто не надто цікаво. Моя сфера компетенції – це рівень зрілості українського суспільства. Такого, що зможе взяти на себе відповідальність і втримати країну на плаву навіть тоді, коли прогнилі державні структури, успадковані від УРСР, заваляться, як крокви.

Я хочу, щоб українське суспільство колись мало силу сказати своїй владі цитатою “Аліси з країни чудес”: “Ви всього-на-всього колода карт”.

Колоніальна спадщина. Мовчання

У нас немає культури говоріння і проговорювання неприємних і болючих речей. Це викликано тим, що ціле століття українці вчилися виживати мовчанням. І це вже працює на рівні колективного несвідомого.

З настанням незалежності треба було б про себе заговорити зразу, але цього не відбулося. Навіть про Голодомор наважились говорити на міжнародному рівні тільки аж після Помаранчевої революції.

І сьогодні від зарубіжних друзів раз у раз чуємо нарікання, що Україна сама про себе не говорить… Так, не говорить – бо її вчили мовчати.

Моє покоління обмануло своїх дітей, не розповівши їм усієї правди про СРСР, тому що не хотіло згадувати історію своїх принижень. Бо весь смисл совєтської системи був в утримуванні людини у стані перманентного приниження і страху, що формують покірне і мовчазне населення. Це було на всіх рівнях, від побутового до інтелектуального. І моєму поколінню не хотілося розповідати своїм дітям, умовно кажучи, що кращі роки своєї юності ми провели у чергах за туалетним папером, голосували завжди “одноголосно” і знали, хто на курсі “стукач” і при кому краще помовчати.

Мета такого мовчання ніби й шляхетна – вберегти дітей від травматичного досвіду, але по суті – це прояв боягузтва і малодушності: мовляв, давайте забудемо все погане і почнемо жити по-новому. А така “втеча” ніколи не працює. І ми тепер у боргу перед нашими дітьми, бо зовсім не підготували їх до того, що історія звалила на їхні голови. До того, що наше минуле, від якого ми думали, що втекли, може захотіти стати їхнім майбутнім.

Зброя проти агресора. Юрій Шевельов

sheveliov Юрій Шевельов здійснив революцію у славістиці, як свого часу Коперник в астрономії. Його наукове надбання ще треба належно спопуляризувати і ввести в шкільні програми – це справа майбутнього.

Мовознавці з різних країн говорили мені, що 21 століття – це його століття. Ми ж досі чуємо стару імперську байку про “общерусский язык” як буцімто “первісний” для трьох східнослов’янських мов, – і мало хто знає про відкриття Шевельова, який вичерпно довів, що такої мови насправді ніколи не існувало.

За його фундаментальною фонологічною теорією походження східнослов’янських мов, на цих територіях у давньоруський період функціонувало 5 так званих “протодіалектів”, або говіркових груп. Українська мова склалася з двох із них. Бо мови утворюються не “розщепленням” більшого на менше, а цілком навпаки – синтезом “меншого в більше”.
І він дослідив, як ці процеси від 6 ст. н.е. йшли у східних слов’ян – часом паралельно, часом перетинаючись. Але ніякої “давньоруської єдності” не було, це такий самий міф, як віра в Землю на трьох китах.

Він сам казав, що зробив для України в мовознавстві те, що Грушевський – в історії: видав нам науково вивірений “сертифікат на самобутність“.

На жаль, цим знанням і досі володіють у нас тільки академічні лінґвісти, і ніхто з них не хоче написати, наприклад, “Історичну фонологію Шевельова для чайників”. (Якими є, в тому числі, й наші так звані політичні «лідери», керманичі, очільники, можновладці – як хочете, так і називайте – ред.)

А тимчасом із Росії невтомно лунає мантра про “адіннарод”, і пора б уже комусь із мовознавців вийти за рамки академічної науки та зайнятися “лікбезом для народу”. Золотий запас Шевельов нам залишив, лишається накарбувати з нього монет і пустити в обіг.

Безумовно, що Шевельов виграв свою війну. Тихою сапою, ціле життя чесно служачи своїй справі – в його випадку, науковій істині – й зберігаючи їй вірність, людина також може перемогти – навіть коли вона сама-одна проти цілої імперії. Його життя цьому найкращий приклад.

Оксана ЗАБУЖКО

Сьогодні – Воздвиження Чесного Хреста Господнього

 

 

             Свято Воздвиження Животворящого Хреста Господнього встановлено на згадку про віднайдення та воздвиження Хреста Христового. Ця знаменна подія відбулася за імператора Костянтина Великого, який першим з римських імператорів припинив гоніння на християн.

Рівноапостольний імператор Костянтин, що,  за допомогою  Божою, отримав у трьох війнах перемогу над ворогами, побачив на небі Боже знамення – Хрест із написом: «Цим переможеш». Гаряче бажаючи відшукати Хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, Костянтин направив у Єрусалим свою матір – благочестиву царицю Олену.

Хоча свята цариця Олена до цього часу була вже в поважному віці, вона з натхненням взялася за виконання доручення. Розшукуючи Животворящий Хрест, цариця Олена розпитувала християн та іудеїв, але довгий час її пошуки залишалися безуспішними. Нарешті, їй вказали на одного старого єврея на ім’я Іуда, який повідомив, що Хрест заритий там, де стоїть капище Венери. Капище зруйнували і, звершивши молитву, почали копати землю.

Незабаром були виявлені Гроб Господній і неподалік від нього три хрести, дощечка з написом трьома мовами «Ісус Назарянин, Цар Іудейський”, зроблена за наказом Пілата, і чотири цвяхи, що пронизували Тіло Господа.

Щоб дізнатися, на якому з трьох хрестів був розп’ятий Спаситель, Патріарх Макарій по черзі став підносити хрести один за іншим до важкохворої жінки. Від двох хрестів не відбулося ніякого чуда, коли ж поклали третій хрест, то вона в ту ж хвилину зцілилася. Сталося це вже тоді, коли тіло померлого чоловіка несли для поховання. Тоді стали покладати хрести на померлого, і коли поклали третій хрест, покійний ожив. Побачивши воскреслого, всі переконалися, що знайдено Животворящий Хрест.

Християни, що прийшли вшанувати Святий Хрест, просили святителя Макарія підняти, воздвигнути Хрест, щоб всі могли, хоча б здалеку, благоговійно споглядати Його. Тоді Патріарх і інші духовні особи почали високо піднімати Святий Хрест, а народ, співаючи: «Господи, помилуй», пошановував Чесне Древо.

У Константинополь свята Олена привезла з собою частину Животворящого Древа й цвяхи. Рівноапостольний імператор Костянтин повелів спорудити в Єрусалимі величний і великий храм на честь Воскресіння Христового, що включав у себе і Гріб Господній, і Голгофу. Храм будувався близько 10 років. Свята Олена не дожила до освячення храму – вона померла в 327 році. Храм був освячений 13 вересня 335 року. На наступний день, 14 вересня, встановлено було  святкувати Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.

На цьому Хресті і був розп’ятий Син Божий, що цілком “добровільно страждав”, коли “Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби”. І там “ВІн укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас” (Іс.53:4-7). Говорячи про значення цього “хреста Христового” в євангельскій проповіді, св. апостол Павло наголошує, що “слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, – сила Божа” (1 Кор.1:17,18).

Новий конкурс на пам’ятник Героям Небесної Сотні у Львові

 

zustrich

 

     24 вересня у приміщенні Львівської обласної державної адміністрації відбулася зустріч родин Героїв Небесної Сотні із головою ОДА Олегом Синюткою. Участь у спілкуванні взяли також керівники районів, міст і представники владних структур, інформує сайт ЛОДА.  

    На зустрічі вкотре говорили про гідне вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні у містах та районах області, де вони проживали, а також про пам’ятні меморіали у Львові. Найбільшу дискусію викликало питання увічнення пам’яті Героїв у центрі Львова. Адже попередній конкурс, оголошений міською радою, не визначив переможця. Тому питання майбутнього пам’ятника досі залишається не вирішеним. У розмові сторони дійшли згоди оголосити повторний конкурс 1 листопада, допрацювавши при цьому його положення та умови. Голова ОДА Олег Синютка також наголосив, що цього разу конкурс повинен набути широкого розголосу, у першу чергу, серед представників архітектурного середовища.

Йшлося також про перейменування вулиць, шкіл, пам’ятних місць на честь загиблих на Майдані. Озвучили й проблемні населені пункти, де родинам не вдалося дійти згоди з місцевою владою. Серед них, зокрема, Старий Самбір, Судова Вишня, Щирець, Городок, Сколе, Львів.

На завершення Олег Синютка підкреслив, що подібні зустрічі відбуватимуть регулярно, аби вже наступного разу перевірити, як відреагували місцеві чиновники та чи допомогли сім’ям новітніх Героїв.

Музей-садиба Степана Бандери поповнився новими експонатами

Члени Болехівського підрозділу Народної Самооборони Івано-Франківської області за сприяння активістів села Козаківки розкопали на місці старшинської школи ОУН-УПА «Олені» на горі Магура речі та набої захисників України 1943-1944 років, інформує сайт Стрийської РДА.

Координатор Болехівського підрозділу Народної Самооборони Івано-Франківської області Зеновій Коник та голова спілки воїнів АТО Болехівщини Степан Коник із заступником Андрієм Городнім подарували набої та речі вояків УПА музею-садибі Степана Бандери у селі Воля Задеревацька.

saduba-bander

Директор закладу Оксана Бандера каже, що нові експонати зайняли чільне місце в експозиції, зокрема, на червоно-чорному прапорі, що супроводжував в останню путь героїв України з Болехівщини, Долинщини та Калуша, які загинули у борні з московським агресором.

Довідка: у музеї знаходяться п’ять експозиційних залів. I – Біографічний шлях сім’ї Бандерів, фотографії родини, меблі, стенди. II зал – Канцелярія – капличка, де батько зимою охрещував дітей. III – Стенди з фотографіями організаторів ОУН. IV – Макети вояків УПА, стенди «Армія нескорених», документи, листівки. V зал – Життя і смерть Степана Бандери, стенди, фотографії. VI – «Алея Героїв», «Партизанська криївка».

ПРОЩАННЯ З АНДРІЄМ ГУКОМ

 guk

      Після довгої боротьби помер боєць Андрій Гук. Прощання з Андрієм відбудеться 27 вересня о 13 годині в Народному Домі м. Стрия.
Стриянин Андрій Гук 23 лютого 2014 року під час бойового чергування був важко поранений поблизу селища Станично-Луганське. 43-річний чоловік підірвався на міні. Рік і вісім місяців медики та рідні боролися за життя бійця. Весь цей час дружина Людмила не відходила від пораненого чоловіка.
Андрій Гук навчався у Стрийській СЗШ №2. З 7 серпня 2014 року служив старшиною сапером у Самбірській в/ч А-3817, а з 10 жовтня 2014 року поїхав у зону АТО…

ПРАВОВА ЧИ ПОЛІЦЕЙСЬКА ДЕРЖАВА?

ПРЕЗУМПЦІЯ ПРАВОТИ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО МАЄ СТАТИ СОЦІАЛЬНОЮ НОРМОЮ

          Необхідно, аби суспільство прийняло цей імператив не як обмеження громадянських свобод, а як безумовне правило власної безпеки. Про це 26 вересня заявив Арсен Аваков. (Поштовхом до цієї заяви став, безперечно, розстріл поліцейських у Дніпріред.)

При цьому право громадянина на оскарження дій поліцейського не буде обмежене будь-яким чином, а лише відкладене на дуже короткий термін.

«Це висока відповідальність і високі права для поліції, але другого шляху побудови ефективної правоохоронної системи немає. Поліція, що реформується, повинна і буде отримувати і більше прав, і більше довіри суспільства», – наголосив міністр внутрішніх справ.

При цьому необхідно вдосконалювати професійність поліцейських сил, розширюючи як рівень їхньої компетентності, так і відповідальності за забезпечення свобод. «Повага до правил, законності і процедур – лише розширює громадянські свободи», – зазначив Арсен Аваков.

Він додав, що презумпція правоти поліцейського повинна працювати, як це відбувається в Німеччині, США, Великобританії, Франції, Італії, Канаді та багатьох інших країнах. Принцип «спочатку підкорись – потім оскаржуй» – один із інструментів побудови системи колективної безпеки західного світу.

Міністерство внутрішніх справ України буде пропонувати парламентарям імплементувати цю норму в законодавчому полі. Наразі до внесення на розгляд Верховної Ради готується пакет законодавчих ініціатив, де буде закріплено зазначений принцип.

avakov

      Норми інструкції з використання зброї, а також дії поліції у критичних ситуаціях стануть більш жорсткими. У роботі також почнуть активніше використовувати електрошокери, того ж дня у Дніпрі повідомив міністр.

За його словами, Закон про Нацполіцію передбачає використання електрошокерів, однак поки що вони не активно використовувалися патрульними. «Кожен повинен знати, якщо якийсь бандит буде дестабілізувати ситуацію – будуть застосовуватися електрошокери з усіма можливими ризиками. Без додаткових сентиментів буде також застосовуватися зброя», – зазначив Арсен Аваков.

Він додав, що першу партію закупівель шокерів, якими будуть оснащені поліцейські, вже підготували. «Ми почнемо їх застосовувати після того, як вони пройдуть відповідний процес реєстрації: від Міністерства охорони здоров’я до Генеральної прокуратури. Сподіваюся, що це буде дуже коротка процедура», – повідомив міністр.

 Департамент комунікації МВС України

 І що ВИ з цього приводу думаєте?

В чому причина наших тривалих бід

kraliuk

 

Говорячи про землеробську зорієнтованість жителів України, передусім українців, варто вказати на те, що вони часто вишукували для свого господарювання родючі землі. Такими, зокрема, були чорноземи лісостепу й степу. Вони забезпечували (навіть при екстенсивному господарюванні) відносно високі врожаї й прийнятний рівень життя. У цих регіонах у давні часи розвивалася землеробська Трипільська культура. Також у степові чорноземні райони спостерігаємо міграцію землеробського руського (українського) населення з лісостепу й навіть Полісся в період Середньовіччя й Нового часу – хоча життя в умовах степу, постійних нападів кочівників тоді було небезпечним.
Однак землі, які зуміли опанувати українці, мали для них не лише плюси, а й мінуси. Згадуваний В’ячеслав Липинський вважав, що «родюча земля і добре підсоння» є однією з головних причин української бездержавності. Вони, по-перше, притягували до українських земель завойовників, по-друге, вели до деградації «громадських інстинктів». Останнє мислитель пояснював таким чином:
«Легкість боротьби з дуже сприяючою людині природою розвивала в людях, які від кількох поколінь прожили на Україні, лінивство і нездатність до постійного, довгого і методичного зусилля. Внаслідок цього вироджувались і не могли розвиватися такі політично творчі організаторські прикмети, як дисципліна, послух, громадянська солідарність, здатність до жертв і самопосвяти. Коли Україна мала і має таку непропорційно велику кількість різних «кресових оригіналів», «гоголівських типів», і різних політичних самодурів громадськи-руйнуючого, анархістично-індивідуалістичного ґатунку, то причини цього факту треба шукати перш за все в даній нам од природи великій легкості життя.
Випливаюча з родючої землі легкість збагачування розвивала в українських людях погорду до праці і нахил до всілякого роду фантастичних спекуляцій…
Чим більше сприяючі природні умови, в яких живе дана нація, тим менше спільного, громадського зусилля мусить робити вона для опанування природи. Чим менша потреба в спільнім громадськім зусиллі, тим менша стихійна потреба в політичній організованості і політичному проводі, тим більший натомість стихійний нахил до всякого індивідуалістичного анархізму і різної «отаманщини». Чим більший нахил до анархії, тим тяжче завдання провідної верстви, яка проблеми власне політичної організованості і політичного проводу мусить розв’язувати. Коли кандидати на провідну верству у народів головних знаходять сприйняття пасивних мас на їх політичну організаторську акцію, і тому можуть мати слабшу внутрішню організацію, то такі ж кандидати у народів ситих, без дуже сильної, морально і матеріально, своєї власної організації, не переможуть ніколи анархічних інстинктів тих, кого вони беруться політично організовувати»

 

Петро Кралюк

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України