• Сьогодні: Середа, Червень 19, 2019
Інфо ПС

Дивуюся, наскільки повільно тут ідуть реформи!

Роман Шеремета – відомий український науковець, якого торік «Forbes» назвав одним із двох найкращих українських економістів (другий – Юрій Городніченко). Рідним містом Романа є Івано-Франківськ. Тут у 2004 році він майже одночасно здобув освіту економіста у Національному університеті нафти й газу та фах правознавця у Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника. Нині – доцент Школи менеджменту Уезерхед при Університеті Кейс Вестерн Резерв (США).

sheremeta

В Україні забагато університетів

В американських університетах вчать, як генерувати ідею. Там цінують людину, яка може створити нову ідею, новий бізнес, нову методологію, патент чи започаткувати досі невідому дослідницьку працю. Освіта – це загальне поняття. У ній головне – вміння мислити. Українські студенти часто зізнаються, що, коли після закінчення вузів йдуть на роботу, змушені вчити все з нуля. Переконаний, завдання університету – дати студенту не практичні навички, а навчити його думати.

Проблема системи вищої освіти в Україні ще й у надмірній кількості вузів. На 1 мільйон людей припадає більше 6 університетів, тоді як у Великій Британії цей показник складає 2,4. А там працює модель вищої освіти, до якої ми прагнемо. Отже, треба урізати кількість університетів. В Україні з’явилося багато приватних вишів. Начебто як у Америці. Але там університети не працюють на прибуток, лише на фонд розвитку. У Гарварді, якщо є прибуток, то його скеровують на розвиток університету – і в жодному разі не для наповнення чиєїсь кишені. Там усі отримують лише зарплати, тоді як в українських приватних вишах – прибуток. Звідси і мотивація – дати дипломи якомога більшій кількості студентів. Переконаний, в Україні забагато університетів. Нам треба зосередити увагу не на їхній кількості, а на якості освіти.

Студенти теж мають оцінювати роботу викладачів. Об’єктивно і анонімно. Тоді ми зможемо виявити хабарників, прогульників. Тоді з’являться і засоби впливу на викладачів, і стимули для роботи. Друге. Університети мають працювати на конкурентній основі. Стипендії студенти мають заробляти, а не просто їх вимагати. За стипендію студенти повинні змагатися.  Стипендія має стати стимулом для навчання. Так само і для викладацького складу. При визначенні зарплати мають бути враховані рейтинг серед студентів, кількість наукових публікацій. Коли такі елементарні принципи ми зможемо запровадити в систему вищої освіти України, тоді можна очікувати на позитивні зміни.

Експеримент – це контрольований процес, а не «авоська»

Погодитися на переїзд сюди для викладацької роботи я не можу, бо експериментальної економіки, в якій я фахівець, в Україні просто не існує. Першу експериментальну лабораторію ми будемо зараз створювати у Харківському національному університеті.        Експериментальна економіка – це метод дослідження економічних факторів, процесів. До прикладу, ми прагнемо в Україні до економічних реформ. Уряд пропонує зміни, посадовці озвучують багато теорій про їхні переваги. Що роблять економісти? Можуть проаналізувати, як ці реформи працювали в інших країнах. А ще можуть провести міні-експерименти. До прикладу, в Івано-Франківську хочуть продавати землю на аукціонах. Я можу запропонувати 10 різних аукціонів. Який буде кращий, ми не знаємо. Тому перед їх запровадженням я проведу кілька експериментів, аби знайти правильний. Результати дадуть мені не теоретичну чи емпіричну відповідь про переваги цих аукціонів, а реальну модель найкращого саме для Івано-Франківська. В Америці таким чином відбуваються реформи і ухвалюються рішення. «Facebook», «Google» та інші компанії постійно експериментують, досліджують, щось змінюють і дивляться, як це працює, як на це реагують люди. Ви можете навіть не усвідомлювати того, що берете участь у глобальних експериментах.

Експеримент – це контрольований процес, а не «авоська», на кшталт «а може, щось із цього вийде». Це не стрільба у ціль із заплющеними очима. Так, в Україні часто ухвалюють рішення без економічних досліджень. Економічна ситуація тут – складне питання, бо є великий вплив багатьох чинників. Маємо присутність агресора, ментальність людей.

Є проблема і в тому, що гривня в Україні дуже знецінена. Думаю, правильний курс має бути на рівні 13-14 гривень за долар. Завищений курс долара до національної валюти б’є по добробуту людей, вони не можуть придбати автомобілі, квартири. Ця рівновага має відновитися, і тоді з’явиться добрий стимул.

Попри все, я бачу позитивні зрушення в багатьох аспектах. Але одночасно дуже дивуюся, наскільки повільно тут ідуть реформи. До прикладу – електронне декларування. Реально – це чудова пропозиція. В Америці через мережу Інтернет можна знайти зарплату будь-якого професора, губернатора чи іншої людини, яка працює на державній службі. А це означає, що можна проконтролювати, чи відповідає її рівень життя зарплатні. Не розумію, чому таку чудову ідею, яка лише поліпшить економіку України, так довго запроваджують. Ніби хтось її блокує. Сертифікація – це не проблема, особливо коли ЄС ставить ці вимоги.

Наступне. Скасування мита на ввіз автомобілів. Це питання я особисто лобіював у Верховній Раді. Мій друг, європейський комісар, просив мене написати листи до парламентарів про перевагу таких нововведень. Адже, по-перше, це чудовий політичний крок, який позитивно сприйме суспільство. Друге – це покращить економіку в країні. Негативні чинники, які перерахували українські політики у цій реформі, реально не викличуть критики жодного розумного економіста.

І навіть, коли скасували ці збори, Президент, не розумію навіщо, викладає додаткові вимоги: авто – тільки для себе, обмеження у три роки… Головний аргумент – захист власного виробника. А скільки їх на нашому ринку? Які ви бачили солідні продукти українського виробника? Наш виробник був монополістом, який заробляв надприбутки через блокування таких законів. Для того, щоб український виробник створював добрі авто, він має працювати в умовах конкуренції, воювати з німецькими компаніями за споживача. Якщо вони не можуть воювати, то нехай ідуть із ринку. З’являться інші компанії. Той самий «Mercedes» прийде і буде виробляти тут свою продукцію. Тим паче, все йде до того, щоб розвивалися підприємства, які працюють на експорт, бо у нас дешева робоча сила.

Аргумент про захист свого виробника не відповідає економічним законам ринку. Припускаю, що є група людей, яка лобіює ці обмеження перед Президентом. Той, очевидно, мусить з ними рахуватися, тому і з’явилися ці додатки до рішення.

Нині Америка як ніколи цікавиться Україною

Рідко можна знайти американця, який не знає про нашу країну. Коли зізнаюся, що народився в Україні, мене навіть інколи кавою пригощають, аби більше розпитати про ситуацію тут. Громадяни США реально підтримують Україну. Вони знають, звідки ростуть ноги у цьому конфлікті. Тому Сенат і Конгрес США проголосували бюджетом за підтримку України. Це факт.

Українцям треба змінити свою ментальність

Нам треба здолати те, що ми набули за радянської системи. Ми звикли жити при соціалізмі, без ринкової економіки. Тому перш за все нам треба змінити свою ментальність. Друге – це духовність. Пам’ятаю, тут я ходив до католицької школи, але жодного разу не читав Біблію. То який я християнин? У США більшість людей знають, що людина сама має пізнати Бога, шукати духовну опору для свого життя, а не лише відстояти у церкві дві-три години. У США я усвідомив, що, як віруюча людина, повинен сам вивчати Біблію, і тоді питання справедливості, довіри стають на зовсім іншому місці, бо я живу за Божими законами. На своєму веб-сайті я говорю про це відкрито, не ховаючись.

Я був вражений, коли почув, що недавно Apple закупив в українців додаток до телефонів, який допомагає робити фото. Розробник цієї концепції навіть налагодив в Україні її виробництво, яке є значно дешевшим і більш якісним. Я цікавлюсь усім, що відбувається в Україні. Бажаю молодим людям вчитися генерувати ідеї, бо тоді за них боротимуться кращі компанії світу. Коли в Україні будуть такі студенти, тоді сюди прийде й капітал. Обов’язково.

Ірина Дружук

Великий майстер чи стрийський Іуда?

 

Історією мого рідного міста Стрия займаюся ще зі шкільних років. За правління нашого старого новообраного мера став цікавитися ще більше і детальніше. Адже саме його команда перетворює Стрий на суцільний будівельний майданчик, на монстра, який на своєму шляху знищує всю історичну спадщину, передану нам попередніми поколіннями. Майстри, які робили свої творіння не на роки, а на віки, дивують своїми роботами і по сьогодні.

Мова, зокрема, піде про Яна Верштайна та його ливарню. Більш докладніше почав вивчати його роботи після варварського демонтажу гасової лампи 1907 року по вул. Шевченка на початку березня 2016 року. Так, саме працівники МКПП знищили одну з двох, вцілілих за сто десять років, ламп.

Колись місто налічувало 420 гасових ліхтарів. Через великий надлишок гасу вуличне освітлення не вимикали. Так як утримання вісьмох робітників обходилося дорожче, ніж сам гас на всі лампи міста, ліхтарників розпустили. Через такий казус Стрий був одним із перших міст Європи, забезпеченим вуличним освітленням, і одним із останніх, який побачив електричні лампи на своїх вулицях. Прославився на цілу Європу і дістав назву «місто негаснучих ліхтарів»! Відома ще одна назва – дуже романтична – «місто вічного світла». У 1928 р. Ян Верштайн проклав 27 км (!) труб, які подавали гас до ліхтарів.

Серед відомих робіт майстра, які ми можемо побачити й сьогодні, –  брама міської поліклініки, вхідні двері, балкони, огорожі виставкового залу, будинок Фіхнера (військова книгарня), будинок Лютербаха (військомат), районний суд зі своєю огорожою. На превеликий жаль, байдужість влади і жага власної наживи з кожним днем знищує все більше і більше пам’яток Майстра ливарного мистецтва. scan-151117-0005

Можливо, сама історія прийняла рішення і нагадує духові Яна Верштайна про одну зі сторінок життя майстра назвою вулиці, на якій знаходилася його ливарня –   колишній завод «Кірова». Так, це вулиця Остапа Нижанківського.

Відомий український хоровий диригент, організатор музичного життя, автор сольних, хорових, ансамблевих  творів. Він був одним із перших послідовників Лисенка на Галичині. До гімназії пішов у Дрогобичі, де в 17 років вже написав перші твори. Там стає учасником таємного гуртка, де вивчає творчість Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Котляревського. В результаті конфлікту з професором Гошовським і братством, Остапа в 24 роки виганяють, і він іде на службу в Австрійську армію. У війську відвідує «Академічне братство» і знайомиться з Франком і Вахнянином.

У 1885 р. – учень української гімназії, де створює «Бібліотеку музикальну», яка пропагує українську музику. Після закінчення її, на вимогу батька, вступає до духовної семінарії. Закінчивши семінарію, відчуває брак музичної підготовки та їде до Паризької консерваторії.

Після повернення до Львова його не приймають на роботу до семінарії через український репертуар. Брак роботи змусив його стати на Тернопільщині священиком. На Стрийщину повернувся в 1900 році. Стає парохом с. Завадів, до якого входили Голобутів і Нежухів. Витягує парафію з духовної пітьми, будує бібліотеки, школу. Засновує «Каса Райфайзен». Нижанківського запрошують керувати товариством «Стрийсьий Боян». Відкриває «Просвіту» в с. Завадів. У 1904 році засновує першу українську кооперативну молочарню – згодом «Маслосоюз». Проявляє дуже великий хист у бізнесі і підносить Стрийщину на новий щабель. Багато працює в усіх напрямках – музика, бізес, парафія. Стає головою Стрийської «Просвіти».

У 1914 році віддає трьох синів до УСС. А вже в травні 1915 москалі здобули с. Завадів. З 8 вересня по 19 жовтня 1914 року і з 22 жовтня 1914 по 31 травня 1915 року Стрий був окупований москалями.

Район потрохи оговтується від війни – і Нижанківський стає повітовим комісаром ЗУНР і духовним провідником Стрийщини.articleimages_61560_nyzhankivskyj_w

1 листопада 1918 року на Стрийській ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. Почалася збройна боротьба за Українську незалежність. Проте, вже 19 травня 1919 року Стрий окупувала польська армія і почалися доноси, арешти і репресії. Не оминуло і Остапа Нижанківського. Через донос його арештували.

Тим «героєм» нової окупаційної польської влади виявився стрийський підприємець, онімечений поляк Ян Верштайн, якому, як в’язневі, нова українська влада подарувала життя. Такою була подяка Верштайна за власне життя.

21 травня 1919 року Остапа Нижанківського заарештували, а вже наступного дня повели на розстріл. Розстріляли його біля колії, на дорозі, що веде на міське кладовище. Загинув він мужньо, як герой, яких тисячами страчувала польська окупаційна влада. Після розстрілу в його хаті провели обшук, все майно було розтрощене, бібліотека спалена ,подвір’я сплюндроване. Похований був у гробівці Бобикевичів і тільки через вісім років труну перенесли до власного гробівця.articleimages_61560_nyzhankivskyj_mohyla

«Такого знущання, жаху і вандалізму я ще не бачив. Чернь – чужа й наша – топтала музичні твори покійника, а дощ, наче союзник, скаженого ворога, змивав чорнила з нотного паперу, щоб стерти дух великого українського композитора і музичного діяча, що його мала українська нація. Хотіли цим вороги знищити український доробок автохтонів Галицької землі. Ніхто з людей-гієн не мав милосердя й розуміння пам’яті великого творчого духу. Тільки вітерець скрадався тихцем, брав на свої легкі крила картки нотного паперу та розносив їх по всій нашій землі» (Зі спогадів П. Кобат).

Юрій Левицький

Іншу версію трагічного кінця нашого видатного земляка подає Ігор Чорновол у статті «Остап Нижанківський – жертва україно-польської війни 1918-1919 років» (http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/61560/). Проте, суті справи це не міняє.

Польська армія захопила Стрий 19 травня 1919 р. А 21 травня О.Нижанківського заарештували, віддали під військово-польовий суд та засудили до розстрілу. За іронією долі, польова жандармерія, що заарештувала О.Нижанківського, розташувалася у віллі відомого українського політика Євгена Олесницького, проданій ним «Касі задатковій», прямо напроти хати вдови отця Олекси Бобикевича – Остапової рідної сестри Осипи. 22 травня О.Нижанківського розстріляв відділ польського війська, яким командував Ян Вернштайн, син власника ливарного заводу в Стрию, якого незадовго перед тим українці випустили з в’язниці. Польські вояки ще й роззули вбитого отця, зняли золоту обручку, забрали кишенькового годинника та відзнаку архикнязя Рудольфа Габсбурґа – золоту арфу з рубіном. Крім того, полковник Зєлінський реквізував майно пароха в Завадові, вивізши з його хати декілька фір добра. Але на цьому грабунок не закінчився – його продовжила, словами очевидця, «чернь наша і чужа». Після страти зі Львова прийшла телеграма звільнити О.Нижанківського – запізно.

Порівняно нещодавно біограф О.Нижанківського Петро Сов’як оприлюднив нову версію того смертного вироку. Селяни Завадова вважали, що на священика вчинили наклеп їхні односельчани Болленбах, Крайц і Бітнер – ополячені німці, яким він позичив гроші. Справді, директор Крайового господарсько-молочарського союзу був заможним чоловіком. Правдою є також і те, що він давав у борг, незважаючи на національність прохача. До того ж той військово-польовий суд швидко забрався з міста та більше туди не повертався. А якщо враховувати й те, що О.Нижанківський – єдиний представник істеблішменту ЗУНР, розстріляний польськими вояками, то нова версія видається вірогідною. У спогадах О.Бобикевич декілька раз фігурують зобов’язання боржників і гроші «Каси задаткової», які її брат отримав акурат перед арештом і передав разом із передсмертною запискою. Що далі сталося з тими паперами, незрозуміло. Як то кажуть, кому – війна, а кому…

Цікаво зауважити, що по війні громадська думка поляків була однозначною: страта священика, внука героя польського повстання 1831р., а до того ж чесного й толерантного чоловіка – ганьба для Польщі. Проте, поки О.Нижанківський був живий, заступитися було нікому. А скаргу його дружини Галини з Бачинських польська прокуратура залишила без відповіді.

1 – «двохсотий», 2 – «трьохсотих»

 

За четвер, 8.09., внаслідок бойових дій на Донбасі один український військовий загинув, ще двоє поранені, заявив речник АТО Андрій Лисенко. За його словами, це сталося у Мар’їнці внаслідок обстрілу бойовиків.

Лисенко зазначив, що вчора, вперше з оголошення режиму тиші 1 вересня, підтримувані Росією бойовики на маріупольському напрямку застосували артилерію калібром 122 міліметри.

Вони не народилися – вони стали героями

14222320_1083072468474039_4919665956401718930_n

 

“…Ми не були героями. Усі “герої” були деінде й лишились живими. Ні, ми були простими юнаками, які ніколи в своєму житті нікого не вбивали і не вміли вбивати…
Нас переможено, але це не є правда. Нас вибито. Нас вимордувано. Нас витолочено, це так. Але нас не переможено.
…Минуть роки, минуть десятиліття, минуть століття, про нас говоритимуть різні речі,…але ніхто ніколи не скаже, не посміє сказати, що ми піднесли руки догори й здалися. Ні. Ніхто цього не посміє сказати! Бо це буде неправда. А хто не здався, той ще не є переможений. Неупокорений мертвий воскресає завжди.
Минуть десятиліття, і ми воскреснемо в народній пам’яті…”

І. Багряний “Огненне коло”

13620764_151982948556357_2603376721696808300_n

 

Ніч. Позиція. Якихось 2-3 сотні метрів до “орків”.
Поміж звуків війни та постової пильності тягне на екзистенційні роздуми…
В уяві виринають спогади славного революційного минулого та постмайданівська млявість, що призвела до того стану речей, що є зараз.
Згадалося запитання, яке мені часто останнім часом задавали: “Скільки ще то триватиме?” “Коли то вже сі скінчить?”
Спробував відповісти, та мою розумову потугу перервала кулеметна черга над головою…
Надів я каску і дістав гранату.
До біса ті роздуми!

Під лежачий камінь вода не тече.

Тарас Хамер

Путін оголосив гібридну війну всій Європі

14291925_1105216599565764_8503676023310541710_n

 

(Переклад доповіді політичного оглядача Кирила Сазонова на Міжнародному економічному Форумі в Криниці, Польща)

Східний кордон НАТО. Гібридна війна змінює звичні правила захисту.

У самій назві мого виступу закладено інтригу і протиріччя. На перший погляд, все логічно. Є східний кордон НАТО. Є східний кордон Європейського союзу і демократичного світу. І війна України з Московщиною (було «Росією», змінено нами – ред.). Котра вас, європейців, не стосується. Війна далеко. Дуже далеко. В телевізорі. А телевізор завжди можна вимкнути. І той же телевізор в іншій програмі говорить, що війна там не така вже й агресивна, а місцями громадянська. І серйозні представники наднаціональних структур висловлять глибоку стурбованість, після чого проблема зникне, а телеведучий перейде до новин спорту і моди.

Не дуріть себе. Агресія Московщини в Україні – ваша війна теж. Лише відтермінована. Не з різними варіантами розвитку подій, а просто відтермінована. У випадку поразки України ця війна прийде до вас. Гібридна. З реальними жертвами. Варшава і Краків це не Донецьк і Луганськ. Сьогодні – ні. А завтра? Ви навіть уявити собі не можете, як просто це робиться.
Спочатку ЗМІ створюють альтернативну картинку, як у вашій країні пригноблюють, скажімо, російськомовне населення. Або православних – не важливо. Потім боязкі акції протесту, вимоги додаткових повноважень, особливих прав і у фіналі – провокація з жертвами. Все, ласкаво просимо до нашого клубу. Ви навіть не помітили, коли гібридна війна прийшла у вашу оселю. Адже новини про спорт і моду транслювали безперервно, і ніщо не свідчило про наближення лиха. Скажіть мені, в якій із країн Східної Європи сьогодні немає промосковських груп, котрі Кремль може використати? Де нема кремлівських ЗМІ, «русскава» бізнесу, каналів для закачки грошей та інших інструментів впливу?

Гібридна війна змінює звичні правила. Але головна мета гібридної війни міняти не правила, а самі кордони. І не обов’язково на мапі, зовсім ні. Формальний кордон втрачає сенс, і територією може управляти не держава, а зовнішні сили. Навіть без збройних сутичок. Внаслідок організованих безчинств із наступною неформальною окупацією.

Це дуже важливий момент – спочатку гібридна війна створює не альтернативну реальність, не нові кордони, а альтернативну картинку. Формально ні війни, ні агресії немає. Є внутрішні конфлікти, політична боротьба, криза управління і окремі випадки збройного протистояння. Агресії і агресора немає – є стурбовані сусіди і свобода слова, совісті та спроба бюрократії привести правила гри у відповідність до реальної ситуації. Бюрократія взагалі намагається вийти з незрозумілих ситуацій стандартними методами без нових рішень. Вона занадто консервативна і стає вимушеним союзником креативного агресора з новими інструментами.

Я не хочу вам розповідати про українські проблеми – вам це не цікаво. Я розповім вам про те, як і коли ці проблеми можуть стати вашими. Ті проблеми, від яких вас поки захищає Україна. Про ваші інтереси і про вашу вигоду. Доки Кремль б’ється головою в стіну української оборони, у вас все буде добре. Мир, бізнес, європейські цінності. А якщо Україна не встоїть? Ось тоді проблема стане вашою. В першу чергу у вигляді мільйонів мігрантів з України, які проломлять кордони, рятуючись від війни. Мільйонів 15-20 у змозі опинитися в Європі протягом доби, максимум двох на приватному транспорті або пішки. Загорожі не допоможуть, коли люди тікають від війни. І йе означає, шо гібридна війна проти вашої країни вже йде.5989bb59d7e4cffd0698a65c6dec906e

А потім на кордон прийде агресор. Спочатку з гібридною війною, а згодом – зі справжньою. Я не прошу підтримати Україну із-за жалісності. Я звертаюся до вашого інстинкту самозбереження. Ви не хочете бачити московські танки на кордоні? Допоможіть нам зупинити їх. Інших варіантів не існує. Не можна віддати грабіжнику 10 злотих – він хоче весь ваш гаманець, і куртку, і черевики, і обручку. Не можна віддати агресору Україну або частину її – він піде далі.

Основні стовпи, на яких стоїть гібридна війна, це – наявність агресора, заморожені або просто потенційно можливі конфлікти на території країни-жертви, активне вербування агресором агентів впливу і байдужість навколишньої бюрократії. За прикладами далеко ходити не треба – вони зовсім поруч. Ми можемо прямо зараз спостерігати за пересуванням кордону демократичного і цивілізованого світу зі східного кордону України на Захід.

Не буду заглиблюватися в теорію. Тільки конкретика. Тим паче, цей дуже яскравий і масштабний приклад ведення гібридної війни в сучасній Європі стосується не лише України, а й усього ЄС. Це його кордони відсувають сьогодні. І якщо формальні поки ще не порушено прямим вторгненням, то в гібридну війну вже втягнуто практично всі держави ЄС.

Гібридну війну сьогодні веде Московщина. Це факт, який треба визнавати прямо, без натяків. Зараз детальніше про те, проти кого спрямована загроза. Кремль веде гібридну війну не проти України, а проти ЄС і США. Тобто проти демократичного світу вцілому. Це справді конфлікт світоглядів, конфлікт сценарії розвитку суспільства. Економічну конкуренцію Московщина програла. Залишається використовуваним інші методи – підкуп, шантаж, тероризм, маніпуляції, розпалювання внутрішніх конфліктів, створення лояльних до Кремля груп із місцевого населення в країнах ЄС або мігрантів. Різниця в релігії, національності, соціальному статусі – благодатний грунт для спекуляцій, вербування і розпалювання конфлікту. Саме це ми сьогодні і називаємо гібридною війною. За гібридною агресією завжди приходять московські танки. Якщо Путін не розіб’є свою голову об Україну – чекайте його до себе в гості. Він не може зупинитися, просто тому, що після падіння цін на нафту Московщина не в змозі нормально розвиватися у світі конкуренції. Вона життєздатна лише в агресії.

Я детально зупиняюся на цьому саме тому, що це найважливіше питання – кого стосується гібридна війна. Зрозуміло, що України в першу чергу, а також Естонії, Латвії, Литви, Польщі… Вона стосується всіх. Навіть на вибори в США кремлівські спецслужби намагаються впливати. Здавалося б, яке діло Москві до виборів у наддержаві за океаном? Проте, в сучасному світі, переплетеному тисячма ниток горизонтальних зв’язків це неможливо – гібридна війна стосується всіх. І гібридна загроза тероризмом, кібер-атаками, шантажем – це загроза всім. Усім державам і міждержавним об’єднанням. Логіка агресора в цьому випадку продиктована бажанням жити «не гірше інших країн». Аби в очах власних громадян і потенційних союзників виглядати привабливо. Але заради цього він не збирається реформувати свою економіку, створювати демократичні інститути, незалежні ЗМІ та інші необхідні інструменти. Агресор докладає всі зусилля, аби опустити інших до свого рівня і, навіть, нижче. Або змусити поділитися матеріальними благами у вигляді донорської допомоги, кредитів чи створенням преференцій на світовому ринку. В обмін, наприклад, на припинення терактів. Або на припинення підтримки різного роду радикальних партій на території країни, що стала об’єктом гібридної агресії. І от тоді він зможе виграти в порівнянні.

Цілі гібридної війни

Метою цієї війни є створення зони нестабільності і загроз у таких масштабах, щоб Захід погодився на переговори і поступки. На масштабні поступки. Такі, як визнання за Москвою права диктувати правила життя для країн, які Путін вважає своєю зоною впливу. Тобто фактично дозволити Кремлю відібрати реальну незалежність у кількох держав. Наступною поступкою має стати допуск Москви до столу перемовин з усіх важливих світових проблем у статусі рівного або старшого партнера. І, звісно, матеріальна підтримка у вигляді кредитів та іншої допомоги в умовах падіння цін на нафту і газ. У відповідь Москва пообіцяє обмежитися контролем над тими територіями, котрими Захід поступиться, і не йти далі. Насправді ж гібридна війна не закінчиться. Кремль може послабити тиск на партнерів по переговорах, але руки з горла не прибере. Інакше – жодних гарантій у збереженні ситуації і жодних шансів вдало її розвивати за сприятливих обставин.

Досвід подібних операцій ще від часів СССР – величезний. Але сьогодні Кремль робить серйозний крок від локальних операцій до довготривалого проекту за єдиним сценарієм. Все дуже просто, і для тих, хто ще пам’ятає протистояння совєтського монстра і цивілізованих країн, тут немає нічого принципово нового.

У здоровій конкуренції диктаторський режим, побудований на сировинній економіці, приречений на програш країнам із ринковою економікою і демократичною формою правління. Перевірено на численних прикладах. При цьому компромісного вирішення немає. Не можна сформувати ринкову економіку за відсутності вільних виборів, чесних судів і незалежних ЗМІ. Обираючи диктатуру, московіти автоматично програють економічне змагання. Тому війга у будь-якій формі задля збереження правлячого режиму – закономірний фінал. Однак, воювати за такої різниці в економічному потенціалі теж завідомо програшний варіант. Тож гібридна війна. Війна підлості, обману і ударів у спину. Погрози і підкуп, маніпулювання інформацією, брехня – нічого нового спецслужби Кремля не вигадали.

Методи війни

Їх можна розділити виключно теоретично – на практиці вони завжди застосовуються в комплексі. Немає сенсу влаштовувати пікет і вбивати з-за кута активіста, якщо цю картинку не розкрутять у ЗМІ. Так пропаганда переходить у роботу прямої агентури і навпаки. В підсумку вони працюють на розхитування ситуації і загострення наявних у суспільстві конфліктів.

Пропаганда. Створення обстановки нестабільності за допомоги активного використання всіх видів ЗМІ і комунікацій. Картина альтернативної реальності. Де бандитів, провокаторів і агентів ворога видають за цивільне населення, що вимагає справедливості. Сили правопорядку перетворюються в карателів. На місці вся брехливість цієї картинки очевидна – однак, вона потрібна не на місці, а для зовнішнього глядача. Видати збройну агресію за громадянську чи визвольну боротьбу – звичний стиль, калька з КГБ.

      Створення внутрішніх конфліктів у державі з допомогою своїх агентів впливу. Ще можна створювати конфлікти країни, що стала об’єктом агресії, з її сусідами. Це дозволить пізніше здійснити збройну агресію за меншого спротиву і під виглядом миротворчої місії.

    Терор. Підтримка існуючих радикальних організацій або створення їх з нуля. Саме вони повинні пролити кров і створити атмосферу страху, розгубленості і послабити контроль влади. Терор може проявлятися щодо всього суспільства для створення атмосфери страху і нервозності, а може бути спрямований на конкретну соціальну, релігійну чи національну групу – аби використати ці факти в якості основи для роботи пропаганди. І на цій базі будувати великий конфлікт у державі, що стала жертвою агресії. Мета терору – залякати вас. Змусити прийняти будь-які умови агресора в обмін на припинення терактів. При цьому формально агресор і терористи ніяк не пов’язані.

     Економічний тиск. Це допоміжний інструмент, що дозволяє зробити громадян країни біднішими, породити невпевненість у завтрашньому дні, когось залишити без роботи і тим самим загострити соціальну напругу. Потім цим людям досить буде пояснити, що в їхніх бідах винен не агресор, а недалекоглядний уряд власної країни. Комусь можна навпаки – створити преференції, надати пільгові кредити або дешеву сировину. І агенти для акцій протесту готові.

Політичний тиск і міжнародна ізоляція. Себто формування такого негативного і навіть токсичного іміджу керівництва держави – об’єкту нападу, за якого воно стає міжнародним вигнанцем. Приклад – скандал з убивством журналіста Георгія Гонгадзе, у чому звинуватили керівництво України і безпосередньо президента Леоніда Кучму. Після жорсткої реакції Заходу у нього фактично не лишалося вибору – або орієнтуватися на Кремль, або залишатися в цілковитій самотності. Агресор дуже полюбляє ставати єдиним другом своєї жертви. Тому що це не просто спрощує вкорінення агентів впливу на всіх рівнях, а й позбавляє жертву потенційних союзників.

Головним інструментом сучасної гібридної війни стає створення точок опори для агресора в середині країни-жертви. Тобто найважливішим завданням стає пошук і формування лояльних груп. Як правило, це національні, релігійні, територіальні чи політичні спільноти, котрі з тих чи інших причин можуть протиставлятися основній частині населення. Їх фінансують, налаштовують, протиставляють решті за допомогою пропаганди і провокацій. Створювати протестну до власної країни, але лояльну до агресора групу з нуля довго і дорого, тому, як правило, використовують тліючі або заморожені конфлікти. Перевагу надають національним і релігійним – їх можна підтримувати дуже довго з найменшими затратами ресурсів. І саме на них легше будувати пропаганду. Ключовим завданням при створенні таких конфліктів є створення ситуації, де проллється кров представників лояльної групи з вини інших або державної влади. Конфлікт, підживлений кров’ю жертви, за правильного інформаційного супроводу може зразу призвести до пожежі, а як мінімум – надовго стане тліючим. При цьому агресор повинен постійно свої дії завертати в обгортку боротьби за мир і вирішення конфлікту. Навіть якщо цей конфлікт він сам штучно створив. І тут наявність інструментів пропаганди – себто підконтрольних ЗМІ та слухняних громадянських активістів стає вагомим фактором. Увесь світ має бачити не агресію, а внутрішній конфлікт і бажання нападника допомогти вирішити його миром.

Ресурси агресора

Для ведення гібридної війни, на відміну від традиційних бойових дій, наявність потужної, технологічно розвинутої армії не є пріоритетом. Безумовно, армія потрібна в якості фактору тиску і постійної загрози жертві. Та головні завдання виконують розвідка, диверсанти, завербовані агенти впливу і підконтрольні ЗМІ.

Таким чином головними ресурсами для ведення гібридної війни є гроші, які дозволяють забезпечити просування потрібної агресору позиції в ЗМІ та серед лідерів думки в громадянському суспільстві. Крім того, за гроші і з допомогою провокацій агентури та правильної картинки в ЗМІ можна отримати підтримку низки політиків, які без підтримки агресора не мали б шансів мати серйозне представництво у владі.

Способи захисту

Ідеальним способом захисту від гібридної агресії є відсутність слабких місць. Внутрішні протиріччя, національні та релігійні повзучі конфлікти або пам’ять про них, політики, які готові спекулювати на питаннях, що розколюють суспільство, – ось основні ризики. Слабкі місця, котрі агресор буде активно використовувати для загострення ситуації і можливого розпалювання конфлікту. Саме такі умови є найзручнішими для вербування прихильників, агентів, формування активних груп для вуличних акцій або виконавців для проведення терактів. Таким чином, країни, що потенційно можуть бути або вже є об’єетами гібридної агресії, а не секрет, що агенти Кремля діють практично по всій Європі, в першу чергу зацікавлені в тому, щоб із болючими внутрішніми проблемами розбиратися самостійно.

Дієвим захистом від гібридної агресії може служити умовна стіна. Дипломатична, прикордонна, фінансова, медійна і світоглядна. Агресор, навіть потенційний, має бути позбавлений найменшої можливості фінансувати політичні партії, громадські організації, ЗМІ у вашій країні. Будь-яка щілина, крізь яку можуть просочитися кошти агресора і його пропаганда, є загрозою.

Єдиною системою захисту має бути взаємовиручка. Агресор має розуміти, що спільна реакція країн Альянсу і ЄС буде жорсткою і швидкою. Альянс демократичних держав має діяти синхронно і постійно збільшувати ціну агресії для ворога. Збільшувати настільки сильно, аби сама по собі ця затія втрачала будь-який сенс. Аби всі надбані агресором вигоди були занадто дрібними за масштабами порівняно з фінансовими і політичними втратами. Гібридна війна повинна стати дуже дорогим задоволенням, котре автоматично несе лише збитки та ізоляцію. Надто дорогим задоволенням для держави-агресора і вироком для політичного режиму.

Сьогодні ЄС і США якраз проходять тестове випробування, коли практично на їхніх кордонах гібридна війна пройшла всі стадії підготовки, розгортання і перейшла в гарячий конфлікт за участі армії агресора, що спиралася на місцевих агентів впливу. Саме на цьому наочному прикладі можна не лише вивчити історію гібридної війни, її методи і розвиток. І цей конфлікт дає можливість Альянсу і ЄС з допомогою України надовго відбити у агресора всіляке бажання вести будь-які війни. Будь-якими методами.

14237595_1106131436140947_1006272593925619889_n

Головною умовою для реалізації цих дій є єдина жорстка позиція і реальне розуміння масштабів загрози. Я нагадаю те, з чого почав, об’єктом нападу є не Україна – просто вона перша в списку. Об’єктом є вся Європа. Аби переконатися в цьому, достатньо подивитися на те, які сили і кошти Кремль вкладав і вкладає у своїх прибічників у різних країнах. Це не благодійність – це інвестиції. Якщо ми всі разом не зупинимо Путіна в Україні – ви вже без нас будете зупиняти його в Польщі, в Литві –скрізь… з мільйонами мігрантів на шиї і ворогом на кордоні…

Московщина розпалює громадянську війну в Сирії

160609031910_ashton_carter_640x360_getty_nocredit

      «Прихід російських сил в Сирію тільки сприяв загостренню політичного конфлікту в Сирії», сказав в інтерв’ю BBC голова Пентагону Ештон Картер.

“Коли Росія прийшла в Сирію, в Кремлі заявляли, що мета цього втручання – боротьба з тероризмом і припинення громадянської війни за допомогою політичної передачі влади. Росія цього не зробила – вона тільки підігріла громадянську війну і насильство.

Ми не наблизилися до політичного рішення про відхід Башара Асада й передачі влади новому урядові, до якого могла би увійти помірна опозиція. Барак Обама готовий знову спробувати прийти до згоди з Росією щодо Сирії, але у нього не так багато часу.

Основним завданням Росії має стати сприяння безпечному процесу передачі влади урядом Башара Асада, чого вона поки що не зробила».

Зозуля хвалить півня за те, що хвалить той зозулю…

160908040516_trump_putin__640x360_ap

     Дональд Трамп, кандидат у президенти США від Республіканської партії, заявив, що у нього “дуже-дуже гарні стосунки” з президентом Владіміром Путіним і з Росією. Трамп нагадав, що рейтинг схвалення російського президента становить 82%.

“Я думаю, раз він називав мене блискучим, я прийму цей комплімент, добре? Я думаю, що я зможу з ним порозумітися. В рамках цієї системи він набагато кращий лідер, ніж наш президент”, – заявив Трамп, виступаючи на форумі ветеранів.

     Як уже зазначали світові ЗМІ, Трамп любить згадувати грудневу заяву Путіна, що мільярдер Трамп “яскрава дуже людина, талановита“.

     Трамп також заявив, що завжди був проти введення американських військ в Ірак: “Я був абсолютно проти війни в Іраку. Я говорив, що вона абсолютно дестабілізує Близький Схід”. Але журналісти Buzzfeed ще в лютому опублікували запис, на якому Трамп каже, що підтримує вторгнення до Іраку. Однак публічну брехню мільярдера це не змінило.

Керівник карного розшуку затриманий п’яним за кермом

 

Увечері 7 вересня в Личаківському районі Львова патрульні зупинили автомобіль, за кермом якого був керівник карного розшуку ГУ Нацполіції області Микола Гладюк у нетверезому стані, повідомляє ZIK.ua.

Гладюк намагався уникнути покарання, демонстрував службове посвідчення.

Пізніше виручати свого підлеглого прибув в.о. керівника ГУ Нацполіції Дмитро Загарія на службовому автомобілі з водієм. За даними джерел, і водій, і сам Загарія теж були “напідпитку”.

Поліцейські склали протоколи про адміністративні правопорушення на обох водіїв.

У прес-службі поліції поки що цю інформацію не коментують.

Стартувало онлайн-опитування щодо корупції у регіоні

7bb9ace69960

 

     Львівська торгово-промислова палата розпочала анонімне опитування представників бізнесу, менеджерів та держслужбовців щодо особливостей та характеру корупції в регіоні. Всім охочим пропонують заповнити онлайн-анкету та відповісти на ряд запитань про корупційні прояви, які траплялись у повсякденній роботі чи житті. Опитування триватиме до 30 вересня 2016 року. Заповнити анкету можна за цим посиланням:

http://lcci.com.ua/opytuvannya-z-pytan-kryminalnogo-obtyazhennya-ekonomiky-lvivskoji-oblasti/.

Опрацьовану інформацію опублікують у листопадовому випуску журналу “Зовнішньоекономічний кур’єр“. Також Львівська торгово-промислова палата надішле результати у ЗМІ, державні органи, що займаються протидією корупції, та громадським організаціям з метою подальшого використання у боротьбі з цим негативним явищем.

Додаткова інформація за телефоном: (032) 295 63 17, e-mail:  pr@cci.lviv.ua.

Опитування відбувається за підтримки Німецько-українського партнерського проекту у сфері бізнесу, Львівської державної обласної адміністрації та Львівської міської ради, інформує офіційний сайт ЛОДА.

Грабовецька громада – понад 3 мільйони на реалізацію проектів

c54412764531

 

     Львівщина – серед лідерів із розподілу субвенції з державного бюджету на формування інфраструктури об’єд-наних територіальних громад. Станом на 5 вересня тільки в шістьох областях (Вінницька, Закарпатська, Кіровоградська, Львівська, Миколаївська та Сумська) розподілено між інфраструктурними проектами 100% виділених коштів субвенції. 

    Експертною комісією при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України погоджено 109 проектних заявок на проекти розвитку інфраструктури, які будуть реалізовані за рахунок державної субвенції. Загальна сума реалізації проектів, на які подано заявки, становить 45 млн 956,6 тис грн. Про це повідомляють у департаменті економічної політики Львівської облдержадміністрації.

Суми реалізації проектів у розрізі громад:

– Заболотцівська ОТГ 14 проектів на суму 2 млн 934,5 тис грн.

– Гніздичівська ОТГ 6 проектів на суму 2 млн 090,3 тис грн.

– Новострілищанська ОТГ 7 проектів на суму 2 млн 058,7 тис грн.

– Тростянецька ОТГ 17 проектів  на суму 6 млн 129,3 тис грн.

– Воле-Баранецька ОТГ 8 проектів на суму 3 млн 911,7 тис грн.

– Луківська ОТГ 9 проектів на суму 2 млн 793,2 тис грн.

– Вільшаницька ОТГ 5 проектів на суму 2 млн 703,9 тис грн.

– Бісковицька ОТГ 4 проекти на суму 3 млн 873,2 тис грн.

– Чукв’янська ОТГ 9 проектів на суму 2 млн 891 тис грн.

– Новокалинівська ОТГ 4 проекти на суму 3 млн 306,6 тис грн.

– Дублянська ОТГ 4 проекти на суму 1 млн 613,2 тис грн.

– Бабинська ОТГ 2 проекти на суму 3 млн 394,6 тис грн.

– Міженецька ОТГ 5 проектів на суму 1 млн 463 тис грн.

– Новоміська ОТГ 5 проектів на суму 3 млн 597,5 тис грн.

Грабовецька ОТГ 10 проектів на суму 3 млн 195,9 тис грн.

До речі, Новострілищанська та Грабовецька громади завершили проекти з виготовлення проектно-кошторисної та містобудівної документації.

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України