• Сьогодні: Четвер, Грудень 13, 2018
Інфо ПС

ГАРЯЧІ ПУТІВКИ ВІД АТОШНИКІВ.

СКОРО ДЕПУТАТИ ПІДУТЬ НА КАНІКУЛИ. ЗМУЧИЛИСЬ, ГАДИ.

ГАРЯЧІ ПУТІВКИ ВІД АТОШНИКІВ.

Бійці АТО пропонують безкоштовний відпочинок народним депутатам в екстримальних умовах… Цілодобові салюти. Незабутні видовища. Безкоштовне харчування. Позбавлення зайвої ваги без фізичних навантажень. Вибір маршруту за бажанням: Авдіївка, Піски, Широкіно і т.д.
В перший день прийде прозріння, що в Україні третій рік війна, а не АТО.!!!!!

Анжеліка Грабовська

ЯКЩО ЦЕ ДІЙСНО ТАК, ТО ЧИ Є У НАС ТОДІ МАЙБУТНЄ?

Чи підтримати своїм авторитетом ЛГБТ-спільноту, чи навпаки – скористатися її авторитетом і підтримкою мали на меті народні депутати з БПП, які стали під час так званого маршу рівності під веселковий прапор, мені невідомо. Але відомо достеменно інше – пропаганда сексуальних збочень не є ознакою моральності. А позаяк дійство під назвою марш рівності, яке відбувалося в центрі української столиці, окрім усього іншого можна вважати й публічною акцією такої пропаганди, то й дії усіх причетних до неї, у тім числі й державних чиновників, з благословіння яких вона відбулася, а також шести тисяч поліцейських, які охороняли це пропагандистське шоу – замість того, щоби його припинити, також підпадають під категорію аморальних. Отже, висновок цілком очевидний.

Так само очевидним є й той факт, що зробивши протекціонізм по відношенню до сексуальних збоченців частиною державної політики, автоматично стає аморальною й держава. Особливо кричущим цей факт виглядає в умовах війни та глибокої постмайданної кризи, коли в пограбованій ущент і всуціль корумпованій країні соціально незахищеною стала переважна більшість населення, коли не мають належного соціального захисту навіть сім’ї загиблих українських вояків, коли позбавляються соціальних гарантій і пільг інваліди-чорнобильці, урізається соціальна допомога дітям-інвалідам тощо. Складається таке враження, що залишаючи за бортом кращу частину суспільства, держава робить ставку не на його морально здорові сили, а на збоченців, покидьків, шахраїв, клептоманів і корупціонерів, адже саме таких ми бачимо фактично на всіх щаблях української влади. Якщо це дійсно так, то чи є у нас тоді майбутнє?

Володимир Стецюк

Українська національно-визвольна революція ще триває

 

За збіркою Степана Бандери «Перспективи української революції» (Мюнхен, 1978 р.)

«Хто визволиться сам – вільним буде,

хто визволить кого – в неволю візьме»

Леся Українка

«Революція – це цілий процес боротьби, від її початків до кінцевого завершення. Обмежене поняття революції на етапі її найбільшого розгортання і завершування, тобто на остаточному державному чи суспільному перевороті, є так само невластиве, як не можна називати деревом саму його крону, без коріння і стовбура. Початком революції вважаємо той момент, коли під впливом скристалізованих революційних ідей починається цілеспрямована боротьба революційних сил за усунення існуючого, зненавидженого ладу та за створення на його місці нового, кращого, накресленого революційною ідеологією і програмою. Розвиток революції визначається триванням і розгортанням її боротьби. Він може відбуватися у формі довготривалого, затяжного процесу, в якому боротьба розгортається ступенево, з етапами більшої чи меншої напруги, може мати короткий, наглий хід. Історичне значення мають тільки успішно завершені революції, які закінчуються перемогою революційних сил та ідей. І власне, кінцевий етап вирішує про те, чи якийсь революційний процес вповні заслуговує на назву революції».

«Суть революції полягає в докорінній зміні, яка охоплює зміст і структуру державно-політичного, суспільно-духовного й економічного життя одного чи більше народів. Нові ідеї, нові сили, нові системи піднімають боротьбу проти ідей, сил і систем, пануючих у дотеперішньому укладі, щоб їх усунути, прибрати кермо життям і розвитком свого народу та дати йому нові напрями, нові форми». (Як бачимо, йдеться не про зміну декорацій і персонажів, а про системну заміну старого новим В.А.)

«Українська національна революція – це безперервний, постійний і прогресивний процес, який охоплює і проймає все життя. Її уклад позитивних ідей і вартостей стоїть проти большевицької (В нашому випадку – російської імперсько-совкової та власної клептократично-олігархічної В.А.) системи не як абстрактна теорія і доктрина, а як жива, дієва, динамічна сила».

 Саме дієва сила, оскільки: «Неможливим є повністю заламати ідейно, розкласти морально большевицький (і названі вище – В.А.) режим тому, що він не має ані ідеї, ані моралі взагалі».

А де ж брати кадри для НВР? Адже старі режими готують лише своїх захисників… «Не шукати готових кадрів, бо таких ніколи немає, а тільки виховувати їх, мобілізовувати й організовувати з таких людей, які до цього надаються своєю настановою і характером.

Творення, формування кадрів для визвольної боротьби – це і є найсуттєвіше, головне завдання цілого революційного процесу. Найбільша частина уваги, енергії і революційної дії мусить бути спрямована на те, щоб своєю ідеєю захопити щораз більшу кількість найкращих людей, щоб із пасивного стану улягання ворожій системі привести їх у стан активного спротиву й поборювання ворога; щоб організаційною працею і розгортанням революційної боротьби створити з них загартовані кадри, свідомих борців…» (Слава Богу, останні у нас вже з’явилися! Але їх дуже мало…В.А.)

«Особливе значення має ідеологія, яка визначає цілі визвольної революції, її програму в засадничих питаннях нового ладу та шлях проведення тих цілей у життя. Ідея – це душа, породжуючи і рушійна сила цілого визвольного руху, це його найістотніша, незмінна суть». … «основні ідеї мусять бути чинником сталим, незмінним. Якщо почати їх міняти, застосовувати за тактичними міркуваннями до настанови різнорідних елементів, тоді ці ідеї відразу втрачають свою пориваючу силу, а революційний рух розгублюється і заникає». (Так було у 1917-20, 1990-91 р.р., після двох Майданів, так є і зараз, на жаль В.А.) Між тим – «вірність ідеї українського націоналізму – це найбільша сила української визвольної революції…»

«Боротьба породжує, мобілізує все нових борців, а борці породжують боротьбу. Це безперервний ланцюговий процес, який охоплює щораз ширші кола народу, незалежно від різних форм революційної дії. А його незмінним і не заступним мотором є великі ідеї українського націоналізму. Ці ідеї, діючи в динамічній формі революційної боротьби, мобілізують  і формують активні й провідні кадри сучасних визвольних змагань України».

«Самостійну державу може здобути український народ тільки власною боротьбою і трудом. Сприятливий розвиток міжнародної ситуації може значною мірою причинитися до нового розгорнення й успіху нашої визвольної боротьби, але він може відіграти тільки допоміжну, хоч дуже корисну роль. Без власних змагань українського народу найсприятливіші ситуації не дають нам ніколи державної незалежности, хіба тільки заміну одного поневолення на інше… Як визволення, так і оборона самостійної України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони».

«Всілякі пристосування власних ідеологічних і програмових засад до зовнішніх впливів, викривлювання чи применшування їх відповідно до тактичних вимог на відтинках нашої діяльності в чужому чи ворожому середовищі підкопує самі основи визвольної боротьби. Через ідейно-програмову опортунізацію, через відступлення від повноти й чистоти власних цілей, замазання їх в очах народних мас ставиться під знак запиту успішність і доцільність визвольної революції, прищеплюється сумнів, чи можлива й доцільна така боротьба за применшені, половинчасті цілі, які цілком не відповідають духові і потребам України». (Ні Європа, ні МВФ, ні НАТО, ні тим паче Росія нам не допоможутьВ.А.)… «поневолений чужою державою народ (А ми окуповані Росією в усіх сферах життя В.А.) може здобути справжнє і тривке визволення тільки власним змаганням, напругою всіх своїх сил у боротьбі на життя і смерть… Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює і не кує своєї долі власною боротьбою».

І до уваги нинішньої нашої влади та політикуму: «всі течії і групи, які в основу визвольних змагань кладуть орієнтацію на вирішальну допомогу західних держав, і до їхньої політики хотіли б достосовувати українську політику – йдуть безвиглядними манівцями». «…коли якась група своє існування і свою роботу на українському відтинку спирає в засаді на засоби і на підтримку чужосторонніх чинників, то тим самим вона і її робота стають експозитурою тих чинників в українському житті. Це діється закономірно, без уваги на те, чи це признається, чи приховується і заперечується. Бо ціла робота, її зміст, її напрямок мусить бути такий, якого собі бажають та на який погоджуються дотичні «спонсори». Надавання стороннім силам і кон’юнктурі вирішального значення в справі визволення, приводить до її заламання в справі визволення, як це найвиразніше показує наша історія. Така концепція сама собою гальмує розвиток і мобілізацію власних визвольницьких сил народу і притуплює дух боротьби. Зовнішні чинники кермуються своїми власними цілями й інтересами, а нашу справу, визвольні сили й боротьбу України в практиці і політиці розглядають під кутом власних ресурсів».

І щодо загравання з Росією та росіянами: «Ми вважаємо російський народ за загарбника, тому не сміє бути притупленою гострота українського антиросійського фронту, ані не сміє поширюватися серед українських народних прошарків баламутство». «Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіалізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український». «…імперіалізм російського народу – це явище історичного порядку, що міняє свої форми та методи дії, але в своїй істоті залишається незмінним».

І як висновок: «українська самостійницька політика мусить зробити належні висновки з того факту, що в московському таборі існують тільки сили вкрай ворожі справі державної самостійності України».

Від себе

Не знаю, на чому виховувалися наші нинішні керманичі держави, що студіювали і що читали… Але все ж порекомендую прочитати ще раз і впровадити вивчення в школах та вузах – а інакше справжнього українця не матимемо! – таких наших авторів:

  1. Тарас Шевченко: “Кобзар”.
  2. Іван Франко. “Поза межами можливого”, “Одвертий лист до української галицької молодежі”, “Суспільно-політичні погляди Драгоманова”.
  3. Микола Міхновський: “Самостійна Україна”.
  4. Дмитро Донцов: “Націоналізм”, “Хрестом і мечем”, “Московська отрута”, “Дух нашої давнини”.
  5. Степан Бандера: “Перспективи української революції”.
  6. Микола Сціборський: “Націократія”.
  7. Василь Іванишин: “Державність нації”, “Українська ідея”.
  8. Олег Баган: «Націоналізм і націоналістичний рух».
  9. Юрій Горліс-Горський: «Холодний Яр».
  10. Дмитро Ярош: «Нація і Революція».
  11. Ігор Загребельний: “Націоналізм versus модерн”.
  12. Павло Штепа «Українець москвин»
  13. Твори письменників-вісниківців (Є. Маланюк, Ю. Дараган, О. Ольжич, О. Теліга, Л. Мосендз, Ю. Клен, Ю. Липа, ранній У. Самчук та ін.).

Можливо, тоді в Україні стане більше українців, а не «москвинів» совкового ґатунку.

Василь Алєксєєв

Краще не скажеш

СЛІДОМ ЗА ГЕЙ-ПАРАДАМИ В УКРАЇНІ ЧАС ПРОВОДИТИ МАРШІ ЗАХИСТУ ПРАВ МАНІЯКІВ, САДИСТІВ, МАРОДЕРІВ, КОРУПЦІОНЕРІВ, КЛЕПТОМАНІВ ТА ІНШИХ ЗБОЧЕНЦІВ

Так званий марш рівності ЛГБТ-спільноти, який проходив у Києві, сьогодні в теленовинах на першому плані. Навіть зведення з фронту подаються після висвітлення обстановки в районі проведення гей-параду, де пильнують безпеку 6,5 тис. правоохоронців. «Коли люди виходять на акції протесту, тому що в них зарплати маленькі, то їх ніхто так не охороняє, – цілком справедливо зазначила з цього приводу на 112-му каналі політичний експерт Ольга Білякова, – виходить, зараз вигідніше бути людьми з нетрадиційною орієнтацією…»

Отже, виходячи з логіки захисту прав різних збоченців, слідом за гей-парадами або маршами рівності в столиці воюючої України, яка потерпає від зовнішньої російської агресії та внутрішнього свавілля й мародерства діючої влади, тепер варто провести марші захисту прав сексуальних маніяків, садистів і військових злочинців з терористичних банд, які діють в окупованих районах Донбасу. А очолити цей «правозахисний» рух мають високопоставлені мародери, корупціонери та клептомани нині діючого режиму.

З метою забезпечення безпеки цього «правозахисного» руху та усунення можливих провокацій з боку різних право-радикальних угруповань й інших здорових сил громадянського суспільства доведеться залучити до охорони «громадського порядку» всі наявні сили поліції, СБУ, а також підрозділи нацгвардії та ЗСУ. І лише з таким рівнем «правозахисту» Україна й отримає нарешті безвізовий режим від Євросоюзу, яким і зможуть скористатися вищезазначені привілейовані «правозахищені» категорії українського населення.

Володимир Стецюк

Децентралізація: як формується громадський бюджет

Децентралізація: як формується громадський бюджет

 

У Стрийському районі може бути створено шість об’єднаних територіальних громад – Дашавська ОТГ, Моршинська, Дулібська, Нежухівська, Угерська ОТГ. Принаймні, за це виступають голови місцевих рад. Зараз департамент фінансів ЛОДА прораховує фінансові показники запропонованих громад, щоби потім винести перспективний план Стрийщини на народне обговорення.

Саме місто Стрий у цей перелік не входить, оскільки воно залишиться окремою територіальною громадою.

Спеціалісти Інституту Політичної Освіти та програми «Громадяни в дії!» пояснили, що таке громадський бюджет міста – як його сформувати, як він діє, і які переваги після його створення отримають мешканці та депутати громади.

Як стало відомо Domik.ua, згідно з документом, фінансування громадського бюджету відбувається за рахунок коштів міського бюджету та інших джерел. За рахунок коштів громадського бюджету фінансуються проекти членів територіальної громади міста, реалізувати які можна протягом одного бюджетного року.

http://domik.ua/pic/publication_245412_imgdb2778860d471062bbfd7704149547ae.png

 

 

Збережімо державу від саморуйнації!

poroshenko_14

Президент не подав країні особистого прикладу жертовності

 

«Пане президенте, змініть спосіб мислення щодо урядування. Керівна еліта має давній, радянський, дещо авторитарний стиль мислення. Чогось досягти можна, лише маючи віжки від держави у своїх руках. Я розумію це, коли ставлю себе на місце президента. Але демократична держава функціонує інакше — без авторитарного контролю за всіма сферами», — сказав віце-ректор Українського католицького університету  Мирослав Маринович 27 квітня на засіданні Ініціативної групи “Перше грудня“. Він разом із Любомиром Гузаром, Мирославом Поповичем, В’ячеславом Брюховецьким, Володимиром Панченком і Вадимом Скуратівським оприлюднили звернення до влади “Збережімо державу від саморуйнації!”

“Повторюється стара історія: низька якість еліт призводить до деградації держави, її інститутів. Корисливі інтереси в середовищі політичного класу виявляються сильнішими, ніж тривога за долю народу й державницький інстинкт, — йдеться у зверненні. — Винен президент, який не подав країні такого необхідного нині особистого прикладу жертовності. Й бачить порятунок ситуації тільки в концентрації особистої влади й ручному управлінні всім — Кабміном, Генеральною прокуратурою, Конституційним судом, Центрвиборчкомом.

Винен парламент, зал якого часом нагадує гральний стіл у . Винен уряд, що під час війни допустив збагачення багатих і зубожіння бідних. Правоохоронні органи й система правосуддя в більшості випадків залишили людину беззахисною. А корупціонерів і бандитів вивели зі сфери дії закону.

Потрібна нова, якісно інша форма правління — що убезпечила б Україну як від авторитаризму, так і від розповзання країни на частини, сегменти. Для цього треба новий суспільний договір. Зокрема — загальна згода всіх, включно з керівними елітами, визнати верховенство права”.

Учасники групи “Першого грудня” вимагають встановити в країні нові правила гри.

«Хоч якого президента обирай, все одно виходить Янукович, — вважає письменник Володимир Панченко. — Усі починають із того, що їм мало повноважень. Змінюють Конституцію. Все переводять на ручне управління. Деградація держави починається з бажання президентської гілки влади все монополізувати».

«Позачергові парламентські вибори — не вихід. Українці повинні об’єднуватися й тиснути на владу. Не забувайте: пройде років 10 і ваші діти спитають, що ви зробили для того, щоб змінити ситуацію, — доповнив почесний президент Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький.

«Молися і працюй — формула розв’язання багатьох проблем. Якщо ми будемо дотримуватися її, то не втратимо нашу батьківщину», — підсумував кардинал Блаженнійший  Любомир Гузар.

За матеріалами інтернет-видань

Наступний етап революції – невідворотний

Точка зору

 

Наступний етап революції невідворотний

 

Центральна проблема сучасної України – це олігархи.

 

     Одним із головних процесів у цій війні, досі маловідомим та погано вивченим, є справжня роль українських олігархів у її початку, перебігу та спробах її припинити.Вже достатньо зрозуміла видатна роль Ахмєтова та Єфремова, які у тісній взаємодії з біглими Януковичем, Азаровим, Захарченком та іншими організовано створювали ситуацію, за якої офіційний Київ мав “услишать Данбас”. Вони діяли, опираючись, перш за все, на давно куплених і поставлених у корупційно-кримінальну залежність представників місцевих правоохоронних органів, органів самоврядування, криміналітету та промосковського активу, в тісній взаємодії з російськими спецслужбами.

      Метою їх діяльності було створення у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях контрольованого ними хаосу, та, регулюючи його напругу, добитися, насамперед, недоторканості для себе та своїх активів, законодавчо закріплених преференцій “русскоязичним” областям країни, на зразок тих, що зараз просуваються під виглядом Мінських угод.

     Представники колишнього режиму на чолі з Януковичем здійснювали, насамперед, фінансування дій сепаратистів та їх координацію з російською стороною, а їх місцеві подільники на чолі з Ахметовим та Єфремовим вели торг із київським керівництвом та контролювали п’яту колону всередині України.

     Ці пани сприйняли національно-визвольну боротьбу проти російських загарбників, як і будь-які процеси в українській державі від часу її формування – як чергову можливість захопити та перерозподілити активи.

      Тому вся міжнародна, політична, економічна, інформаційна та безпекова логіка, включаючи логіку організації та ведення військових дій, в українській державі підкорена логіці олігархічного бажання хапати.

      Саме тому досі не оголошено стан війни та відбиття збройної агресії, саме тому не розірвані дипломатичні відносини із державою-агресором, саме тому снаряди з обох боків практично не потрапляють у підприємства, які належать Ахмєтову, саме тому квітнуть та пахнуть тісні економічні зв’язки з окупованими територіями, контрабанда та нав’язується необхідність надання Донбасу виключних привілеїв, закріплених відповідними змінами у Конституції.

     Чи могло бути інакше у державі, де президент та голови уряду призначаються виключно завдяки олігархічному консенсусу, а другий поспіль гарант Основного закону сам є олігархом?

     Ці неповажні пани, звісно, не хочуть остаточно втратити незалежність країни та віддати свою власність у розпорядження Путіна і Кадирова. Тому вони забезпечують мінімально необхідні для утримання незалежності країни процеси і це – все, на що вони здатні.

     Ба більше, вони навіть підтримують певний ступень незалежності держави від самих себе, розуміючи, що повне поглинання ними держав, позбавить їх тих самих кордонів, які дозволяють олігархам утримувати активи – ніхто не буде вмирати за власність Пінчука чи Тарути, а за незалежну Україну вмирали, вмирають і будуть вмирати.

    Тому ситуація є такою.

    Україна знаходиться у вихорі хаосів. Ці хаоси мають ієрархичну структуру, ступені.

    Перший хаос – хаос організаційний; як нездатність забезпечити якісне виконання повсякденних завдань від ремонту автошляхів і належного утримання газонів до забезпечення населення якісною медичною допомогою.

    Другий хаос – хаос державний; як нездатність держави забезпечити власні ключові державні функції – від дотримання законів та монополії на насильство до відбиття зовнішнього нападу і забезпечення рівності всіх перед законом.

    Третій хаос – хаос історичний; як нездатність усвідомити історичні процеси, що відбуваються навколо України, опанувати історичну спадщину Київської Русі, позбутися залежності від Заходу, відкинути московські зазіхання та знайти місце Українив сучасному світі, провести необхідні реформи.

    І, нарешті, четвертий хаос – хаос біблійний; як нездатність усвідомити місце держави та її народів у цивілізаційному процесі, визначити наше призначення у світі, визначити стратегічну ціль нашого розвитку і забезпечити сталий рух до неї.

    Так ось, запам’ятайте!

    Ніколи наш олігархат не зможе забезпечити завдання структуризації навіть першого ступеню хаосу – організаційно-повсякденного. Певний порядок вони зберігають лише на власних підприємствах, та й цей порядок не може слугувати іконою вдалого адміністрування.

    Про їх неспроможність вирішувати завдання другого та третього рамочного рівнів свідчить, насамперед, легкість, з якою олігархів використовують у своїх інтересах зовнішні, по відношенню до України, сили – західні та східні.

    Тож, що робити в ситуації, коли з українськими олігархамихочуть справитися інші українські олігархи, що захопили управління українською державою?

    Нічого.

   Друге, що треба запам’ятати: ніколи ворон ворону ока не виклює.

   Годі чекати, що Порошенко впорається з Новінським чи посадить Єфремова, покінчить врешті з Медведчуком, а Коломойський справді почне захищати Україну, а не боротися з Ахметовим під патріотичну риторику.Вони всі належать до одного політичного класу, мають спільні, визначені стратегічні інтереси, біографію, походження капіталів і рівень свідомості.Вони ніколи не стануть вирішувати жодних завдань, окрім визначеного мінімуму, необхідного для підтримки у державі стану, що дозволяє їм зберігати та захоплювати нові активи.Вони ніколи не витратять на це жодної власної копійки – візьмуть її з народної кишені. Вони ніколи не усвідомлять не те що біблійних, а, навіть, історичних завдань України, тому що – увага! – вони і є діалектичним виразом справжнього стану широкого загалу українського народу – розбещеного, неосвіченого та позбавленого будь-якого історичного почуття, окрім вузьких почуттів власної безпеки та статків. Цілком у відповідності до класичного марксівського визначення: олігархи уособлюють в собі усі якості та характеристики люмпенів – тих, що захопили владу та багатства.

    Свавілля у судах і прокуратурі, беззаконня та відверта співпраця з ворогом цілих верств “правоохоронних” органів, сатанинська фіскальна політика урядів, здача національних інтересів і перекладення тягаря критично неефективного управління державою на плечі народу – все це (та багато інших негараздів) – наслідки домінування в Україні олігархічного правління.

    А висновки є такими:

1. Центральна проблема сучасної України – це олігархи.

2. Будь-яка спроба пояснювати процеси, що у нас відбуваються,поза олігархічним питанням є принциповою помилкою або відвертою працею на тих самих олігархів.

3. Наступний етап національної революції невідворотний. Усі завдання від повсякденних до біблійних мають бути вирішені.Без цього Україну очікує чергова історична катастрофа.

4. Становище вкрай складне, бо єдиним суб’єктом, здатним усвідомити та вирішити ці завдання, є громадський актив у його широкому розумінні – від молодих націоналістів до національно орієнтованих офіцерів збройних сил та спецслужб, бізнесменів, журналістів, митців тощо. Проте, цей актив розпорошений, погано усвідомлює своє завдання та власні можливості, є затиснутим між люмпенами (юрбою), олігархатом та їх апаратом – від чиновництва до криміналітету, легко знищується або перекуповується. З наскоку такий бар’єр взяти неможливо.

5. Тож основним завданням нашого часу є кропітка робота зістворення умов для переходу до наступного етапу національної революції, головною з яких є принципове вдосконалення самого громадського активу – його морально-вольових, інтелектуальних, організаційних і бойових якостей.

    Гасло нашого часу – самовдосконалення та наполеглива праця над самими собою.Біблійні завдання потребують біблійного духу. І – жодних ілюзій!

    Ізраїльтянам знадобилося кілька мільйонів спалених у печах євреїв, щоб зрозуміти – ніхто їм не допоможе. Ізраїль було створено та існує всупереч суспільній думці Заходу та Сходу.

    Ізраїльтяни викрадали з рейду французьські бойові катери, топили американські розвідувальні кораблі, винищували радянських льотчиків і вбивали вбивць євреїв в усьому світі.

    Кількість антиізраїльських резолюцій ООН зашкалює – і саме тому світ наполегливо скуповує продукцію ізраїльського хай-теку.

    Україна може постати лише через заперечення. Заперечення того місця у цивілізаційній регаті, яке їй визначив хтось.Хтось, хто не має України в серці.

    Так ось, хай вони усвідомлять: Ніколи більше!..

Олексій Арестович (ФБ)

ВИХІД ОДИН – НЕ ПЛАТИТИ АБО ПЛАТИТИ, СКІЛЬКИ МОЖЕШ!

12609527Цікава пропозиція

ВИХІД ОДИН – НЕ  ПЛАТИТИ АБО ПЛАТИТИ, СКІЛЬКИ  МОЖЕШ!

Якщо народ не чують керівники країни, народ має повне право не чути їх.

      Середня ціна імпортного газу 130 доларів США за тисячу кубів, що становить за нинішнім курсом 3240 гривень. У той же час єдина ціна на газ для населення України становить на даний момент 6886, вже з урахуванням недавньої знижки.Про це в ефірі програми «Люди.Hard talk» на телеканалі «112.Україна» заявив міністр енергетики та вугільної промисловості України Ігор Насалик.

      Відповідаючи на запитання, чому українському споживачеві доводиться платити майже 7 тисяч гривень за тисячу кубометрів газу, Насалик сказав: «Тарифи і ціна на газ – це абсолютно різні речі. Ми зараз вийшли на ціну газу – 6886. Реальна імпортна ціна – близько 130 доларів».І додав: «Це ціна України за свою незалежність».

      Більше того, за словами міністра, газ, видобутий в Україні, навіть дешевший цих 130-ти доларів. Навіть, якщо додати до витрат і кредитні зобов’язання НАК «Нафтогаз», то ціна українського газу залишиться в межах 2-х тисяч гривень за тисячу кубів. Як відомо, одна українська компанія «Укргазвидобування» видобуває на території, підконтрольній Києву, 14,5 млрд. куб. м. газу в рік. А цього нинішньому населенню цієї території цілком вистачає.

     Це – слова не кого-небудь, а міністра  енергетики! Тоді в чому справа? Чому ми з вами маємо переплачувати більш, ніж утричі?

     Ось що думає з цього приводу керівник «Публічного аудиту», юрист і економіст Максим Гольдберг: «Нам кажуть, мовляв, європейці платять за комунальні послуги 300 євро в місяць, і ви платіть по-європейськи. Але ж європеєць заробляє 2000 євро. Зних можна віддати 300 за комуналку. А коли ти заробляєш 150-200 євро – це абсурд вимагати 300. Я категорично проти таких розкладів, тим паче, що українського газу для населення достатньо.

     13-го травня я запросив до себе кращих в Україні експертів. Для мене було важливо почути думку професіоналів, не дивлячись на ранги, політичні погляди і партійну приналежність.Ні  Гончаров, ні  Охріменко, ні  Землянський, Блінов, Марунич і Гаврилечко не мають до мене жодного відношення. Вони не в мене на зарплаті, не члени «Публічного аудиту», вони живуть за своєю програмою. Однак кожен із них підтвердив основоположні висновки, що газу вистачає, його максимальна  собівартість відома, формула  розрахунку  ціни на газ не є економічно  обгрунтованою, тому що в ній потоптано первинні постулати ціноутворення. Це ж стосується тарифів ЖКГ. Не можна явно завищені норми називати економічно обгрунтованими. Плюс тарифи затверджені державним  органом, котрий не має права на існуваннявін створений у 2014 році не конституційно, про що є рішення  Конституційного суду. Всі експерти підтвердили ці основні  постулати і те, що висновки спеціалістів «Публічного аудиту»,які півтора роки тому порушили цю тему, були правильні.

    Я прихильник радикальних заходів. Якщо мене не чують, якщозі мною не хочуть рахуватися, я також перестаю когось чути.Якщо народ не чують керівники країни, народ має повне право не чути їх. Народу кажуть «заплати» – він не платить. Взагалі.

     Формула «не платити» спрацює лише тоді, коли в неї повірить і виконає більшість населення, принаймні не менше третини. До речі, в Києві вже був подібний прецедент десь десять років тому, коли міська влада втричі підняла тарифи на будинкову територію. Кияни відмовилися платити, і Кабмін відмінив рішення КМДА. А зараз це потрібно перенести в масштаб країни».

      Певно, я не такий радикал, як Гольдберг, бо вважаю, що, попри всі несправедливості в плані тарифів і цін при пенсіях і зарплатах менше прожиткового мінімуму, платити все-таки треба. Але стільки, скільки дозволяє тобі твій гаманець. Аби формально правила гри з так званими постачальниками послуг були дотримані. А якої думки ти, читачу?

     Проте, з основними висновками Гольдберга та експертів не можна не погодитися. Як і з наступною думкою Максима: «Я був бидуже радий, якби український народ, подібно до європейських, до американського народів зміг просто сказати: «Ні, не буде так,як ви хочете. Ми не віримо. Ви вимагаєте, щоб ми віддавали  гроші за річ, котра належить нам за Конституцією. Проте у нас є сумніви щодо ваших підрахунків – не може це стільки коштувати».Я хочу, щоб люди не погоджувалися сліпо оплачувати такі рахунки.

     До речі, днями були парламентські слухання щодо закону про регулятора, про Нацкомісію з комунальних послуг і ринку енергетики. Нам навіть не надали слова, так як вони створюють не регулятор, а квазі організацію, котра буде слухняною волі президента і прем’єра. А регулятор повинен бути тим, хто від імені народу з владою сперечатиметься, перевірятиме ці всі розрахунки. Це те, чого я хочу в підсумку: щоб ті, хто зараз представляє  українську владу, не заривалися».

      Переконаний – цього хоче більшість із нас. Якщо не кожен. А для цього владі треба не сліпо вірити, а контролювати і перевіряти кожен її крок, спрямований на здобуття всілякими правдами і неправдами копійок із наших, і без того худих, гаманців. І зусилля «Публічного аудиту» в цьому плані можна лише вітати. Бажано – реальними діями! Аби влада, дійсно, не зарвалася…

Василь Алєксєєв

Байден привітав призначення Луценка генпрокурором

94531_396x250

Віце-президентом США Джозеф Байден привітав призначення Юрія Луценка генеральним прокурором України.

Про це він заявив під час телефонної розмови із президентом Петром Порошенком у п’ятницю, пише прес-служба глави держави.

“Джозеф Байден привітав призначення Юрія Луценка Генеральним прокурором України та підтвердив готовність США надавати підтримку Україні на шляху реформи прокуратури та у боротьбі з корупцією, відзначивши важливість законодавчих змін щодо впровадження Генеральної інспекцій в ГПУ”, – йдеться в повідомленні.

Як відомо, у четвер Верховна Рада 264 голосами дала згоду на призначення лідера фракції БПП Юрія Луценка генеральним прокурором. Одразу в залі парламенту цю постанову підписав президент.

Після свого призначення він заявив, що не має зобов’язань перед жодною політсилою чи особою.

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України