• Сьогодні: Вівторок, 9 Серпня, 2022
Інфо ПС

ОРВЕЛЛ ПЕРЕДРІК ПУТЛЄРІВСЬКУ МОСКОВІЮ 80 РОКІВ ТОМУ

          Джо́рдж О́рвелл (25 червня 1903 — 21 січня 1950) — англійський письменник. Справжнє ім’я — Ерік Артур Блер. Всесвітньо відомим став завдяки двом творам, написаними в останні роки життя: політичній алегорії «Колгосп тварин» і роману-антиутопії «1984», у яких він зобразив тоталітарне суспільство. Ввів у політичну мову термін «холодна війна». Ще в рецензії на «Майн кампф», надрукованій 1934 року, Орвелл поставив поруч імена Гітлера й Сталіна. Пізніше він дедалі наполегливіше зазначав спільність тоталітарних методів обох диктаторів.

         Просто він тоді ще не відав про путіна… Хоча, судячи з усього, передбачав його прихід і криваве царювання.

Ми знаємо, ніхто і ніколи

не брав влади для того,

щоб потім відмовитися від неї.

Влада — мета, а не засіб,

а революції роблять для того,

щоб встановити диктатуру.

Мета насильства — насильство.

Мета катування — катування.

Так ось, мета влади — влада.

1984»)

        «Якщо всі приймають ту брехню, яку нав’язувала партія (Єдіная рассіяред.),- якщо у всіх документах розповідається одне й те саме,- тоді брехня стає частиною історії та перетворюється на правду. Хто контролює минуле,- проголошувало гасло партії (а точніше її вождь путін ред.),- той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє – контролює минуле.

            День у день – майже хвилина у хвилину – минуле переписували під сьогодення. У такий спосіб кожне передбачення партії отримувало документальне підтвердження своєї правоти – а кожна новина й кожне висловлювання точки зору, що суперечили поточним потребам, підлягали негайному знищенню. Історія перетворилася на палімпсест, який стирали начисто й переписували рівно стільки разів, скільки було необхідно. Коли справу було зроблено, жодних можливостей довести, що відбулася фальсифікація, не залишалося. (На щастя, є Україна з її історичними архівами – ред.)

         …Статистика була суцільною вигадкою. Усі знали: щокварталу на папері з’являються захмарні цифри щодо виробництва чобіт, у той час, коли мало не половина населення ходить боса (нехай у лаптяхред.).

Із телеекрана продовжував литися потік казкової статистики. Порівняно з попереднім роком у них було більше їжі, більше одягу, більше жител, більше меблів, більше посуду, більше пального, більше кораблів, більше гелікоптерів, більше дітей – більше всього, окрім хворих, злочинців і божевільних. Рік за роком, хвилина за хвилиною усі й усе нестримно йшло вгору.

        …Божевільними вважали тих, хто вірив, що минуле неможливо змінити.

         Підготовка до Тижня ненависті (Дєнь єдінстваред.) була в самому розпалі… Демонстрації, мітинги, військові паради, лекції, ліплення воскових фігур, кінопокази, телепрограми – усе це необхідно було організовувати; а ще треба було зводити трибуни, встановлювати монументи, вигадувати гасла, писати пісні, поширювати чутки, підробляти фотографії. Підрозділ Джулії (Скабєєвоїред.) зняли з виробництва романів і поспіхом перекинули на видання цілої низки памфлетів про ворожі звірства. Вінстон (Пєсков чи Соловйовред.) щодня витрачав чимало часу на роботу із підшивками минулих чисел «Таймс» («Правди» ред.), змінюючи та прикрашаючи ті новини, які мусили згодом цитувати у промовах.

          …Сучасний світ – це лише голодна, вкрита руїнами пустеля. (Таким сьогодні його робить рашкаред.) Бо …збагачення усього населення світу загрожувало знищенням – і насправді в певному сенсі й було знищенням – ієрархічного суспільства. У перспективі ієрархічне суспільство було можливим лише за умов бідності та невігластва.

          Війна – це спосіб розбити на друзки, розпилити у стратосфері, закинути на дно морське ті засоби, які за інших умов могли б бути використані для того, щоб створити зависокий рівень комфорту для мас, а з часом і для того, щоб зробити маси занадто розумними…. У теорії воєнну діяльність країни завжди планують так, щоб вона могла поглинути будь-який надлишок, що залишився б після задоволення найосновніших потреб населення. …За умов загального дефіциту зростає важливість дрібних привілеїв і таким чином збільшуються відмінності між привілейованою та непривілейованою групами.

        Партія (путінаред.) має лише дві цілі: захопити всю поверхню Землі та придушити раз і назавжди будь-яку можливість самостійної думки. А отже, партія працює над вирішенням лише двох великих проблем: як прочитати думки людини проти її волі та як за кілька секунд убити без попередження кількасот мільйонів осіб. Саме на цьому й зосереджуються усі вцілілі напрями наукових досліджень.

           Сучасна війна… поглинає надлишок споживчих товарів і допомагає зберігати особливу моральну атмосферу, необхідну ієрархічному суспільству.

Жодне збагачення, жодне пом’якшення звичаїв, жодні реформи і революції ані на міліметр не наблизили встановлення рівності між людьми. Якщо дивитися на речі з позиції нижчого стану, усі історичні зміни означали для них не більше, аніж заміну одних господарів на інших.

           Кожен громадянин перебуває тепер під цілодобовим наглядом поліції і сусідів, а також безперервно слухає офіційну пропаганду за умови відсутності будь-яких інших каналів комунікації. Уперше в історії з’явилася можливість забезпечити не лише абсолютне підкорення населення волі Держави (тобто путіна – ред.)), а й цілковите однодумство серед усіх її/його підлеглих. У них просто немає можливості жодним чином висловити своє невдоволення. А безперервна війна допомагає утримувати настрої мас у визначених рамках.

          Щодо загальної структури суспільства. На вершечку владної піраміди стоїть Старший Брат (президент або просто путлєрред.) – постать непогрішима й усемогутня. Кожен успіх, кожне досягнення, кожна перемога, кожне наукове відкриття, усі знання, уся мудрість, усе щастя, усе, що тільки є доброго в житті, завжди приписується його мудрому вождівству та впливу. Ніхто ніколи не бачив путлєра живцем. Він – це лише обличчя на плакатах, голос із телеекранів. Ми маємо достатньо обґрунтовані обставини припускати, що він ніколи не помре; окрім цього існують чималі сумніви щодо дати його народження. Путлєр – це та подоба, у якій партія (або політбюро КГБ, яке й поставило путлєра із комплексом Наполеонаред.) показує себе світові. Його функція – бути об’єктом любові, страху та побожного трепету – почуттів, які значно легше відчути до окремої людини, аніж до цілої організації.

          Безпосередньо під путлєром розташовується внутрішня партія (родичі, куми, свати, однокласники, одно конторники ред.). За нею йде зовнішня партія (тобто плебсред.). І якщо внутрішню партію назвати мозком держави, то зовнішню можна справедливо прирівняти до її рук. Ще нижче розташовуються тупі маси, яких ми зазвичай називаємо «пролами» (гоблінами, орками, лапотніками… – ред.), що становлять 95% населення.

           Московія має формальну столицю, бо фактичною є бункер. Її номінальний очільник – людина (чи люди, кажуть їх шестеро ред.), місце перебування якої (яких) не відоме нікому. Адже те, хто стоїть при владі, не має значення, якщо ієрархічна структура суспільства залишається незмінною.

           Пролетарів боятися нічого. Залиште їх самих на себе – і вони, покоління за поколінням, так і продовжуватимуть працювати, розмножуватися та помирати, не лише не пориваючись повстати, а й не маючи змоги зрозуміти, що світ може бути інакшим. Путлєру цілковито байдуже до того, які переконання мають – чи не мають – маси. Їм надана цілковита інтелектуальна свобода, оскільки в них немає інтелекту. Водночас членам партії не дозволяють навіть найменшого натяку на інакодумство щодо найменш важливих тем. Від народження й до самої смерті партієць живе під наглядом поліції думок (ФСБред.). У члена партії немає жодної свободи вибору.

         Законів тут не існує. …Нескінченні чистки, арешти, тортури, ув’язнення й випаровування не є покараннями за безпосередньо вчинені злочини – це лише усунення людей, які можуть вчинити злочин колись у майбутньому. Від партійця вимагають не лише правильної думки, а й правильних інстинктів.

         Член партії не може мати жодних особистих почуттів, окрім невичерпного ентузіазму. Його життя має перебігати у безперервному шалі, суміші ненависті до зовнішніх ворогів і зрадників, тріумфу від перемог і самоприниження перед владою та мудрістю вождя. Це ніщо інше як рятівна тупість. Суспільний лад по суті своїй спирається на той факт, що путлєр – всемогутній і непогрішимий. Його підлеглі терплять умови, в яких живуть, передусім тому, що їм ні з чим порівнювати.

         Історію постійно переписують – події відбувалися саме так, як це потрібно путлєру. Дводумство тут – звична річ, оскільки сама суть дій влади полягає у застосуванні свідомого обману з тією ж беззаперечною впевненістю, яка приходить лише із цілковитою чесністю. Говорити відверту брехню, водночас щиро вірячи в неї, забувати будь-які незручні факти, заперечувати існування об’єктивної дійсності й водночас увесь час враховувати її – усе це є цілковитою необхідністю. І брехня завжди випереджає правду на один крок.

          У завоювання світу найбільше вірять ті, хто добре знає, що це неможливо. Це дивне поєднання протилежностей – знання й невідання, цинізму й фанатичності – є однією з визначних рис московитів.

          Владу можна утримати лише шляхом поєднання прямих протилежностей. У жоден інший спосіб розірвати прадавнє коло не можливо. Якщо встановленню рівності між людьми необхідно запобігти – якщо вищий стан має утримуватися на своєму місці вічно – тоді основним настроєм має бути контрольоване безумство.

          Путлєри прагнуть влади виключно заради самої влади. Їх не цікавить благо інших: їх цікавить лише влада. Не багатство, не розкіш, не довге життя й не щастя – лише влада, необмежена влада. Під владою мається на увазі влада над людьми. Над тілом – але передусім над розумом.

          Сп’яніння від влади існуватиме завжди, й постійно ростиме й ставатиме дедалі витонченішим. Завжди, у будь-який час, існуватиме захват перемоги, радість чавити ногою безпорадного ворога. Якщо ви хочете уявити майбутнє, уявіть чобіт, що топчеться по людському обличчю знову й знову – і так до нескінченності.

          Завжди існуватиме обличчя, по якому можна топтатися. Завди існуватимуть єретики й вороги суспільства, яких можна буде знову й знову перемагати й принижувати. Усе триватиме й далі – і все ставатиме тільки гірше. Шпигунство, зради, арешти, тортури, страти й зникнення ніколи не припиняться. Це буде світ жаху – і світ тріумфу водночас. Що дужчою ставатиме партія, то меншою буде її терпимість до ворогів; що далі слабшатиме спротив, то далі зміцнюватиметься деспотизм.

       – Пролетарі – тобто раби – повстануть і скинуть мене? – сміється путлєр. – Викиньте це з голови. Вони безпорадні, наче тварини. Люди поза моєю партію – неважливі. Як і решта світу поза моєю імперією…

За мотивами «1984» Джо́рджа О́рвелла 

Липень10/ 2022

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України