Джо́рдж О́рвелл (25 червня 1903 — 21 січня 1950) — англійський письменник. Справжнє ім’я — Ерік Артур Блер. Всесвітньо відомим став завдяки двом творам, написаними в останні роки життя: політичній алегорії «Колгосп тварин» і роману-антиутопії «1984», у яких він зобразив тоталітарне суспільство. Ввів у політичну мову термін «холодна війна». Ще в рецензії на «Майн кампф», надрукованій 1934 року, Орвелл поставив поруч імена Гітлера й Сталіна. Пізніше він дедалі наполегливіше зазначав спільність тоталітарних методів обох диктаторів.
Просто він тоді ще не відав про путіна… Хоча, судячи з усього, передбачав його прихід і криваве царювання.
Ми знаємо, ніхто і ніколи
не брав влади для того,
щоб потім відмовитися від неї.
Влада — мета, а не засіб,
а революції роблять для того,
щоб встановити диктатуру.
Мета насильства — насильство.
Мета катування — катування.
Так ось, мета влади — влада.
(«1984»)
«Якщо всі приймають ту брехню, яку нав’язувала партія (Єдіная рассія – ред.),- якщо у всіх документах розповідається одне й те саме,- тоді брехня стає частиною історії та перетворюється на правду. Хто контролює минуле,- проголошувало гасло партії (а точніше її вождь путін – ред.),- той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє – контролює минуле.
День у день – майже хвилина у хвилину – минуле переписували під сьогодення. У такий спосіб кожне передбачення партії отримувало документальне підтвердження своєї правоти – а кожна новина й кожне висловлювання точки зору, що суперечили поточним потребам, підлягали негайному знищенню. Історія перетворилася на палімпсест, який стирали начисто й переписували рівно стільки разів, скільки було необхідно. Коли справу було зроблено, жодних можливостей довести, що відбулася фальсифікація, не залишалося. (На щастя, є Україна з її історичними архівами – ред.)
…Статистика була суцільною вигадкою. Усі знали: щокварталу на папері з’являються захмарні цифри щодо виробництва чобіт, у той час, коли мало не половина населення ходить боса (нехай у лаптях – ред.).
Із телеекрана продовжував литися потік казкової статистики. Порівняно з попереднім роком у них було більше їжі, більше одягу, більше жител, більше меблів, більше посуду, більше пального, більше кораблів, більше гелікоптерів, більше дітей – більше всього, окрім хворих, злочинців і божевільних. Рік за роком, хвилина за хвилиною усі й усе нестримно йшло вгору.
…Божевільними вважали тих, хто вірив, що минуле неможливо змінити.
Підготовка до Тижня ненависті (Дєнь єдінства – ред.) була в самому розпалі… Демонстрації, мітинги, військові паради, лекції, ліплення воскових фігур, кінопокази, телепрограми – усе це необхідно було організовувати; а ще треба було зводити трибуни, встановлювати монументи, вигадувати гасла, писати пісні, поширювати чутки, підробляти фотографії. Підрозділ Джулії (Скабєєвої – ред.) зняли з виробництва романів і поспіхом перекинули на видання цілої низки памфлетів про ворожі звірства. Вінстон (Пєсков чи Соловйов – ред.) щодня витрачав чимало часу на роботу із підшивками минулих чисел «Таймс» («Правди» – ред.), змінюючи та прикрашаючи ті новини, які мусили згодом цитувати у промовах.
…Сучасний світ – це лише голодна, вкрита руїнами пустеля. (Таким сьогодні його робить рашка – ред.) Бо …збагачення усього населення світу загрожувало знищенням – і насправді в певному сенсі й було знищенням – ієрархічного суспільства. У перспективі ієрархічне суспільство було можливим лише за умов бідності та невігластва.
Війна – це спосіб розбити на друзки, розпилити у стратосфері, закинути на дно морське ті засоби, які за інших умов могли б бути використані для того, щоб створити зависокий рівень комфорту для мас, а з часом і для того, щоб зробити маси занадто розумними…. У теорії воєнну діяльність країни завжди планують так, щоб вона могла поглинути будь-який надлишок, що залишився б після задоволення найосновніших потреб населення. …За умов загального дефіциту зростає важливість дрібних привілеїв і таким чином збільшуються відмінності між привілейованою та непривілейованою групами.
Партія (путіна – ред.) має лише дві цілі: захопити всю поверхню Землі та придушити раз і назавжди будь-яку можливість самостійної думки. А отже, партія працює над вирішенням лише двох великих проблем: як прочитати думки людини проти її волі та як за кілька секунд убити без попередження кількасот мільйонів осіб. Саме на цьому й зосереджуються усі вцілілі напрями наукових досліджень.
Сучасна війна… поглинає надлишок споживчих товарів і допомагає зберігати особливу моральну атмосферу, необхідну ієрархічному суспільству.
Жодне збагачення, жодне пом’якшення звичаїв, жодні реформи і революції ані на міліметр не наблизили встановлення рівності між людьми. Якщо дивитися на речі з позиції нижчого стану, усі історичні зміни означали для них не більше, аніж заміну одних господарів на інших.
Кожен громадянин перебуває тепер під цілодобовим наглядом поліції і сусідів, а також безперервно слухає офіційну пропаганду за умови відсутності будь-яких інших каналів комунікації. Уперше в історії з’явилася можливість забезпечити не лише абсолютне підкорення населення волі Держави (тобто путіна – ред.)), а й цілковите однодумство серед усіх її/його підлеглих. У них просто немає можливості жодним чином висловити своє невдоволення. А безперервна війна допомагає утримувати настрої мас у визначених рамках.
Щодо загальної структури суспільства. На вершечку владної піраміди стоїть Старший Брат (президент або просто путлєр – ред.) – постать непогрішима й усемогутня. Кожен успіх, кожне досягнення, кожна перемога, кожне наукове відкриття, усі знання, уся мудрість, усе щастя, усе, що тільки є доброго в житті, завжди приписується його мудрому вождівству та впливу. Ніхто ніколи не бачив путлєра живцем. Він – це лише обличчя на плакатах, голос із телеекранів. Ми маємо достатньо обґрунтовані обставини припускати, що він ніколи не помре; окрім цього існують чималі сумніви щодо дати його народження. Путлєр – це та подоба, у якій партія (або політбюро КГБ, яке й поставило путлєра із комплексом Наполеона – ред.) показує себе світові. Його функція – бути об’єктом любові, страху та побожного трепету – почуттів, які значно легше відчути до окремої людини, аніж до цілої організації.
Безпосередньо під путлєром розташовується внутрішня партія (родичі, куми, свати, однокласники, одно конторники – ред.). За нею йде зовнішня партія (тобто плебс – ред.). І якщо внутрішню партію назвати мозком держави, то зовнішню можна справедливо прирівняти до її рук. Ще нижче розташовуються тупі маси, яких ми зазвичай називаємо «пролами» (гоблінами, орками, лапотніками… – ред.), що становлять 95% населення.
Московія має формальну столицю, бо фактичною є бункер. Її номінальний очільник – людина (чи люди, кажуть їх шестеро – ред.), місце перебування якої (яких) не відоме нікому. Адже те, хто стоїть при владі, не має значення, якщо ієрархічна структура суспільства залишається незмінною.
Пролетарів боятися нічого. Залиште їх самих на себе – і вони, покоління за поколінням, так і продовжуватимуть працювати, розмножуватися та помирати, не лише не пориваючись повстати, а й не маючи змоги зрозуміти, що світ може бути інакшим. Путлєру цілковито байдуже до того, які переконання мають – чи не мають – маси. Їм надана цілковита інтелектуальна свобода, оскільки в них немає інтелекту. Водночас членам партії не дозволяють навіть найменшого натяку на інакодумство щодо найменш важливих тем. Від народження й до самої смерті партієць живе під наглядом поліції думок (ФСБ – ред.). У члена партії немає жодної свободи вибору.
Законів тут не існує. …Нескінченні чистки, арешти, тортури, ув’язнення й випаровування не є покараннями за безпосередньо вчинені злочини – це лише усунення людей, які можуть вчинити злочин колись у майбутньому. Від партійця вимагають не лише правильної думки, а й правильних інстинктів.
Член партії не може мати жодних особистих почуттів, окрім невичерпного ентузіазму. Його життя має перебігати у безперервному шалі, суміші ненависті до зовнішніх ворогів і зрадників, тріумфу від перемог і самоприниження перед владою та мудрістю вождя. Це ніщо інше як рятівна тупість. Суспільний лад по суті своїй спирається на той факт, що путлєр – всемогутній і непогрішимий. Його підлеглі терплять умови, в яких живуть, передусім тому, що їм ні з чим порівнювати.
Історію постійно переписують – події відбувалися саме так, як це потрібно путлєру. Дводумство тут – звична річ, оскільки сама суть дій влади полягає у застосуванні свідомого обману з тією ж беззаперечною впевненістю, яка приходить лише із цілковитою чесністю. Говорити відверту брехню, водночас щиро вірячи в неї, забувати будь-які незручні факти, заперечувати існування об’єктивної дійсності й водночас увесь час враховувати її – усе це є цілковитою необхідністю. І брехня завжди випереджає правду на один крок.
У завоювання світу найбільше вірять ті, хто добре знає, що це неможливо. Це дивне поєднання протилежностей – знання й невідання, цинізму й фанатичності – є однією з визначних рис московитів.
Владу можна утримати лише шляхом поєднання прямих протилежностей. У жоден інший спосіб розірвати прадавнє коло не можливо. Якщо встановленню рівності між людьми необхідно запобігти – якщо вищий стан має утримуватися на своєму місці вічно – тоді основним настроєм має бути контрольоване безумство.
Путлєри прагнуть влади виключно заради самої влади. Їх не цікавить благо інших: їх цікавить лише влада. Не багатство, не розкіш, не довге життя й не щастя – лише влада, необмежена влада. Під владою мається на увазі влада над людьми. Над тілом – але передусім над розумом.
Сп’яніння від влади існуватиме завжди, й постійно ростиме й ставатиме дедалі витонченішим. Завжди, у будь-який час, існуватиме захват перемоги, радість чавити ногою безпорадного ворога. Якщо ви хочете уявити майбутнє, уявіть чобіт, що топчеться по людському обличчю знову й знову – і так до нескінченності.
Завжди існуватиме обличчя, по якому можна топтатися. Завди існуватимуть єретики й вороги суспільства, яких можна буде знову й знову перемагати й принижувати. Усе триватиме й далі – і все ставатиме тільки гірше. Шпигунство, зради, арешти, тортури, страти й зникнення ніколи не припиняться. Це буде світ жаху – і світ тріумфу водночас. Що дужчою ставатиме партія, то меншою буде її терпимість до ворогів; що далі слабшатиме спротив, то далі зміцнюватиметься деспотизм.
– Пролетарі – тобто раби – повстануть і скинуть мене? – сміється путлєр. – Викиньте це з голови. Вони безпорадні, наче тварини. Люди поза моєю партію – неважливі. Як і решта світу поза моєю імперією…
За мотивами «1984» Джо́рджа О́рвелла
