• Сьогодні: Субота, 13 Серпня, 2022
Інфо ПС

ОЛІГАРХІЧНА Україна – НЕ ІМПЕРСЬКА Росія І НЕ КОЛОНІАЛЬНИЙ Казахстан

1. Казахстанський синдром

           Нова інформація навколо подій в Казахстані дозволяє по-новому поглянути на економіко-політичну систему в цій країні, котра привела до соціального вибуху з наслідками можливої втрати власного національного суверенітету. Окрім того, стало можливим оцінити «реформаційний» рух Казахстану за епоху Назарбаева та порівняти його з українськими економічними і політичними метаморфозами.

            Тривалий час здійснені в цій східній країні реформи розцінювалися як прогресивні і зразкові для інших пострадянських держав. Зокрема, вони полягали в залученні до казахстанської економіки іноземних інвестицій, збільшенні експорту товарів та валютних надходжень, створенні сприятливих умов ведення бізнесу, державній підтримці малого і середнього бізнесу, запровадженні однієї з найкращих у Азії систем оподаткування, масштабному офісному, житловому, готельному будівництві, зведенні цілого нового міста (Астани) – нової столиці країни тощо. Однак, на іншому боці цього руху відбувалася концентрація доходів і активів у одного з політичних кланів (того ж Назарбаєва) при поширенні злиденного рівня життя в країні. Тобто це були десятиліття не демократичного і не вільного ринково-конкурентного розвитку. Тут явно присутні елементи феодально-олігархічного ладу, але з певними особливостями, характерними для колоніальних режимів в країнах Азії та Африки у 18-20 століттях.  Тоді, як відомо, економічна експансія західно-європейських країн до Індії, Індонезії, Конго, ПАР разом з Намібією та інших слаборозвинутих країн полягала у захопленні родовищ корисних копалин і сільськогосподарських угідь для вивозу з колонізованих країн до метрополій руди, нафти, коштовностей, аграрної сировини та інших цінностей. І тоді це не називалося іноземними інвестиціями. Місцеві князьки та раджі отримували від іноземних компаній мізерну частку доходів, дозволяючи натомість цим компаніям не витрачати гроші на благоустрій робітників, охорону здоров’я, освіту, передачу виробничих, транспортних, комунально-побутових та інших технологій місцевим органам влади, залишаючи їх обабіч цивілізаційного процесу.

              Що ми побачили у Казахстані? Назарбаєв і К* задовольнилися 15-20% доходів від видобутку урану, золота, свинцю, рідкоземельних і поліметалів, нафти, газу, зерна та інших сировинних матеріалів у своїх кишенях. А до 80% доходів вони передавали англійським, нідерландським, американським, китайським та іншим іноземним корпораціям, які, звичайно, високо оцінювали урядові заходи по сприянню бізнесу і не скупилися на інвестиції у свої власні підприємства. Розвиток інших галузей промисловості не мав підтримки. Тобто казахстанськими олігархами був обраний колоніальний (точніше, неоколоніальний) шлях руху, який помилково називався інвестиційною привабливістю для іноземних інвесторів, і полягав у експлуатації природних багатств колонізованих країн.

              Іноземні корпорації забезпечували клану Назарбаєва багатомільярдні статки, а придушені права працюючих (впритул до розстрілу страйкарів на п-ві Мангишлак у 2011 році) гарантували іноземним власникам компаній слухняність найнятих робітників за мінімального рівня оплати праці. Можливо, завдяки своїй «щедрості», Назарбаєв сподівається уникнути долі філіппінського диктатора Маркоса, який, втративши владу (у 1986 році), як і його казахстанський двійник, вивіз свою родину до Швейцарії, прихопивши з собою 6 млрд. дол. (Він також відомий тим, що вперше в історії користувався золотим унітазом). Невдовзі диктатор помер, а усі гроші з його рахунків були вилучені швейцарським урядом, який призначив лише невелику суму на щомісячне утримання дружини і дітей диктатора.  Цілком закономірно, що модель господарювання, яка є достатньо типовою для азійських авторитарних неоколоніальних режимів, не могла і в Казахстані не закінчитися громадянським повстанням проти деспотії.

             У перші тижні повстання мені здавалася незрозумілою терпляча і анемічна реакція західних демократій на кровопролиття і порушення прав громадян військовими і правоохоронцями токаєвської влади: з боку Заходу жодних засуджень та жодних вимог зупинити накази щодо «стрельбы на поражение» мітингувальників та їх арештів (затримано біля 10 тис. чол.). Не було також адекватної оцінки запрошенню на територію Казахстана російських військ, адже добре відомі зазіхання північного сусіда на багаті землі колись кочівної країни.

                Але усе стає зрозумілим, коли ми дізнаємося про зрощення казахстанської влади з транснаціональними корпораціями. Останні явно не хочуть мати справу з демократичними режимами, які, не виключено, будуть повертати колонізовані національні багатства у руки держави. Владні органи західних країн, звичайно, захищають інтереси своїх бізнесменів і в даних умовах вибирають тактику мовчання і невтручання.

Тим не менш події у Казахстані підштовхують до деяких висновків і певного перегляду концептуальних положень щодо «реформ» у пострадянських країнах, які приводять до громадянського супротиву і кровопролиття.

             – Володіння та великий видобуток природних ресурсів і сільськогосподарської сировини не є гарантією економічного процвітання країни. Багато українців даремно сподіваються на добробут завдяки багатству наших природних ресурсів. Процвітання приносить не добуток сировини, а випереджаючий розвиток високотехнологічних галузей, освіти, науки, культури, охорони здоров’я.

             – Країнам, що розвиваються, приносять шкоду вливання іноземного капіталу, які мають на меті розорення земель і видобуток корисних копалин з подальшим вивозом сировинної продукції за межі країни. Такі країни стають сировинним придатком Заходу, а люди залишаються у злиденних умовах життя.

             – Казахстанський феномен показує, що права власності на поклади корисних копалин, земельні угіддя, водні та інші природні ресурси повинні знаходитись у національних суб’єктів господарювання і приватних осіб, зареєстрованих виключно на території своїх країн, та бути під регулятивним контролем держави.

             – Уряди повинні обмежувати експорт сировинних і енергетичних товарів, наприклад, шляхом обкладання таких операцій експортними митами, а також скасуванням нарахування ПДВ на ці товари.

2. Україна – не Казахстан і не Росія

             Що спільного з конструкцією неоколоніальної казахстанської держави має Україна, устрій якої сьогодні треба назвати олігархічною республікою:

            – В нашій економіці домінують олігархічні холдинги, латифундії та державні галузеві монополії, які також зайняті випуском і експортом сировинної продукції і не орієнтовані на високотехнологічні інвестиції;

           – У нас такий же, як і в Казахстані, злиденний стан соціальної сфери (освіти, науки, культури, охорони здоров’я, пенсійної системи);

           – Маріонеткова державна влада під впливом і на утриманні олігархів;

           – Слабка система національної безпеки (Вона була доведена до стану, за якого в 2014 році міліція та військові масово переходили на бік ворога, і Крим був зданий окупантам без жодного пострілу).

           Як можна побачити, практично усі чотири інституційні компоненти української олігархічної держави співпадають з відповідними елементами казахстанської колоніальної держави. Відмінність лише у тому, що українська влада знаходиться на утриманні не транснаціональних корпорацій, а своїх товстосумів. І перед загрозою втрати суверенітету ми змогли частково посилити обороноздатність, в тому числі завдяки героїзму добровольчих батальйонів. Особливо знаменним є співпадіння наших економік, які обидві орієнтовані на сировинний експорт, але не забезпечують своїм народам гідного життя. Казахстан, як і Україна, володіє незліченними природними багатствами, проте добробут людей залежить не від них, а від організації суспільної праці та застосування найсучасніших технологій (Згадаймо Швейцарію або Японію, на території яких ми не знайдемо великих покладів корисних копалин, родючих угідь чи інших природних ресурсів).

              Принципово інший тип держави представляє собою російська імперія (дехто в Росії називає її ліберальною). Її головні компоненти: державно-монополістичний капіталізм, що спирається на нафтодолари, з пріоритетною капіталізацією доходів у військово-промисловий комплекс; злиденний стан соціальної сфери, незважаючи на великий потік нафтодоларів; авторитарна влада поліцейського типу з планами воєнної експансії на територію суміжних держав; потужна система безпеки і оборони, а також інших видів воєнних дій (енергетичної та інформаційної війни, кібератак тощо), з претензією на роль регіонального жандарму і статусу наддержави.

             Російський імперіалістичний тип частково співпадає з українською олігархічною республікою лише у компоненті економічному – в обох країнах домінують олігархічні та державно-монополістичні структури, які приречені на розпад і загнивання. Російські корпорації можливо будуть більш живучими, завдяки значно більшим доходам, які приносить нафтогазовий комплекс.

               Додамо, що для усіх трьох таких різних за державно-політичним, воєнно-безпековим і економічним устроєм країн спільним є злиденність соціальної сфери, погіршення життя людей. Саме нехтування умовами життя людей і проблемами розвитку соціальних відносин на фоні жирування олігархічних, державно-монополістичних та транснаціональних корпорацій є і буде головним збудником політичного супротиву громадян. Через злиденність життя в кожній з цих країн не уникнути соціально-політичних (демократичних) повстань, хоча не можна зараз вказати, коли і з яких мотивів і підстав народний гнів вихлюпнеться на вулиці і майдани головних міст країн. Але третій Майдан буде!

3. Висновки для України

              З аналізу, проведеного вище, випливають головні реформаційні зрушення, які необхідні нашій країні, аби стати цивілізованою, розвинутою і демократичною:

          < Запровадити елементи, механізми і норми вільної ринково-конкурентної інноваційно-підприємницької економіки.

          < Засобами державного стимулювання і регулювання ліквідувати структурний перекос національного виробництва у бік випереджаючої експлуатації природних ресурсів та експорту сировинних товарів.

           < Досягти енергетичної незалежності України завдяки інтенсифікації власного видобутку як органічних видів палива, так і використання відновлюваних енергетичних джерел.

           < Фінансово підтримувати дрібних землевласників, фермерські господарства і стимулювати переробку сільськогосподарської продукції всередині країни.

           < Пріоритетно і випереджаюче збільшувати бюджетне фінансування галузей соціальної сфери.

           < Забезпечити становлення правової демократичної держави, зокрема, звузити повноваження президента, скасувавши його права впливати на формування судових, правоохоронних та антикорупційних органів, національних комісій і рад і передати ці повноваження парламенту.

            < Створити потужну систему національної безпеки, прискорити розвиток військово-промислового комплексу, запровадити військові стандарти і технології НАТО, інтеграцію нашої армії у його структури та інше.

            Україна має обов’язково стати політичним лідером сукупності пострадянських держав, народи яких (окрім російського) давно цього бажають.

Володимир Лановий

Січень16/ 2022

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України