• Сьогодні: Середа, Листопад 20, 2019
Інфо ПС

ОБКРАДЕНИЙ ПРОЙДИСВІТАМИ ВІД НАУКИ І ВЛАДИ

Заслуги перед людством винахідника-самородка Якова Устимовича Рощепія, уродженця села Осовець Бобровицького району на Чернігівщині, незаперечні. Та чомусь доля цієї талановитої людини приречена на забуття і неправду.

Геній, але не в тій родині народився

         Яків Рощепій вдало розпочав шлях винахідника: ще в юності змайстрував на ті часи справжнє технічне диво, що їхало на двох колесах, і його вершник не падав. То був перший у селі велосипед на дерев’яних колесах.

Незвичайний транспортний засіб потрапив на очі місцевій знаті, вона й потурбувалася, щоб винахідник із своїм творінням взяв участь у земській виставці досягнень. Звідти Яків повернувся з високою відзнакою і премією в десять царських рублів. Тоді за такі гроші можна було купити головну тяглову силу на селі – коня, ще й дещо з упряжі. Невдовзі талановитого юнака призвали в царську армію і направили служити в полкову зброярню.

Основним завданням для рядового Рощепія було ремонтувати стрілецьку зброю. Але Господь наділив його особливим талантом: він першим у світі розробив принцип автоматичної гвинтівки. І доля вдруге посміхнулася сільському хлопцю: його винахід  високо оцінив начальник полігону офіцерської стрілецької школи, відомий зброяр М.Філатов і рекомендував, щоб самородок продовжував працювати над розробкою у майстернях школи. Тут Рощепій познайомився з  винахідниками зброї Ф.Токарєвим, В.Дегтярьовим, В.Федоровим, які допомагали йому вдосконалювати автоматичну гвинтівку, проводити її випробування.  Згодом вона готова була для серійного виробництва, її автора нагородили срібною медаллю і грошовою премією, але  виявилось, що Яків народився не в тій родині. Начальник Сестрорецького військового заводу не міг змиритися з тим, що рядовий солдат, виходець із бідних селян стане автором такого винаходу. Зі свого боку Рощепій не побажав ділитися своїм авторством з титулованим, але бездарним чиновником.

Бюрократична тяганина навколо винаходу тривала не один рік, а там і Перша світова війна почалася, за нею – революція, громадянська війна… У  бурхливих подіях загубився талановитий конструктор. Та не забули про його винахід агенти чужоземних військово-промислових фірм. Уже після Другої світової війни з Яковом Устимовичем зустрівся кореспондент центральної газети «Радянська Україна» Іван Волошин, який  написав  про забутого винахідника, і навіть про те, про що колись Рощепій боявся й рідним розповідати: «Скільки усяких підступних дияволів звивалося навколо моєї грішної душі. Пам’ятаю одного бельгійця на прізвище Шифлєр, нишпорив у Росії. Все умовляв, щоб я покинув батьківщину свою і переметнувся до них у Бельгію. Обіцяв раювання на землі. Тільки я їм, – усім паразитам людської думки, – говорив одне: руський солдат душі нікому не продає…».

Солдат Рощепій не продався за спокусу райського життя за кордоном, а стосовно начальників заводів є реальна підозра. В їхніх руках залишилися креслення автоматичної гвинтівки. І в 1912 році її принцип, що вирізнявся простотою і компактністю, був помічений у кулеметі австрійця Шварцлозе, а в 1921-му – в автоматичній гвинтівці Педерсона з США, тоді як у Росії самородок Рощепій заявив про свій принцип автоматичної зброї в 1902 році, офіційно приступив до його розробки  в 1904-му, і вже через три роки новий вид зброї готовий був до серійного випуску. Але не судилося солдату російської царської армії тримати в руках гвинтівку Рощепія. З нею воювали вже червоноармійці. Правда, прізвище автора було інше

Після революції Яків Устимович протягом чотирьох років працював на київському заводі «Арсенал». Він не мав фахової освіти, тож не був допущений до конструкторської роботи, використовували його «золоті руки». Та душа рвалася до вищого: у 1924 році конструктор самотужки, практично в домашніх умовах, завершив розробку самохідного зернового комбайна, виготовив фахові креслення і пояснення нової конструкції. Та повторилася історія з гвинтівкою – тепер уже радянські чиновники поклали геніальний винахід під сукно бюрократичного столу.

Винахідник не здавався, і у 1926 році відвіз діючу модель комбайна до Академії наук. Там горе-вчені порадили автору винаходу розчленувати комбайн, щоб він був не самохідний, а рухався на причепі. Конструктор-самоучка не погодився з такою ідеєю, тож його модель здали в музей, як технічний курйоз.

Щиро захоплювалися винаходом Рощепія його земляки. Ледь не все село збіглося подивитися на нове диво техніки. Свого часу перший механізатор Осовця Григорій Сміян розповідав журналісту районної газети: «Очам своїм не міг повірити, коли побачив, як по долівці рухався за допомогою пружин макет самохідного комбайна, підбирав розсипані колоски жита і обмолочував їх. Тоді я ще дитиною був, але зрозумів, що як би добре було, щоб такий агрегат запустити на поля. Наскільки б полегшилася праця моїх батьків! Про такий комбайн мріяв і тоді, коли вивчився на тракториста, став працювати на великих колгоспних нивах».

Самохідні комбайни українські селяни побачили значно пізніше, вже після Другої світової війни, проте, як і автоматична гвинтівка, під іншим авторством.

Справедливість і неправда – поруч ідуть

      Коли фашисти ступили на нашу землю, Якову Устимовичу йшов уже сьомий десяток, і на фронт його не забрали. Та найбільше шкодував, що не зміг озброїти наших солдат автоматичною зброєю. Проте в 1943 році при звільненні радянськими військами  його села, побачив у одного воїна незвичну гвинтівку. Розпитав про неї і довідався, що то «сємізарядная вінтовка Токарєва».

Вже після війни справжньому її автору вдалося зв’язатися з цим конструктором, і той визнав, що зробив гвинтівку за системою Рощепія. Доля самородка-винахідника йому не була відома, а Вітчизна опинилася перед загрозою окупації, от і згадали про розробки ще царського періоду, які й лягли в основу виготовлення семизарядки та іншої автоматичної зброї.

Прославлений зброяр Ф.Токарєв посприяв, щоб суспільству стало відоме ім’я справжнього автора геніального винаходу: в 1950 році про Якова Рощепія з’явилися публікації в газеті «Красная Звєзда», журналі «Огоньок», низці фахових друкованих видань.

У серпні того ж року до села Осовець приїжджали партизанський генерал, письменник Петро Вершигора і згаданий уже кореспондент газети «Радянська Україна» Іван Волошин. З публікації останнього Україна довідалася, що Яків Устимович сконструював не лише автоматичну гвинтівку, а й самохідного зернового комбайна. Але якщо з авторством по зброї справедливість встановлена, то тему по комбайну, як кажуть, заговорили, оскільки були визнані вже інші автори.

Довести протилежне намагався й сам Рощепій. У 1947 році він побачив у полі самохідного комбайна, сконструйованого за його розробками, і свої претензії адресував Міністерству сільського господарства УРСР. Звідти надійшла відповідь від керівника сектору Хітрова: «Ваш самохідний комбайн – річ неоригінальна. Якщо хочете знати, такий комбайн вперше з’явився в Австрії». При цьому чиновник із міністерства чомусь не звернув увагу на те, що в Європі самохідного комбайна випустили значно пізніше, ніж його сконструював Рощепій. І розробки його у 1924 році були надто оригінальні, це вони після того, як десь пролежали 24 роки, стали, можливо, вже не такими «свіжими».

У питанні визнання за Рощепієм авторства винаходу самохідного зернового комбайна нічого не змінилося навіть після того, як у довідці на призначення йому персональної пенсії республіканського значення (Токарєв потурбувався) було зазначено, що у 20-х роках працював над «виготовленням моделі зернового комбайна і здав її в Київську Академію Наук». Архівні документи свідчать, що ця довідка направлена для призначення пенсії за особистим розпорядженням заступника голови Ради Міністрів УРСР товариша Мацкєвича.

Пенсію Якову Устимовичу призначили з 1 березня 1951 року в сумі 400 карбованців (звичайна становила 150 крб.), невідомо лише, коли він почав її одержувати на руки. За деякими архівними документами – з березня 1954 року. Можливо, через бюрократичну тяганину, оскільки повторне свідоцтво про народження йому видали аж в травні 1958 року. Існує й такий здогад, що хтось протягом трьох років одержував персональну пенсію за Рощепія. Та й продовжував він жити у забутті. Оті публікації 1950 року – то лише миттєве визнання його таланту і заслуги перед суспільством. Хоча тоді Яків Устимович був чи не єдиним на велику округу персональним пенсіонером республіканського значення, але навіть хоронили його без ніяких особливих почестей. Невдовзі і про місце поховання  забули. А от неправда продовжувала переслідувати генія і після смерті, перекинувшись на голову його дружини Марини Оксентіївни.

Якось вона написала вчителю історії Осовецької школи Михайлу Митрофановичу Дідику, який збирав матеріали про винахідника: «Тепер ще у мене одне горе – закрили мій номер городу. Що ж мені робити? Не знаю, де мені шукати порятунку? Такі ми неудачники, неспособні жити у світі…».

У такого відчаю є якась доля правди. Можливо, дійсно, талановитий Яків Рощепій не вмів жити в суспільстві, де нерідко неправда й кривда брали верх над правдою і справедливістю. І не він один обкрадений пройдисвітами від науки і влади.

У Тульському музеї зброї зберігається автоматична гвинтівка, зібрана особисто винахідником, тоді ще солдатом царської армії Рощепієм.

Василь ГЕРЕЙ

РУМ цікаві новини   

Серпень02/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України