• Сьогодні: Четвер, 4 Березня, 2021
Інфо ПС

НИНІШНЯ ТАК ЗВАНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ – ЦЕ РУЙНАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ОСНОВ УКРАЇНИ

Згідно з цивільним кодексом суб’єктами права власності в Україні є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. А отже, це держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. А також юридичні та фізичні особи.
Аж надто вільне трактування Верховною Радою норм Конституції України призвело до появи у Законі про місцеве самоврядування положення про те, що всупереч зазначеному вище статусу територіальної громади згідно зі статтею 16 закону про місцеве самоврядування право суб’єкта комунальної власності від громади передано відповідній раді. Тобто Україну рішенням депутатів знову трансформовано з держави громад–власників у державу рад–власників.
У зв’язку з цим стає зрозумілим, що майно територіальних громад згідно з Конституцією України, а саме жителів села, селища, міста, передається (в явно незаконний спосіб) не так званій ОТГ (об’єднаній територіальній громаді), а саме раді цієї ОТГ, яка і буде визначати фактично долю земельних ділянок, водних об’єктів, комунальних будівель, тощо, тобто володіти, розпоряджатися та користуватися. В умовах відсутності визначеної законодавством процедури місцевого референдуму, повального заперечення по території України органами юстиції права загальних зборів приймати зобов’язуюче рішення всупереч Положенню про збори громадян за місцем проживання ще від 1993 року, профанації ідеї громадських слухань як таких.
Тобто, громаду як жителів та співвласників позбавлено суб’єктності. Це, по суті, є формуванням чергового механізму узурпації влади на користь політичної номенклатури та руйнує конституційні основи самої держави.
У зв’язку із зазначеним ще раз наголошуємо на неєвропейськості та неконституційності таких об’єднавчих процесів та явній суперечності такої «реформи» національним інтересам України.
Згідно з нормою ст. 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є український народ, який здійснює владу безпосередньо або через утворені ним органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Натомість сьогодні ми вчергове (!) констатуємо факт узурпації влади так званими представницькими органами, які змінюють територіальний устрій України, визначений Конституцією України, утворюють нові, не передбачені нею, адміністративно-територіальні одиниці, без проведення референдумів чи на основі інших зобов’язуючих рішень самих територіальних громад, що вимагається ст.5 ратифікованої в Україні Європейської хартії місцевого самоврядування, а, отже, без згоди на це основного носія влади – українського народу. Такі дії, без сумніву, отримають відповідну оцінку судових органів влади у близькому майбутньому.
      Згідно зі ст. 60 Конституції України ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Тому усі рішення, що прийняті органами місцевого самоврядування та органами державної влади всупереч вимогам Конституції, є злочинними, а тому не підлягають обов’язковому виконанню.

Розуміючи, яке майбутнє України передбачено ідеологами таких реформ, ми, громадяни, не маємо морального права брати участь в остаточному знищенні місцевого самоврядування, навіть у такому недосконалому вигляді, яким воно є зараз в Україні. Без участі у виборчих комісіях, без участі жодного члена громади у виборах, без будь-якої згоди, навіть органу місцевого самоврядування, сьогодні громада може опинитися будь-де, якщо це захочеться групі чергових «реформаторів». Приклад села Устерік на Франківщині, що борються за свою самоврядність уже цілий рік, сьогодні знають у цілій Європі.

Дійсно, у сусідній Польщі на початках реформи всупереч Європейській хартії місцевого самоврядування об’єднання можна вважати примусовими. Але сьогодні без референдуму це питання не розглядається. Наслідок – одержавлення місцевого самоврядування.
Ще гірший наслідок цього та подібних кроків (наприклад, 62% польських приватизованих підприємств перейшли в руки партійної номенклатури) – 212 місце у світі за рівнем народжуваності, лідерство у Європі за рівнем еміграції, зростаюча динаміка боргів місцевого самоврядування.

Поруч з нами Чехія, де збережено 6 250 громад і де місцевий референдум – стабільний захист чеської громади від втрати «смаку до життя» внаслідок примусових укрупнень, які не відіграють жодної важливої ролі у співпраці чеських громад та європейських фондів. Усі чеські громади рівні між собою, незалежно від того, чи у них 2–200 чоловік, чи 40 000. Різниться лише обсяг делегованих державою повноважень. Не зробили таких помилок ані Словенія, ані Словаччина.

Тож розуміємо, що те, що робиться в Україні, не є жодною реформою децентралізації на основі хоча б якогось європейського досвіду. Така зневага до народу є лише в одного з наших сусідів – у російської імперії. Обман рано чи пізно стає очевидним для всіх.

Якщо мета реформи – витравити українців з їх землі (в сумі з нестримною жагою до купівлі олігархами та їх не надто моральними «колегами по піратському ремеслу» по цілому світу, то чи варто нехтувати майбутнім своїх нащадків, яким, зрештою, доведеться в жорстокій боротьбі повертати свою рідну землю. Як зазначає учасник Варшавського повстання, в’язень НКВД та професор економіки майже із 70–річним стажем Вітольд Кєжун, усі ці процеси є сучасним варіантом неоколоніалізмувтратою в українського чи в польського народів своєї землі, своїх ринків, перспективи розвитку.

Може, нарешті, почнемо думати своєю головою, відкинемо вбік «телевізійні підручники» щедро оплачуваних політтехнологів і здобудемо власну державу, виконуючи свою Конституцію, шануючи свій народ, не розпродуючи те, що належить нашим дітям – нашу державу, не перетворюючи самоврядування на прикрий спогад для майбутніх поколінь.
Деякі висновки та тези польських колег:
1) Не можна говорити про самоврядність громади, якщо громада не має статусу юридичної особи (!)
2) Наявність юрособи ради заперечує ідею самоврядності
3) Певні об’єкти під час об’єднань у велику гміну (польську тергромаду) не вилучалися з власності сіл
4) Солецтва теж мають окремі статути
5) Ніяких земель за межами населеного пункту у Польщі немає
6) У Польщі гміна має бути однорідною. З історичної практики: щоб протягом дня можна було об’їхати конем. Ніякі гміни на рівні району недопустимі….
7) У Польщі на рівні повіту (нашого району) державної адміністрації немає
8) Сьогодні обговорюється питання взагалі про усунення рівня повіту
9) У державній власності можуть перебувати землі військових частин та в місцях видобутку корисних копалин
10) У Польщі набувають поширення громадські бюджети.
Одержавлення місцевого самоврядування, на думку польських та чеських експертів, слід трактувати як нав’язування державою місцевому самоврядуванню додаткових функцій без відповідних фінансових ресурсів, постійне втручання держави у питання місцевого самоврядування.

Олександр Базилєв, правозахисник

Січень30/ 2017

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України