• Сьогодні: Вівторок, 20 Квітня, 2021
Інфо ПС

Невтомний розвінчувач міфів Кремля

shtepa

12 вересня 1897 року народився відомий теоретик українського націоналізму і борець із комунізмом Павло Штепа (1897-1983) — український історик, інженер-будівельник, письменник, публіцист, журналіст, громадський діяч, професійний підпільник, вчений-еміґрант. Народився на Кубані (Північний Кавказ), у станиці Новодмитрівська в родині священика (Кубань завжди була і залишається населена українцями). Середню школу закінчив у Майкопі. 1919 року отримав атестат зрілості помічника інженера з виробництва сільськогосподарської машинерії.

Брав участь у революції і Визвольній війні 1917–1920 рр., а згодом знаходився в еміграції в Чехо-Словаччині; закінчив навчання в Українській Господарській Академії в Подєбрадах й емігрував до Канади у 1927 році. Павло Штепа вийшов із школи політичного та культурологічного мислення Дмитра Донцова (1883–1973). Пройшовши бойову школу у підпільній революційно-націоналістичній Українській військовій організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН) у міжвоєнну добу, П. Штепа створив свою оригінальну етнологічну і культурологічну концепцію розвитку слов’янських, і зокрема, російського народів у післявоєнний час.

Був багаторічним членом Головного управління української стрілецької громади в Канаді, автор ряду статей у еміграційній пресі, зокрема, в журналі «Визвольний Шлях». Помер 2 березня 1983 року в Канаді.

У своїй книзі  «Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість» Павло Штепа на багатому історичному матеріалі, фактах і свідченнях численних російських і зарубіжних авторів глибоко і дотепно аналізує психологію і ментальність московитів, які називають себе з 19 століття і донині, «росіянами». Штепа також розкриває передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку та занепаду Російської імперії — хто її створив, які цілі вона переслідує, на чому тримається і чого боїться. «Автор з позицій патріота України всебічно розглядає історичне підґрунтя визвольних рухів свого народу за здобуття незалежності і створення української держави», — чітко резюмує зміст книги укладач анотації на неї. Аналіз Штепи до такої міри точний, настільки б’є не в брову, а в око, що всі спроби її критики російської стороною зводилися до істеричних криків в «Живому журналі». Жодного серйозного спростування з російського боку хоча б навіть частини непривабливого портрета московита, намальованого Штепою, не існує. Російською відповіддю на його книгу було і залишається повне мовчання, як це трапляється завжди, коли критика Московії-Росії глибока, вірна і безперечна до очевидності.

Ось деякі цитати з цієї книги: «Стадний інстинкт самозбереження підказував шукати безпеки й охорони в гурті. Так зродилася у москвина ідея: «человек — ничто, а общество — все», «На миру и смерть красна», «Ломи стеной, иль мало нас», «Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы, попробуйте сразитесь с нами!» (О. Блок). Безпорадність, почуття меншовартості, боягузтво, кріпацтво, рабський побут, деспотична влада в родині, безапеляційна влада общини, деспотія уряду — все це виплекало і за багато поколінь зміцнило стадність москвина.

Чужинці — мандрівники по Московщині у 15–16 ст. свідчать, що особистість (індивідуальність) — незнана річ москвинові. П. Чаадаєв пише, що йому боляче порівнювати московські обличчя з європейськими: боляче вражала безвиразність московських обличь. У Московщині ніколи не існувала особиста воля, особиста ініціатива, особиста діяльність, бо особистість закували москвини в кайдани. Москвини гуртом, отарою, ордою загарбували чужі землі. У московській історії бачимо мовчазне, стихійне, гуртове рушення безликого загалу, що не зважає на жодні жертви: свої і чужі…

Запаморочена політичними перемогами московська голота вже не боїться нікого і пише: «Ми однаково думаємо про всі справи нашого життя і тому говоримо однаково кожному з нас зрозумілою мовою. У нас нема і бути не може непорозуміння. Ця наша однодумність є нашою найбільшою і непереможною силою і вирішальною перевагою над іншим світом, який розбитий власне браком однодумності» [радянський письменник Я. Ільєнков. «Большая дорога»].

«Всяка московська імперія (навіть сама етнографічна Московщина) не дозволить жодної свободи: особистої, громадської, національної немосковським народам. Не може дозволити приватної власності, що є основою свободи. Всіляка Московщина — монархічна і соціалістична — заперечує особу та її права; заперечує ідею приватної власності; заперечує всіляку свободу. «Деспотія і рабство, брехня і доноси, злодійство і безбожництво. Московщини без цих властивостей не було би в історії. І досі вона не показала, що може бути інакшою. Отже, як не боляче, мусимо визнати, що і не може бути інакшою. Тому вона і не має права існувати взагалі», — щиро зізнавався московський патріот князь С. Волконський».

«Москвини виправдовують своє загарбництво (імперіалізм) та колоніалізм тим, що, мовляв, й інші народи загарбували чужі землі й обертали їх на свої колонії. Хіба англійці не загарбали Австралію, Індію, пів-Африки, пів-Америки? Хіба англійські колонії не перевершували територію Англії багатократно? При цьому замовчується різниця між своїм і англійським колоніалізмом. Англо-сакси загарбували дикі, нецивілізовані землі, де величезні простори годували лише кілька десятків тисяч тубільців. Через кількасот років ті простори годують сотні мільйонів. Англійці перетворили дикі степи та праліси в цивілізовані, найбагатші країни, як от Північну Америку, Австралію. Європейці, безперечно, визискували тубільців у своїх колоніях. Але водночас і цивілізували їх: будували школи, лікарні, шляхи, впроваджували культурне землеробство, промисловість. Європейці створювали те, чого ЩЕ НЕ БУЛО. Навчали тисячі тубільців у своїх європейських школах на учителів, лікарів, інженерів, урядовців, тобто творили провідну верству тих народів. У ХХ ст. бачимо негрів з європейською освітою, президентів, міністрів самостійних африканських та азійських новопосталих держав.

… По Переяславі 1654-го москвини надзвичайно ворожо ставилися до європейської культури, «латинской ереси», що її несли українці в московське культурне життя».

Тут важливо підкреслити, що Павло Штепа був одним із перших, хто давно розгледів у більшовиках не європейських ліворадикалів, якими вони себе вважали, але саме російських націоналістів, людей плоть від плоті типово затхлої і задушливої московської системи — того, що остаточно сформувалося в головному породженні більшовицького режиму, тобто в сталінізмі:

«Петро І пробував терором цивілізувати Московщину, але одразу ж по його смерті вона відбудувала свій старий «китайський мур», що кілька сторіч відгороджував її від Європи, залишивши маленьке віконце — Петербург. Московські націоналісти-більшовики, захопивши владу 1917 року, негайно замурували і його… Захопивши владу, В. Ленін запровадив таку деспотію, що перевершила деспотії всіх Іванів, Петрів, Миколаїв разом. ТОМУ й підтримала В. Леніна московська нація. Збройна боротьба проти його влади колчаків, денікіних, юденичів 1917–1920-х рр. була трагічним непорозумінням, що й визнав пізніше А. Денікін. Та й 90% вояків т. зв. «білих» військ становили немосквини і донські козаки, які за кількасот років вільного життя навчилися цінити волю. Зрештою і ті генерали Колчак, Юденич, Врангель також були не москвини з походження. Натомість питомі москвини Брусілов, Поліванов, Клембовський одразу стали на бік В. Леніна…

Не марксизм, не соціалістичні ідеї підказали 1917 року В. Леніну поновити деспотичну владу та кріпацтво, а непереможна сила національних традицій».

«СРСР був створений не мудрістю московитів, а дурістю європейців», — дотепно пише Штепа.

Закінчує Штепа свою книгу про московитів рішучим висновком: «Ніколи не було, нема і бути не може союзу України з Московщиною. Не може бути, хоч би й хотіла Україна. Не може, бо український і московський народи — це дві протилежності, які самі себе взаємно заперечують в усіх, без винятку, царинах життя. А над усе в найголовнішій — в царині духовній. Ніхто і ніщо не зможе привести до союзу України з Московщиною, як ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу Христа з антихристом, християнство з сатанинством, релігію з безбожництвом, добро зі злом, правди з брехнею, любов з ненавистю, жорстокість з лагідністю».

Спостерігаючи сьогодні дії і стан Росії-Московії, цей висновок неможливо спростувати. Він був, є і буде непорушний. Він може перестати працювати тільки в двох випадках: якщо станеться диво (московська ментальність зміниться на краще) або якщо на територію Московії зійде сама Богоматір з легіонами ангелів і пояснить московитам їх помилки. Чудес ж, як відомо, не буває.

Андрій Безсмертний-Анзіміров

есеїст, кінокритик (США)

Чи «брат», тим паче «старший», москвин УКРАЇНЦЮ?

СЛОВО ДО ЧИТАЧА-УКРАЇНЦЯ

     Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова і Дрогобицька видавнича фірма «Відродження» два (!) роки тому зробили величезну, як на мене, навчально-виховну справу для мислячого і свідомого українця – здійснили ЧЕТВЕРТЕ (!) видання ґрунтовної праці Павла Штепи (1897-1983) «Українець і москвин (дві протилежності)», написаної і вперше виданої 50 років тому.

«Француз Ж.Б.Шерер у своїх «Анналах Малої Росії» (1776) пише, що українські батьки передавали своїм синам, як найдорожчу спадщину, клич «Воля або смерть!». Автор першої в Європі наукової історії України Й. Енгел із здивуванням питав ще в 1796 році: «Як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як це сталося, що місце вільно обраного гетьмана зайняв московський губернатор?»

Як це сталося, що в 1917-му скинули з себе московське ярмо вдесятеро менші за Україну Литва, Естонія, Латвія, Фінляндія, а вдесятеро більша за них Україна понині карається в московському ярмі? – повторюють запит Енгела через 150 років наші діти.

Як це сталося? Яким чином? Чому? Хто завинив?», запитують видавці у передмові до першого видання.

На всі ці та багато інших питань і намагається дати відповідь Павло Штепа у своїй праці «Українець і москвин». Замість десятків державних наукових інститутів за 25 років незалежності України…

Нове видання цієї книги, зазначається в анотації, є відповіддю на військову окупацію України Московією, на нескінченний потік антиукраїнських публікацій на Московщині та в Україні і на такі ж висловлювання багатьох кремлівських політиків і московських п’ятоколонників на українській землі. Власне, для цих, скалічених москвинами, українців, що й досі вірять імперсько-сталінській історіографії і ще й сьогодні вивчають у школах і вузах «совкову» історію України, ця книга буде справжнім «відкриттям Америки», бо ж на кожній її сторінці вони прочитають щось геть цілком протилежне всьому тому, що чули з дитинства.

Правда, чи дійде це видання до адресатів – науковців, політиків, студентів, школярів і широкого загалу читачів – за такого незначного накладу і «нульової» уваги з боку державних інституцій, особливо Міносвіти, в умовах триваючої русифікації – далебі сумнівно.

Проте, хто хоче знати – той знайде. У світовій павутині… Тож успішних пошуків вам!

Редакція

Вересень11/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України