• Сьогодні: П’ятниця, 25 Вересня, 2020
Інфо ПС

НЕ ПРЕСЛАВНИЙ НАШ БОГДАНЕ…

shevchenkoУ віршах Кобзаря, які були написані в його останні роки, зустрічаємо часто негативні оцінки Хмельницького. Особливо це стосується ядучого вірша: «Якби-то ти, Богдане п’яний…», який датується серпнем 1859 р.:

«Якби-то ти, Богдане п’яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подививсь!
Упився б! Здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі б утопивсь,
В багні свинячім.
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже…
Якби на світ ти не родивсь
Або в колисці б ще упивсь,
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь».
Попри скарказм, цей вірш має елементи концептуального характеру. Шевченко з іронією говорить про славність Богдана. Тут він ніби дискутує з українськими й російськими авторами, які ідеалізували «великого гетьмана». Ймовірно, тут Кобзар мав на увазі не лише «Історію русів», праці Бантиша-Каменського, Маркевича, поему «Богдан» Гребінки тощо. Шевченко ознайомився з монографією Миколи Костомарова «Богдан Хмельницкий», що вийшла за два роки перед написанням згаданого вірша. У цьому творі Костомаров діяльність Хмельницького і її наслідки, зокрема Переяславську раду, висвітлював у плані позитивному. Такий підхід, як бачимо, Шевченком не сприймався. Тому можемо вважати, що вірш «Якби-то ти, Богдане п’яний…» (принаймні частково) є прихованою дискусією з Костомаровим.

Містично-романтичний образ розритої могили стає важливим символом у Шевченковій поезії періоду «трьох літ». Якщо в ранній період поет елегійно протиставляв колишню «козацьку славу» марудному сьогоденню, то тепер ця «слава» опиняється в могилах, які блюзнірськи розкопують. У розритих могилах царські чиновники шукають не лише історичні артефакти, а й скарбів. Сам Шевченко, співпрацюючи із Київською археографічною комісією, брав участь у таких розкопках. І вони в нього викликали, радше, негативне ставлення.
Розрита могила – не лише блюзнірство, наруга над мертвими. Це й щось містично-злісне, недобре. Водночас образ розритої могили тісно пов’язувався Шевченком із образом Хмельницького. Адже не було відомо, де похований цей козацький гетьман. Його поховання шукали, розкопуючи могили.
Образ розритої могили найповніше розкривається в поемі-містерії «Великий льох» (1945) – одному з найкращих поетичних творів Шевченка. Водночас це була поема про Хмельницького, точніше – в ній інтерпретувалася пам’ять про цього гетьмана, давалася оцінка наслідків його діянь.
Спочатку в творі йде мова про три душі, які вселилися в птахів і яких не пускають до раю. Кожна з них вчинила «історичний гріх», за який карається. Перша – за те, що перейшла з повними відрами води дорогу Богдану Хмельницькому та його старшині, коли ті їхали присягати на вірність московському цареві до Переяслава:
«Дивлюсь — гетьман з старшиною.
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати!..
І вже ледви я, наледви
Донесла до хати
Оту воду… Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тою клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в Рай не пускають».
Друга душа покарана, бо напоїла коня Петру І, коли він був у Батурині, прямуючи з Полтави до Москви. Третя – за те, що, будучи немовлям, посміхнулася цариці Катерині ІІ, коли та плила на галері Дніпром.
Шевченко виділяє три ключові трагічні моменти в історії України, які мали важкі наслідки. Це – Хмельниччина, котра призвела до приєднання українських земель до Московщини. І вона трактується як найбільша трагедія України, бо всі наступні трагедії – похідні від неї. Друга трагедія України – перемога Петра І в Полтавській битві, що супроводжувалася для краю страшною руїною (символом такої руїни для Шевченка стало спалення Батурина). Третя трагедія – колоніальна політика Катерини ІІ, яка мала своїм наслідком ліквідацію українських автономних інституцій.
Другою трійцею у містерії «Великий льох» є ворони. Як відомо, в українському фольклорі ці птахи часто символізують зло. Кожна з ворон репрезентує темні сили трьох націй – української, польської та російської. Українська ворона є символом запроданства, колабораціонізму. І якщо у інших душ-птахів маємо несвідоме запроданство, то в української ворони запроданство цілком свідоме. Ось що вона говорить про Хмельниччину:
«А з вольними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала,
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала, з Богданом
От-от уже поховала».
Третя трійця – лірники. Їм дається така характеристика:
«Один сліпий, другий кривий,
А третій горбатий.
Йшли в Суботов про Богдана
Мирянам співати».
Із цієї характеристики випливає, що три лірники є людьми недолугими й недалекими. А їхні співи про Богдана (Хмельницького) якраз є виявом примітивного мислення та наївності. Оповідь про трьох лірників – це сатира. Лірники хочуть співати про Богдана, але потрапляють під гарячу руку ісправника, який не знайшов у розкопаному льосі Хмельницького скарбів:
«Костяки в льоху лежали
І мов усміхались,
Що сонечко побачили.
От добро Богдана!
Черепок, гниле корито
Й костяки в кайданах!
Якби в форменних, то добре:
Вони б ще здалися…»
Шевченко, ніби іронізуючи, дає зрозуміти: від «славного» Богдана, про якого збиралися співати лірники, лишилися мертвечина, черепки та гниль. Щоб зігнати злість, ісправник наказує побити ні в чому не винних наївних лірників. Самого ж Хмельницького зі злості він обзиває «мошенніком».
Завершується містерія «Великий льох» епілогом, у якому Шевченко, використовуючи символіку Суботова, родового помістя Хмельницького, з сумом говорить про те, що діяння гетьмана в кінцевому результаті стали бідою для України:
«Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають.
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.

Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все-то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!»
Отже, маємо вкрай негативну концептуальну оцінку діяльності Хмельницького. Шевченко вважав, що дії цього козацького гетьмана, за великим рахунком, були даремними. Більше того – вони привели до приєднання України до Росії, що стало для українців трагедією.

Петро Кралюк

Січень24/ 2017

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України