• Сьогодні: Середа, Серпень 22, 2018
Інфо ПС

НАС ЗНОВУ «КИНУЛИ»: НА ЧЕТВЕРТОМУ РОЦІ “ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ” 75% ЗІБРАНИХ У РЕГІОНАХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ ВСЕ ЩЕ ЙДЕ У КИЇВ

Керівники України регулярно рапортують про значні успіхи з децентралізації влади.

      “Децентралізація стала найрезультативнішою з реформ – або однією з найбільш результативних, – заявив нещодавно Петро Порошенко. – І хоча децентралізація –  це моє дітище, я впевнений, що вона має стати турботою всього нашого суспільства“.

Розпочата чотири роки тому реформа децентралізації, як нова практика управління територіями, вже довела свою эфективність у частині забезпечення повноважень і фінансових ресурсів на місцях“, – вторить президенту прем’єр-міністр Володимир Гройсман.

Та чи так все гладко на “децентралізаційному фронті”? Спробуємо розібратися на прикладі Одеси та області.

Бюджетна арифметика великого міста

У 2017 році до бюджету Одеси надійшло 9,3 млрд грн. Чотири роки тому було 3,4 млрд грн – різниця очевидна і відчутна. Однак слід враховувати, що гривня 2013 року коштувала суттєво більше гривні 2017-го.

Скажімо, з урахуванням інфляції 3,4 млрд 2013 року будуть еквівалентні приблизно 7,8 млрд 2017-го – тобто реальне зростання доходів бюджету Одеси за чотири роки “децентралізації” складає десь 17% – вже значно менш вражаюча цифра.

Директор департаменту фінансів міськради Світлана Бедрега розповідає: різке зростання доходів Одеси спостерігалося в 2015 році – на початку децентралізації“.

Дійсно, за підсумками 2014 року в бюджет міста надійшло 3,7 млрд грн. У 2015 – вже 5,7 млрд. Навіть з урахуванням інфляції обсяг доходів бюджету зріс практично на третину – більш ніж відчутний результат. Але за рахунок чого це сталося?

З одного боку, міські бюджети (Одеса – не виняток) одержали нові джерела надходжень. Так, уряд передав на місця акцизи з роздрібної торгівлі пальним, тютюновими виробами та алкогольними напоями. Крім того, місцеві бюджети стали також отримувати 10% від податку на прибуток підприємств, який раніше в повному обсязі йшов у державну казну. Правда, натомість міста позбавили 15% податку на доходи фізосіб (ПДФО): якщо до 2015 року в міські бюджети переказувалося 75% надходжень від цього податку, то після реформи – 60%.

Скорочення частки ПДФО в міський бюджет у 2015 році коштувало Одесі приблизно 360 млн грн. Нові надходження частково компенсували, але не перекрили ці втрати: акцизів у 2015-му зібрали 265 млн грн, податку на доходи підприємств – 76 млн. Тобто чисто за податковими джерелами доходу Одеса залишилася хоча й у невеликому, але мінусі – приблизно на 15 млн.

Пастка субвенцій

За рахунок чого в такому випадку сталося загальне зростання доходів? А сталося це за рахунок того, що Одеса (та й інші міста) стала отримувати з держбюджету дві значні субвенції: освітню і медичну. У 2015 році завдяки їм міський бюджет одержав додатково майже півтора мільярди гривень.

Вийшло цікаво. Загальний обсяг доходів дійсно зріс, але зросла і залежність міського бюджету від зовнішніх дотацій. Якщо у 2014 році надходження з бюджетів інших рівнів становили приблизно третину від загального обсягу доходів одеськой казни, то у 2015 році їхня частка зросла до майже 50%.

Здавалося б, яка різниця, з яких джерел має дохід місто – тільки б він був якомога більшим? Насправді ж різниця є – і вельми суттєва.

Податкові та інші “власні” надходження визначаються соціально-економічною ситуацією в місті та політикою міської влади. А величину субсидій, субвенцій та інших дотацій в ручному режимі визначають на Печерських пагорбах: захочуть – дадуть більше, захочуть – “перекриють кисень”. В підсумку, внаслідок “бюджетної децентралізації”, фактична залежність міського бюджету  від «доброї волі» Центру лише зміцнилася.

І починаючи з 2016 року, ця воля поступово стає все менш доброю.

Наприклад, із субвенції на 2016 рік виключили кошти на утримання ПТУ і подібних закладів. У 2017-му субвенцію врізали знову, забравши звідти гроші на оплату комунальних послуг для установ освіти. Ці витрати міськбюджет має фінансувати з власних коштів – а це майже 500 млн грн у рік.

Спочатку дуже сильно збільшили доходи, а тепер поступово компенсують це новими витратами, – скаржиться Світлана Бедрега. – Субвенція на освіту з 2015 року збільшилася “аж” в 1,2 раза, при цьому витрати на цю сферу з місцевого бюджету зросли втричіз 400 млн до 1,2 млрд. Аналогічна ситуація в охороні здоров’я. Субвенція тут порівняно з 2015 роком загалом зменшилася, а витрати з місцевого бюджету зросли у 2,7 раза“.

У 2018 році процес тривав: так, у рамках медичної реформи врізали субвенцію на охорону здоров’я, ще й зобов’язали міські бюджети за власний рахунок виплачувати компенсації підприємствам ЖКГ за обслуговування пільговиків. При цьому право формувати списки пільгових категорій держава залишила за собою, а обов’язок “оплачувати банкет” перекинула на місцеві ради.

Боротьба за повноваження

У цих умовах очікувати на серйозне зростання повноважень місцевих рад не доводиться: для того, щоб чимось управляти, потрібні гроші, а їх, як ми побачили, суттєво не додалося. Однак навіть у тих галузях, де децентралізація повноважень не повинна вилитися в суттєві витрати, ділитися ними з регіонами столиця не поспішає.

Класичним прикладом у цьому плані є децентралізація в системі архітектурно-будівельного контролю. Як відомо, в 2011 році майже всі повноваження в цій галузі забрали у місцевих рад і передали структурним підрозділам Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю (ДАБК). Внаслідок цього місцеві органи влади практично позбулися будь-якого впливу на те, чим і як забудовуватимуться належні їм території. Це майже одноосібно вирішували чиновники, призначені зі столиці і жодним чином не залежні від бажань місцевих жителів.

Нормальною таку ситуацію назвати було важко, і багато хто чекав, що в рамках децентралізації все повернеться на «круги своя». Але влада пішла іншим шляхом.

Відбирати у ДАБК невластиві їм повноваження і повертати їх “законним власникам” не стали. Натомість самі регіональні ДАБКи вирішили підпорядкувати місцевій владі, що й було зроблено в 2015 році.

Це могло б здатися вирішенням проблеми – та лише на перший погляд. Справа в тому, що за такої “реформи” столична дирекція ДАБК, керівника якої призначає Кабінет міністрів, всеодно зберегла можливість надавати дозволи на ту чи іншу забудову в регіонах “через голову” місцевої влади.

Класичним прикладом є гучний скандал із проектом забудови Літнього театру в одеському Міськсаду: дозвіл на будівництво видали якраз-таки столичні інспектори. Як і на будівництво багатоповерхівки серед приватного сектору – у провулку Сурікова, 2, висотки в центрі Одеси – на Італійському бульварі, 1 і так далі. В середньому столичний ДАБК дає «добро» на реалізацію двох-трьох будівельних проектів на території Одеси шомісяця. Аналогічне спостерігаємо в усіх містах України…

Так що замість реальної архітектурно-будівельної децентралізації влада провеланапівдецентралізацію”: повноваження на місця начебто й передали, але останнє слово всеодно залишили за Києвом…

В інших галузях повноваження місцевого самоврядування навіть скоротилися. Як і за Януковича, практично всі основні тарифи ЖКГ в директивному порядку формує Нацкомісія з регулювання ринку комунальних послуг, а місцевим радам дозволили визначати хіба що тарифи на вивезення сміття та обслуговування прибудинкових територій. У питаннях електроенергії чи газопостачання такий стан справ виглядає ще більш-менш виправданим, оскільки електро- і газові мережі являють собою єдину систему в рамках усієї країни.

Але чому столичні чиновники мають визначати тарифи на послуги місцевого водоканалу чи на опалення? Чому б не передати ці питання на розсуд місцевого самоврядування?

Однак тарифний поводок столиця з рук випускати не збирається.

Заміський аспект

Куди цікавіші, хоч і не більш однозначні процеси відбуваються за межами міст.

Ясно, що обіцяне Порошенком розформування обласних і районних державних адміністрацій не відбулося.  Теоретично вони знаходяться при радах – на практиці ж швидше ради знаходяться при адміністраціях, голів яких призначає особисто президент.

Передача виконавчої влади на місцях у руки обраних голів рад і перетворення призначених губернаторів у контролерів і спостерігачів була багатообіцяючою ідеєю.

На жаль, далі розмов тут справа не пішла.

Натомість пішли іншим шляхом: децентралізацію в ланцюжку “область-район” вирішили проводити в рамках програми створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ).

Ідея полягала в наступному: жителі кількох населених пунктів могли прийняти рішення про злиття в об’єднану громаду. В результаті замість, скажімо, шести сільрад утворювалась одна “суперсільрада”, чиї повноваження поширювалися на всю територію новоствореної громади.

З точки зору класичних уявлень про децентралізацію – рішення більш ніж дивне. Адже децентралізація – це процеси, в рамках яких центри прийняття рішень стають ближче до конкретних жителів, а створення ОТГ, навпаки, віддаляло їх. Дійсно, якщо раніше жителі, скажімо, села Роксолани Овідіопольського району мали власну сільраду і “мера”, то зараз органи управління переїхали в “столицю” ОТГ – за 15 кілометрів, у село Дальнік.

Однак, “в якості компенсації” об’єднані громади отримали чималі гроші.

    По-перше, бюджети ОТГ (порівняно з бюджетами її сіл) поповнилися 60% податку на доходи місцевих жителів – раніше ці доходи надходили в районні бюджети. Також ОТГ почали отримувати субвенції з держбюджету на развиток інфраструктури, утримання установ освіти і медицини тощо. Фактично, доходи ОТГ стали приблизно в три-чотири рази більші, ніж бюджети їхніх сіл до об’єднання.

Правда, витрати також значно збільшуються: скажімо, питання утримання установ освіти, охорони здоров’я, культури і т.п., що раніше вирішували районні та обласні ради, багато в чому перекладаються на плечі правління ОТГ.

Неочевидні нюанси

Як і у випадку з великими містами, децентралізація в областях має низку неприємних нюансів, що ставлять під сумнів саму доцільність реформи.

ОТГ передають в основному не контроль над джерелами коштів, а самі гроші, як кажуть, “натурою” – у вигляді дотацій і субвенцій, розмір яких практично в ручному режимі визначають у столиці. Тоді як витрати ОТГ у певному сенсі фіксовані: хочеш не хочеш, а платити зарплату вчителям і ремонтувати школу потрібно.

А не знайдеш гроші – хто ж тебе наступного разу вибере?

Ще важливіше те, що передані ОТГ гроші Київ не “дістає з власної кишені“, а фактично забирає у районних і обласних рад.

У цій ситуації “децентралізація” не послаблює, а посилює залежність населених пунктів від Києва: якщо раніше ті чи інші питання можна було полюбовно врегулювати в районному чи обласному центрі, то зараз все або майже все вирішує столиця.

Втрачаючи контроль над розподілом коштів, районні та обласні ради багато в чому втрачають і своє значення в регіонах. Зате на фоні їхнього послаблення посилюються голови обласних і районних адміністрацій, чиї повноваження не лише не скорочуються, а іноді посилюються. Наприклад, у 2015 році облдержадміністрації передали повноваження з приватизації об’єктів обласного майна, що раніше були в руках облради.

За такого розвитку подій вся регіональна політика може звестися до певних непублічних домовленостей голів ОТГ зі столичними або призначеними зі столиці чиновниками. Вдалося домовитися – населені пункти громади живуть добре. Ні – громаду чекає фінансовий коллапс, а її керівників – політичне фіаско. І головним доброчинством місцевого керівника стає покірність центральній владі та її місцевим представникам.

В цілому, замість того, щоб дати органам місцевого самоврядування можливість самостійно заробляти гроші, їх садовлять на “фінансову  голку” бюджетних дотацій і субвенцій.

Замість реальної передачі повноважень із центру на місця ми бачимо дивні ігри з перерозподілом повноважень між рівнями самоуправління – й ще невідомо, чи покращать ці ігри стан речей. Не дивлячись на численні розмови, Київ поки що не випустив із рук жодного інструменту втручання в справи регіонів – і, схоже, не збирається робити це в найближчому майбутньому.

Красномовне свідчення цього наводить управління Держказначейства в Одеській області. Як виявилося, за перше півріччя 2018 року до Держбюджету з Одещини надійшло 18 млрд грн, за той же період місцеві бюджети регіону отримали 5,8 млрд грн. Іншими словами, на четвертому році “децентралізації” 75% зібраних у регіоні податків і зборів все ще йде у Київ.

 

(А ви, наївні, гадали, що буде навпаки! Благими намірами нашого нинішнього режиму дорога народу в українське пекло вимощена. І шкода, що деякі магістри державного управління цього парадоксу реформування «по-новому» не бачать. Або ж їм за таку сліпоту добре платять. Доводиться лише подякувати Стрийській районній та Львівській обласній адміністраціям, що стали грудьми на шляху створення Нежухівської ОТГ, тим самим врятувавши її потенційних громадян від смертельно небезпечних для їхнього життя подвійних стандартів.В.А.)

Юрій ТКАЧОВ

Переклав українською і трішки доповнив Василь АЛЄКСЄЄВ

Липень15/ 2018

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України