• Сьогодні: Четвер, 23 Вересня, 2021
Інфо ПС

НАБАГАТО ГІРШЕ ЖИТИ В ІЛЮЗІЯХ, НІЖ У СВІДОМОМУ РОЗУМІННІ РЕАЛЬНОСТІ

Введення квот на україномовну продукцію є позитивним кроком на шляху створення власної цивілізації. В Україні не може бути примусової українізації. В Україні може бути тільки примусова русифікація.

Русифікація території, де живе український народ, відбувалася сторіччями. Проте жодні спроби Російської імперії не могли витіснити з цього цивілізаційного простору українську народну музику. Тому що народна музика не підвладна жодним асиміляціям.

Людина – яких би політичних поглядів вона не притримувалася б – ніколи не обере чужу народну музику за свою. Ось тому українці-колабораціоністи, які віддано служили російському режиму і хотіли робити кар’єру в Москві, завжди плакали, чуючи українську народну мелодію. І ось чому я завжди сприймав як власні єврейські, а не українські чи російські народні пісні. Тому що це на рівні підсвідомості відбувається. На рівні внутрішнього відчуття. Це просто те, що дає людству музика. Вона не дозволяє самого себе обманювати.

Людина має обирати не кар’єру, а мету. Найбільше я хотів двох речей: щоб Радянського Союзу не було і щоб Україна була незалежною державою. І що ЦЕ має бути моєю творчою метою, а не чим я буду займатися.

Ми знаходимося з Росією в стані неоголошеної війниПоїздки артистів до країни, що напала на їхню країну, є виявом неповаги до самих себе. Вони є звичайнісінькими колаборантами і зрадниками. І мерзотниками. Треба їм так це і говорити!

Україна пускає до себе російських музикантів, які не порушують українських законів. Музикант – такий самий громадянин, як будь-яка інша людина. Вміння співати, танцювати або малювати не відміняє поваги до закону. Для російського громадянина, який приїздить до України, намагання зустрітися з українською публікою – це вчинок. Вчинок, який має супроводжуватись розумінням того, що він таким чином висловлює протест проти загарбницької і людиноненависницької політики власного уряду.

Ми маємо добиватися, щоб осіб, які порушують український закон, не допускали на територію Європейського Союзу. За війну треба відповідати.

Розподіл в сучасному суспільстві дуже простий. З одного боку люди, які чітко усвідомлюють, що Україна – це самостійна держава, яка знаходиться в стані війни з Росією і головним завданням якої є жорсткий впевнений опір агресії. З другого – люди, які вважають, що можна не зважати на війну і жити, мов нічого не сталось. Позиція цих людей буде обов’язково спростована самою історією. І стане для них таким величезним нещастям, яким стала для тих частин окупованих територій Донецької і Луганської областей і Криму російська агресія.

За нерозуміння того, що з ними відбувається, люди завжди платять життям, здоров’ям, відсутністю перспектив та іншими очевидними історичними проблемами. Але тим, хто впевнено дивиться в майбутнє, теж треба чітко усвідомити, що вони живуть у бідній країні, яка має розвиватися за європейськими цивілізаційними стандартами і багатою швидко не стане. І нічого в цьому такого поганого немає.

Треба розуміти, що історичний процес – це на десятиріччя. Звичайно, сучасні українці середнього віку не побачать багатої країни. Але їх діти чи онуки мають хороші шанси. Я розумію, що жити історичними процесами і десятиріччями важко, людина хоче всього й зараз. І коли їй у 35 років говорять, що і в 75 вона, швидше за все, буде бачити те ж саме, тільки з певними змінами, то їй це неприємно чути. Але набагато гірше жити в ілюзіях, ніж у свідомому розумінні реальності.

Віталій ПОРТНИКОВ, журналіст

(За матеріалами інтернетвидань)

Червень15/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України