Вибори треба було провести ще в 2016. Уже перед відставкою Арсенія Яценюка було очевидно, що “з цього роя уже не візьмеш …нічого”.
Кілька кланів вчепилися у владу і, знову, як за Президента Ющенка, на базі парламенту утворили серпентаріум однодумців. Ці післямайданні політики практично не виконали і не намагалися виконати свої передвиборчі обіцянки. Не було і немає нового закону про вибори за відкритими списками. Депутатська недоторканність лишається священною. Зарплати і пільги собі після невеличкого переляку швидко повернули. Зарплати міністерські шокуюють навіть євродепутатів. Імпічмент – викликає в холі ВРУ дружній регіт. Усі реформи скомпроментовані, як недолугими базовими законами, так і кривобоким виконанням. Усі джерела корупції лишилися недоторканними. Кажуть, що у нас відродилася армія. Дуже хочеться в це вірити. Але лише в реальних бойових діях у цьому можна буде пересвідчитися.
Змарновано час. Втрачена не лише довіра населення, але й на дні терпіння союзників. Україна не сприймається й досі, як надійний партнер, скоріше, квазі-державне утворення з нескінченною гризнею корумпованих кланів. Будівництво Північного потоку -2 Німеччини з Росією говорить не про зраду нашого головного європейського партнера, а про зневіру у здатності на наших землях навести цивілізований порядок. Жодного руху не зроблено в самій Україні щоб позбавити олігарха Фірташа монополії на доставку газу до кінцевих споживачів. Жодного руху не зроблено, щоб видача ліцензій на видобуток українського газу стала прозорою і вигідною для власників надр – громадян України. Та й не лише газу, а того ж стратегічного літію. Енергетичний монополізм Ахметова унеможливлює прихід на наш ринок західних енергокомпаній. Практично весь наш мобільний зв’язок контролюють зарубіжні, у тому числі російські оператори. Наша митниця і наші суди для європейського бізнесмена – це синонім колумбійської мафії.
Чи зовсім нічого не зроблено за ці роки? Зроблено. Але, щоб було зрозуміло співвідношення проблем і зробленого, вдамся до образу – автомобіль зірвався у прірву і за час поки він котиться, ми встигли помити килимки.
Віктор ЛЕШИК, журналіст
Коментарs: