• Сьогодні: Вівторок, Жовтень 23, 2018
Інфо ПС

МИ ТРІШКИ НЕ ДОТЯГНУЛИ ДО КРАХУ І РОЗВАЛУ ПУТІНСЬКО-ГАЗПРОМІВСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, АЛЕ МИ МАЄМО ВИСТОЯТИ – І МИ ВИСТОЇМО!

У ЧОМУ НАСПРАВДІ ПРИЧИНА ВІЙНИ НА ДОНБАСІ?

Як кажуть класики, війна – продовження політики, а політика — продовження економіки. Для широких мас режим Путіна створює шизоїдні конструкції для виправдання своєї агресивної політики, а насправді йдеться про цілком реальні гроші. Тим паче, що після недавнього витоку інформації про те, що США мають намір блокувати гроші Путіна на суму 40 млрд. дол. лише в одній Швейцарії і лише отримані з прибутків нафто-газових підприємств, то постає питання: за чиї ж кошти розв’язано війну?

ТРІШКИ ПРО ЦІНИ

Отже, що ж стало базою цієї війни. Як сказано вище, коріння будь-якої війни лежить в економіці. Тут варто згадати про те, що ціни газу і нафти пов’язані між собою через їхню енергетичну цінність у плані тепловиділення. Грубо кажучи, ціна газу прив’язана до ціни нафти. Згадаймо також про те, якою була ціна на нафту в 1999 році, коли нікому не відомий до того полковник КГБ Путін прийшов до влади. В лютому того року нафта марки Brent була майже 10 дол. за бочку. Після цього ціна на нафту безперервно зростала, хай і з коливаннями. Свого максимуму ціна нафти досягла перед кризою 2008го. Тоді вона склала 135 дол. за бочку. Швидке і неухильне зростання ціни почалося з 2004 року.
Наступні 4 роки були бенефісом країн-експортерів нафти і газу (газ дорожчав приблизно тими ж темпами). Таким чином, Росія, починаючи з 2004-го, отримала джерело фінансування власних амбіцій у вигляді надприбутків від продажу своїх природних ресурсів. Саме ціна на нафту створила Путіну образ мачо, а його попереднику – алкаша і невдахи.

Динаміка цін була такою, що в певний момент у Путіна виникла інтоксикація від передозування прибутками. Виникла внутрішня переконаність у тому, що ціни на нафту, газ, золото і т.д. зростатимуть безкінечно. І тут слід зрозуміти ще один важливий момент. Якщо нафта, в основному, постачається танкерами, то газ переважно – трубопровідним транспортом. Тобто – мало мати газ, потрібно ще контролювати трубу! Запам’ятаймо це. Ми не забули заяви Кремля і керівників держкорпорацій, зроблені на піку цін, що запаси газу обмежені і в міру його видобутку, вартість газу лише зростатиме. Називалися ціни 600, 800 і навіть 1000 доларів за тис. м куб газу, як найближча перспектива.

У ПОШУКАХ ВЛАСНОГО ПОЧЕРКУ

    Амбіції світової імперії просиналися у чіткій прив’язці до зростання доходів. Але 2008 року сталася перша тривожна катастрофа. Грянула криза – і ціни пішли вниз. При чому ціни рухнули слідом за попитом. У той момент Москва ще сподівалася на те, що це – явище тимчасове, проте вирішила вжити рішучі заходи, аби зберегти status quo у плані постачальника сировини в Європу. Першим ділом, позбулася законтрактованого в Туркменії газу для Європи. Дуже вчасно вибухнула газокомпресорна станція зі шматком газопроводу. Тоді ще хотілося вірити заявам Москви, що, мовляв, підскочив тиск і щось там ще. Зараз зрозуміло – це була диверсія. Туркмени з Газпромом припинили грати в підкидного дурня і пішли в Китай. Але попрощалися й із Європою! Одним конкурентом стало менше.

                        ГРУЗІЯ

Агресія ж проти Грузії була першою, серйозною пробою пера. Тоді це було обумовлено необхідністю створення вогнища напруженості на трасі газопроводу НАБУККО – альтернативного проекту постачання газу з Азербайджану, Казахстану і Туркменії в Європу.
Із врахуванням того, що Іран був під санкціями, то єдиний коридор був якраз через територію Грузії. Мети була досягнуто. Проект НАБУККО зупинився.
Брутальність вторгнення вимагала негайного інформаційного і політичного прикриття акції. Саме тоді було обкатано механізм тотального промивання мізків тих, кому не пощастило дивитися або читати путінські ЗМІ. Населення успішно заразили вірусом неоімперіалізму. Однак, не менші зусилля були вжиті й на іншому кінці труби! В Європі оптом і вроздріб скуповувалися політичні діячі й цілі партії. Нафтодолари рікою потекли в кишені лобістів та європейських ЗМІ. В підсумку вийшла абсурдна ситуація – європейці стали вголос говорити про те, що саме Грузія напала на РФ і та змушена була захищатися.
З того моменту Кремль одержав прецедент безхребетності європейських структур. Тобто елемент безкарності було апробовано і усвідомлено як реальність. Саме тоді військове вторгнення було зараховано в інструментарій зовнішньої політики Москви.
Одним словом, Кремль вирішив, що ситуацію з європейським ринком збуту слід контролювати жорстко. Схеми взаєморозрахунків виводять у тінь гігантські суми, що плавно перетікають у кишені керівництва РФ та його агентів впливу в Європі. Зменшення цього потоку прямо відобразиться як на Кремлівських бонзах, так і на їхньому європейському авторитеті. Крім того, амбіційні проекти всередині РФ, давали засоби для прокорму багатомільйонної армії чиновників і силовиків. Саме на їхній лояльності тримається режим. Допустити зменшення притоку коштів – самогубство. Все було добре, але високі ціни на енергоносії змушують приводити в рух механізми компенсації. До них відносимо ефективні енергозберігаючі технології на одному кінці труби, та нові методи видобутку сировини – на іншому.

                   США — КАТАР

Біда прийшла звідти, звідки не чекали. Сланцевий газ у США став громом серед ясного неба. Я думаю, що реальність та ефективність цієї технології оцінили правильно і зразу. Правда, глава Газпрому Міллєр десь півтора року знущався над потугами американців, запевняючи непосвячених, що це – піар, мовляв – мильна бульбашка лусне не завтра – післязавтра. Повідомлення ЗМІ, що ціна газу в США впала нижче 100 дол., пояснював прихованим державним субсидуваням проекту. Однак, 100 дол американського газу проти 450 дол Газпрому вже не проігноруєш. Бравурні та відчайдушні гумористичні ескапади Міллєра обірвалися саме тоді, коли США відмовилися від імпорту зрідженого газу.

І тут варто пригадати економічну географію. На західному узбережжі США є, і планувалися до будівництва нові, термінали для приймання зрідженого газу, що прибуватиме газовозами. В акурат у цей же час у Південній Кореї почали спускати на воду кораблі газовозного флоту. А замовником його була маленька держава з величезними покладами газу – Катар. Аби уявити собі, наскільки багата ця крохітна країна, зазначу, що крім флоту газовозів, Катар замовив флот найновіших і найшикарніших авіалайнерів для своєї авіакомпанії. Вже у строю 128 новітніх лайнерів, ще 50 у цехах виробників. До того ж – жодного перекупленого, лише нові. Звісно, це не Емірати з їхніми 229 у строю і 50 на заводі, але й не Трансаеро з його 103 антикварними колимагами. Цілком співставно з Аерофлотом, у котрого 144 авіалайнера. І це у Катара, якого й на мапі не видно! Чому приклад із літаками?
А тому, що туди черга виробників зброї стоїть аж по коліна у воді, проте військові контракти закриті і про них можна тільки здогадуватися. До речі, все це замовляється і будується – одночасно!

                        СІРІЯ

Така увага до Катару не випадкова. Коли США відмовилися від катарського зрідженого газу, кажуть, відбулися перемовини з європейцями про те, щоб допустити катарський газ у Європу. Таку згоду було отримано, і всі ми пам’ятаємо, що Європа вголос заговорила про диверсифікацію поставок газу. Аж тут виникли дві перешкоди. Катар може пригнати газовозами  скільки завгодно цього газу, але для його приймання потрібні термінали. На їх спорудження потрібні час і  мільярди євро. Тим не менше, будівництво йде в різних куточках Європи, та на сьогодні масових поставок поки ще немає. Друга перешкода – відсутність трубопровідного сполучення Європи з країнами Затоки.
Ці проблеми Катар намагався вирішити самостійно. Завдання стояло просте – дотягнути трубу до Туреччини, а далі – буде відроджено проект НАБУККО в його турецькій та європейській частинах. Як ми бачимо, до Туреччини труба може потрапити або через Ірак, або через Сирію. Як ми знаємо, в Іраці йде перманентна громадянська війна, а в Сирії ще кілька років тому було тихо. Вибір був очевидним. Катар влив понад 10 млрд. дол в інфраструктуру Сирії під згоду Асада на трубу. І от Асад, після спілкування з російськими братами, йде у відмову. Що було далі – всі в курсі. Почерк Газпромівсько-КГБівської братії видно одразу. Війна в Сирії закрила цей коридор.

                       УКРАЇНА

Ніби добре попрацювали, труби скрізь відсікли, повсюдно – війна або напруженість, що не дозволить фінансувати альтернативні трубопроводи через високі ризики. Але тут виявилося, що Україна мало того, що не пішла за прикладом Білорусі та не здала трубу, а ще й стала володаркою величезних покладів сланцевого газу в Європі!
До того ж, найбільша частка цих покладів – на території Донецької та Харківської областей (от звідки Новоросія взялася та бійня за Слов’янськ!). Тобто, виникла реальна перспектива, що трубами української ГТС в Європу піде наш газ. Із цього моменту варіант вторгнення став основним і єдиним. На кону – можливість виживання РФ як єдиного географічного простору взагалі. Перекриті труби нафти і газу в Європу – швидка і гарантована смерть енергетичної наддержави.
Саме таким чином були запущені елементи вторгнення.
Європейські лобісти отримали команду «фас!»: топити реакцію здорових сил у демагогії, ЗМІ – самі знаєте, що творили, місцева креатура ФСБ, що складалася з правоохоронців і бандитів (і досі ще у міцній зв’зці – ред.), – вдарила із середини, і Крим впав до рук як спіле яблуко. Той же сценарій було задіяно і на Донбасі.
Думаю, що агресія РФ проти України планувалася на більш ранній термін. Певно, ми маємо подякувати за відтермінування війни Катару.

                        ЕПІЛОГ

Моє бачення: цю війну веде Газпром і та невеличка купка осіб, що присмокталися до труби намертво і справедливо вважають, що володіння або втрата трубипитання їхнього власного життя і смерті. Якщо розглядати ситуацію під цим кутом зору, то майже всі дії Москви знаходять своє просте і очевидне пояснення. Інша справа, що змусити Європу купувати газ і нафту лише у них, а нас – любити «старшого брата», вже неможливо.
Що ж лежить в основі всього цього потоку крові та руйнувань? Жадібність! Тваринна, всепоглинаюча і безмежна! Якби Путін був мудрим політиком, він би притлумив власні апетити (награбував уже далеко за 100 млрд. дол!), урізав би низку абсурдних бюджетних програм і скинув би ціну рівно на стільки, аби сланцевий газ став не рентабельним. Ніхто б ним не займався. А нині – пізно. Технології добування стрімко вдосконалюються. За газом пішла сланцева нафта. Собівартість невпинно падає, а економіка США споживає дешеві енергоносії.
Ми трішки не дотягнули до краху і розвалу Путінсько-Газпромівської імперії, але ми зобов’язані вистояти – і ми вистоїмо!
Слава Україні!

Nazar

Червень12/ 2018

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України