• Сьогодні: Вівторок, 26 Січня, 2021
Інфо ПС

МОСКОВСЬКІ БІЛЬШОВИКИ ОРГАНІЗУВАЛИ ПЛАНОМІРНЕ ПОЛЮВАННЯ НА ВИДАТНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ УКРАЇНИ

Своїх ідеологічних опонентів переможці безжально й цілеспрямовано знищували.

Війна, розруха, руйнування, голод, епідемії спричинили на зламі десятих-двадцятих років минулого століття величезні втрати. Але не все можна пояснити цими трагічними обставинами: вочевидь було зорганізовано планомірне полювання на видатних особистостей, так чи так пов’язаних з розбудовою Української Народної Республіки.

Іноді безпосередні виконавці смертних вироків і не приховували своєї причетності до “чрезвичайки”, а багато чого відкрилося із розсекреченням архівів та публікацією проскрибованих спогадів очевидців.

Публікуючи в журналі “Книгар” усе нові й нові некрологи, Микола Зеров писав, що внаслідок нечуваних погромів кров сторіками заливає Україну.

Історик Сергій Білокінь оприлюднив цілий список імен письменників, малярів, композиторів, убитих впродовж 1918-1922 років. 30 липня 1918 в Полтаві загинув Іван Стешенко – літератор з кола київської Плеяди, близький приятель Лесі Українки, генеральний секретар освіти в уряді УНР. Він устиг втекти з Києва, де хвиля потужного червоного терору накрила найперш свідому національну інтелігенцію.

Нічний напад у Полтаві виглядав як кримінальний розбій. Однак коли 1941 арештували дружину Стешенка, Оксану Старицьку, слідчі зазначили у справі, що її чоловіка, ворога радянської влади, убито 1918 року таки “червоними військами“.

8 липня 1919-го чекісти розстріляли Володимира Науменка, одного з найчільніших діячів Старої Громади, видавця журналу “Киевская старина“. Він до приїзду Михайла Грушевського кілька тижнів очолював Центральну Раду. За Науменка клопоталися найповажніші в місті люди, керівництво Академії наук. Але радянська влада на їхні голоси уже не зважала.

23 січня 1921 був убитий у батьківській хаті композитор Микола Леонтович, автор всесвітньовідомого “Щедрика“. Подорожній, що напросився тоді переночувати, після розправи не приховував своєї причетності до червоних спецслужб.

22 березня 1922 загинув у власній квартирі талановитий художник, ілюстратор перших збірок Павла Тичини Лесь Лозовський.

Про розправу з Олександром Мурашком залишила свідчення його дружина. Цей художник вирізнявся навіть у яскравому сузір’ї модерністського, авангардного Києва початку ХХ століття. 1917-го разом із Георгієм Нарбутом, Федором Кричевським, Михайлом Бойчуком, Абрамом Маневичем, іншими видатними малярами він стає одним із фундаторів Української академії образотворчих мистецтв. Урочисте відкриття інституції святкувалося в приміщенні Центральної Ради. На той час Мурашко вже мав незаперечні професійні здобутки. Починав він в іконописній майстерні в Чернігові, наприкінці вісімдесятих працював над розписами Володимирського собору в Києві, спостерігаючи за роботою таких видатних майстрів, як Михайло Врубель та Віктор Васнецов. Вчився в Петербурзі у майстерні Іллі Рєпіна, віддавши данину козацькій тематиці. Звання художника він і отримав за картину “Похорон кошового“. Виборовши стипендію для стажування за кордоном, у Парижі захопився імпресіоністами. Паризький цикл “У кав’ярні” засвідчив зміну художньої манери, увагу до гри світла, до фіксації безпосередніх вражень.

Його виставки привертали незмінну увагу, зажив слави неперевершеного портретиста. Картина “Карусель” 1909 року була нагороджена золотою медаллю на виставці в Мюнхені – так приходило і міжнародне визнання. Наступного року його персональні імпрези пройшли у Берліні та ще кількох німецьких містах.

1913-го Мурашко відкриває власну студію на 12 поверсі знаменитого “хмарочосу Гінзбурга” на Інститутській. Тоді це була найвища будівля в місті. До Мурашка навіть втікали з художнього училища. Дехто, як-от Анатоль Петрицький, вчилися паралельно в обох закладах.

Копірайт зображення NBU.GOV.UA

Петрицький, попри свої, відмінні від Мурашкових, авангардистські орієнтації й уподобання, з вдячністю згадував студію на Інститутській. Там, окрім фахових дисциплін, читалися й лекції з історії, філософії. У революційні роки Олександра Мурашка, як і ціле його покоління, наснажує енергія культуротворення. Все починалося заново, все здавалося досяжним. Попри бої, руїни, нестерпно тяжкий побут, поставали українські інституції, з’являлися численні творчі угруповання, спілки, публікувалися радикальні маніфести й відозви, кипіли запеклі суперечки й дискусії про шляхи розвитку революційного мистецтва.

Мурашко дуже багато працює як педагог і організатор мистецького процесу, хоча й сподівається, як тільки дозволять обставини, повернутися до творчої роботи. Цим мріям не судилося збутися.

Чекісти прийшли до Мурашка додому якраз на Трійцю, гарного літнього ранку. Такі ефекти вони любили: незрідка забирали в свята чи дні народження. Так досягався додатковий психологічний тиск, та, очевидно, й задоволення від приниження жертви переживалося катами сильніше. Художникові інкримінували невнесення контрибуції.

Дружина кинулася добувати свідоцтво “з місця служби”, інакше-бо популярний більшовицький лозунг “хто не працює, той не їсть” санкціонував смертний вирок.

Документ виписали швидко, жінка ще встигла на вокзалі передати його Олександру Олександровичу. В’язнів повезли в Дарницю на примусові роботи. Додому господар повернувся, але над ним уже тяжів неухильний присуд.

У ніч на 14 червня подружжя Мурашків перестріли невідомі неподалік будинку. Зрозумівши, що його ведуть на розстріл, Олександр Олександрович кинувся бігти в пошуках якогось укриття, але куля наздогнала втікача.

Маргарита Мурашко написала спогади про чоловіка, присвятивши їх своїй доньці. Авторка загубилася у трагічних перипетіях розстрільних тридцятих років.

Проте її рукопис дивом зберігся в родині знаних київських меценатів Прахових (Микола Прахов до того ж був одружений з рідною сестрою Маргарити Августівни.)  Написане все ж лишається для нащадків. Але здебільш тільки тоді, коли є люди, що хочуть зберегти дорогу пам’ять.

 

Віра АГЕЄВА, професор Києво-Могилянської академії

Червень18/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України