| Соціально-мистецький проект «Пісні війни» https://www.facebook.com/pisni.vijny/ презентував, а Петро Порошенко і Володимир Гройсман розчулилися і поширили в соцмережі, шосту пісню «Молитва на Різдво». Її виконали: воїн і бард Зиновій Медюх, львівська співачка Оксана Муха та акапельний секстет «Піккардійська Терція». Автором слів та музики є стриянин Зиновій Медюх, відомий як Зеник із Майдану.
«Коли писав пісню, думав про всіх тих хлопців, які залишаються захищати нашу землю і при мінус 10-20 градусів, у той час, коли на мирній території усі родинами збираються за святковими столами. Їм, в першу чергу, ця пісня і присвячується», − розповів резервіст Нацгвардії з батальйону імені Кульчицького Зиновій Медюх. Пісня розповідає про дівчинку Оленку, яка чекає свого тата з війни. Вона просить у Миколая та у всіх святих, щоби батько повернувся живим. І більш нічого їй не треба дарувати. Сила дитячої молитви оберігає та захищає воїна, і тато повертається з так званої АТО… Проект «Пісні Війни» триває. Цього року має вийти альбом, що об’єднає півтора десятка пісень, створених українськими захисниками та записаних у спільному виконанні бійців із відомими артистами. Як на мене, то за останні роки кращої різдвяної пісні, а точніше – кліпу чи відеоролика, я не чув і не бачив. Попри рекомендації вищого керівництва держави, «Молитва…» Зеника Медюха вдалася і одразу полюбилася українцям. А те, що похвала президента і прем’єра не викликала у автора «вірнопідданської» реакції у відповідь, багато про що говорить. Як і цей відкритий лист Петру Порошенку майданівця Зенека у фейсбуці. «Пане Петре, якось під сценою ми говорили з вами, без охорон, без супроводів, говорили про нашу країну… Я хочу, щоб Вас боліло, боліло за мого друга з дитинства Андрія, який лишився назавжди в Маріїнському парку, і таких 99, як він… За товариша по барикаді і по другій роті першого бату Кульчицького – за Ігора, і вже певне 999 таких, як він… І за ту Оленку, доню з пісні, доню не лише того солдата, нашу – українську доню, Вашу теж доню, бо ми вчимо наших дітей, вчимо трьом речам найважнішим, – Прапор, Гімн і Президент України. Якщо то є – є Держава. До прапора, до гімну – що маю казати, говорити можу до живого, до президента, аби чув, аби боліло… Як болить – чоловік живий, жиє… Жиє і молиться, молиться і вірить. Хочу, аби Ви вірили, вірили, що ми – нація, нарід якої вартує на Перемогу, вартує жити, жити нормально… Той нарід за свою пенсію ліпить вареники на фронтове Різдво, на службі Божій мить подумає – за що заплатити – за хату, чи за свічку-офіру, вибирає свічку. Той нарід молиться і вірить… Той, наш, Ваш нарід чує ту біль… Мабуть, я не збрешу, увага Президента – небуденна така справа, я дякую, дякую за 31 грудня ще 2016 року… То по-президентськи, по-чоловічому – візит на нуль… Мабуть, таке десь відкладається у кожної людини – така увага. Хоча я все більше згадую ту просту п’ятихвилинну розмову на тому ж Різдвяному Майдані 2014 року з доступним, простим паном Петром, якому хотілося вірити і довіряти. Не знаю, за чим більше шкода – за Майданом, зимовим, бідовим, у мокрих зимних черевиках (то мій шостий майдан, і я не люблю Майдани, але…) чи за тим простим співрозмовником на площі – Петром Порошенком… Сиджу і думаю що то? Знову треба Майдан і зиму, повернути той момент – мент довіри і нашої віри? У Ваших руках і силах то все. Вам дали то люди і Бог… На свята всі люди – чи президент, чи двірник, чи багатий чи бідний, – всі щось просять Бога… Певне, щоб рідна дитина, онуки, рідна хата, країна – аби були під опікою зверху, живі і здорові… Командир просить Бога за своє військо, Вам попало військо не на навчаннях, ви попали на війну – виграйте ту війну… І все! …А тоді вже – Веселих свят… Слава Україні!!!»
Василь Алєксєєв |
