Цей феномен вартий серйозного наукового дослідження.
Люди вперто, всупереч фактам і очевидному, вірять міфу «Вєлікой Побєди», який грубо, білими нитками, шили пропагандисти Кремля протягом 40 років. І шиють зараз. Спочатку Сталін був «творцем перемоги». Розвінчали культ великого менеджера (за що сталіністи люто, до смерті, ненавиділи Хрущова) і з’явилося “Народ і партія – творці Перемоги”. Прибрав Горбачов партію з Конституції СССР, стали писати “Народ-побєдітєль! Народ-творець Перемоги”.
Це останній бастіон міфотворців «Вєлікой Отєчєствєнной войни». Хоча зник той самий «совєтскій народ». Хоча в Україні відкрито архіви (на відміну від Росії), і кожен може пересвідчитися – не було ніякого «народа-творца вєлікой Побєди».
У перші місяці війни в полон до німців здалися понад 5 000 000 червоноармійців!!! Це, здебільшого, прості селянські діти, які бачили і розкуркулення, і колективізацію, і голодомори. Народ тікав з того сталінського «раю». Німці не чекали такого. Вони просто не були готові до цього. Багатьох полонених просто з папірцем і зобов”язанням не брати до рук зброю відпускали додому, бо елементарно фашисти не могли прогодувати таку прірву людей. А далі наказ “Ні шагу назад”, а далі “СМЕРШ”, штрафбати, ГУЛАГ…
Який народ-побєдитель? Той, що сидів в СМЕРШІ, НКВД,у вохрі Гулагу, Кремлі? Оце народ?
P.S. Залізним кривавим катком двічі світові війни прокотилися по хребту мого народу. Вижили. Знесилені, пограбовані, зазомбовані… Вижили. І не для того вижили, щоб під чергову локшину вуха підставляти. Щоб розумнішати. Набиратися сил, випростатися на увесь свій зріст.
Віктор ЛЕШИК, журналіст
