• Сьогодні: Понеділок, 10 Серпня, 2020
Інфо ПС

МАЗЕПА У БАГАТЬОХ ПИТАННЯХ ВИПЕРЕДИВ СВІЙ ЧАС

При деяких претензіях до Богдана Хмельницького ми маємо завдячувати йому, що він створив Гетьманську державу. Інша річ, що ці справи і задуми не були доведені до кінця через смерть Хмельницького. Те ж саме стосується постаті Івана Виговського, якому належить ідея Гадяцької угоди, тобто створення третьої повноправної частини у складі федеративної держави Речі Посполитої Великого князівства Руського. Але й це не було втілено в життя. Про Юрія Хмельницького навіть говорити не хочу, бо для мене він – антигерой, який наробив неймовірну кількість помилок. Маю багато зауважень і щодо інших постатей, політика яких будувалася переважно на забезпеченні власних матеріальних потреб або реалізації власних амбіцій. Саме Мазепа зробив реальні кроки для подолання Руїни й утвердження Козацької держави. Це чоловік, який МАЙЖЕ 22 РОКІВ УТРИМУВАВ БУЛАВУ – НАЙДОВШИЙ ТЕРМІН, ЯКИЙ БУДЬ-КОМУ З ГЕТЬМАНІВ УДАЛОСЯ ПРОБУТИ ПРИ ВЛАДІ.

І це – при всій внутрішній опозиції і зовнішніх ворогах та складних стосунках із Московською державою-протектором. Тим не менше йому вдавалося знаходити спільну мову з козацькою старшиною та лавірувати між усіма угрупованнями, налаштованими часто протилежно – промосковськи, пропольськи, протурецьки.

Протягом часу свого гетьманування Мазепа чимало опікувався освітою. Його коштом було побудовано Староакадемічний корпус Києво-Могилянської академії, куди він передав частину своєї бібліотеки, заклав будинок Чернігівського колегіуму, також долучився до заснування кількох навчальних закладів у Новгород-Сіверському та Харкові.

       За кошти гетьмана зводили і ремонтували храми по всій країні. Зокрема, він сприяв побудові кафедрального собору в Переяславі, куди передав знамените Пересопницьке Євангеліє, яке сьогодні є нашою визначною святинею. Водночас робив багато коштовних подарунків до різних храмів.

Тобто стільки, скільки він зробив для тогочасної України-Гетьманщини, неможливо порівняти ні з ким іншим. Тому для мене він однозначно на першому місці.

        Коли у 1689 році в Московії відбувся державний переворот, Мазепа вагався, який бік йому прийняти – правительки Софії і Голіцина чи Наришкіних та молодого Петра. Зрештою він зробив ставку на Петра I, і згодом для України це мало певний плюс.

Чому? Бо Мазепа фактично одразу отримав можливість переукласти московсько-український договір. Якщо порівняти статті Коломацькі й Московські – це були дві великі різниці. Коломацькі – це один із найжахливіших договорів, який максимально обмежив автономію Гетьманщини, а в Московських статтях було суттєве послаблення. Наприклад, гетьман отримав право давати земельні володіння своїй старшині, що дозволяло її привернути на свій бік; було поновлено оренду як одне з найважливіших джерел наповнення скарбниці Гетьманщини, що давало їй певну економічну незалежність; московські воєводи суттєво не впливали на дії гетьмана.

Мазепа, з одного боку, догоджав Петру I (за це навіть нагороди отримував), та водночас діяв так, щоб московити не втручалися в справи Гетьманщини.

Але реформи, які задумав московський цар, на певному етапі стали настільки суперечити інтересам Гетьманщини і старшини, що не лише сам Мазепа, а й його оточення не хотіли з цим миритися. І саме старшина підштовхувала гетьмана до того, аби змінити протектора.

А потім з’явилося багато факторів, які дозволили це зробити. Для Петра I стало неабияким ударом, що Мазепа вирішив перейти на сторону Карла XII. Бо був абсолютно впевнений, що той залишатиметься йому вірним.

Мазепа намагався в умовах Північної війни максимально убезпечити Україну від того, щоб на її території велися воєнні дії. Козацькі полки брали участь у битвах на боці Московії, тобто Гетьманщина робила свій внесок у перемогу Петра I.

Але потім ситуація склалася так, що Карл почав наближатися до кордонів Гетьманщини. І тут було два варіанти. Або він рухається на Смоленськ і далі на Москву, або заходить на територію Гетьманщини перезимувати, щоб вирушити на Москву в більш сприятливий час.

У цій ситуації Мазепа чудово розумів: якщо Карл XII поверне на територію Гетьманщини, то вона як васал Москви буде територією ворога. Відповідно, шведський король на цих землях діятиме як окупант – здійснюватиме реквізицію продуктів харчування, фуражу для коней і взагалі чинитиме, що завгодно.

Мазепа просив у Петра бодай 10 тисяч війська, а почув у відповідь, що не отримає й десяти солдатів. Він зрозумів, що на допомогу московитів не варто розраховувати.

А за нормами європейського права, яке існувало на той час, якщо протектор порушив взяті на себе зобов’язання щодо васала (а це був саме той випадок – Петро відмовився забезпечувати захист від зовнішнього ворога), ВАСАЛ МІГ ЗМІНИТИ ПРОТЕКТОРА. ЩО Й ЗРОБИВ МАЗЕПА.

Гетьман міркував, що заради інтересів народу варто заприязнитися з Карлом XII і краще скористатися цією ситуацією, ніж стати її жертвою. І справді, коли шведські війська з’явилися на території Гетьманщини, стосунки армії і місцевого населення вибудовувалися досить мирно і цивілізовано: шведи сплачували за зерно, харчі, фураж. І мирний люд це цілком задовольняло.

         Коли Петро дізнався про перехід Мазепи на бік Карла, то зіграв на випередження. Почав швидко розповсюджувати грамоти і маніфести про Мазепу-“ізмєнніка”, аби мирне населення вважало гетьмана “злочинцем”. Задля цього поширювали різні плітки, наприклад, що Мазепа – таємний католик і хоче заприязнитися зі шведами, щоб передати православних під владу католиків.

Такі інформаційні атаки мали свої наслідки. Населення почало чинити спротив Мазепі. Народ не пішов за своїм гетьманом.

        Умови з Карлом були досить пристойними: шведський король не мав права претендувати на титул гетьмана України, між Швецією і Московією не підпишуть мирного договору доти, доки не буде узгоджено питання підпорядкування Гетьманщини, ніяких змін щодо устрою Війська запорозького не буде…

Зрештою був розрахунок на те, що Московія – близько, а Швеція – далеко, і вона не зможе мати такий вплив на Гетьманщину як країна-сусід. І це давало перспективу певного незалежного існування України.

Додам, що шведський вибір не був унікальний. Орієнтацію на союз зі Швецією вже мав Богдан Хмельницький, згодом такі ж плани були в Івана Виговського. І Мазепа зважуючи, що краще – підписати договір з польським королем Станіславом Лещинським чи Карлом XII, обрав зрештою шведів.

Єдиним джерелом поширення інформації була церква. Крім того, в житті тогочасної людини релігія відігравала велику роль, і вплив через церкву був найдієвішим.

Ми маємо текст анафеми, і там чітко прописано: “за зраду царя”. Тобто не за церковний злочин, за що зазвичай накладали анафему.

В російській історії анафеми, як спосіб покарання за політичний злочин, були звичною практикою. Анафемі піддали Тимофія Акундінова, Степана Разіна, Омеляна Пугачова. І в цьому переліку людей, які посягнули на царську владу, опиняється Мазепа. Лише за те, що вирішив перейти під протекцію іншого правителя.

         Якщо ви візьмете радянську історіографію 1930-40-х років, то там всі представники козацької старшини розглядаються як експлуататори і гнобителі простого народу. А потім сталася Друга світова війна, і народ, який переніс репресії 1920-30-х років, Голодомор, треба було якимось чином простимулювати до захисту Радянської Вітчизни. Пропагандисти нічого кращого не придумали, як звернутися до історичного минулого, відшукати там постаті, які можна подати як символ боротьби за свободу Батьківщини. Тому було витягнуто “з архівів” Богдана Хмельницького, з’явився навіть орден його імені. А ще про Хмельницького починають писати через призму “навіки з російським народом” – він виступає вже як об’єднувач України з Московією. Хмельницький стає дуже потрібним і зручним. Реанімують і деякі інші постаті.

Але з Мазепою так не вийшло. Бо як не крути, а ВІН ХОТІВ ЯКРАЗ ПРОТИЛЕЖНОГО – ВІДІРВАТИ УКРАЇНУ ВІД МОСКОВІЇ, ОТЖЕ – “СЕПАРАТИСТ”.

У радянських підручниках починають писати про віковічну дружбу з братнім російським народом, Переяславську раду подають винятково як позитивну подію, а Хмельницького як правильного героя. А Мазепа, який не вписується в цю картинку, залишається персоною нон ґрата для посібників і наукових праць, а займатися цією добою для вчених стає навіть небезпечно.

       Попри те, що Мазепа мав репутацію любителя жінок, в цьому сенсі він був цілком “правильним” чоловіком.

Це віруюча людина, яка виховувалася в глибоко релігійній православній родині. Як відомо, мати гетьмана, овдовівши, постриглася в черниці, а згодом стала ігуменею одразу двох монастирів, крім того її брати Андрій та Іван були священиками, сестра і племінниця гетьмана теж стали черницями. Тому в такому середовищі не могло бути ніяких позашлюбних дітей.

Мазепа одружився із вдовою Ганною Фридрикевич з Половців і все життя опікувався своїми прийомними дітьми (пасербицю вигідно віддав заміж, а сина влаштував на хорошу посаду). Щодо спільної дитини, то дійсно є згадка, що, можливо, це була дівчинка, можливо, її звали Варвара і померла вона немовлям, в якому саме віці – при народженні чи пізніше – невідомо. Мазепа більше не одружувався.

Ті стосунки, що були в нього з княгинею Ганною Дольською, радше були політичними. Це була дуже цікава жінка, яка прагнула займатися великою політикою і реально відігравала в ній важливу роль. Саме через неї якраз і відбувся отой контакт Мазепи зі Станіславом Лещинським і Карлом XII.

Що стосується Мотрі Кочубеївни, то, гадаю, що там дійсно було кохання, бо Мазепу було за що покохати. З боку гетьмана якісь почуття, можливо, й були, але він більше ставився до Мотрі по-батьківськи, з певним почуттям покровительства.

        Він просить її руки в батьків, але отримує відмову, офіційно звертається до церкви, щоб узяти дозвіл на шлюб, адже був хрещеним батьком Мотрі, і знову – негативна відповідь. Він це приймає і підкоряється. А потім, як хрещений, подбав про те, щоб Мотря вигідно вийшла заміж. Знайшов для неї достойного хлопця – Семена Чуйкевича, молодого, з пристойної забезпеченої родини. Але Мотря була в тому шлюбі нещаслива, пішла в монастир і закінчила свій земний шлях як ігуменя Ніжинського дівочого монастиря.

Отже, все життя Мазепа опікувався чужими дітьми – прийомними, племінниками і похресниками, яких у нього було чимало.

Відповідно, прямих нащадків гетьмана немає. Будь-хто з прізвищем Мазепа на сьогодні є не більше, ніж однофамільцем відомого гетьмана.

       У родині гетьмана була спадкова хвороба – подагра. Навіть саме ПРІЗВИЩЕ “МАЗЕПА” – ЦЕ НЕ ПРІЗВИЩЕ В КЛАСИЧНОМУ РОЗУМІННІ, А ПРІЗВИСЬКО, ПОВ’ЯЗАНЕ ІЗ ХВОРОБОЮ. І воно “причепилося” до родини як раз через це захворювання: коли людина страждає на подагру, вона відчуває страшенні болі в суглобах, стає неповороткою, не може рухати ні руками, ні ногами. Коли відбувалося загострення, гетьман починав кульгати. Власне, оце слово “мазепа” й означало замазура, кульгавий, недолугий.

        В умовах війни його хвороба прогресує, і ми маємо свідчення, що в гетьмана були такі загострення, коли він навіть підписувати свої листи чи універсали не міг. До того ж втрата Батурина і поразка під Полтавою морально добила вже немолодого чоловіка. Коли Мазепа та його оточення дісталося до Бендер, всі його життєві сили враз почали згасати, він захворів і зліг, надовго втрачав свідомість.

Гетьман помер в ніч із 21-го на 22 вересня 1709 року. Сучасники згадують, що тієї ночі бушувала страшна гроза.

        Можливо, за інших обставин гетьман протягнув би й більше (його мати, до слова, померла у віці майже 90 років), але невдачі останнього року життя сильно надломили його і пришвидшили смерть.

Сама могила його давно знищена. Її намагалися знищити ще в XVIII ст., згодом у XIX столітті, але остаточно її не стало в XX ст.

Гетьмана поховали в монастирі Святого Георгія, що на березі Дунаю. В середині 1960-х років місцева влада вирішила, що територія монастиря занадто велика, а місто потребує житла, відтак там зносили церкви, повністю знищили церковне кладовище, а натомість звели будинки, готель і ресторан. На сьогодні там немає не те що Мазепиної могили, а й могил румунських діячів, які там були поховані. Тому відшукати його прах і перевезти в Україну – нереально!

Варто пам’ятати, що не могилами і не кістками живиться людська пам’ять, а тими справами, які реалізувала та чи інша історична постать.

Сьогодні ми маємо бути вдячні гетьману Мазепі за те, що хоча формально свого часу його справа була програна, але по факту він заклав у душі українського суспільства оцей дух боротьби за свободу. І хай через багато років, але Україна стала незалежною, тобто здійснилася та мрія, до якої прагнув гетьман і готував нас ще 300 років тому.

        Дбати про сучасну Українську державу, берегти її, щоб передати своїм нащадкам – це найкраща пам’ять про Мазепу і найкращий йому пам’ятник.

 

Ольга КОВАЛЕВСЬКА, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ

/novynarnia.com/

Квітень05/ 2020

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України