• Сьогодні: Неділя, 18 Квітня, 2021
Інфо ПС

КРИВАВИЙ ПУТІН – «ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО» ТРАМПА І ПОРОШЕНКА – ТРИМАЄ СВІТ «НА ГАЧКУ» І ДИКТУЄ УМОВИ


    У листопаді 2015 року раптова смерть Лесіна у Вашингтоні одразу викликала багато запитань. Не можна вважати, що його загибель минула непомітно. Було офіційне розслідування. Однак воно дійшло дуже дивних висновків. З одного боку, було сказано, що смерть має насильницький характер, є очевидні сліди цього. З іншого боку, зазначали, що Лесін на момент смерті був один. Виходило, що побив він себе сам. Поступово слідство закрили неостаточним формулюванням про те, що Лесін, мабуть, помер унаслідок сп’яніння і якихось дивних тілесних ушкоджень. Так би все і залишилося, якби англо-американське видання Buzzfeed не повернулося до цієї теми і з допомогою людей, які брали участь у розслідуванні, не дійшло висновку, що це була насильницька смерть. На тілі Лесіна було виявлено очевидні сліди побоїв. Як сказав один із тих, із ким Buzzfeed розмовляв, знаряддя побиття Лесіна нагадувало бейсбольну биту. Стало зрозуміло, що його, найімовірніше, убили. Запитання – чому? Що сталося в ті дні листопада 2015 року у Вашингтоні і чому Лесіна знадобилося прибирати?

Лесін час від часу бував у Америці. Припущення, що він жив у Штатах постійно і що його можна було, наприклад, убити за місцем проживання, у Лос-Анджелесі, не зовсім правильне. Тому що Лесін на місці довго не сидів, досить багато їздив. Вашингтон у цьому сенсі був, безумовно, зручним майданчиком для вбивства. Повинен сказати, що взагалі дуже багато вбивств у Америці людей, що мали стосунок до КДБ, ФСБ Росії тощо, відбувалися саме у Вашингтоні. Уже не знаю, із чим це пов’язано. Можливо, у цьому місті є якась злагоджена команда людей, які від імені Російської Федерації професійно такими речами займаються.

Лесін, безумовно, належав до людей, що знали дуже важливу інформацію. Ми тільки зараз розуміємо, що це була за інформація. У листопаді 2015-го це було неочевидно. Були різні здогади про те, до чого тут ФСБ, чому Кремль і Москва могли прибрати Лесіна. Ну так, дуже багато чого знав про корупцію, будучи частиною цієї корупції. Знав, як крадуть бюджетні гроші. Особисто знав багатьох у Кремлі, починаючи з Путіна. Йому, звичайно, було про що розповісти. Але таких людей багато, врешті-решт. Не всіх же їх убивають. Річ у тім, що саме в той період листопада 2015 року, коли Лесін опинився у Вашингтоні, з’явилися підозри – а я наголошую, що це підозри, остаточно ми наразі цього не знаємо, – що він, можливо, почне розмовляти з американськими правоохоронними органами. І цих побоювань було достатньо для того, щоб на всяк випадок прибрати дуже небезпечного свідка. Тому що в останньому кварталі 2015 року, як зараз ми знаємо, у найактивніший спосіб до виборчої президентської гонки у США долучилося російське телебачення. Russia Today. Зараз відомо, що у вересні 2015 року в одній з кампаній у Нью-Йорку, організованій Russia Today, брала участь Джилл Стайн, майбутній кандидат у президенти від Партії зелених. У жовтні-листопаді Russia Today почала листуватися з Майклом Флінном.

    З ним домовлялися, щоб він приїхав до Москви на 10-річчя RT. Флінн потім виявився активним членом команди Трампа, і після його перемоги став радником президента з питань національної безпеки. З великим скандалом і ганьбою його звільнили з цієї посади після того, як абсолютно всім стало зрозуміло, що він, м’яко кажучи, є агентом упливу російського уряду. А в гіршому для нього варіанті – скоїв державну зраду. Зараз уже доведено, що Майкл Флінн брав гроші від Росії на рівні десятків тисяч доларів. А передбачається, але не доведено до цього моменту, – що на рівні сотень тисяч доларів. Чим історія закінчиться для Флінна – ми ще побачимо. Але у грудні 2015 року, за кілька тижнів після смерті Лесіна, Майкл Флінн і Джилл Стайн зустрілися в Москві з Путіним. За одним обіднім столом на святкуванні 10-річчя Russia Today сиділи, облетіла весь світ дуже вдало кимсь зроблена фотографія.

Лесін, безумовно, міг розповісти американським правоохоронним органам – ФБР і міністерству юстиції – про те, що Russia Today, ініціатором створення якої він і був, залучена в Америці до передвиборчої гонки на стороні Трампа. У листопаді 2015 року це було б абсолютною сенсацією, несподіваною новиною. Однієї цієї фрази, сказаної Лесіним, можливо, було б достатньо для того, щоб уся історія передвиборчої кампанії стала б іншою.

    Потрібно усвідомлювати таке: операція з приведення Трампа в Білий дім, у крісло президента, – можливо, найсерйозніша із зовнішньополітичних операцій, які коли-небудь проводили ФСБ Росії та Путін. Вона була настільки важливою, що дуже багато людей і установ, зокрема спецслужби, займалися її убезпеченням. Можливо, Лесін і не планував зустрічатися із ФБР. Можливо, він не планував розповідати мін’юсту США, що російський уряд планує використовувати Russia Today в передвиборчій гонці. Але одного побоювання вже було достатньо, аби про всяк випадок прибрати Лесіна. Тим паче, будемо відверті, – Кремлю і Путіну Лесін був уже не потрібен. Він перебував у поганому фізичному стані, насправді був алкоголіком. Його неможливо було контролювати, з ним неможливо було ні про що домовитися, просто тому, що він сам себе не завжди контролював, особливо напідпитку. Він уже переїхав із Росії до Америки, у Каліфорнії він купив нерухомість на всіх членів сім’ї. Численну родину, я повинен сказати. Він перевіз у США всіх своїх близьких. І навіть, за словами головного редактора Russia Today Маргарити Симоньян, опублікованими в її мемуарах, він пропонував їй утекти з Росії. Мирно оселитися в Америці й спокійно заробляти великі гроші. Як ми би сказали в старі часи в Радянському Союзі, запропонував керівнику телеканалу перейти на становище “нєвозвращєнца”. Зрадити якщо не батьківщині, то принаймні Путіну. Якщо Симоньян про розмову з колишнім міністром друку розповіла Путіну – а я впевнений, що розповіла, – то у нього, можливо, з’явилися додаткові міркування стосовно того, що треба позбутися від неконтрольованого Лесіна. Він був фактором ризику під час проведення дуже важливої операції. Тому, я думаю, імовірність того, що його вбили, – 100%.

Я переконаний, що у Росії є матеріали, які для Трампа, ну… незручні.

Світ у цьому сенсі настільки простий і банальний. Весь компромат у нас завжди один і той самий. Або гроші, або секс. Або те й інше разом. Глядачі, можливо, вважають: ну як же так, Трамп – серйозна людина, він ніколи не допустить, щоб такий примітивний компромат дістала Росія, а потім, можливо, використовувала проти нього… Чимало серйозних людей, починаючи з генпрокурора Скуратова і завершуючи американськими сенаторами, під час запеклої боротьби – як Скуратов, наприклад, боровся в той момент із Єльциним або в розпал передвиборчої президентської кампанії, як сенатор Гарт – попадалося на абсолютно банальному компроматі. Про Скуратова і про його відомий запис із двома повіями всі знають. Сенатор Гарт був провідним кандидатом від Демократичної партії, з великими шансами перемогти. Попався на тому, що привіз вертольотом на суботу–неділю дівчину собі на катер.

    На користь Трампа такі матеріали не зіграли б. Під час передвиборчої кампанії його підтримка не збільшилася б. Не забудемо й про гроші. Тут іще ширше поле діяльності. Про якісь оборудки ми знаємо. Відомо про продаж вілли Трампа у Флориді російському мільярдерові Риболовлєву за $95 млн, до того, як цю віллу було придбано чотири роки тому за $41 млн. Ми знаємо про російські гроші в нерухомості Трампа у Сполучених Штатах. Знаємо про $23 млн, виплачені Трампу як компенсація за проведення конкурсу “Міс Всесвіт” у Москві у 2013 році. Не можна забувати, що Трамп досі не відкриває своїх податкових декларацій, і це не випадково. Я думаю, що в цих деклараціях міститься багато болючої для нього інформації. Цілком можливо, і там ми знайдемо так звані російські гроші. Так що скелетів у стінній шафі у Трампа дуже багато. І тільки зараз ми поступово, один за іншим, ці скелетики починаємо діставати. Із цього не випливає, що Трамп буквально скоював злочини. Злочини – це якщо буде доведено, що він вступив у змову з урядом ворожої країни, Росії, і обіцяв російському керівництву, якщо йому допоможуть стати президентом, наприклад, зняти санкції. Або визнати анексію Криму. Або – зробити все можливе для розпуску НАТО. У такому разі, звичайно, на Трампа чекають серйозні неприємності.

Сьогодні досить багато американських конгресменів кажуть: “Росія – ворог”. Цього не було ніколи. Навіть після вторгнення в Україну такого не було

    Я вже писав, що є сумнівна операція щодо приватизації “Роснефти”, структури, яку очолює Ігор Сєчин, найближчий соратник Путіна, теж офіцер КДБ. У “Роснефть” свого часу насильно забрали колишні структури ЮКОСу, після того як його було розгромлено, а Ходорковського заарештовано. Зовсім нещодавно 19,5% “Роснефти” було перепродано або переведено на незрозумілих умовах певній структурі, власники якої невідомі. І за часом це співпадає з передвиборчою кампанією у США, що дуже підозріло.

    19,5% “Роснефти” – це мільярди, що легко перевірити в інтернеті, подивившись капіталізацію компанії. Шалена сума, нею розплачуватися й розплачуватися. Вона була б достойною платнею і за визнання анексії Криму, і за зняття санкцій, і за розпуск НАТО.

Наша проблема в тому, що світ дуже стрімко змінився, а ми до цих змін ніяк не можемо пристосуватися. От раніше був Радянський Союз, усі знали, що він поганий. Існувала чорно-біла картинка. “Чорний” СРСР – і всі інші, Америка та Європа, більш-менш “білі”. Радянський Союз у 1991 році зник, з’явилася Росія. Протягом перших років, скажімо, із деякими натяжками – до 1999 року, Росію вважали досить складною країною, але другом Америки і всього світу. РФ вела дві чеченські війни, але вони були начебто внутрішньою справою. За межі кордону російські війська не виходили. І тільки у 2008 році, коли російська армія вступила у Грузію, й у 2014-му, коли вона вторглася в Україну, почали змінювати погляд на Росію. А сьогодні вже досить багато американських конгресменів каже: “Росія – ворог”. Цього не було ніколи. Навіть після вторгнення в Україну такого не було. На Росію дивилися швидше як на суперника, але все-таки не як на ворога. Але водночас колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер відкрито на зарплаті “Газпрому” лобіює російські інтереси. Дружить із Путіним, париться з ним у лазні тощо. Колишній канцлер Німеччини! І що дивно, це не вважають злочином. Колишній прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі підтримує з Путіним близькі, дружні стосунки. У мене є певні підозри, що це має стосунок до певної слабкості Берлусконі до молоденьких дівчат. І що в Крим до Путіна він літав виключно з цієї причини.

    Із того, що Путін вважає Трампа своїм агентом, абсолютно не випливає, що Трамп уважає себе агентом Путіна. Я підозрюю, що саме в цьому є якийсь делікатний момент. Для Путіна американський політик, який прийняв допомогу російського уряду під час передвиборчої боротьби, безумовно, є агентом. Із боку Трампа все це могло мати вигляд вигідної угоди. Цілком можливо, Трамп, відповідаючи на запитання, чи вважає він себе агентом Путіна, щиро скаже: “Ні!” Але ми бачимо, що як під час передвиборчої кампанії, так і досі жодного поганого слова він про Путіна не сказав. І ніколи не скаже, тому що таким є один із головних пунктів їхньої угоди. Були угоди політичні – про Крим, санкції і НАТО. Але були й психологічні домовленості, чи що… “Ми не критикуємо один одного. Ніколи, за жодних обставин”. І – дивіться, як цікаво. Путін вигнав 755 американських дипломатів, і я з цікавістю чекав: як Трамп викрутиться з цієї ситуації. І він викрутився! Сказав – вдячний Путіну за те, що той дав йому змогу скоротити видаткову частину бюджету Держдепартаменту, що не потрібно тепер витрачати грошей на цих дипломатів. Хоча, будемо відверті, тут він помилився, оскільки зарплату цим дипломатам усе одно будуть платити. І ще – зверніть увагу на критику, якої зазнав Трамп із боку Росії через те, що поступився Конгресу в питанні підписання нового пакету санкцій. Критика прийшла – але не від Путіна, а від Медведєва! Уперше в житті Медведєв раптом відкрив рота й висловився щодо зовнішньополітичного питання. З одного боку, їм треба було послати звісточку – мовляв, як же так, Трампе, ти складаєш свої повноваження. А з іншого – з огляду на угоду, Путін навіть у такий момент не мав права Трампа розкритикувати.

    Путін може Трампа зняти протягом 24 годин. У розпорядженні Путіна – уся документована історія їхніх відносин. Путін легко може показати, що Трамп дійсно пішов на угоду з російським урядом. Питання оприлюднення цієї інформації і, відповідно, зняття (або незняття) Трампа – прерогатива Кремля. І Путін, і Трамп це дуже добре розуміють. Це ми не знаємо, яка інформація в розпорядженні Путіна, а Трамп – чудово розуміє. Але тут усе – як під час проведення будь-якої гебешної операції. Начебто вона завершилася успіхом. Але настільки всім очевидно, що було проведено операцію ФСБ, що успіх поступово стає поразкою. Точно як з убивством Литвиненка. Начебто вбили його, він ще й помучився. Але з часом усім стало зрозуміло, хто, навіщо і як це зробив. І це швидше працювало в “мінус”, а не в “плюс”. Те ж саме – із Трампом.

Що взагалі сталося? ФСБ відпрацювала приголомшливу схему, дуже цікаву, нам її ще вивчати й вивчати. Там у якийсь момент зрозуміли, що захопити владу в країні можна дуже легко. Для цього потрібно всього на одну посаду поставити свою людину. Але це має бути посада президента країни. Точно так, як цю посаду було захоплено в Росії, спробували повторити операцію у Сполучених Штатах.

     У Росії для того, щоб Путін міг функціонувати так, як сьогодні, потрібно було придушити свободу слова, пресу та телебачення забрати під державу, повністю узурпувати вибори, і місцеві, й центральні. На все це пішов час. 2000–2008 роки. Вісім років, до речі, дуже короткий термін для захоплення величезної країни. Протягом цих восьми років Путін і ФСБ повністю консолідували владу. І – рушили далі. 2008 рік – Грузія. 2014 рік – Україна.

Ми бачимо зараз, що відбувається з Трампом і з людьми навколо нього. Разом із тим є численні інструменти тиску і впливу. Не можна в Америці, провівши успішну операцію і посадивши Трампа у крісло, вважати, що тепер автоматично буде так, як їм захочеться.

Корупція є скрізь, де є гроші. В Америці грошей багато, і грошей дуже великих. Припускаю, що за розміром сум ця корупція не поступається російській, а тим більше українській. Просто тому, що ці країни бідніші за Сполучені Штати. Інструменти корупції вигадали не росіяни чи українці. Офшорні схеми не вони вигадали. Напевно, швейцарські бізнесмени, фінансисти… У США просто все більш цивілізовано. І тут все-таки є закони, тоді як у Росії законів немає. Це відомо всім, цього не приховують. Розумієте, якщо Шредер дружить із Путіним, то вже Кушнер точно має право дружити з Абрамовичем.

    Бачте, ніхто в сучасному світі не забороняє заробляти гроші, і американці займаються цим не гірше за інших. І лобіюванням американці займаються. Ця система найбільше поширена саме в Америці. І гроші на лобіюванні заробляють шалені. Просто тут навіть ця система підпорядкована законам. Хоча часто ці закони не до кінця прописано, і їх легко обходити. І потім важко довести, що закони порушено. Люди є люди, гроші є гроші, а бізнес є бізнес, і всі намагаються розбагатіти.

І Перша, і Друга світові війни починалися в ситуації, коли ніхто з учасників і організаторів конфлікту не припускав, що в історію ці війни увійдуть як світові. Ніхто не очікував великої війни ні в 1914 році, ні в 1939-му. Коли Гітлер перетинав польський кордон, знаючи про те, що є договір про взаємодопомогу між Польщею, Великою Британією і Францією, він не припускав, що через Польщу Англія і Франція оголосять йому війну.

Гарантією того, що війна не почнеться, є тиск, зокрема економічний, через санкції, на російське керівництво. Якщо ви подивитеся на динаміку цін на нафту в кореляції з російськими зовнішньополітичними операціями, то побачите прямий взаємозв’язок. У 2008 році нафта, здається, була $100 за барель – і Росія вторглася у Грузію. У 2014 році нафта була на рівні $100–110 за барель – і Росія вторглася в Україну. У той час, як усі нормальні уряди використовують гарну фінансову ситуацію для поліпшення економіки, реструктуризації, реформування тощо, Росія щоразу, щойно з’являються фінансові можливості, витрачає гроші на військове вторгнення. За цим, мені здається, важливо і корисно стежити. Не можна допускати ситуації, за якої Росія, яка залишається окупантом, звільняється від економічних санкцій і покарань.

Я добре пам’ятаю, як Михайло Трепашкін, колишній полковник КДБ-ФСБ, який, як і Литвиненко, пройшов через в’язницю, надіслав Саші e-mail, що якісь спільні знайомі заявили, ніби до Бостона надіслали групу з трьох осіб – організувати моє вбивство. Ми з Сашком бачилися востаннє в нормальній обстановці в Лондоні 13 жовтня 2006 року. Пам’ятаю дуже добре той день. Я прилетів на вечір пам’яті Анни Політковської у Вестмінстерському абатстві. Її було вбито в день народження Путіна. Стояв перед входом і здалеку побачив Сашу. Він, сяючий, біг до мене: “Юро, привітай мене, я щойно набув британського громадянства! Тепер вони не наважаться мене чіпати!” А за три тижні його отруїли. Наважилися зачепити і з британським громадянством. Тоні Блер із ним після цього телефоном не розмовляв і не зустрічався. Але в демократичних країнах уряди змінюються, а Путін залишається. Те, що Путін з усього цього почерпнув: Росія занадто велика ядерна держава, щоб світ міг дозволити собі не спілкуватися з її керівником, що б цей керівник не робив. Усе, що відбувалося, підказувало йому, що він може безкарно скоювати злочини й далі. Це і злочини проти особистості – вбивства Політковської, Литвиненка, Нємцова і державного масштабу, як-от вторгнення у Грузію чи в Україну. Погрози сипалися щодо Прибалтики та Польщі, і навіть Фінляндії зі Швецією.

“Новая газета” вистрілила по Кремлю з гармати, і цим пострілом у Кремлі всіх убило

    У мене дуже серйозна доказова база завжди. Безглуздо подавати на мене до суду – процес буде програно. Пам’ятаю, коли було опубліковано спецвипуск “Новой газеты” накладом 100–120 тис. примірників, до якого увійшла майже вся книга “ФСБ підриває Росію“, зателефонував Березовський. Розбудив мене – я мирно спав у Лондоні. А він спати не міг, йому вже зателефонували з Москви і запитали, чи бачив він спецвипуск. І Березовський мені каже: “Юро, ти не розумієш, адже зараз на тебе з Литвиненком подадуть до суду!” Я йому відповів: “Борисе, повір мені, ніхто до суду не подасть. Буде повна тиша”. Ця публікація була подією, прямо скажемо. Ми на неї всі довго чекали, готувалися серйозно з Дмитром Муратовим, редактором “Новой газеты“. Але тиша настала така, ніби не було цього спецвипуску. Приблизно за кілька тижнів після цього Проханов – він вам відомий, звичайно, такий ультраправий комуніст, – у газеті “Завтра” опублікував передовицю. У ній ішлося: “Любі друзі, ви, напевно, не помітили, але кілька тижнів тому “Новая газета” надрукувала спецвипуск, який звинувачує Кремль і ФСБ у тому, що вони підірвали житлові будинки. І щось не бачу протестів, які лунають із Кремля. І скажу вам чому: “Новая газета” вистрілила по Кремлю з гармати, і цим пострілом у Кремлі всіх убило”.

Я завжди належав до числа тих скептиків, які вважали вторгнення у Крим тільки початком, а не кінцем. І тут виявилося, на жаль, що я маю рацію. Якщо пам’ятаєте, коли Росія досить швидко і практично без утрат окупувала Крим, то звідусіль – з Америки і з Європи – ми почули від провідних державних діячів одну і ту саму фразу, звернену до Путіна: “Володимире Володимировичу, скажіть нам, що це кінець зовнішньополітичних амбіцій Росії, і ми заживемо по-старому”. Замість цього Путін виліз зі своєю відомою “кримською промовою”, заявивши, що розпочинає виправлення помилок, допущених під час розвалу Союзу в 1991 році. І потім ще кілька разів сказав, що розпад СРСР – найбільша його особиста трагедія. Я ж бачу, що сьогоднішні проблеми Росії пов’язані з недорозпадом Радянського Союзу, іще якісь території мали відпасти. А Путін ці проблеми пояснює тим, що СРСР розвалився. Ми тоді спостерігали риторику пропагандистської кампанії каналу Russia Today, уже згадуваного нами. До речі, у 2014 році, коли Росія вторглася в Україну, бюджет каналу суттєво збільшили – до $445 млн, щоб вони цілодобово займалися піар-прикриттям війни.

Я вважаю, що одне стратегічне завдання і з Грузією, і з Україною Путін вирішив. А саме – запобіг входженню цих держав до НАТО. Тому що НАТО традиційно не бере до себе країн, що перебувають у стані територіального конфлікту. Цей факт дає Путіну змогу у будь-який момент відновити воєнну кампанію проти України. Якщо він побачить, що здатний на це з політичного, економічного та військового погляду, то, звичайно, він це зробить. Але, можливо, його час уже минув. І навіть Трамп йому тут нічим не допоможе. Хіба що воєнний конфлікт у Північній Кореї настільки змінить загальносвітову ситуацію, що Путін знайде можливість продовжити зовнішньополітичні захоплення. Але тоді вони торкнуться не тільки і не стільки України, а, ймовірно, Прибалтики.

Юрій ФЕЛЬШТИНСЬКИЙ, російський історик, Бостон (США)

Червень15/ 2018

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України