• Сьогодні: Субота, Листопад 16, 2019
Інфо ПС

ХТО ТАКІ ГЕНЕРАЛІСИМУСИ – ВІЙСЬКОВІ СТРАТЕГИ-ПОЛКОВОДЦІ ЧИ ТИТУЛОВАНІ ОСОБИ?

Химерні стратеги: досягнення генералісимусів Росії

Довідка Вікіпедії

     Генералісимус (лат. Generalissimo, generalissimus — найголовніший) — вище військове звання в багатьох країнах. Історично це звання надавалося полководцям, які командували в ході війни кількома, частіше союзними, арміями, а в деяких випадках – державним діячам або особам із сімей царських династій як почесне звання.

Вперше звання генералісимус було присвоєне в 1569 у Франції королем Карлом IX своєму братові герцогові Анжуйському (згодом – король Генріх III).

Пізніше титул генералісимуса мали: у Франції віконт Анрі де Тюренн (16111675), принц Л.Конде (16211686), герцог де Віллар (16531734), граф Моріц Саксонський (16961750), герцог Жан де Дью Сульт (17691851); в Австрії – князь Раймунд Монтекукколі (16091680), принц Євгеній Савойський (16631736), граф  Л.Даун (17051766), ерцгерцог Карл (17711847), князь Карл Шварценберг (17711820); у Римській імперії — граф А.Валленштайн (15831634); у Британській імперії –

Джон Черчиль, герцог Мальборо; в Іспанії – Хуан Австрійський, Мануель Годой — 1804, Франциско Франко — 1936, Хосе Міаха Менант — 1939; у Китаї – імператор Юань Ші Кай, Сунь Ят Сен, Тан Цзі Яо, Ху Хань Мін, Чжан Цзо Лінь, Чан Кай Ші; в Корейській імперії – імператор Коджон,імператор Сунджон; в Японській імперії – імператор Муцухіто, імператор Йосіхі́то, імператор Хірохі́то; у Папській державі – Чезаре Борджіа.

Загалом у світі цей титул мали близько 50 чоловік.

Умом Росію нє понять

Першими генералісимусами Московії стали пияки з оточення Пєтра І. Московський цар призначив у «гєнєраліссімуси потєшних войск» своїх соратників по хронічному алкоголізму: князя-кесаря Фьодора Ромодановского та Івана Бутурліна. Якщо не брати до уваги досягнення Ромодановского як ката, жоден експерт не назве битви, виграні під безпосереднім командуванням цих стратегів. Значними були хіба що бої з оковитою, котра регулярно перемагала.

Олексій Шеїн

Алєксєй Сємьоновіч Шейін брав участь у кількох походах проти Кримського ханства, з яких невдалими виявилися усі, крім останнього – другого походу Пєтра І на Азов. Під час цього походу Шейін командував армією, що оточила Азов із суходолу. Турецька фортеця Азов була захоплена завдяки незапланованій царським оточенням атаці запорозьких та донських козаків 17-19 (27 – 29) липня 1696 року. Завдяки мужнім діям козаків непричетний до цієї ініціативи царський воєвода отримав чин генералісимуса.

Іншими військовими перемогами Шейін не відзначився. Через два роки після присвоєння звання генералісимуса він потрапив в опалу і став першим московським боярином, якому Пьотр І особисто відрізав бороду.

Олександр Меншиков

На відміну від Шейіна особистий приятель і, можливо, коханець Пєтра І «Алєксашка Мєньшіков» брав безпосередню участь у цілій низці битв, які завершилися перемогою. Для українців найбільш пам’ятним є його військовий злочин – різанина в гетьманській столиці Батурині 2 листопада 1708 року.

Про розкрадання державної скарбниці найсвітлішим князем Алєксандром Даніловічєм Мєньшіковим ходили легенди ще за життя. Також він був коханцем дружини царя Пєтра І – Єкатєріни І. Вірогідно, що після Прутської авантюри царя Пєтра Мєньшіков був одним із тих, хто фактично керував Московією.

Після смерті Пєтра І, в часи царювання Єкатєріни І і на початку царювання Пєтра ІІ, Мєньшіков зробився повним правителем Російської імперії. І саме в часи Пєтра ІІ, коли найсвітліший князь Мєньшіков давно вже ніде особисто не воював, він призначив себе генералісимусом імперії в 1727 році.

Щоправда, ненадовго. Восени то ж року, новоспечений генералісимус був позбавлений кланом князів Долгорукіх усіх звань і відправлений на заслання, де досить швидко і помер.

Антон Ульріх Брауншвейзький

Цей визначний військовий діяч Московщини не брав участі в жодній битві. Генералісимусом його призначила дружина – регент Російської імперії Анна Лєопольдовна. Як військового діяча Антона Брауншвєйзкого чудово характеризує поведінка під час державного перевороту, влаштованого донькою Пєтра І Єлізавєтою. Антон Ульріх нічого не зробив, аби захисти себе і свою родину, хоча мав під рукою майже всю московську армію.

Як наслідок бездіяльності генералісимуса Антона, він і його родина провели багато років в ув’язненні. Там же, досить швидко померла його дружина Анна Лєопольдовна.

Олександр Суворов

Алєксандр Суворов уславився насамперед перемогами в якості карателя. Більшість війн, у яких він брав участь, були каральними заходами проти повстанських рухів поневолених Москвою народів. Серед найвідоміших його досягнень: каральні експедиції проти конфедератів Речі Посполитої, геноцид ногайців, перша депортація народів Криму, конвоювання Ємєльяна Пугачева.

Детальніше з діяльністю цього військового злочинця можна ознайомитися в статті «Генерал-каратель Суворов».

За всю свою кар’єру Суворов не брав участі в жодній визвольній війні. Всі його військові кампанії мали загарбницький або каральний характер. Крім придушення визвольних рухів поневолених Москвою народів, Суворов брав участь у загарбанні земель Османської імперії та придушенні Великої Французької революції.

В ті часи Османська імперія перебувала в стані глибокої системної кризи, викликаної занепадом тимарної системи землеволодіння. Криза позначилася на боєздатності армії, чим і скористалися московські імперіалісти.

Найкраще військовий талант Суворова виявився у війні з європейською армією. Генерал-каратель, що звик битися з нерегулярними загонами повстанців чи армією османів, що переживала не найкращі часи, зазнав поразки від військ революційної Франції.

Йдеться про італійський похід Суворова та його зіткнення з армією під проводом генералів Моро та Масени.

Армія Моро складалася зовсім не з елітних підрозділів. Левову частку її становили іноземні частини: швейцарці, італійці, голландці. Московсько-австрійська коаліція мала значну перевагу в чисельності та озброєнні. Завдяки цій перевазі Суворову вдалося отримати три перемоги: при Адді, при Требії та при Нові. Утім, головнокомандуючому армією коаліції Суворову не вдавалося розбити французькі війська. Генералам Революції вдавалося уникати нищівної поразки та зберігати боєздатну армію. І це за умов дефіциту боєприпасів та інших ресурсів у французького війська!

У Суворова виник план остаточної перемоги над французами у Швейцарії. Згідно з цим планом французьку армію мали  оточити з різних боків армія Суворова, австрійське військо та корпус Рімского-Корсакова.

Французи розгадали цей план, розбили австрійців та Рімского-Корсакова, а Суворова затримали на марші через гори. Ситуація змінилася – той хто хотів оточити, сам опинився під загрозою оточення. Аби не опинитися в лещатах між двома французькими арміями, Суворов змушений був тікати манівцями, тобто гірськими стежинками. Ця втеча отримала назву «героїчний перехід Суворова через Альпи». Тікаючи, «вєлікій полководєц» кинув увесь обоз, гармати та поранених. Під час переходу загинуло більше шести тисяч московських вояків.

Цар Павєл І поквапився оголосити втечу суворовської армії блискучою перемогою російської зброї та надав Суворову звання генералісимуса.

Втім подальші події засвідчують повний крах московсько-австрійської коаліції. Австрія та Росія були змушені залишити Італію та Швейцарію. Втрати корпусу Суворова становили близько третини особового складу, Рімского-Корсакова – більше половини. Цар відправив «переможця» у свій маєток, де Суворов незабаром сконав, як оповідають, у великому смутку.

Докладніше з військовими звитягами Суворова можна ознайомитися в статті «Від Нєвского до Суворова. Облудна слава «вєлікіх» полководців Московії».

Йосип Сталін

Створений комуністичною пропагандою міф про великого стратега, геніального полководця, вождя і учителя всіх народів товариша Сталіна до сьогодні підтримується московською пропагандою. Сталін став останнім генералісимусом Московщини в червні 1945 року, після перемоги СССР у Другій світовій війні.

Запопадлива совкова пропаганда ще за життя Сталіна просувала ідею про те, що тільки завдяки геніальності кремлівського вождя і вдалося виграти війну. Аргументи наводилися доволі прості: Сталін здійснював верховне командування, особисто приймав остаточні рішення по кожній військовій операції, саме він організував перехід економіки на військовий стан і завдав ІІІ Рейху свої десять нищівних сталінських ударів.

Багато людей вірили і продовжують вірити цим твердженням, уся переконливість яких ґрунтується на приховуванні даних про справжню ціну «Вєлікой Побєди».

Першим досягненням Сталіна, як «видатного стратега», можна вважати знищення вищого командного складу «Рабочє-крєстьянской красной арміі» (РККА) СССР. Німеччині та всім її сателітам не вдалося завдати таких втрат генералітету Красной армії. На початок 1936 року в РККА налічувалося 767 осіб вищого командного складу. З них було заарештовано 503, а повернулися живими з ув’язнення лише 59! (Дані взяті з книги доктора історичних наук, почесного академіка Російської академії природничих наук, академіка Академії військових наук РФ Олєга Фєдотовіча Сувєнірова «Трагєдія РККА 1937–1938». М.: ТЕРРА, 1998. – с. 315).

Назвіть хоча б ще одного такого головнокомандувача, що зміг би протягом двох років знищити дві третини вищого командування однієї з найчисельніших армій світу! До речі, шанувальники Сталіна визнають цей «визначний здобуток» і вважають, що комуністичний диктатор знищив саме вороже командування – «п’яту колону», тобто ворожу агентуру, а не генералітет власної армії.

Трохи дивує та обставина, що люди совкового типу мислення оголосили сталінські чистки 1937–1938 років «Вєлікім тєррором». На той час комуністичний дракон, що почав ласувати м’ясом заручників окупованих ним країн, поступово почав жерти спочатку свій хвіст, а згодом і свою марксистську голову. Зверніть увагу – саме знищення різних Якіров, Радеков і Камєнєвих-Розєнфєльдов, «історики» на кшталт Роя Мєдвєдєва називають «Вєлікім тєррором». Не знищення мільйонів селян під час колективізації 1928–1929 років, не часи масових голодоморів 1922, 1933, 1947, не різанину 1918–1923 років (червоний терор), а саме 1937 рік – час знищення частини провідної верстви комуністичної диктатури! Утім не будемо намагатися зрозуміти логіку комуністів – людей із довжелезними язиками та ватою замість мозку.

Повернемося до генералісимуса Сталіна. Щиро кажучи, для оцінки його фаховості як стратега та полководця достатньо співставити втрати в Другій світовій війні СССР та його головного супротивника – ІІІ Рейху. За даними дослідницької групи консультанта Військово-меморіального центру Збройних Сил РФ Грігорія Крівошєєва, Німеччина втратила на Східному фронті: загиблими – 3 604 800  бійців, полоненими – 3 576 300 (померли в полоні 442 100 осіб). (Крівошєєв Г. Россія і СССР в войнах XX вєка: Статістічєскоє ісслєдованіє. М.: Олма-Пресс, 2001. – с. 514). Найбільша чисельність втрат Німеччини на всіх фронтах Другої світової війни (в Африці, Франції, Італії, тощо), включаючи мирне населення, визнається в розмірі близько 12,5 млн. осіб. (Краткая запісь допроса А. Йодля 17.06.45 г. ГОУ ГШ. Инв. № 60481). Інші джерела наводять меншу кількість загиблих.

Порівняємо з втратами СССР. Застереження: відомості про втрати СССР взяті виключно з джерел Московії, оскільки саме ця територія найбільше пишається перемогою в Другій світовій війні. За часів правління Лєоніда Брєжнєва офіційно загиблими у «Вєлікой Отєчєствєнной войнє» (так в СССР називали період Другої світової війни з 22 червня 1941 по 9 травня 1945) вважалося 20 млн. населення СССР.
Доктор історичних та філософських наук, академік РАН, радник президента РФ з питань безпеки та оборони Дмітрій Волкогонов вважав, що втрати СССР були в межах 26–27 млн. осіб. (Волкогонов Д. А. Тріумф і трагєдія: Політічєскій портрєт І. В. Сталіна // Октябрь.  М.:  1989. № 7. – с. 106).

Кандидат історичних і доктор філологічних наук РФ Боріс Соколов називав ще більш приголомшливі цифри  втрат СССР у Другій світовій:  43,448 млн. осіб! (Соколов Б. В. Вторая міровая: факти і вєрсіі. М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2005. – с. 340). Схожі дані навів 14 лютого 2017 року на засіданні Держдуми РФ депутат Н. Зємцов41,979 млн. загиблих від чинників війни,  при загальних втратах населення СССР у 1941—1945 роках понад 52,812 млн. осіб.

Отже, в часи ІІ світової війни усі людські втрати СССР перевищували людські втрати Німеччини в два, а то й у чотири рази. Пригадаємо, що Німеччина зазнала втрат не тільки від військ СССР, а і від армій Великобританії, Франції, Польщі та інших країн антигітлерівської коаліції.

Стосовно Сталіна. Чи можна вважати військовим генієм головнокомандуючого, який просто завалив ворога трупами своїх підданих? Питання риторичне…

Для розумної людини висловленого цілком достатньо, аби зрозуміти сутність військового таланту генералісимуса СССР. Утім, пригадаємо ще кілька фактів діяльності Сталіна як головнокомандуючого військами Совдепу.

Напередодні 22 червня 1941 року (дата переходу СССР з гітлерівської коаліції до антигітлерівської), усупереч даним розвідки про зосередження головних збройних сил Вермахту на центральному напрямку, за наказом Сталіна найбільш потужне угруповання РККА було зосереджено на південно-західному напрямку. Таке рішення дозволило військам ІІІ Рейху здійснити величезний прорив у глиб СССР влітку 1941 року.

Одразу після першого удару німецьких військ по СССР, 22 червня 1941 року, о 7 годині 15 хвилині вийшла сталінська «Директива № 2» з наказом контратакувати війська супротивника, знищити їх і зупинитися на кордоні СССР. О 21 годині 15 хвилини того ж дня, комуністичні війська отримали нову «Директиву №3»:  розпочати вторгнення на територію супротивника. Через подібні директиви не було організовано впорядкованого відступу та оборони, що спричинилося до розриву фронту. Через це частина військових угруповань Совдепу була розбита, частина – опинилася в оточенні і згодом була знищена або потрапила в полон. І це за умов військової переваги СССР в живій силі та техніці (особливо в кількості та якості танків). Завдяки воєнному генію Сталіна СССР в 1941 році втратив практично весь кадровий склад своєї армії.

У грудні 1941 року Совдепу вдалося зупинити німецький наступ на Москву, у зв’язку з чим Сталін віддав наказав розпочати наступ по всіх фронтах. За таких умов на величезних просторах від Карелії до Криму почався наступ розпорошеними по всій лінії зіткнення силами, що не дало для сталіністів жодних позитивних наслідків.

Мабуть найбільш показовим для стратегічних талантів кремлівського диктатора був 1942 рік. За рішенням Сталіна почався наступ на Харків з ізюмського плацдарму. Внаслідок цієї наступальної операції під містом Ізюм потрапили в оточення 14 танкових бригад, 20 стрілецьких та 7 кавалерійських дивізій, загинуло 171 тис. вояків РККА, знищено 1240 танків, потрапило в полон 240 тис. осіб. Завдяки вдалій операції Вермахт вийшов до Сталінграду.

Подібних прикладів можна навести чимало. Втрати  СССР навіть за найменшим рахунком становлять 26 млн. (не кажучи вже про дані в 52 млн. загиблих), за значної переваги над Вермахтом в живій силі та техніці ці дані наочно демонструють військову нездарність та, м’яко кажучи, непрофесіоналізм «кремлівського горця».    Недолугий головнокомандувач став причиною астрономічних втрат СССР. Сталін та його більшовицький «сброд тонкошєіх вождєй» (О. Мандельштам) виявилися спроможними виграти війну стратегією завалюванню ворога трупами своїх вояків (як співається в совковій пісні, задля перемоги «ми за цєной нє постоім») та завдяки потужній економічній допомозі могутніх союзників (ленд-ліз).

П’ятий і останній генералісимус Московщини виявився, мабуть, ще більшою нездарою, ніж його попередники.

До викладеного варто додати, що Сталін ніколи навіть не наближався до місця бойових дій. До більшовицького перевороту 1917 року він уславився як організатор пограбувань, викрадень людей та інших злочинів, спрямованих на поповнення партійної каси ВКП (б).

Після низки провальних рішень на початку війни з ІІІ Рейхом, десь у 1943 році, він обмежив фонтан своїх «геніальних стратегічних» ідей і почав здійснювати верховне командування, схвалюючи пропозиції своїх полководців.

    Замість підсумку

Військові здобутки генералісимусів Росії досить незначні. Їх військові перемоги досягнуті або над більш слабкими силами супротивників (Суворов), або іншими полководцями (у випадку Сталіна та Шєйіна). Хтось отримав свій чин випадково (Шєйін), хтось призначив сам себе (Мєньшіков і Сталін), когось призначила дружина (Антон Брауншвєйзкій), когось призначили за поразку (Суворов).  Генералісимусами ставали з першого-ліпшого приводу, тільки не за військові досягнення. Що ж, «умом Росію нє понять!»

 

Юрій Гарматний

Липень29/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України