• Сьогодні: Субота, 8 Травня, 2021
Інфо ПС

ЕРНЕСТ КРАСІВСЬКИЙ: «ЯКИЙ СМИСЛ ПЛАКАТИСЯ? ХОЧЕШ МАТИ – ТРЕБА ЗАРОБЛЯТИ!»

Яких тільки страхів не напускали, чого лишень не передрікали кумасі на Стрийському «базарі», ділячись одна з одною «перевіреною інформацією» про місцеву залізничну лікарню! «А ви чули, нашу «залізничну» ліквідовують!», «А в колійовій лікарні всіх поголовно звільняють – це ж скільки безробітних зразу!», «Хтось накинув оком на нашу колійову – хоче приватизувати задурно, тож усіх медиків розганяють. А там же такі спеціалісти класні, на весь Союз славилися!», «А куди ж стільки пацієнтів дінуть?», «А в колійовій лікарні все розібрали, розікрали – ніц уже нема…» і т.д. і т.п.

А колійова, правда вже в іншому статусі, й досі живе та розвивається, подолавши важкі часи і вперто прямуючи, за висловом керівника комунального підприємства Стрийської районної ради «Стрийська районна лікарня» і водночас головного лікаря, кандидата медичних наук Ернеста Красівського, «Per aspera ad astra» – «через терни до зірок». Завдяки вірності і любові до своєї, так би мовити, альма-матер та до своєї роботи і самого персоналу лікарні, і його керівника.

Чесно кажучи, зустрівшись із Ернестом Зиновійовичем, я приготувався слухати, як це зараз повсюдно стало звичним, скарги, нарікання, претензії – мовляв, зарплати малі, фінансування шкутильгає на обидві ноги, того немає, того не вистачає, хтось ставить палки в колеса… Аж ні! Нічого подібного я не почув і не відчув. Зате відчув, як на мене війнуло таким здоровим оптимізмом, що, як кажуть, і самому жити захотілося…

Зрештою, судіть самі. Слово – Ернесту КРАСІВСЬКОМУ.

 Довідка

    Комунальне підприємство (КП) Стрийської районної ради «Стрийська районна лікарня» – це колишній  державний заклад «Вузлова лікарня станції Стрий Державне територіально-галузеве об’єднання «Львівська залізниця» і є його правонаступником.

        Будівництво лікарняного містечка розпочалося в 1965 році. Головний корпус лікарні та котельня (нині приватизована Дрогобицькою фірмою – ред.) були введені в експлуатацію в 1968 році. Протягом наступних років велося будівництво нових корпусів, останній з яких  експлуатується з 1980 року. На той час лікарня мала статус Всесоюзної з обслуговування залізничників.

        У зв’язку зі змінами в державі з 1995 року в лікарні поступово проводилося скорочення ліжкового фонду та реорганізація допоміжних служб. З метою економії бюджетних коштів, зменшення витрат на енергоносії, два з чотирьох лікувальних корпусів виведені з експлуатації з відключенням інженерно-технічних комунікацій.

      У 2015 році у зв’язку з реорганізацією Укрзалізниці шляхом перетворення її в ПАТ, Кабмін  видав розпорядження «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів охорони здоров’я у власність територіальних громад». Оскільки Стрийська міська рада відмовилася взяти залізничну лікарню під своє крило, рішенням  сесії Стрийської районної ради від 17.03.2016 року медичний заклад прийнято у комунальну власність територіальних громад Стрийського району. (Правда, земля під майновим комплексом чомусь опинилася у власності ПАТ «Укрзалізниця» з усіма можливими наслідками, що звідси випливають – ред.)

     Того ж року у КП «Стрийська районна лікарня»  відкрито відділення хронічного амбулаторного гемодіалізу («штучної нирки» – ред.) та нефрології, яке обслуговує гемодіалізних хворих чотирьох районів – Стрийського, Миколаївського, Жидачівського та Сколівського, відновлено роботу хірургічного відділення.

    На базі КП “Стрийська районна лікарня” при відділенні платних послуг створено Центр для тимчасового чи постійного перебування під опікою престарілих людей, самотніх людей похилого віку та інвалідів, в якому догляд і обслуговування здійснює досвідчений і турботливий персонал і де забезпечено якісне харчування, спілкування та дозвілля.

    У лікарні є капличка, в якій можна помолитися, побувати на службі Божій, порозмовляти зі священиком.

    Незабаром тут буде реалізовано інвестиційний проект з відкриття Клініки хірургії серця та магістральних судин.

    Структурні підрозділи КП “Стрийська РЛ”:

приймальна палата;

поліклінічне відділення з денним стаціонаром;

хірургічне відділення;

відділення хронічного амбулаторного гемодіалізу;

клініко-діагностичний центр;

терапевтичне відділення (терапетичні, нефрологічні, кардіологічні, реабілітаційні, неврологічні ліжка), палата інтенсивної терапії;

фізіотерапевтичне відділення;

бальнеологія;

Центр для тимчасового чи постійного перебування під опікою престарілих людей, одиноких людей похилого віку та інвалідів.

КРАСІВСЬКИЙ:

    В цій лікарні я працюю зі студентської лави. Тоді був її розквіт. В той час лікарня була корпоративна і порівняно з територіальними установами охорони здоров’я вона була в дуже виграшному становищі. І фінансування, і обладнання – в різних аспектах того процесу медичного вона була виграшною.

Однак час вносить свої корективи. І держава чи в особі «Укрзалізниці», чи в особі бюджетів місцевих і обласних, центральних не може забезпечити медицину в тому обсязі, який потрібен на сучасному рівні.

А спадок ми отримали, я би сказав, дуже добрий. Тому що найважливіше в медицині – це кадровий потенціал. Якщо ж брати чисто технічну сторону, то на сьогодні настільки швидко все розвивається, що треба мати колосальний фінансовий ресурс, щоб встигати за «останнім криком» медичної «моди».

Я теж відношуся до того спадку. Ми зберегли все. Намагалися зберегти, наскільки це можливо. Ну зрозуміло, що корпуси, які були колись задіяні – дитячий і неврологічний – вони не діють. Дитяче відділення було ліквідоване десь років 15 тому, чисто залізничне, неврологія теж відійшла через скорочення. Все ущільнилося. І два корпуси зараз не діють. Вони в напіваварійному стані… Якби був інвестор, який би хотів… Ми шукали і шукаємо, але сюди треба вкласти великі кошти. А кожний інвестор дивиться, як би швидше заробити. То є нормальне явище…

Ми увійшли в систему територіальної медицини 2 роки тому. А оскільки були до того залізничні, то у нас була строга вертикаль, ми не підлягали облздороввідділові, департаменту охорони здоров’я, тобто ми були держава в державі. Тому з грантами ми жодних стосунків не мали і не могли мати. Але тут були представники іноземних фірм. Перспектив вони на тому етапі існування лікарні не бачили.

Інвестору вітчизняному нецікаво інвестувати в медицину – за існуючого стану речей вони не бачать прибуткової віддачі вже завтра чи ще вчора… Іноземний інвестор дивиться на клімат інвестиційний в державі в цілому. І звичайно експериментувати зі своїми грошима ніхто не хоче.

Медичний бізнес в цілому світі є прибутковий. Державна медицина є дотаційна, а медичний бізнес – прибутковий. Але знову ж таки джерела доходу в ньому мусять бути різні, бо лише за кошти населення далеко не заїдеш. Тому що медицина зараз надзвичайно технологічна і практично слухавками чи скальпелем нікого не здивуєш.

І кожна людина хоче отримати дпомогу на сучасному рівні.

Ми зареєстровані як КП, з орієнтацією на реформу. Поки що вся медицина в Україні працює за принципом субвенції з державного бюджету, яка розраховується за територіальною ознакою. Тобто кількість населення – і пішло, і поїхало… Більшість медиків звикли мислити бюджетними категоріями: я маю прийти на роботу, мені мають заплатити в кінці місяця, а що я робив – нікого не цікавить…

А цілий світ платить за роботу, а не за той час, який ти провів на робочому місці. І зараз є, скажімо так, шанс. Але шанс будуть мати ті, хто довше працюють, зробили собі відповідне реноме своєю ж працею, і та молодь, яка мислить уже по-іншому. Тобто не бюджетними категоріями, що мені хтось щось повинен дати, а мислить, що я зароблю.

Колись я був противником такого поняття як медична послуга. Бо воно було не конкретизовано. Зрештою, медицина це не сфера обслуговування, це не перукарня. Медична послуга – це є дія, що потребує оплати, а медична допомога має надаватися без оплати. Будь-яка! Альтруїзм зараз не в моді. Тому медична послуга це є нормально. Тому що держава тепер буде платити за конкретну медичну послугу. І за її результат, безперечно.

Добре, що ми реорганізовувалися з державного закладу – вузлова лікарня – в комунальне підприємство, дякуючи юристу, який дивився на кілька кроків вперед, аби знову не наступати на ті ж граблі. Нас дуже виручає співпраця зі страховими залізничними компаніями, з якими ми працюємо більше 15-ти років. І тому питання харчування та медикаментозного забезпечення для застрахованих, а цей контингент нам дістався у спадок, – вирішене. Тут питань нема жодних. Для інших жителів району необхідний набір медикаментів є, але ряд інших для лікувальних процедур вони мусять докуповувати.

Зрештою, безкоштовного немає нічого. За те хтось уже заплатив… Чи держава, чи в особі платника податків – сам громадянин, чи меценат – хтось за те заплатив однозначно. Тому що, як би ми не хотіли, виробник медикаментів теж затрачає якийсь певний ресурс. Якщо я кажу, що моя робота є безкоштовна – так, я можу прийняти таке рішення. Але моя дружина мусить тоді заробляти якісь гроші, щоб я міг з’їсти шматок хліба…

Візьмемо, скажімо, оперативне втручання – воно мені ближче… На нинішній день багаторазовими маніпуляторами в світі не користуються. Всі маніпулятори є одноразовими для одного пацієнта і один раз. Багаторазовим є лише обладнання, яке морально і фізично застаріває через три роки, і воно замінюється. Спеціаліста теж треба вчити, а навчання щось коштує, правда? Тому лапароскопічна хірургія не може дешево коштувати, апріорі.

Найближче майбутнє – це для мене «Per aspera ad astra», через терни до зірок… Чому? Система в світі відпрацьована, а у нас на разі ще ні. Бюджет формувати собі повинна установа. Добрий господар спочатку рахує, що він витрачає, а потім думає, на чому і де він може заробити. І добрий господар думає, як знизити витрати, а тоді вже думати, де заробити. І коли це ввійде в щоденну практику, тоді буде толк.

Але є ще один маленький нюанс, але дуже важливий – реальна автономізація підприємства. Підприємство є підприємство – воно живе за господарським кодексом. Заклад живе за бюджетним кодексом. А ми хоч і підприємство, живемо ще за бюджетні кошти. Бо ще не зроблено ті кроки, щоб ми отримували кошти безпосередньо від НСЗУ – Національної служби здоров’я України, єдиного органу центральної влади, який фінансуватиме медицину. Ми лише отримали акредитаційний сертифікат. Договір ще не уклали… Реформа хай і тяжко, але почала працювати лише з 1-го липня цього року. У нас в Стрию з лікарняних установ поки що не зареєстрована ні одна, жодна не уклала договір, крім ФОП Рондяк Леся. І все.

На сьогодні стартанула поки що первинна медицина. Воно поволі втреться. Мені подобається підхід МОЗу. Ручне регулювання ще ніколи нікого до добра не довело. Тому що воно не враховує багато моментів ринку. А пацієнт має право міняти собі лікаря, правда, не частіше ніж раз у місяць.

Скажімо, ми хочемо знизити видатки бюджетні на медицину, тому що бракує коштів – зарплати ростуть, медиків купа, бюджет не безрозмірний, ми знижуємо видатки шляхом так би мовити оптимізації. Тобто скороченням. За існуючим КЗОТом маємо скорочувати кого? – хто прийшов найпізніше, у кого нижча кваліфікаційна категорія… В результаті ми отримуємо надзвичайно низьку якість структури кадрів. Чому? Тому що молоді перспективні лікарі, які в силу просто термінів, не можуть категорію підвищити… Вони мислять, вони працюють над собою, у них нормально руки ростуть із нормального місця, у них нормально працює голова, але вони потрапляють під скорочення… Це є величезна моральна травма і це, я ще раз говорю, є величезний мінус для структури кадрів будь-якого медичного закладу. Нинішній КЗОТ є некоректним.

Я не кажу про пенсіонерів, бо є різні пенсіонери. Зрештою, якщо є інтелект, то пенсіонер сам знає, коли йому вчасно піти. А молодь у нас, я вважаю, дуже добра… Інші ж відсіялися, знайшли себе в бізнесі. Тут питань жодних нема…

Я абсолютно оптимістично дивлюся в найближче майбутнє і нашої лікарні, і медицини України в цілому. Треба витримати час реформування і нового становлення. Проблеми завжди є. От у нас зараз іде скорочення. Не можна скоротити середній і молодший персонал, бо це – основний двигун медичного процесу. Пацієнт – платник податків, такий самий як і лікар, доти лікар, поки не захворіє і не стане таким же пацієнтом. І він так само смертний. І він так само хоче до себе уваги, порядку, затишку, якщо не комфорту… Як поставлений сервіс в тій чи іншій медичній установі – в цьому й основне питання медичного ринку. А все це якраз і робить молодший і середній персонал.

Одна епоха закінчилася, почалася друга епоха. На нинішній день треба просто зайняти нішу, яка не зайнята ще в медицині. І ту нішу активно розвивати. Ми працюємо сьогодні над тим, щоб створити нормальну реабілітацію. На сучасному рівні. Не в плані банальної фізіотерапії. А РЕАБІЛІТАЦІЮ! Що таке реабілітація? Це є оновлення втраченої функції. Людина може втратити функцію не лише за рахунок перелому, а й після інсульту, після інфаркту, після банальної важкої хвороби, тобто відновлення тієї чи іншої функції після соматичної патології. В Україні як такої реабілітації взагалі нема. Зараз починають готувати потрошки спеціалістів – ерготерапевтів так званих.

У нас добре відремонтовано бальнеологічний компонент – підводний душ-масаж, душ Шарко циркулярний, висхідний і так далі. Зараз ми формуємо зал кінезомеханотерапії. Вся структура допоміжного обладнання у нас є. І тепер стоїть кадрове питання.

Реформа, хай і з костуром, але йде. Але питання в тому, що, коли лікарня буде реально підприємством і коли будуть кошти, які лікарня заробляє, і коли увійде в силу другий етап реформи – «гроші за пацієнтом» уже не первинної допомоги, а вторинної, тоді на повну силу запрацює та ж реабілітація. Відновлена функція хоча би наполовину втраченої – це є дуже великий плюс. Окрім того тут ще є фінансово-економічний аспект. Якщо людина, яка перехворіла якоюсь серйозною патологією, працездатного віку, якщо її нормальним чином реабілітувати, і та людина знову повертається до праці – значить вона робить благо і для держави, тобто починає платити податки.

Технологічна медицина, на жаль, не може бути дешевою.

Я не є статичний тип. Може тому, що все життя працював практичним хірургом. Думаю, що я ним і залишуся. Адміністратор у мені не переміг. Адміністрування – це хобі, можна сказати.

Скаржаться ті, хто не бачить перспективи. Тобто, хто хоче робити – шукає засоби, хто не хоче – шукає причини. Якщо щось не виходить, я шукаю причини в першу чергу в собі – чому не виходить. Чи я з кимось щось недобре говорив чи зробив помилку в чомусь? Ніколи не соромлюся зайвий раз запитати, як треба зробити. Тому що я не можу все знати. Тим паче я ж не вчився на адміністратора. А якщо так розібратися, менеджмент – це наука, яка дуже багато має складових. Мені довелося самому для себе «лікбез» проводити з багатьох аспектів – юридичних, фінансових, правових… І тому скаржитися – справа невдячна. Треба думати, ЩО робити. І кожний фініш – це новий старт.

Ми колись прийдемо, і то дуже швидко, до однієї цікавої дуже ситуації. І так воно повинно бути! По-перше, кількість лікарів, медиків зменшиться. І при чому – набагато. Бо фактично конкуренція в середовищі медиків була, а тепер буде ще більша. Наступним кроком, то теж моя така думка, наскільки будуть життєздатні комунальні підприємства – мені складно сказати. Тому що все-таки є певні обмеження в їх діяльності. То мусить час пройти.

Думаю, що протягом найближчого часу у нас як гриби після дощу з’являться приватні клініки власне соматичного характеру – терапевтичні, хірургічні і так далі. Тому що однозначно клініка приватна може надати вищий ступінь сервісу і медичного, і побутового, ніж комунальна чи державна.

У нас колись був начальник медичної служби, який казав: ви чекаєте, щоб вам щось дали – ви заробіть. Але сокирою космічний корабель не зробиш. Треба мати на чому заробляти. А потім те примножувати. Тоді буде якийсь прогрес. А так собі, просто на словах – не реально…

Ще раз кажу: можливо, законодавство зміниться, можливо, з’являться якісь інші форми, скажімо, акціонерні… Світ має дуже багато інструментів для того, щоб було поле для маневру, якими можна користуватися.    Думаю, що все-таки ми правильним шляхом ідемо.

На перспективу треба виховувати собі зміну, кадровий резерв, як колись казали. По-перше, незамінимих нема. І дуже важливо, щоб ті, які ще ростуть, вони були на голову вищі від тебе. Бо в іншому випадку – то не заміна, а просте заміщення, без жодного поступу і перспективи.

Зі слів Ернеста КРАСІВСЬКОГО записано вірно

Василь АЛЄКСЄЄВ

Серпень25/ 2018

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України