• Сьогодні: Середа, 20 Січня, 2021
Інфо ПС

ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО УСЛАВЛЕНОГО ТРІО

Мій творчий шлях до створення колективу “Тріо Маренич”.

Коли я навчалася на 3 курсі музично-педагогічного училища, мене запросили співати у супроводі інструментального квартету як солістку. Я виконувала пісні з репертуару Анни Герман. Але виконувала їх по-своєму.

Моя викладачка з вокалу Антоніна Козакова, яка приходила на вечори і слухала мене, бачила мене в іншому амплуа – як співачки класичних творів, адже готувала мене до вступу в консерваторію. Наприкінці навчання в училищі вона так і сказала: «Тобі потрібно вступати до консерваторії». Згодом я дізналася, що вона була родом із України.

В цей період я брала участь у конкурсі вокалістів у м. Самара, де зайняла 1 місце. При чому співала без мікрофону. Хочу зазначити, що в 1960 році кількість населення у місті перевищувала за мільйон. До речі, про цей конкурс нагадав мені мій син Богодар. Він знайшов платівку з дарчим написом журі конкурсу (на жаль диплом не зберігся).
Мої вокальні дані дозволяли мені співати у різних жанрах. Зокрема, на 4 курсі у складі вокального ансамблю брала участь в конкурсі джазової музики.

Джазовий фестиваль, 4 курс. Я справа друга.

Після закінчення училища отримала запрошення працювати в оркестрі Юрія Саульського в Москві. Дуже цікавий період. Це прекрасна школа для вокалістів і для музикантів.

Оркестр Ю. Саульського. Я перша зліва.

У той період функціонували оркестри Лундстрема, Кролла. Оркестр Ренського і Рознера був на грані розвалу, стали модними ВІА.
З приємністю згадую, що брала участь у складі вокального ансамблю в супроводі оркестру Сілантьєва на відкритті концертного залу Останкіно. Також співала  сольно і в складі вокального ансамблю в телевізійних музичних програмах Останкіно, ведучими яких були Шилова та Кирилов, відомі і популярні на той час.
В певний момент я перейшла з оркестру Саульського в інший естрадний колектив, який базувався в Москві.
Саульський доручив хлопцям із вокальної групи знайти мене, що вони і зробили. Далі були переговори в гостях у Валі Толкунової і Юрія Саульського, вони якраз тоді отримали квартиру на Садовому кільці.
Була домовленість, що я відпрацюю два тижні в естрадному колективі і повернуся до Саульського. Але якраз в цей момент з’явився Валерій і ми подружились. Я передумала. З цим колективом ми гастролювали по Росії.
Хочу зазначити, що Валерій починав свій творчий шлях не як співак, а граючи в цирку на ударних інструментах.
У нас із Валерієм виникла ідея створити дует. Реалізовувати цю ідею ми поїхали в Україну.

Кіровоград. Дует.

Підготували цікаву програму, пошили нові костюми і влаштувалися в Кіровоградську філармонію. Гастролювали Україною з прекрасним колективом. Одним із музикантів колективу був Рафік Саповал, який сьогодні проживає в Ізраїлі. Директором філармонії був Шипотиннік, полковник у відставці. В концертній програмі я і Валерій співали сольно, а закривали концертну програму нашим дуетом.

 Я в перуці. Репетиція.

В той час географія гастролей для всіх артистів була безмежною.
Нам довелося попрацювати і в Казахстані. Це була робота в колективі “Ритми 20 століття“.    Відпрацювали багато концертів на різних сценах в Казахстані. Адміністратором колективу був Кузьмінський з України. І ми знову приїхали з гастролями в Україну. Через декілька місяців знову опинилися в Росії.

В концертній програмі співаємо сольно і дуетом. Та думка про тріо нас не покидає. І тут зверніть увагу на такий факт: ми знову їдемо в Україну, бо отримали телеграму-запрошення працювати у Ворошиловградській філармонії. Приїхавши, ми дізналися, що там розпалося тріо бандуристок. Здавалось, ось момент! З’явилася нагода для здійснення мрії!!! Ми поділилися своїми планами і запропонували, як зараз говорять, свій проєкт директору філармонії Шистко. Він нас вислухав і сказав:
“Ви – прекрасний дует, для чого вам щось змінювати, морочитися?”. Відмовив одним словом.


А тут іще дещо додалося: на зборах колективу, де ми працювали, на чолі з худкерівником філармонії почали нас звинувачувати в неправильній поведінці на сцені, тобто не так як їм хотілося. Ну повний абсурд! Зачинщиками цього були Забєльські – пара конферансьє, виконавський рівень яких був невисоким.


Після цього “фільму жахів” нам нічого не залишалось як написати заяву на звільнення. Тоді разом з нами звільнилися двоє чи троє музикантів.


Нам швидко вдалося знайти роботу в Рівненській філармонії. Все це відбувалося в перші місяці 1973 року.

Все ближче до Луцька, до Волині!


В Рівненській філармонії до нас ставилися з повагою. В ті часи філармонію очолював Григорій Вегера. Ми його бачили завжди у вишиванці.
Після репетиційного періоду і прийняття комісією концертної програми, яку ми закінчували піснею “Моя Україна, ти – матінко мила” (начальник управління культури Піщаний був проти цієї пісні, на жаль не можу пригадати його коментарів), ми виїхали на гастролі по Україні, в тому числі в Крим. Приємно згадувати той невеликий період життя. В колективі панувала дружня атмосфера.
Ура!!! Ми в Криму!
Феодосія: музей художника Айвазовського, будиночок письменника Гріна, Чорне море!…. Погода чудова, настрій прекрасний!


Зауважте. Готель. Я і Валерій в номері. Після сніданку вирішили йти на пляж. Ми вже біля дверей, та задзвонив телефон. Дзвонив директор Волинської філармонії Г.П. Місан. “Терміново потрібні солісти в ВІА “Світязь”! Зриваються гастролі!”.
Пообіцяв підвищити ставки, пошити костюми, а головне – забезпечити квартирою! Нас це просто приголомшило!


І в цей момент ми виставляємо свою умову, тобто проєкт створення тріо.
“Так, я згодний!” – вигукнув він.
Подали ми заяви на звільнення, в Феодосію приїхав Вегера, вговорював нас залишитись і запитав: “Хто вас переманює?! Чого ви раптом зриваєтесь?! Що вам не вистачає? Ми все зробимо!”
Але ми знали, що нам не вдасться здійснити свою мрію в Рівненській філармонії, бо там існував дівочий ансамль “Олеся”.
І ми поїхали в Луцьк..

Увага! У Волинську філармонію нас запросили за рекомендацією І.А. Кошиць. Вона тоді працювала в міністерстві культури, приймала концертні програми у колективів по Україні.
Знайоме прізвище? ТАК! ТАК!
Ірина Анатоліївна – родичка того самого відомого хорового диригента Олександра Кошиця, який залишився жити в Америці і завдяки якому весь світ почув український “Щедрик”.
Пам’ятаєте, я розповідала про гастролі по Україні з колективом “Ритми 20 століття”? Якраз Ірина Анатоліївна приймала у нас концертну програму в Сімферополі. Ми гастролювали від Гур’євської філармонії (Казахстан), а в репертуарі мали пісні українською мовою. Ми їй дуже сподобались. Вона спілкувалась із нами стримано, але вираз очей виражав захоплення. Хто зна, можливо, за її рекомендацією нас запросили у Ворошиловград.

Вересень, 1973.
Отже, ми в Луцьку. Стоїмо на автовокзалі (зараз це приміщення філармонії). Ніхто не зустрічає, хоча ми попередили телеграмою про свій приїзд. Як виявилось, гастролі ВІА “Світязь” не зривались. Волинь через кілька днів поїхала звітувати в Київ. А нам не дозволили брати участь у звітному концерті.
Ухххх!!! Оце початок!!! Аж дихання перехоплює!
Але ми теж поїхали в Київ. На концерті, який відбувався в палаці “Україна”, ми зустрілись з І.А. Кошиць.
Після звіту, після прийому концертної програми Едуардом Качановським колектив “Світязь” виїхав на гастролі по Україні, які тривали місяць.
Після гастролей ми звернулись з проханням до Г.П. Місана викликати мою сестру Світлану. “Ви ж давали обіцянку!”
Реакція була негативна. Костюми обіцяні не пошили, в той час як на костюми танцювальній парі витратили 1,5 тис. карбованців!
Ми були у розпачі!


Але все ж таки викликали Світлану і вона приїхала. Оскільки пісні для тріо ми уже підібрали, я почала проводити репетиції.
Хоча у Валерія була інша кандидатура для тріо, дівчина з Кривого рогу. Я ж привела такі аргументи: “Я знаю Світланині можливості, голоси у нас зливаються, що дуже важливо для ансамблю. І створимо РОДИННЕ ТРІО!”

В думках тріо народилось на початку вересня 1972 року.
І ось кінець 1973 року. А ні Валерій, а ні Світлана не мали вміння співати в ансамблі (хоча Світлана трохи співала в хорі). Як я вже розповідала, Валерій розпочинав свій творчий шлях як барабанщик. Пізніше у нього з’явилося бажання співати. Оскільки він не служив в радянській армії, в сценічній діяльності в цей період не було перерви. У великий джазовий оркестр його після прослуховування не взяли.
Мати приємний тембр голосу – це ще далеко не все. Вся музична освіта Валерія – це 2 класи на кларнеті (і як сам Валерій розповідав, він своє навчання проїздив на кларнеті з гірки). Для того, щоб він, Валерій, міг співати в тріо (повинна бути надзвичайно чиста інтонація), мені довелося багато з ним займатись і вчити партії.
Паралельно займалась із Світланою, бо вона ж ще не працювала на сцені.
Я з великим терпінням і дуже тактовно проводила репетиції.

       Яка дивна позиція! “Голосочки зливаються” – так говорить Валерій. І що, вийшли і заспівали?

Під час репетицій я вивела в нашому колективі цей стиль, цю манеру виконання – спів напівголос (mezzo voce). Тобто, це мій музичний смак.
Нарешті 1 січня 1974 року Світлану оформили на роботу у Волинську філармонію. Після Різдва були заплановані гастролі по Калмикії і Грузії. Я захворіла (температура близько 39С), приїхав автобус, Світлана і Валерій довели мене до нього. І коли ми підійшли, директор філармонії почав хапати нас за руки і говорити: “Залиште Світлану, їдьте дуетом на гастролі!”. Ситуація була, як в народі кажуть, або пан, або пропав. Звісно, ми поїхали утрьох.

Еліста – столиця Калмикії. На концерті, на виїзді, згорів підсилювач. В Елісту приїхав А. Санілевич (замдиректора філармонії, тенор), привіз підсилювач і перед концертом сказав: “Мені доручив директор філармонії відправити Світлану додому“.
Дозвольте нам спробувати відпрацювати, і ми звільнемось з Волинської філармонії!”


І ось концертний – великий прекрасний – зал, де працювали всі відомі радянські колективи і зарубіжні. Ми заспівали три пісні і пішли за куліси. Публіка не давала ведучому оголосити наступний номер: скандьожка!, гупання ногами по підлозі!, кидали номерки на підлогу! Можна сказати, що на нас концерт закінчився.
Еліста! Ти нас врятувала!

Далі ми продовжили гастролі по Грузії, де також мали успіх, люди приймали нас дуже тепло.
Ось такий він шлях до… крізь роки і випробовування!

Антоніна Маренич, Народна артистка України

Квітень13/ 2020

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України