Промова президента, звісно, гарна. Зазначу, що для мене особисто – свято це 22 лютого, втеча розбитого диктатора, тому що в цьому випадку я прихильник результату, а не процесу.
Та вміння гарно говорити давно проявилося як один з талантів Петра Олексійовича. Із багатьма тезами, звісно, не можна не погодитись. Та й в якості голови держави – звісно, в парламентсько-президентській республіці – все ж на даний момент не бачу жодної притомної альтернативи Порошенку. Ну, хто? Ляшко? Мураєв? Наша місцева Гіларі, виглядом і діяльністю (2005,2009) якої ми насолоджуємось уже 16 років? Ні, чекаємо від виробника нових моделей.
У президентській республіці раціонал виглядав би по-іншому, це не формат Петра Олексійовича. Жоден із них так і не зміг «стати Кучмою» – після зануреного у свої фантазії Альхена у вишиванці прийшов обмежено-впертий боягуз, і обидвоє винні у тому, що сталося у 13-му році (хоча в 10-му вибору в абсолютної більшості не було – але цієї більшості і не отримав жоден із кандидатів). Порошенко вперше після Кравчука переміг у першому турі і дотепер має мандат більшості, хоча цю більшість і розхитано.
Інсайдери кажуть, що 5-тий президент і справді не займається корупцією, але занадто багато на себе бере і не береже нерви, а також поблажливий до his hires. Але у мене до нього претензії іншого характеру.
А) Важко назвати реформи послідовними, засадничими і ліберально-ринковими. Ці перетворення ситуативні, стабілізаційні та ринково-соціалістичні (вони лише посилюють роль держави). Часткове виправдання цьому – необхідність з нуля створювати ЗС. Але лише часткове – народ зробив Революцію аж ніяк не для того, щоби жити у «чудовій державі, яка про всіх подбає». А якраз навпаки – аби держава нарешті зробила себе непомітною і не заважала людям вільно розвиватись та багатіти;
В) Абсолютна більшість злочинців часів президентства Януковича, їхніх попередників і наступників – дихає вільно, живе заможно і є непокараною (крім тих, кому народ устиг винести єдиний можливий вирок до підключення «правоохоронних органів» і «судової системи»). Допоки так лишатиметься, щоб (красиво і розумно) не говорив президент України, депутати і урядовці, іноземні очільники – сприймається і буде сприйматися громадянським суспільством як пара з вуст, і тільки. Ах, рівність перед законом? Це чудово – в країнах, що їх не пограбувала банда, яка намагалася повернутись в обозі агресора. Не в нашій – бо жодного закону для ворогів України існувати не повинно. Це диктує інстинкт самозбереження. Тих, хто його ігнорує – знищує природній відбір.
С) Для будь-яких компромісів, внутрішніх і зовнішніх – існує межа. Нинішній суверенітет і свободу українцями завойовано в боях, а не «подаровано» гуманістами з колишньої парламентської опозиції, жоден член якої не був обраний до ВР 2012 року без згоди або без протидії з боку адміністрації Януковича. Суспільство сьогодні має іншу якість – Націю. А тому – ледь не з будь-якого приводу запопадливо заглядати в очі зажирілим євробюрократам і бігати за кредитами та допомогою давно слід припинити. Потрібні гроші? Зніміть недоторканість з нахаб, які ховаються у парламенті та неформальну недоторканість з їхніх призначенців у кабінетах виконавчої та судової влади. Там ще один ВВП (і ще один ВВП уже втік з Януковичем та його почтом). Над цим «явищем» уже глузують іноземні дипломати. Ось тоді коли Україна поверне – або, радше, її повернуть – у напрямку виправлення усіх перелічених дефектів, тоді її президент і не матиме, як зараз, потреби пояснювати «нюанси» і виправдовуватись у промові на День Гідності і Свободи.
Джерело: блог Максима Михайленка
