• Сьогодні: Середа, Грудень 11, 2019
Інфо ПС

«БАБИ ЄЩО НАРАЖАЮТ!» – МОСКОВСЬКІ «СКРЄПИ» ПРО НАШЕСТЯ НАПОЛЕОНА, КУТУЗОВА І БОРОДІНО ТА «АТЄЧЄСТВЄННУЮ ВАЙНУ» 1812-ГО РОКУ

Московським можновладцям зажди було начхати на своїх холопів. Ніхто і ніколи не дбав і досі не дбає про простолюд Московщини.

Московство посилено культивує твердження, що Наполеон підступно атакував не готову до війни Російську імперію. Найвідоміший серед таких розповідачів – Лєв Толстой, який в епопеї «Война і мір», стверджував, що Росія виявилася абсолютно неготовою до війни, на яку тим не менш, усі очікували (т. І. ч.1, глава ІІІ).

Насправді, Російська імперія давно готувалася до цієї війни. Ще в 1810 році військовий міністр з «істінно русскай фамілієй»  Барклай де Толлі, виклав імператору Алєксандру І план війни в разі вторгнення Наполеона на землі, підвладні цареві.

План був простий як ріг будинку. Московська армія мала відступати, уникаючи значних битв, аж до Волги, до настання морозів. Разом із тим планувалося зосереджувати головні сили на флангах армії Франції, аби оточити не готові до зимової кампанії війська Наполеона.

План Барклая враховував реальну боєздатність царської армії, яка вже мала гіркий досвід боїв із Наполеоном – усі битви завершувалися повним розгромом московського війська.

У війнах, що передували кампанії 1812 року, саме московство вело агресивну наступальну політику проти революційної Франції, відпрацьовуючи власним «гарматним м’ясом» кредити, узяті ще Єкатєріной ІІ.

В усі часи московська армія відзначалася низькою боєздатністю і перемагала лише або значно слабкіших супротивників, або нападаючи на ворога в коаліції потужних держав. Не стали винятком і війни тих часів.
Міфологізований Москвою генерал-каратель Алєксандр Суворов, зіткнувшись із регулярною армією Франції, змушений був тікати через Альпи, гублячи на ходу лапті (личаки), артилерію, обоз та кидаючи як непотріб поранених.

Московська пропаганда подає похід Наполеона як суто загарбницький. Насправді французький імператор був змушений вдатися до таких дій через нахабне порушення Російською імперією умов Тільзитського миру, укладеного в 1807 році. За цією угодою царська Росія зобов’язувалася долучитися до торговельної континентальної блокади Англії та збройно підтримувати Францію у війнах з Британською імперією. Як усі укладені Москвою договори, і цей виявився не вартим навіть паперу на якому був написаний.

Цар Алєксандр не брав участі в жодних бойових діях проти британської Корони і вже в 1810 році розпочав торгувати з нею через треті країни. Усі звернення Франції з цього приводу московський цар проігнорував.

Наполеон зрозумів, що усі висловлювання «глибокого занепокоєння» нахабним порушенням Російською імперією укладених нею ж угод не мають жодного сенсу. Через низький рівень інтелекту «посконный» лапотнік розуміє лише грубу фізичну силу.  До якої імператор Франції змушений був вдатися.

Оборонний план Барклая московство реалізувало лише почасти. Оточити армію Франції не вдалося. Наполеон дійсно виявився не готовим до зимової кампанії і змушений був повернутися зі своїм військом на батьківщину.

Але й тут, московська пропаганда вдалася до відвертих перекручень. Буцімто армію Французької імперії знищили люті морози.
Насправді царська армія, що нібито гнала Наполеона, виявила ще більшу неготовність до зими і морозів. Голод і холод завдавали царській армії більших втрат, ніж армії імператора Франції. Про це залишилися згадки московського офіцерства, безпосередніх учасників тих подій: Федора Ґлінки, Ніколая Муравйова та інших.

«Русскій мір» не спромігся реалізувати ретельно розроблені заздалегідь власні плани.

Чому московство виявилося не готовим воювати у природних для себе кліматичних умовах? Чому царат не міг прогодувати власну армію? Відповідь проста – московським можновладцям зажди було начхати на своїх холопів. Ніхто і ніколи не дбав і досі не дбає про простолюд Московщини. Тому ніхто не подбав про забезпечення армії усім необхідним. А навіщо? «Баби єщо наражают

Московити усупереч плану Барклая де Толлі не змогли уникнути масштабного зіткнення з армією Наполеона. Битва під Бородіно була програна царськими військами з усіх показників, але московська пропаганда, поквапилася перекрутити значущість і наслідки тих подій.

Царські війська на початку битви мали стратегічну і чисельну переваги. Але, як кажуть гравці в карти: «До козирного туза треба мати кілограми розуму», чого геть був позбавлений головнокомандувач московського війська Міхаіл Кутузов.

Про розумові та професійні здібності Кутузова зневажливо висловлювалися його підлеглі, з яких пропаганда зробила героїв Бородінської битви.

Негативну характеристику Кутузова залишили в своїх спогадах Раєвський та Ланжерон, але найбільш влучно та вичерпно висловився Багратіон: «Кутузов мав особливий дар битися невдало».

Одноокий московський полководець спромігся знехтувати всіма стратегічними перевагами розташування своїх військ. Він зосередив головні сили на правому фланзі, чим не забарився скористатися військовий геній Наполеон.

Головний удар французької армії був спрямований проти центру та лівого крила армії Кутузова. «Геніальний» московський фельдмаршал був заскочений зненацька таким рішенням Наполеона, про що свідчить простий факт – резерви царського війська були введені в бій на самому початку Бородінської битви, аби порятувати частини, керовані Багратіоном, від повного знищення.

Французи героїчним зусиллям розбили Багратіона і надіслані йому резерви, захопили батарею Раєвського та змусили московство накивати  п’ятами з цієї ділянки фронту.

Порятувати московську армію від повної поразки мали донські козаки. Загони отамана Платова і кавалерійські частини Уварова здійснили фланговий обхід та завдали удару по французьких тилах. Наполеон змушений був призупинити наступ в напрямку батареї Раєвського. Козача та московська кіннота зазнала значних втрат і швидко відступила.

Платова і Уварова, які фактично врятували царське військо від повної поразки, після битви Кутузов навіть не представив до нагород. Це були єдині генерали – учасники Бородінської битви, які залишилися без відзнаки заслуг. Спрацював одвічний московський принцип»: «Разобралісь как слєдуєт, і наказалі каво папало».

Розгром батареї Раєвського московська пропаганда прикрила побрехеньками про батьківську самопожертву генерала Раєвського. Начебто ще на початку війни, 23 (11) липня, в бою під Салтановкою (Білорусь) він повів своїх бійців в атаку разом зі своїми дуже молодими синами,  найменшому з яких було лише одинадцять років. Попри те, що сам Раєвський рішуче заперечував цю вигадку, її масово тиражували різні засоби московської пропаганди. Не оминула чаша ця й видатного українського художника Миколу Самокиша, який зобразив «героїчний подвиг» Раєвського з синами на своєму полотні, присвяченому столітньому ювілею війни з Наполеоном.

Після битви армія Кутузова, що мала чисельну перевагу, залишила Бородінське поле переможцям і чкурнула світ за очі. Втрати царської армії, що захищалася, перевищували втрати французів.

Наближений до Кутузова полковник Толь швидко зліпив для царя низку переможних реляцій, у яких перетворив реальну поразку щонайменше в битву з нічийним результатом.
Імперська пропаганда радо підхопила «похвалу начальству в даступнай для нєво форме» (у наступному столітті цей принцип зробиться головним методом соцреалізму) і почала масово тиражувати байки Карла Толя. На Московщині і досі вважають Бородінську поразку мало не взірцем своєї військової доблесті.

Наївний Наполеон навіть не здогадувався, що за звітами ставки Кутузова він майже програв битву 7 вересня 1812 року. Тому через кілька днів без жодного спротиву французький імператор увійшов до Москви.

Наскільки кумедним може бути шовіністична пихатість, свідчить вірш М. Лєрмонтова «Бородіно». У ньому поет вихваляє як найбільше досягнення, що Москва не принесла Наполеону ключі від міста.

Уся ця патетика Лєрмонтова нагадує старий анекдот.

«– Ой лишенько! Мене зґвалтували!

 – Та ти хоч опиралася?

– Авжеж! Головою в стінку

Згодом, московство опанувало технологію перетворення реальних поразок на міфологічні перемоги, відомі як «гєраічєскіє абарони». Яскравим взірцем цієї технології є бої за Севастополь у 1853 та 1941 роках, або оборона Порт-Артура в 1904. Московство здало місто супротивникам, потопило свій флот і назвало всю цю ганьбу «гєраічєскай абаронай».

Попри постулати пропаганди, що буцімто Наполеон увійшов до залишеної майже усіма мешканцями Москви, у місті залишалося понад 70% населення. Так що усі пасажі Толстого на цю тему – не більше ніж літературний прийом та художня вигадка.

Москву підпалили самі москвини, виконуючи план «випаленої землі» Барклая де Толлі.

Найбільшою проблемою царату була не армія Наполеона, а війна з народами Російської імперії, що перебували в кріпацтві – різновиді рабства. Докладніше про це розповідається в статті «“Отечественная” война 1812 года: царизм против российского крестьянства».

Наполеона звинувачують у наказі підірвати Кремль. Реальна руйнація Кремля була не значною. Через століття рідний Росії комуністичний режим знищив у місті стільки пам’яток архітектури, що на цьому тлі, спалена в 1812 році Москва виглядає як дитячі пустощі.

        В 1812 році ніхто не називав війну з Наполеоном «отєчєствєнной». Назва виникла пізніше в листуванні та спогадах ветеранів.

Вони називали кампанію «отєчєствєнной», оскільки бойові дії розгорнулися на території «отєчєства» московського офіцерства. До і після 1812 року царська армія вела війни з Францією виключно за межами Російської імперії. Тому московські офіцери вживали назву «отєчєствєнная» війна, задля того, аби банально відрізняти ці події від каральних закордонних походів проти Франції.

В офіційний обіг назву «отєчєствєнная война» було введено публікацією в 1839 році замовного пропагандистського твору  А. Михайловського-Данілевського «Опісаніє Отєчєствєнной войни 1812 года по височайшему повєлєнію». Із самої назви зрозуміло, хто і що замовив, єдине що не зазначено – скільки за роботу отримав «борзопісєц».

Попри відсутність перемог царської армії над військом Наполеона, московство дотепер, за найменшої нагоди, влаштовує пишні урочистості з приводу війни 1812 року.

Для вільної людини це дуже дивно, бо одним із головних наслідків «пабєди в Отєчєствєнной вайнє» було збереження кріпацтва в Російській імперії ще на півстоліття.

Мабуть холопам та їх нащадкам подобаються «скрєпи» в дусі легендарної Салтичихи. (Салтичиха – Дар’я Салтикова (1730–1801) – московська поміщиця, що уславилася побожністю, щедрими пожертвами на монастирі та жорстоким катуванням своїх кріпаків).

 

Юрій Гарматний

Листопад10/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України