• Сьогодні: Вівторок, Листопад 20, 2018
Інфо ПС

На Донбасі продовжують шукати тіла Героїв, які загинули у новітній українсько-російській війні.  Бійця батальйону «Дніпро-1», загиблого у Іловайському котлі розшукували довгий час. Про перебування зниклого солдата ніхто не знав більше тринадцяти місяців.

Тарас Брус активно долучився до подій, які відбувалися в Україні, ще під час всеукраїнського Євромайдану. Заради цього він навіть продав свій бізнес. Разом з іншими активістами Тарас будував барикади та боронив їх. А ще привозив для мітингувальників ліки та одяг. А коли почалася антитерористична операція, Тарас став бійцем батальйону «Дніпро-1».

«Я цим займаюся тільки через те, що не можу вдома відсиджуватися та дивитися, як гинуть наші хлопці. Коли ти знаєш, що зробив якусь добру справу, що комусь допоміг, це найкраще , що може бути», – зізнався Тарас під час інтерв’ю, яке ще в липні 2014 року брали в нього журналісти телеканалу «СТБ».

Увесь свій вільний час активіст використовував на волонтерство. Він створив у соцмережі сторінку з проханням допомогти українським військовим. На його запити відгукнулися небайдужі із Канади, Німеччини та США. Завдяки його роботі було зібрано дуже багато медикаментів та одягу. Тарас неодноразово організовував доставку води, взуття та наметів для бійців, а згодом долучився до лав добровольчого батальйону «Дніпро».

Разом з побратимами молодий мешканець Львівщини забезпечував громадський порядок та охороняв блокпости на теренах Дніпропетровщини та Донеччини. 29 серпня його підрозділ потрапив до іловайського котла. Тарас перебував за кермом автомобіля, який перевозив поранених.                                                                                                                              

«Тарас врятував мені життя», – розповідає колишній бойовий побратим загиблого Володимир. – « Коли ми виривалися з Іловайська колоною, бойовики почали обстріл. Він не розгубився, взяв ініціативу на себе, вирвався в початок колони та витягнув нас у безпечне місце. Серце рветься на шматки, коли ловиш себе на думці, що нема людини, яку поважав і любив як брата. Він завжди мені казав… «А хто за тобою пригляне? Ти, Володя, іди вперед, а я прикрию, не переживай». Я не знаю, як жити без Тараса, але знаю точно, що буду боротись до кінця за ті ідеали, за які гинули наші хлопці».

 

Проїхавши кілька кілометрів, хлопці знову потрапили під обстріл. Тарас почав відстрілюватися першим. Коли в нього потрапила ворожа куля, він до останньої миті тримав зброю в руках, стріляючи у ворогів.

«Я не здогадувалася про те, що син зі зброєю захищає Україну на сході», – розповіла мати загиблого Світлана Брус. – «Він розповідав мені, що ніколи себе не почував таким щасливим, як під час поїздки в зону АТО. Тут він побачив, що потрібний людям. І це в нього вдавалося».

Батьки шукали Тараса з 29 серпня, припускаючи, що він міг потрапити у полон. Вони зверталися в усі пошукові служби. Однак, лише восени 2015 року його впізнали на фото з моргу.

«Поки ми знали, що Тарас живий, жевріла надія у серці», – розповіла волонтер Анастасія. – «Два тижні перед похороном нам повідомили, що знайшли його фото з моргу у Запоріжжі. Побратими з батальйону відшукали це фото і вислали батькам Тараса. Оглянувши світлину, родичі впізнали загиблого. Під час експертизи ДНК підтвердилося, що тіло належить зниклому бійцю»

 

Відтак, з’ясувалося, що Тараса вже поховали у Запоріжжі. На прохання батьків провели ексгумацію й перевезли тіло героя до Львова.

Президент України Петро Порошенко підписав указ нагородити бійця посмертно орденом «За мужність та героїзм». Тараса Бруса відспівали у гарнізонному храмі Петра і Павла. А відтак тіло героя перевезли до села Лисовицька баня Стрийського району, де наступного дня поховали.                                                                                                                                         Вічна пам’ять  Тарасу – Герою України!

Юрій СКОБАЛО,

 ПОВІДОМЛЯЄ: Стрий нет                                                                                                                                                                                      

 

 

 

ПОЛІТИЧНА МАРШРУТКА: УКРАЇНА В РОЗРІЗІ (В.Алєксєєв)

      Маршрутка, як завжди, напхана вщент. З радіо лунає вже призабутий то совковий шлягер, то московський блатний шансон… Дехто починає робити зауваження водію, дехто злиться, дехто захищає, дехто мовчки гнівається, інший робить вигляд, що не чує… Їдуть, лунає російсько-совєтське ретро. Репліка нанизується на репліку. І ось вже маршрутка гудить, як вулик. А їхати добрих 40 хвилин…

– Насправді таких водіїв багато. Вони навіть не винні-просто не усвідомлюють себе українцями.

– А що дивуватися? Скільки ось таких колись Гітлера чекало? Тепер ось Путлера. Совок та рашизм як та чума. Були й будуть. Головне не дати справдитися їх сподіванням.

– Таких в містах наших –  кожен другий, слухають російське радіо, дивляться російське ТБ і до зустрічі Путіна готові.

– Це вже не вата, а НЕООРДА якась. Тільки справжня віра, справжня дія і справжній результат є для них антидотом.

– Якось таксист віз з аеропорту і розказував жахіття про Майдан і вже розпочату тоді війну…. Думав, ми чужинці. Коли йому видали інші аргументи, замовк, сказавши тільки: “Как тяжело с вами”. Прикро. І це в столиці!

– Це сувора правда життя. Коли ми кажемо що у нас немає громадянської війни, а лише російська агресія, це звісно правильно з політичної та дипломатичної точки зору. Але є ще об’єктивна реальність – десятки, сотні тисяч людей ходять одними ж вулицями з нами і щиро ненавидять нас і вб’ють за першої ж можливості.

shema-2-e1467361020652

– Свідомість багатьох людей застрягає в певному відрізку часу і вже звідти не вилазить. В одних вона застрягла в 1991, але число таких людей вже йде на спад з природніх причин. Набагато більше тих, хто застряг у 2013, і думає, що нічого не змінилося: росія на Україну не нападала, і без російських артистів не можна ні в транспорті проїхатися, ні Новий рік зустріти.

– Я знаю багатьох людей, що навіть не на суміші розмовляють, а звичайною українською, які казали в 14-му, та й досі кажуть: “Нащо ви цим майданом Путіна чіпали”, “Може нехай би вже Путін був” і так далі.

– Весь Київ 50% на 50%. Терпіти цю московську частину нестерпно. Надія на молодь, але бариги при владі роблять все, щоби цю молодь українську випхати з України.

– Я почав розуміти сенс етнічних чисток. Причина – страх залишитися у владі тих, хто живе біля вас і хоче вбити вас кожен день і чекає цієї можливості.

– Їхав нічним потягом з Києва до Слов’янська. В купе було ще 2 чоловіки, які їхали до Донецька, і молода білявка, яка їхала до Артемівськ. Розмовляли російською про те, як зараз добре в Донецьку, чисто і театри працюють. А білявка поверталася з Франції і не могла натішитись, що нарешті повернулася: їй було там погано, а тут такі люди привітні. І от як це?

– Я пригадую, як 26 січня 2014 у Запоріжжі такі любителі “Радіо Шансон» після розгону місцевого майдану здавали його учасників до мусарні.

– Цих людей уже не перевиховаєш, патріотами України вони не стануть. В кращому випадку і найбільше, чого від них можна добитися, це переконати їх закривати взимку двері в під’їзді їхнього багатоквартирного будинку. Та і це буде дуже тяжко зробити.

– Ну це просто  черговий недоумок-ватнік, а ви вже робите узагальнення і виявляєте чергових ворогів країни.

– Це представник тих, що назавжди загрузли в совковім безглузді, розвиток припинився, розпочалася деградація особистості (якщо вона взагалі колись була там).

– Вода камінь точить. Треба просувати Українське і чекати. Українське радіо в Україні повинно бути доступнішим за вороже.

– Мені дуже запали в душу слова знімальної групи фільму “Добровольці”, що завітала до Канади: “Якби путінські танки прийшли у Київ – Україна би залишилась поміж вас…”

– В Росії вистачає грошей і на ідеологію, і на дерибан, а у нас усі 25 років – тільки на дерибан. Тому анексовано Крим, окуповано Донбас і надалі майже нічого в лагідній українізації та позбавленні агресора володіння українським медіаринком не робиться.

– Таких багато – чекають манни небесної, а хто обіцяє її – тому і вірять… Бо їх улюблений тост: “Чтоб у нас всьо било і нам за ето нічєго нє било”

– Такі таксисти, маршрутчики,майстри всілякі -це бич нашого, на 70% хворого, суспільства, якась квінтесенція совка, рашизму, ретроFM, «дєдиваєвалі», «заатчізнуабідна», весь оцей “поток сознанія”. Краще б вони глухонімі були – я б тільки таких і викликала…

– У багатьох ще живе совок, та росія як останній нащадок совка.

– Але совкові символи, що трималися чверть століття, почали падати, вже спостерігається зміна поколінь. А це – динозавр суспільства, як його авто – динозавр автодоріг. Не переживайте, то вимираючий вид.

– Цих комунорептилоїдодинозавромосквософєтікусів просто треба пережити. це уже на генному рівні засіло. Таке не чиститься.

– Маю надію,що ці люди вимруть…як динозаври, але динозаврам “допоміг” метеорит… Я не закликаю до насилля, маю на увазі природний стан речей, бо мене недавно дітки питали, а хто такі “жовтенята”? Так що не все так погано!

– Є такі люди безнадійні – «чєловєкус-совєтікус». Їм як вбили колись у голови, що їх батьківщина «Совєтській Союз», а хазяїн і столиця – Москва, то з них те “раболєпство” і за 25 років не вийшло. У Західній Україні знаю людину, що не має жодних родичів у Росії, була там туристом у Москві один раз в житті десь у 80-х…. Причому українець, ніякого сепаратизму чи ненависті до України у нього нема. Але все одно, те «раболєпство» у нього залишилось. 25 років він вболіває на всіх змаганнях за росіян так само, як за українців. Читає московські новини. Вболіває за Росію навіть зараз, вважаючи, що то майданна влада у всьому винна, а не Росія. У таких просто в голові не вкладається, що “хороша Росія” може бути винувата. Ненавидить українську владу. Терпіти не міг Клінтон. Щиро, як дитина радів перемозі Трампа. Повторюючи, що тепер він зніме санкції з Росії… Таким як вбили в голову, що вони живуть у СРСР і Москва їх столиця, так із них це 25 років незалежності і не змогли вибити.

– Тому все російське повинно насильно видавлюватися з інформпростору України. Не розумію, чому повністю не заборонити всі російські серіали. Ще би феесбешне «Вконтактє» заблокувати – хай на Фейсбук переходять.

– В маршрутках повно реклами “рейси в маскву”. Немов це реклама не лише перевезень, а реклама всього «рускаваміра» зі своєю столицею. Де ж наша СБУ?

– Одна родичка, що живе на кордоні із мордором, сказала, що спротиву у них не буде, коли зайдуть – аби війни не було. Я сказала, що саме тоді війна і почнеться, коли буде відсутній спротив. Але адептів російського телебачення зламати неможливо, на жаль.

– У 80-х та 90-х роках молоді люди сприйняли перебудову та незалежність України як крок вперед. Натомість, їхні батьки до цього були не готові. Треба було або наполегливо їх переконувати (проводити декомунізацію та українізацію) або дати їм спокій. Дали їм спокій. Але вони не дали спокою своїм дітям. Симоненко трохи не став президентом, Путін на расії, Яник в Україні, Крим, Донбас – це вибор покоління, яке сформувалося за часів СРСРа. З одного боку, мені шкода своїх батьків, а з другого, вони споганили життя своїм онукам.

– Це агентура ФСБ. «Таксистів» легше зібрати по рації і дати команду «фас», коли потрібно буде зробити переворот.

– Одне єдине питання: чому вони ше тут? Працюють, слухають московське радіо, живуть саме тут?

– Не можу зрозуміти, а що робить Мінстець, які його функції?

– На жаль, в Україні таких людей 50%. Це як мінімум. Я мешкаю в будинку, де таких відсотків 80, а що ви хочете – колишня партійна верхівка, військові, кадебісти! Мені здається, що «нагорі» у нас і досі нічого не змінилося.

– А що в тому поганого, що люди слухають шансон чи що їм подобається?. У нас вільна країна,  ніхто не має права забороняти дивитися чи слухати, що хочу я. Я дивлюся російське телебачення, та то не значить, що я їм вірю, читаю їхні блоги, та то не значить, що я не люблю мою країну. Заборона – не вихід, заборона – то слабкість влади.

– Будемо оптимістами. Розум і адекватне мислення переможе, і ми також станемо людьми, а гомо советікус щезне, навіть нехай через 100 років…

– На жаль, совок з багатьох екземплярів, що проживають все життя в Україні, нікуди не подівся. Вони марять СССР.

– Віковий совок відійде з часом (всі ми смертні), але щоб не плодити нових любителів «рускаварадіа» чи «шансона», русмови не має бути ні в садочках, ні в школах, ні в вишах, ні на радіо, ні на тб. І якщо на Еспрессо чи 112-й, чи інші телеканали припинять запрошувати експертів, гостей, які живуть в Україні, але “принципово” мовлять по-рускі, ми почнемо долати цей шлях.

– Таких любителів «шансону» повна Верховна Рада і Кабмін. Коли на їхньому місці будуть справжні Патріоти, тоді і московського радіо не буде, а водій буде слухати те, що йому Україна запропонує. А якщо не захоче – хай іде слухати радіо до Росії. Все просто, тільки ніхто не хоче цим займатися.

– Досить подивитися на сусідів – скільки там ненависті до своєї країни!!! Ну, влада на ненависть певно заслуговує, бо таких крадіїв у свого ж народу, таких жадібних грабіжників світ ще не бачив. Але навіщо хаяти свою країну, як той карлик зеленський, хіба не українский народ надавав по соплях тим кровожерам із самих елітних російських спецназів, хіба ж не народ по копійці збирав кошти на зброю та тилове забезпечення (бо армії повноцінної вже не було, вона була знищена кремлівскими “стратегами” і нашими зрадниками)?! Але волю людей не врахував агресор, не второпав, що не всі українці такі безглузді і не здаватимуться, як це зробили кримчани, та деякі недоумки з Луганську та Донецьку. Хоча і багато патріотів, але й схильних до сепаратизму ще теж багато, бо не підсилили відповідальність за це.

– Це саме ті “ошукані вкладники” і антимайданівці.

– А скільки таких серед “несірих” вчителів…

– Таких любителів (рускаго міра) совдепія виховала дуже багато… Ще довго будемо позбуватися брехливої пропаганди СССР… Чомусь штучно створена брехня завжди має довге право на життя…

 Мушу виходити, бо приїхав. Дякую не водію, а пасажирам за гарний настрій… Помаленьку видужуємо. Перспектива в України є! Україна є і буде завжди. Народ стає все більше Українським. І це радує.

 Василь Алєксєєв

А ПІШЛИ Б ВИ ВСІ … ДО ШРАМОВ’ЯТА!

       І пішли громадські активісти до мера на прийом… Ще й із телебаченням! ЛАН! Ще й виклали те все в інтернеті https://www.facebook.com/kanal.lantv/videos/vb.757889387673007/983052138490063/?type=2&theater. Хто захоче – сам подивиться. Ми ж лише фрагментарно-резонансно…

       МЕР (замість «добридень»): Передай Карпінському, якщо він хоче, щоб телебачення прийшло, нехай подзвонить. Спочатку треба всіх прибулих записати в журнал прийому.

Хай! Юрій Левицький, Іван Левицький, Михайло Алєксєєв, Олена Хромець, Пекар Юрій, Степан Малицький, Володимир Лисенко і … усього десь 15 чол. З телебаченням ЛАН.

АКТИВІСТИ: Про руйнацію історичного обличчя історичного центру міста, унікальних пам’яток історії і культури, скажімо автентичного черепичного даху «вишиванка» – яких збереглося лише 4 в області, гасових ліхтарів – теж одиниці, архітектурні пам’ятки-будівлі.

Або ви закриваєте на це очі, або не хочете бачити цієї проблеми. Мені, як корінному стриянину, боляче на це дивитися. Хочеться зберегти своїм внукам якісь автентичності свого міста. А ви все це забудовуєте, руйнуєте, зносите, доводите до аварійного стану. Без вас, як відомо, тут нічого не робиться.

МЕР.: Я про це не знав…

АКТИВІСТИ: Перед нами було троє людей, у яких така ж проблема – доведення будинку 1912 року до аварійного стану. То давайте все позносимо історичне і набудуємо сучасних «стєкляшок».

    МЕР: Так у нас в Стрию не стоїть питання. Можу навести один приклад на Колесси… (І наводить. Один.)

    АКТИВІСТИ: А з виставковим залом що робиться – забудовується впритул чимось знову ж скляним, шо не вписується.

    МЕР: Я думаю, що цей проект львівських архітекторів буде виглядати непогано. Виставковий зал буде, скільки будемо жити в Стрию… Ми ще не бачили цього проекту Гірника. (А як же тоді будують?!) Але вірю, що він прикрасить Стрий.

    АКТИВІСТИ: А ще гіганта якогось будують впритул до садочка біля магнолій. Діти під кранами гуляють.

Ви чудово знаєте, де тут що будується… Цих історичних будівель, які треба зберегти, не так вже й багато. Ви їх за стільки років знаєте вже напам’ять. Для чого біля них щось помпезне будувати і руйнувати автоматично старовину.

    МЕР: Наскільки я знаю, то Рибчинський будує. Перевіримо там техніку безпеки. А для всього цього у нас є громадські слухання… по тому чи іншому проекту забудови…

   АКТИВІСТИ: Про які ніхто не знає і не чув… Просто запросити лише мешканців наближчих будинків – це не правильно. Має бути відповідне анонсування цієї події. А якщо активісти навіть не знають про ці громадські слухання, тільки чиновники міськради і архітектури, – то це не годиться. Це справа всієї громади міста.

Основне питання – збереження історичної спадщини, охорони і збереження культурної спадщини. Ми втратили парки, сквери, і так далі. В місті немає підрозділу, який би курирував охорону культурної спадщини. Рік тому громадськість через депутатів зверталася до міської ради з пропозицією ввести в штат одну хоча б одиницю, яка б за це відповідала і без згоди якої нічого б не можна було б знести. Закон цього вимагає. А у нас за все відповідає Похило. Для такої посади потрібна відповідна освіта. Архітектор не може вирішувати питання парків, пам’яток і пам’ятників, ліхтарів і унікальних дахів чи фасадів. Тому у нас вже конкретна вимога, оскільки вже минув рік даремного ходіння вашими коридорами, – ввести негайно таку посаду. Маємо внести зміни до Програми збереження і охорони культурної спадщини, оскільки до цього дня не зроблено жодного кроку до включення будь-якого будинку в цей перелік. Чи вам дійсно байдужа історична спадщина міста? В обласний департамент зі Стрия не було жодного звернення по реконструкції того чи іншого будинку. Тобто, всі питання вирішуються в замкнутому колі, в кабінеті.

Архів міський вже валиться, по коліна багна. Коли вже його вивезуть із тих нечистот?

Ми хочемо бачити вирішення питання не за домовленістю, а за законом. Покиньте особисті стосунки і особисті симпатії. Всі люди однакові і перед Богом, і перед законом.

    МЕР: Ваші пропозиції я підтримую. Дайте письмове звернення, листа – і ми вирішимо. Людина відповідальна буде! І турнікети поставимо… І…

І ось – резонанс

      Все дуже примітивно виглядає і хаотично: це не є вплив на владу міста.

Олег Бойко

    Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зиновій Саврига

    Я в щоці

Олександр Сікора

     Я теж.

Марія Кухар

     Це просто жах!!!!Давно пора на пенсію!!!

Христина Цехмістер

    Оце наша Україна…..сумно…

Наталя Матковська

    Наталю! Як Ви можете порівнювати цього зарозумілого князька з Украіною?

Марія Кухар

    Частково це є правдою, бо 9 тисяч так званих «стриян» його обрали. Вони що – не українці??? Українці, яким зручно, бо у них разом із ним налагоджене життя.

Ірина Поліщук

    Ну та тепло в кабінеті: в сорочці одній. Коли у всіх інших установах люди ходять, як цибулі.

Марія Корнута

   Таке враження, що влада загралася з війною, тому тепер отримує на горіхи. А що головне – найбільше дістанеться низам.

Роман Яджак

    Я розумію обурення коментаторів, вони праві, але ж саме стрияни його вибирають 20 років!!! Ось де проблема. Я часто чую від “простого народу” про погану владу, то питаю: “А голову сільради ви доброго вибрали?” і чую: “та де, такий злодій…” То в мене питання – ви не можете серед своїх, кого добре знаєте, вибрати, а винна вам Україна і вся влада?

Алла Андрейців

    Ну що ж ви так? Заважаєте працювати господарю. Чи ті роки, що він віддав на благо нашого міста, не варті ніц? Це ви до нього додому прийшли і порушуєте спокій його особистий! Там сядь, там стань, там тихоооонько говори, телебачення що робить в кабінеті? А то що таке? Він в себе в “хаті”. “Усьо. По закону”.

Надія Волошин

    Пенсіонери вибрали собі пенсіонера і тішаться рівними бруківковими тротуарами. Місту потрібен зараз менеджер, щоб залучати інвестиції (зарплату потрібно рахувати теж відсотком від залучених інвестицій), бо в місто з часом прийде занепад.

Петро Щикавий

    Повірте – за нього голосували не тільки пенсіонери, а й базарники, мамочки з колясками, бо їм зручно їздити по його бруківці – щоб вона йому…

Ірина Поліщук

    Мене душить відчуття безвиході та безрезультатності усіх цих фейсбучних обговорень… Цей “голова” чинив так 20 років і буде чинити так і надалі, бо немає Громади. Та про що я кажу, на все місто немає бодай кількох десятків згуртованих людей.

Кожного разу, коли заходжу в приміщення міської ради, мене вражає одна річ – Пустота. Пусті коридори, відсутність людей… Але ж це сердце міського самоврядування, де має кипіти діяльність, де наші з вами співмешканці, найняті нами на роботу, мають із усмішкою зустрічати нас, допомагати вирішити наші проблеми, занотовувати наші пропозиції. Але так не є, бо то серце – кам’яне! Та й немає ніякого самоврядування. Чи хтось з рядових мешканців має відчуття того, що він має вплив на те, що відбувається в місті? Чи багато стриян можуть похвалитися адекватною роботою обраного депутата? Але причина цього – в нас самих! Ми їх обрали і… – забули. Як забули або, навіть, не знали, про те, що влада – це ми, а депутат, голова, губернатор, президент – це тільки інструменти реалізації нашої з вами влади. А ви бачили інструменти, які працюють, якщо їх не взяти в руки? Я – ні.

Зіновій Саврига

    Стрий, напевно, заслужив своєю безвідповідальністю такого “господарника”.

Наталія Поврозник 

    Абсолютно вірно п. Наталю! Але чинні депутати міської Ради, знаючи невдоволеність громади, можуть елементарно звільнити його. Але не роблять цього. Чому?

Зіновій Саврига

    Зіновій Саврига, він же з ними про все домовився.

Iryna Polishchyk

    Це не керівник нового рівня! Це совок!

Галина Денькович

    Людоньки, ви чого?! Особисто мене шокувала поведінка журналістів ЛАНу та інших, хто некоректно увірвався в кабінет мера, перебивали його, викрикали, підвищували тон! Люди не мають ні совісті, ні толерантності, ні поваги до старших в кінці-кінців! ТВ ЛАН хотіло скомпроментувати мера, а опозорили себе. Де ваша журналістська етика та аполітичність?! Роман Йостахович повів себе абсолютно гідно в данній ситуаціі. Згадайте, яке гарне, чистеньке наше місто, які у нас дороги у порівнянні з іншими містами! Навіть той факт, що мер кожного дня встає о 5 ранку та оглядає Стрий говорить про те, що господар то ХОРОШИЙ! Вчіться бачити хороше!

Nana Petrivska

    Молодець. Гарна ода. Ви ще молода дівчина. Поїдьте по інших містах. Подивіться, як люди заходять до мера. Чи чекають по місяцю часу. Мер має бути відкритіший. І все буде нормально.

Роман Співак

    Шановна Нана! Ми з вами живемо, напевно, в різних Стриях! Приведення до порядку міста – це тільки одне з багатьох завдань мера. Почитайте ЗУ “Про місцеве самоврядування”. Стосовно “увірвались” ви явно перебільшуєте.

Зіновій Саврига 

     Я вже писала у ФБ про мера невеличкого карпатського міста Турка: так от, двері в його кабінет ВІДКРИТІ!!!! при чому, постійно і в повному сенсі цього слова. Молода панянка прибула до нас з півдня України, де ще плазують, по-радянському, перед чиновникам.

Ірина Поліщук

Знали що вибирали! НА СЛОВАХ всі проти, а вибори пройшли як треба!

Ірина Павлюк

    “Xodaku” prujwlu z “prowenijem” do miszevoho “barina”!!!!!

Halyna Matsyk

   Це все добре. Але думаю треба йти з конкретним переліком питань. А телебачення може приходити без запрошення. Це корисно. Думаю, що Роман Євстахович мав стрес.

Роман Співак

   Що там мер, ви зверніться в міську раду до простого клерка, там хам на хамі, хамка на хамці!!! Враження таке, що вони там всі “мери”!

Оксана Оксана

   Придумав собі, що він господар всесвіту і Бога за бороду вхопив. А разом з ним і всю мерію. Маю з ними “приємність” спілкуватися уже 4 місяці, мало того що хамовиті, ще й тупі, як пробки, не знають, як абревіатури пишуться і слова відміняються. В мерії потрібно якусь дератизацію провести і всіх тих щурів нагнати.

Olena Bojkiv

   Дешеве шоу. Шрамов’ят молодець!

Саліш Петро

   Петре, направду здивований твоєю позицією…

Зіновій Саврига

   Електорат підтримує свого обранця! Пам’ятаю, як вашими руками ваш “лідер” прибирав Турянського і знищував Гімназію.

Iryna Polishchyk

   А де Оля Фреймут? Там 100% десь пилюка зачаїлась!

Bilyk Volodymyr

   Задовго (25 і більше років) сидять місцеві “божки” в органах влади. Ось вам результат. Ти. Ти. Ти. Зневага до простих стриян завжди панувала в цій незмінній міській раді. Чому?!?? Спитайте себе. Ви байдужі до виборів (старики вибирають), кожному «аби була моя хатка, а сусіда хай завалиться», забули за божі закони, і т.д. Дай Бог, щоби все змінилося і було, як в цивілізованих державах (мер їздив на велосипеді…) А це залежить від стриян. То хай щастить!

Віра Дяків

    Заказуха від власника ТРК “ЛАН” Карпінського… Який нууу конче хоче стати мером міста. А ви його неодмінно підтримайте на виборах!!! Будемо мати свого міні-пороха в Стрию.

Віталій Синій

   На твою думку, коли залучається місцеве тб, то відразу замовлення карпа? В нас немає другого тб, інші тб, такі як зік, уніан, 1+1 не встигають припертися до Стрия, їм треба готуватись і діставати дозвіл від власників, чи можна зняти сюжет на того чи іншого паршивця. Така в нас цензура в країні, ти не знав? Тоді спробуй сам викликати якогось журналіста до Стрия. Тому і складається враження що це замовне. Наступного разу візьмемо оператора з весілля або будемо знімати на мобілу, що ти на це сажеш в такому випадку.

Yurij Levickij

   Бачивши відео, я, не стриянин, але бачу, що простих чесних людей болить, а ті, які запхали язика, ще й облизують: «можливо, зустріч була не коректна…» Основне, що ми громада, і з громадою потрібно рахуватися, тому що живемо в незалежній Україні.

Володимир Бубнов

   А чого дивуєтесь? Що вибрали, це і маєте! Хотіли тротуари – ходіть, мовчіть і не нарікайте на царя!

Галина Денькович

   Тут дехто в стрічці пише про те, що вказане відео є замовним, бо власником ТРК “Лан” є Карпінський. Дехто навіть відверто нахвалює діючого голову. Тоді прошу цих людей дати мені відповідь на наступні запитання:
1. Минулого тижня я написав до міської Ради 8 запитів. Відповідно до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” вчора мав отримати відповіді на усі 8 запитів. А отримав тільки на 2. Чому???
2. Гуртожиток, в якому я живу, у 2006 році передали в комунальну власність. Проте, при передачі чиновники міськради не перевірили технічну документацію на будинок. А там були невідповідності. І на цій підставі двомстам сім’ям не давали дозволу на приватизацію протягом ВОСЬМИ років. Аж поки ми самі не зібрали 35 тис. грн та не виготовили нову документацію. Тобто, ми заплатили за те, що хтось у міськраді “спить”. Чому???
3. МКПП, яким вже роками керує кум Шрамов’ята, є збитковим. А його дотують і дотують, підпорядковують йому все більше міських ресурсів. Чому???
І це тільки невеличка частина особисто моїх запитань до влади. А якщо зібрати усі претензії? І ці дехто, які нахвалюють Шрамов’ята, будуть мені стверджувати, що він менеджер? Тоді причиною таких “восхвалянь” є або заангажованість, або наївність.

От і ви пишете, що відео відзняте за замовленням Карпінського. Маєте факти, маєте якусь інсайдерську інформацію, можете підтвердити заанґажованість людей, які прийшли до Шрамов’ята? Наприклад, я пишу винятково про те, що можу підтвердити неспростовними фактами, а не розповсюджую свої здогадки чи “теорії заколоту”.

На прийом до мера… тепер лише за попереднім записом по телефону.

Зіновій Саврига

    Дуже “прогресивний, проєвропейский, надзвичайно привітний, дбайливий, всенароднообраний” чиновник радянського пошиву!!!!

Iryna Polishchyk 

   Разом ми сила, разом ми переможемо.

Yurij Levickij 

   ГАНЬБА НАШОМУ МЕРУ!!! Потрібно у нашому місті провести МАЙДАН під Стрийською міською радою, нагадати нашій міській владі статтю 5 Конституції України: “Єдиним джерелом влади в Україні є народ.”

Олег Ковердан 

   Я не захищаю владу міста і так само так званих активістів, тому що деяким присутнім із них Шрамовят як мер допоміг і з лікуванням після майдану і матеріальну допомогу виділив. Тому як на мене люди здатні забувати добро і бачити негатив. Непідходить Вам мер то для чого його вибирали? Політика сьогоднішня на будь якому рівні це велика “Курва”

Oleg Boyko

    Олег, що за дурниці ви пишете? Якби мер виділяв свої гроші – це б називалося “допоміг”. А він допомагав нашим коштом. І не тому, що на це була його добра воля, а тому, що був ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ це зробити. Бо завдяки тим людям ми маємо змогу тут дискутувати. А щодо “так званих активістів”, то так висловлюватись має моральне право тільки справжній активіст. Ви належите до числа цих людей?

Зіновій Саврига

   Все дуже примітивно виглядає і хаотично це не є вплив на владу міста.

Oleg Boyko

   Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зіновій Саврига

 Шановна, ви працівник міськради. Я не буду виправдовуватися, спитаю вас одне, говорити на ти, і не дозволяти знімати, коли відбувається публічна подія, це яка стаття, якого закону? Тицьніть пальцем – і я публічно вибачусь перед вашим шефом.

Телеканал “ЛАН”

   Телеканал “ЛАН”, а для вас працівник міськоі ради не має права на власну думку?

Nana Petrivska

   Ага, то п. Нана працівник міськради… Ну, звісно, такий працівник може мати свою думку. А як же ж тут без своєї думки, ще й чинному працівнику міськради… Та ніяк. Хе-хе…

Зіновій Саврига

    Якби не ці хлопці, які приїхали зі сходу на ротацію, ти зараз би слухала не свого динозавра, а якогось моторолу. І то навряд чи би слухала, вони довго не говорять – або прикладом в табло, або розстріл. Так що схаменись і задумайся. Ці хлопці не продались за клаптик землі чи дотаткові пільги. Для них в першу чергу – це національна ідея і Україна.

Yurij Levickij

    Стрияни! Обурюватись хамством, лицемірством та зневагою гр. Шрамов’ята можна довго. Та це не принесе жодного результату. Хочу ще раз нагадати, що у FB створено групу “Стрий проти Шрамов’ята і Ко”. Запрошую приєднатися до вказаної групи усіх, хто готовий докласти зусиль для того, щоб місцеві обранці, нарешті, зрозуміли, хто є джерелом влади в нашому місті. Мушу попередити, що вказана група створена не для чергового лиття сліз, скарг, емоційних сплесків і т. д. ЇЇ мета – згуртувати дієвий актив стриян та налагодження первинної комунікації. Далі – погодження та розробка практичних заходів з контролю місцевої влади та впливу на неї. Звісно, це вже буде робитись не у FB.

А телеканалу “Лан” – великий респект. Так тримати. Борімося – поборемо!

Зіновій Саврига

 

Від редакції: А якої ви думки і про цей прийом громадських активістів у Стрийського міського голови Романа Шрамов’ята, і про питання, на ньому порушені, і про відповіді на них?

ДО ПИТАННЯ ПРО ВІЧНЕ І… ПОРЖАВІЛІ ШПИЛЬКИ

У попелі життєвих втрат і здобутків ми думаємо, що вчимося жити, а насправді – вчимося вмирати.

Все, що ми робимо, є приготуванням Духу до того, що колись має статися.

Тоді вмирання обертається до нас не смертним страхом опинитися на такій «глянцевій обгортці» (на фото – ред.) церковного подвір’я, а однією з таїн життя.
Тому поспішайте: перед тим як умерти – живіть, перед тим, як сказати – слухайте, перед тим як молитися – прощайте!

Адже те, що кожен із нас зробив для себе у цьому житті, помре з ним, і завтра тут висітиме чергова “афіша” з іншими ініціалами.

Незмінними лишаться лише поржавілі шпильки, які компостують наш перехід….

Oleg Fylyk

НА ЗЕМЛІ ЩАСТЯ БУТИ НЕ МОЖЕ АПРІОРІ. НА НІЙ ЩАСЛИВІ ЛИШЕ ІДІОТИ

І це цілком зрозуміло. Вони живуть поза реальністю, у своєму внутрішньому світі. Хоч і обмежені палатою №6, вони справді почуваються щасливими. Якраз тому, що відрізані фізично, душевно, психологічно, розумово від реалій цього жорстокого світу, що насправді є пеклом для людства, або ж чистилищем… Їм нічого не потрібно, вони задоволені всім, їм байдуже до того, у що їх вдягають, чим годують, де тримають і що твориться навколо. Вони вільні від усього – від будь-яких зобов’язань і обов’язків, від будь-яких прав і привілеїв, від будь-яких бажань і справ… Тобто вони – АБСОЛЮТНО вільні…

Вони ЩАСЛИВІ як янголи. Тим теж на небі не треба думати ні про одяг, ні про взуття, ні про харчі, ні про дах над головою, ні про гроші… Їм взагалі думати не треба. Вони ж – безтілесні, а значить і безмізкові. Витають собі і спостерігають за нами, грішними.

Є ще, правда, одна категорія щасливих на Землі. Це – монахи, ченці, схимники. Але лише ті, хто змалку, тільки-но вчув Слово Боже, а чи службу в храмі, а чи відкрив Біблію – одразу вирішив для себе іти в слуги Божі і пішов, і все життя своє йому присвячує, у молитвах проводить, світу відцуравшись зовсім і людей не бачачи… Вони щасливі з Богом і в Бозі. Крім нього їм більше нічого не треба.

Всі решта, і азм теж, – нещасливі. Навіть президенти і мільярдери, які золоті батони жують або чоколядки «РОШЕН». А за бідноту я взагалі мовчу…

Бо як можна бути щасливим у цьому світі, якщо кожен – в сім’ї чи суспільстві – на своїй хвилі і кожен для себе правий! А в підсумку – страждає і плаче.

Бо як можна бути щасливим, якщо головна хвороба – в сім’ї чи суспільстві – нетерпимість і прагнення усіма командувати! Хоча тут би із собою розібратися…

Бо як можна бути щасливим, якщо головна проблема, яка знищує родини і сім’ї в Україні – це нездатність держави дати людям нормальне, гідне Людини, життя! Сварки, чвари, розлучення, роз’їзди з дому за кордон, діти-сироти і батьки (матері)-одинаки, самогубства і вбивства батьками дітей та навпаки, просто грабежі і вбивства – результат неспроможності виживати у нинішніх умовах, коли тарифи і ціни на все зростають, а пенсія (зарплата) у простолюду – незмінно мала… Одним словом, людина і психологічно, і фізично – зламана…

Бо як можна бути щасливим, коли людина абсолютно не вільна, ще змалечку огорнута межами, законами, табу і заборонами, а право вибору закінчується черговим ланцем – чи-то сімейним, чи-то суспільним! Кожен має у цьому житті нести свій хрест. Нести і терпіти один одного. Як сказав один філософ, людина людині – вовк.

І ще одне. Не може окремо взята людина бути щасливою сама по собі, якщо вона ЛЮДИНА, коли поруч – далеко чи близько – когось вбивають, хтось тоне в морі, хтось гине в ДТП чи 1300 (80+1200 зниклих) чоловік згорає в пожежі, як у Каліфорнії і т. д.

 

Та й взагалі, як можна бути комусь щасливим у цьому світі, коли (цитую себе):

Живу щодня в очікуванні смерті,

Своєї чи навколо – все одно,

Народжуємось жити, щоб померти –

Ото й все щастя, яке нам дано.

 

Василь АЛЄКСЄЄВ, не філософ

…ЩОБ ХОЧ ОДИН МІНІСТР ЗАГИНУВ У БОЮ ЗА УКРАЇНУ…

Видатний організатор українських військово-морських сил; міністр морських, внутрішніх справ і фінансів; учасник підготовки проекту Конституції УНР; один із лідерів партії соціалістів-самостійників; начальник дивізії морської піхоти; герой Другого Зимового походу; старший лейтенант, який відмовився від звання контр-адмірала. І все це про одну особу – Михайла Івановича Білінського. Людину, яку практично не знають в Україні.

Згідно з послужним списком, Михайло Білінський народився 24 липня (за григоріанським календарем) 1883 року. Походив зі священницької родини, яка вже через рік отримала спадкове дворянство. Його мала батьківщина – містечко Драбів або ж Драбове-Барятинське Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Драбівський район Черкаської області). Родина жила заможно, батько мав близько 100 гектарів землі.

Михайло здобув прекрасну освіту. Закінчив повний курс 2-ї Київської гімназії на Бібіковському бульварі (зараз це будівля “Укртелекому” по бульвару Тараса Шевченка, 18). Потім – Московський Лазаревський інститут східних мов. Став справжнім поліглотом, опанувавши арабською, вірменською, перською, турецькою, татарською, грузинською мовами.

Після інституту Михайло Білінський потрапив юнкером на Балтійський флот. Служив на навчальному кораблі “Рига”, потім у складі Чорноморського флоту на лінкорі “Три Святителі” і броненосці “Пантелеймон” (раніше відомому як “Князь Потьомкін-Таврійський”).

Наприкінці 1911 року підпоручик Адміралтейства Михайло Білінський вийшов у відставку і влаштувався чиновником міністерства фінансів. Невдовзі обвінчався з дворянкою лютеранського віросповідання Анною Олександрівною Де-Вірі.

Перша сторінка послужного списку мічмана Михайла Білінського (квітень 1916 року). Фото з видання: Олег Шатайло “Спадкоємці козацької слави” (Дрогобич, 2009)

Через початок Першої світової Білінського знову призвали на службу, до 2-го Балтійського флотського екіпажу. За час війни він отримав чин поручика з перейменуванням у мічмани, ордени Святого Станіслава 3-го ступеня і Святої Анни 3-го ступеня. Але із розгортанням революції демобілізувався з російського флоту і переїхав до України, де одразу ж активно долучився до розбудови українських військово-морських сил.

На зламі 1917–1918 років у складі уряду УНР з’явилося генеральне морське секретарство. Його очолив Дмитро Антонович – український історик, син професора Володимира Антоновича. Людина чесна, працьовита і авторитетна, проте далека від військово-морських справ. Знайти на цю посаду флотського офіцера, який був би справжнім українським патріотом, виявилося надзвичайно складно. Це усвідомлював і сам Антонович. Він писав: “Першим, кого я надибав, був Михайло Білінський… Він був покликаний до праці у фінансовому відділі міністерства, який я і просив його організувати. Його праця була найбільш продуктивною, і я зразу помітив його на роль міністра морського, пост якого я, очевидно, не збирався стало посідати”.

Білінський від самого початку виявив себе як фахівець справи і рішучий прихильник незалежності України. Переїхавши до Києва, вступив до лав новоствореної Української партії соціалістів-самостійників, був обраний до її центрального комітету. Але минув рік, перш ніж він очолив морське відомство держави.

Михайло Білінський (стоїть перший зліва) – учасник мирних переговорів між Українською Державою і більшовицькою Росією. Фото з часопису “Око” (Київ, № 3 за 1918 рік)

За Гетьманату Павла Скоропадського, влітку-восени 1918 року, Михайло Білінський в складі української делегації брав участь у мирних переговорах із більшовицькою Росією, які відбувалися в будинку, де раніше засідала Українська Центральна Рада.

Коли ж Гетьманат було повалено і до влади прийшла Директорія, Білінський – на той час старший лейтенант – увійшов до Ради Народних Міністрів УНР як міністр морських справ. Це сталося 24 грудня 1918 року.

Сучасний історик Ігор Гриценко, називаючи Михайла Білінського “однією з найблагородніших фігур української воєнно-морської історії”, констатує: “Існував цілий ряд куди більш придатних та досвідчених для цієї посади старшин, [але] призначений був саме Білінський. Цьому сприяла його активна участь в політичному житті… в той час, як більшість морських старшин були безпартійними, що в часи Директорії ще довго неминуче створювало перепони для зайняття ними урядових посад”. Справді, генерал-хорунжий флоту УНР Володимир Савченко-Більський відзначав: політика приваблювала Білінського і він “повсякчас поривався до партійної діяльності”, хоча “як правдивий патріот, добре розумів – де й у яку годину повинен бути”.

На міністерській посаді Михайло Білінський докладав зусиль для збереження цінних кадрів військово-морських офіцерів. Під його керівництвом відомство розробило цілу низку важливих законів – про флот, про морське міністерство, про гардемаринську школу, про організацію військово-морських сил на чорноморському узбережжі. Кораблі, які будувалися в Миколаєві, за наказом Білінського від 25 січня 1919 року отримали українські назви: лінкор “Соборна Україна” (колишній “Імператор Микола І”), легкі крейсери “Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний” (колишній “Адмірал Істомін”), “Гетьман Богдан Хмельницький” (колишній “Адмірал Нахімов”), “Гетьман Петро Дорошенко” (колишній “Адмірал Лазарєв”), “Тарас Шевченко” (колишній “Адмірал Корнілов”), плавбаза підтримки підводних човнів “Дніпро” (колишній “Ельборус”).

Однак унаслідок бойових дій Українська Народна Республіка виявилася відрізаною від моря і позбавленою військово-морського флоту. До того ж, Михайло Білінський не захотів працювати в занадто лівому, на його думку, уряді Бориса Мартоса. Із 22 квітня 1919 року він був звільнений за власним проханням і зосередився на формуванні дивізії морської піхоти УНР, головною силою якої став 1-й Гуцульський полк. На чолі дивізії кілька місяців брав участь у боях проти більшовицьких і білогвардійських військ.

Михайло Білінський (зліва) і його ад’ютант Святослав Шрамченко в одностроях 1-го Гуцульського полку морської піхоти УНР. Фото з фондів Українського національного музею в Чикаго

Якраз у цей період екс-міністр потрапив у дуже скрутне становище. 12 червня він був заарештований начальником Кам’янець-Подільської міліції у зв’язку зі справою Петра Болбочана, якому інкримінували спробу здійснення державного перевороту проти Симона Петлюри. На знак протесту проти безпідставних звинувачень Білінський розпочав голодування. Після місяця ув’язнення його звільнили, не виявивши доказів причетності до підготовки перевороту. Петлюра негайно назвав арешт “міжпартійним непорозумінням” і запропонував Білінському підвищення у ранзі. За спогадами лейтенанта Святослава Шрамченка, мова йшла навіть про погони контр-адмірала! Але Білінський, честь і гідність якого були ображені, категорично відмовився.

Зате у травні 1920-го Михайло Іванович ненадовго повернувся до роботи в уряді УНР, цього разу на посаді міністра внутрішніх справ. Потім працював у складі комісії Андрія Ніковського з вироблення Конституції УНР. Учасники комісії підготували проект документу, який складався зі 158 статей. Україна мала стати президентсько-парламентською республікою з чітким розподілом владних повноважень між головою держави, однопалатним парламентом і урядом. Але проект так і не затвердили.

Із 18 жовтня 1920 року Михайло Білінський служив радником міністерства народного господарства УНР, а у 1921-му – вже в умовах інтернування – певний час знову керував міністерством внутрішніх справ, тимчасово виконував обов’язки міністра фінансів.

Більшовицьке керівництво знало про Білінського через його активну діяльність на користь незалежності України. 20 січня 1921 року чекісти підготували у Харкові “Обвинувальний висновок у справі членів уряду УНР”. Стосовно Білінського пропонувалося “как врагу народа – применить высшую меру наказания, но ввиду того, что он не арестован – объявить Михаила Ивановича Белинского вне закона”.

Безперечно, Білінський знав, що в разі більшовицького полону порятунку не буде. Попри це у листопаді 1921 року вирушив у Другий Зимовий похід – останню, майже безнадійну спробу повалити більшовицький режим в Україні і вибороти незалежність УНР. Увійшов до штабу повстанчих військ генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Своє рішення мотивував такими словами: Щоб хоч один міністер загинув разом зі своїми вояками в обороні ідеї самостійності України.

Леонід Перфецький “Останні набої”

12 листопада в бою за переправу через річку Тетерів на Коростишівщині Михайло Білінський був поранений, але бою не покинув. Та вже 17 листопада настала трагічна розв’язка Другого Зимового походу – бій проти кінноти Григорія Котовського поблизу села Малі Міньки (сучасний Народицький район Житомирської області). Українські повстанці зазнали поразки.

Михайло Білінський до останнього відбивався від ворогів і застрелився, не бажаючи здаватись у полон. Про це збереглося кілька свідчень. Підполковник Микола Чижевський згадував: “Ляйтенант Білинський… розстрілявши з бравнінґа кількох москалів, останню кулю пустив собі”. Інший учасник походу, підполковник Іван Ремболович, переповідав зі слів очевидців: “Ляйтенант Білинський… маючи бравнінґа, три кулі випустив у червоноармійців, а четверту в себе”.

Відкриття меморіальної дошки Михайлові Білінському на будинку Драбівського краєзнавчого музею, 12 липня 2016 року. Фото: drabivrada.gov.ua

Подібно, хоча з іншими деталями, героїчну смерть Білінського змалювали його колишній ад’ютант Святослав Шрамченко (“Вистріливши всі набої зі свого самопалу системи Кольта (який він мав ще з фльоти)… щоб не попасти живим у полон, останнім стрілом позбавив себе життя”) і генерал Савченко-Більський (“Він не віддається до неволі й, коли обступає лицарів московський кат, він двох кладе на місці трупом і останньою кулею з пістоля обриває власне, молоде ще, життя”).

Вночі селяни таємно поховали Михайла Білінського за цвинтарем. Та зараз могила загублена. Саме ж село Малі Міньки виселене через катастрофу на ЧАЕС.

(Всі фото надані автором)

Владлен Мараєв, кандидат історичних наук

МИ СТАВИЛИ СПРОТИВ РОСІЙСЬКОМУ І БОЛЬШЕВИЦЬКОМУ ІМПЕРІЯЛІЗМОВІ, МИ ПРОТИСТАВИМОСЬ ЙОМУ ТЕПЕР, І МИ БУДЕМО ПРОТИСТАВИТИСЬ ЙОМУ В МАЙБУТНЬОМУ

Інтерв’ю німецької радіостанції в Кельні зі Степаном Бандерою 1954 року

    Переді мною сидить людина, що її, мої слухачі, я не смію вам описати. Мало хто знає, як вона виглядає, де вона перебуває і яке прізвище сьогодні носить. Ця людина — це Степан Бандера.

Степан Бандера — сьогодні вже леґендарна постать національної визвольної боротьби поневолених народів, як Абдель Крім, — є один з найнебезпечніших і найсильніших ворогів совєтського імперіялізму, які сьогодні живуть, бо за ним, провідником Організації Українських Націоналістів, стоять 40 мільйонів українців. Бандера втілює їхнє стремління до національної незалежности.

Від 1941 року, коли після вмаршу німців у межі Совєтського Союзу він проголосив самостійність України і коли ним керована УПА, Українська Повстанська Армія, піднесла зброю, — совєтська таємна служба пробувала його спіймати. Однак, до сьогодні совєтам не вдалось Бандери досягнути. Він живе нерозпізнаний у таємному місці.

Кінець війни в 1945 році Степан Бандера зустрів у німецькому концентраційному таборі. Зрив українського народу в 1941 році не пасував Гітлерові до його власної концепції східньої політики. Він запросив Бандеру до Берліну на політичні розмови і наказав там його арештувати. Прихильники Бандери, славні бандерівці, продовжували їхню боротьбу на два боки — проти Гітлера і проти Москви — далі. Степан Бандера залишився їх безспірним Провідником.

У 1945 році совєти в цілій Західній Европі провели ґрунтовні пошукування за Степаном Бандерою. Хоч тоді Бандера знаходився на терені, який був у сфері впливів совєтів, все ж його не розпізнали. Досьогодні совєти не знайшли його. Бандера живе. Москві може одного дня це дорого обійтися.

Бо вже віддавна найбільшою загрозою для єдности і сили Совєтського Союзу є стремління поневолених Москвою народів до незалежности, передусім українського народу.  Українське питання було і є найслабшим місцем Совєтського Союзу і тут може захитатись існування цілої совєтської імперії.

Промови Хрущова, Каґановича та інших з нагоди 300-ліття прилучення України до Росії вліті цього року, що обвинувачували Захід у “підтримці українського націоналізму з імперіялістичних намірів”, доказують, що Москва, не зважаючи на виграну війну і найгостріші терористичні кроки в Україні, цілком не дала собі ради з українською проблемою. Ці промови свідчать більше, ніж інші аргументи, що спротив українського народу проти Москви продовжується і зростає. Степан Бандера, який тут переді мною сидить, є головою, стремлінням і сумлінням українського спротиву.

Я зустрівся з Бандерою, щоб йому поставити декілька запитань про організацію, методи і цілі українського визвольного руху.

Будете Ви ласкаві, пане Бандеро, найперше пояснити, якою є керована Вами Організація Українських Націоналістів і як вона діє?

БАНДЕРА: Організація Українських Націоналістів, що організує і провадить боротьбу українського народу, розвиває свою дію так само в Україні, як і поза її кордонами, головно в західніх країнах, де поселилась українська еміграція. Між цими двома частинами українського визвольного руху втримується через залізну заслону зв’язок, який базується на кур’єрськім принципі. З України за кордон та навпаки висилається озброєні групи зв’язкових, що рекрутуються з членів ОУН і вояків УПА (Української Повстанської Армії), вони пробиваються таємними шляхами, способом, який відомий лише відповідним органам, але часто прориваються з допомогою зброї від однієї частини Організації до другої.

ГОППЕ: Чи можете, пане Бандеро, оповісти про подробиці, як втримується зв’язок між Вами і Вашими підпільними групами в Україні?

БАНДЕРА: Члени даної зв’язкової групи перед своїм вимаршем одержують і вивчають вичерпні усні звіти, пояснення загального становища і поодиноких важливих подій, тенденції їх розвитку, як також звіти про стан, діяльність і пляни даних частин визвольного руху. Час-до-часу переходять зі зв’язковими групами з України і в Україну провідні члени Організації, щоб підсилити особистий контакт між Проводом на Батьківщині і за кордоном та виконати особливі завдання. Ці провідні члени переносять найвичерпніші усні інформації. Крім усних звітів, зв’язкові відділи переносять в обидва напрями і письмову пошту, що включає різні документи, звіти, зашифровані інструкції, важливі публікації в оригіналах і копіях, примірники періодичних видань, журнали тощо. З причини надзвичайних труднощів кур’єрська служба і зв’язок не можуть занадто часто проводитись. Бази вимаршу по обох боках віддалені від себе понад тисячу кілометрів. Ця віддаль, що проходить окупованою большевиками територією, перетикана численними, рафінованими перешкодами, щоб унеможливити неконтрольовану ними інфільтрацію.

Особливо важкими для переходу є два або три кордони та прикордонні зони, з дротяними засіками, обезлюдненими, чищеними з лісу та заораними поясами, з електричними, з колючого дроту, загородами, з замінованими полями, замаскованими і захованими алярмуючими спорудами, ракетами та великим числом охоронних прикордонних військ і їх стеж.

ГОППЕ: Я можу собі уявити, що втримування Ваших зв’язків з Україною вимагає великих жертв.

БАНДЕРА: Втримування зв’язку між Батьківщиною і закордоном належить до найважчих завдань, які Організація мусить виконати в своїй революційній боротьбі і підпільній діяльності проти большевизму. Для цієї служби вибирається і на Батьківщині, і за кордоном найкращих характером, з ідеологічно-моральними вартостями членів Організації, найвідважніших, найжертовніших і в практичних питаннях найспритніших. Члени зв’язку вишколюються і заправляються всебічно і спеціяльно. Попри всі намагання з нашого боку і повний вишкіл, під час виконування своїх обов’язків гине пересічно половина зв’язкових. Часами втрати є ще більші. Буває, що цілі групи найкращих борців за свободу, вишколених і вивінуваних з великим трудом і коштами, повністю знищуються ворогом. Одначе, переривані зв’язки відновлюються знову новими групами. На місце знищених зв’язкових шляхів знаходяться, з витратою нових засобів, інші.

Крім цього так званого “живого” зв’язку, втримуваного через кур’єрів, український визвольний рух знаходить ще й інші шляхи і засоби, щоб втримати контакт між половиною Організації на Батьківщині і за кордоном. Однак, служба кур’єрів має найосновніше значення, бо через неї досягнутий зв’язок є найпевні-ший і найвичерпніший. Вістки, документи і пояснення окремих подій та тенденцій розвитку ситуації, що передається в обидва напрями, мають не тільки значення стосовно їх змісту. Вони уможливлюють правильно розуміти вістки, які передаються через залізну заслону в обох напрямках через радіо, пресу і різні публікації. Завдяки власним інформаціям про процеси і події в Совєтському Союзі, які приховуються урядом перед Заходом, ЗЧ ОУН мають можливість правильно коментувати офіційні інформації совєтського уряду, що поширюються через радіо і пресу перекрученими і однобічно насвітленими.

З тих причин наша оцінка різних процесів і подій політичного життя в Совєтському Союзі різниться від подібної оцінки західніх спостерігачів і політиків, що здебільшого базуються на офіційних большевицьких вістках і джерелах.

З другого боку, принесені від закордонних частин в Україну вістки і коментарі допомагають частинам ОУН на Батьківщині правильно оцінити політичний розвиток по цей бік залізної заслони і протиставитись російській пропаґанді.

ГОППЕ: Пане Бандеро, що думає велика маса українського народу про комунізм і московський імперіялізм?

БАНДЕРА: Український народ є скрайньо вороже наставлений проти большевизму, комунізму, комуністичної системи і режиму. Це вороже наставлення стосується також до всякого поневолення і експлуатації України російськими імперіялістами. Вийнятком у цьому наставленні є лише незначне мале число українських поплентачів і вислужників большевицького режиму.

Справжнім виразником наставлення і стремління українського народу є революційна антибольшевицька боротьба українського визвольного руху. Широкі маси українського народу дають цьому рухові всю можливу підтримку і йдуть за його політичним проводом. У наслідок того большевицький уряд є поставлений перед масовим пасивним спротивом і активними саботажами його плянів і акцій в різних ділянках. Це видно особливо в ділянці національно-культурного життя і соціяльно-господарської політики уряду.

ГОППЕ: Які методи застосовує Москва, щоб втримати своє панування над українцями?

БАНДЕРА: Кінцева мета большевицької політики — знищити субстанцію своєрідности українського народу під кожним оглядом, і втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу чи, вірніше, в новій формі пожираючого інші народи російського імперіялізму. Таким способом Україна мала б перетворитися в одну з російських провінцій. Однак, большевики не насмілюються цю мету ставити відкрито і до неї іти прямою дорогою. Навпаки, вони змушені звертатися до дуже скомплікованих засобів, а на деяких відтинках робити навіть відступи. До цього змушують Москву, з одного боку, невгнуте становище всього українського народу в боротьбі проти російського імперіялізму і комунізму та революційна боротьба українського націоналістичного визвольного руху, а з другого боку — чисельна величина українського народу та всебічний потенціял України. Стремління українського народу до незалежности не були зламані Москвою ані через масове винищування провідних національних кадрів, ані через жахливий терор проти всього українського народу, що провадився совєтами між 1930 роком і другою Світовою війною шляхом штучно викликаного голоду, масових депортацій і розстрілів.  Тепер Москва, крім тих терористичних кроків, спрямованих проти всіх противників большевизму, намагається застосувати нову тактику: переставити невгнуті українські національно-державні стремління на шлях совєтського патріотизму. Ця тактика виявляється особливо в сучасній совєтській пропаганді, що останнім часом помітно підкреслює ролю України, як другої совєтської республіки за її величиною, підкреслює велич українського народу та вагу української культури і всього, що є пов’язане з українством.

ГОППЕ: Що ви думаєте, пане Бандеро, про підпорядкування після 1945 р. адміністрації Української Соціялістичної Совєтської Республіки півострова Криму, про цьогорічні демонстративні святкування влучення України в російську імперію з нагоди трьохсотліття Переяславського договору, про висунення на видатні державні пости вірних Москві комуністів з українськими прізвищами і про все, що сьогодні московська тактика виявляє супроти України?

БАНДЕРА: Москва пробує тим способом викликати в українців переконання, що Україна і український народ могли б мати в рамках СССР найкращі можливості розвитку, можливості задовольнити свої національно-політичні аспірації і стати навіть пануючою нацією. Цей останній висунений момент особливо сильно підкреслюється совєтською пропагандою, кажучи, що “великий російський народ” хоче ділити свою панівну гегемонію з “великим українським братнім народом”. За цією спробою ховається московське намагання прив’язати Україну до совєтського імперіялізму і спонукати її вкупі з росіянами його поширювати, обороняти та від його долі узалежнити і долю України.

Підступні пляни росіян супроти України виявляються в переселеннях української людности, передусім молоді, до слабо заселених областей совєтської Азії, що останнім часом стало загально відомим. Це переселення провадиться під претекстом заселення цілини та перетворення її на врожайні землі. Вся ця акція робиться ніби на добровільній базі. Проте, насправді тією новою формою примусового виселення народів у першу чергу реалізується совєтську національну політику. Господарські пляни при цьому відсунені на задні пляни. З допомогою цих заходів совєти намагаються зменшити кількісно українську молодь і послабити людностевий потенціял України.

Переселенці в нових областях повинні грати ролю кольонізаторів, які, з одного боку, повністю здані на ласку совєтського режиму і мусять здійснювати його кольонізаційну політику, а з другого боку — мають стягнути на себе ненависть тубільної людности. Ця політика має на меті послабити національну сукупність і силу спротиву так само в Україні, як і в кольонізованих країнах, і посіяти між поневоленими Москвою народами, а в першу чергу українцями і туркестанцями народню ненависть.

Большевицька Росія не осягне, однак, своєї мети. Це все обернеться проти Росії. Так само, як сибірські концентраційні табори і примусові виселення не будуть спроможні зламати дух українців і ненависть проти большевизму і російського імперіялізму. Не зможуть вони також вплинути на глибоку дружбу між поневоленими Москвою народами.

В серцях українців немає почуття ненависти проти союзних народів. Навпаки, вони бажають дружнього поєднання і спільної боротьби всіх народів проти поневолювача, проти московського большевизму.

ГОППЕ: Які, пане Бандеро, політичні цілі Вашої Організації?

БАНДЕРА: Антибольшевицька визвольна боротьба в Україні, що її веде націоналістичне підпілля, триває вже без перерви 10 років.

Найважливішими цілями цієї боротьби є:

  1. знищення большевицького панування;
  2. вилучення України з СССР і ліквідація російської імперії взагалі;
  3. ліквідація комунізму, комуністичної системи і режиму;
  4. відновлення Самостійної Української Держави в національних етнографічних кордонах з демократичною системою урядування, яка Гарантувала б всім громадянам України демократичні свободи в усіх ділянках життя, а головно в ділянці духового, культурного, політичного і соціяльного буття.

ГОППЕ: Чи не були б Ви ласкаві, пане Бандеро, докладніше пояснити поняття “український націоналізм”?

БАНДЕРА: Сьогодні в Україні антибольшевицька визвольна боротьба є організована і ведена ОУН — Організацією Українських Націоналістів. Поняття “українського націоналіста”, “націоналістичного руху”, має зовсім інше значення, ніж подібні терміни на Заході. Український націоналістичний рух не має нічого спільного з нацизмом, фашизмом або націонал-соціялізмом. Український націоналізм бореться проти імперіялізму, проти тоталітаризму, расизму і всякої диктатури чи застосування насильства.

Ім’я “український націоналіст” є співзвучним з “український патріот”, який є готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для свого народу все, що він посідає, навіть життя.

Український націоналізм протиставить т. зв. большевицькому інтернаціоналізмові ідею самостійности і вільного розвитку кожної нації. Ми поборюємо намагання большевиків накинути іншим народам російське панування. Ми протиставимось російському большевизмові на всіх ділянках життя у всяких формах.

ГОППЕ: В яких формах бореться сьогодні в Україні за свої цілі Організація Українських Націоналістів?

БАНДЕРА: Під час другої Світової війни та в перші роки після неї українська визвольна боротьба провадилась у формі партизанської війни Української Повстанської Армії, в якій брали участь широкі маси українського народу. Приблизно від 1949 року мілітарна діяльність Української Повстанської Армії зменшилась. Однак, її кадри залишились втримані, як зародок її відділів для майбутніх операцій. Революційна антибольшевицька боротьба українського народу продовжується у формі політичного підпілля. Завдання підпілля — перетворювати в активний спротив Москві існуючу приховану ненависть до російсько-большевицького імперіялізму і до поневолення неросійських народів, що живуть в Совєтському Союзі.

Українська визвольна боротьба є складовою частиною загальної визвольної боротьби всіх поневолених російським імперіялізмом народів. Для нас большевизм є лише однією з форм традиційного російського імперіялізму. В боротьбі проти російсько-больше-вицького імперіялізму ми почуваємо себе союзниками з усіма свободолюбними націями. Ми ставили спротив російсько-большевицькому імперіялізмові, ми протиставимось йому тепер, і ми будемо протиставитись йому в майбутньому.

 

“Інтерв’ю німецької радіостанції в Кельні зі Степаном Бандерою”. “Шлях Перемоги” чч. 43 і 44 з 1954 р., також у: “Гомін України”, Торонто, ч. 1-2 (294-295) з 7. 1. 1955 р. п. н. “Інтерв’ю німецької радіовисильні зі Степаном Бандерою”.

 

Джерело: УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

РЮЗЬКІ МІР: ХТО НАСПРАВДІ ПРАВИВ МОСКОВСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ

Російською імперією 155 років правили виключно 100-відсоткові німці.

     Німецька династія Гольштайн-Готторпів правила імперією під прізвищем Романових (насправді Кобили) від 1762 року до 1917 року. Від Карла Петера Ульріха фон Шлезвіг Гольштайн-Готторпа (т.зв. Петро ІІІ) і аж до Миколи ІІ не мала ЖОДНОЇ краплі мокшанської крові ні за чоловічою, ні за жіночою лінією.

Німецьким принцесам, які виходили заміж за німців–імператорів, давали комічні мокшанські прізвиська.

Дружина Петра ІІІ (Карла Петера Ульріха фон Шлезвіг Гольштайн-Готторпа) – т.зв. Єкатєріна ІІ АлєксєєвнаНАСПРАВДІ принцеса Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, дочка князя Христіана Авґуста Ангальт-Цербстського з роду Асканіїв, губернатора тодішньої пруської провінції Штетін та принцеси Йоганни Елізабет фон Шлезвіг Гольштайн-Готторп.

Дружина Павла ІІ – т.зв. Марія Фьодаравна — НАСПРАВДІ принцеса Софія-Марія-Доротея-Августа-Луїза Вюртембергська, дочка Герцога Вюнтембергського Фрідриха Євгенія та принцеси Фридеріки Доротеї Софії Бранденбург-Шведскої.

Дружина Алєксандра І – т.зв. Єлізавєта Алєксєєвна — НАСПРАВДІ Луїза Марія Августа Баденська, дочка маркграфа Баден-Дурлахського Карла Людвига Баденського та Фредеріки Амалії, вродженої принцеси Гессен-Дармштадтської.

Дружина Нікалая І – т.зв. Алєксандра Фьодаравна – НАСПРАВДІ принцеса Фредеріка Луїза Шарлотта Вільгельміна Пруська, донька пруського короля Фрідріха Вільгельма III Гогенцоллерна та принцеси Мекленбург-Стреліцької Луїзи Августи Вільгельміни Амалії.

Дружина Алєксандра ІІ – т.зв. Марія Алєксандравна – НАСПРАВДІ принцеса Гессенська та Райнська Максиміл’яна Вільгеміна Августа Софія Марія, донька Людвига ІІ, великого Герцога Гессенського та великої Герцогині Гессенської та Прирайнської Вільгеміни Луїзи Баденської.

Дружина Алєксандра ІІІ – т.зв. Марія Фьодаравна – НАСПРАВДІ Принцеса Марія Софія Фредеріка Догмар, донька Кристіана IX (Кристіан Шлезвіг-Гольштайн-Зондербург-Глюксбургський), короля Данії та Луізи Вільгельміни Фредеріки Кароліни Августи Юлії Гессен-Кассельської, королеви Данії, рідна сестра Олександри Датської, дружини Короля Великобританії Едуарда 7.

Дружина Нікалая ІІ — т.зв. Алєксандра Фьодаравна – НАСПРАВДІ принцеса Вікторія Аліса Олена Луїза Беатриса Гессен-Дармштадтська, донька Великого Герцога Гессенського і Прирайнського Людвига ІV (Фридріх Вільгельм Людвиг Карл) та принцеси Аліси Великобританської (Саксен-Кобург-Готської), улюблена внучка королеви Великобританії Вікторії.

 На світлинах: Ніколай ІІ Гольштайн-Готторп із двоюрідним братом Георгом V (Королем Великобританії) Саксен-Кобург-Готським.

КОМУ НАЛЕЖАВ ЛЬВІВ ВІД 1256 РОКУ І ДО СЬОГОДНІ

    Історія Львова настільки ж яскрава та дивовижна, як і саме місто, насичена цікавими подіями та знаменитими постатями.

    Сьогодні Львову вже понад 750 років і йому є Вам про що розповісти. Місто, яке було засноване на перетині вигідних торгівельних шляхів швидко розквітало та розвивалося, ставши одним із головних торгових центрів середньовічної Європи. Згодом, переходячи під влади багатьох європейських країн, зокрема Польщі, Австрії, Німеччини та Росії, Львів перебирав від кожного зі своїх загарбників якусь частину культури та знань, з часом перетворившись не лише на перлину архітектури, але й  столицю сучасного наукового, духовного та мистецького життя.

1256-1340 – Руське Королівство. Львів у складі Галицько-Волинського князівства

1340-1349 – Львів під владою боярської олігархії Дмитра Детька з Перемишля і Данила з Острова

Дмитро Детько́ – галицький боярин, був фактичним правителем королівства

1353 – Львів під владою русько-литовського князя Дмитра-Любарта Гедиміновича

Любарт-Дмитро Гедимінович – князь Любарський (Східноволинський), Луцький, Волинський та Галицький

1372-1378 – Львів під владою намісника Володислава Опольського, фактично під протекторатом Угорщини

З 1372 р. Львовом управляв родич угорського короля, силезького князя Владислава Опольського, який називав себе «господарем Руської землі, вічним дідичем і самодержцем» та карбував власні гроші

1378-1387 – Львів під владою Угорщини

Герб управителів Угорщини 1382-1395 рр.

1387-1772 – Львів під владою Речі Посполитої

Герб Королівства Польського в 1385 – 1569 рр.

Герб Речі Посполитої в 1569 — 1795 рр.

1772-1918 – Львів під владою Австрійської імперії

 

Герб Австро-Угорської Іпмерії в 1867 – 1918 рр.

1914-1915 – Львів під владою царської Росії.

Війська царської Росії у Львові

1918 – Львів під владою Західноукраїнської Народної Республіки.

1918-1939 – Львів під владою Польщі.

Парад Війська Польського у Львові

1939-1941 – Львів під владою СРСР.

Радянська кавалерія на вулицях Львова. 1939 рік

1941-1944 – Львів під владою нацистської Німеччини.

Червень 1941 року

1944-1991 – Львів під владою СРСР.

Радянська армія у Львові. 1944 рік

Від 1991 – Львів у незалежній українській державі.

Львів, 1989 р. Архів центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

 

Джерело: wikipedia.org

НЕТИПОВИЙ КАНДИДАТ: ЯКЩО ВИ ПАТРІОТ, ТО НЕ МОЖЕТЕ БУТИ КОРУПЦІОНЕРОМ, І НАВПАКИ

Мішель Терещенко, нащадок українських цукрозаводчиків, успішний виробник льону та ненаркотичних конопель, мер міста Глухів

      Після того як я провів три роки на посаді міського голови у Глухові, я впевнився, що 99,9% українців бажають жити в цівілізованій, заможній європейській країні. І це нормально. Проте є 0,1% людей, які не розуміють, що треба жити нормально. Вони будують олігархічну систему – державу-монстра. І, на жаль, ці люди обіймають керівні посади в країні. Відповідно, багато українців, які хочуть жити в країні європейського зразка, не можуть реалізувати своє бажання у Глухові чи інших українських містах. Вони їдуть до Польщі, Франції, Німеччини. Це проблема. 8 млн мігрантів – це результат 5 років роботи команди Петра Порошенка.

Насправді змінювати систему – неважко. Я перевірив це на власному досвіді. Потрібні лише бажання і програма змін. Наприклад, моя передвиборна програма розпланована на три роки. Її  ключові пункти: боротьба з корупцією у судовій системі, правоохоронних органах (держпрокуратура, департамент захисту економічних інтересів держави, СБУ та поліція). Вона передбачає зміну роботи тих органів, які чинять тиск на бізнес.

Планується проведення низки економічних реформ: повністю прибрати ПДВ, податок на прибуток, митний збір – це все джерела корупції. Якщо казати образно, це корупційна гідра. Можна замінити людей на місцях, але система залишиться. Можна відрубати гідрі одну голову, та на її місці виросте інша.

Нам потрібно одночасно відрізати всі голови цій гідрі. Наприклад, якщо взяти адміністрації, де працюють 30-40 тис. держслужбовців, то ми плануємо ліквідувати всі ці адміністрації, прокуратуру та інші репресивні служби. Наша нинішня прокуратура – це інструмент часів Сталіна й Леніна від 1922 року. Це інструменти репресії, а не захисту державності.

Замість прокуратури на місцях працюватимуть представники із захисту прав людини й інтересів держави під командою генпрокурора (attorney general), як у США.

Також планую зменшити податкове навантаження на українців на 40%.

Якщо ви зараз маєте зарплату 10 тис. грн «брудними», то на руки ви отримуєте 6600 грн. Моя програма передбачає, що із тих самих 10 тис. грн буде вилучено податок на витрати – 2%. Ви будете отримувати на 30-40% більше, що дасть змогу купувати, інвестувати чи сплачувати послуги. Це дозволить дати поштовх бізнесу, звільнить економіку і створить на території України рай для інвесторів.

Але спочатку треба повністю відрізати джерела корупції. Лише тоді з’являться інвестиції і гідні робочі місця.

Всі податки будуть ліквідовані, окрім 2% податку на будь-які витрати (sale tax – як у США). Щоправда, в США цей податок становить 8-10%. Нам такий великий показник його не потрібен – вистачить 2%. Все, що наші громадяни будуть купувати (послуги, товари тощо) – включатиме 2%. Ці відсотки будуть регулюватися банком за допомогою компьютерної програми. Податок зніматиметься автоматично.

А якщо ви будете виводити гроші з української банківської системи (знімати готівкою чи сплачувати покупку за кордоном) – доведеться сплатити вже 10%. Це буде податок на імпорт. Це все буде в автоматичному режимі. Не буде жодних митних зборів чи інших додаткових витрат, адже податок у 10% було сплачено раніше. Єдине, що перевірятиме митниця – чи товар, який ви бажаєте імпортувати, не є забороненим.

Я багато років був громадянином Євросоюзу і бачив на власні очі приклад, як треба робити. Нам варто наслідувати досвід Франції. У Франції можна приватизовувати й купувати землю. Але якщо я захочу купити землю, то маю отримати дозвіл від земельного агентства (SAFER), яке опікується тим, щоби власники землі мали відповідний аграрний досвід (підкріплений документально). Адже кожен майбутній власник землі повинен продемонструвати бізнес-план, довести свою аграрну кваліфікацію. Якщо ви не знаєте, що робитимете на землі, яку бажаєте придбати, SAFER віддасть перевагу людям, які знають, що вони вміють і можуть зробити на землі.

До того ж, доведеться виконати декілька умов. Наприклад, у Франції заборонено залишати землю без культури. В Україні багато хто вирощує кукурудзу, соняшник. Збирають врожай у жовтні чи листопаді, а після цього із землею нічого не роблять. Це катастрофа! Ми втрачаємо 4-5% гумусу щороку. Це, переважно, стосується орендарів.

Якщо ж ви будете власником землі, то доведеться піклуватися про землю. Працюючи на землі, слід буде виконувати одну з головних вимог – захищати ландшафт, зберігати родючість землі, слідкувати за відсутністю забруднення. Це умови, які даватимуть шанс на успіх для родинного с/г бізнесу.

Моя програма передбачає, що у володінні землями України не переважатимуть великі агрохолдинги. Я і моя команда підтримуємо сімейний бізнес. Не буде такого, що один агрохолдинг володіє, наприклад, 400 тис. га земель, буде 400 родин, кожна з яких матиме по тисячі га землі. Я вам можу гарантувати, там, де будуть працювати родини, безвіповідальних загарбників не буде.

Я вважаю, що зняти мораторій будемо готові через три роки. Як тільки будуть відрізані від влади всі джерела корупції.

Щойно в Україні зникнуть джерела корупції, можна буде спокійно приватизовувати землю. Якщо я буду президентом – це можна буде зробити через три роки.

Президентські вибори – це історія любові між однією людиною і народом. Це генерал де Голль так сказав. У 1958 році Франція теж мала схожі проблеми. Парламент, політичні партії – це все було просякнуто корупцією. Де Голль прийшов і сказав, що він знає, як дати цьому раду та виправити ситуацію. Люди йому повірили, віддавши свої голоси за нього. Перед виборами не було ані біг-бордів, ані телевізійної реклами. Було лише розуміння і віра людей в те, що надія є. Що вони можуть довірити свій голос гідному кандидату – і той їх не зрадить.

У моєму випадку можна звернутися до мешканців Глухова і запитати у них.

Я працював три роки на посаді міського голови. За цей час ми довели, що працювати можна і без корупції. Глухів був маленьким острівцем посеред корупційного бюрократичного океану й неефективної роботи обладміністрації. А тепер нам потрібно перенести досвід Глухова на всю Україну.

Ми продемонстрували, що навіть під час тотальної корумпованості по всій країні, можна з нею впоратися в одному конкретному місці.

Наприклад, на території всієї країни зараз діє закон про те, що всі держзакупівлі, які перевищують вартість 200 тис. грн., проводяться через ProZorro. У Глухові з квітня 2016 року діє розпорядження міського голови, що всі покупки, які перевищують 5 тис. грн., мають проводитися через ProZorro. Це був пілотний проект, і ми продемонстрували, що можна досягти успіху в економії державних коштів.

    Україна – це батьківщина моїх предків. Я хочу тільки допомогти і зробити Україну раєм для інвесторів. Тут буде чи не єдина країна в Європі, де працюватиме вільна економіка з низьким податковим навантаженням та відсутністю корупції. Корупції не буде, адже ми знищимо корупційні джерела. У мене та моєї команди є «план Маршалла» для України.

Я цього року двічі був у Брюсселі,тож бачив, що ЄС починає реалізовувати власний план щодо України. Євросоюз інвестує великі кошти у виробництва, які будуються на кордоні з Україною: у Польщі, Словаччині, Румунії. Вони організують систему, яка дозволить залучати українців до роботи за кордоном. Для них це менший ризик, ніж будівництво підприємств в Україні, де процвітає корупція.

Вони воліють краще платити $500-600 українцям, які приїдуть на заробітки туди, ніж ризикувати вкладати інвестиції в Україну й будувати підприємства тут.

Ми запропонуємо їм іншу систему. По-перше, нам потрібно буде показати інвесторам, що корупції більше немає. Я вже казав раніше, що для цього потрібно зробити. По-друге, ми страхуватимемо інвесторів. Якщо взяти підприємство, наприклад у Німеччині, яке робить запчастини для автомобілів, має гарний ринок (володіє технологією, знає все про продукт), то таке підприємство може працювати і у нас. У цього підприємства є професійні кадри та бізнес-план, який реально демонструє, що через три роки у цього підприємства будуть прибутки. Ми їх запрошуємо працювати у нас і страхуємо їхні ризики на той випадок, якщо плани (з незалежних від них причин) не будуть реалізовані.

Якщо буде розвиватися сімейний бізнес – це буде успіхом для всієї країни.

Зараз EBITDA (аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до вирахування витрат, – ред.) на гектар дорівнює $450-500. Ми ж можемо досягти показника $800-1000 на гектар. У нішевому виробництві (льон) цей показник сягає $2 тис. на гектар. Але ми не можемо розраховувати лише на нішеве виробництво. Я вже казав, що не вважаю холдинги добром для України.   Майбутнє – за сімейним с/г виробництвом. Україна може годувати всю Європу, якщо правильно використовувати потенціал.

Льон і коноплі – це дуже перспективна справа в Україні. Для мене це був фантастичний досвід і задоволення, принаймні, це краще ніж політика. Та треба робити все правильно. Я продав свій бізнес бельгійській компанії. Загалом, для України «зелений бізнес» – дуже перспективний напрям розвитку АПК. Він зараз у тренді й надалі буде зростати.

В Україні потрібно розвивати напрями, пов’язані з переробкою сировини, створювати підприємства, які даватимуть продукцію з високою доданою вартістю. До того ж, як я уже казав, потрібно змінити підхід до використання земель, щоби вони не простоювали з листопада до травня. Також нам потрібно підтримувати м’ясо-молочне виробництво.

В Україні є велика частина АПК, яка не працює.

Чому ми повинні імпортувати м’ясо, коли маємо власні потужності? Потрібно на державному рівні підтримати людей, які будуть займатися переробкою продукції, а не просто постачанням сировини на ринок. Це може бути м’ясокомбінат, птахофабрика чи молочний комбінат. Головне – працювати цивілізовано. Для цього потрібно запустити вільну економіку та зменшити навантаження на бізнес. Все інше у нас є: і ресурси, і працьовиті люди.

Я – нетиповий кандидат у Президенти, як Макрон у Франції, але з аграрним корінням. Як я був нетиповим кандидатом у Глухові, таким є зараз кандидатом і на пост президента.

Я – антисистемний. Ви не побачите мене на телеканалах олігархів, тому що вони мене туди не запросять. І це зрозуміло, адже я виступаю проти них. Ви не побачите мене на промосковських каналах. Хоча вони й кличуть, я принципово туди не піду. На бігбордах ви мене теж не побачите. Я не буду робити кампанію, використовуючи бігборди, бо це абсурд. Ми будемо зустрічатися з людьми і говорити з ними. Ми будемо створювати платформи для дебатів через соціальні мережі.

Я розраховую на посаду Президента, але в нас не диктатура. Якщо люди не голосуватимуть за мою кандидатуру, у нас може бути непогана можливість сформувати власну фракцію у парламенті. Ми можемо створити нову політичну силу (як Макрон) або ж використати потенціал партії, яку ми вважаємо гідною.

Нам імпонує позиція Української республіканської партії (УРП) – це перша політична партія України, не олігархічна, партія дисидентів, партія членів родини Небесної Сотні, це партія Левка Лук’яненка. Це партія з якою, на мою думку, ми можемо співпрацювати. Але це має бути їхнім рішенням. Там є політрада партії, голова і члени, якщо вони підтримають мою кандидатуру, я можу після цього погодитися, що ми разом будемо у парламенті.

Коли матимемо більшість у парламенті, то будемо кардинально змінювати виборчий закон. Адже сучасна виборча система – дуже несправедлива. Нам потрібна мажоритарна система на два тури, як у Франції.

    Якщо ви патріот, то не можете бути корупціонером, я так вважаю. Кожного дня до нас приходять люди, які розділяють мої погляди, які бажають мене підтримати, які беруться за організацію штабу (в областях також). Я виступаю лише символічним прапором цього руху або, якщо завгодно, брендом. Я не робитиму все один, лише дам можливість відкрити «нову сторінку» для людей, котрі зараз думають, що політика – це не для них, адже всі політики корумповані. Я маю надію, що люди побачать – шанс і альтернатива є. Якщо при владі ще п’ять років буде Петро Порошенко, або ж Юлія Тимошенко (для мене – жодної різниці), ми втратимо націю, надію і державу. Ми будемо жити у «банановій республіці».

Я буду президентом, який дасть українцям можливість жити в Європі.

Треба робити так, як Еммануель Макрон. Він теж прийшов один (без партії) до парламенту. Коли став президентом, то створив власну силу, яка через 6 місяців отримала більшість. Якщо люди підтримають мою кандидатуру, вони підтримають і нашу фракцію у парламенті.

Мішель ТЕРЕЩЕНКО

AgroPolit.com

УСІ ТРОЄ «РУССКІХ» БОГАТИРІВ – ЕТНІЧНІ УКРАЇНЦІ

Добриня Нікітич (Низкинич) народився у селі Низкиничі, сучасний Іваничівський район Волинської області.

Ілля Муромець (Муравленін, Муровець) народився у містечку Моровськ, сучасне село Морівськ Козелецького району Чернігівської області, служив у дружині князя Володимира, захищав місто Київ, похований у Києво-Печерській лаврі.

Альоша Попович народився у місті Пирятин, сучасний райцентр Полтавської області.

Це наші богатирі, це наша історія, яку в нас намагалися і намагаються поцупити.

 

Олег Захарченко

МОЄ КОЛОДЯЖНЕ. Я – ЛЕСЯ УКРАЇНКА! БО Є НАРОД У МЕНЕ СВІЙ!

Без стуку до мене у клас увірвався директор:
– В-вас до телефону!
– Хто? – перепитав я в коридорі, йдучи вслід за Степаном Олімповичем. Олімпійський спокій директора на сей раз був явно порушений.
– З обкому.
Я був безпартійний і, зрозуміло, трохи здивований з такої уваги до своєї персони. Одначе підняв слухавку і заявився:
– Слухаю.
– За рекомендацією з інституту ми Вам пропонуємо посаду наукового співробітника в Колодяжненському музеї-садибі.
Я щойно другий рік працював у школі, почав освоювати педагогіку на практиці, налагоджував якісь контакти зі своїми вихованцями, мав певні успіхи й тому завагався:
– А яке я маю відношення до науки?
У відповідь почув:
– Приїжджайте – поговоримо.
І я поїхав. Довго намовляти мене вже не треба було. Мабуть, десь у глибині душі я не був педагогом, а більш схилявся до літературної творчости. До того ж мені не зовсім хотілося вслід за геніальним поетом втоптувати в молоді людські душі графоманські ремінісценції про те, як і куди нас партія веде.
Оживляєм гони, води,
вибудовуєм заводи,
ростимо ж ми, гей!
До пустель, каналу й річки
наші славні п’ятирічки,
мов би для дітей!
Для своїх дітей!
У Колодяжному переді мною відкривалися цікаві зустрічі з літераторами, котрі неодмінно мали навідуватися до тих місць, що безпосередньо пов’язані з іменем чи не найгеніальнішої жінки в світовій літературі.

Не приховую, з Білостоком мені було нелегко розлучатися. Тоді я ще не відав, що якихось два століття тому тут жив і працював інок Йов Кондзелевич, котрого наші войовничі партійні ідеологи намагалися відгородити од очей нащадків не глухою стіною, а атеїстичною профанацією. Саме тут, біля витоків моєї (а може, і його) улюбленої Чорногузки, він задумував свої шедеври, котрі в ореолі святости й геніальної довершености піднімалися над віками. Саме тут, біля витоків моєї річки, я потаємно освідчувався комусь у своїх почуттях: «Чорнооке моє, чортооке». Усе це не так просто було покинути.
І все ж 1 квітневого дня 1960 року я був уже в Колодяжному. Уперше в своєму житті. Щойно поставив валізку на порозі Білого домика – аж тут екскурсія. Та ще й зі Львівського університету. До мого приїзду екскурсії в музеї проводили дівчата-бібліотекарі. Проводили на так званих громадських засадах. Цебто безкоштовно. А як до штату музею ввели оплачувану посаду наукового співробітника, то й нового екскурсовода відразу знайшли. Саме тому молоді бібліотекарки влаштували мені обструкцію – зачинилися в бібліотеці. Екскурсію довелося проводити самому. Перший раз у житті.
Я мобілізував усі свої знання з лесезнавства… Кажу, з «лесезнавства», а сам протестую проти такого визначення. Уявіть собі, якби ми весь комплекс знань, приміром, про Івана Франка означили поняттям «іванознавство»? Адже не йдеться про якісь незручності типу сомознавства, бичкознавства чи врешті кобилянськознавства. Хай уже вибачать мені шановні Микола Сом, Валентин Бичко і вірна подруга Лесі Українки з далекої Буковини. Вочевидь, йдеться про незручний в політичному сенсі псевдонім нашої поетки. Щоб підкреслити свою причетність до поневоленого народу, вона вже в ранньому дитинстві назвала себе Українкою й не відступила од свого обрання ні на крок. Це, звісно, не подобалося багатьом ні за часів царської, ні за часів більшовицької імперії. «Українкознавство» не проходило. Обережні і кон’юнктурно налаштовані дослідники творчости поетеси вирішили улесливо доточитися до високого імени й водночас не відступитися од – «ростемо ж ми, гей!» – тоталітарного режиму.
Після проведеної екскурсії я не приховував свого задоволення. А студенти й викладачі дякували мені. Мав підстави навіть подумати, що непогано освоїв життєвий і творчий шлях великої поетеси. Проте, як згодом виявилося, це було всього-на-всього оте поверхове «лесезнавство». Драматичні твори Лесі Українки просто приголомшили мене своїм глибинним філософським пластом. У часі між Шекспіром і Лесею Українкою я не бачив вищого драматурга від нашої славетної землячки. Усі інші стояли позаду тих двох велетів. І річ зовсім не в залайоженому тлумаченні драми-феєрії, написаної на потужних ритмах волинського фольклору. Ні з «На полі крові», ні з «Оргією», ні тим більше з «Бояринею» «лесезнавці» вже впоратись не могли. Тут на їхнє місце мали б стати «українкознавці». А вони були під забороною.
Дівчата-бібліотекарки мені розповідали, скільки мали клопотів із тим, що на обкладинці однієї давно виданої поетичної збірочки Лесі Українки проглядалася вузька синьо-жовта смужка. Невдовзі я й сам переконався в недремності кадебістського ока.
Десь восени теплої погожої днини до Колодяжного прибилася родина Шевчуків з Канади. Далекі шанувальники творчости нашої (бо й самі походили з Волині) землячки ознайомилися з експозицією музею, вислухали мої пояснення й на знак вдячности подарували самописку. На той час кулькова самописка, мабуть, ще й в обкомівських кабінетах не гуляла. Пам’ятаю, я щойно встиг записати «Виступ на засіданні «Плеяди»:
…її (Лесю) дратували ті вічні суперечки з лівобережцями, слобожанами, а то й киянами про те, чи Волинь (і Галичина) – Україна чи ні, чи чисто по-українськи говорять на Волині, чи якимось «спольщеним язичієм».
Зі спогадів Ольги Косач-Кривинюк.
Ти говорила – всі мовчали,
твої слова кудись летіли:
«Авжеж, не тільки яничари
нас мордували як хотіли.
Хай вас боронить Матір Божа
й говірка рідного села.
У нас була вже Малопольща
і Малоросія була.
Все, що могли, повіднімали,
де захотіли – твердо сіли.
І все їм мало, мало, мало –
такі вони у нас сусіди.
Заходив клен у день осінній,
а лаврський дзвін лупав чоло:
«У нас, у нашій Україні
лиш України не було».
Цей вірш я ще й не встиг перенести в потаємний записник, котрий ховав у льосі під Білим домиком, як до мене уже навідався з Ковеля цікавий «у цивільному» й запитав, яку це ручку мені подарували з Канади. Я показав. «І ви нє віділі, што бєрьотє?» Тільки тепер я зрозумів свій злочин: сама ручка була жовтою, а насадка – синьою. Націоналістичну самописку при мені відразу ж «арештували».
І все ж я, певна річ, мав чим занотовувати спогади тих людей, котрі пам’ятали поетесу, а точніше, «панну Лесю». Про те, що Леся писала, ніхто з моїх нових знайомих не знав. Опріч Варвари Дмитрук. Але Варвара Йосипівна часом таке розповідала, чого, зрозуміло, вона не могла почути від Лесі. Згодом я дізнався, що і їй оті цікаві «в цивільному» підказували, що казати. Та дивувала мене не старенька селянка, а радше настирливі шанувальники зі Спілки письменників України. Дехто з них договорився навіть до того, що в усіх недугах Лесі винна її мати-націоналістка. За їхніми «дослідженнями», мати свідомо не годувала доньку своїм материнським молоком. «А може, навпаки?» – якось заперечив я. «Якби навпаки, – сказав з пишною шевелюрою «дослідник», – то вона з материнським молоком всмоктала б у себе брудні ідеї Драгоманова і Куліша».
Якимсь сонячним променем освітив садибу Косачів незабутній Касян Гранат. Колись він працював писарем у канцелярії з’їзду мирових посередників у Ковелі й кілька разів разом з Петром Антоновичем Косачем приїздив до Колодяжного. Іншому достатньо було б раз навідатись й до самої смерті імпровізувати спогади. Інтелігентний Касян Харитонович видав три книжки й не доточив до імени поетеси того егоїстичного баласту, яким так грішить наша мемуарна література.
До Колодяжного навідувалося чимало цікавих екскурсантів. Пишу свідомо «до Колодяжного». І хоч деякі мовознавці стверджують, що не «Колодяжне», а «Колодяжно», мені здається, вони роблять жест у бік нашої печальної історії, густо замішаної на нашому великоруському поневоленні. Так, є Дубно, є Ратно. Але ж були Дубен і Ратен. І, врешті, кожна мова на певному етапі свого становлення розвивається логічно за своїми, лишень їй властивими, законами. Та й чи треба скидати з рахунку свідчення авторитетних мужів красного письменства? Я цілком довіряю як лінгвістичній ерудиції, так і інтуїції Максима Рильського, Миколи Бажана, Олеся Гончара. А вони писали «Колодяжне». Та й сама Леся Українка підписувала свої вірші та листи саме так. Що ж до останньої, то один із моїх опонентів зовсім серйозно зауважив: «А вона жодного дня до школи не ходила». «Але ж це їй не завадило вивчити шість чи сім мов», – вступився вже за мене мій знайомий.
Отож, до Колодяжного приїжджало чимало цікавих екскурсій. Чомусь мені особливо запам’яталася одна. Може, тому, що була однією з перших.
На ґанку Білого домика стовпилися дітки 5-6 класів. З ними – молода вчителька. Я запросив до музею, провів екскурсію. Звичайно, пояснював українською мовою. І ніхто мене не перебивав, бо усі уважно слухали. А коли я проводжав, може, не так екскурсантів, як молоду, дуже вродливу вчительку за хвіртку, вона мене ошелешила: «А ми з Білорусії приїхали…» «Так чому ж ви мене не попередили? – сказав я. – Я б, може, якось по-іншому намагався пояснити. Діти ж нічого не зрозуміли!» Катерина Павлівна (пригадую, так звали вчительку) підвела на мене свої напрочуд небесні, по-українському замріяні очі: «Не хвилюйтеся, вони вас добре зрозуміли. Удома вони розмовляють так, як ви. Їхня трагедія в тому, що, вивчаючи в школі дві мови – російську й білоруську, – вони, виявляється, не вивчають тільки рідної». Здається, з подачі чарівної Катерини Павлівни переді мною вперше постала проблема історично української землі на ймення Берестейщина.
У музеї-садибі було всього-на-всього зо два десятки фотокопій, кілька меморіальних речей – і все. Навіть самі будівлі в час лихоліття були знищені. На їх місці споруджено нові, котрі мали б відтворювати старі, ще Косачеві. Дерева – й ті вирубано. З колишніх лишилися хіба що каштани, посаджені Михайлом Косачем, волоські горіхи та стара груша, під котрою помер наймолодший з Косачів – Микола. Отже, аби садиба й музей набули меморіального статусу, було до чого докласти рук. Як уже зазначив, я почав зі спогадів. Ті спогади згодом записав на магнітну плівку. Це була клопітка робота, і я тішився, що закінчив. Згодом узявся до «відтворення» садиби. За свідченнями очевидців, схематично наніс на папері ті дерева, які росли тут ще 30-40 років тому. Одначе й спогади, і карти-схеми після того, як я виїхав з Колодяжного, невдовзі загубилися.
Назавше в мою пам’ять врізався погожий квітневий день 1961 року. Я з учнями Любитівської середньої школи садив яблуні на подвір’ї. Зайшов до хати напитися води, аж тут повідомляють: людина в космосі. Гагарін. Про це я сказав школярам. Не повірили. І я не повірив. А Тичина мстив мені: «Ми тривожим стратосферу…»
Покидав я Колодяжне за прикрих обставин. Коли влаштовувався на роботу, мені обіцяли помешкання, і я його згодом отримав у лівому крилі батьківського Сірого будинку. Всього одна кімнатка і вузький коридорчик. Я тішився, бо в Білостоці й того не мав. Зарплата наукового співробітника була така мізерна, що мені ще додали ставку завідувача клубом. Аби я тримався музею. І я тримався. Мені було цікаво працювати. Мав час виношувати і якісь свої творчі задуми. Та не минуло й року, як попросили показати план культосвітньої роботи. Оскільки мене ніхто не попередив, у якому селі я числюся завклубом, то я в цій комічній ситуації тільки розвів руками. Той, хто перевіряв мене, лукаво посміхнувся: «Вам доведеться вертати зарплату». Згодом натякнули, аби я вибрався з меморіального будинку. «Не положено, – сказали. – А ще треба думати, що на екскурсіях говорити». Такі звинувачування я чув не вперше і незабаром покинув Колодяжне.
Коли вже працював у Луцьку, разом з Іваном Чернецьким довелося писати два путівники по музею-садибі, а в урочищі Нечимному відкрити перший в Україні (а може, і не лише в Україні) музей окремого літературного твору. А саме музей драми-феєрії «Лісова пісня». Цей музей спіткала печальна доля. Його підпалили партійні перелесники на одній з чергових оргій. Ображені потерчата (працівники культури) намагалися скаржитися комусь, аж поки на них не нагримав Той, що в скалі сидить. На наше нещастя, він надійно заховався за ту скалу і каламутить воду не лише в наполовину висохлому Нечимному-озері.
У Колодяжному (й опісля) я написав чимало віршів. Різних за тематикою і за художньою довершеністю – різних. Були й такі, котрі присвятив цьому непростому волинському селу серед колодязів, з-поміж яких тільки один лишився в народній пам’яті як Лесин кадуб.
Десь там, за сірими горами,
чинари вже перецвіли.
Ви помирали у Сурамі,
а у Колодяжнім жили.
Про вас розповідала Ганна,
Лікера, Варка – геть усі,
як невгамовними ногами
ви чеберяли по росі.
Сховалося під мул Нечимне
і зблиснула його душа,
як ви, русява Косачівно,
тут перестріли Лукаша.
Мов перепел, в траві бив кадуб,
і тасувались небеса.
Шкода і не простимо, мабуть,
що горицвіт ваш пригасав.
Ви тут жили-були, як вдома,
бриніла пісня з давнини.
Тут вірші ваші невідомі,
тут ще не відають про них.
Тут у пошані більше кісся,
мантачка, плуг і борозна,
а від узлісся вже – Полісся,
і в тому не його вина.
Свої утіхи тут і драми,
і чорний хліб, і чорна сіль…
Ви помирали у Сурамі
за тридев’ять земель відсіль.
Нема від чого вже радіти –
рубають скулинські дуби.
Невдячні Теокріта діти
плюють на батьківські скарби.
А ніч під зорі плеса хилить,
плете для куця кошелі.
Вам пошкодують із могили
півжмені свіжої землі.
У кого серце різко б’ється –
прислухаються. Врешті-решт,
хто по-інакшому сміється –
як не в тюрму, то під арешт.
Все продається на руїні,
а совість можна навіть в борг.
Лишився вже від України
хіба що з пампушками борщ.
І треба ж так, щоб грімко, дзвінко,
на повні груди, на весь світ
нараз:
– Я – Леся Українка!
Бо є народ у мене свій!

Йосип Струцюк

На світлинах:
З донькою Оксанкою в лісі поблизу Колодяжного.
Ставок, у котрому Іван Франко ловив в’юнів.

МІШЕЛЬ ТЕРЕЩЕНКО – ВЕЛИКИЙ ШАНС ДЛЯ УКРАЇНИ І НАС, НА НІЙ СУЩИХ

Мішель Терещенко є прямим нащадком старовинного козацького роду Терещенків, відомих українських та європейських промисловців, фінансистів, меценатів та державних діячів, які після більшовицького перевороту 1917 року були вимушені емігрувати, залишивши після себе в Україні величезну культурну спадщину. (Читай ВІКІПЕДІЮ!)

У 2003 році Мішель вирішив повернутися на Батьківщину своїх пращурів, щоб допомогти Україні, залучаючи іноземні інвестиції й заснував декілька успішних виробничих підприємств. У березні 2015 року отримав українське громадянство та того ж року був обраний на посаду Глухівського міського голови з 67% підтримки.

Керуючись девізом «прагненням до суспільних користей», викарбованим на родинному гербі Терещенків, три роки на цій посаді Мішель присвятив зміні існуючої системи та, незважаючи на шалений спротив чинної влади, довів, що навіть найобкраденіше місто України може гідно існувати без корупції.

     СЛОВО ДО СПІВВІТЧИЗНИКІВ МІШЕЛЯ ТЕРЕЩЕНКА

    Протягом останніх 27 років в Україні послідовно створювалася корумпована держава. Як наслідок, наразі замість держави ми маємо справжнього монстра — багатоголову Гідру корупції. Ніколи ще багатства нашої країни не розкрадалися так цинічно, як сьогодні. Саме
тому більшість молодих людей зараз мріють гідно жити в Польщі чи Німеччині, щоб не жебракувати в Україні. Наша країна порожніє. Вже понад 8 мільйонів українських мігрантів перебувають у Євросоюзі і мабуть ще стільки ж в інших країнах.
На жаль, ми досі не почали боротьбу з корупцією. Навіть після того, як одинадцять тисяч наших
героїв загинули на Майдані та на фронті Донбасу, щоб дати нам шанс побудувати нове гідне життя.
Ми втратили багато років, але у нас все ще є шанс змінити все на краще. Раз на п’ять років ми маємо можливість демократичним шляхом втілити в життя зміни, до яких ми всі прагнемо. В цьому є сенс президентських виборів. Ось чому я планую бути кандидатом у президенти — щоб запропонувати кардинальні зміни та викорінити корупцію. І це можливо. Маючи досвід життя в
Європейському Союзі протягом 50 років, та, перебуваючи на посаді мера українського міста, я знаю, що нам треба робити. Нам необхідно не просто змінювати законодавство в частині функціонування владних структур, а взагалі знищити деякі з цих структур, які є головними
джерелами корупції.
Щоб зруйнувати цю систему, ми маємо керуватися трьома пріоритетними напрямками:
1. Повне реформування правової системи та системи правоохоронних органів. Зокрема, викорінення кумівства і телефонного права у судовій системі; повна ліквідація державної прокуратури та ДКЗЕД СБУ.
2. Заміна всіх існуючих сьогодні податків двома невисокими та дуже простими в адмініструванні –  податок на витрати і податок на виведення грошей з
банківської системи України, які нараховуються та сплачуються автоматично. При цьому, зокрема, скасовуються: податок на додану вартість, податок на прибуток, всі мита, велика кількість акцизів, єдиний соціальний внесок, податок на доходи фізичних осіб та інші податки. Скасовується податкова звітність та перевірки підприємців, ліквідується податкова
інспекція (ДФС), у митниці забираються функції контролю сплати мита. Це не дасть корупції жодного шансу. Завдяки цим заходам більш ніж на 30% зменшиться податкове навантаження на економіку України, та зростатиме добробут населення.
3. Справжня децентралізація до рівня нових районів, які складаються з новостворених ОТГ. Взаємодія їх зі столицею без будь-яких перешкод з боку обласних і колишніх районних державних адміністрацій, які повинні бути ліквідовані.
З метою реалізації цих трьох пріоритетних напрямків ми розробили програму реформ, яку будемо презентувати й захищати під час майбутніх президентських виборів. Вона унікальна, інноваційна й надзвичайно дієва. Її реалізація покладе край процвітанню та взагалі існуванню корупції в Україні. Вже через 3 роки ми зможемо побачити, що ми є багатою країною, в якій
люди можуть жити заможно, розвивати свій бізнес, будувати щасливе сімейне життя.
Я люблю Україну. Я люблю її так сильно, що заради неї в 2015 році я відмовився від комфортного життя громадянина Франції, щоб отримати українське громадянство для себе і для своїх онуків. Для мене бути громадянином України значить бути частиною сильної,
прекрасної, процвітаючої країни. Я зовсім не хочу, щоб моя улюблена країна – країна, в якій я живу – перетворилася на “бананову республіку”. Саме тому я прийняв для себе дуже важливе рішення – стати кандидатом у Президенти України, кандидатом, який є нетиповим, несистемним, не схожим на всіх інших. Я зробив це для того, щоб всі ми мали надію та
впевненість у майбутньому. І я вірю, що разом ми зможемо перемогти цю огидну, корумповану,
антилюдяну систему
. Моя програма дасть вам можливість зрозуміти, як ми можемо все це зробити за три роки.
Разом ми все зможемо! Разом ми переможемо! Слава Україні!

        ПРЕЗИДЕНТСЬКА ПРОГРАМА МІШЕЛЯ ТЕРЕЩЕНКА

  1. ЛІКВІДАЦІЯ КОРУПЦІЇ В СУДОВІЙ СИСТЕМІ:
    Антикорупційна система призначення суддів:

На вакантну посаду судді випадковим чином
(за допомогою лотереї) призначається один з існуючих претендентів, які відповідають вимогам, що пред’являються до цієї посади, і попередньо пройшли перевірку громадянським суспільством.
Підвищення відповідальності суддів:

Суддя суду нижчої інстанції, який за офіційною
думкою Верховного суду прийняв неправове рішення, негайно залишає своєї посаду. Якщо неправове рішення судді не має складу кримінального злочину, ця людина на загальних підставах може подавати свою кандидатуру для заняття суддівської посади. Людина, яка двічі була звільнена з посади судді за винесення неправового рішення, довічно позбавляється права подавати свою кандидатуру для заняття суддівської посади.
Незалежність Верховного суду від олігархів:

На час перехідного періоду (5-10 років)
Верховний суд України переноситься на територію Великобританії (або іншої чесної юрисдикції). Після викорінення корупції в судовій системі України, Верховний суд переноситься на територію України із заміною іноземних суддів на суддів – громадян
України.
Створення інституту приватних судів:

Розширення прав та повноважень арбітражних
судів.
• Продовжити процес люстрації суддів, який був скасований Президентом Порошенко.
2. ЛІКВІДАЦІЯ КОРУПЦІЇ В ПРАВООХОРОННІЙ СИСТЕМІ:
Змішана система охорони правопорядку – національна поліція, поліція громади, громадяни:
Громадяни, які на добровільних засадах входять до складу підрозділів територіальної оборони, мають право на носіння короткоствольної вогнепальної зброї та використання її для захисту себе та інших людей, а також для захисту приватної власності.
На території нового району (який об’єднує кілька об’єднаних територіальних громад) діє поліція громади на чолі з шерифом, який обирається місцевою громадою з числа місцевих жителів. Контроль з боку громадськості за роботою поліції громади здійснюється шляхом
виборів керівника поліції (шерифа), а також завдяки проведенню незалежних аудитів та активності громадських рад.
На національному рівні діє національна поліція на чолі з начальником поліції, який призначається главою виконавчої влади України.
У поліції забираються повноваження з розслідування та запобігання економічним злочинам.
Удосконалюється законодавча база правоохоронної системи, з чіткою системою відповідальності за неправомірні дії та рішення посадових осіб поліції.
Служба Безпеки України:

Позбавити СБУ повноважень з розслідування і запобігання економічних злочинів.
Заміна прокуратури інститутом приватного переслідування та інститутом громадських
повірених:
Державна прокуратура ліквідується.
Громадянин, як сторона обвинувачення, за своїм вибором може представляти свої інтереси в суді особисто, скористатися послугами приватного юриста або послугами іншої приватної особи.
Інтереси держави в суді представляють приватні юристи. У разі представлення в суді інтересів держави приватних юристів для ведення конкретної справи наймає та координує їх роботу Громадський повірений (Public Attorney). Під інтересами держави зокрема
розуміється представництво в суді інтересів тих громадян, яких віднесено до соціально
незахищених груп
(коло яких має бути максимально обмежено і однозначно визначено).
Громадський повірений обирається громадою нового району терміном на 2.5 роки.
Інтереси держави в міжнародних судах представляє Головний громадський повірений (General Public Attorney). Він же очолює Раду громадських повірених, яка є дорадчим органом саморегулювання діяльності громадських повірених. У тих випадках, коли в будь-якому новому районі відсутній Громадський повірений, його функції тимчасово виконує Головний громадський повірений. Головний громадський повірений обирається
всеукраїнським голосуванням строком на 2.5 роки.
Інститут громадських повірених є незалежним від усіх гілок влади.
3. ЛІКВІДАЦІЯ КОРУПЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ:
Зменшення загального податкового навантаження на економіку до рівня 25%-30%:
Забезпечується відповідне зменшення державних витрат.
Нова податкова система:

Податок на витрати – 2%, податок на виведення грошей з банківської системи України – 10%, акцизи (тільки на паливо, тютюнову та алкогольну продукцію), рента на корисні копалини. Інших податків не буде.
Зміни в адмініструванні податків:

Відміняється обов’язкова реєстрація суб’єктів
підприємницької діяльності. Оскільки до всіх підприємств, підприємців і фізичних осіб
застосовуються абсолютно однакові правила оподаткування та ставки податків, тому відсутня необхідність в спеціальній реєстрації, в повідомленні або отриманні дозволу на ведення підприємницької діяльності.
Скасовується обов’язковість використання реєстраторів розрахункових операцій (РРО).
Відміняється податкова звітність платників податків. Оскільки платник податків самостійно не нараховує і не сплачує податки, тому відсутня необхідність їх обліковувати та здавати звітність в податкову службу. Скасовується багато інших документів та обмежень, які
ускладнюють життя підприємцям — зокрема, акти виконаних робіт та правила визначення витрат бізнесу.
Відміняються податкові перевірки платників податків. Оскільки платник податків не веде облік податків і не сплачує їх самостійно, тому відсутня будь-яка необхідність перевіряти правильність нарахування та сплати податків.
Податковими агентами стають банки. В момент перерахування клієнтом банка грошей з його банківського рахунку, банк додатково знімає з цього ж рахунку 2% від суми, що перераховується до казначейства, як податок на витрати власника даного банківського рахунку. У момент зняття клієнтом банку готівки зі свого банківського рахунку або перерахування коштів за кордон, банк додатково знімає з цього ж рахунку 10% від суми, як
податок на виведення грошей з банківської системи України.
В новій системі оподаткування відсутні імпортні та експортні акцизи та мита. Тому, з митної служби знімаються такі функції, як: забезпечення стягнення мита та акцизів, контроль правильності нарахування, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів з їх примусового стягнення. В результаті: максимально спрощується імпорт/експорт товарів; повністю ліквідуються та частина контрабанди і сірий імпорт, що пов’язані з прагненням підприємців уникнути або зменшити існуючі сьогодні податкові платежи і збори; повністю ліквідується та частина корупції в митній службі, яка пов’язана з оцінкою товарів, що
переміщуються через кордон.
Автоматичне нарахування та стягнення податків банками дозволить в рази скоротити податкову службу та корупцію в податковій сфері.
4. РЕФОРМИ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ:
Вільне відкриття банківських рахунків:

Знімаються усі обмеження Національного банку
України, пов’язані з переведенням валютних коштів і відкриттям валютних рахунків, як всередині країни, так і за кордоном.
Вільні розрахунки готівкою:

Знімаються усі обмеження в розрахунках готівковими
коштами. (За винятком сплати за рухоме і нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації. Таке майно може бути придбане тільки за безготівкові кошти).
Багатовалютність:

Підприємства і приватні особи мають право проводити розрахунки у будь-якій валюті.
Вільна робота іноземних банків:

Скасування обмежень НБУ на роботу в Україні іноземних банків.
5. ЛІКВІДАЦІЯ КОРУПЦІЇ В ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ:
Скорочення терміну повноважень:

Скорочення терміну повноважень депутатів Верховної
ради та місцевих рад до двох з половиною років.
Зміна чисельності і складу депутатів Верховної ради:    Скорочення чисельності депутатів Верховної ради до 230-300 осіб. По одному депутату на один новий район. До цього числа депутатів пропонується додати ще 10 депутатів. По одному депутату від найбільших
українських діаспор
– США, Канада, Португалія, Польща, Австралія, Бразилія, Аргентина тощо.
Забезпечення прозорості політичної та адміністративної діяльності:

Всі закони, правила, постанови та рішення на всіх рівнях влади повинні бути постійно опубліковані в Інтернеті. Включаючи інформацію про те, ким і як вони були проголосовані і ухвалені.
6. НЕПЕРЕМОЖНА АРМІЯ:
Озброєні громадяни:

Озброєні високомотивовані громадяни, яким є що захищати. Кілька мільйонів власників мисливської та іншої зброї, яку дозволено мати всім (крім відповідних
винятків) громадянам України.
Територіальна оборона:

Чисельні, озброєні сучасною армійською зброєю і треновані формування територіальної оборони. (Кілька мільйонів учасників територіальної оборони).
Організація підготовки членів територіальної оборони і керівництво ними під час бойових дій
здійснюється начальником поліції громади (шерифом).
Професійна армія:

Високомобільна армія сучасного зразка. Краще в світі озброєння і оснащення професійної армії. (Близько 100 тисяч професіоналів).
7. ВІДНОВЛЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНИ:
• Україна вживатиме всіх необхідних заходів через міжнародні суди та організації для забезпечення повернення Криму та окупованої частини Донбасу. Крім цього, найкраще, що ми можемо зробити, це стати економічно процвітаючою країною. В такому випадку, Крим та окупована частина Донбасу, зі свого боку, захочуть та почнуть докладати максимум зусиль, щоб знову приєднатися до України.
• Введення міжнародної військової миротворчої місії на східному кордоні України з Росією і на території, в даний час окупованої частини, Донбасу. Взяття під контроль міжнародних миротворчих сил акваторії Азовського моря і всього узбережжя Кримського півострова, включаючи транспортний трафік Керченського мосту.
8. ВИБОРЧА СИСТЕМА:
Проведення перепису населення.
Електронне он-лайн голосування.
Мажоритарна система виборів з двома турами голосування (на національному й місцевому
рівнях).
9. СПРАВЖНЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ:
Максимальна децентралізація:

Штучний поділ території України на області відміняється.
Здійснюється децентралізація управління до рівня населених пунктів, з правом добровільного об’єднання населених пунктів в об’єднані територіальні (районні) громади.
Максимум повноважень на місцях:

Всі рішення, що стосуються місцевої громади,
приймаються громадою на місцях (в тому числі питання екології). Проведення виборів, публічний контроль за якістю роботи обраних та призначених посадових осіб, їх дострокове відкликання та звільнення з посад, проведення референдумів з різних питань об`єднаної
територіальної громади та району – все це проводиться з використанням електронної системи голосування та управління громадою, яка є частиною національної системи голосування та державного управління.   Відповідальним за роботу такої електронної системи
в громаді є Громадський повірений (Public Atterney), а на національному рівні — Головний громадський повірений (General Public Attorney).
Економічна самостійність громад:

Незалежні від центральної влади місцеві бюджети.
Власні органи охорони правопорядку:

Повноправна поліція громади на чолі з шерифом,
який обирається громадою з числа місцевих жителів. Поліція громади є складовою частиною системи місцевої територіальної оборони.
Обов’язкове представництво у Верховній Раді України:    Громада нового району обирає свого представника — депутата Верховної Ради України.
10. ЗАХИСТ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ:
Недоторканність приватної власності: Примусове позбавлення власника его власності допускається виключно для погашення фінансової заборгованості власника, тільки в необхідному для цього обсязі і виключно за рішенням суду;
Позбавлення силових органів невластивих їм функцій:  Позбавити поліцію, СБУ та інші силові органи повноважень з розслідування і запобігання економічних злочинів.
Особиста відповідальність чиновників:

Особиста матеріальна відповідальність
державного службовця (чиновника) за заподіяну шкоду громадянину і за нанесення шкоди його приватній власності.
Право громадянина на самостійний захист власності:  Держава не обмежує право громадянина захищати від будь-якого посягання себе, іншу людину та приватну власність
будь-якими доступними способами, в тому числі і з застосуванням вогнепальної зброї.
11. ПРИВАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ АКТИВІВ:
Приватизація всіх державних підприємств:

Укрспирт, порти, аеропорти, енергетичні
активи, нафтогазові активи, Укрзалізниця, державні шахти, державні землі сільськогосподарського призначення тощо будуть приватизовані за допомогою прозорого тендерного процесу – відкритого для місцевих та міжнародних учасників.
Громадяни України є власниками державного майна: Дохід отриманий від приватизації державних підприємств розподіляється рівномірними частками між нинішніми власниками державних підприємств — громадянами України.
12. РОЗВИТОК ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ:
Потенційно прибуткові об’єкти:

Приватизація потенційно прибуткових об’єктів
інфраструктури – залізниці, морські та річкові порти, лінії електропередач, газо- та нафтопроводи тощо – та створення умов для українських і зарубіжних приватних компаній для подальшого розвитку транзитної інфраструктури України.
Об’єкти, потенційна прибутковість яких не є очевидною:

Наприклад, автомобільні дороги. Проведення державою відкритих міжнародних тендерів з обслуговування існуючих і будівництва нових об’єктів інфраструктури. Компанії-підрядники повинні надавати гарантії і
матеріально відповідати за якість своїх будівельних робіт і сервісу.
13. БАГАТОВАРІАНТНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА ОСВІТИ:
Вища освіта:

Перехід до приватної вищої освіти.
Середня освіта:

Паралельне існування державної та приватної систем середньої освіти.
Забезпечується реальна можливість вільного вибору між навчанням у державних і в приватних школах, завдяки повному переходу на ваучерну систему фінансування шкіл
(реалізація принципу “гроші ходять за дитиною”). Вся сума бюджетних грошей поточного року, що виділяється на систему середньої освіти, ділиться рівними частинами за кількістю учнів середніх шкіл в цьому році і закріплюється за їхніми ваучерами.
Приватні школи повністю розпоряджаються тими грошима, котрі вони отримують за ваучерами дітей, які в них навчаються. А також будь-якими додатковими коштами, які вони отримують від своїх клієнтів та інших зацікавлених організацій і осіб.
Державні школи отримують фінансування після перерозподілу загальної суми ваучерів, які отримані державними школами. Перерозподіл здійснюється Міністерством освіти, виходячи з потреб кожної конкретної державної школи. А також, з урахуванням потреби у фінансуванні адміністративного апарату та структурних підрозділів Міністерства освіти.
Обласні, районні та міські управління та відділи освіти ліквідуються. Міністерство освіти здійснює управління державними школами безпосередньо, через своїх штатних інспекторів.
Незалежність приватних закладів:

Приватним навчальним закладам вищої та середньої
освіти надається повна незалежність і самостійність – фінансова, академічна, управлінська тощо. Зокрема, приватні навчальні заклади керуються лише власними
правилами
прийому студентів та школярів.
14. МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ СВІТОВОГО РІВНЯ:
Доступна медицина:

Доступне для всіх працюючих громадян та їхніх сімей добровільне державне медичне страхування.
Лікування світового рівня:

Добровільне приватне медичне страхування.
Гарантоване лікування:

Державне лікування ВІЛ-інфікованих, хворих на діабет, гепатит С, туберкульоз, онкохворих з останньою стадією, хворих на рідкісні захворювання.
Якісна медична інфраструктура:

Приватизація державних медичних закладів – поліклінік, лікарень тощо.
Якісні і недорогі ліки:

Ліки, які схвалені Європейським агентством лікарських засобів або Управлінням з контролю за продуктами і ліками США (або іншими міжнародно визнаними органами регулювання фармацевтичної діяльності), не будуть вимагати реєстрації та
ліцензування в Україні.
Додаткова турбота про малозабезпечених:

   Вільний розвиток медичних благодійних фондів.
15. СПРАВЕДЛИВЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:
Накопичувальна пенсійна система:

Перехід на накопичувальну пенсійну систему для тих,
хто буде виходити на пенсію через п’ятнадцять років.
Підвищення існуючих пенсій:

Для існуючих пенсіонерів буде забезпечено суттєве
підвищення мінімальної пенсії
за рахунок впровадження нової податкової системи та виплати пенсій безпосередньо з бюджету (за умови ліквідації пенсійного фонду).
Забезпечуватиметься обов’язкове і своєчасне підвищення пенсій на величину інфляції.
Додаткові виплати:

Додатковим доходом пенсіонерів будуть грошові виплати за рахунок коштів, отриманих від приватизації державних активів.
16. ЯКІСНА СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА:
Забезпечення непрацездатних громадян коштами на життя, на оплату обслуговуючого персоналу і на лікування як за рахунок державного бюджету, так і за рахунок активного розвитку приватних благодійних фондів та громадських організацій.
17. ПРО МОРАТОРІЙ НА ПРОДАЖ ЗЕМЛІ:
Захист власників земельних паїв:

Приведення в порядок законодавства і земельних
реєстрів з метою захисту власників земельних паїв, в разі зняття мораторію на продаж землі, від втрати ними прав на свою землю (через вимушено підписані ними договори оренди в період дії мораторію).
Ефективне і дбайливе використання земельних ресурсів:  Забезпечити ринковими методами більшу популярність і поширеність малих і середніх сімейних ферм за
одночасного зменшення кількості і популярності великих агрохолдингів. Перш за все, за рахунок підвищення вартості землі (покупки і оренди) на відкритому ринку, а також за рахунок вимог обов’язкового постійного її використання під озимі та ярі культури, і вимог
по збереженню природного ландшафту.
18. CТРАХУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ РИЗИКІВ (наш ПЛАН МАРШАЛЛА для УКРАЇНИ):
Створення фонду страхування політичних ризиків:

Фонд створюється з коштів міжнародних організацій та зацікавлених зарубіжних держав. Українська держава не несе фінансових зобов’язань і не бере участі в управлінні фондом. Завданням фонду буде забезпечення необхідних умов для залучення в Україну великих обсягів іноземних приватних і державних інвестицій. Що, зокрема, сприятиме швидкому створенню в Україні великої
кількості нових робочих місць й природного припинення трудової еміграції з України.
19. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА:
Україна – ЄС:

Розвивати зв’язки з Європейським союзом, щоб поліпшити нашу власну економіку, закріпити ідеї свободи.
Україна – НАТО:

Українським військовим необхідно продовжувати і розширювати співробітництво з НАТО.
Громадянство і візовий режим:

Скасування заборони для громадян України мати подвійне громадянство з країнами ЄС та НАТО, з одночасним введенням візового режиму з Росією.

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України