• Сьогодні: Середа, Грудень 19, 2018
Інфо ПС

На Донбасі продовжують шукати тіла Героїв, які загинули у новітній українсько-російській війні.  Бійця батальйону «Дніпро-1», загиблого у Іловайському котлі розшукували довгий час. Про перебування зниклого солдата ніхто не знав більше тринадцяти місяців.

Тарас Брус активно долучився до подій, які відбувалися в Україні, ще під час всеукраїнського Євромайдану. Заради цього він навіть продав свій бізнес. Разом з іншими активістами Тарас будував барикади та боронив їх. А ще привозив для мітингувальників ліки та одяг. А коли почалася антитерористична операція, Тарас став бійцем батальйону «Дніпро-1».

«Я цим займаюся тільки через те, що не можу вдома відсиджуватися та дивитися, як гинуть наші хлопці. Коли ти знаєш, що зробив якусь добру справу, що комусь допоміг, це найкраще , що може бути», – зізнався Тарас під час інтерв’ю, яке ще в липні 2014 року брали в нього журналісти телеканалу «СТБ».

Увесь свій вільний час активіст використовував на волонтерство. Він створив у соцмережі сторінку з проханням допомогти українським військовим. На його запити відгукнулися небайдужі із Канади, Німеччини та США. Завдяки його роботі було зібрано дуже багато медикаментів та одягу. Тарас неодноразово організовував доставку води, взуття та наметів для бійців, а згодом долучився до лав добровольчого батальйону «Дніпро».

Разом з побратимами молодий мешканець Львівщини забезпечував громадський порядок та охороняв блокпости на теренах Дніпропетровщини та Донеччини. 29 серпня його підрозділ потрапив до іловайського котла. Тарас перебував за кермом автомобіля, який перевозив поранених.                                                                                                                              

«Тарас врятував мені життя», – розповідає колишній бойовий побратим загиблого Володимир. – « Коли ми виривалися з Іловайська колоною, бойовики почали обстріл. Він не розгубився, взяв ініціативу на себе, вирвався в початок колони та витягнув нас у безпечне місце. Серце рветься на шматки, коли ловиш себе на думці, що нема людини, яку поважав і любив як брата. Він завжди мені казав… «А хто за тобою пригляне? Ти, Володя, іди вперед, а я прикрию, не переживай». Я не знаю, як жити без Тараса, але знаю точно, що буду боротись до кінця за ті ідеали, за які гинули наші хлопці».

 

Проїхавши кілька кілометрів, хлопці знову потрапили під обстріл. Тарас почав відстрілюватися першим. Коли в нього потрапила ворожа куля, він до останньої миті тримав зброю в руках, стріляючи у ворогів.

«Я не здогадувалася про те, що син зі зброєю захищає Україну на сході», – розповіла мати загиблого Світлана Брус. – «Він розповідав мені, що ніколи себе не почував таким щасливим, як під час поїздки в зону АТО. Тут він побачив, що потрібний людям. І це в нього вдавалося».

Батьки шукали Тараса з 29 серпня, припускаючи, що він міг потрапити у полон. Вони зверталися в усі пошукові служби. Однак, лише восени 2015 року його впізнали на фото з моргу.

«Поки ми знали, що Тарас живий, жевріла надія у серці», – розповіла волонтер Анастасія. – «Два тижні перед похороном нам повідомили, що знайшли його фото з моргу у Запоріжжі. Побратими з батальйону відшукали це фото і вислали батькам Тараса. Оглянувши світлину, родичі впізнали загиблого. Під час експертизи ДНК підтвердилося, що тіло належить зниклому бійцю»

 

Відтак, з’ясувалося, що Тараса вже поховали у Запоріжжі. На прохання батьків провели ексгумацію й перевезли тіло героя до Львова.

Президент України Петро Порошенко підписав указ нагородити бійця посмертно орденом «За мужність та героїзм». Тараса Бруса відспівали у гарнізонному храмі Петра і Павла. А відтак тіло героя перевезли до села Лисовицька баня Стрийського району, де наступного дня поховали.                                                                                                                                         Вічна пам’ять  Тарасу – Герою України!

Юрій СКОБАЛО,

 ПОВІДОМЛЯЄ: Стрий нет                                                                                                                                                                                      

 

 

 

ПОЛІТИЧНА МАРШРУТКА: УКРАЇНА В РОЗРІЗІ (В.Алєксєєв)

      Маршрутка, як завжди, напхана вщент. З радіо лунає вже призабутий то совковий шлягер, то московський блатний шансон… Дехто починає робити зауваження водію, дехто злиться, дехто захищає, дехто мовчки гнівається, інший робить вигляд, що не чує… Їдуть, лунає російсько-совєтське ретро. Репліка нанизується на репліку. І ось вже маршрутка гудить, як вулик. А їхати добрих 40 хвилин…

– Насправді таких водіїв багато. Вони навіть не винні-просто не усвідомлюють себе українцями.

– А що дивуватися? Скільки ось таких колись Гітлера чекало? Тепер ось Путлера. Совок та рашизм як та чума. Були й будуть. Головне не дати справдитися їх сподіванням.

– Таких в містах наших –  кожен другий, слухають російське радіо, дивляться російське ТБ і до зустрічі Путіна готові.

– Це вже не вата, а НЕООРДА якась. Тільки справжня віра, справжня дія і справжній результат є для них антидотом.

– Якось таксист віз з аеропорту і розказував жахіття про Майдан і вже розпочату тоді війну…. Думав, ми чужинці. Коли йому видали інші аргументи, замовк, сказавши тільки: “Как тяжело с вами”. Прикро. І це в столиці!

– Це сувора правда життя. Коли ми кажемо що у нас немає громадянської війни, а лише російська агресія, це звісно правильно з політичної та дипломатичної точки зору. Але є ще об’єктивна реальність – десятки, сотні тисяч людей ходять одними ж вулицями з нами і щиро ненавидять нас і вб’ють за першої ж можливості.

shema-2-e1467361020652

– Свідомість багатьох людей застрягає в певному відрізку часу і вже звідти не вилазить. В одних вона застрягла в 1991, але число таких людей вже йде на спад з природніх причин. Набагато більше тих, хто застряг у 2013, і думає, що нічого не змінилося: росія на Україну не нападала, і без російських артистів не можна ні в транспорті проїхатися, ні Новий рік зустріти.

– Я знаю багатьох людей, що навіть не на суміші розмовляють, а звичайною українською, які казали в 14-му, та й досі кажуть: “Нащо ви цим майданом Путіна чіпали”, “Може нехай би вже Путін був” і так далі.

– Весь Київ 50% на 50%. Терпіти цю московську частину нестерпно. Надія на молодь, але бариги при владі роблять все, щоби цю молодь українську випхати з України.

– Я почав розуміти сенс етнічних чисток. Причина – страх залишитися у владі тих, хто живе біля вас і хоче вбити вас кожен день і чекає цієї можливості.

– Їхав нічним потягом з Києва до Слов’янська. В купе було ще 2 чоловіки, які їхали до Донецька, і молода білявка, яка їхала до Артемівськ. Розмовляли російською про те, як зараз добре в Донецьку, чисто і театри працюють. А білявка поверталася з Франції і не могла натішитись, що нарешті повернулася: їй було там погано, а тут такі люди привітні. І от як це?

– Я пригадую, як 26 січня 2014 у Запоріжжі такі любителі “Радіо Шансон» після розгону місцевого майдану здавали його учасників до мусарні.

– Цих людей уже не перевиховаєш, патріотами України вони не стануть. В кращому випадку і найбільше, чого від них можна добитися, це переконати їх закривати взимку двері в під’їзді їхнього багатоквартирного будинку. Та і це буде дуже тяжко зробити.

– Ну це просто  черговий недоумок-ватнік, а ви вже робите узагальнення і виявляєте чергових ворогів країни.

– Це представник тих, що назавжди загрузли в совковім безглузді, розвиток припинився, розпочалася деградація особистості (якщо вона взагалі колись була там).

– Вода камінь точить. Треба просувати Українське і чекати. Українське радіо в Україні повинно бути доступнішим за вороже.

– Мені дуже запали в душу слова знімальної групи фільму “Добровольці”, що завітала до Канади: “Якби путінські танки прийшли у Київ – Україна би залишилась поміж вас…”

– В Росії вистачає грошей і на ідеологію, і на дерибан, а у нас усі 25 років – тільки на дерибан. Тому анексовано Крим, окуповано Донбас і надалі майже нічого в лагідній українізації та позбавленні агресора володіння українським медіаринком не робиться.

– Таких багато – чекають манни небесної, а хто обіцяє її – тому і вірять… Бо їх улюблений тост: “Чтоб у нас всьо било і нам за ето нічєго нє било”

– Такі таксисти, маршрутчики,майстри всілякі -це бич нашого, на 70% хворого, суспільства, якась квінтесенція совка, рашизму, ретроFM, «дєдиваєвалі», «заатчізнуабідна», весь оцей “поток сознанія”. Краще б вони глухонімі були – я б тільки таких і викликала…

– У багатьох ще живе совок, та росія як останній нащадок совка.

– Але совкові символи, що трималися чверть століття, почали падати, вже спостерігається зміна поколінь. А це – динозавр суспільства, як його авто – динозавр автодоріг. Не переживайте, то вимираючий вид.

– Цих комунорептилоїдодинозавромосквософєтікусів просто треба пережити. це уже на генному рівні засіло. Таке не чиститься.

– Маю надію,що ці люди вимруть…як динозаври, але динозаврам “допоміг” метеорит… Я не закликаю до насилля, маю на увазі природний стан речей, бо мене недавно дітки питали, а хто такі “жовтенята”? Так що не все так погано!

– Є такі люди безнадійні – «чєловєкус-совєтікус». Їм як вбили колись у голови, що їх батьківщина «Совєтській Союз», а хазяїн і столиця – Москва, то з них те “раболєпство” і за 25 років не вийшло. У Західній Україні знаю людину, що не має жодних родичів у Росії, була там туристом у Москві один раз в житті десь у 80-х…. Причому українець, ніякого сепаратизму чи ненависті до України у нього нема. Але все одно, те «раболєпство» у нього залишилось. 25 років він вболіває на всіх змаганнях за росіян так само, як за українців. Читає московські новини. Вболіває за Росію навіть зараз, вважаючи, що то майданна влада у всьому винна, а не Росія. У таких просто в голові не вкладається, що “хороша Росія” може бути винувата. Ненавидить українську владу. Терпіти не міг Клінтон. Щиро, як дитина радів перемозі Трампа. Повторюючи, що тепер він зніме санкції з Росії… Таким як вбили в голову, що вони живуть у СРСР і Москва їх столиця, так із них це 25 років незалежності і не змогли вибити.

– Тому все російське повинно насильно видавлюватися з інформпростору України. Не розумію, чому повністю не заборонити всі російські серіали. Ще би феесбешне «Вконтактє» заблокувати – хай на Фейсбук переходять.

– В маршрутках повно реклами “рейси в маскву”. Немов це реклама не лише перевезень, а реклама всього «рускаваміра» зі своєю столицею. Де ж наша СБУ?

– Одна родичка, що живе на кордоні із мордором, сказала, що спротиву у них не буде, коли зайдуть – аби війни не було. Я сказала, що саме тоді війна і почнеться, коли буде відсутній спротив. Але адептів російського телебачення зламати неможливо, на жаль.

– У 80-х та 90-х роках молоді люди сприйняли перебудову та незалежність України як крок вперед. Натомість, їхні батьки до цього були не готові. Треба було або наполегливо їх переконувати (проводити декомунізацію та українізацію) або дати їм спокій. Дали їм спокій. Але вони не дали спокою своїм дітям. Симоненко трохи не став президентом, Путін на расії, Яник в Україні, Крим, Донбас – це вибор покоління, яке сформувалося за часів СРСРа. З одного боку, мені шкода своїх батьків, а з другого, вони споганили життя своїм онукам.

– Це агентура ФСБ. «Таксистів» легше зібрати по рації і дати команду «фас», коли потрібно буде зробити переворот.

– Одне єдине питання: чому вони ше тут? Працюють, слухають московське радіо, живуть саме тут?

– Не можу зрозуміти, а що робить Мінстець, які його функції?

– На жаль, в Україні таких людей 50%. Це як мінімум. Я мешкаю в будинку, де таких відсотків 80, а що ви хочете – колишня партійна верхівка, військові, кадебісти! Мені здається, що «нагорі» у нас і досі нічого не змінилося.

– А що в тому поганого, що люди слухають шансон чи що їм подобається?. У нас вільна країна,  ніхто не має права забороняти дивитися чи слухати, що хочу я. Я дивлюся російське телебачення, та то не значить, що я їм вірю, читаю їхні блоги, та то не значить, що я не люблю мою країну. Заборона – не вихід, заборона – то слабкість влади.

– Будемо оптимістами. Розум і адекватне мислення переможе, і ми також станемо людьми, а гомо советікус щезне, навіть нехай через 100 років…

– На жаль, совок з багатьох екземплярів, що проживають все життя в Україні, нікуди не подівся. Вони марять СССР.

– Віковий совок відійде з часом (всі ми смертні), але щоб не плодити нових любителів «рускаварадіа» чи «шансона», русмови не має бути ні в садочках, ні в школах, ні в вишах, ні на радіо, ні на тб. І якщо на Еспрессо чи 112-й, чи інші телеканали припинять запрошувати експертів, гостей, які живуть в Україні, але “принципово” мовлять по-рускі, ми почнемо долати цей шлях.

– Таких любителів «шансону» повна Верховна Рада і Кабмін. Коли на їхньому місці будуть справжні Патріоти, тоді і московського радіо не буде, а водій буде слухати те, що йому Україна запропонує. А якщо не захоче – хай іде слухати радіо до Росії. Все просто, тільки ніхто не хоче цим займатися.

– Досить подивитися на сусідів – скільки там ненависті до своєї країни!!! Ну, влада на ненависть певно заслуговує, бо таких крадіїв у свого ж народу, таких жадібних грабіжників світ ще не бачив. Але навіщо хаяти свою країну, як той карлик зеленський, хіба не українский народ надавав по соплях тим кровожерам із самих елітних російських спецназів, хіба ж не народ по копійці збирав кошти на зброю та тилове забезпечення (бо армії повноцінної вже не було, вона була знищена кремлівскими “стратегами” і нашими зрадниками)?! Але волю людей не врахував агресор, не второпав, що не всі українці такі безглузді і не здаватимуться, як це зробили кримчани, та деякі недоумки з Луганську та Донецьку. Хоча і багато патріотів, але й схильних до сепаратизму ще теж багато, бо не підсилили відповідальність за це.

– Це саме ті “ошукані вкладники” і антимайданівці.

– А скільки таких серед “несірих” вчителів…

– Таких любителів (рускаго міра) совдепія виховала дуже багато… Ще довго будемо позбуватися брехливої пропаганди СССР… Чомусь штучно створена брехня завжди має довге право на життя…

 Мушу виходити, бо приїхав. Дякую не водію, а пасажирам за гарний настрій… Помаленьку видужуємо. Перспектива в України є! Україна є і буде завжди. Народ стає все більше Українським. І це радує.

 Василь Алєксєєв

А ПІШЛИ Б ВИ ВСІ … ДО ШРАМОВ’ЯТА!

       І пішли громадські активісти до мера на прийом… Ще й із телебаченням! ЛАН! Ще й виклали те все в інтернеті https://www.facebook.com/kanal.lantv/videos/vb.757889387673007/983052138490063/?type=2&theater. Хто захоче – сам подивиться. Ми ж лише фрагментарно-резонансно…

       МЕР (замість «добридень»): Передай Карпінському, якщо він хоче, щоб телебачення прийшло, нехай подзвонить. Спочатку треба всіх прибулих записати в журнал прийому.

Хай! Юрій Левицький, Іван Левицький, Михайло Алєксєєв, Олена Хромець, Пекар Юрій, Степан Малицький, Володимир Лисенко і … усього десь 15 чол. З телебаченням ЛАН.

АКТИВІСТИ: Про руйнацію історичного обличчя історичного центру міста, унікальних пам’яток історії і культури, скажімо автентичного черепичного даху «вишиванка» – яких збереглося лише 4 в області, гасових ліхтарів – теж одиниці, архітектурні пам’ятки-будівлі.

Або ви закриваєте на це очі, або не хочете бачити цієї проблеми. Мені, як корінному стриянину, боляче на це дивитися. Хочеться зберегти своїм внукам якісь автентичності свого міста. А ви все це забудовуєте, руйнуєте, зносите, доводите до аварійного стану. Без вас, як відомо, тут нічого не робиться.

МЕР.: Я про це не знав…

АКТИВІСТИ: Перед нами було троє людей, у яких така ж проблема – доведення будинку 1912 року до аварійного стану. То давайте все позносимо історичне і набудуємо сучасних «стєкляшок».

    МЕР: Так у нас в Стрию не стоїть питання. Можу навести один приклад на Колесси… (І наводить. Один.)

    АКТИВІСТИ: А з виставковим залом що робиться – забудовується впритул чимось знову ж скляним, шо не вписується.

    МЕР: Я думаю, що цей проект львівських архітекторів буде виглядати непогано. Виставковий зал буде, скільки будемо жити в Стрию… Ми ще не бачили цього проекту Гірника. (А як же тоді будують?!) Але вірю, що він прикрасить Стрий.

    АКТИВІСТИ: А ще гіганта якогось будують впритул до садочка біля магнолій. Діти під кранами гуляють.

Ви чудово знаєте, де тут що будується… Цих історичних будівель, які треба зберегти, не так вже й багато. Ви їх за стільки років знаєте вже напам’ять. Для чого біля них щось помпезне будувати і руйнувати автоматично старовину.

    МЕР: Наскільки я знаю, то Рибчинський будує. Перевіримо там техніку безпеки. А для всього цього у нас є громадські слухання… по тому чи іншому проекту забудови…

   АКТИВІСТИ: Про які ніхто не знає і не чув… Просто запросити лише мешканців наближчих будинків – це не правильно. Має бути відповідне анонсування цієї події. А якщо активісти навіть не знають про ці громадські слухання, тільки чиновники міськради і архітектури, – то це не годиться. Це справа всієї громади міста.

Основне питання – збереження історичної спадщини, охорони і збереження культурної спадщини. Ми втратили парки, сквери, і так далі. В місті немає підрозділу, який би курирував охорону культурної спадщини. Рік тому громадськість через депутатів зверталася до міської ради з пропозицією ввести в штат одну хоча б одиницю, яка б за це відповідала і без згоди якої нічого б не можна було б знести. Закон цього вимагає. А у нас за все відповідає Похило. Для такої посади потрібна відповідна освіта. Архітектор не може вирішувати питання парків, пам’яток і пам’ятників, ліхтарів і унікальних дахів чи фасадів. Тому у нас вже конкретна вимога, оскільки вже минув рік даремного ходіння вашими коридорами, – ввести негайно таку посаду. Маємо внести зміни до Програми збереження і охорони культурної спадщини, оскільки до цього дня не зроблено жодного кроку до включення будь-якого будинку в цей перелік. Чи вам дійсно байдужа історична спадщина міста? В обласний департамент зі Стрия не було жодного звернення по реконструкції того чи іншого будинку. Тобто, всі питання вирішуються в замкнутому колі, в кабінеті.

Архів міський вже валиться, по коліна багна. Коли вже його вивезуть із тих нечистот?

Ми хочемо бачити вирішення питання не за домовленістю, а за законом. Покиньте особисті стосунки і особисті симпатії. Всі люди однакові і перед Богом, і перед законом.

    МЕР: Ваші пропозиції я підтримую. Дайте письмове звернення, листа – і ми вирішимо. Людина відповідальна буде! І турнікети поставимо… І…

І ось – резонанс

      Все дуже примітивно виглядає і хаотично: це не є вплив на владу міста.

Олег Бойко

    Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зиновій Саврига

    Я в щоці

Олександр Сікора

     Я теж.

Марія Кухар

     Це просто жах!!!!Давно пора на пенсію!!!

Христина Цехмістер

    Оце наша Україна…..сумно…

Наталя Матковська

    Наталю! Як Ви можете порівнювати цього зарозумілого князька з Украіною?

Марія Кухар

    Частково це є правдою, бо 9 тисяч так званих «стриян» його обрали. Вони що – не українці??? Українці, яким зручно, бо у них разом із ним налагоджене життя.

Ірина Поліщук

    Ну та тепло в кабінеті: в сорочці одній. Коли у всіх інших установах люди ходять, як цибулі.

Марія Корнута

   Таке враження, що влада загралася з війною, тому тепер отримує на горіхи. А що головне – найбільше дістанеться низам.

Роман Яджак

    Я розумію обурення коментаторів, вони праві, але ж саме стрияни його вибирають 20 років!!! Ось де проблема. Я часто чую від “простого народу” про погану владу, то питаю: “А голову сільради ви доброго вибрали?” і чую: “та де, такий злодій…” То в мене питання – ви не можете серед своїх, кого добре знаєте, вибрати, а винна вам Україна і вся влада?

Алла Андрейців

    Ну що ж ви так? Заважаєте працювати господарю. Чи ті роки, що він віддав на благо нашого міста, не варті ніц? Це ви до нього додому прийшли і порушуєте спокій його особистий! Там сядь, там стань, там тихоооонько говори, телебачення що робить в кабінеті? А то що таке? Він в себе в “хаті”. “Усьо. По закону”.

Надія Волошин

    Пенсіонери вибрали собі пенсіонера і тішаться рівними бруківковими тротуарами. Місту потрібен зараз менеджер, щоб залучати інвестиції (зарплату потрібно рахувати теж відсотком від залучених інвестицій), бо в місто з часом прийде занепад.

Петро Щикавий

    Повірте – за нього голосували не тільки пенсіонери, а й базарники, мамочки з колясками, бо їм зручно їздити по його бруківці – щоб вона йому…

Ірина Поліщук

    Мене душить відчуття безвиході та безрезультатності усіх цих фейсбучних обговорень… Цей “голова” чинив так 20 років і буде чинити так і надалі, бо немає Громади. Та про що я кажу, на все місто немає бодай кількох десятків згуртованих людей.

Кожного разу, коли заходжу в приміщення міської ради, мене вражає одна річ – Пустота. Пусті коридори, відсутність людей… Але ж це сердце міського самоврядування, де має кипіти діяльність, де наші з вами співмешканці, найняті нами на роботу, мають із усмішкою зустрічати нас, допомагати вирішити наші проблеми, занотовувати наші пропозиції. Але так не є, бо то серце – кам’яне! Та й немає ніякого самоврядування. Чи хтось з рядових мешканців має відчуття того, що він має вплив на те, що відбувається в місті? Чи багато стриян можуть похвалитися адекватною роботою обраного депутата? Але причина цього – в нас самих! Ми їх обрали і… – забули. Як забули або, навіть, не знали, про те, що влада – це ми, а депутат, голова, губернатор, президент – це тільки інструменти реалізації нашої з вами влади. А ви бачили інструменти, які працюють, якщо їх не взяти в руки? Я – ні.

Зіновій Саврига

    Стрий, напевно, заслужив своєю безвідповідальністю такого “господарника”.

Наталія Поврозник 

    Абсолютно вірно п. Наталю! Але чинні депутати міської Ради, знаючи невдоволеність громади, можуть елементарно звільнити його. Але не роблять цього. Чому?

Зіновій Саврига

    Зіновій Саврига, він же з ними про все домовився.

Iryna Polishchyk

    Це не керівник нового рівня! Це совок!

Галина Денькович

    Людоньки, ви чого?! Особисто мене шокувала поведінка журналістів ЛАНу та інших, хто некоректно увірвався в кабінет мера, перебивали його, викрикали, підвищували тон! Люди не мають ні совісті, ні толерантності, ні поваги до старших в кінці-кінців! ТВ ЛАН хотіло скомпроментувати мера, а опозорили себе. Де ваша журналістська етика та аполітичність?! Роман Йостахович повів себе абсолютно гідно в данній ситуаціі. Згадайте, яке гарне, чистеньке наше місто, які у нас дороги у порівнянні з іншими містами! Навіть той факт, що мер кожного дня встає о 5 ранку та оглядає Стрий говорить про те, що господар то ХОРОШИЙ! Вчіться бачити хороше!

Nana Petrivska

    Молодець. Гарна ода. Ви ще молода дівчина. Поїдьте по інших містах. Подивіться, як люди заходять до мера. Чи чекають по місяцю часу. Мер має бути відкритіший. І все буде нормально.

Роман Співак

    Шановна Нана! Ми з вами живемо, напевно, в різних Стриях! Приведення до порядку міста – це тільки одне з багатьох завдань мера. Почитайте ЗУ “Про місцеве самоврядування”. Стосовно “увірвались” ви явно перебільшуєте.

Зіновій Саврига 

     Я вже писала у ФБ про мера невеличкого карпатського міста Турка: так от, двері в його кабінет ВІДКРИТІ!!!! при чому, постійно і в повному сенсі цього слова. Молода панянка прибула до нас з півдня України, де ще плазують, по-радянському, перед чиновникам.

Ірина Поліщук

Знали що вибирали! НА СЛОВАХ всі проти, а вибори пройшли як треба!

Ірина Павлюк

    “Xodaku” prujwlu z “prowenijem” do miszevoho “barina”!!!!!

Halyna Matsyk

   Це все добре. Але думаю треба йти з конкретним переліком питань. А телебачення може приходити без запрошення. Це корисно. Думаю, що Роман Євстахович мав стрес.

Роман Співак

   Що там мер, ви зверніться в міську раду до простого клерка, там хам на хамі, хамка на хамці!!! Враження таке, що вони там всі “мери”!

Оксана Оксана

   Придумав собі, що він господар всесвіту і Бога за бороду вхопив. А разом з ним і всю мерію. Маю з ними “приємність” спілкуватися уже 4 місяці, мало того що хамовиті, ще й тупі, як пробки, не знають, як абревіатури пишуться і слова відміняються. В мерії потрібно якусь дератизацію провести і всіх тих щурів нагнати.

Olena Bojkiv

   Дешеве шоу. Шрамов’ят молодець!

Саліш Петро

   Петре, направду здивований твоєю позицією…

Зіновій Саврига

   Електорат підтримує свого обранця! Пам’ятаю, як вашими руками ваш “лідер” прибирав Турянського і знищував Гімназію.

Iryna Polishchyk

   А де Оля Фреймут? Там 100% десь пилюка зачаїлась!

Bilyk Volodymyr

   Задовго (25 і більше років) сидять місцеві “божки” в органах влади. Ось вам результат. Ти. Ти. Ти. Зневага до простих стриян завжди панувала в цій незмінній міській раді. Чому?!?? Спитайте себе. Ви байдужі до виборів (старики вибирають), кожному «аби була моя хатка, а сусіда хай завалиться», забули за божі закони, і т.д. Дай Бог, щоби все змінилося і було, як в цивілізованих державах (мер їздив на велосипеді…) А це залежить від стриян. То хай щастить!

Віра Дяків

    Заказуха від власника ТРК “ЛАН” Карпінського… Який нууу конче хоче стати мером міста. А ви його неодмінно підтримайте на виборах!!! Будемо мати свого міні-пороха в Стрию.

Віталій Синій

   На твою думку, коли залучається місцеве тб, то відразу замовлення карпа? В нас немає другого тб, інші тб, такі як зік, уніан, 1+1 не встигають припертися до Стрия, їм треба готуватись і діставати дозвіл від власників, чи можна зняти сюжет на того чи іншого паршивця. Така в нас цензура в країні, ти не знав? Тоді спробуй сам викликати якогось журналіста до Стрия. Тому і складається враження що це замовне. Наступного разу візьмемо оператора з весілля або будемо знімати на мобілу, що ти на це сажеш в такому випадку.

Yurij Levickij

   Бачивши відео, я, не стриянин, але бачу, що простих чесних людей болить, а ті, які запхали язика, ще й облизують: «можливо, зустріч була не коректна…» Основне, що ми громада, і з громадою потрібно рахуватися, тому що живемо в незалежній Україні.

Володимир Бубнов

   А чого дивуєтесь? Що вибрали, це і маєте! Хотіли тротуари – ходіть, мовчіть і не нарікайте на царя!

Галина Денькович

   Тут дехто в стрічці пише про те, що вказане відео є замовним, бо власником ТРК “Лан” є Карпінський. Дехто навіть відверто нахвалює діючого голову. Тоді прошу цих людей дати мені відповідь на наступні запитання:
1. Минулого тижня я написав до міської Ради 8 запитів. Відповідно до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” вчора мав отримати відповіді на усі 8 запитів. А отримав тільки на 2. Чому???
2. Гуртожиток, в якому я живу, у 2006 році передали в комунальну власність. Проте, при передачі чиновники міськради не перевірили технічну документацію на будинок. А там були невідповідності. І на цій підставі двомстам сім’ям не давали дозволу на приватизацію протягом ВОСЬМИ років. Аж поки ми самі не зібрали 35 тис. грн та не виготовили нову документацію. Тобто, ми заплатили за те, що хтось у міськраді “спить”. Чому???
3. МКПП, яким вже роками керує кум Шрамов’ята, є збитковим. А його дотують і дотують, підпорядковують йому все більше міських ресурсів. Чому???
І це тільки невеличка частина особисто моїх запитань до влади. А якщо зібрати усі претензії? І ці дехто, які нахвалюють Шрамов’ята, будуть мені стверджувати, що він менеджер? Тоді причиною таких “восхвалянь” є або заангажованість, або наївність.

От і ви пишете, що відео відзняте за замовленням Карпінського. Маєте факти, маєте якусь інсайдерську інформацію, можете підтвердити заанґажованість людей, які прийшли до Шрамов’ята? Наприклад, я пишу винятково про те, що можу підтвердити неспростовними фактами, а не розповсюджую свої здогадки чи “теорії заколоту”.

На прийом до мера… тепер лише за попереднім записом по телефону.

Зіновій Саврига

    Дуже “прогресивний, проєвропейский, надзвичайно привітний, дбайливий, всенароднообраний” чиновник радянського пошиву!!!!

Iryna Polishchyk 

   Разом ми сила, разом ми переможемо.

Yurij Levickij 

   ГАНЬБА НАШОМУ МЕРУ!!! Потрібно у нашому місті провести МАЙДАН під Стрийською міською радою, нагадати нашій міській владі статтю 5 Конституції України: “Єдиним джерелом влади в Україні є народ.”

Олег Ковердан 

   Я не захищаю владу міста і так само так званих активістів, тому що деяким присутнім із них Шрамовят як мер допоміг і з лікуванням після майдану і матеріальну допомогу виділив. Тому як на мене люди здатні забувати добро і бачити негатив. Непідходить Вам мер то для чого його вибирали? Політика сьогоднішня на будь якому рівні це велика “Курва”

Oleg Boyko

    Олег, що за дурниці ви пишете? Якби мер виділяв свої гроші – це б називалося “допоміг”. А він допомагав нашим коштом. І не тому, що на це була його добра воля, а тому, що був ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ це зробити. Бо завдяки тим людям ми маємо змогу тут дискутувати. А щодо “так званих активістів”, то так висловлюватись має моральне право тільки справжній активіст. Ви належите до числа цих людей?

Зіновій Саврига

   Все дуже примітивно виглядає і хаотично це не є вплив на владу міста.

Oleg Boyko

   Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зіновій Саврига

 Шановна, ви працівник міськради. Я не буду виправдовуватися, спитаю вас одне, говорити на ти, і не дозволяти знімати, коли відбувається публічна подія, це яка стаття, якого закону? Тицьніть пальцем – і я публічно вибачусь перед вашим шефом.

Телеканал “ЛАН”

   Телеканал “ЛАН”, а для вас працівник міськоі ради не має права на власну думку?

Nana Petrivska

   Ага, то п. Нана працівник міськради… Ну, звісно, такий працівник може мати свою думку. А як же ж тут без своєї думки, ще й чинному працівнику міськради… Та ніяк. Хе-хе…

Зіновій Саврига

    Якби не ці хлопці, які приїхали зі сходу на ротацію, ти зараз би слухала не свого динозавра, а якогось моторолу. І то навряд чи би слухала, вони довго не говорять – або прикладом в табло, або розстріл. Так що схаменись і задумайся. Ці хлопці не продались за клаптик землі чи дотаткові пільги. Для них в першу чергу – це національна ідея і Україна.

Yurij Levickij

    Стрияни! Обурюватись хамством, лицемірством та зневагою гр. Шрамов’ята можна довго. Та це не принесе жодного результату. Хочу ще раз нагадати, що у FB створено групу “Стрий проти Шрамов’ята і Ко”. Запрошую приєднатися до вказаної групи усіх, хто готовий докласти зусиль для того, щоб місцеві обранці, нарешті, зрозуміли, хто є джерелом влади в нашому місті. Мушу попередити, що вказана група створена не для чергового лиття сліз, скарг, емоційних сплесків і т. д. ЇЇ мета – згуртувати дієвий актив стриян та налагодження первинної комунікації. Далі – погодження та розробка практичних заходів з контролю місцевої влади та впливу на неї. Звісно, це вже буде робитись не у FB.

А телеканалу “Лан” – великий респект. Так тримати. Борімося – поборемо!

Зіновій Саврига

 

Від редакції: А якої ви думки і про цей прийом громадських активістів у Стрийського міського голови Романа Шрамов’ята, і про питання, на ньому порушені, і про відповіді на них?

НАЙБІЛЬШИЙ ПОРУШНИК ЗАКОНІВ – ЦЕ САМІ НАРОДНІ ДЕПУТАТИ УКРАЇНИ

  Добре, що рік закінчується з економічним зростанням. Можливо, навіть найбільшим за три останні роки. У 2016 році було 2,3%, в 2017 – 2,5%, цього року буде трохи більше 3%. Але тут треба зауважити два моменти. По-перше, темпи зростання не дозволяють за три роки перекрити той спад, який був у 2014-2015 роках. А по-друге, слід враховувати якість цього зростання. Вона викликає питання, оскільки головний внесок у це зростання продовжує давати торгівля. Причому торгівля імпортними товарами. Щоправда, у четвертому кварталі ми побачимо більший внесок агросектора (хороший врожай зернових), що в оприлюдненій статистиці ще не відображено.

Інфляція. Вона буде нижчою, ніж минулого року. І це стосується як споживчих цін, так і цін промисловості. У річному вимірі наразі інфляція складає 10%. Ще залишилося півмісяця до кінця року. Очевидно, що показник буде трохи більший. Минулого року інфляція становила 13,7%. Що стосується цін у промисловості, то цей показник буде трохи більше 16%. Проте обидва інфляційні показники перевищать закладені в бюджет. Особливо ціни в промисловості.

Третій аспект – курсова ситуація. Діапазон волатильності курсу був цьогоріч менший, ніж минулого року. Нагадаю, минулого року курс виріс майже на 5%. Цього року майже не змінився. Зараз він на 1,5% вищий, ніж був у грудні минулого року, але менший, ніж у січні цього року.

Четверте – наші борги. Показники демонструють позитивну динаміку. Але варто подивитися на них глибше. Зовнішній борг зменшився на $3 млрд. Зменшився і державний борг – майже на 50 млрд.грн. Звичайно, як показники – це позитивні речі. Проте необхідно розуміти, що насправді відбулося. Це відбулося не як результат дій по усуненню причин зменшення боргу. Нам просто не позичали гроші. І це вплинуло не тільки на показник зовнішнього боргу. Цьогоріч бюджет стикнувся з серйозними борговими проблемами. Позичено значно менше коштів, ніж це передбачено законом для фінансування видатків. Тому державний борг зменшується. Хоча сам бюджет не дає підстав для зниження боргу, бо схвалений із дефіцитом. Упродовж року ми відчуваємо серйозне загострення боргової кризи, що проявляється в труднощах здійснення Урядом позик. Це традиційний супутник значного, вже накопиченого боргу та не усунутої причини його подальшого зростання. Нам важко позичити на зовнішньому ринку. Не дуже легко це зробити і на внутрішньому.

Останнього вівторка Уряд позичив 20 млн. грн. Трохи більше позичив доларів і євро. Разом 1,6 млрд.грн. А за моїми оцінками, на внутрішньому ринку Уряд має кожного тижня позичати більше 2 млрд. грн. І це не поодинокий приклад. Таку тенденцію я спостерігаю протягом значного періоду часу. Щороку у грудні ми бачимо, як виконання бюджету впливає на курс. Можливо, цьогорічний вплив виявиться не таким, як раніше, через проблеми з фінансуванням. Уряд просто не зможе позичити грошей. Лишається два тижні до кінця року для позик на фінансування видатків. Можливо, через наявні труднощі з позиками, певна частина видатків не буде профінансована. А значить, не буде емісійного (через бюджет) вливання в економіку. Наголошую: я не говорю, що не виконати зобов’язання – це добре. Бо це все одно залишиться забов‘язанням бюджету, яке необхідно буде погашати. До того ж, це б‘є по економіці.

Як ще одну характеристику цього року я б відзначив відсутність інвестиційного прориву. Обсяг інвестицій хоч і зростає, але в номінальному значенні, без урахування інфляції. А якщо врахувати інфляцію чи інвестиції по відношенню до ВВП, то вони тримаються на рівні 15%, чого явно недостатньо для того, щоб наша країна вийшла на інвестиційне зростання і покращила динаміку економічного росту. Ось такі неоднозначні й суперечливі підсумки 2018 року.

Якщо говорити про загальний фонд, справді, в ході розгляду бюджету «домалювали» 28 млрд. грн. Тому бюджет не буде виконаний. Але не на 28 млрд., а трохи менше. Десь, за моїми оцінками, наполовину менше. Чому? Бо «допомогла» інфляція – вища, ніж закладалася у розрахунок.

Боюся, що багато з нас не хоче розуміти наслідки, бо сприймає бюджет як щось відсторонене, щось чуже. Нехай там влада про все турбується! Це її проблеми. Помилкове судження. Бо бюджет стосується кишень усіх людей. Хочуть вони того чи ні! Прямо чи непрямо. Прямо – через податки чи доходи. Чи за рахунок такого податку, як інфляція. «Зручна» форма оподаткування: вища інфляція – вищі бюджетні надходження. Зачепить обмінним курсом. Відобразиться боргом. Цьогорічний дефіцит планувався на рівні 80 млрд. грн. Очікую, що він і буде близьким до цього рівня. Бо, незважаючи на невиконання доходів, буде економія по статтях видатків. У тому числі, по боргових виплатах через проблеми позичити. А що означає дефіцит? Це означає, що залізли у кишені завтрашнього дня: не лише свої, а й своїх дітей, а з нашим борговим рівнем – навіть онуків. А ми давайте й далі жити з думкою, що державний бюджет – це щось не моє.

Багато з нас думає, що емісійним центром у нас є Нацбанк. Це не зовсім точно. Бо є ще другий центр – уряд. В силу того факту, що гроші уряду знаходяться у НБУ. Коли в грудні розпорядники бюджетних коштів роблять видатки значно більші, ніж надійшли доходи, це емісійні кошти. І першим реагує на це обмінний курс. Таке відбувається вже кілька років.

Цього року може бути трохи відмінна ситуація: якщо не вдасться позичити грошей, то масштаби вливань можуть бути меншими. Тоді, можливо, цьогоріч ми будемо спостерігати менший вплив цього чинника на обмінний курс. Але це не є тими фундаментальними чинниками, що зумовлюють девальвацію. Це сезонний чинник, зумовлений недобрими традиціями виконання бюджету.

Я не знаю випадків, коли на порядок денний ради директорів МВФ було б винесено питання країни і рішення не було прийняте. Якщо є проблеми, то питання не виноситься на раду директорів. Тому я майже не сумніваюся у позитивному рішенні. Додатковим сигналом до того ж є надання коштів макрофінансової підтримки від ЄС у розмірі 500 млн.євро. Ця підтримка напряму зав’язана з траншем МВФ. Без сигналу МВФ ЄС нам кошти не дає. І хоча юридично нова програма МВФ не запущена, але є достатньо підстав вважати, що вона буде схвалена і Україна отримає перший транш.

Усі вимоги МВФ стосуються економічної політики. Проблема корупції – не виняток. І вона повинна хвилювати не тільки МВФ та ЄС. У першу чергу, це має хвилювати нас самих. Тому я не відношу цю вимогу до політичних питань. Наскільки я розумію, остання вимога для прийняття рішення МВФ стосувалася тарифів на тепло та воду. Бо ціна на газ не дає повної відповіді. Якщо незмінними залишаються ціни послуг, на які використовується газ, то це переносить «дірку» в інше місце. Оскільки рішення щодо тарифів на опалення і гарячу воду також прийняте, очевидно, що перепон для отримання траншу не залишилося.

Були часи, коли ми рефінансували борги, не роблячи з цього проблему для суспільства. Ми виходили на зовнішні ринки і позичали достатню суму грошей. Зараз ми цього не можемо зробити без МВФ. І питання МВФ тут не в сумі, яку він нам дає, а це $3,9 млрд. Питання у тому, що це базові кошти, до яких додаються кошти ЄС, Світового банку, це відкриває можливості вийти на зовнішні ринки. Зверніть увагу, Уряд тривалий час взагалі не виходив на зовнішні ринки. Вийшов тільки тоді, коли у світі почули сигнал від МВФ, що переговори завершені позитивно. І тут же вийшли – позичили гроші. Щоправда, за дорогою ставкою.

Я не очікую серйозного негативного впливу воєнного стану на економіку, на курс. Можливо, був незначний вплив на курс, проте він був короткотерміновий. І тенденція щодо курсу швидко змінилася.

Ризики роблять популісти і рішення, які вони проштовхують. А під час виборів популізм набуває довершеної і навіть маніакальної форми. Хоча за півроку до президентських виборів ми стали свідками досить незвичної і несподіваної поведінки, про яку варто сказати. Бюджет на 2019 рік – попри те, що він не такий, яким я хотів би його бачити, – все ж таки правильний крок. В якому розумінні?

Попри вибори, уряд пішов на досить непрості та непопулярні рішення. Я не можу пригадати в українській історії випадків, коли за декілька місяців до президентських виборів у нас піднімали ціни на газ, на тепло. До того ж оприлюднено рішення про чергове зростання цін у травні. На шальки терезів, очевидно, поставили: або відмовитися від цих рішень, відповідно не отримати кошти від МВФ та отримати значно серйозніші негативні сюрпризи, якщо не буде закритий дисбаланс по зовнішніх платежах чи піти на непопулярні рішення, але кошти отримати. У даному випадку гору взяв здоровий глузд. Результатом стало прийняття непростого бюджету, що, на відміну від попередніх, – реальний за доходами.    Мені не подобається цифра дефіциту, бо він залишається значним. Мені не подобається чимало інших норм. Але, враховуючи виклики, які стоять перед Україною у найближчі роки, неможливість знаходження альтернативних джерел фінансування, цей бюджет є тим кроком, що відкриває можливість спокійно пройти цей непростий рік.

Майже кожне засідання Верховної Ради – це букет популістичних ідей, які під собою не мають жодного економічного підґрунтя, та, на жаль, часто падають у благодатний грунт сприйняття багатьох співвітчизників. Поки що популізм не прорвався в бюджет, хоча пробиває свою дорогу в інших рішеннях, що залишає нам відкладені проблеми. І не можу позбутися тривоги щодо подальших місяців. У наших традиціях вже не раз бувало: отримали перші гроші, а далі займемося проявами «неймовірної виборчої любові до електорату».

У нас можна все. Можна ще й доплачувати людям за те, що вони споживають газ. Проте це не означає, що ми менше будемо платити за газ.

Підкреслюю, ми завжди платили за газ – реальну ціну. І не $100, не $200. Проблема у тому, що ця ціна у нас розділена на дві частини. Люди бачать лише платіжки. Другу частину ціни на газ вони не бачать. От ви вчора ходили у магазин? Щось купували? Так. Всі ми доплачуємо за газ, купуючи товари. Бо кожного дня, купуючи товари, усі ми платимо ПДВ 20%. Він не має відношення до конкретного товару. Це «причіп» до його ціни. На останньому не написано, що то доплата за газ. Бо там буде і газ, і освіта, і медицина, і культура, і оборона і так далі. Це все йде в кошик, з якого потім фінансуються зазначені вище видатки. А сама ця різниця ціни на газ плодила і буде плодити у нас олігархів, які на цьому дуже добре наживаються. До того ж така система, коли через ціну на газ роблять усіх «щасливими», насправді вигідна не найбіднішим, а тим, хто споживає більше газу. Хто має великі будинки і великі квартири. Тому заклики до зменшення ціни на газ не мають нічого спільного з економікою. Бо за споживання газу ніхто ніколи за нас не заплатить, ні США, ні Росія, ні будь-яка інша країна. Завжди платили, платимо і будемо в кінцевому рахунку платити ми. Що б не писали у газових платіжках чи на бордах.

Розпочати ревізію можна. Кожного року це пробують робити. Давайте згадаємо, коли ми вже мали отримати гроші МВФ? Якщо я не помиляюся, то ще минулого року. А чому ж ми їх не отримали? Бо щороку пробували провести ревізію. І чим це закінчилося? Закономірним наслідком – грошей не дали. І це ж не перший випадок. Таке було й попереднього року. Хоча ми мали отримувати кошти МВФ кожні кілька місяців. Але не могли отримати більше року. Якщо цього досвіду ще замало, то можна спробувати ще раз. Але найближчими роками нас очікують значні боргові виклики. А резерви країни (близько $18 млрд.) не такі, щоб дозволити експерименти з непрогнозованими наслідками. Тому я не думаю, що ця ініціатива щодо перегляду наших домовленостей з МВФ, призведе до хороших речей. Сама програма – дуже коротка, всього 14 місяців. І може бути просто зупинена. А ми, на жаль, і надалі потребуватимемо підтримки з боку МВФ.

Ніхто не зніме з нас боргових проблем. Їх повинні зменшити ми. А у подальшому не робити нових боргів, тобто не нарощувати їх.

Ми часто досить легковажно ставимося до такого непростого явища як дефолт. А якщо у вас на горизонті маячить дефолт, то треба забути про обмінний курс. Бо яким він буде, ніхто не знає і не вгадає. Це неможливо.  А економіка не може працювати, якщо не має такого орієнтиру. Це все одно, що на дуже жвавому перехресті вимкнути світлофор. Тому дуже важливо з точки зору прогнозованості мати можливості фінансувати всі зовнішні платежі. Це не тільки борги, а й імпортні поставки. Зараз у нас буде нова програма з МВФ, є хороший сигнал від ЄС, є можливість уряду (і не тільки уряду) після цього знову вийти на зовнішні ринки. Це відкриває можливість у пакеті зовнішнього фінансування покрити піки по виплатах, які нас очікують. Бо, коли формується програма з МВФ, її завдання якраз дати відповіді на ті виклики, які пов`язані з нашими зовнішніми платежами, наступного року зокрема. Думаю, що той обсяг програми у $3,9 млрд. якраз враховуює ці виплати та обставини.

Чому мене тривожить бюджет? Бо стало недоброю практикою відразу після його прийняття ревізувати його (особливо перед виборами). А це автоматично буде означати ревізію наших забов´язань перед міжнародними партнерами. Якщо такі ризики будуть нівельовані, якщо відповідальність за країну буде більшою, то Україна здатна буде пройти ці непрості випробування.

Проект бюджету всі бачили. Він був готовий. Тут особливих проблем не було. Не готові якраз були пов’язані з ним документи. Правда, не стільки Бюджетний кодекс. «Кота в мішку» підсунули нам як раз у вигляді змін до Податкового кодексу. Досі мало хто знає, що там проголосували. Бо закон внесли в Раду «з печі». Він у буквальному розумінні був гарячим. Мені в руки дали гарячі папери, бо їх на той час тільки розмножили. А це два томи! Майже 700 правок. Я встиг виловити лише декілька речей, бо фізично охопити все було просто неможливо. А в результаті виявляється, що в нього ще й минулого тижня вносили правки.

Є так звана звана норма про технічні правки. Але те, що вносили минулого тижня в текст, важко назвати технічними правками. Наприклад, чомусь вирішили поправити по суті норму, яка стосувалася екологічного податку. Це була правильна норма. У нас практично нема екологічного податку. Платять копійки за карбонові викиди. Хоча у Польщі – це 1 євро, а у нас навіть гривні не було. Підняли у нас до 10 гривень, а в тексті також була закладена траєкторія підвищення. Зараз траєкторія вивітрилася. Очевидно, цим пояснюється голосування деяких проолігархічних груп у парламенті.

Показово, що фінальний текст закону ще не опублікований. Чую від фахівців, що у кінцевій версії з’явилися пільги з оподаткування ввезення обладнання для сонячної енергетики та інше. Судити, що там ще з`явиться, зараз неможливо. Але очевидно, що сюрпризи ми там ще знайдемо.

Депутатам закон не писаний. Найбільший порушник законів – це самі депутати. Приклад. Закон забороняє вносити в законопроект до другого читання нову норму, якщо цієї норми не було в першому читанні. Пропозиції та поправки до другого читання можуть вноситися лише до тексту законопроекту, прийнятого за основу. Але ви не маєте права внести в другому читанні нову норму. У Податковому кодексі з´явилася норма про електромобілі вже після другого читання. Хоча її не було у первинному тексті. Так само у Податковому кодексі з`явилися після першого читання зміни до Повітряного кодексу, до Закону про регулювання містобудівної діяльності, зміни до Закону про правосуддя та статус суддів. Ні однієї, ні другої, ні третьої норм не було в тексті, прийнятому в першому читанні. Це пряме порушення ст.116 Регламенту ВРУ. Пам’ятаю часи, коли в парламенті дотримувалися цієї норми. А зараз порушення стає нормою. І наполягання окремих депутатів дотримуватися норм законів, на жаль, не дають результатів.

На цей рік Уряд закладав курс 29,3. Поки що ми не вийшли за ці межі і, сподіваюся, за два тижні вже не вийдемо. Що стосується наступного року, чи реально вкластися в 29,4? Думаю, реально. Але за тих умов, які ми вже обговорили.

Я прихильник рішучих і швидких змін, на які мають бути налаштовані політичні команди. Це не завжди прості чи приємні зміни. Чи як їх називають непопулярні.

Мені не цікава приставка до мого прізвища. Мені цікаво щось робити, змінювати країну. А це потребує політичного запиту на зміни.

Віктор ПИНЗЕНИК, народний депутат України, доктор економічних наук

«ВМИРАЮ, ЗАМУЧЕНА, ПОМСТІТЬ! О. БАСАРАБ»

Її ім’я зараз носить Організація Українок Канади та Відділ Союзу Українок в Австралії. А її життя та її страшна смерть від тортур польських катів – нагадування про ціну, яку українці заплатили за свою любов до Батьківщини.

     Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 року в с. Підгороддя на Рогатинщині в домі свого діда по матері Івана Стрільбицького, який майже 40 років був парохом с. Підгороддя. Її мати Савина походила з родини відомих священиків Стрільбицьких. Син о. Івана (дядько Ольги) був одружений із сестрою Євгена Коновальця – Олімпією. Батько Ольги Михайло Левицький був священиком у Щуровичах під Бродами. У родині було трійко діточок: старша сестра Іванна та молодший брат Северин.

Маленька Оля, а вона була дійсно маленького зросту, навіть дорослою мала 152 см, була неговіркою, тримала все в собі.

Здобувати освіту Ольга почала в німецькій школі монахинь у м. Вайсвассер на Шлезьку (Сілезія) після чотирьох класів якої – в ліцеї при Українському інституті для дівчат у Перемишлі. Там Ольга познайомилася з майбутньою поеткою Наталією Левицькою, майбутньою дружиною Дмитра Донцова Марією Бачинською.

Коли Ользі було 13, помер батько, наступного року не стало діда Івана, на п’ятнадцятому році попрощалася з мамою. Доля сироти зблизила Левицьку з такою ж сиротою Стефанією Савицькою (потім Матчаковою), яка стала її близькою подругою до останніх днів.

Щоб утримати себе, Ольга мусила працювати – читала лекції в школі. Директорка інституту настоятелька Примівна любила Ольгу. Вона не була багатою людиною, але потай дала дівчині гроші на проїзд і «на перший час». Дівчина зібрала рештки батькової спадщини й разом із Марією Бачинською та Стефанією Савицькою подалася до Відня. Там закінчила однорічні торгові курси при державній торговельній академії (Гандельс-Академі).

Навчаючись на медичному факультеті Віденського Університету, вступила до студентського товариства «Січ», куди входили Дмитро Донцов, Остап Грицак.

Через рік повернулася в Україну, працювала вчителькою у торговельній школі в Тернополі, з 1911 року – в Земельному іпотечному банку у Львові.

Ольга не могла без громадсько-політичної діяльності: працювала в «Жіночій громаді», «Просвіті», «Пласті»; була серед організаторів першої жіночої чоти Українських Січових Стрільців, яка складалась із 33 жінок і 300 чоловіків. Її подруга Олена Степанів була командиром, Ольга – інструктором.

Щонеділі Левицька вела курси для неписьменних, водила сільських дівчат на денні вистави в театр. Там, на опері «Трубадур» Ольга познайомилася зі студентом політехніки Дмитром Басарабом. Високого стриманого блондина і маленьку жваву чорнявку поєднала музика Верді.

10 жовтня 1914 року у Відні вони повінчалися. Молодята тішилися щастям, часто листувалися, за першої нагоди виривалися в оперу. Дмитро Басараб – випускник Львівської політехніки, інженер-машинобудівник незабаром був мобілізований. Ольга Басараб виїхала до форту Мальборжет в Альпах, де служив чоловік.

Щойно Італія оголосила війну Австрії та Німеччині, Оля разом із цивільними залишила форт. А куди ж їхати? Галичина була окупована росіянами, тому повернулася до Відня.

Навесні 1915 р. італійські війська оточили форт, під час першого обстрілу Дмитро загинув. Недописаний лист чоловіка, скривавлений одяг отримала 25-річна вдова. Що робити? Вирішила забути про чоловіків, заміжжя.

Хотіла записатися до січових стрільців, але Дмитро ще у Львові так заперечував проти цього. Молода вдова присвятила себе допомозі пораненим українським жовнірам, розкиданим по різних шпиталях Відня. За свою благодійну працю Ольга Левицька-Басараб була нагороджена 1917 року срібною медаллю Червоного Хреста з військовим відзначенням, завіреним почесним головою Червоного Хреста – ерцгерцогом Францом Сальваторе.

На запрошення уряду УНР вона працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, згодом бухгалтером посольства ЗУНР у Відні. Володіючи кількома мовами, будучи глибоко ерудованою, Ольга Басараб могла спокійно жити на еміграції, але не змогла – у вересні 1920 року стала членом підпільної організації УВО. Згодом підпільниця стала особистою зв’язковою свого родича полковника Євгена Коновальця. Ольга повернулася до Львова, в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним. Для прикриття заробляла на життя в бюро нафтової фірми, приватними лекціями з мов. Жила в режимі суворої економії, єдине, що могла дозволити – поїздки до опери у Відні, або до музеїв Швеції.

У Львові на вул. Виспянського, 34 Ольга разом із подругою Стефою Савицького винаймали житло. Польська поліція розшукувала комуністку Савицьку. Вони виявили усіх носіїв цього прізвища. Стефа ніякого відношення до комуністів не мала, але сусіда, професор Казімєж Сава, доніс на жінок.

Дощової ночі 9 лютого 1924 р. польська поліція зробила обшук у всіх Савицьких міста. О шостій ранку на квартирі Ольги Басараб проводили обшук. Знайдені під час обшуку 19 аркушів документів УВО та агітаційна література стали причиною її арешту.

Їй ламали пальці, лляли воду у легені, закладали електричний дріт у вуха й пускали струм. Допити проводили кат-комісар Міхал Кайдан та аспірант Т. Смольницький, Ольга не зрадила нікого. Поліційний протокол був короткий: «Я відмовляюся від усяких зізнань», підпис оригінальний «Ольга Басараб».

Мученицька смерть наступила в ніч з 12 на 13 лютого 1924 року. Уранці Ольгу знайшли повішеною на ґратах вікна камери №7 львівської слідчої в’язниці на вул. Яховича №3. Розпустили чутку про самогубство жінки.

Поліція намагалася приховати смерть Ольги Басараб: приймали від родичів передачі для неї, таємно поховали. Та часопис польських комуністів «Трибуна люду» опублікував покази медсестри про огляд жінки, закатованої у брутальний спосіб. Під тиском львівської громади провели ексгумацію тіла, закопаного у братській могилі під чужим прізвищем. Виявлені сліди катувань на її тілі доказували, що 34-річну українку замордовано у польській катівні. Прощалися з Ольгою Басараб 26 лютого 1924 року на Янівському цвинтарі.

У її камері на стіні знайшли написи: «Вмираю, замучена, помстіть! О. Басараб» та слова Богдана Лепкого: «За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну!».

 Ганна ЧЕРКАСЬКА

ГАЛИЧАНИ МАЮТЬ ЗНАТИ СВОЇХ «ГЕРОЇВ»

П’ятий рік Україна веде війну з Російською Федерацією, а на Львівщині третій рік поспіль збільшуються темпи імпорту товарів з Московії.

За січень-вересень цього року Львівщина має від’ємне сальдо торгівлі з країною-агресором на суму 141 млн доларів США. Натомість до Росії львівські виробники змогли продати товарів лише на 30,7 млн доларів США. Серед 76 країн світу, з якими торгує Львівська область, за рівнем зовнішньоторговельного обороту Росія займає четверте місце після Польщі, Німеччини та Китаю.

Цікаво, що ще 2016 року експорт товарів до РФ переважав над імпортом. Зокрема, тоді Львівщина експортувала товарів на 39,3 млн дол. США, а імпортувала – лише на 30 млн дол. США.

За даними Головного управління статистики у Львівській області, упродовж І півріччя цього року товарна структура імпорту з РФ мала такий вигляд:

нафтопродукти – 68,9 млн дол. США; папір, маса із деревини, а також друкована продукція – 3,3 млн дол. США; добрива та побутова хімія – 1,7 млн дол. США; сіль та сірка – 210 тис. дол. США.

Окрім того, Львівщина імпортує з Росії текстильні матеріали, вироби з гіпсу та цементу, а також електротехнічне обладнання тощо.

Хто ж є найбільшими підприємствами-імпортерами продукції з Російської Федерації?

ТОВ «Видавничий Дім «Високий Замок» (м. Львів).

ТОВ «Львівська ізоляторна компанія» (м. Львів) (Засновник – громадянин РФ Петров Сергій Валерійович).

Дочірнє підприємство «Савсервіс Карпати» (м. Львів).

ТОВ «Дослідно-механічний завод «Карпати» (м. Новий Розділ).

ТОВ «Укрспецтехніка» (м. Львів).

І це далеко не повний перелік львівських «партнерів» російських фірм. Ми згадали лише найбільші з них.

Є на Львівщині підприємства, які не лише купують, а й експортують свою продукцію до Російської Федерації. Серед тих, хто «заробляє на москалях», варто відзначити такі фірми:

Червоноградський завод металоконструкцій (м. Червоноград).

ТОВ «Факро Львів» (м. Львів).

ТОВ «Львівська ізоляторна компанія» (м. Львів).

Надає послуги росіянам і ТОВ ІФ «Теплоелектропроект». Ця інжинірингова фірма, розташована в м. Львові на вул. Енергетичній, 10, проектує об’єкти енергетики, в тому числі для атомних станцій.

Прискіпливої уваги в українсько-російських торговельних відносинах заслуговує також акціонерне товариство «Львівський хімічний завод» – найбільший в Україні виробник високоякісних газів і газових сумішей широкого спектру використання. Наші колеги-журналісти з сайту «Гостра Правда» провели власне розслідування щодо зв’язків керівництва цього підприємства з «рускім міром». За їхніми даними, власник і генеральний директор цього підприємства Бобришов Анатолій Микитович є головою Конгресу російських общин західних областей України, головним фінансистом діяльності колишнього Російського культурного центру у Львові та видання газети «Русский вестник».

Конгрес зареєстровано у Львові за адресою, якої не існує: вулиця Короленка, 1-а. Поряд стоїть Святогеоргіївська церква УПЦ (МП). Є також публічні відомості про те, що ця особа фінансувала будівництво Свято-Троїцького храму УПЦ (МП) на території колишнього Львівського заводу «Кінескоп». Бобришов Анатолій Микитович – колишній член КПРС, присланий з Росії для зміцнення партійної роботи у Львові. Закінчив вищу партійну школу, був парторгом на Львівському ізоляторному заводі, відповідальним за промисловий сектор у Ленінському райкомі КПРС у Львові. Також Бобришов був помічником-консультантом народного депутата України 4 і 5 скликань, комуніста Олександра Голуба.

Львівський хімічний завод, який за часів СРСР виробляв одну зі складових ракетного палива, у середині 1990-х років під керівництвом Бобришова було доведено до банкрутства. Опісля він за безцінь скупив 49,5% акцій підприємства, ставши його власником. З часом завод став монополістом у цій галузі в цілому регіоні.

Немає сумнівів, що підприємство Бобришова підтримує тісні зв’язки з Росією. Адже в липні на своїй сторінці у Facebook журналістка програми розслідувань «Слідство.Інфо» Анна Бабінець виставила світлину вантажівки ПАТ «Львівський хімічний завод», яка стоїть у черзі на українсько-російському кордоні, у митному пункті «Гоптівка» на трасі Харків – Бєлгород. «Пара кілометрів – і львівська хімічна продукція у Росії. На сайті ЛХЗ – жодних згадок про торгівлю з Росією, як і в інтернеті загалом», – зазначила в дописі Анна Бабінець.

Крім зазначених фірм, бізнес із Росією ведуть десятки інших менших чи більших львівських компаній. Чого вартий лише потяг Львівської залізниці, що курсує за маршрутом Львів – Москва. Також успішно здають приміщення під офіси філій російських банків інші «патріотичні» галичани. Успішно працює та розвиває свій бізнес невловимий екс-директор Львівського автобусного заводу, громадянин Росії пан Чуркін, і далі офіційно прописаний у Львові на вулиці Кульпарківській, який бере участь у тендерах на «ProZorro».

В ефірі однієї з радіостанцій голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка заявив, що «торгівля з окупантами – то зло для держави».

     «У понеділок (ще 10 грудня – ред.) на апаратній нараді оприлюднять дані про торгівлю з Росією. Ті, хто цим займаються… їх повинні знати, про них повинні чути. І я переконаний, що вони повинні дати публічну відповідь людям: а чому ви це робите?» – зазначив Синютка.

Що ж, чекаємо на повний список підприємств Львівщини, які під час війни ведуть торгівлю з країною-агресором. Область повинна знати цих «героїв».

Андрій БОЛКУН, Leopolis.news 

КОМПОЗИТОР СПАВ, КОЛИ НА СВІТАНКУ ЧЕКІСТ ГРИЩЕНКО ЙОГО ЗАСТРЕЛИВ…

Микола Леонтович – український композитор, автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору “Щедрик”, “Дударик”, “Козака несуть”. Його обробка “Щедрика” відома у всьому світі як різдвяна колядка “Carol of the Bells”.

Геніальний ювелір української пісні, славетний композитор Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 р. на Поділлі у селі Селевинці у родині священика. Продовжуючи сімейну традицію, мав стати духовною особою: закінчив семінарію у Кам’янці-Подільському, одержав звання регента Петербурзької придворної співацької капели. Та не став Леонтович священиком, працював учителем у Вінниці, на Донеччині, у наших степових селах тоді ще Катеринославської губернії. І не міг козак не побувати на Хортиці.

Ця подорож надихнула маестро на обробку козацьких пісень.

Коли постала Українська Народна Республіка, Леонтович став комісаром Першої української капели, викладачем музично-драматичного інституту ім. Лисенка. У 1919 році, коли столицю окупували денікінці, Микола Леонтович забрав дружину та дочку і повернувся до Тульчина. Холодно, голодно велося родині, але композитор працював на майбутнє, створював оперу “На русалчин Великдень”. Леонтович викладав у тульчинському жіночому єпархіальному училищі. Отам і написав останній роман життя зі своєю ученицею Надією Танашевич.

На світанку 23 січня 1921 р. у рамках акцій червоного терору було убито композитора.

Суворої зими 1921 року пан Микола разом із дочкою чимчикували у село Марківці, де жили батьки Леонтовича. Там він перепочине, побачить своє перше кохання (у його очах вона завжди була юною авторкою його першого лібрето), потім візьмуть сидір від батьків і з гостинцями повернуть додому.

Микола Леонтович поклав руку до кишені, де були квитки. Микола з дружиною вже все узгодили: він з коханою Надією виїде за кордон.

       Я провела кілька годин у будинку о. Дмитра Леонтовича на Вінниччині, тому все так яскраво бачу. Ось на цьому роялі 43-річний пан Микола грав останній раз, а слухачем був його вбивця. На цій канапі композитор спав, коли на світанку оперуповноважений губернської ЧК Грищенко з гвинтівки застрелив Леонтовича. Ось через це вікно тікав злодій. Так система розправилася з митцем, знакове вбивство говорило: “Така доля чекає кожного самостійника”.

На дев’ятий день пам’яті Миколи Леонтовича друзі започаткували комітет Леонтовича, що через рік став Товариством. Згодом ім’я українського композитора забулося. Тільки 1977 року Київським театром опери та балету було поставлено оперу Миколи Леонтовича за казкою Бориса Грінченка. Її дописав і відредагував Мирослав Скорик, назвавши твір “Русалчині луки”. А ще через 20 років було відкрито музей Леонтовича.

Ганна Черкаська

НІКОЛИ НЕ ЗГИНАВСЯ ПЕРЕД ВЛАДОЮ

13 грудня 1927 року (батько записав 1928-го) в селі Сільце нині Горохівського району народився Євген Сверстюк, український громадський діяч, доктор філософії, диссидент.

Як тільки його не називали: титан українського духу, совість нації, мислитель. І всі формулювання правильні. Бо Євген Олександрович міг напрочуд точно дати визначення тому чи іншому суспільному явищу, бо дивився глибше, ніж інші.

А ще — попри все не згинався перед владою. Не лише перед совєтами (чотири звільнення за політичними мотивами, відсидів сім років у таборах, п’ять на спецпоселенні, працював столяром, будучи кандидатом наук), але й перед українською. Чесно, сміливо і без перебільшень говорив про найвищих посадовців держави. Тому вельми корисно почитати його старі інтерв’ю.

«У нас духовність — часто ялове поняття, що прикладається до явищ, причетних і непричетних до культури. І все це називається духовністю: і політика, і еротика, і танці, і графоманство. Так багато духовності, що фактично ядра і глибини цього поняття немає. Я за те, щоби це поняття обережно вживати і простежувати, чи має воно спільне з тим всетворящим і всезапліднюючим Духом — чи воно просто спекуляція словом», — сказав пан Євген для газети «День» у 1999 році.

     «Коли я копнувся тієї теми у віках, то мені захотілося почати від Сократа. Мені здається, що це класичний образ дисидента. Перше. Дисидент — це передусім виразна позиція, виразна концепція, виразне бачення свого середовища і світу. Друге. Дисидент — це не той, хто шепчеться на кухні, включивши кран, щоб не підслухали, а той, хто говорить те, що думає, і говорить послідовно в міру доцільності, акцентовано чи тихо, чи частково, чи фрагментарно, але говорить одверто. І що надзвичайно важливо, коли він обстоює свої позиції і ціною власного життя» — такі слова промовив Євген Сверстюк на лекції у Києві в рамках проекту «Публічні лекції «Політ.UA»

«У нас є дуже багато людей, котрі граються в націоналізм, використовують націоналістичну риторику, але насправді жодною мірою своїм життям не підтверджують того. Тому, на мою думку, про них не можна говорити серйозно. З одного боку, ці люди кон’юнктурні. З другого — скандальні. Типу «Свободи», — це вже для УНІАН у 2010–му.

«Особа, котра співпрацює зі спецслужбами, священиком не є — вона просто грає роль священика. Головна проблема інша — чимало священиків не в згоді із сумлінням. У них нема ладу і Божого Закону в душі. Це нещасні люди. І таких, мабуть, багато», — слова для ЗІКу у 2012 році актуальні й нині.

Спокійної мудрості Сверстюка ніколи не буває забагато. Таких людей завжди не вистачатиме.

Тарас СТЕПАНЮК

ЩО ЗА БЮДЖЕТ МИ ПРИЙМАЄМО І ЯК ЦЕЙ БЮДЖЕТ НАЗИВАТИ…

Напевно, багато хто з вас пам’ятає добрий старий радянський вислів: «Якщо партія каже «Треба!» – партія сама знає кому…»

На жаль, у наших умовах це – не вислів, а формула, за якою формується наш міський бюджет. І я зараз доведу це математично, бо з цифрами важко сперечатися.

Якщо ми подивимося на пояснювальну записку до проекту бюджету на 2019-й рік, то побачимо, що наші комунальні підприємства мали би сплатити до бюджету 600 тисяч грн. податків. Якщо ж ми візьмемо статті видатків – я не кажу про ліфтове господарство і тому подібне, лише статті видатків на ЖКГ і благоустрій міста, то дійдемо до суми, що складатиме майже 60 мільйонів грн. 600 тисяч і 60 мільйонів

Це свідчить про те, що у нас в управлінні ЖКГ є системна криза.

Цього фінансового року нас накрили величезні борги «Стрийводоканалу». Я б сподівався, як депутат, що в бюджеті-2019 мало би бути вирішення цих проблем і закладена якась копійка на капітальну модернізацію і реконструкцію тих мереж. Але цього немає. Як ми вирішуємо цю проблему? Ми її не вирішуємо – ми її фінансуємо.

Ідемо далі. Візьмемо царину охорони здоров’я. 10,5% видатків іде тут на комунальні платежі і енергоносії. На охорону здоров’я у нас передбачено 81 мільйон. Це 8 мільйонів ми витрачаємо на комунальні платежі і енергоносії. І водночас ми закладаємо 120 тисяч на програму енергозбереження… 8 мільйонів – 120 тисяч…

Аналогічна ситуація з ліками. 7 тисяч мешканців-пільговиків, які у нас потребують ліків постійно. Орієнтовний бюджетний запит від 10 до 15-ти мільйонів – а ми закладаємо 1,5 мільйона. Про кого ми дбаємо? Звичайно, Стрийський цвинтар – найкращий в області, це – однозначно. Але… про живих чи померлих? Я не розумію…

Я б хотів, щоб кожен зі стриян знав, скільки нам кожному коштує наша «господарка». Якщо ми візьмемо дві основні статті видатків на наше ЖКГ і благоустрій (без цільових програм, без ліфтового господарства, без паспортизації тощо), ми вийдемо на суму 60 мільйонів – стільки коштуватиме воно мешканцям міста. А віднімемо від тієї громади 16 тисяч пенсіонерів, непрацюючих, то в нашому місті працюючого населення 10 тисяч. А видатки, про які ми говоримо, лягають на чиї плечі? Їхні. У нас же спеціальний фонд – кастрований, він же мізерний. Тобто всі видатки йдуть із загального фонду, з тих податків, які сплачують працюючі. Тобто, якщо ми цю суму – 60 мільйонів – просто розділимо на працездатне, платоспроможне населення, ми отримаємо просто дві мінімальні заробітні плати. Стільки коштує кожному мешканцю нашого міста утримання нашої «господарки». 2 мінімальні заробітні плати!

А тепер подумайте, чи ми таким робом не вбиваємо будь-який фіскальний стимул. Тому що будь-який поважаючий себе підприємець, який має найманих працівників, двічі замислиться, чи платити ці податки у бюджет нашого міста, який би мав іти на покращення умов навчання його дитини, чи на покращення умов лікування його рідних, чи платити ці податки, якщо вони вічно зникають у наших комунальних сірих дірах.

Тож хай кожен депутат для себе вирішує: що за бюджет ми приймаємо і як цей бюджет називати…

Олег ФИЛИК (виступ на останній (бюджетній) сесії Стрийської міської ради 12.12.18.)

ЗА ТАКОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПДВ ВЛАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА НІКОЛИ НЕ БУДЕ або ЧОМУ НАРДЕПИ ПЕРЕКЛАЛИ СВОЇ ПРОБЛЕМИ НА НАШІ ПЛЕЧІ

Люблю і ціную електромобілі. Але не менше люблю і ціную тих, хто виконує свій громадянський обов’язок і справно сплачує податки.

Головною формою сплати громадянами податків є зовсім не прибутковий податок (ПДФО), що за десять місяців цього року дав 10% державної казни.

Головним податком для громадян є ПДВ. Бо сплачують його саме громадяни, а не бізнес. Бізнес є лише податковим агентом (посередником), що взяв причіп (ПДВ) до своєї ціни і віддав у казну. Ми щодня платимо цей податок понад ціну товару (хоча вважаємо його складовою ціни), даючи такими сплатами 40% усіх надходжень державної скарбниці. Надбавка ця встановлена на всі товари.

Та депутати вирішили, що до ціни електромобіля навішувати цю надбавку не треба. Причому до імпортного авто.
Моя рука натиснула б кнопку «за», якби йшлося про скасування імпортного мита. Я б навіть підтримав скасування акцизу на такі авто.

Але ПДВ – це податок на споживання товару, незалежно від того, чий він: національний чи імпортний.

Звільнили ж імпорт.
Дехто скаже – так у нас немає власного виробництва. Це так. Але додам: і ніколи не буде за такого застосування ПДВ. Бо український продукт завжди буде дорожчим від імпортного.

Краще вивести капітал з України та інвестувати в Польщу, Словаччину, Німеччину, збирати там авто і звідти ввозитибез ПДВ. Бо це буде дешевше, на відміну від українського складання.

Спроби новими змінами законодавства звільнити від ПДВ комплектуючі для електромобілів не знімуть питання податкової дискримінації національного виробника.
Нерідко чую: так не тільки ми, але й інші країни заохочують купівлю електромобілів. Але питання в тому, в яких розмірах та протягом якого часу це робиться. По-друге, важлива форма підтримки. Третє, частка чистої енергії у розвинутих країнах набагато вища за нашу, а ціни менші У РАЗИ. Четверте. Це ж не США чи Німеччина побиваються по світу в пошуках, де позичити гроші, щоб залатати дірки. Ніхто не знає, що ми витрачаємо значно більше, ніж заробляємо (наступного року цей розрив складе 90 млрд. і на цю суму треба влізти у борг)? Чи обмежимося звичним – красти треба менше? Та й війна ніби не скінчилася. І в таких умовах єдине, чого не вистачало нам зробити, – це звільнити від ПДВ імпорт електромобілів.
Я люблю довкілля. І не менше, ніж ті, хто хоче купувати електрокари без ПДВ. Та може варто говорити про чистоту не тільки у власній квартирі, а вийти й за її межі? Так, спожити електроенергію в екологічному плані значно безпечніше, ніж бензин чи дизель. А далі дивитися не будемо? А з чого виробляють українську електроенергію?
За 9 місяців поточного року 52,5% енергії вироблено завдяки екологічно безпроблемному мирному атому. Більше 36% забезпечили теплові станції, які за прогнозом цього року спалять 27 млн. т. найчистішого екологічного палива – вугілля (на додаток – 5 млрд. м. куб. газу та 74 тис. т. мазуту). Наша любов до довкілля закінчилася на порозі власної квартири чи у кращому випадку двору? А далі нехай це турбує людей навколо Трипільської ТЕС, які вдихають екологічно очищене спалюванням вугілля повітря?
До речі, здогадуєтесь, де ми докуповуємо вугілля? Із 15,6 млн. т імпортованого в Україну за 9 місяців вугілля 72% припадає на Росію. Це так через ланцюг «електрокар-електроенергія-вугілля» нам пропонують злізти з енергетичної голки?
Майже 9% електроенергії – це гідроенергія. Теж немає екологічних питань?
І нарешті тільки 1,7% – це справді екологічно чиста енергія чи альтернативна, як її звикли називати. Та й тут не без проблем, і досить серйозних, хоча й не екологічних.
Мало хто помітив та зрозумів нещодавнє повідомлення: ЄБРР відмовився надалі надавати кредити в Україну для будівництва нових сонячних станцій, спонукаючи нас відмовитися від нинішньої практики цінової підтримки альтернативної енергетики. Бо в трубу вилетимо. Базова ціна електроенергії для населення складає 75 коп., тоді як ціна електроенергії з сонячних станцій складає цього року 4 грн.74 коп., (обидві ціни наведені без ПДВ). Тобто сонячна в 6 разів дорожча.
Може цією справді екологічно чистою енергією заправляють авто по 4 грн. 74 коп.? Та ні. Цю ціну перекладають на плечі всіх громадян.
Знову не бачимо проблем? Та від того, що про них не говоритимуть, вони не зникнуть. Я говорив і говоритиму про подібні проблеми. Подобається це комусь чи ні.

 Віктор Пинзеник, доктор економічних наук, народний депутат України

ВПЕРЕД – НА ГРАБЛІ? МИ ЗДАТНІ ХОЧ ЯКІСЬ УРОКИ ВИВЧИТИ?

27 років тому тихо, без війни і стихійного лиха, вмер СССР. Так все було добре: Берлін взят, цілина, Гагарін, Жигулі, БАМ, десятки тисяч танків, літаків, тисячі ядерних боєголовок, комуналка копійчана, бензин  вартістю мінводи, хлібом з магазину свиней годували і… фсьо.

Знавці конспірології вважають, що всьому причиною євреї, яких не треба було випускати з комуністичного раю. Більш приземлені люди вважають, що в СССР в силу економічної безграмотності влади і постійних імперських авантюр країну просто проїли. Повторю “державу СССР зжерли її громадяни”. Ну, як це зараз роблять популісти Венесуели.

Плакальщики сьогоднішні за радянським раєм сиділи 27 років тому по нірках із прихваченою по блату ковбасою і ризькими шпротами і не думали навіть на вулицю вийти, щоб крикнути: Родіна, ти куда?


Бо націонал-популісти переконали совок, що то все Москва забирає, і варто позбутися її впливу – як усі клуні й комори самі собою заповняться збіжжям і золотом.

Не сталося. Далі крихти після СССР стали доїдати. Може ще гризли б, так Янукович останнє повантажив у Камази і вивіз, щоб із Ростова гавкати про втрачений рай.

Ми здатні хоч якісь уроки вивчити? Чи навесні 2019 -го знову на граблі?

І для згадки – кілька знакових фото з історії СССР.

 Viktor Leshyk

ХОЧ І МАЛЕНЬКИМИ КРОКАМИ, АЛЕ ВПЕВНЕНО ПРЯМУЄМО ДО ОЧИЩЕННЯ І ПЕРЕМОГИ!

Учасники бойових дій спільно з учасниками Спілки АТО Стрийщини завітали на сесію Лисовицької сільської ради, де внесли пропозицію на розгляд депутатів, щодо проведення референдуму про підпорядкування Церкви Покрови Божої Матері московського патріархату під патронат Української Єдиної Автокефальної церкви.

Після ряду дискусій депутати більшістю голосів підтримали дану пропозицію.
P.S. У зв’язку з небезпекою, що йде від Української (а насправді – Російської) православної церкви московського патріархату, ми, свідомі громадяни, не можемо стояти осторонь.

Військові дії на Сході нашої держави нерідко нагадують нам про ще одну важливу проблему – активну діяльність церков московського патріархату на території України, де філія РПЦ-ФСБ в Україні є провідником ворожої ідеології.

Здавалося б, західний регіон і вирізнявся завжди тим, що дотримувався свого непохитного переконання – патріотизм понад усе, проте, як бачимо, ще не всі усвідомлюють те, що на сьогодні Церква, як і в часи радянської окупації, стала джерелом маніпуляції людьми і впливу на події. Дана релігійна організація від свого створення і по сьогодні є структурною частиною КГБ (тепер ФСБ), а церковнослужителі виконують накази Кремля, що чітко проявилося в останні роки, хоча і твердять, що релігія не стосується політики.

Така проблема, на превеликий жаль, торкнулась і нашого Стрийського району – в с. Лисовичі, с. Верчани та с. Піщани ще досі діє церква під патронатом патріархату москви.

Але як можна отримати повністю незалежну державу, якщо більшість процесів є залежними від наших ворогів: мова, телебачення, освіта і навіть церква. Якщо ми хочемо незалежну державу, то має бути і незалежна Церква. Відбулося вже чимало протестів, адже, як відомо, гроші, які громадяни жертвують на храми, йдуть нікуди інше, як до Московії, і не виключено, що частина з них фінансує армію нашого ворога.

Тому ми, свідомі сини України, обурені тим, що в той час, коли ми обороняли (і оброняємо) нашу землю, ризикували (і ризикуємо) своїм життям за незалежність нашої країни, на нашій рідній землі, на Стрийщині, батьківщині Степана Бандери, ведеться ворожа пропаганда у церкві московського патріархату. Тому ми активно протестуємо проти діяльності ворожої Україні і українцям церкви на наших теренах.

Слава Україні!!!

Михайло Алєксєєв 

ДЕПУТАТАМ ЗАКОН НЕ ПИСАНИЙ. А ТОМУ ПОРУШИТИ ЙОГО – МИЛЕ ДІЛО ДЛЯ НИХ

Звільнення від сплати ПДВ імпорту електромобілів – така норма була схвалена в бюджетну ніч у змінах до Податкового кодексу (№ 9260). Мені вдалося вибити із закону цю норму в другому читанні, але її відновили перед кінцевим голосуванням.
Нагадаю, що ПДВ є спеціальною надбавкою до ціни будь-якого товару, з допомогою якої кожен громадянин долучається до формування ресурсів, що в подальшому направляються на фінансування оборони, освіти, медицини, соціальних допомог тощо. Цей «причіп» чіпляється до цін усіх товарів, формуючи 40% державної казни. Купуючи хліб, молоко, сіль, український вчитель чи пенсіонер сплачує цю надбавку, яка в подальшому спрямовується на перераховані та інші цілі. Ніхто не звільняє їх від цього обов’язку. Та є «знедолена» категорія громадян, яких жалісливі народні депутати вирішили звільнити від сплати ПДВ. Вони ж ледь нашкребли 50 тис. доларів на електромобіль і додаткових 10 тис. доларів ПДВ їм аж ніяк не потягнути. Це ж не якийсь там хліб чи молоко. А тому ці 10 тисяч їм треба подарувати чи точніше (у редакції закону) – звільнити від сплати ПДВ.
Та декому зробленого здалося замало. У порядку денному цього тижня є проект закону про додатковий бонус (грант, премію чи подарунок) – звільнення від оподаткування особистих доходів, витрачених на придбання автомобіля. При діючій ставці податку з фізичних осіб у 18% та ціні авто 50 тис. дол. власник автомобіля отримає додатковий бонус у сумі 9 тис. дол. Це ж не вчитель, якому нерідко вистачає лише на продукти харчування, і витрати на придбання яких ніхто не звільнив від податків!
Ще не все. Можливо я чогось не помітив? Чи може справді електромобілі літають, а не їздять дорогами? Бо за користування ними не платять нічого, на відміну від тих, хто користується бензиновими, дизельними чи газовими авто (через акциз на пальне). А за умови 10 років експлуатації та поміркованому річному пробігу знову заощаджується власникам ще 15 тис. дол.
Підсумуємо: за придбання авто митною вартістю 50 тис. дол. суспільство доплачує 34 тис. дол. (з урахуванням ще не схваленої норми). Якщо оцінити ситуацію з дешевшим авто (за 20 тис. дол.), це обійдеться нам у суму понад 20 тис. дол.
Нехай увесь світ вчиться у нас, як треба підтримувати прогрес.
Ледь не забув. Норма щодо звільнення від ПДВ електромобілів з’явилася в законі незаконно. Бо закон (Регламент ВР) забороняє вносити положення, що не були предметом розгляду у першому читанні. Як усі вже здогадалися, електромобілями в першому читанні і не пахло.
Забув ще одне. Депутатам же закон не писаний. А тому порушити його – миле діло для них.

Віктор Пинзеник, доктор економічних наук, народний депутат України

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України