• Сьогодні: Четвер, Грудень 13, 2018
Інфо ПС

На Донбасі продовжують шукати тіла Героїв, які загинули у новітній українсько-російській війні.  Бійця батальйону «Дніпро-1», загиблого у Іловайському котлі розшукували довгий час. Про перебування зниклого солдата ніхто не знав більше тринадцяти місяців.

Тарас Брус активно долучився до подій, які відбувалися в Україні, ще під час всеукраїнського Євромайдану. Заради цього він навіть продав свій бізнес. Разом з іншими активістами Тарас будував барикади та боронив їх. А ще привозив для мітингувальників ліки та одяг. А коли почалася антитерористична операція, Тарас став бійцем батальйону «Дніпро-1».

«Я цим займаюся тільки через те, що не можу вдома відсиджуватися та дивитися, як гинуть наші хлопці. Коли ти знаєш, що зробив якусь добру справу, що комусь допоміг, це найкраще , що може бути», – зізнався Тарас під час інтерв’ю, яке ще в липні 2014 року брали в нього журналісти телеканалу «СТБ».

Увесь свій вільний час активіст використовував на волонтерство. Він створив у соцмережі сторінку з проханням допомогти українським військовим. На його запити відгукнулися небайдужі із Канади, Німеччини та США. Завдяки його роботі було зібрано дуже багато медикаментів та одягу. Тарас неодноразово організовував доставку води, взуття та наметів для бійців, а згодом долучився до лав добровольчого батальйону «Дніпро».

Разом з побратимами молодий мешканець Львівщини забезпечував громадський порядок та охороняв блокпости на теренах Дніпропетровщини та Донеччини. 29 серпня його підрозділ потрапив до іловайського котла. Тарас перебував за кермом автомобіля, який перевозив поранених.                                                                                                                              

«Тарас врятував мені життя», – розповідає колишній бойовий побратим загиблого Володимир. – « Коли ми виривалися з Іловайська колоною, бойовики почали обстріл. Він не розгубився, взяв ініціативу на себе, вирвався в початок колони та витягнув нас у безпечне місце. Серце рветься на шматки, коли ловиш себе на думці, що нема людини, яку поважав і любив як брата. Він завжди мені казав… «А хто за тобою пригляне? Ти, Володя, іди вперед, а я прикрию, не переживай». Я не знаю, як жити без Тараса, але знаю точно, що буду боротись до кінця за ті ідеали, за які гинули наші хлопці».

 

Проїхавши кілька кілометрів, хлопці знову потрапили під обстріл. Тарас почав відстрілюватися першим. Коли в нього потрапила ворожа куля, він до останньої миті тримав зброю в руках, стріляючи у ворогів.

«Я не здогадувалася про те, що син зі зброєю захищає Україну на сході», – розповіла мати загиблого Світлана Брус. – «Він розповідав мені, що ніколи себе не почував таким щасливим, як під час поїздки в зону АТО. Тут він побачив, що потрібний людям. І це в нього вдавалося».

Батьки шукали Тараса з 29 серпня, припускаючи, що він міг потрапити у полон. Вони зверталися в усі пошукові служби. Однак, лише восени 2015 року його впізнали на фото з моргу.

«Поки ми знали, що Тарас живий, жевріла надія у серці», – розповіла волонтер Анастасія. – «Два тижні перед похороном нам повідомили, що знайшли його фото з моргу у Запоріжжі. Побратими з батальйону відшукали це фото і вислали батькам Тараса. Оглянувши світлину, родичі впізнали загиблого. Під час експертизи ДНК підтвердилося, що тіло належить зниклому бійцю»

 

Відтак, з’ясувалося, що Тараса вже поховали у Запоріжжі. На прохання батьків провели ексгумацію й перевезли тіло героя до Львова.

Президент України Петро Порошенко підписав указ нагородити бійця посмертно орденом «За мужність та героїзм». Тараса Бруса відспівали у гарнізонному храмі Петра і Павла. А відтак тіло героя перевезли до села Лисовицька баня Стрийського району, де наступного дня поховали.                                                                                                                                         Вічна пам’ять  Тарасу – Герою України!

Юрій СКОБАЛО,

 ПОВІДОМЛЯЄ: Стрий нет                                                                                                                                                                                      

 

 

 

ПОЛІТИЧНА МАРШРУТКА: УКРАЇНА В РОЗРІЗІ (В.Алєксєєв)

      Маршрутка, як завжди, напхана вщент. З радіо лунає вже призабутий то совковий шлягер, то московський блатний шансон… Дехто починає робити зауваження водію, дехто злиться, дехто захищає, дехто мовчки гнівається, інший робить вигляд, що не чує… Їдуть, лунає російсько-совєтське ретро. Репліка нанизується на репліку. І ось вже маршрутка гудить, як вулик. А їхати добрих 40 хвилин…

– Насправді таких водіїв багато. Вони навіть не винні-просто не усвідомлюють себе українцями.

– А що дивуватися? Скільки ось таких колись Гітлера чекало? Тепер ось Путлера. Совок та рашизм як та чума. Були й будуть. Головне не дати справдитися їх сподіванням.

– Таких в містах наших –  кожен другий, слухають російське радіо, дивляться російське ТБ і до зустрічі Путіна готові.

– Це вже не вата, а НЕООРДА якась. Тільки справжня віра, справжня дія і справжній результат є для них антидотом.

– Якось таксист віз з аеропорту і розказував жахіття про Майдан і вже розпочату тоді війну…. Думав, ми чужинці. Коли йому видали інші аргументи, замовк, сказавши тільки: “Как тяжело с вами”. Прикро. І це в столиці!

– Це сувора правда життя. Коли ми кажемо що у нас немає громадянської війни, а лише російська агресія, це звісно правильно з політичної та дипломатичної точки зору. Але є ще об’єктивна реальність – десятки, сотні тисяч людей ходять одними ж вулицями з нами і щиро ненавидять нас і вб’ють за першої ж можливості.

shema-2-e1467361020652

– Свідомість багатьох людей застрягає в певному відрізку часу і вже звідти не вилазить. В одних вона застрягла в 1991, але число таких людей вже йде на спад з природніх причин. Набагато більше тих, хто застряг у 2013, і думає, що нічого не змінилося: росія на Україну не нападала, і без російських артистів не можна ні в транспорті проїхатися, ні Новий рік зустріти.

– Я знаю багатьох людей, що навіть не на суміші розмовляють, а звичайною українською, які казали в 14-му, та й досі кажуть: “Нащо ви цим майданом Путіна чіпали”, “Може нехай би вже Путін був” і так далі.

– Весь Київ 50% на 50%. Терпіти цю московську частину нестерпно. Надія на молодь, але бариги при владі роблять все, щоби цю молодь українську випхати з України.

– Я почав розуміти сенс етнічних чисток. Причина – страх залишитися у владі тих, хто живе біля вас і хоче вбити вас кожен день і чекає цієї можливості.

– Їхав нічним потягом з Києва до Слов’янська. В купе було ще 2 чоловіки, які їхали до Донецька, і молода білявка, яка їхала до Артемівськ. Розмовляли російською про те, як зараз добре в Донецьку, чисто і театри працюють. А білявка поверталася з Франції і не могла натішитись, що нарешті повернулася: їй було там погано, а тут такі люди привітні. І от як це?

– Я пригадую, як 26 січня 2014 у Запоріжжі такі любителі “Радіо Шансон» після розгону місцевого майдану здавали його учасників до мусарні.

– Цих людей уже не перевиховаєш, патріотами України вони не стануть. В кращому випадку і найбільше, чого від них можна добитися, це переконати їх закривати взимку двері в під’їзді їхнього багатоквартирного будинку. Та і це буде дуже тяжко зробити.

– Ну це просто  черговий недоумок-ватнік, а ви вже робите узагальнення і виявляєте чергових ворогів країни.

– Це представник тих, що назавжди загрузли в совковім безглузді, розвиток припинився, розпочалася деградація особистості (якщо вона взагалі колись була там).

– Вода камінь точить. Треба просувати Українське і чекати. Українське радіо в Україні повинно бути доступнішим за вороже.

– Мені дуже запали в душу слова знімальної групи фільму “Добровольці”, що завітала до Канади: “Якби путінські танки прийшли у Київ – Україна би залишилась поміж вас…”

– В Росії вистачає грошей і на ідеологію, і на дерибан, а у нас усі 25 років – тільки на дерибан. Тому анексовано Крим, окуповано Донбас і надалі майже нічого в лагідній українізації та позбавленні агресора володіння українським медіаринком не робиться.

– Таких багато – чекають манни небесної, а хто обіцяє її – тому і вірять… Бо їх улюблений тост: “Чтоб у нас всьо било і нам за ето нічєго нє било”

– Такі таксисти, маршрутчики,майстри всілякі -це бич нашого, на 70% хворого, суспільства, якась квінтесенція совка, рашизму, ретроFM, «дєдиваєвалі», «заатчізнуабідна», весь оцей “поток сознанія”. Краще б вони глухонімі були – я б тільки таких і викликала…

– У багатьох ще живе совок, та росія як останній нащадок совка.

– Але совкові символи, що трималися чверть століття, почали падати, вже спостерігається зміна поколінь. А це – динозавр суспільства, як його авто – динозавр автодоріг. Не переживайте, то вимираючий вид.

– Цих комунорептилоїдодинозавромосквософєтікусів просто треба пережити. це уже на генному рівні засіло. Таке не чиститься.

– Маю надію,що ці люди вимруть…як динозаври, але динозаврам “допоміг” метеорит… Я не закликаю до насилля, маю на увазі природний стан речей, бо мене недавно дітки питали, а хто такі “жовтенята”? Так що не все так погано!

– Є такі люди безнадійні – «чєловєкус-совєтікус». Їм як вбили колись у голови, що їх батьківщина «Совєтській Союз», а хазяїн і столиця – Москва, то з них те “раболєпство” і за 25 років не вийшло. У Західній Україні знаю людину, що не має жодних родичів у Росії, була там туристом у Москві один раз в житті десь у 80-х…. Причому українець, ніякого сепаратизму чи ненависті до України у нього нема. Але все одно, те «раболєпство» у нього залишилось. 25 років він вболіває на всіх змаганнях за росіян так само, як за українців. Читає московські новини. Вболіває за Росію навіть зараз, вважаючи, що то майданна влада у всьому винна, а не Росія. У таких просто в голові не вкладається, що “хороша Росія” може бути винувата. Ненавидить українську владу. Терпіти не міг Клінтон. Щиро, як дитина радів перемозі Трампа. Повторюючи, що тепер він зніме санкції з Росії… Таким як вбили в голову, що вони живуть у СРСР і Москва їх столиця, так із них це 25 років незалежності і не змогли вибити.

– Тому все російське повинно насильно видавлюватися з інформпростору України. Не розумію, чому повністю не заборонити всі російські серіали. Ще би феесбешне «Вконтактє» заблокувати – хай на Фейсбук переходять.

– В маршрутках повно реклами “рейси в маскву”. Немов це реклама не лише перевезень, а реклама всього «рускаваміра» зі своєю столицею. Де ж наша СБУ?

– Одна родичка, що живе на кордоні із мордором, сказала, що спротиву у них не буде, коли зайдуть – аби війни не було. Я сказала, що саме тоді війна і почнеться, коли буде відсутній спротив. Але адептів російського телебачення зламати неможливо, на жаль.

– У 80-х та 90-х роках молоді люди сприйняли перебудову та незалежність України як крок вперед. Натомість, їхні батьки до цього були не готові. Треба було або наполегливо їх переконувати (проводити декомунізацію та українізацію) або дати їм спокій. Дали їм спокій. Але вони не дали спокою своїм дітям. Симоненко трохи не став президентом, Путін на расії, Яник в Україні, Крим, Донбас – це вибор покоління, яке сформувалося за часів СРСРа. З одного боку, мені шкода своїх батьків, а з другого, вони споганили життя своїм онукам.

– Це агентура ФСБ. «Таксистів» легше зібрати по рації і дати команду «фас», коли потрібно буде зробити переворот.

– Одне єдине питання: чому вони ше тут? Працюють, слухають московське радіо, живуть саме тут?

– Не можу зрозуміти, а що робить Мінстець, які його функції?

– На жаль, в Україні таких людей 50%. Це як мінімум. Я мешкаю в будинку, де таких відсотків 80, а що ви хочете – колишня партійна верхівка, військові, кадебісти! Мені здається, що «нагорі» у нас і досі нічого не змінилося.

– А що в тому поганого, що люди слухають шансон чи що їм подобається?. У нас вільна країна,  ніхто не має права забороняти дивитися чи слухати, що хочу я. Я дивлюся російське телебачення, та то не значить, що я їм вірю, читаю їхні блоги, та то не значить, що я не люблю мою країну. Заборона – не вихід, заборона – то слабкість влади.

– Будемо оптимістами. Розум і адекватне мислення переможе, і ми також станемо людьми, а гомо советікус щезне, навіть нехай через 100 років…

– На жаль, совок з багатьох екземплярів, що проживають все життя в Україні, нікуди не подівся. Вони марять СССР.

– Віковий совок відійде з часом (всі ми смертні), але щоб не плодити нових любителів «рускаварадіа» чи «шансона», русмови не має бути ні в садочках, ні в школах, ні в вишах, ні на радіо, ні на тб. І якщо на Еспрессо чи 112-й, чи інші телеканали припинять запрошувати експертів, гостей, які живуть в Україні, але “принципово” мовлять по-рускі, ми почнемо долати цей шлях.

– Таких любителів «шансону» повна Верховна Рада і Кабмін. Коли на їхньому місці будуть справжні Патріоти, тоді і московського радіо не буде, а водій буде слухати те, що йому Україна запропонує. А якщо не захоче – хай іде слухати радіо до Росії. Все просто, тільки ніхто не хоче цим займатися.

– Досить подивитися на сусідів – скільки там ненависті до своєї країни!!! Ну, влада на ненависть певно заслуговує, бо таких крадіїв у свого ж народу, таких жадібних грабіжників світ ще не бачив. Але навіщо хаяти свою країну, як той карлик зеленський, хіба не українский народ надавав по соплях тим кровожерам із самих елітних російських спецназів, хіба ж не народ по копійці збирав кошти на зброю та тилове забезпечення (бо армії повноцінної вже не було, вона була знищена кремлівскими “стратегами” і нашими зрадниками)?! Але волю людей не врахував агресор, не второпав, що не всі українці такі безглузді і не здаватимуться, як це зробили кримчани, та деякі недоумки з Луганську та Донецьку. Хоча і багато патріотів, але й схильних до сепаратизму ще теж багато, бо не підсилили відповідальність за це.

– Це саме ті “ошукані вкладники” і антимайданівці.

– А скільки таких серед “несірих” вчителів…

– Таких любителів (рускаго міра) совдепія виховала дуже багато… Ще довго будемо позбуватися брехливої пропаганди СССР… Чомусь штучно створена брехня завжди має довге право на життя…

 Мушу виходити, бо приїхав. Дякую не водію, а пасажирам за гарний настрій… Помаленьку видужуємо. Перспектива в України є! Україна є і буде завжди. Народ стає все більше Українським. І це радує.

 Василь Алєксєєв

А ПІШЛИ Б ВИ ВСІ … ДО ШРАМОВ’ЯТА!

       І пішли громадські активісти до мера на прийом… Ще й із телебаченням! ЛАН! Ще й виклали те все в інтернеті https://www.facebook.com/kanal.lantv/videos/vb.757889387673007/983052138490063/?type=2&theater. Хто захоче – сам подивиться. Ми ж лише фрагментарно-резонансно…

       МЕР (замість «добридень»): Передай Карпінському, якщо він хоче, щоб телебачення прийшло, нехай подзвонить. Спочатку треба всіх прибулих записати в журнал прийому.

Хай! Юрій Левицький, Іван Левицький, Михайло Алєксєєв, Олена Хромець, Пекар Юрій, Степан Малицький, Володимир Лисенко і … усього десь 15 чол. З телебаченням ЛАН.

АКТИВІСТИ: Про руйнацію історичного обличчя історичного центру міста, унікальних пам’яток історії і культури, скажімо автентичного черепичного даху «вишиванка» – яких збереглося лише 4 в області, гасових ліхтарів – теж одиниці, архітектурні пам’ятки-будівлі.

Або ви закриваєте на це очі, або не хочете бачити цієї проблеми. Мені, як корінному стриянину, боляче на це дивитися. Хочеться зберегти своїм внукам якісь автентичності свого міста. А ви все це забудовуєте, руйнуєте, зносите, доводите до аварійного стану. Без вас, як відомо, тут нічого не робиться.

МЕР.: Я про це не знав…

АКТИВІСТИ: Перед нами було троє людей, у яких така ж проблема – доведення будинку 1912 року до аварійного стану. То давайте все позносимо історичне і набудуємо сучасних «стєкляшок».

    МЕР: Так у нас в Стрию не стоїть питання. Можу навести один приклад на Колесси… (І наводить. Один.)

    АКТИВІСТИ: А з виставковим залом що робиться – забудовується впритул чимось знову ж скляним, шо не вписується.

    МЕР: Я думаю, що цей проект львівських архітекторів буде виглядати непогано. Виставковий зал буде, скільки будемо жити в Стрию… Ми ще не бачили цього проекту Гірника. (А як же тоді будують?!) Але вірю, що він прикрасить Стрий.

    АКТИВІСТИ: А ще гіганта якогось будують впритул до садочка біля магнолій. Діти під кранами гуляють.

Ви чудово знаєте, де тут що будується… Цих історичних будівель, які треба зберегти, не так вже й багато. Ви їх за стільки років знаєте вже напам’ять. Для чого біля них щось помпезне будувати і руйнувати автоматично старовину.

    МЕР: Наскільки я знаю, то Рибчинський будує. Перевіримо там техніку безпеки. А для всього цього у нас є громадські слухання… по тому чи іншому проекту забудови…

   АКТИВІСТИ: Про які ніхто не знає і не чув… Просто запросити лише мешканців наближчих будинків – це не правильно. Має бути відповідне анонсування цієї події. А якщо активісти навіть не знають про ці громадські слухання, тільки чиновники міськради і архітектури, – то це не годиться. Це справа всієї громади міста.

Основне питання – збереження історичної спадщини, охорони і збереження культурної спадщини. Ми втратили парки, сквери, і так далі. В місті немає підрозділу, який би курирував охорону культурної спадщини. Рік тому громадськість через депутатів зверталася до міської ради з пропозицією ввести в штат одну хоча б одиницю, яка б за це відповідала і без згоди якої нічого б не можна було б знести. Закон цього вимагає. А у нас за все відповідає Похило. Для такої посади потрібна відповідна освіта. Архітектор не може вирішувати питання парків, пам’яток і пам’ятників, ліхтарів і унікальних дахів чи фасадів. Тому у нас вже конкретна вимога, оскільки вже минув рік даремного ходіння вашими коридорами, – ввести негайно таку посаду. Маємо внести зміни до Програми збереження і охорони культурної спадщини, оскільки до цього дня не зроблено жодного кроку до включення будь-якого будинку в цей перелік. Чи вам дійсно байдужа історична спадщина міста? В обласний департамент зі Стрия не було жодного звернення по реконструкції того чи іншого будинку. Тобто, всі питання вирішуються в замкнутому колі, в кабінеті.

Архів міський вже валиться, по коліна багна. Коли вже його вивезуть із тих нечистот?

Ми хочемо бачити вирішення питання не за домовленістю, а за законом. Покиньте особисті стосунки і особисті симпатії. Всі люди однакові і перед Богом, і перед законом.

    МЕР: Ваші пропозиції я підтримую. Дайте письмове звернення, листа – і ми вирішимо. Людина відповідальна буде! І турнікети поставимо… І…

І ось – резонанс

      Все дуже примітивно виглядає і хаотично: це не є вплив на владу міста.

Олег Бойко

    Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зиновій Саврига

    Я в щоці

Олександр Сікора

     Я теж.

Марія Кухар

     Це просто жах!!!!Давно пора на пенсію!!!

Христина Цехмістер

    Оце наша Україна…..сумно…

Наталя Матковська

    Наталю! Як Ви можете порівнювати цього зарозумілого князька з Украіною?

Марія Кухар

    Частково це є правдою, бо 9 тисяч так званих «стриян» його обрали. Вони що – не українці??? Українці, яким зручно, бо у них разом із ним налагоджене життя.

Ірина Поліщук

    Ну та тепло в кабінеті: в сорочці одній. Коли у всіх інших установах люди ходять, як цибулі.

Марія Корнута

   Таке враження, що влада загралася з війною, тому тепер отримує на горіхи. А що головне – найбільше дістанеться низам.

Роман Яджак

    Я розумію обурення коментаторів, вони праві, але ж саме стрияни його вибирають 20 років!!! Ось де проблема. Я часто чую від “простого народу” про погану владу, то питаю: “А голову сільради ви доброго вибрали?” і чую: “та де, такий злодій…” То в мене питання – ви не можете серед своїх, кого добре знаєте, вибрати, а винна вам Україна і вся влада?

Алла Андрейців

    Ну що ж ви так? Заважаєте працювати господарю. Чи ті роки, що він віддав на благо нашого міста, не варті ніц? Це ви до нього додому прийшли і порушуєте спокій його особистий! Там сядь, там стань, там тихоооонько говори, телебачення що робить в кабінеті? А то що таке? Він в себе в “хаті”. “Усьо. По закону”.

Надія Волошин

    Пенсіонери вибрали собі пенсіонера і тішаться рівними бруківковими тротуарами. Місту потрібен зараз менеджер, щоб залучати інвестиції (зарплату потрібно рахувати теж відсотком від залучених інвестицій), бо в місто з часом прийде занепад.

Петро Щикавий

    Повірте – за нього голосували не тільки пенсіонери, а й базарники, мамочки з колясками, бо їм зручно їздити по його бруківці – щоб вона йому…

Ірина Поліщук

    Мене душить відчуття безвиході та безрезультатності усіх цих фейсбучних обговорень… Цей “голова” чинив так 20 років і буде чинити так і надалі, бо немає Громади. Та про що я кажу, на все місто немає бодай кількох десятків згуртованих людей.

Кожного разу, коли заходжу в приміщення міської ради, мене вражає одна річ – Пустота. Пусті коридори, відсутність людей… Але ж це сердце міського самоврядування, де має кипіти діяльність, де наші з вами співмешканці, найняті нами на роботу, мають із усмішкою зустрічати нас, допомагати вирішити наші проблеми, занотовувати наші пропозиції. Але так не є, бо то серце – кам’яне! Та й немає ніякого самоврядування. Чи хтось з рядових мешканців має відчуття того, що він має вплив на те, що відбувається в місті? Чи багато стриян можуть похвалитися адекватною роботою обраного депутата? Але причина цього – в нас самих! Ми їх обрали і… – забули. Як забули або, навіть, не знали, про те, що влада – це ми, а депутат, голова, губернатор, президент – це тільки інструменти реалізації нашої з вами влади. А ви бачили інструменти, які працюють, якщо їх не взяти в руки? Я – ні.

Зіновій Саврига

    Стрий, напевно, заслужив своєю безвідповідальністю такого “господарника”.

Наталія Поврозник 

    Абсолютно вірно п. Наталю! Але чинні депутати міської Ради, знаючи невдоволеність громади, можуть елементарно звільнити його. Але не роблять цього. Чому?

Зіновій Саврига

    Зіновій Саврига, він же з ними про все домовився.

Iryna Polishchyk

    Це не керівник нового рівня! Це совок!

Галина Денькович

    Людоньки, ви чого?! Особисто мене шокувала поведінка журналістів ЛАНу та інших, хто некоректно увірвався в кабінет мера, перебивали його, викрикали, підвищували тон! Люди не мають ні совісті, ні толерантності, ні поваги до старших в кінці-кінців! ТВ ЛАН хотіло скомпроментувати мера, а опозорили себе. Де ваша журналістська етика та аполітичність?! Роман Йостахович повів себе абсолютно гідно в данній ситуаціі. Згадайте, яке гарне, чистеньке наше місто, які у нас дороги у порівнянні з іншими містами! Навіть той факт, що мер кожного дня встає о 5 ранку та оглядає Стрий говорить про те, що господар то ХОРОШИЙ! Вчіться бачити хороше!

Nana Petrivska

    Молодець. Гарна ода. Ви ще молода дівчина. Поїдьте по інших містах. Подивіться, як люди заходять до мера. Чи чекають по місяцю часу. Мер має бути відкритіший. І все буде нормально.

Роман Співак

    Шановна Нана! Ми з вами живемо, напевно, в різних Стриях! Приведення до порядку міста – це тільки одне з багатьох завдань мера. Почитайте ЗУ “Про місцеве самоврядування”. Стосовно “увірвались” ви явно перебільшуєте.

Зіновій Саврига 

     Я вже писала у ФБ про мера невеличкого карпатського міста Турка: так от, двері в його кабінет ВІДКРИТІ!!!! при чому, постійно і в повному сенсі цього слова. Молода панянка прибула до нас з півдня України, де ще плазують, по-радянському, перед чиновникам.

Ірина Поліщук

Знали що вибирали! НА СЛОВАХ всі проти, а вибори пройшли як треба!

Ірина Павлюк

    “Xodaku” prujwlu z “prowenijem” do miszevoho “barina”!!!!!

Halyna Matsyk

   Це все добре. Але думаю треба йти з конкретним переліком питань. А телебачення може приходити без запрошення. Це корисно. Думаю, що Роман Євстахович мав стрес.

Роман Співак

   Що там мер, ви зверніться в міську раду до простого клерка, там хам на хамі, хамка на хамці!!! Враження таке, що вони там всі “мери”!

Оксана Оксана

   Придумав собі, що він господар всесвіту і Бога за бороду вхопив. А разом з ним і всю мерію. Маю з ними “приємність” спілкуватися уже 4 місяці, мало того що хамовиті, ще й тупі, як пробки, не знають, як абревіатури пишуться і слова відміняються. В мерії потрібно якусь дератизацію провести і всіх тих щурів нагнати.

Olena Bojkiv

   Дешеве шоу. Шрамов’ят молодець!

Саліш Петро

   Петре, направду здивований твоєю позицією…

Зіновій Саврига

   Електорат підтримує свого обранця! Пам’ятаю, як вашими руками ваш “лідер” прибирав Турянського і знищував Гімназію.

Iryna Polishchyk

   А де Оля Фреймут? Там 100% десь пилюка зачаїлась!

Bilyk Volodymyr

   Задовго (25 і більше років) сидять місцеві “божки” в органах влади. Ось вам результат. Ти. Ти. Ти. Зневага до простих стриян завжди панувала в цій незмінній міській раді. Чому?!?? Спитайте себе. Ви байдужі до виборів (старики вибирають), кожному «аби була моя хатка, а сусіда хай завалиться», забули за божі закони, і т.д. Дай Бог, щоби все змінилося і було, як в цивілізованих державах (мер їздив на велосипеді…) А це залежить від стриян. То хай щастить!

Віра Дяків

    Заказуха від власника ТРК “ЛАН” Карпінського… Який нууу конче хоче стати мером міста. А ви його неодмінно підтримайте на виборах!!! Будемо мати свого міні-пороха в Стрию.

Віталій Синій

   На твою думку, коли залучається місцеве тб, то відразу замовлення карпа? В нас немає другого тб, інші тб, такі як зік, уніан, 1+1 не встигають припертися до Стрия, їм треба готуватись і діставати дозвіл від власників, чи можна зняти сюжет на того чи іншого паршивця. Така в нас цензура в країні, ти не знав? Тоді спробуй сам викликати якогось журналіста до Стрия. Тому і складається враження що це замовне. Наступного разу візьмемо оператора з весілля або будемо знімати на мобілу, що ти на це сажеш в такому випадку.

Yurij Levickij

   Бачивши відео, я, не стриянин, але бачу, що простих чесних людей болить, а ті, які запхали язика, ще й облизують: «можливо, зустріч була не коректна…» Основне, що ми громада, і з громадою потрібно рахуватися, тому що живемо в незалежній Україні.

Володимир Бубнов

   А чого дивуєтесь? Що вибрали, це і маєте! Хотіли тротуари – ходіть, мовчіть і не нарікайте на царя!

Галина Денькович

   Тут дехто в стрічці пише про те, що вказане відео є замовним, бо власником ТРК “Лан” є Карпінський. Дехто навіть відверто нахвалює діючого голову. Тоді прошу цих людей дати мені відповідь на наступні запитання:
1. Минулого тижня я написав до міської Ради 8 запитів. Відповідно до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” вчора мав отримати відповіді на усі 8 запитів. А отримав тільки на 2. Чому???
2. Гуртожиток, в якому я живу, у 2006 році передали в комунальну власність. Проте, при передачі чиновники міськради не перевірили технічну документацію на будинок. А там були невідповідності. І на цій підставі двомстам сім’ям не давали дозволу на приватизацію протягом ВОСЬМИ років. Аж поки ми самі не зібрали 35 тис. грн та не виготовили нову документацію. Тобто, ми заплатили за те, що хтось у міськраді “спить”. Чому???
3. МКПП, яким вже роками керує кум Шрамов’ята, є збитковим. А його дотують і дотують, підпорядковують йому все більше міських ресурсів. Чому???
І це тільки невеличка частина особисто моїх запитань до влади. А якщо зібрати усі претензії? І ці дехто, які нахвалюють Шрамов’ята, будуть мені стверджувати, що він менеджер? Тоді причиною таких “восхвалянь” є або заангажованість, або наївність.

От і ви пишете, що відео відзняте за замовленням Карпінського. Маєте факти, маєте якусь інсайдерську інформацію, можете підтвердити заанґажованість людей, які прийшли до Шрамов’ята? Наприклад, я пишу винятково про те, що можу підтвердити неспростовними фактами, а не розповсюджую свої здогадки чи “теорії заколоту”.

На прийом до мера… тепер лише за попереднім записом по телефону.

Зіновій Саврига

    Дуже “прогресивний, проєвропейский, надзвичайно привітний, дбайливий, всенароднообраний” чиновник радянського пошиву!!!!

Iryna Polishchyk 

   Разом ми сила, разом ми переможемо.

Yurij Levickij 

   ГАНЬБА НАШОМУ МЕРУ!!! Потрібно у нашому місті провести МАЙДАН під Стрийською міською радою, нагадати нашій міській владі статтю 5 Конституції України: “Єдиним джерелом влади в Україні є народ.”

Олег Ковердан 

   Я не захищаю владу міста і так само так званих активістів, тому що деяким присутнім із них Шрамовят як мер допоміг і з лікуванням після майдану і матеріальну допомогу виділив. Тому як на мене люди здатні забувати добро і бачити негатив. Непідходить Вам мер то для чого його вибирали? Політика сьогоднішня на будь якому рівні це велика “Курва”

Oleg Boyko

    Олег, що за дурниці ви пишете? Якби мер виділяв свої гроші – це б називалося “допоміг”. А він допомагав нашим коштом. І не тому, що на це була його добра воля, а тому, що був ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ це зробити. Бо завдяки тим людям ми маємо змогу тут дискутувати. А щодо “так званих активістів”, то так висловлюватись має моральне право тільки справжній активіст. Ви належите до числа цих людей?

Зіновій Саврига

   Все дуже примітивно виглядає і хаотично це не є вплив на владу міста.

Oleg Boyko

   Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зіновій Саврига

 Шановна, ви працівник міськради. Я не буду виправдовуватися, спитаю вас одне, говорити на ти, і не дозволяти знімати, коли відбувається публічна подія, це яка стаття, якого закону? Тицьніть пальцем – і я публічно вибачусь перед вашим шефом.

Телеканал “ЛАН”

   Телеканал “ЛАН”, а для вас працівник міськоі ради не має права на власну думку?

Nana Petrivska

   Ага, то п. Нана працівник міськради… Ну, звісно, такий працівник може мати свою думку. А як же ж тут без своєї думки, ще й чинному працівнику міськради… Та ніяк. Хе-хе…

Зіновій Саврига

    Якби не ці хлопці, які приїхали зі сходу на ротацію, ти зараз би слухала не свого динозавра, а якогось моторолу. І то навряд чи би слухала, вони довго не говорять – або прикладом в табло, або розстріл. Так що схаменись і задумайся. Ці хлопці не продались за клаптик землі чи дотаткові пільги. Для них в першу чергу – це національна ідея і Україна.

Yurij Levickij

    Стрияни! Обурюватись хамством, лицемірством та зневагою гр. Шрамов’ята можна довго. Та це не принесе жодного результату. Хочу ще раз нагадати, що у FB створено групу “Стрий проти Шрамов’ята і Ко”. Запрошую приєднатися до вказаної групи усіх, хто готовий докласти зусиль для того, щоб місцеві обранці, нарешті, зрозуміли, хто є джерелом влади в нашому місті. Мушу попередити, що вказана група створена не для чергового лиття сліз, скарг, емоційних сплесків і т. д. ЇЇ мета – згуртувати дієвий актив стриян та налагодження первинної комунікації. Далі – погодження та розробка практичних заходів з контролю місцевої влади та впливу на неї. Звісно, це вже буде робитись не у FB.

А телеканалу “Лан” – великий респект. Так тримати. Борімося – поборемо!

Зіновій Саврига

 

Від редакції: А якої ви думки і про цей прийом громадських активістів у Стрийського міського голови Романа Шрамов’ята, і про питання, на ньому порушені, і про відповіді на них?

ЗА ТАКОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПДВ ВЛАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА НІКОЛИ НЕ БУДЕ або ЧОМУ НАРДЕПИ ПЕРЕКЛАЛИ СВОЇ ПРОБЛЕМИ НА НАШІ ПЛЕЧІ

Люблю і ціную електромобілі. Але не менше люблю і ціную тих, хто виконує свій громадянський обов’язок і справно сплачує податки.

Головною формою сплати громадянами податків є зовсім не прибутковий податок (ПДФО), що за десять місяців цього року дав 10% державної казни.

Головним податком для громадян є ПДВ. Бо сплачують його саме громадяни, а не бізнес. Бізнес є лише податковим агентом (посередником), що взяв причіп (ПДВ) до своєї ціни і віддав у казну. Ми щодня платимо цей податок понад ціну товару (хоча вважаємо його складовою ціни), даючи такими сплатами 40% усіх надходжень державної скарбниці. Надбавка ця встановлена на всі товари.

Та депутати вирішили, що до ціни електромобіля навішувати цю надбавку не треба. Причому до імпортного авто.
Моя рука натиснула б кнопку «за», якби йшлося про скасування імпортного мита. Я б навіть підтримав скасування акцизу на такі авто.

Але ПДВ – це податок на споживання товару, незалежно від того, чий він: національний чи імпортний.

Звільнили ж імпорт.
Дехто скаже – так у нас немає власного виробництва. Це так. Але додам: і ніколи не буде за такого застосування ПДВ. Бо український продукт завжди буде дорожчим від імпортного.

Краще вивести капітал з України та інвестувати в Польщу, Словаччину, Німеччину, збирати там авто і звідти ввозитибез ПДВ. Бо це буде дешевше, на відміну від українського складання.

Спроби новими змінами законодавства звільнити від ПДВ комплектуючі для електромобілів не знімуть питання податкової дискримінації національного виробника.
Нерідко чую: так не тільки ми, але й інші країни заохочують купівлю електромобілів. Але питання в тому, в яких розмірах та протягом якого часу це робиться. По-друге, важлива форма підтримки. Третє, частка чистої енергії у розвинутих країнах набагато вища за нашу, а ціни менші У РАЗИ. Четверте. Це ж не США чи Німеччина побиваються по світу в пошуках, де позичити гроші, щоб залатати дірки. Ніхто не знає, що ми витрачаємо значно більше, ніж заробляємо (наступного року цей розрив складе 90 млрд. і на цю суму треба влізти у борг)? Чи обмежимося звичним – красти треба менше? Та й війна ніби не скінчилася. І в таких умовах єдине, чого не вистачало нам зробити, – це звільнити від ПДВ імпорт електромобілів.
Я люблю довкілля. І не менше, ніж ті, хто хоче купувати електрокари без ПДВ. Та може варто говорити про чистоту не тільки у власній квартирі, а вийти й за її межі? Так, спожити електроенергію в екологічному плані значно безпечніше, ніж бензин чи дизель. А далі дивитися не будемо? А з чого виробляють українську електроенергію?
За 9 місяців поточного року 52,5% енергії вироблено завдяки екологічно безпроблемному мирному атому. Більше 36% забезпечили теплові станції, які за прогнозом цього року спалять 27 млн. т. найчистішого екологічного палива – вугілля (на додаток – 5 млрд. м. куб. газу та 74 тис. т. мазуту). Наша любов до довкілля закінчилася на порозі власної квартири чи у кращому випадку двору? А далі нехай це турбує людей навколо Трипільської ТЕС, які вдихають екологічно очищене спалюванням вугілля повітря?
До речі, здогадуєтесь, де ми докуповуємо вугілля? Із 15,6 млн. т імпортованого в Україну за 9 місяців вугілля 72% припадає на Росію. Це так через ланцюг «електрокар-електроенергія-вугілля» нам пропонують злізти з енергетичної голки?
Майже 9% електроенергії – це гідроенергія. Теж немає екологічних питань?
І нарешті тільки 1,7% – це справді екологічно чиста енергія чи альтернативна, як її звикли називати. Та й тут не без проблем, і досить серйозних, хоча й не екологічних.
Мало хто помітив та зрозумів нещодавнє повідомлення: ЄБРР відмовився надалі надавати кредити в Україну для будівництва нових сонячних станцій, спонукаючи нас відмовитися від нинішньої практики цінової підтримки альтернативної енергетики. Бо в трубу вилетимо. Базова ціна електроенергії для населення складає 75 коп., тоді як ціна електроенергії з сонячних станцій складає цього року 4 грн.74 коп., (обидві ціни наведені без ПДВ). Тобто сонячна в 6 разів дорожча.
Може цією справді екологічно чистою енергією заправляють авто по 4 грн. 74 коп.? Та ні. Цю ціну перекладають на плечі всіх громадян.
Знову не бачимо проблем? Та від того, що про них не говоритимуть, вони не зникнуть. Я говорив і говоритиму про подібні проблеми. Подобається це комусь чи ні.

 Віктор Пинзеник, доктор економічних наук, народний депутат України

ВПЕРЕД – НА ГРАБЛІ? МИ ЗДАТНІ ХОЧ ЯКІСЬ УРОКИ ВИВЧИТИ?

27 років тому тихо, без війни і стихійного лиха, вмер СССР. Так все було добре: Берлін взят, цілина, Гагарін, Жигулі, БАМ, десятки тисяч танків, літаків, тисячі ядерних боєголовок, комуналка копійчана, бензин  вартістю мінводи, хлібом з магазину свиней годували і… фсьо.

Знавці конспірології вважають, що всьому причиною євреї, яких не треба було випускати з комуністичного раю. Більш приземлені люди вважають, що в СССР в силу економічної безграмотності влади і постійних імперських авантюр країну просто проїли. Повторю “державу СССР зжерли її громадяни”. Ну, як це зараз роблять популісти Венесуели.

Плакальщики сьогоднішні за радянським раєм сиділи 27 років тому по нірках із прихваченою по блату ковбасою і ризькими шпротами і не думали навіть на вулицю вийти, щоб крикнути: Родіна, ти куда?


Бо націонал-популісти переконали совок, що то все Москва забирає, і варто позбутися її впливу – як усі клуні й комори самі собою заповняться збіжжям і золотом.

Не сталося. Далі крихти після СССР стали доїдати. Може ще гризли б, так Янукович останнє повантажив у Камази і вивіз, щоб із Ростова гавкати про втрачений рай.

Ми здатні хоч якісь уроки вивчити? Чи навесні 2019 -го знову на граблі?

І для згадки – кілька знакових фото з історії СССР.

 Viktor Leshyk

ХОЧ І МАЛЕНЬКИМИ КРОКАМИ, АЛЕ ВПЕВНЕНО ПРЯМУЄМО ДО ОЧИЩЕННЯ І ПЕРЕМОГИ!

Учасники бойових дій спільно з учасниками Спілки АТО Стрийщини завітали на сесію Лисовицької сільської ради, де внесли пропозицію на розгляд депутатів, щодо проведення референдуму про підпорядкування Церкви Покрови Божої Матері московського патріархату під патронат Української Єдиної Автокефальної церкви.

Після ряду дискусій депутати більшістю голосів підтримали дану пропозицію.
P.S. У зв’язку з небезпекою, що йде від Української (а насправді – Російської) православної церкви московського патріархату, ми, свідомі громадяни, не можемо стояти осторонь.

Військові дії на Сході нашої держави нерідко нагадують нам про ще одну важливу проблему – активну діяльність церков московського патріархату на території України, де філія РПЦ-ФСБ в Україні є провідником ворожої ідеології.

Здавалося б, західний регіон і вирізнявся завжди тим, що дотримувався свого непохитного переконання – патріотизм понад усе, проте, як бачимо, ще не всі усвідомлюють те, що на сьогодні Церква, як і в часи радянської окупації, стала джерелом маніпуляції людьми і впливу на події. Дана релігійна організація від свого створення і по сьогодні є структурною частиною КГБ (тепер ФСБ), а церковнослужителі виконують накази Кремля, що чітко проявилося в останні роки, хоча і твердять, що релігія не стосується політики.

Така проблема, на превеликий жаль, торкнулась і нашого Стрийського району – в с. Лисовичі, с. Верчани та с. Піщани ще досі діє церква під патронатом патріархату москви.

Але як можна отримати повністю незалежну державу, якщо більшість процесів є залежними від наших ворогів: мова, телебачення, освіта і навіть церква. Якщо ми хочемо незалежну державу, то має бути і незалежна Церква. Відбулося вже чимало протестів, адже, як відомо, гроші, які громадяни жертвують на храми, йдуть нікуди інше, як до Московії, і не виключено, що частина з них фінансує армію нашого ворога.

Тому ми, свідомі сини України, обурені тим, що в той час, коли ми обороняли (і оброняємо) нашу землю, ризикували (і ризикуємо) своїм життям за незалежність нашої країни, на нашій рідній землі, на Стрийщині, батьківщині Степана Бандери, ведеться ворожа пропаганда у церкві московського патріархату. Тому ми активно протестуємо проти діяльності ворожої Україні і українцям церкви на наших теренах.

Слава Україні!!!

Михайло Алєксєєв 

ДЕПУТАТАМ ЗАКОН НЕ ПИСАНИЙ. А ТОМУ ПОРУШИТИ ЙОГО – МИЛЕ ДІЛО ДЛЯ НИХ

Звільнення від сплати ПДВ імпорту електромобілів – така норма була схвалена в бюджетну ніч у змінах до Податкового кодексу (№ 9260). Мені вдалося вибити із закону цю норму в другому читанні, але її відновили перед кінцевим голосуванням.
Нагадаю, що ПДВ є спеціальною надбавкою до ціни будь-якого товару, з допомогою якої кожен громадянин долучається до формування ресурсів, що в подальшому направляються на фінансування оборони, освіти, медицини, соціальних допомог тощо. Цей «причіп» чіпляється до цін усіх товарів, формуючи 40% державної казни. Купуючи хліб, молоко, сіль, український вчитель чи пенсіонер сплачує цю надбавку, яка в подальшому спрямовується на перераховані та інші цілі. Ніхто не звільняє їх від цього обов’язку. Та є «знедолена» категорія громадян, яких жалісливі народні депутати вирішили звільнити від сплати ПДВ. Вони ж ледь нашкребли 50 тис. доларів на електромобіль і додаткових 10 тис. доларів ПДВ їм аж ніяк не потягнути. Це ж не якийсь там хліб чи молоко. А тому ці 10 тисяч їм треба подарувати чи точніше (у редакції закону) – звільнити від сплати ПДВ.
Та декому зробленого здалося замало. У порядку денному цього тижня є проект закону про додатковий бонус (грант, премію чи подарунок) – звільнення від оподаткування особистих доходів, витрачених на придбання автомобіля. При діючій ставці податку з фізичних осіб у 18% та ціні авто 50 тис. дол. власник автомобіля отримає додатковий бонус у сумі 9 тис. дол. Це ж не вчитель, якому нерідко вистачає лише на продукти харчування, і витрати на придбання яких ніхто не звільнив від податків!
Ще не все. Можливо я чогось не помітив? Чи може справді електромобілі літають, а не їздять дорогами? Бо за користування ними не платять нічого, на відміну від тих, хто користується бензиновими, дизельними чи газовими авто (через акциз на пальне). А за умови 10 років експлуатації та поміркованому річному пробігу знову заощаджується власникам ще 15 тис. дол.
Підсумуємо: за придбання авто митною вартістю 50 тис. дол. суспільство доплачує 34 тис. дол. (з урахуванням ще не схваленої норми). Якщо оцінити ситуацію з дешевшим авто (за 20 тис. дол.), це обійдеться нам у суму понад 20 тис. дол.
Нехай увесь світ вчиться у нас, як треба підтримувати прогрес.
Ледь не забув. Норма щодо звільнення від ПДВ електромобілів з’явилася в законі незаконно. Бо закон (Регламент ВР) забороняє вносити положення, що не були предметом розгляду у першому читанні. Як усі вже здогадалися, електромобілями в першому читанні і не пахло.
Забув ще одне. Депутатам же закон не писаний. А тому порушити його – миле діло для них.

Віктор Пинзеник, доктор економічних наук, народний депутат України

ПРО НЕВДАЧУ ЧИ ПЕРЕМОГУ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ЩЕ ЗАРАНО ГОВОРИТИ. УКРАЇНА МАЄ ПРОЙТИ СВОЮ ДИСТАНЦІЮ ДО КІНЦЯ…

Майже п’ять років тому я у складі невеликої української групи виступав у Європарламенті. Я ставив собі завданням переконати депутатів Європарламенту в нереальності розколу України. Євромайдан від самого початку відновив у мас-медіях і публічних дискусіях Гантінґтонівський сценарій про поділ України на україномовний Захід і російськомовний Схід. Протести у Києві представляли як справу тільки україномовного Заходу. А це нібито мало призвести до негативної відповіді Сходу, що врешті-решт загрожувало громадянською війною та можливим кінцем України як держави.

Я намагався довести, що Україна, незважаючи на внутрішні розколи та поділи, є відносно стабільною політичною спільнотою. Не знаю, наскільки переконливими були мої аргументи, але найкращий доказ правоти цієї тези прийшов рік по тому, у грудні 2014 року, з безславним закінченням «російської весни» в Україні. Нагадаю: це була широко розпропагована спроба контрреволюційного сепаратистського повстання у російськомовних областях Півдня і Сходу України, котре мало призвести до від’єднання цих областей від Києва у складі новопроголошеної «Новоросії». «Російській весні» не вдалося перемогти навесні 2014 року, вона вичерпалася вже влітку 2014-го, а у грудні 2014 року Кремль оголосив її кінець. Україна знову показала, що вона є відпорно-стійка до загрози розколу.

Але тоді, на момент виступу в Європарламенті, ані я, ані мої українські колеги не були свідомі реальних планів Путіна. Тих планів, які були утверджені зразу ж після російсько-грузинської війни 2008 року як нова стратегія Росії щодо України. Стратегія передбачала: якщо Київ почне рухатися у напрямку Заходу – у вигляді чи подання заявки вступу до НАТО, чи посилення зв’язків з ЄС, – то Росія має відповісти воєнною інтервенцією та поділити Україну на три частини. Схід і Південь України планували включити безпосередньо у склад Російської Федерації, Центральна Україна мала бути перетворена у маріонеткову державу з центром у Києві – ну а Західна Україна, осередок українського націоналізму, могла б іти собі куди хоче, навіть під три чорти.

Інформація про цю стратегію витекла у західні мас-медії. У вересні 2009 року її детально описали в «Дзеркалі тижня» Володимир Горбулін, директор київського Інституту стратегічних досліджень, та його радник Олександр Литвиненко. Однак тоді публікація пройшла непоміченою – надто неймовірною вона виглядала, щоб у неї повірити. Зокрема, коли мій колега оприлюднив цю стратегію у вересні 2013 року на варшавській конференції про перспективи європейської безпеки, його висміяли решта учасників. Лише один старший німецький дипломат підійшов до нього у перерві й сказав, що мій колега має рацію – і що, на жаль, ця стратегія є реальною.

Під час Євромайдану я мав шанс працювати в неформальній команді експертів у одному з штабів протесту. Після перших розстрілів та прийняття драконівських законів у січні 2014 року ми були свідомі, що головною загрозою вже є не Янукович – головною загрозою є Путін. Про це ж говорив тоді Андрій Іларіонов, колишній радник Путіна, який виїхав до США й працював в одному з американських стратегічних центрів. Він попереджав українців, що вони мають час рівно до кінця зимових Олімпійських ігор – бо відразу після їхнього закінчення почнеться пряма російська воєнна агресія.

Це власне те, що і сталося – спочатку у вигляді появи «зелених чоловічків» у Криму та команди Гіркіна у Донбасі. Дальше просування російських військ залежало від реакції місцевого населення. Сценарій передбачав, що російські воєнні вступали нібито не з власної волі, а на запрошення місцевих мешканців, які просили їх захистити від влади «українських фашистів» у Києві. Цей план провалився. Замість квітів та сліз радості російські війська зустрілися зі спротивом найбільш активної частини російськомовних міст і областей, які чітко розуміли, що запросити російських військових означає покликати війну в свій дім.

Російська стратегія вдалася лише у Криму та на частині Донбасу. Але ці українські втрати – хоч які вони болючі – були «малим пивом» у порівнянні з тим, що насправді чекало б Україну. Вона мала бути поділена по лінії «Харків–Одеса». Росії йшлося передусім про контроль над індустріальним серцем України з центрами у тодішньому Дніпропетровську та Харкові та чорноморським узбережжям від Одеси до Маріуполя. На щастя, цих планів не реалізовано.

Я так детально розповідаю цю історію з трьох причин. По-перше, наша пам’ять коротка – ледве пам’ятаємо, що робили вчора. Не дивно, що ми забули, якою реальною була загроза п’ять років тому. Якби вона стала реальністю, то сьогодні я і мої київські друзі в Європарламенті представляли б не одну, а дві різні держави. Зрештою, навряд чи ми взагалі були б тут і кого-небудь представляли. Європа отримала б велику Сирію безпосередньо біля своїх кордонів (бо навряд чи українці так легко здалися російській агресії) й додатково до сирійських біженців мала би ще українських. Тому коли ми сьогодні пробуємо оцінити невдачі й успіхи Євромайдану, то повинні оцінювати їх не лише відповідно до найкращого сценарію. Цей оптимальний сценарій полягав би в тому, що в Україні пройшли радикальні політичні й економічні реформи. І що Україна перейшла на іншу траєкторію розвитку – ту, яка прямою магістраллю веде з «русского мира» до об’єднаної Європи.

На жаль, цього не сталося. Але ми можемо оцінювати Україну щодо цього оптимального сценарію лише за однієї умови: якщо водночас не забудемо про найгірший – той, про який я вам щойно розказував. На цьому тлі маємо прийти до простої і чесної оцінки: справи в Україні є ані такі добрі, як би ми собі цього хотіли, – ані такі погані, як ми собі їх уявляємо. Правдою є, що Україна ніколи не зробила так багато реформ, як за минулі п’ять років. Але є виразне відчуття, що цих реформ замало.

Українська економіка, незважаючи на війну, таки росте – що за цих умов справді можна назвати «українським чудом». Однак позитивні макроекономічні показники не конвертуються в мікроекономічний добробут середньостатистичного українця. Україна отримала безвізовий режим з ЄС. Але маса українців, особливо молодих, користають з нього для того, щоб виїхати з країни. І їхній виїзд називають уже не еміграцією, а евакуацією.

Хоча Україна не має більше комуністів у парламенті, а партії з контрреволюційного табору сильно послабилися, вчорашні революційні союзники сваряться між собою у Верховній Раді не менше, ніж вони сварилися перед 2014 роком з силами Януковича. Проте продовжують функціонувати хоча й недосконалі, але все-таки демократичні процедури. Внаслідок війни в Україні зараз 1,5 мільйона чи більше переміщених осіб, а серед населення накопичилося зброї – однак вона далі є відносно стабільною політичною спільнотою. Громадянське суспільство втомилося і вигоріло, його лідери стають жертвами тиску і прямих атак – однак воно залишається на політичній сцені й не збирається з неї сходити.

Одним реченням: Україні не вдається, але вона не здаєтьсяЦе по-перше.

По-друге, коли говоримо про революцію, ми не повинні забувати, що це – не одноразовий акт.  Англійська революція почалася у 1640 році, а скінчилася аж 1688-го. Франція вступила у свій революційний період 1789 року й до 1871-го пережила ще три. Про Німеччину жартують, що вона почала свої революційні перетворення 1848-го і їй забрало «всього» 100 років, заки вона вийшла на нормальний шлях розвитку – і то «за допомогою» окупаційних сил. Росія у ХІХ ст. пережила декілька революційних ситуацій, поки вступила у період «справжніх» революцій у 1905 році. Революція 1917-го виглядала як виграш більшовиків – знадобилося майже 70 років, щоби зрозуміти, що їхня перемога була «великою ілюзією». Поляки у ХІХ столітті мали славу найбунтівливішої нації. Від повстання Костюшки і до повстання 1863 року польська шляхта і середній клас піднімали революційні повстання аж п’ять разів, поки здобули незалежність у 1918 р. Всі ми пам’ятаємо останню й успішну польську революцію – прихід «Солідарності» до влади у 1989-му. Але, однак, забуваємо, що їй передували революція 1968 року і декілька робітничих повстань 1970-х.

Ден Сяо Піну приписують слова: коли Кіссінджер спитав його, що він думає про Французьку революцію, той відповів, що про це ще зарано говорити. За тою самою логікою, про невдачу чи перемоги української революції ще зарано говорити. 2014 рік був лише одним з її актів. Найбільш яскравим і найбільш трагічним – однак лише одним із декількох.

Не факт, що він буде останнім. Україна мусить сповна розплатитися за свою нещасну історію. За те, що у першій половині ХХ століття, між 1914 і 1945 роками, вона була епіцентром, за словами Тімоті Снайдера, «кровавих земель». Що у другій половині ХХ століття вона, потенційно одна з найбільших європейських націй, була зведена до такого собі етнографічного музею під відкритим небом, де місцеві тубільці мали радісно співати і танцювати, оспівуючи щасливу радянську реальність (і треба сказати, що багатьом тубільцям ця роль щиро подобалася, бо вони просто не могли уявити собі іншої реальності!). Україна також мусить заплатити ціну за повільні реформи після проголошення своєї незалежності у 1991 році – а доведено: що повільніші чи запізніліші ці реформи, то вища соціальна ціна.

Тому українські революції є здоровою реакцією на нездорові українські умови. Оскільки останні склалися історично, тобто присутні не один десяток років, то навряд чи Україні вдасться вибратися з них одною короткотерміновою революцією.

Іншими словами: Україна – не спринтерська, а стаєрська країна. Навряд чи їй вдасться пройти стаєрську дистанцію спринтерськими темпами. Революції, у кращому разі, можуть виконувати роль спурту. Вони здатні скоротити час проходження дистанції, але не можуть відмінити цієї дистанції взагалі.

Україна дійшла майже до останнього фінішного кілометра. Але «майже» не рахується. Вона має пройти дистанцію до кінця. І, як показує історія на прикладі інших країн, немає автоматичної гарантії, що їй це вдасться зробити.

По-третє: коли роздумуємо, «вдасться чи не вдасться», то не можемо іґнорувати геополітичного фактора. Ні одна революція не є внутрішньою справою лише однієї країни. Кожна революція завжди має міжнародний контекст і міжнародні наслідки.

Щоби розвинути цю тезу, хочу покликатися на Олександра Ґершенкрона, одного з найкращих знавців економічної історії Східної Європи. Він написав статтю про «Історичні передумови економічної відсталості» – головним чином про такі країни, як Росію чи теперішню Україну. Він знав, про що писав, бо народився в Одесі. Звідти мусів тікати від більшовиків – але втік недалеко, до Відня. З Відня йому довелося теж втікати, тим разом від Гітлера, аж поки опинився в США і став професором у Гарварді. Теза Ґершенкрона проста. Найбільший урок ХХ століття, писав він, полягає в тому, що проблеми відсталих країн стосуються не лише їх – вони тією ж мірою є проблемами розвинутих країн. Розвинуті країни не можуть дозволити собі іґнорувати економічну відсталість своїх сусідів, бо розплачуватися за це доведеться і першим, і другим.

Проблемою України і Європи є Росія. І це геополітична проблема. Але коріння цієї проблеми лежить у провалі лібералізації російської політики й економіки на початку 1990-х. Путін не є причиною цього провалу – він його наслідок. Словами цитованої вище статті Горбуліна і Литвиненка, керівництво РФ, уособлене Путіним, «пожертвувало перспективами системної суспільної модернізації, а отже майбутнім країни. Власне, у п’ятий чи шостий раз в російській історії не вдалося розірвати заклятого кола реформ/контрреформ».

Широка програма модернізації була зведена до однієї вузької складової – військової модернізації. А це означає, що сучасна російська влада не може жити без зовнішньої агресії і нагнітання воєнної істерії. Інакше вона втрачає сенс існування.

Україна пробує зараз зробити те, що не змогла реалізувати Росія на початку 1990-х. Чи Україні це вдасться – невідомо. Майже певно, її чекають нелегкі часи. Вона повинна виконати свою домашню роботу, якої за неї ніхто не зробить. Але без підтримки Заходу шанси на успіх будуть невисокими. І це буде поразкою не лише України – це буде поразкою Заходу. А в тривалій перспективі – і поразкою Росії. Бо український успіх створив би шанс розірвати нарешті російське закляте коло.

Україні, як я вже говорив, поки що не дуже вдається. Однак, на відміну від Росії, вона продовжує змагатися зі своїм минулим і не хоче жертвувати своїм європейським майбутнім. І вже за це одне вона заслуговує на підтримку.

Ярослав ГРИЦАК, доктор історичних наук

(Промова була виголошена в Європарламенті 27 листопада 2018 року, Брюссель)

А ЩО ЩЕ МОЖНА ПОРАДИТИ МІНСТЕЦЮ І Ко, КОЛИ ВОНИ – «НЕ ТОГО»…?! МАЙЖЕ ЗА ОСТАПОМ ВИШНЕЮ…

Я не теоретик, я – практик. І тому не раз відмовлявся від усіляких вчених звань, хоча недорого і просили. Але зараз такий настрій, що хочеться тезово для широкої науково-грантівської громадськості узагальнити 5-річний новаторський досвід України у протистоянні інформаційній агресії Росії:
– Перше. Негайно створіть міністерство інформації. Щоб всі знали куди нести претензії. І у боротьбі з внутрішніми ворогами це міністерство теж дуже і дуже потрібне.
– Треба всіх політичних конкурентів назвати союзниками зовнішнього ворога і напустити такого туману в країні, щоб ні авіація, ні танки противника і не подумали атакувати.
– Слід перехопити у ворога ініціативу зі створення фейків і їх виробництво поставити на конвейєр.
– Тільки одна людина у воюючій країні знає правду. Усі інші – або агенти Кремля, або некомпетентні.
– Треба запустити супутниковий пропагандистський канал, на якому англійською, німецькою, французькою, суахілі, банту, хінді і урду пояснювати, що Путін – демон, а ми – воїни світла, воїни добра. Не слід перші п’ять років моніторити ефективність цього каналу, бо ворог може сфальшувати дані і викоростати проти країни-жертви агресії. Слід всіляко оберігати від поширення інформацію про обсяг фінансування цього каналу.
– Суспільне телебачення і радіо фінансуйте по мінімуму, їхня роль – це роль відволікання ворога від справжніх цілей. А ще краще – швидко переведіть мовлення з аналогу на цифру, щоб відрізати можливість агентам Кремля в разі чого використати це ЗМІ.
– У разі загострення ситуації негайно збирайте круглий стіл або науково-практичну конференцію. Ніколи не запрошуйте туди людей з досвідом, бо вони народилися в СССР і тому можуть бути агентами Кремля.
– Запрошуйте до співпраці досвідчених фахівців в інформаційних війнах із Швейцарії, Ісландії чи Австралії, на крайній випадок з Нової Зеландії.
– Важливо кожний прикрий випадок негайно назвати нашою перемогою і всіляко утверджувати думку у стратегічній продуманості чергового котла-вибуху на складі чи взяття в полон ваших моряків-солдат.
– Давайте ліцензії телерадіокомпаніям, де очевидно ворожі до вашої країни власники – так ви введете їх у своє правове поле і непомітно для всіх використаєте. Отож, не буде інформаційного підпілля…
– Не підтримуйте фінансово жодну україномовну газету чи журнал – це архаїчна форма роботи, особливо з сільським прогресивним населенням.

Віктор ЛЕШИК, журналіст

СКРЕПНИКИ КІРІЛО-ГУНДЯЄВСЬКОГО РУССКОМІРСКАВА БРАТСТВА У БАНІ ЛИСОВИЦЬКІЙ, ЩО НА СТРИЙЩИНІ, МАЮТЬ НАХАБСТВО ЗВИНУВАЧУВАТИ УКРАЇНЦІВ І ЩОСЬ ВИМАГАТИ!

Спочатку кілька цитат Президента України Петра Порошенка про московську церкву в Україні.

“Кожна країна має право на незалежну церкву. 28 липня ми відзначатимемо 1030-річчя хрещення України. Саме тоді була створена українська церква. В України є мати-церква – Константинополь. А потім Україна була “матір’ю” для російської православної церкви. Саме так, а не навпаки.

А сьогодні Росія бажає перешкодити нам мати свою незалежну церкву. Російська церква – церква країни-агресора. Українська церква – церква для українців. Це велика різниця”. (З інтерв’ю сербському телеканалу РТС, липень 2018)

«Російська церква освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо – теж російське.

Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це – вагома складова нашої незалежності». (З виступу на параді до Дня Незалежності)

«Російська православна церква є елементом російської політичної системи. Путін сам колись сказав, що Росія тримається на РПЦ та на ядерній зброї.

Хочу пояснити, що це не стільки церковне питання, скільки питання нашої державності, нашої незалежності, нашої національної безпеки. В останні дні в соціальних мережах гуляє красномовне фото: єпископ Російської православної церкви освячує ракетний комплекс в окупованому Криму. Патріарх Кирило на кожній літургії молиться за російське воїнство – те саме, яке вбиває українців. РПЦ – невід’ємна частина політичної системи РФ. Кремль не приховує, що розглядає її як один з головних інструментів для впливу на Україну». (З виступу на Міжнародній конференції “Уроки гібридного десятиліття: що треба знати для успішного руху вперед”)

Звісно, що така позиція глави держави, який висловив думки переважної більшості українців, не подобається апологатам «рускава міра» в Україні, пастирем яких виступає так звана Українська православна церква Московського патріархату – філія РПЦ-ФСБ Московії. Ще б пак! Адже вона втратить 12 тисяч парафій – мільярдні доходи…

Тому у відповідь на пропозицію взяти участь у Об’єднавчому Соборі вони підняли такий гвалт, зневажаючи не лише все українське, а й Державу та її Президента і владу. Ось як недвозначно висловився про Президента України в інтерв’ю “Інтерфаксу» заступник голови синодального Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП протоієрей Микола Балашов: «…самовпевнений політик, якого не підтримує і десята частина народу, намагається придумати для неї, для церкви, свій новий лад, свої нові нечувані “канони”, вказати їй, що для неї природно, а що – ні».

Що можна великим – те не гріх і малим… Скажімо, носіям духовних скреп рускава православ’я імені Кіріла Гундяєва і Владіміра Путіна з села Баня Лисовицька Стрийського району на Львівщині.

 

У зверненні до Лисовицького сільського голови Миколи Магаса 19 листопада ц.р. релігійної громади УПЦ села (правда, чомусь соромляться вказати приналежність свою до Московського патріархатуавт.) є посилання на відомі статті Конституції і закони України (коли їм вигідно – згадують авт.), а далі – скарга на «відвертий адміністративний і силовий тиск». Зокрема: «Так, 4 листопада 2018 року члени організації «Правий сектор» провели так звану «профілактично-роз’яснювальну роботу» серед парафіян…». (Ну і де ж тут силовий тиск «ПС»? авт.) І далі: «…погрожуючи розправою, схиляли громаду перейти до справжніх українських церков, принижували канонічну (хіба?авт.) УПЦ (МП!авт.), нас, її служителів…»

І в такому дусі інші побрехеньки про «погрози», «захоплення храму із застосуванням фізичної сили»…, знайомі з московських телеканалів.

Яким насильницьким чином це робилося, видно зі скриншоту сторінки ПС у фейсбук, виконаного самим автором звернення протоієреєм Віктором Путятицьким.

А далі ще цікавіше: «Сьогодні, пристосовуючись до обставин і прикриваючись патріотизмом ті ж самі (маються на увазі комуністиавт.) ідеологічні виродки (ОГО! – авт.) суто політичних інтересів породжують церковні розколи і міжрелігійну ворожнечу».

 

До звернення додається протокол зборів парафіян 8 листопада про вірність ієрархам УПЦ МП зі ста підписами, і перший – Степан Перейма, голова ревізійної комісії і за сумісництвом (УВАГА!) завуч Лисовицької середньої школи з навчальної роботи і викладач математики. Тут же, звісно, і родина скарбника-касира Романа Пилипчія (ще б пак!) та родичі, куми, свати членів керівної «десятки»… Ой як не хочеться їм усім втратити таке «духовне» корито!

Але іншого не дано. Рано чи пізно – доведеться.

Україна є Незалежною! Буде і Соборною! Адже, як зазначив Президент, «Значення томоса виходить далеко за межі України. Що це є? Це – падіння Третього Риму як найдавнішої концептуальної заявки Москви на світову гегемонію. Тут, на наших теренах, вирішується і майбутнє світового православ’я. Його з росіянами ми теж розуміємо абсолютно по-різному, і це ще одна з причин, чому нам з росіянами не по дорозі. У них церква – так звана “скрепа” авторитарного режиму. А ми, як найбільша православна країна Європи, продемонструємо, як органічно в одному національному організмі уживаються християнство східного обряду і демократія».
З главою Держави в цьому випадку солідарні і ті, кого ми називаємо моральними авторитетами нації, інтелектуалами, елітою, українською інтелігенцією. Ось що з цього приводу сказала відома письменниця Оксана Забужко: «Ми нарешті повертаємося до прямого діалогу з тим самим Царгородом, з Константинополем. Ми відновлюємо, відчищаємо ранньомодерний формат “мазепиної” України. Це проект мазепиної України, до якого ми повертаємося. Ми повертаємося до того проекту, коли у 17-му та на початку 18-го століття українці вирішували, чи їм розбудовувати православну імперію з центром у Москві, чи їм будувати ось цю саму гілку, ось цей пояс від Стокгольму до Стамбулу.

Так, у них зараз дуже серйозні проблеми саме у зв’язку з тим, що це все – фейкова історія сталінської церкви, і ось воно нарешті полізло. “Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся” – гарне старе прислів’я, і саме час його зараз згадати. Вони увесь світ пройшли і назад не вернуться. Тому це їхні проблеми. Зараз проблеми УПЦ МП нас ніяким чином обходити не повинні».

І завершу тим, з чого почав.

«Україна не питатиме дозволу ні у Путіна, ні у Кирила, як молитися». (Петро Порошенко)

Василь АЛЄКСЄЄВ

БЮДЖЕТ МІСТА СТРИЙ ТВОРИТЬСЯ В РУЧНОМУ РЕЖИМІ В ОДНОМУ КАБІНЕТІ – І МИ З РОКУ В РІК ТЯГНЕМО СТАРЕ ЯРМО БОРГІВ НАШИХ КОМУНАЛЬНИХ УСТАНОВ

Роками Стрияни не чують альтернативної думки, не оперують цифрами і не вміють робити висновків. “І все мовчить. Бо благоденствує”.

Люди інтуїтивно відчувають, що їх дурять, але як дурять – не допетрають. Бо не хочуть дізнатися: це складно, важко і довго – купа паперів, цифри, статті, параграфи, пункти-підпункти, програми…

Причин же цього навмисного і не зовсім невідання насправді кілька.

Перша. Відсутність у більшості громадян елементарних знань про те, як утворюється бюджет міста і як він використовується. Гірше того, у людей відсутнє відчуття, що це ЇХНІЙ БЮДЖЕТ. І що вони лише делегують депутатам і меру/виконкому повноваження розпоряджатися ним. Тому представники влади на місцях і розпоряджаються грошима громади, як общаком. А люди мовчать, бо не бачать, не знають проблеми. Якщо ми не усвідомлюємо проблеми – це не значить, що її немає.

 Друга. Відсутність або зачатковість експертного середовища, здатного формувати громадську думку та формувати від імені громади претензії і пропозиції до місцевої влади, бути “обломщиками” одіозних ініціатив. Власне і впливати на процес прийняття рішень, зокрема у головному питанні міста: куди йдуть гроші платників податків і наскільки ефективно вони витрачаються.

Третя. У свідомості стриян і (особливо!) депутатів та інших місцевих еліт оселилося тверде переконання, що кошти, які не йдуть на зарплати й енергоносії, мусять виділятися виключно на КОМБІНАТ. Перефразовуючи класика: низи не можуть (бо не знають, як) – верхи не хочуть (бо профанами управляти легше)… Фактично бюджет міста Стрий ділиться у ручному режимі в одному кабінеті, а громаді пояснюється і подається інформація так, як потрібно.

Маємо ситуацію, коли елементарного впливу на прийняття рішень не мають навіть депутати міської ради. Процес бюджетотворення у місті Стрий – це ніщо інше, як добриво для корупції.

За результатами проведеного мною аналізу кількох бюджетів, за моєї каденції, ствердно можу заявити, що з кожним роком рівень незалежності та платоспроможності нашого бюджету значно зменшується. І це – попри фінансову децентралізацію, попри декларований щороку бюджетний профіцит, попри щорічні земельні аукціони недешевої стрийської землі…

Ось я і вирішив з’ясувати: ЧОМУ?

Мені особисто зрозуміло, що за такого бюджетування і планування ми просто хоронимо будь-які фіскальні стимули стрийських платників податків – ніхто з поважних платників не сильно горить бажанням сплачувати, розуміючи, що завтра його гроші підуть не на покращення чи модернізацію освітнього чи медичного процесів у місті, а вкотре осядуть «святим» асфальтом у незмінній кишені.

Але про асфальт і кишеню – досить! Бо це вже навіть не смішно… Нехай це буде патологією німої громади, яка просто любить сам процес…

Для мене також зрозуміло, що за такого нормування бюджетних доходів, ми з року в рік тягнемо старе ярмо боргових хвостів наших комунальних установ. Чи борги, наприклад, «Стрийводоканалу» сплатить за нас МВФ, чи хтось інший?

Та ні!

Ви, люди, будете платити!

Бо платить завжди дурніший…

Олег ФИЛИК, депутат Стрийської міської ради

“НАСТАНЕ ДЕНЬ, І ТИ ПОСТАРІЄЩ, АЛЕ ТИ БУДЕШ ВІДЧУВАТИ, ЩО ПРОЖИВ ТИСЯЧУ ЖИТТІВ”

Лист італійського філософа і письменника Умберто Еко до онука

Мій дорогий онук,

я не хотів би, щоб цей різдвяний лист звучав занадто повчально. <…> Отже, я хочу дати лише одну пораду, яка може стати тобі в нагоді зараз, коли ти користуєшся своїм планшетом. Я не стану давати тобі пораду не займатися цим, бо боюся здатися дурним дідом. Я ж і сам ним користуюся. В крайньому випадку можу порадити тобі не затримувати увагу на сотнях порнографічних сайтів.

Не вір, що сексуальні відносини зводяться до цих досить монотонних дій. <…> Але я не про це хотів з тобою говорити, а про хворобу, яка вразила твоє і попереднє покоління, яке вже вчиться в університетах. Я говорю про втрату пам’яті.

Це правда, що якщо ти захочеш дізнатися, хто такий Карл Великий або де знаходиться Куала-Лумпур, то ти зможеш натиснути на кнопку і негайно дізнатися все в інтернеті. Роби це, коли тобі потрібно, але, отримавши довідку, старайся запам’ятати її зміст, щоб не шукати вдруге, коли ці знання тобі знадобляться, наприклад, в школі. Погано те, що розуміння того, що комп’ютер може в будь-який момент відповісти на твоє запитання, відбиває у тебе бажання запам’ятовувати інформацію.   Цьому явищу можна навести таке порівняння: дізнавшись, що з однієї вулиці до іншої можна дістатися на автобусі або метро, ​​що дуже зручно в разі поспіху, людина вирішує, що у неї більше немає необхідності ходити пішки. Але якщо ти перестанеш ходити, то перетворишся в людину, вимушену пересуватися в інвалідному візку. О, я знаю, що ти займаєшся спортом і вмієш керувати своїм тілом, але повернемося до твого мозку.

Пам’ять подібна до м’язів твоїх ніг. Якщо ти її перестанеш тренувати, то вона стане в’ялою, і ти перетворишся в ідіота. Крім того, всі ми в старості ризикуємо захворіти хворобою Альцгеймера, і один зі способів уникнути цієї неприємності полягає в постійному тренуванні нашої пам’яті.

Ось у чому полягає мій рецепт. Щоранку вивчати якийсь короткий вірш, як змушували нас робити в дитинстві. Можна влаштовувати змагання з друзями на найкращу пам’ять. Якщо тобі не подобається поезія, то можеш запам’ятовувати склад футбольних команд, але ти повинен знати гравців не тільки з команди Римського клубу, але і гравців інших команд, а також їхні колишні склади (уяви, що я пам’ятаю імена гравців Туринського клубу, що були на борту літака, що зазнав аварії на пагорбі Суперга: Паоло Бачигалупі, Балларін, Марозія і так далі). Змагатися в тому, хто краще пам’ятає зміст прочитаних книг: чи пам’ятають твої друзі імена слуг трьох мушкетерів і д’Артаньяна (Грімо, Базен, Мушкетон і Планше)… А якщо ти не хочеш читати “Трьох мушкетерів” (хоча ти не знаєш, що при цьому втрачаєш), то виконай подібну гру з тієї книжкою, яку ти прочитав.

Це здається грою, та це й є гра, але ти побачиш, як твоя голова наповниться персонажами, історіями і найрізноманітнішими спогадами. Ти запитаєш, чому колись комп’ютер називали електронним мозком. Це тому, що він був задуманий по моделі твого (нашого) мозку, але у людського мозку більше зв’язків, ніж у комп’ютера.  Мозок – це такий комп’ютер, який завжди з тобою, його можливості розширюються в результаті вправ, твій же настільний комп’ютер після тривалого використання втрачає швидкість і через кілька років вимагає заміни. А твій мозок може прослужити тобі до 90 років, і в 90 років, якщо ти будеш його тренувати, ти будеш пам’ятати більше, ніж пам’ятаєш зараз. <…>

Сьогодні школі слід було б навчити тебе запам’ятовувати те, що трапилося до твого народження, але їй це погано вдається. Різні опитування показують, що сучасна молодь, навіть університетська, народжена в 1990 році, не знає, а, можливо і не хоче знати про те, що відбувалося в 1980 році, вже не кажучи про те, що було 50 років тому. <…> Сьогодні молодь не знає артисток кіно двадцятирічної давності, а я знав, хто така Франческа Бертіні, яка знімалася в німому кіно за 20 років до мого народження. Може так було, тому що я гортав старі журнали, звалені в коморі нашого будинку. Я і тобі пропоную перегортати старі журнали, тому що це допомагає зрозуміти те, що відбувалося до твого народження.

Але чому так важливо знати про події далекого минулого? Тому що часто такі знання допомагають зрозуміти хід сучасних подій і в будь-якому випадку, як і знання складу футбольних команд, допомагають збагатити нашу пам’ять.

Врахуй, що ти можеш тренувати свою пам’ять не тільки за допомогою книг і журналів, а й за допомогою інтернету. Він придатний не тільки для того, щоб базікати з твоїми друзями, а й для вивчення світової історії. Хто такі хетти і камізари? Як називалися три кораблі Колумба? Коли вимерли динозаври? Чи був штурвал на Ноєвому ковчезі? Як називався предок бика? Сто років тому водилося більше тигрів, ніж зараз? Що ти знаєш про імперію Малі? Хто розповів про неї? Хто був другим Папою в історії? Коли був створений Міккі Маус?

Я міг би продовжувати ставити питання до безкінечності, і вони стали б прекрасними темами для дослідження. Все це треба пам’ятати. Настане день, і ти постарієш, але ти будеш відчувати, що прожив тисячу життів, немовби ти брав участь у битві при Ватерлоо, був присутній при вбивстві Юлія Цезаря, побував у тому місці, де Бертольд Шварц, змішуючи в ступці різні речовини в намаганні отримати золото, випадково винайшов порох і злетів у повітря (і так йому й треба!). А інші твої друзі, які не прагнуть збагатити свою пам’ять, проживуть тільки одне власне життя, монотонне і позбавлене великих емоцій.

Отже, збагачуй свою пам’ять і завтра вивчи на пам’ять “La Vispa Teresa”.

Umberto Eco signature

Еко https://commons.wikimedia.org

СТАРА ПУШКІНСЬКА КАЗКА НА ПУТІНСЬКИЙ ЛАД

Часто життя нагадує дитячу казку.

…У царя сусіднього царства є, як у Кощея, своя голка безсмертя. Так званий, кримський міст. Символ імперського завоювання, символ обожнювання царя сусідів.

Як і в чарівній казці, зводився він із порушенням законів фізики і будівельних сніпів.

Понад те…

Щоб “сказка стала билью”, заднім числом у царстві-государстві боярином Ротенбергом було внесено зміни у стандарти мостобудування. Їх і так ніколи ніхто не дотримувався – за вересень-жовтень у Московії впало 13 мостів.

Але боярин вирішив перестрахуватися – мало чого, раптом закони фізики не послухають царя і міст у зсувних глинах сам по собі впаде.

От у це “сам по собі” цар ніколи не повірить.

На грізне “а кто вінават?” боярин Ротенберг дістане чарівний новенький мостобудівний стандарт і жопку прикриє.

Тоді хто? Ну, ясно ж – правосєкі, жидобандеровци, хахли…

От тоді й почнеться.

Не раніше.

Так мені Пушкін розповів давним-давно.

І попросив про другу резервну голку мовчати, бо раптом “вспєніцца Балтійскає морє ат газа таво нєнавістнава”…

Віктор ЛЕШИК, журналіст-міжнародник

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України