• Сьогодні: Неділя, Вересень 23, 2018
Інфо ПС
Новини з фронту

СТРИЯНИН ТАРАС БРУС : ПРИСВЯТА ПАМ’ЯТІ ГЕРОЮ УКРАЇНИ

На Донбасі продовжують шукати тіла Героїв, які загинули у новітній українсько-російській війні.  Бійця батальйону «Дніпро-1», загиблого у Іловайському котлі розшукували довгий час. Про перебування зниклого солдата ніхто не знав більше тринадцяти місяців.

Тарас Брус активно долучився до подій, які відбувалися в Україні, ще під час всеукраїнського Євромайдану. Заради цього він навіть продав свій бізнес. Разом з іншими активістами Тарас будував барикади та боронив їх. А ще привозив для мітингувальників ліки та одяг. А коли почалася антитерористична операція, Тарас став бійцем батальйону «Дніпро-1».

«Я цим займаюся тільки через те, що не можу вдома відсиджуватися та дивитися, як гинуть наші хлопці. Коли ти знаєш, що зробив якусь добру справу, що комусь допоміг, це найкраще , що може бути», – зізнався Тарас під час інтерв’ю, яке ще в липні 2014 року брали в нього журналісти телеканалу «СТБ».

Увесь свій вільний час активіст використовував на волонтерство. Він створив у соцмережі сторінку з проханням допомогти українським військовим. На його запити відгукнулися небайдужі із Канади, Німеччини та США. Завдяки його роботі було зібрано дуже багато медикаментів та одягу. Тарас неодноразово організовував доставку води, взуття та наметів для бійців, а згодом долучився до лав добровольчого батальйону «Дніпро».

Разом з побратимами молодий мешканець Львівщини забезпечував громадський порядок та охороняв блокпости на теренах Дніпропетровщини та Донеччини. 29 серпня його підрозділ потрапив до іловайського котла. Тарас перебував за кермом автомобіля, який перевозив поранених.                                                                                                                              

«Тарас врятував мені життя», – розповідає колишній бойовий побратим загиблого Володимир. – « Коли ми виривалися з Іловайська колоною, бойовики почали обстріл. Він не розгубився, взяв ініціативу на себе, вирвався в початок колони та витягнув нас у безпечне місце. Серце рветься на шматки, коли ловиш себе на думці, що нема людини, яку поважав і любив як брата. Він завжди мені казав… «А хто за тобою пригляне? Ти, Володя, іди вперед, а я прикрию, не переживай». Я не знаю, як жити без Тараса, але знаю точно, що буду боротись до кінця за ті ідеали, за які гинули наші хлопці».

 

Проїхавши кілька кілометрів, хлопці знову потрапили під обстріл. Тарас почав відстрілюватися першим. Коли в нього потрапила ворожа куля, він до останньої миті тримав зброю в руках, стріляючи у ворогів.

«Я не здогадувалася про те, що син зі зброєю захищає Україну на сході», – розповіла мати загиблого Світлана Брус. – «Він розповідав мені, що ніколи себе не почував таким щасливим, як під час поїздки в зону АТО. Тут він побачив, що потрібний людям. І це в нього вдавалося».

Батьки шукали Тараса з 29 серпня, припускаючи, що він міг потрапити у полон. Вони зверталися в усі пошукові служби. Однак, лише восени 2015 року його впізнали на фото з моргу.

«Поки ми знали, що Тарас живий, жевріла надія у серці», – розповіла волонтер Анастасія. – «Два тижні перед похороном нам повідомили, що знайшли його фото з моргу у Запоріжжі. Побратими з батальйону відшукали це фото і вислали батькам Тараса. Оглянувши світлину, родичі впізнали загиблого. Під час експертизи ДНК підтвердилося, що тіло належить зниклому бійцю»

 

Відтак, з’ясувалося, що Тараса вже поховали у Запоріжжі. На прохання батьків провели ексгумацію й перевезли тіло героя до Львова.

Президент України Петро Порошенко підписав указ нагородити бійця посмертно орденом «За мужність та героїзм». Тараса Бруса відспівали у гарнізонному храмі Петра і Павла. А відтак тіло героя перевезли до села Лисовицька баня Стрийського району, де наступного дня поховали.                                                                                                                                         Вічна пам’ять  Тарасу – Герою України!

Юрій СКОБАЛО,

 ПОВІДОМЛЯЄ: Стрий нет                                                                                                                                                                                      

 

 

 

Україна 1 Вподобання

ПОЛІТИЧНА МАРШРУТКА: УКРАЇНА В РОЗРІЗІ (В.Алєксєєв)

      Маршрутка, як завжди, напхана вщент. З радіо лунає вже призабутий то совковий шлягер, то московський блатний шансон… Дехто починає робити зауваження водію, дехто злиться, дехто захищає, дехто мовчки гнівається, інший робить вигляд, що не чує… Їдуть, лунає російсько-совєтське ретро. Репліка нанизується на репліку. І ось вже маршрутка гудить, як вулик. А їхати добрих 40 хвилин…

– Насправді таких водіїв багато. Вони навіть не винні-просто не усвідомлюють себе українцями.

– А що дивуватися? Скільки ось таких колись Гітлера чекало? Тепер ось Путлера. Совок та рашизм як та чума. Були й будуть. Головне не дати справдитися їх сподіванням.

– Таких в містах наших –  кожен другий, слухають російське радіо, дивляться російське ТБ і до зустрічі Путіна готові.

– Це вже не вата, а НЕООРДА якась. Тільки справжня віра, справжня дія і справжній результат є для них антидотом.

– Якось таксист віз з аеропорту і розказував жахіття про Майдан і вже розпочату тоді війну…. Думав, ми чужинці. Коли йому видали інші аргументи, замовк, сказавши тільки: “Как тяжело с вами”. Прикро. І це в столиці!

– Це сувора правда життя. Коли ми кажемо що у нас немає громадянської війни, а лише російська агресія, це звісно правильно з політичної та дипломатичної точки зору. Але є ще об’єктивна реальність – десятки, сотні тисяч людей ходять одними ж вулицями з нами і щиро ненавидять нас і вб’ють за першої ж можливості.

shema-2-e1467361020652

– Свідомість багатьох людей застрягає в певному відрізку часу і вже звідти не вилазить. В одних вона застрягла в 1991, але число таких людей вже йде на спад з природніх причин. Набагато більше тих, хто застряг у 2013, і думає, що нічого не змінилося: росія на Україну не нападала, і без російських артистів не можна ні в транспорті проїхатися, ні Новий рік зустріти.

– Я знаю багатьох людей, що навіть не на суміші розмовляють, а звичайною українською, які казали в 14-му, та й досі кажуть: “Нащо ви цим майданом Путіна чіпали”, “Може нехай би вже Путін був” і так далі.

– Весь Київ 50% на 50%. Терпіти цю московську частину нестерпно. Надія на молодь, але бариги при владі роблять все, щоби цю молодь українську випхати з України.

– Я почав розуміти сенс етнічних чисток. Причина – страх залишитися у владі тих, хто живе біля вас і хоче вбити вас кожен день і чекає цієї можливості.

– Їхав нічним потягом з Києва до Слов’янська. В купе було ще 2 чоловіки, які їхали до Донецька, і молода білявка, яка їхала до Артемівськ. Розмовляли російською про те, як зараз добре в Донецьку, чисто і театри працюють. А білявка поверталася з Франції і не могла натішитись, що нарешті повернулася: їй було там погано, а тут такі люди привітні. І от як це?

– Я пригадую, як 26 січня 2014 у Запоріжжі такі любителі “Радіо Шансон» після розгону місцевого майдану здавали його учасників до мусарні.

– Цих людей уже не перевиховаєш, патріотами України вони не стануть. В кращому випадку і найбільше, чого від них можна добитися, це переконати їх закривати взимку двері в під’їзді їхнього багатоквартирного будинку. Та і це буде дуже тяжко зробити.

– Ну це просто  черговий недоумок-ватнік, а ви вже робите узагальнення і виявляєте чергових ворогів країни.

– Це представник тих, що назавжди загрузли в совковім безглузді, розвиток припинився, розпочалася деградація особистості (якщо вона взагалі колись була там).

– Вода камінь точить. Треба просувати Українське і чекати. Українське радіо в Україні повинно бути доступнішим за вороже.

– Мені дуже запали в душу слова знімальної групи фільму “Добровольці”, що завітала до Канади: “Якби путінські танки прийшли у Київ – Україна би залишилась поміж вас…”

– В Росії вистачає грошей і на ідеологію, і на дерибан, а у нас усі 25 років – тільки на дерибан. Тому анексовано Крим, окуповано Донбас і надалі майже нічого в лагідній українізації та позбавленні агресора володіння українським медіаринком не робиться.

– Таких багато – чекають манни небесної, а хто обіцяє її – тому і вірять… Бо їх улюблений тост: “Чтоб у нас всьо било і нам за ето нічєго нє било”

– Такі таксисти, маршрутчики,майстри всілякі -це бич нашого, на 70% хворого, суспільства, якась квінтесенція совка, рашизму, ретроFM, «дєдиваєвалі», «заатчізнуабідна», весь оцей “поток сознанія”. Краще б вони глухонімі були – я б тільки таких і викликала…

– У багатьох ще живе совок, та росія як останній нащадок совка.

– Але совкові символи, що трималися чверть століття, почали падати, вже спостерігається зміна поколінь. А це – динозавр суспільства, як його авто – динозавр автодоріг. Не переживайте, то вимираючий вид.

– Цих комунорептилоїдодинозавромосквософєтікусів просто треба пережити. це уже на генному рівні засіло. Таке не чиститься.

– Маю надію,що ці люди вимруть…як динозаври, але динозаврам “допоміг” метеорит… Я не закликаю до насилля, маю на увазі природний стан речей, бо мене недавно дітки питали, а хто такі “жовтенята”? Так що не все так погано!

– Є такі люди безнадійні – «чєловєкус-совєтікус». Їм як вбили колись у голови, що їх батьківщина «Совєтській Союз», а хазяїн і столиця – Москва, то з них те “раболєпство” і за 25 років не вийшло. У Західній Україні знаю людину, що не має жодних родичів у Росії, була там туристом у Москві один раз в житті десь у 80-х…. Причому українець, ніякого сепаратизму чи ненависті до України у нього нема. Але все одно, те «раболєпство» у нього залишилось. 25 років він вболіває на всіх змаганнях за росіян так само, як за українців. Читає московські новини. Вболіває за Росію навіть зараз, вважаючи, що то майданна влада у всьому винна, а не Росія. У таких просто в голові не вкладається, що “хороша Росія” може бути винувата. Ненавидить українську владу. Терпіти не міг Клінтон. Щиро, як дитина радів перемозі Трампа. Повторюючи, що тепер він зніме санкції з Росії… Таким як вбили в голову, що вони живуть у СРСР і Москва їх столиця, так із них це 25 років незалежності і не змогли вибити.

– Тому все російське повинно насильно видавлюватися з інформпростору України. Не розумію, чому повністю не заборонити всі російські серіали. Ще би феесбешне «Вконтактє» заблокувати – хай на Фейсбук переходять.

– В маршрутках повно реклами “рейси в маскву”. Немов це реклама не лише перевезень, а реклама всього «рускаваміра» зі своєю столицею. Де ж наша СБУ?

– Одна родичка, що живе на кордоні із мордором, сказала, що спротиву у них не буде, коли зайдуть – аби війни не було. Я сказала, що саме тоді війна і почнеться, коли буде відсутній спротив. Але адептів російського телебачення зламати неможливо, на жаль.

– У 80-х та 90-х роках молоді люди сприйняли перебудову та незалежність України як крок вперед. Натомість, їхні батьки до цього були не готові. Треба було або наполегливо їх переконувати (проводити декомунізацію та українізацію) або дати їм спокій. Дали їм спокій. Але вони не дали спокою своїм дітям. Симоненко трохи не став президентом, Путін на расії, Яник в Україні, Крим, Донбас – це вибор покоління, яке сформувалося за часів СРСРа. З одного боку, мені шкода своїх батьків, а з другого, вони споганили життя своїм онукам.

– Це агентура ФСБ. «Таксистів» легше зібрати по рації і дати команду «фас», коли потрібно буде зробити переворот.

– Одне єдине питання: чому вони ше тут? Працюють, слухають московське радіо, живуть саме тут?

– Не можу зрозуміти, а що робить Мінстець, які його функції?

– На жаль, в Україні таких людей 50%. Це як мінімум. Я мешкаю в будинку, де таких відсотків 80, а що ви хочете – колишня партійна верхівка, військові, кадебісти! Мені здається, що «нагорі» у нас і досі нічого не змінилося.

– А що в тому поганого, що люди слухають шансон чи що їм подобається?. У нас вільна країна,  ніхто не має права забороняти дивитися чи слухати, що хочу я. Я дивлюся російське телебачення, та то не значить, що я їм вірю, читаю їхні блоги, та то не значить, що я не люблю мою країну. Заборона – не вихід, заборона – то слабкість влади.

– Будемо оптимістами. Розум і адекватне мислення переможе, і ми також станемо людьми, а гомо советікус щезне, навіть нехай через 100 років…

– На жаль, совок з багатьох екземплярів, що проживають все життя в Україні, нікуди не подівся. Вони марять СССР.

– Віковий совок відійде з часом (всі ми смертні), але щоб не плодити нових любителів «рускаварадіа» чи «шансона», русмови не має бути ні в садочках, ні в школах, ні в вишах, ні на радіо, ні на тб. І якщо на Еспрессо чи 112-й, чи інші телеканали припинять запрошувати експертів, гостей, які живуть в Україні, але “принципово” мовлять по-рускі, ми почнемо долати цей шлях.

– Таких любителів «шансону» повна Верховна Рада і Кабмін. Коли на їхньому місці будуть справжні Патріоти, тоді і московського радіо не буде, а водій буде слухати те, що йому Україна запропонує. А якщо не захоче – хай іде слухати радіо до Росії. Все просто, тільки ніхто не хоче цим займатися.

– Досить подивитися на сусідів – скільки там ненависті до своєї країни!!! Ну, влада на ненависть певно заслуговує, бо таких крадіїв у свого ж народу, таких жадібних грабіжників світ ще не бачив. Але навіщо хаяти свою країну, як той карлик зеленський, хіба не українский народ надавав по соплях тим кровожерам із самих елітних російських спецназів, хіба ж не народ по копійці збирав кошти на зброю та тилове забезпечення (бо армії повноцінної вже не було, вона була знищена кремлівскими “стратегами” і нашими зрадниками)?! Але волю людей не врахував агресор, не второпав, що не всі українці такі безглузді і не здаватимуться, як це зробили кримчани, та деякі недоумки з Луганську та Донецьку. Хоча і багато патріотів, але й схильних до сепаратизму ще теж багато, бо не підсилили відповідальність за це.

– Це саме ті “ошукані вкладники” і антимайданівці.

– А скільки таких серед “несірих” вчителів…

– Таких любителів (рускаго міра) совдепія виховала дуже багато… Ще довго будемо позбуватися брехливої пропаганди СССР… Чомусь штучно створена брехня завжди має довге право на життя…

 Мушу виходити, бо приїхав. Дякую не водію, а пасажирам за гарний настрій… Помаленьку видужуємо. Перспектива в України є! Україна є і буде завжди. Народ стає все більше Українським. І це радує.

 Василь Алєксєєв

Блоги, Стрий

А ПІШЛИ Б ВИ ВСІ … ДО ШРАМОВ’ЯТА!

       І пішли громадські активісти до мера на прийом… Ще й із телебаченням! ЛАН! Ще й виклали те все в інтернеті https://www.facebook.com/kanal.lantv/videos/vb.757889387673007/983052138490063/?type=2&theater. Хто захоче – сам подивиться. Ми ж лише фрагментарно-резонансно…

       МЕР (замість «добридень»): Передай Карпінському, якщо він хоче, щоб телебачення прийшло, нехай подзвонить. Спочатку треба всіх прибулих записати в журнал прийому.

Хай! Юрій Левицький, Іван Левицький, Михайло Алєксєєв, Олена Хромець, Пекар Юрій, Степан Малицький, Володимир Лисенко і … усього десь 15 чол. З телебаченням ЛАН.

АКТИВІСТИ: Про руйнацію історичного обличчя історичного центру міста, унікальних пам’яток історії і культури, скажімо автентичного черепичного даху «вишиванка» – яких збереглося лише 4 в області, гасових ліхтарів – теж одиниці, архітектурні пам’ятки-будівлі.

Або ви закриваєте на це очі, або не хочете бачити цієї проблеми. Мені, як корінному стриянину, боляче на це дивитися. Хочеться зберегти своїм внукам якісь автентичності свого міста. А ви все це забудовуєте, руйнуєте, зносите, доводите до аварійного стану. Без вас, як відомо, тут нічого не робиться.

МЕР.: Я про це не знав…

АКТИВІСТИ: Перед нами було троє людей, у яких така ж проблема – доведення будинку 1912 року до аварійного стану. То давайте все позносимо історичне і набудуємо сучасних «стєкляшок».

    МЕР: Так у нас в Стрию не стоїть питання. Можу навести один приклад на Колесси… (І наводить. Один.)

    АКТИВІСТИ: А з виставковим залом що робиться – забудовується впритул чимось знову ж скляним, шо не вписується.

    МЕР: Я думаю, що цей проект львівських архітекторів буде виглядати непогано. Виставковий зал буде, скільки будемо жити в Стрию… Ми ще не бачили цього проекту Гірника. (А як же тоді будують?!) Але вірю, що він прикрасить Стрий.

    АКТИВІСТИ: А ще гіганта якогось будують впритул до садочка біля магнолій. Діти під кранами гуляють.

Ви чудово знаєте, де тут що будується… Цих історичних будівель, які треба зберегти, не так вже й багато. Ви їх за стільки років знаєте вже напам’ять. Для чого біля них щось помпезне будувати і руйнувати автоматично старовину.

    МЕР: Наскільки я знаю, то Рибчинський будує. Перевіримо там техніку безпеки. А для всього цього у нас є громадські слухання… по тому чи іншому проекту забудови…

   АКТИВІСТИ: Про які ніхто не знає і не чув… Просто запросити лише мешканців наближчих будинків – це не правильно. Має бути відповідне анонсування цієї події. А якщо активісти навіть не знають про ці громадські слухання, тільки чиновники міськради і архітектури, – то це не годиться. Це справа всієї громади міста.

Основне питання – збереження історичної спадщини, охорони і збереження культурної спадщини. Ми втратили парки, сквери, і так далі. В місті немає підрозділу, який би курирував охорону культурної спадщини. Рік тому громадськість через депутатів зверталася до міської ради з пропозицією ввести в штат одну хоча б одиницю, яка б за це відповідала і без згоди якої нічого б не можна було б знести. Закон цього вимагає. А у нас за все відповідає Похило. Для такої посади потрібна відповідна освіта. Архітектор не може вирішувати питання парків, пам’яток і пам’ятників, ліхтарів і унікальних дахів чи фасадів. Тому у нас вже конкретна вимога, оскільки вже минув рік даремного ходіння вашими коридорами, – ввести негайно таку посаду. Маємо внести зміни до Програми збереження і охорони культурної спадщини, оскільки до цього дня не зроблено жодного кроку до включення будь-якого будинку в цей перелік. Чи вам дійсно байдужа історична спадщина міста? В обласний департамент зі Стрия не було жодного звернення по реконструкції того чи іншого будинку. Тобто, всі питання вирішуються в замкнутому колі, в кабінеті.

Архів міський вже валиться, по коліна багна. Коли вже його вивезуть із тих нечистот?

Ми хочемо бачити вирішення питання не за домовленістю, а за законом. Покиньте особисті стосунки і особисті симпатії. Всі люди однакові і перед Богом, і перед законом.

    МЕР: Ваші пропозиції я підтримую. Дайте письмове звернення, листа – і ми вирішимо. Людина відповідальна буде! І турнікети поставимо… І…

І ось – резонанс

      Все дуже примітивно виглядає і хаотично: це не є вплив на владу міста.

Олег Бойко

    Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зиновій Саврига

    Я в щоці

Олександр Сікора

     Я теж.

Марія Кухар

     Це просто жах!!!!Давно пора на пенсію!!!

Христина Цехмістер

    Оце наша Україна…..сумно…

Наталя Матковська

    Наталю! Як Ви можете порівнювати цього зарозумілого князька з Украіною?

Марія Кухар

    Частково це є правдою, бо 9 тисяч так званих «стриян» його обрали. Вони що – не українці??? Українці, яким зручно, бо у них разом із ним налагоджене життя.

Ірина Поліщук

    Ну та тепло в кабінеті: в сорочці одній. Коли у всіх інших установах люди ходять, як цибулі.

Марія Корнута

   Таке враження, що влада загралася з війною, тому тепер отримує на горіхи. А що головне – найбільше дістанеться низам.

Роман Яджак

    Я розумію обурення коментаторів, вони праві, але ж саме стрияни його вибирають 20 років!!! Ось де проблема. Я часто чую від “простого народу” про погану владу, то питаю: “А голову сільради ви доброго вибрали?” і чую: “та де, такий злодій…” То в мене питання – ви не можете серед своїх, кого добре знаєте, вибрати, а винна вам Україна і вся влада?

Алла Андрейців

    Ну що ж ви так? Заважаєте працювати господарю. Чи ті роки, що він віддав на благо нашого міста, не варті ніц? Це ви до нього додому прийшли і порушуєте спокій його особистий! Там сядь, там стань, там тихоооонько говори, телебачення що робить в кабінеті? А то що таке? Він в себе в “хаті”. “Усьо. По закону”.

Надія Волошин

    Пенсіонери вибрали собі пенсіонера і тішаться рівними бруківковими тротуарами. Місту потрібен зараз менеджер, щоб залучати інвестиції (зарплату потрібно рахувати теж відсотком від залучених інвестицій), бо в місто з часом прийде занепад.

Петро Щикавий

    Повірте – за нього голосували не тільки пенсіонери, а й базарники, мамочки з колясками, бо їм зручно їздити по його бруківці – щоб вона йому…

Ірина Поліщук

    Мене душить відчуття безвиході та безрезультатності усіх цих фейсбучних обговорень… Цей “голова” чинив так 20 років і буде чинити так і надалі, бо немає Громади. Та про що я кажу, на все місто немає бодай кількох десятків згуртованих людей.

Кожного разу, коли заходжу в приміщення міської ради, мене вражає одна річ – Пустота. Пусті коридори, відсутність людей… Але ж це сердце міського самоврядування, де має кипіти діяльність, де наші з вами співмешканці, найняті нами на роботу, мають із усмішкою зустрічати нас, допомагати вирішити наші проблеми, занотовувати наші пропозиції. Але так не є, бо то серце – кам’яне! Та й немає ніякого самоврядування. Чи хтось з рядових мешканців має відчуття того, що він має вплив на те, що відбувається в місті? Чи багато стриян можуть похвалитися адекватною роботою обраного депутата? Але причина цього – в нас самих! Ми їх обрали і… – забули. Як забули або, навіть, не знали, про те, що влада – це ми, а депутат, голова, губернатор, президент – це тільки інструменти реалізації нашої з вами влади. А ви бачили інструменти, які працюють, якщо їх не взяти в руки? Я – ні.

Зіновій Саврига

    Стрий, напевно, заслужив своєю безвідповідальністю такого “господарника”.

Наталія Поврозник 

    Абсолютно вірно п. Наталю! Але чинні депутати міської Ради, знаючи невдоволеність громади, можуть елементарно звільнити його. Але не роблять цього. Чому?

Зіновій Саврига

    Зіновій Саврига, він же з ними про все домовився.

Iryna Polishchyk

    Це не керівник нового рівня! Це совок!

Галина Денькович

    Людоньки, ви чого?! Особисто мене шокувала поведінка журналістів ЛАНу та інших, хто некоректно увірвався в кабінет мера, перебивали його, викрикали, підвищували тон! Люди не мають ні совісті, ні толерантності, ні поваги до старших в кінці-кінців! ТВ ЛАН хотіло скомпроментувати мера, а опозорили себе. Де ваша журналістська етика та аполітичність?! Роман Йостахович повів себе абсолютно гідно в данній ситуаціі. Згадайте, яке гарне, чистеньке наше місто, які у нас дороги у порівнянні з іншими містами! Навіть той факт, що мер кожного дня встає о 5 ранку та оглядає Стрий говорить про те, що господар то ХОРОШИЙ! Вчіться бачити хороше!

Nana Petrivska

    Молодець. Гарна ода. Ви ще молода дівчина. Поїдьте по інших містах. Подивіться, як люди заходять до мера. Чи чекають по місяцю часу. Мер має бути відкритіший. І все буде нормально.

Роман Співак

    Шановна Нана! Ми з вами живемо, напевно, в різних Стриях! Приведення до порядку міста – це тільки одне з багатьох завдань мера. Почитайте ЗУ “Про місцеве самоврядування”. Стосовно “увірвались” ви явно перебільшуєте.

Зіновій Саврига 

     Я вже писала у ФБ про мера невеличкого карпатського міста Турка: так от, двері в його кабінет ВІДКРИТІ!!!! при чому, постійно і в повному сенсі цього слова. Молода панянка прибула до нас з півдня України, де ще плазують, по-радянському, перед чиновникам.

Ірина Поліщук

Знали що вибирали! НА СЛОВАХ всі проти, а вибори пройшли як треба!

Ірина Павлюк

    “Xodaku” prujwlu z “prowenijem” do miszevoho “barina”!!!!!

Halyna Matsyk

   Це все добре. Але думаю треба йти з конкретним переліком питань. А телебачення може приходити без запрошення. Це корисно. Думаю, що Роман Євстахович мав стрес.

Роман Співак

   Що там мер, ви зверніться в міську раду до простого клерка, там хам на хамі, хамка на хамці!!! Враження таке, що вони там всі “мери”!

Оксана Оксана

   Придумав собі, що він господар всесвіту і Бога за бороду вхопив. А разом з ним і всю мерію. Маю з ними “приємність” спілкуватися уже 4 місяці, мало того що хамовиті, ще й тупі, як пробки, не знають, як абревіатури пишуться і слова відміняються. В мерії потрібно якусь дератизацію провести і всіх тих щурів нагнати.

Olena Bojkiv

   Дешеве шоу. Шрамов’ят молодець!

Саліш Петро

   Петре, направду здивований твоєю позицією…

Зіновій Саврига

   Електорат підтримує свого обранця! Пам’ятаю, як вашими руками ваш “лідер” прибирав Турянського і знищував Гімназію.

Iryna Polishchyk

   А де Оля Фреймут? Там 100% десь пилюка зачаїлась!

Bilyk Volodymyr

   Задовго (25 і більше років) сидять місцеві “божки” в органах влади. Ось вам результат. Ти. Ти. Ти. Зневага до простих стриян завжди панувала в цій незмінній міській раді. Чому?!?? Спитайте себе. Ви байдужі до виборів (старики вибирають), кожному «аби була моя хатка, а сусіда хай завалиться», забули за божі закони, і т.д. Дай Бог, щоби все змінилося і було, як в цивілізованих державах (мер їздив на велосипеді…) А це залежить від стриян. То хай щастить!

Віра Дяків

    Заказуха від власника ТРК “ЛАН” Карпінського… Який нууу конче хоче стати мером міста. А ви його неодмінно підтримайте на виборах!!! Будемо мати свого міні-пороха в Стрию.

Віталій Синій

   На твою думку, коли залучається місцеве тб, то відразу замовлення карпа? В нас немає другого тб, інші тб, такі як зік, уніан, 1+1 не встигають припертися до Стрия, їм треба готуватись і діставати дозвіл від власників, чи можна зняти сюжет на того чи іншого паршивця. Така в нас цензура в країні, ти не знав? Тоді спробуй сам викликати якогось журналіста до Стрия. Тому і складається враження що це замовне. Наступного разу візьмемо оператора з весілля або будемо знімати на мобілу, що ти на це сажеш в такому випадку.

Yurij Levickij

   Бачивши відео, я, не стриянин, але бачу, що простих чесних людей болить, а ті, які запхали язика, ще й облизують: «можливо, зустріч була не коректна…» Основне, що ми громада, і з громадою потрібно рахуватися, тому що живемо в незалежній Україні.

Володимир Бубнов

   А чого дивуєтесь? Що вибрали, це і маєте! Хотіли тротуари – ходіть, мовчіть і не нарікайте на царя!

Галина Денькович

   Тут дехто в стрічці пише про те, що вказане відео є замовним, бо власником ТРК “Лан” є Карпінський. Дехто навіть відверто нахвалює діючого голову. Тоді прошу цих людей дати мені відповідь на наступні запитання:
1. Минулого тижня я написав до міської Ради 8 запитів. Відповідно до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” вчора мав отримати відповіді на усі 8 запитів. А отримав тільки на 2. Чому???
2. Гуртожиток, в якому я живу, у 2006 році передали в комунальну власність. Проте, при передачі чиновники міськради не перевірили технічну документацію на будинок. А там були невідповідності. І на цій підставі двомстам сім’ям не давали дозволу на приватизацію протягом ВОСЬМИ років. Аж поки ми самі не зібрали 35 тис. грн та не виготовили нову документацію. Тобто, ми заплатили за те, що хтось у міськраді “спить”. Чому???
3. МКПП, яким вже роками керує кум Шрамов’ята, є збитковим. А його дотують і дотують, підпорядковують йому все більше міських ресурсів. Чому???
І це тільки невеличка частина особисто моїх запитань до влади. А якщо зібрати усі претензії? І ці дехто, які нахвалюють Шрамов’ята, будуть мені стверджувати, що він менеджер? Тоді причиною таких “восхвалянь” є або заангажованість, або наївність.

От і ви пишете, що відео відзняте за замовленням Карпінського. Маєте факти, маєте якусь інсайдерську інформацію, можете підтвердити заанґажованість людей, які прийшли до Шрамов’ята? Наприклад, я пишу винятково про те, що можу підтвердити неспростовними фактами, а не розповсюджую свої здогадки чи “теорії заколоту”.

На прийом до мера… тепер лише за попереднім записом по телефону.

Зіновій Саврига

    Дуже “прогресивний, проєвропейский, надзвичайно привітний, дбайливий, всенароднообраний” чиновник радянського пошиву!!!!

Iryna Polishchyk 

   Разом ми сила, разом ми переможемо.

Yurij Levickij 

   ГАНЬБА НАШОМУ МЕРУ!!! Потрібно у нашому місті провести МАЙДАН під Стрийською міською радою, нагадати нашій міській владі статтю 5 Конституції України: “Єдиним джерелом влади в Україні є народ.”

Олег Ковердан 

   Я не захищаю владу міста і так само так званих активістів, тому що деяким присутнім із них Шрамовят як мер допоміг і з лікуванням після майдану і матеріальну допомогу виділив. Тому як на мене люди здатні забувати добро і бачити негатив. Непідходить Вам мер то для чого його вибирали? Політика сьогоднішня на будь якому рівні це велика “Курва”

Oleg Boyko

    Олег, що за дурниці ви пишете? Якби мер виділяв свої гроші – це б називалося “допоміг”. А він допомагав нашим коштом. І не тому, що на це була його добра воля, а тому, що був ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ це зробити. Бо завдяки тим людям ми маємо змогу тут дискутувати. А щодо “так званих активістів”, то так висловлюватись має моральне право тільки справжній активіст. Ви належите до числа цих людей?

Зіновій Саврига

   Все дуже примітивно виглядає і хаотично це не є вплив на владу міста.

Oleg Boyko

   Ну що ж, чекаю ваших пропозицій, як підняти місцеве самоврядування на новий інтелектуальний рівень та систематизувати, організувати вплив на владу.

Зіновій Саврига

 Шановна, ви працівник міськради. Я не буду виправдовуватися, спитаю вас одне, говорити на ти, і не дозволяти знімати, коли відбувається публічна подія, це яка стаття, якого закону? Тицьніть пальцем – і я публічно вибачусь перед вашим шефом.

Телеканал “ЛАН”

   Телеканал “ЛАН”, а для вас працівник міськоі ради не має права на власну думку?

Nana Petrivska

   Ага, то п. Нана працівник міськради… Ну, звісно, такий працівник може мати свою думку. А як же ж тут без своєї думки, ще й чинному працівнику міськради… Та ніяк. Хе-хе…

Зіновій Саврига

    Якби не ці хлопці, які приїхали зі сходу на ротацію, ти зараз би слухала не свого динозавра, а якогось моторолу. І то навряд чи би слухала, вони довго не говорять – або прикладом в табло, або розстріл. Так що схаменись і задумайся. Ці хлопці не продались за клаптик землі чи дотаткові пільги. Для них в першу чергу – це національна ідея і Україна.

Yurij Levickij

    Стрияни! Обурюватись хамством, лицемірством та зневагою гр. Шрамов’ята можна довго. Та це не принесе жодного результату. Хочу ще раз нагадати, що у FB створено групу “Стрий проти Шрамов’ята і Ко”. Запрошую приєднатися до вказаної групи усіх, хто готовий докласти зусиль для того, щоб місцеві обранці, нарешті, зрозуміли, хто є джерелом влади в нашому місті. Мушу попередити, що вказана група створена не для чергового лиття сліз, скарг, емоційних сплесків і т. д. ЇЇ мета – згуртувати дієвий актив стриян та налагодження первинної комунікації. Далі – погодження та розробка практичних заходів з контролю місцевої влади та впливу на неї. Звісно, це вже буде робитись не у FB.

А телеканалу “Лан” – великий респект. Так тримати. Борімося – поборемо!

Зіновій Саврига

 

Від редакції: А якої ви думки і про цей прийом громадських активістів у Стрийського міського голови Романа Шрамов’ята, і про питання, на ньому порушені, і про відповіді на них?

Авторитетна думка

ПО-НОВОМУ МИ ВЖЕ ПОЖИЛИ, БУДЕМО ЖИТИ ПО-ЧЕСНОМУ

Мене турбує загальний рівень зневіри людей. Він проявляється не тільки у ставленні до влади, а й в оцінці усіх інших потенційних учасників президентських чи парламентських виборів. Немає домінантної підтримки ні в кого. Зараз ставлення до тих, хто при владі, після того як знецінилося все, заради чого виходили на Майдан, жахливе. І воно ставить на один рівень із владою навіть нормальних, чесних, з морально новою якістю людей в парламенті. Мені шкода їх. Цих людей десь п’ятдесят в парламенті, і вони ні на що не впливають, але намагаються тримати планку.

Треба змінювати ситуацію в країні. І ця зміна почнеться саме з президентських виборів.

Ми знаходимося у точці біфуркації. Це відчувається в усіх вимірах. Ми маємо мільйони людей, які залишають країну через внутрішню зневіру. Слово корупція звучить сьогодні вже без жодних дипломатичних реверансів, набагато твердіше, ніж звучало в часи режиму Януковича. Тому президентські вибори є ключовими. І ясна річ, щоб здійснити владу в країні такого масштабу, треба мати синергію на всіх рівнях.

З огляду на чинну Конституцію, уряд формуватиме парламентська коаліція за участі президента. Там є і формальна його квота, і неформальні можливості. Це важливо. Так само важливий і місцевий рівень. Тому що за останні три роки і ресурси, які розподіляються на місцях, і повноваження, зросли. Тобто має бути синергія.

Дві ключові загрози: організовані купівля-продаж голосів ще до голосування і оскарження результатів – з тупим їх нищенням – на рівні адмінсуду. В першому випадку ключовою фігурою є Аваков Арсен Борисович, котрий як міністр формує і реалізовує політику в сфері внутрішньої безпеки. Я сприймаю як позитивний сигнал те, що Аваков ініціював законодавче посилення кримінальної відповідальності за будь-які факти, пов’язані з цим негативним напрямом. Тому що незалежно від того, як, хто і до кого ставиться, міністр повинен забезпечити дотримання закону. Чи може Нацполіція виявить ці схеми? Може. І повинна. Чи виявляла вона їх дотепер? Скажімо так, делікатно, з дуже обмеженою ефективністю.

Друга частина стосується судів. Ми знаємо, що в ході проведення судової реформи чинний президент зберіг за собою вплив на призначення суддів до 2019-го року. Насправді, це жорсткий розрахунок: мовляв, допоки я є, щоб усе було забезпечено, а далі побачимо. Є відомі прізвища з президентської фракції, які до того залучені. Я не очікую, що Петро Порошенко, який і сам буде учасником президентської гонки – можливо, не буде, але станом на сьогодні виглядає так, що буде – дотримуватиметься Конституції як її гарант.

Увесь бізнес, зокрема й найбільший, страждає від того, що країна декапіталізована. Ми з вами нічого не варті практично. Ваша робота, моя робота, вартість нашої землі, будівель, воно все декапіталізовано в 5-7, а дещо і в 10 разів. І тому, якщо приходить влада, яка встановлює нормальний суд, а не суд для когось, нормальну митницю, можливість вкласти гроші і їх отримати, можливість посіяти і самому зібрати, а не втратити через рейдерство, то ми всі збільшимося у своїх статках. У тому числі бізнес.

    У людей в головах гостре відчуття несправедливості. Гостре відчуття небезпеки в усіх вимірах – небезпеки тримати гроші в банку, пити воду, фізичної небезпеки. Страшенне розчарування уже після другого Майдану. І все це, все треба здолати. Насправді, це – відображення пошуку, коли з’являються нові прізвища, ще з такого середовища. Відображення пошуку чогось нового. Іншого. Хочу підкреслити: моє глибоке переконання, що має бути один кандидат від демократичних опозиційних сил. Я вважав, що треба об’єднатися навіть тоді, коли шансу в мене не було. І ця позиція чесна, послідовна, і партнери це визнають. Але чи буде це зроблено? Сто, тисячу відсотків, що я і наша партія докладемо зусиль. І це вже дає результати – від розмов ми перейшли до об’єднання. Єгор Фірсов і його політична сила «Альтернатива» уже в «Громадянській позиції», з нашими партквитками. І працюють і в Донецьку, і в Хмельницьку, і у Полтаві, і в Миколаєві. «Народний контроль» теж уже з нами. Ця команда висуне одного кандидата на президентські вибори, одного кандидата на пост голови ВР, одного – на прем’єр-міністра. В цьому плані ми домовилися. Далі буде.

Але оскільки вибори – це величезна машина, умовно 28 тисяч дільниць, треба підготувати людей. Провести курси з підготовки, аби вони знали законодавство, порядок правильних дій, як протидіяти неправильним діям. Треба розвернути штаби для того, щоб працювало це все як одна цілісна машина. Це є величезна робота. Плюс треба зібрати ресурси – людські, розумові, медійні, фінансові тощо. Тому треба бути відповідальним, і рішення приймати на рубежі вересня. У нас умовно три місяці для прийняття цього рішення. Я готовий пройти цей шлях. Я розумію, що він складний, небезпечний. Якщо хтось інший, не знаю, проявить за цей час більш переконливу готовність і раптом буде першим або другим в рейтингу, повірте, людина на прізвище Анатолій Гриценко не буде «лежачим поліцейським», котрий зупинить зміни в країні, це 100%.

Виборчу кампанію ми будемо будувати, як і раніше, розказуючи про себе, про наші плани. Витрачати час на якісь перепалки з іншими не хочу і не буду. В даному випадку можу говорити від себе, від першої особи. Оскільки це персональна кампанія. Якби партійна, ми б партією приймали рішення.

    Наш виборець – переважно люди середнього і старшого віку. Це люди, які небайдужі. Вони з різних середовищ, різного статку, але переважно мають спеціальну технічну або вищу освіту. Це люди, які живуть в обласних центрах або містах обласного підпорядкування. І я одразу скажу – це вже моя оцінка – що на попередніх кампаніях ми не могли достукатися далі, дійти до села. Через брак людей, через брак ресурсів, через брак часу – причин багато. Ми домашнє завдання для себе виконали. І те, що можна буде зробити, зробимо. Але так само ми розуміємо, що шлях об’єднання дозволяє використати можливості людей, які об’єднуються.

     Небезпеку в мені можуть бачити лише ті люди, які не належать до категорії підприємців. Якщо ми говоримо про бізнес. Тобто ті, хто хоче утримати монопольні схеми або монопольний доступ чи то до умов приватизації, чи до бізнесу, вони точно відчувають небезпеку.

Для держави важливо зберегти єдину посадову особу, яку обирає весь народ, легітимну. Котра зможе провести через всі буремні часи, коли треба вирішити питання деокупації і повернення до миру. Коли треба підняти із зневіри людей. Коли треба зламати хребет всім схемам і корупції, відновити нормальну економіку, бо це головне. Тобто президентська посада тут виключно важлива. Тому я за те, щоб президент зберіг нинішні повноваження. Більше скажу. У 2009 році я оприлюднив проект змін до Конституції, де пропоную, щоб президент очолював уряд. Щоб не було дуалізму влади, не було оцих постійних конфліктів – Порошенко-Яценюк, Порошенко-Гройсман.

      Диктатури тут жодної. Якщо ви почитаєте мій проект, там передбачені баланси. Зокрема, зменшення впливу президента на силовиків. Чи передача повноважень з Києва органам місцевого самоврядування.

    Президент і його радники пропонують поєднати вибори президента з загальнонаціональним референдумом, на якому буде вирішуватися питання НАТО чи не НАТО, але прийде більше людей. Таким чином вони намагаються зцементувати базу підтримки Президента.

І ключове, про що менше говорять: закон «Про вибори президента України» передбачає формування виборчих комісій за участі учасників виборчого процесу, а закон «Про референдум» передбачає важливу роль державної влади в формуванні комісій, так що тут можуть спробувати схрестити вужа з їжаком. Тобто сформувати комісії таким чином, щоб Президент мав на них вплив. І якщо навіть хтось звернеться до Конституційного суду, то правильний Конституційний суд скаже, що Президент все зробив правильно. Тому й такі ігри ще ведуться.

     Географія така, що північно-східний сусід буде завжди. Там є внутрішні процеси, які колись приведуть до змін. Але це очевидно буде вже після Путіна. Ми повинні сприймати те, що є, і прогнозувати далі.

    Нам потрібен мир. Ми всі того хочемо. Мами хочуть, щоб діти не були в окопах, не ризикували. Економіка хоче, бізнес. І це має бути не коротке перимир’я, а довготривалий мир на гідних для України умовах. Тому що на негідних ми могли її закінчити ще 25 лютого 2014 року, ще до референдуму в Криму. Найкоротший шлях до миру – це здатися.

Оскільки країна вже пройшла певний шлях – понад чотири роки АТО, десятки тисяч загиблих і поранених, втрачені багатомільярдні ресурси, тож це мають бути вигідні умови. Як це зробити? У двосторонньому форматі Україна-Росія неможливо. З різних причин. Будете ви, чи ви президентом, розмова з Путіним не дасть нічого. Тому що це просто розмова про умови капітуляції. Тобто це має бути пакет мирного рішення, який зафіксований, проговорений, підписаний публічно. За участі зовнішніх партнерів. Яких саме? Побачимо, який буде остаточний варіант. Але там точно, окрім Європи, повинна бути Америка. Бажано, щоб там була ще Британія, Китай як підписанти, або ті, хто приєдналися до Будапештського меморандуму. Наразі такий пакет мирного рішення є. Він готовий. Він підготовлений за моєю, в тому числі, участю. Він покладений на стіл п’ятьом особам – главам держав: Петру Порошенку, Володимиру Путіну, Дональду Трампу, Еммануелю Макрону, Ангелі Меркель.

    Від того, що відбувається, стомилися всі. Хтось виснажений економічно, хтось потенційно втрачає економічні можливості. Плюс треба вирішувати інші світові проблеми.

Путін своєю мотивацією, не пов’язаною з Україною, створює нові і нові світові проблеми. Є посилення санкцій, поширених, зокрема, на олігархат, який його оточує. Усвідомлення в Росії, і Путіним в тому числі, що Донбас їм не потрібен, приходить. Вони його все одно віддадуть. Уже й на Донбасі, хто повівся на цю історію, зрозуміли, що ніхто їх в Росії не чекає.

От про Крим вони поки не готові так говорити. Україна не погодиться ніколи на те, щоб ми забули Крим, чого хоче Путін.

    Серед людей, які збираються у формальних форматах, і в неформальних, є чітке розуміння: «Мінськ» не працює і працювати не буде.

    Те, що записано в «Мінську» про амністію, неприйнятне точно. Тому що там повна і безумовна амністія. Що неприйнятно не тільки для нашого суспільства, але й для закордонних партнерів. Другий «Мінськ» був підписаний у 2015 році, а перший – у вересні 2014-го. Подивіться, скільки наших бійців, офіцерів, добровольців з того часу засудили, посадили. Якщо на цьому тлі всім з того боку пробачать, тоді питання, чому наші зараз сидять?

Ті, хто вчиняв злочини, пов’язані з вбивствами, катуваннями, злочинами проти людства і людяності, не можуть підпадати під амністію. Якщо Росія от тих «Моторол» забере до себе – ну, значить, вона їх забере і несе, як держава, відповідальність. Якщо вони залишаться, то підуть під наш суд. Щодо решти, треба йти на акт примирення і прощення.

Не в прізвищі Гриценка проблема. Можна своє прізвище поставити, але якщо в країні не перемагають розумні, освічені, моральні люди, то це проблема… По-новому ми вже пожили, будемо жити по-чесному.

Анатолій ГРИЦЕНКО

Україна, Факти і коментарі

ЦЯ ВІЙНА – ІСТОРИЧНИЙ ШАНС ПОРВАТИ ВСІ ЗВ’ЯЗКИ З МОСКОВІЄЮ

    Я про це казав ще на самих початках війни. Закрити будь-яке транспортне сполучення з Росією – це не дивертисмент і не гра на публіку. Це – стратегічна необхідність. Цю війну я сприймаю як історичний шанс порвати всі можливі зв’язки з Росією. 400 років не було такого шансу. 400 років, ви вдумайтеся! Війну з Росією ми повинні використати як унікальний шанс назавжди вийти, вирватися, вистрибнути, з м’ясом вишарпнутися з орбіти «русского міра».

Тому ще на самих початках війни я стояв на позиціях повномасшбатного розриву стосунків із Росією, навіть якщо вони ситуативно створюють дискомфорт, незручність чи навіть збиток. Коли ти ізольовуєш свого гвалтівника, то копійки в кишені тоді не рахуєш. Російські книги – геть. Російські медіа – геть. Російську церкву – геть. Російську попсу і серіальчики – геть. Торгівлю з Росією – припинити. Літаки приземлити, човни зачохлити, поїзди – в депо.

Будь-які взаємини з гвалтівником треба було обірвати ще давно, а не на п’ятому році війни. І хай наші галицькі заробітчани поцілують себе в с*аку і їдуть в Підмосков’я через Білорусь. І не треба мені розказувати про їхню тяжку долю. Треба нарешті стукнутися в голову і покинути свою звичку їздити за рублями в країну, яка тебе вбиває. Зневажаю кожного безпринципного заробітчанина в Росії. Бажаю там лишитися назавжди.

А цивільні пасажири, які їздять до своїх рускіх родичів, можуть тепер заодно з’їздити в Брестську фортецю, обвішану колорадськими стрічками – дуже пізнавально вернутися на машині часу в допотопний совок.

Маю надію, що слова пана Омеляна про припинення колійового сполучення з Росією буде не перевіркою на реакцію, а твердим наміром. Того самого я очікую й щодо Криму. Вважаю негідником кожного українця, який спокійненько туди їздив на пляжі. Якщо Україна визнає Крим окупованим, то будь-які стосунки з цим півостровом теж мають бути обірвані на час окупації. Включно з енергетичною та продовольчою блокадою.

Мені здається, що кілька тисяч убитих воїнів і десятки тисяч покалічених – це достатній аргумент, аби виразно вороже сприймати країну, що за поребриком.

Остап ДРОЗДОВ

Новини з фронту

ЧОМУ ЗА СПИНАМИ УКРАЇНСЬКИХ ЗАХИСНИКІВ У ГЛИБОКОМУ ТИЛУ ЗНОВУ РОЗПУСАЄ СВОЄ ОТРУЙНЕ ЖАЛО ТАК ЗВАНИЙ «РУСКІЙ МІР»?

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНИ

     Я, генерал-майор Мікац Олег Михайлович, з перших днів в складі 93 ОМБР брав участь у бойових діях на сході України. Особовий склад бригади героїчно виконував бойові завдання в районах Карлівки, Пісок, Авдіївки та в Донецькому аеропорту. Саме за їхню стійкість і героїзм ворог почав називати їх Кіборгами. Було багато втрат, ще більше було поранено. Однак війна триває, а на Донбасі досі сплачують цю ціну заради перемоги.
І саме тому я, як громадянин України та офіцер ЗСУ, що дав присягу захищати свої державу і народ, не можу усвідомити, чому після стількох втрат на цій війні за спинами українських захисників у глибокому тилу знову розпускає свої отруйні квіти так званий «рускій мір». Бо як інакше можна зрозуміти редакційну політику таких наче українських телеканалів як, наприклад, «NewsOne», «112» та «Інтер»? При цьому не перераховую купу електронних ресурсів, що називаються українськими ЗМІ і пишуть відверто проросійські тексти.
В ефірах вищеназваних телеканалів усе частіше знаходять притулок політичні діячі, які за повного потурання ведучих, не боячись наслідків, поширюють брехню про ЗСУ, використовують прийоми воєнної пропаганди проти України та українців. Більш відкрито та майже прямо там лунають прямі заклики щодо примирення з Росією – державою, що вже п’ятий рік веде війну проти України, вбиваючи наших воїнів. Яскравий приклад антиукраїнської роботи – інтерв`ю пана Медведчука, яке транслювали «NewsOne» та «112». Політик, не соромлячись, закликав фактично до капітуляції заради миру з російським агресором.
Якщо це прийнятно і демократично, то що керівництво країни та кожен з вас скаже тим, хто зараз боронить Україну?
Що почують рідні тих, хто загинув в бою з російськими окупантами? Все, війна скінчилась? Давайте сядемо з Путіним за стіл переговорів? Наллємо горілки, потиснемо руки, заспіваємо «Широка страна моя родная», визнаємо росіян братами та обіймемося. Після чого він забере собі нашу землю, а нам і нашим дітям залишить рабське життя? Можливо, залишить. Адже усе буде залежати від настрою «великого брата».
Не розумію, як таке може відкрито відбуватися в країні, яка знаходиться у стані війни? Чому ці телеканали транслюють ворожу пропаганду, коли Верховна Рада України офіційно визнала Росію агресором? Хіба заради цього українці на всесвітніх самітах/конкурсах/виставах намагаються довести, що у нас не громадянська війна, як запевняє Путін?
Не знаю, чи існує законний спосіб вирішити проблему, тому звертаюся з вимогою до керівництва України розібратися із цим питанням та припинити потужний інформаційний вплив, що завдає шкоди Збройним Силам України, Національній гвардії, Прикордонним військам, добровольчим формуванням та країні загалом.
З повагою,

генерал-майор ЗСУ Мікац Олег Михайлович.

 

На фото: звільнення селища Піски.

СОЦМЕРЕЖІ, Факти і коментарі

ЯКЩО МОСКОВІЯ – ЦЕ РУСЬ, А МОСКОВИТИ – РУСІЧІ, ТОДІ УКРАЇНА – ЦЕ НІМЕЧЧИНА, А УКРАЇНЦІ – НІМЦІ

Обридла маячня, що за порєбріком живуть брати-славянє, обридла маячня, що вони – нащадки Русі.

    Мені часто в школі для пояснення матеріалу стає в нагоді метод наведення аналогій. Щоб зрозуміти, яка вони Русь, спробуймо перевірений метод з наведенням аналогій і в цій темі, проведемо паралелі між подіями минувшини і схожими подіями ближчих часів, сьогоденням.

Минувшина. Київ. Русь – процвітаюча країна. Руссю правлять князі. Народжуються, примножуються, усім княжим дітям роздається земля. Нещасному Юрію Долгорукому такої землі не вистачило, жив собі в селі, бідував. А тоді й надумав: узяв княжий отприсок дружину, набрав найманців і пішов на північ на Залісся. В Заліссі жили в болотах мокші, мері, мордва. Приходить Юрчик, завойовує їх і каже: «Я – ваш князь». Частина війська, поживившись, повернулася в Київ до своїх жінок і дітей, частина дружини (молода команда) лишилася тримати владу князю. Князь з часом народжує від мерянки діток, може й дружинники (молода команда) народжують собі – то ж життя. Дружинників жменя, мерів навколо 250 тисяч. Десь там в народі затесалося дитя дружинника, народжене мерею чи мокшею, вирощене і виховане мамами в мерських традиціях. Діти-напівмері одружуються з мерями – і народжують мерів, які у свою чергу одружуються з мокшами і народжують мерьо-мокшу. А що ж князь? З часом, на жаль, рід Долгорукого закінчується. Всіх порізали, удавили, потравили – інтриги. Усохла гілка. Землю завоювали татари. Перерахували усіх мокш – 253 тисячі. І переселили на ці землі татар – 250 тисяч. Це вже вам не молода команда оселилася і десь там собі підгуляла, лишивши після себе отприсків. Це ціле переселення народів відбулося. Змішалися між собою 253 тисячі мерьо-мокшів і 250 тисяч татар. Дітей понароджували – асимілювалися мокшо-мордо-мері в татари. Культуру татарську завели, традиції. Правителів татарських понаставили. Пройшло так собі років 400. «О! – сказали мокшо-мерьо-мордово-татари. – Ми – русичі. Ми нащадки давніх князів і цілої Русі. І всі ми – славянє».

Якщо уявити, що колись по їхніх жінках княжі дружинники походили, уявляєте, як наковальня молодої команди в поті чола безупину працювала, щоб від 250-тисячного народу мерь і мокш народити народ славянєй…

Проводимо паралель.

Сьогодення. Київ. Україна – «процвітаюча» країна. В Україні живе той самий народ, що ще на мокшо-мерів ходив. Жили постійно на своїй землі, нікуди не виїжджали, не зникали – вмирали, народжувалися, вмирали, народжувалися – так до наших днів і дійшли. Після чергової революції запрошують з Грузії «князя з дружинниками». Молода грузинська команда на чолі з князем Одеською областю та Україною покерувала. Хтось з команди (до речі, є серед них і нащадки грузинських княжих родів) лишився примножувати рід, хтось повернувся в Грузію чи далі поїхав… «О! – повинні сказати українці, – Ми тепер грузини. Ми – нащадки давніх княжих родів Грузії- Сакартвело!»

Щось не так? Гаразд, беремо інший приклад. ІІ Світова війна. На нашу землю приходять німці. Завойовують. Наші жінки від німецьких солдатів народжують дітей (ну було, було таке). Частина німців у цих землях полягли, частина німців покерувала і повернулася назад. Тут лишилися їхні отприски. То ми значить тепер Німеччина. Ми – германці і нащадки стародавньої Германії.

Маячня? Авжеж.

А казати, що ми з московитами (мокші, мері, веді, чуді…) славянє, і вони – нащадки Русі, не маячня?!

 

Лариса Ніцой

Авторитетна думка

СХОЖЕ, ЗА 700 РОКІВ НІЩО В ЦЬОМУ СВІТІ НЕ ЗМІНИЛОСЯ. В УКРАЇНІ – ТИМ ПАЧЕ… (НА ДОДАТОК ДО http://www.stryi.net.ua/sub-yektyvni-notatky-pro-groshi-i-statky-a-yakoyi-dumky-vy/)

      Солон, чиє серце вподібнювали до рукотворного храму нерукотворної мудрості, чиї священні закони і досі неспростовно свідчать про справедливість древнього правосуддя. – так от, Солон любив повторювати, що держава, побідно до нас, людей, ходить і стоїть на двох ногах, і щоразу з глибокою переконаністю додавав, що права нога – це звичка неухильно карати всіляку провинність, а ліва – так само неухильно нагороджувати будь-який добрий вчинок; і ще він говорив, що, якщо в державі навмисно чи ненавмисно порушують або не завжди дотримуються одного з цих правил, вона незабаром обов’язково зашкутильгає, а якщо в ній, собі на біду, нехтують обома, то й зовсім опиниться без ніг. У згоді з цією похвальною і мудрою порадою багато славних народів давнього світу вшановували гідних своїх громадян за їхніми заслугами…

Між тим сучасні їхні нащадки не лише не наслідують високий приклад предків, а й так ним нехтують, що всі нагороди за доблесть присвоює честолюбство, тож чи може у мене, та й у будь-кого, хто має здоровий глузд, не сумувати душа, бачачи, як зводять у високий сан злодіїв і розпусників, як призначають їх на найпочесніші посади і обсипають нагородами, а доброчесних гонять, ображають, принижують? Якою буде Божа кара вершителям цих злочинів – турбота не наша, а тих, хто стоїть за кермом цього корабля.

Уважно озирнувшись навколо, бачиш, що нинішні покоління мало того, що зійшли зі шляху предків, а звернули в зовсім інший бік. І якщо, всупереч вище наведеним словам Солона, ми не падаємо, а як і раніше стоїмо на ногах, пояснення цьому слід шукати в тому, що або час, як це часто буває, поступово змінив природу речей, або Господь, зважаючи на заслуги наших прабатьків, підтримує нас, звершуючи тим самим велике і непідвладне розуму диво, чи, сповнений довготерпіння, він чекає на наше каяття; проте, так чи інакше, якщо ми не поспішимо з цим каяттям, гнів Божий, повільно, але неухильно наближаючи час розплати, спрямує на нас біди тим важчі, чим довше ми будемо потопати в гріхах. Я твердо знаю, що за будь-який, навіть таємний проступок, нам коли-небудь доведеться відповідати, і, значить, слід не лише уникати поганих вчинків, а й намагатися праведними діями спокутувати зроблене…

…обмани, шахрайства, зради, злодійство, підробки – звичайні справи наших сучасників, що прагнуть різними шляхами до однієї і тієї ж мети, тобто досягнути багатства, наче у ньому, і лише в ньому, містяться всі блага життя, вся його велич, усе щастя. О безмізькі сліпці, одна коротка мить, відділивши душу від тлінного тіла, перетворить у прах плоди ваших ганебних намагань, між тим як час, в чиїх надрах зникає все суще, або зовсім зітре пам’ять про багатія, або ж якщо і збереже ненадовго, то лише на превелике його безчестя.

ДЖОВАННІ БОККАЧЧО (1313-1375), «Життя Данте»

Львівщина, Цікаво

SMARTРЕЙТИНГ ТЕРИТОРІЙ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Лідери і аутсайдери… Маєте змогу переконатися на власному прикладі, чи це так.

До джерел

ВІД ПЕРЕЯСЛАВА ДО ГАДЯЧА. ГЕТЬМАН ІВАН ВИГОВСЬКИЙ: «МОСКВА ХОЧЕ МАТИ ГЕТЬМАНА, ЯКОГО МОЖНА, ВЗЯВШИ ЗА ХОХОЛ, ЗА СОБОЮ ВОДИТИ».

16 вересня 1658 року на козацькій раді поблизу міста Гадяч було укладено угоду про повернення козацького гетьманату до складу Речі Посполитої. Відповідно до цієї угоди, мало постати Велике князівство Руське, яке поруч із Польським королівством і Великим князівством Литовським ставало би третім суб’єктом Речі Посполитої.

 

Чим була Гадяцька угода? Це, очевидно, був найгеніальніший проект, який українська і польська політичні еліти генерували за всю історію складних українсько-польських стосунків. Тому що мова йшла не про «возз’єднання» – в угоді пропонувалося, щоб Україна долучилася до Речі Посполитої, але Річ Посполита при цьому мала кардинально оновитися. У цьому, власне, і суть, і геніальність, і проривність цієї ідеї.

Вже починаючи з осені 1656 року, Хмельницький зрозумів, що та модель, яку він намагався реалізувати в Переяславі, ефективно не спрацьовує. Тому гетьман починає шукати інші шляхи.

Спершу це була спроба опертися на союз із Швецією, Трансільванією. І врешті-решт склалося так, що під тиском обставин вже за гетьманування Івана Виговського стосунки з Москвою загострилися до такої міри, що та модель була не лише, скажімо, корисною чи нейтральною для України, вона була принципово шкідливою, ставила під сумнів існування козацької держави як певного державного суб’єкта. Це і стало причиною, яка підштовхнула гетьмана Виговського до пошуку якоїсь іншої моделі.

З серпня 1657-го по кінець лютого 1658 року – ці півроку були критичними і для самого Виговського, і для української державності в тій формі, в якій вона існувала. Чому так? Тому що після смерті Богдана Хмельницького Виговський претендує на владу – і вибір старшини падає на нього.

Богдан Хмельницький, висуваючи свого сина, також діяв не надто обачно і легітимно. Бо не було такої традиції у Війську Запорозькому – ставити своїх наступників. Тобто, тут мала козацька рада обирати: хто мав стати на чолі війська.

І от упродовж перших місяців, коли в Україні йде підготовка до нових виборів, Москва починає діяти надзвичайно активно, агресивно. Вона має на меті не лише змусити до виконання якихось умов Переяславської угоди, які Богдан Хмельницький ігнорував через те, що вони були накинуті йому під час перемовин уже в Москві у березні 1954 року, але й хоче внести цілий ряд правок, які обмежували гетьманську владу і поширювали владу воєвод в Україні. Тобто, які виходили за межі тієї Переяславської програми.

Мало того, що цей тиск відбувається, Москва, аби послабити позиції Виговського, свідомо іде на підтримку опозиційних сил. І ці опозиційні сили з осені 1657 року починають збройну боротьбу проти Івана Виговського, починається щось схоже на громадянську війну.

Мова йшла і про політичну першість, і про перерозподіл певних соціальних ролей, які старшинам вдалося завоювати. І московське керівництво для того, щоб досягнути своїх політичних цілей, провокує громадянський конфлікт в Україні й підтримує його, навіть попри те, що Виговський у Переяславі в лютому 1658 року під час однієї із рад йде на цілу низку поступок цареві. Зокрема, в тому, щоб воєводи були в багатьох крупних містах Гетьманату. Але за це він хоче врешті-решт отримати підтримку, принаймні в тому, аби Московська держава не надавала допомогу опозиції.

Але навіть після цього Москва демонструє своє бажання зберегти опозицію для того, аби тиснути на Виговського. Як Виговський тоді казав: «Москва хоче мати гетьмана, якого можна, взявши за хохол, за собою водити». Ось така метафора справді передає те, яку модель російське керівництво намагалося (і намагається досі! – ред.) зробити з України. І лютий 1658 року стає переломним в стосунках із Москвою.

А до того маємо заяви, підтверджені трансільванськими послами, які були в Україні в серпні 1657 року і прямо писали, що Виговський сподівається за допомогою Москви отримати гетьманську булаву. Тобто, попервах ніщо не вказувало на те, що Виговський планує орієнтуватися на Річ Посполиту чи на когось іншого.

Виговський прийшов до Варшави саме за потреби прийти до Бахчисараю. Тому що після Переяславської ради у січні 1654 року Кримське ханство підписує союзну угоду із Річчю Посполитою. І цей союз Криму і Речі Посполитої діяв впродовж наступних 12 років. Історики пишуть, що ніколи цей союз не був таким тривалим, а в цьому випадку це справді було так.

І склалася така дивна ситуація: за тих умов надати реальну військову допомогу Виговському міг кримський хан. І так воно і відбувається, починаючи з весни 1658 року, коли відбувається перший бій із повсталими козаками під Полтавою. Але оскільки кримський хан є союзником польського короля, то виникла б дивна ситуація, якби кримський хан допомагав Виговському, який перебував у конфронтації із Річчю Посполитою.

І тому для того, аби стати союзником кримського хана, Виговському треба було налагоджувати стосунки із Річчю Посполитою. Ми маємо лист Виговського від березня 1658 року до польського короля: йдеться про попередні умови угоди і перше прохання гетьмана в цьому листі про те, щоб король вплинув на кримського хана, аби той вислав війська в Україну. І так це відбувається по хронології.

Просто він враховував реальний стан справ у Війську Запорозькому, де була потужна промосковська старшинська партія, і гетьман мусив зважати на їхні настрої. Якщо ми візьмемо саму Гадяцьку угоду, то там ціла низка цікавих речей вписана, очевидно, саме з тим, аби не дратувати оцю промосковську партію. Наприклад, один із пунктів угоди передбачав, що у разі війни між Річчю Посполитою і Московським царством козацьке військо буде звільнене від участі у цій війні. Тобто, відвертий такий реверанс в бік Москви, аби притлумити антимосковський настрій цієї угоди. Або там же Виговський висловлюється про те, що Московське царство також може долучитися до цієї Гадяцької угоди, щоб створити не лише польсько-литовсько-українську федерацію, але ще і за участі Москви. Звичайно, тут було більше риторики, аніж політичної практики. Утім, спроба продемонструвати, що Гадяч не спрямований проти Москви, явно простежується… Інша справа, що цар, звичайно, цьому не повірив.

Є такий вислів: навіть поганий мир – ліпше гарної війни. У цьому випадку мир був не поганим – він був гарним і навіть прекрасним. Чому я так кажу? Тому що 10 років тривала війна, а тепер Гадяцька угода передбачає амністію всім учасникам, загальне прощення. І друге – козацька державність, яка була утворена під час цієї війни, мала залишитися і в трансформованому вигляді вмонтованою в оновлену Річ Посполиту. І саме в тому, що це оновлення Речі Посполитої відбувалося, полягала геніальність.

Замість Речі Посполитої двох народів мала постати Річ Посполита трьох народів: до Корони польської і Великого князівства Литовського мало долучитися Князівство Руське. Вони були абсолютно рівноправні, мали власну адміністрацію, фінанси, військо і так далі. Власне, ота шляхетська основа Речі Посполитої доповнювалася козацьким началом, і це мало нівелювати той конфлікт, який був для Речі Посполитої руйнівним впродовж щонайменше півстоліття. І гетьман Війська Запорозького мав бути одночасно і воєводою київським, і першим сенатором. Тобто, він мав поєднати і козацьке, і шляхетське начало і таким чином притлумити той конфлікт.

Гадяцьку угоду можна умовно поділити на політичний блок, який, на мою думку, справді геніальний, але є соціальний блок, який містить багато проблем. Але я б не сказав, що це була помилка творців цієї угоди – це була така неминуча об’єктивна реальність, з якою важко було щось зробити. Тобто, неможливо розширити права однієї частини суспільства, при цьому не звузивши права іншої частини.

Права були обмежені багатьох. Бо коли йшлося про те, що козаки отримують права політичного народу, тобто прирівнюються з правами шляхти, то шляхта втрачала щось, а натомість вимагала якоїсь компенсації. Причому компенсації, з її точки зору, абсолютно законної, проти чого важко було сперечатися Виговському.

Йшлося про реституцію прав власності шляхти на маєтність в Україні. Це законне право, тому що вони на законних підставах володіли цією землею. Але що означала реституція прав для шляхти? Вона означала те, що ці маєтки, які під час революції козацька старшина або козаки встигли прибрати до своїх рук, мусили віддати старим власникам.

Другий момент зачіпав інтереси поспільства – міщан і переважно селян, які жили на шляхетських землях. Якщо вони за ці 10 років, поки йшла війна, вже встигли забути, що таке залежність, що вони мають своєму панові платити якісь податки, виконувати роботи – а тепер це все мало в якійсь мірі відновитися. Звичайно, в угоді мало бути прописано, що це все має бути унормовано і не надто обтяжливо, але тим не менш, це поверталося.

Один блок, який викликав спротив і рядового козацтва, і частини старшини. З іншого боку, візьмемо шляхту, яка також багато що втрачала. Якщо вона раніше володіла монопольними політичними правами, то тепер мусила поступитися на користь козацької старшини. Це також викликало спротив з її боку.

Неприйняття з боку шляхти зумовило те, що при ратифікації угоди на Сеймі в травні 1659 року з неї вилучили низку цікавих моментів, які були важливі для козацької старшини, які покращували її іміджевий бік в Україні.

Коли приїхали з цього Сейму козацькі посланці і дали Виговському почитати підсумковий документ, то він в розпачі сказав, що, мовляв, ви ж мені смерть привезли. «Ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз» – така була його дослівна фраза. Із вересня 1658 року до травня 1659 року – цих півроку між підписанням документа і його ратифікацією тривала наполеглива боротьба. Українська сторона, наприклад, хоче розширити територіально межі князівства Руського на Волинь і Поділля. Мова йде про церковну унію, яка спочатку мала бути ліквідована, а насправді вона не була ліквідована. Йдеться також про кількість козацького реєстру, який мав бути 60 тисяч, а тепер скорочувався до 30 тисяч. Тобто, розумієте: 30 тисяч козаків мали втратити козацькі права. Ну хіба це не вирок?

Пізніше Юрій Хмельницький, коли став гетьманом, наприкінці 1659 року писав до Варшави, що козаки були невдоволені угодою, оскільки Виговського на Сеймі представляли його люди. І саме ці люди – і родичі, і наближені, і челядь – отримали все, а заслужені старшини Війська Запорозького були ображені. Ця особиста образа також зіграла значну роль.

За словами тодішнього генерального писаря Пилипа Орлика, в 1707 році старшина зібралася в Києві, і полковник миргородський Данило Апостол брав у бібліотеці «Пакти гадяцькі», і вони читали, шукаючи вихід, як позбутися опіки Москви.

Але навіть через 100 років після того гетьман Розумовський, коли проводив реформу, то проводив її у відповідності із тим, що було прописано в Гадяцькій угоді. І польська сторона, що цікаво, під час Коліївщини 1768 року, видає у Варшаві документ, де теж посилається на «Пакти гадяцькі», як доказ того, що вони намагалися толерувати православну Русь. Тобто, наслідки Гадяцької угоди насправді були довготривалими.

Віктор ГОРОБЕЦЬ,  історик

Факти і коментарі

СУБ’ЄКТИВНІ НОТАТКИ ПРО ГРОШІ І СТАТКИ. А ЯКОЇ ДУМКИ ВИ?

Іноді маю дискусії, нехай і дружні, щодо матеріального: грошей, майна і т.д. Одразу скажу, що гроші дають багато свободи і з ними набагато ліпше, як без них. Але…
Зрештою, я маю лише трикімнатну квартиру (у панельному будинку на 8-ому поверсі у звичайному спальному районі) і більше 30 власних книжок (віршів, прози, есеїстики). Кожен із Вас може зайти до мене у гості і переконатися, як небагато можна надбати, пишучи книги! Я ані не вихваляюся цим, ані не прибіднююся.
Лише констатую результати свого свідомого життєвого вибору, до якого ще додалося вроджене невміння підлабузнюватися. Я свідомий, що це шлях для невеликої кількості людей. Маю родину і кількох людей, яких можу назвати друзями. Маю чимало симпатиків, яких теж люблю всією душею.
Але… Невеличка, так би мовити, медитація, друзі. Чи належать нам наш будинок, наша машина (у мене її нема), наша дача, наші рахунки (у кого вони є)? Начебто нерозумне запитання: звісно, належать. Але якщо подумати ще, то може трапитися все, що завгодно.
Чи належать нам наші найближчі люди? Ні, звісно. Діти, належачи до іншого покоління, мають свій шлях і цінності. Дружина чи найближчі друзі теж окремі особистості. Інші кохані люди, яких ми зустрічаємо на шляху? Нема нічого нетривкішого… Як писав французький рекламіст, ще й письменник, Фредерік Бегбеде, «кохання живе три роки».
Чи належить нам наше тіло? Звісно, але… Тільки найпростіший приклад – певно, всі бачили, як наш вирваний зуб викидає у відстійник зубний хірург? І зуб вже стає шматком органічної речовини, що перероджується в іншу речовину… Так у певний час і з усім решта.
Нам належить наш розум, наша пам′ять? Звісно. Але наступає склероз, хвороба Альцгеймера, стареча деменція… Мені було колись моторошно спостерігати, як моя бабуся Ганна, що від 28 років чекала свого чоловіка Антона з війни і знала напам’ять десятки тисяч – не перебільшую! – народних пісень, у похилішому віці не пам’ятала подій…
Напевно, нам – як дітям космосу і природи,- не належить нічого. Або нам належить лише наша душа.
Політики чи великі багатії не читають моїх дописів. Але все ж – і їм, і всім нам, включно із собою, нагадую слова Вчителя: «Цілий світ завоюєш, а душу свою загубиш»…

Степан ПРОЦЮК

Скажу більше: гроші – це зло, великі гроші – велике зло. А гонитва за ними – ще більше. Саме вони – в різних іпостасях, обставинах, ситуаціях, вчинках, діях, думках, мріях, бажаннях, навіть у молитвах декого, їх нестача чи надлишок – стають причиною розбрату в родинах, сварок у сім’ях, ворожнечі між сусідами, грабежів, убивств, зрештою – бунтів, переворотів, революцій і війн… Так і знищуються душі, тобто сердечність, щирість, совість, честь, справедливість, доброта. Знищується сама Велика Любов людини до себе подібної, до природи, до світу, до планети і Всесвіту Всевишнього. Тому Земля кровоточить віками, катаклізмує і катастрофує… І кінця цьому поки не видно… Бо гроші скрізь правлять бал…

Василь АЛЄКСЄЄВ

Анонс, Афіша, Стрий

Колонка автора, Стрий

ПОТРІБНО РАЗ І НАЗАВЖДИ ПРИПИНИТИ МИРИТИСЯ ЗІ СВОЄЮ ВТОРИННІСТЮ У РІДНОМУ МІСТІ, ВІДЧУТИ СЕБЕ ЧАСТИНОЮ ПОВНОЦІННОЇ ГРОМАДИ

Чого ми хочемо? Чи маємо ми право бути задоволеними тим, що відбувається у місті? Чи ми собі не нав’язуємо його? Чи не ховаємо голову в пісок?

У далеких 90-х я змушений був податися в світи. Тоді – ще тоді – Стрий мав десятки гектарів земель запасів, доволі потужну матеріально-технічну базу, чимало майнових активів, комунальних приміщень, з десяток напівприватизованих, але ще діючих заводів і, уявіть, навіть власне летовище.

Важко повірити, чи не так?

А що має Стрий сьогодні? Фестиваль аферистів раз на 4 роки під час виборів, де місто наводнює нове нашестя народних спасителів, супергероїв, борців із корупцією, які показують «нові горизонти», ставлять нас на «шляхи самореалізації», згадують наші «споконвічні цінності» – Степана Бандеру, підняття прапора вперше в Україні… І це все – за наші гроші.

Організатори фестивалю запропонують нам «революційні прориви» та «унікальні шанси» й підірвуть на дурниці тих, хто завжди підривається на будь-що, лише б наливали. Вони торгуватимуть радикалізмом та історичними іменами, а тим часом місцеві чиновники крадуть ще більше, бачачи перед собою не людину, не її нужденність, потребу, біль, розпач – а потенційного хабародавця. І все менше тих, хто просто і чесно працюватиме.

Для того, щоби нащадки подякували, їм потрібно щось залишити, себто щось суттєве, а не купу порожніх пляшок, залатані ями, вкрадені мільйони з міської казни та запозичені в когось слова. Чому? Бо «великий спадок» формують, докладаючи своє до спільного.

Усім нам є за що дякувати цьому місту, і щоб наша совість не лишилася за кадром – потрібно раз і назавжди припинити миритися зі своєю вторинністю у рідному місті, відчути себе частиною повноцінної громади, зрештою показати їм інший Стрий. Адже, повірте, нікому, крім самих нас, стриян, це місто не потрібне.

 Олег ФИЛИК

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України

Стрий.net Panem Dev