• Сьогодні: П’ятниця, Травень 24, 2019
Інфо ПС

Гібридна війна має на меті фізичне знищення нації. Гуманітарна агресія передбачає знищення ідентичності.

Єдиний спосіб уникнути катастрофи — це нейтралізувати будь-які колоніальні зачіпки, усунути та знищити всі маркери, зачистити країну від усього цього мотлоху й збудувати хай навіть символічну, але все-таки стіну, раз і назавжди відітнувши всі видимі й приховані нерви, які пов’язують Україну з колишньою метрополією.

    Упродовж майже чотирьох століть Україна перебувала в складі імперії, спочатку частково, потім повністю. Була колонією, яку підкорили, визискували з неї та намагалися максимально контролювати.

Але значила для імперії набагато більше, ніж звичайна колонія. Звідси тягнуться нерви її міфу. Саме тому, окрім стандартних колоніальних атрибутів, які зазвичай використовують окупанти, щоб контролювати й грабувати загарбані території, до України було застосовано ще й пакет особливих підходів: масована зачистка ідентичності та, паралельно, далекоглядне мічення імперськими маркерами.

Зачистка від усього, що могло нагадувати хоча би про якусь окремішність. І йдеться не лише про намагання в будь-який спосіб знищити мову (укази із забороною писати й друкувати українською), мережу освітніх закладів, наслідком чого стала тотальна неписьменність простолюду (за свідченням мандрівників-іноземців, у XVII столітті люди по селах ходили в церкви з молитовниками, а отже, вміли читати), і навіть не про спалені численні архіви та бібліотеки, вивезені в Москву й Санкт-Петербург історичні та культурні цінності, документи та загалом сфальшовану історію. Імперія працювала системніше й глибше, щоб застовпитися в Україні навіки. Скасовувалися принципи будь-якої виборності, що перебували в основі українського самоврядування, й насаджувався типовий ординський порядок. Знищувалась (а не лише підкорювалась) еліта, культивувалася меншовартість, принижувалось усе неросійське. Відбувався перерозподіл власності на користь окупантів (землі та маєтки відбиралися й роздавалися прийшлим царським слугам). Знищення церкви — це особлива спецоперація, але її цинічність полягала не тільки в підпорядкуванні київського митрополита московському патріарху та, згодом, затвердження його кандидатури царем. На вищі церковні посади висувалися тільки етнічні росіяни, а духовенство з України в кращому разі могло розраховувати на почесну місію християнізації московської глушини.

А чого лише варте змішування населення (переселення цілих сіл і регіонів із російських нетрів на українські простори), а українців — на Далекий Схід та Сибір, заборона купувати неросіянам помістя, примусова заміна українських прізвищ на російські, зміна топографічних назв, фальшування дат заснування міст і сіл, заборона будувати церкви в традиційному стилі й тотальне примусове насадження московських історичних міфів про все на світі! Чим не системний і продуманий гібридний план поглинання? А додаймо до цього зачистку Голодомором і терором, колективізацію, соціалістичну селекцію й ліплення «гомо совєтікуса»… Можна довго розповідати про витончену імперську політику, але й цього достатньо, щоби зрозуміти, який фундамент закладався впродовж сотень років. Яка це насправді страшна міна сповільненої дії.
Упродовж чверті століття української незалежності нікому навіть не спало на думку зайнятися виправленням цієї деформації.

Лише відверта агресія старшого брата на хвильку внесла долю сум’яття. Брати — і так чинять? Але мине пару років, усе вляжеться та забудеться. Погляди й далі спрямовані на Схід, бо так звиклося, бо як же воно жити без великої культури Пушкіна й Достоєвского? У Європі ми нікому не потрібні, можна з’їздити хіба що на шопінг, натомість у Росії — це майже вдома, ми ж разом росли, в одному колгоспі… Чи є вона справді, та війна?.. Може, це фейк?..

Гібридна війна — це не тільки військова агресія. Професор Володимир Василенко каже, що вона є лише однією зі складових, яка має на меті фізичне знищення нації. Куди страшнішою є інша складова — гуманітарна агресія, що передбачає знищення ідентичності. Різними шляхами, але гарантовано. Саме їй нині надає перевагу Кремль, бо розуміє, що взяти Україну нахрапом йому не вдасться. Надто боляче й травматично. Але якщо паралельно влаштувати інформаційно-пропагандистську війну, мовно-культурну, релігійну, плюс війну проти пам’яті, — то із ситуації можна вийти беззаперечним переможцем. Ще й зекономити на гарматному м’ясі. А що можливості проведення такої багатогранної операції в Україні чудові, імперські напрацювання та «закладки» збереглися майже неушкоджені, ресурсу предостатньо, — то гріх не скористатися!
Власне, усе, що нині відбувається в країні, саме з «цієї опери». Тому українці нерідко навіть не усвідомлюють, як стають інструментами чи навіть фішками в чужій грі. Теоретично ж начебто нічого поганого немає в тому, що пам’яті полководця Суворова в Україні присвячено 290 об’єктів топоніміки. Історична ж постать… Можна абстрагуватися від негативу, який несе вона для нас, бо історію не перепишеш. Але з іншого боку, навіщо вона нам, ця історія нашого приниження й рабства? Історія про те, як нас окупували й використовували. Є сенс її культивувати? Хіба що задля того, щоб Путін міг при нагоді прийти. Бо все це першокласна зачіпка. Така сама, як пам’ятник Єкатєріні II в Одесі, Пєтру І в Полтаві, князю Потьомкіну в Херсоні або ж церкви в ім’я Олександра Невського по всій Україні. Це імперська спадщина, маркери «русского мира», які використовуються як аргументи присутності, та ще як привід для повернення (читай — агресії).

    Чи ще простіше. Виходить, скажімо, на екрани вітчизняний серіал «Кріпосна», знятий в Україні на базі одного з телеканалів. Чудово, українське кіновиробництво розвивається! Однак які меседжі несе це творіння, що пропагує? Навіщо взагалі вся ця «биль», що наскрізь просякнута малоросійством та меншовартістю? Аби українцям вкотре нагадати, що їхнє місце на стайні, а покликання — служити й підкорятися, що вони бидло, а панами з вищого «сословія» можуть бути лише росіяни? Хороші чи погані, добрі чи злі — байдуже. Але вища каста — це щось, пов’язане не з вами, зарубайте це собі, українці, на носі! Вам — шаровари, вареники, сало, ставати на коліна (Зеленський з приклеєним оселедцем розповість, як це правильно), але збудувати державу — не дано. Вами завжди хтось керував, бо самі ніколи не могли розібратися, хто кому гетьман
Найстрашніше, що це працює. Українці це ковтають, сприймаючи історію про своє приниження як видовищну жалісливу сагу про велике кохання. Переконуються, що справді не можуть вибрати собі гетьмана, бо всі якісь недолугі. Ковтають байки про право «русскоязичних» (особ­ливий підвид «гомо совєтікуса») розмовляти тією мовою, якою «понятніше», та про те, що канонічним можна бути лише тоді, коли молишся по-московськи й до московських святих, і що війна закінчиться, якщо домовитися з терористами, адже ті хочуть лишень дотримання своїх прав та збереження своїх особливих «донбаських цінностей».

    З одного боку, немає чому дивуватися. Раби, вирощені на імперській баланді, завжди згадуватимуть її як найкращий смак із дитинства й віритимуть у будь-яку ахінею, бо позбавлені критичного мислення. Але з другого, така їх кількість на метр квадратний та разюча інфантильність й неперебірливість несуть насправді суттєві загрози для майбутнього країни й нації загалом. Усе, що нині відбувається на Сході та Півдні країни — це лишень квіточки, які проросли із посіяного дбайливим імперським селекціонером-колоністом. Постійна загроза реваншів в Україні й неадекватне сприйняття реалій теж тягнуться корінням у той бік. Єдиний спосіб уникнути катастрофи — це нейтралізувати будь-які колоніальні зачіпки, усунути та знищити всі маркери, зачистити країну від усього цього мотлоху й збудувати хай навіть символічну, але все-таки стіну, раз і назавжди відітнувши всі видимі й приховані нерви, які пов’язують Україну з колишньою метрополією. Це забере чимало часу, але починати треба негайно, бо завтра може бути пізно.

 

Роман Малко

ЛІНА КОСТЕНКО: «ПОЛІТИЧНОЇ БІЖУТЕРІЇ НЕ НОШУ»

Нема потреби перераховувати регалії і заслуги нашого живого класика, реальної легенди, надзвичайної жінки – про неї знають усі. Вона мала і має власний погляд на все: ні премії, ні нагороди, ні інші блага не цікавили її на довгому життєвому шляху. Хоча шлях її був подекуди дуже небезпечним: шістдесятниця, одна з основних фігур у “чорних” компартійних списках, захисниця В’ячеслава Чорновола, людина, яку радянська цензура забороняла друкувати. Вона – наше сумління, совість нашої нації, бо не мовчала в складні для України часи, не ховалася ні за чиї спини і нічого та нікого не боялася. Відмовилася від звання Героя України – “політичної біжутерії не ношу“.

Я не забуду вражень від власного першого відкриття духовного і художнього світу цієї людини – відтоді, як моя вчителька дала прочитати її збірочку “Неповторність“. Це було щось схоже на перезавантаження – не стільки від порушеної тематики, а від художньої майстерності, сили слова, краси слів, які з її легкої творчої руки просто злітали над нами, підносили і окрилювали.

Затим Ліна Василівна до нас на лекції приходила, в університет Шевченка – така сувора, здавалося, неприступна. Стиснуті вуста – аж занадто, аж до мімічних складок. Не вірилося, що в ній живе найліричніша душа. А коли починала говорити – про поезію, про все, що її спонукає писати, її обличчя відкривалося – я ще не бачила, щоб так у когось відкривалося обличчя: прояснювалося, цвіло, співало, очі зоряніли.

А ми, філологи, які, здається, за словом у кишеню не мали б лізти, увечері після пар збиралися і читали її вірші: хтось читав – інші слухали, а коли читання завершувалося, ніхто не промовляв ні слова. У нас не знаходилося слів, щоб прокоментувати почуте. Бо то було неймовірно, панували лише емоції, образи, картини.

Перша збірка у Ліни Костенко – “Проміння землі” – ще шкільні вірші, але глибокі, хвилюючі.  Затим “Вітрила” в 1958 році, “Мандрівки серця” (1961 р.). Це вже був поетичний прорив, любов з першого погляду українців до талановитої поетеси. Але наступну збірку – “Зоряний інтеграл” – 1962 року заборонила цензура, і відтоді ім’я Ліни Костенко зникло на 15 років. Затим шістдесятництво, дисидентство. У “шухляду” писалися “Берестечко“, безсмертна “Маруся Чурай“, яка була удостоєна Шевченківської премії.

У  2010-му, після довгого мовчання, письменниця презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку “Записки українського самашедшего” – книгу, яка  відразу стала бестселером.

А кілька років тому Ліна Костенко приєдналася до гуманітарної акції “Другий фронт АТО” – передала захисникам свої книжки і щирі побажання.

    Вибрати найкраще з найкращого непросто, та все ж пропонуємо увазі читачів ті вірші поетеси, які найбільше на слуху і на вустах. Як у нас, так і за межами нашої країни.

    “Крила” – це найвідоміша частина великої поезії Ліни Костенко “Чайка на крижині“. Головне в людині – душа, яка має крила. Духовно багата людина може все, вона літає, тоді вона вільна і сильна.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

 

Україна – Божа краса

 

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Слово для Ліни Костенко, засіб вираження себе, мова – це основа нації. “Нації вмирають не від інфаркту“, – писала вона, а продовження всі знають…

Страшні слова, коли вони мовчать


Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Про життя як воно є

 

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

 

Війна


Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які
сь несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

 

Людина – природа – пам’ять

 

Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде

 

Моя любове! Я перед тобою

 

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,– тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

За все дякуймо! Щасливі – бо живемо

 

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

 

Кохання як світло


спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.

ДYРНИЙ ТОЙ ЧОЛОВІК, ЯКИЙ НІКОЛИ НЕ ЗМІНЮЄ СВОЄЇ ДYМКИ

Одного разу під час виступу одна журналістка запитала Уінстона Черчіля:
– Невже Вам не приємно усвідомлювати, що кожен раз, коли Ви виступаєте з промовою, зал забитий yщерть?

    На що політик відповів:

    – Приємно, і навіть дуже, але щоразy, коли я бачу повний зал, я не можу не думати про те, що, якщо б я не виголошував промову, а піднімався на ешафот, глядачів зібралося б удвічі більше.

Мудрі й проникливі цитати сера Уїнстона Черчилля

  1. Якщо ви йдете крізь пекло – йдіть, не зупиняючись.
    2. У тебе є вороги? Добре. Значить, в своєму житті ти щось колись відстоював.
    3. Будь-яка криза – це нові можливості.
    4. Розумна людина не робить сама всі помилки – вона дає шанс і іншим.
    5. Кращий аргумент проти демократії – п’ятихвилинна розмова із середнім виборцем.
    6. Успіх – це здатність крокувати від однієї невдачі до іншої, не втрачаючи ентузіазму.
    7. Сокіл високо піднімається, коли летить проти вітру, а не за вітром.
    8. Дурний той чоловік, який ніколи не змінює своєї думки.
    9. Вроджений порок капіталізму – нерівний розподіл благ; вроджена гідність соціалізму – рівний розподіл злиднів.
    10. Коли орли мовчать, базікають папуги.
    11. Влада – це наркотик. Хто спробував його хоч раз – отруєний нею назавжди.
    12. Протягом свого життя кожній людині доводиться спіткнутися об свій «великий шанс». На жаль, більшість із нас просто піднімається, обтрушується і йде далі, наче нічого й не сталося.
    13. Не бажайте здоров’я і багатства, а бажайте удачі, бо на «Титаніку» всі були багаті і здорові, а вдалими виявилися одиниці!
    14. Брехня встигає обійти півсвіту, поки правда одягає штани.
    15. Політика настільки ж захоплююча і небезпечна, як війна. У війні вас можуть вбити лише раз, в політиці – багато разів.
    16. Мої смаки прості. Я легко задовольняюся найкращим.
    17. Хочете, щоб у суперечці ваше слово було останнім? Скажіть опонентові «Мабуть, Ви маєте рацію».
    18. Велику перевагу отримує той, хто досить рано зробив помилки, на яких можна вчитися.
    19. Люди прекрасно вміють зберігати секрети, яких не знають.
    20. Я люблю свиней. Собаки дивляться на нас знизу вгору, кішки – зверху вниз. Лише свиня дивиться на нас як на рівних.
    21. Війна – це коли за інтереси інших гинуть абсолютно безвинні люди.
    22. Найбільший урок життя в тому, що і дурні бувають праві.
    23. Набагато краще підкупити людину, ніж вбити її, та й бути підкупленим куди краще, ніж убитим.
    24. Легше керувати нацією, ніж виховувати чотирьох дітей.
    25. Ми живемо в епоху великих подій і маленьких людей.
    26. Від дерев’яних черевиків до дерев’яних черевиків – шлях в чотири покоління: перше покоління наживає, друге – примножує, третє – тринькає, четверте – повертається на фабрику.
    27. Нічим так не завоюєш авторитету, як спокоєм.
    28. Американці завжди знаходять єдино вірне рішення. Після того, як перепробують всі інші.
    29. У важкі для країни часи значення міфів важко переоцінити.
    30. Вивчайте історію, вчіть історію. В історії знаходяться всі таємниці політичної прозорливості.
    31. Найкращий спосіб зіпсувати відносини – це почати з’ясовувати їх.
    32. Мета парламенту – замінити кулачні бої словесними.
    33. Коли двоє б’ються – виграє третій.
    34. Якщо вбити вбивцю, кількість вбивць не зміниться.
    35. Песиміст бачить труднощі у кожній можливості; оптиміст бачить можливість у кожній труднощі.
    36. Ви ніколи не дійдете до місця призначення, якщо будете жбурляти каміння в кожну гавкаючу собаку.
    37. Народ, який забув своє минуле, втратив своє майбутнє.
    38. Навіть найсліпучішого світла не буває без тіні.
    39. Я – оптиміст. Не бачу особливої ​​користі бути чимось ще.
    40. Жодна зірка не засяє, поки не знайдеться людина, яка буде тримати ззаду чорне полотно.

БЕЗКОШТОВНІ ПОСЛУГИ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ

В Україні триває медична реформа, проте досі не всі знають, які послуги повинен надавати сімейний лікар безкоштовно.

     Діагностика і лікування

Сімейні лікарі спостерігатимуть за вашим станом здоров’я чи станом здоров’я вашої дитини, ставитимуть діагнози та лікуватимуть найбільш поширені хвороби, травми, отруєння. За потреби ваш лікар дасть направлення до фахівця вторинної чи третинної допомоги – лора, ендокринолога, хірурга тощо – чи буде консультуватись з ним щодо вашого лікування. Так само сімейні лікарі вестимуть пацієнтів із хронічними захворюваннями та станами.

На рівні первинної медичної допомоги у пакет послуг входять такі аналізи і дослідження:

Загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою

Загальний аналіз сечі

Глюкоза крові

Загальний холестерин

Вимірювання артеріального тиску

Електрокардіограма

Вимірювання ваги, зросту, окружності талії

Швидкий тест на вагітність

Швидкий тест на тропонін

Швидкі тести на ВІЛ, вірусні гепатити

Інші дослідження та аналізи виконуються за направленням вашого лікаря у закладах спеціалізованої допомоги.

    Спостереження вагітності і діти до 3-х років

Сімейний лікар за бажанням вагітної може вести неускладнену вагітність. Лікар може взяти вагітну на облік до 12 тижнів. Коли є необхідність або вимагає протокол він направить вагітну до акушера-гінеколога. Також лікар первинки розкаже, як діяти вагітній і дорослим членам родини, що мешкають з нею, при наближенні пологів. У потрібний час скерує до пологового будинку.

Після народження дитини педіатр або сімейний лікар має проводити планові обов’язкові огляди, навіть коли дитина здорова: 10 оглядів лікаря і 6 оглядів медсестри у перший рік, 2 огляди у другий і 1 огляд у третій.

    Вакцинація

Ваш лікар має слідкувати за вакцинацією вашої дитини і вас за календарем щеплень. Держава закуповує вакцини проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця, кору, гепатиту В, гемофільної інфекції, краснухи, епідемічного паротиту.

    Обов’язкові профілактичні огляди

Новий Порядок надання первинної медичної допомоги передбачає профілактичні огляди та аналізи для груп ризику семи захворювань.

Щороку

Цукровий діабет: 45 років і старші, всі — при факторах ризику

ВІЛ: 14 років і старші

Туберкульоз: всі — при факторах ризику

Раз на два роки

Рак молочної залози: 50–69 років, з 40 — при факторах ризику

Раз на 1-2 роки, залежно від факторів ризику

Гіпертонічна хвороба та інші серцево-судинні захворювання – жінки 50 років і старші, чоловіки 40 років і старші

Колоректальний рак: жінки і чоловіки старші 50 років

Рак передміхурової залози: з 40 років залежно від ступеню ризику

Важливою буде роль вашого лікаря і у запобіганні хвороб. Ваш лікар вчасно виявить ризики для здоров’я. Він проконсультує, як поступово звільнитись від шкідливих звичок, де знайти додаткову допомогу і як перейти до здорового способу життя.

    Рецепти на ліки

Рецепти на ліки, зокрема за програмою «Доступні ліки», також виписуватиме ваш лікар.

    Візити додому і невідкладна допомога

Лікар самостійно визначатиме необхідність візиту до пацієнта додому, залежно від медичних показів. Лікар може дати поради щодо полегшення стану по телефону, а пізніше, під час прийому у закладі направити на аналізи та дослідження, уточнити діагноз та призначити необхідне лікування. Ваш лікар також може викликати екстрену допомогу до хворого, якщо буде така необхідність.

Невідкладна допомога при гострих станах і раптовому погіршенні стану здоров’я надаватиметься в медичному закладі.

    Паліативна допомога і медичні довідки

У компетенції лікаря первинки також окремі послуги паліативної допомоги – спостереження та оцінка стану важкохворого пацієнта, виписування рецептів для лікування больового синдрому.

Ваш лікар також видасть потрібну довідку, листок непрацездатності, направлення для проходження медико-соціальної експертизи тощо.

ПРИЙДИ І ВШАНУЙ!

ЗАХІД ВІДБУДЕТЬСЯ ЗА БУДЬ-ЯКОЇ ПОГОДИ.

НЕЗАБАРОМ – ЦЕ ВАМ НЕ ЗА БАРОМ, А ЗА ЗАКОНОМ – 5 ДНІВ!

   Шановні депутати Стрийської міської ради! Є такий паскудний Закон України «Про доступ до публічної інформації», який в пункті 2 статті 15 зобов’язує і Стрийську міську Раду оприлюднювати свої рішення та інші нормативно-правові акти невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів із дня затвердження документу.

Як називається те, що на скріні??? Так, між іншим, опубліковані більшість рішень попередньої сесії, що відбулася 27.02.2019.

Нічогеньке таке собі “НЕЗАБАРОМ”!…

Орест Йосипчук

Там більша половина рішень не відкривається. Вже з цим питанням зверталися до місцевих керівників. Реагування ніяке, так як і на всі інші звернення. Olena Hromets

Так, це постійно. Нарікали, що нема людини в штаті. Я пропонував свою допомогу,  на волонтерських засадах це робити – відмовили. Oleksandr Sikora

ЧИ СПРАВДІ МИ З ВАМИ АЖ ТАКІ ВЖЕ НЕІСТОТНІ?!

Іржа старого часу вже проникла в свідомість городян. Це вже надовго… Вона залишиться там доти, допоки існуватиме її носій.

Загалом місто, з якого я вийшов, складається з трьох категорій городян: ті, хто крадуть, це ті, хто – над, себто влада; ті, у кого крадуть, це ті, що – під, себто працюючі люди; і ті, які за yсім цим спостерігають, це – ті, які завжди шукають винних.

Остання категорія найтоксичніша для всього оточуючого, бо постійно схильна відмовляти кращій меншості у належності до цього міста. Це – ті люди, яким насправді плювати на тебе і на місто, але щоразу при зустрічі перше, що ти від них чуєш, це – що ти зробив. Відповідь їх насправді не цікавить, і що б ти не сказав – те стовідсотково засудять…

І не тому, що відповідь буде не такою, якої вони чекають, а тому, що ті, хто запитують, самі нічогісінько не зробили ані для ближніх, ані для міста, ані для інших. Їхня байдужість є не лише гріхом, але й карою. І в цьому полягає один із найважливіших експериментів, що проводилися з ослячою впертістю у місті три десятка років.

В етимологічному сенсі слово «байдужість» означає відсутність різниці. Химерний стан, де стираються лінії між світлом і темрявою, сутінками і світанком, злочином і покаранням, жорстокістю і співчуттям, добром і злом. Бо це ж легко – відвернути погляд від потребуючого. Це ж так легко – уникнути всього того, що так брутально заважає нам у нашій роботі, наших мріях і сподіваннях.

Зрештою, перейматися болями і відчаєм чужих людей завжди клопітно, важко і незручно. Тому їхні життя сприймаються як неістотні. А тепер задумайтеся на мить – ким би ви не були, якого б віку чи статі – ви б хотіли, щоб хтось назвав ваше життя неістотним?..

 

Олег ФИЛИК, депутат Стрийської міської ради

МЕНІ – НЕ БАЙДYЖЕ. А ЇМ – ПОФІГ…

Я адвокат.

Я вірю в закон – закон Божий, закон людський, закон любові. Вірю в справедливість своєї справи, вірю в чистоту засобів своєї боротьби. Вірю в людей, вірю в своє місто. І допоки буду жити – буду вірити.

Моє обличчя завжди звернене у бік людей, бо вони, ви, мене породили.

Вони слухають мої програми і передачі, вони стоять поруч зі мною в судах і в сесійних залах, вони дали мені мандат довіри, вони критикують і сварять мене – і від того я ще більше з ними.

Ніколи, я кажу, НІКОЛИ не уникав і не нехтував людьми, не ховався перебіжками від людських потреб y владних кабінетах і підносив свій голос не для того, щоб крикнути, а для того – аби почули тих, хто голосу не має.

Насправді тим, хто зараз має прописку на найвищих міських посадах, вартувало б щонайменше вибачитись. Вибачитися перед вкраденим цілим поколінням молодих і уже далеко не молодих людей, які так і не змогли назвати це місто своїм. Які поїхали, виїхали або померли без права на гідне життя тут, y Стрию, без права на гідне поводження тут, у Стрию, без права на однакові можливості тут, у Стрию.

І зараз не час вдавати, ніби нічого особливого не відбувається. Бо таки відбувається. Бо мене, нас небагатьох намагаються записати в один ряд із тим, що уже списано під шумок – «усі ви одинакові».

А я вам, люди, скажу, в чому різниця. Якщо зараз y холодній квартирі панельного будинку на Гастелло чи аварійної багатоповерхівки на Хуторі є якась дитина, яка не вміє читати чи не має що їсти – то мені не байдуже. Навіть, коли це – не моя дитина.

А їм – пофіг…  Бо надворі епоха жадібності і захланності. Надворі – їхня епоха…!

Допоки???

 

Олег ФИЛИК, депутат Стрийської міської ради

ДYМКА ІНДІАНЦІВ ШЕРИФА МАЄ ЦІКАВИТИ ЧИ НІ?…

Мені відомі власники цього міста, і це – не ви… А маєте бути ви!     Я знаю, хто користується вами – а користуватися насправді маєте ви.

В моїх руках зараз вітрина цього міста і головна стрийська афіша – колись комунальна, а зараз – ні, але все ж міська газета «Гомін волі». З почуття солідарності з колегами по цеху одразу заявляю, що не маю жодних нарікань на їхню роботу чи контент даного видання. Однак хочу зазначити, що в умовах, коли цифрове подання інформації про роботу нашого істеблішменту на сайті, відверто кажучи, шкутильгає, причому на обидві ноги – ця газета, зважаючи, що більшість людей похилого віку не є користувачами соцмереж, залишається єдиним джерелом, де хоча б формально можна дізнатися про суттєві та вагомі, значимі для міста, рішення.

Знаєте, у нас насправді уже нікого у місті не здивуєш тим, що у стінах міської ради щось там приймають від імені людей самих людей не питаючи, тим, що більшість посадовців цієї ради уже давно перестали бути виразниками інтересів людей, тим, що репутація цього міста тріщить по швах, а більшість публікацій y ЗМІ про Стрий стосуються або корупції, або криміналу, або розкрадання бюджетних коштів.

Але ж, люди, є межа – ну не можна роботy з інформування громадськості зводити до блідого скупого оголошення на останній сторінці газети тиражем у 600 примірників для 60тисячного міста, коли мова йде про перенесення, наприклад, цілого сегменту пасажироперевезень чи нового тарифоутворення у Стрию!

Це – містообслуговуючі та містозабезпечуючі функціональні процеси, які не опосередковано, а прямо стосуються кожного городянина і не тільки.

Якщо так піде і далі, то ми дійдемо до практики, коли чиновники у стрийській міській раді будуть шпаргалками перекидатися між кабінетами.

Чи ви вже й не варті, навіть, знати, що відбувається у місті?!

Як тут не вилаятися від усієї душі?!

Думка індіанців шерифа має цікавити чи ні?…

 

Олег ФИЛИК

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ СОБІ ЯКІСНИЙ СОН

Для того, щоб якість сну і тривалість були нормальні, обов’язково треба підготувати місце для сну – подбати про те, щоб воно було темне, завісити вікна щільними шторами. Також треба провітрювати приміщення, обов’язково подбати про те, щоб температура в приміщенні не була надто високою – оптимально 18-20 градусів, доволі прохолодно.

Якщо людина звикла, то можна використовувати для більш міцного сну затички для вух та спеціальні маски на очі, які захистять її від шуму і світла під час сну.

Перед сном корисно прогулятися на свіжому повітрі, але при цьому уникати надмірних фізичних навантажень.   Також не пити міцних чаю і кави, виключити алкоголь, смажену і жирну їжу перед сном.

Для здорової людини нормальною тривалістю сну вважається 7-8 годин.

Пізній відхід до сну призводить до порушень у роботі ендокринної системи, послаблює імунітет, викликає депресію, а також сприяє ранньому розвитку хвороб Паркінсона і Альцгеймера.

Щоб уникнути проблем із засинанням і не спровокувати безсоння, слід завершити за 3 години до сну всі моральні й фізичні навантаження, не пити тонізуючих напоїв, а також вимкнути телевізор і гаджети до 22:00.

 

Отто Стойкa, головний лікар Київського міського центру здоров’я

УНН

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України